Національна ідентичність в просторі культури Слобожанщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна ідентичність в просторі культури Слобожанщини

Титар О.Б.

Проблеми національної ідентичності присвячені праці Б. Андерсена [1], Е. Гелнера [2], У. Кімлики[10], а також українських дослідників, наприклад, Л. Нагорної [4]. Найчастіше національна ідентичність аналізується в дискурсивних полях націоналізму, консерватизму (примордіалістська модель, модель «офіційних» націоналізмів), конструктивізму, деконструкції (взаємопроникнення модерністських та постмодерністських дискурсів), лібералізму, зв'язки національної та індивідуальної ідентичності є глибокими та багатоманітними, багато факторів їх взаємовідношень залишились поза дослідницькою увагою.

Тож завданням нашої роботи є дослідження національної ідентичності, її вираження в національній культурі українській та локальній слобожанській. Ціль статті дослідити дискурси національної ідентичності, їх представленість в культурному полі Слобожанщини.

З поняттям ідентичності пов'язано поняття Я, в психологічному, соціальному та філософському планах проблема ідентифікації є дуже складною, тому ми можемо говорити про поєднання кількох Я-образів в процесі визначення індивіда самого себе або визначення соціальної групи як єдності. При цьому нас найбільше цікавлять моменти визначення соціальної ідентичності, її зміни та самопрезентації я.

Індивідуальна ідентичність ставлення людини до самої себе, те становлення, що відбувається під час соціальної взаємодії, та особливо підтримується освітніми практиками. Під час ідентифікації відбувається приписування собі тих чи інших образів, набір таких норм, установок та образів закладається в результаті виховання в родині та національній державі, що формується в новочасній культурі. Для формування стійких ідентичностей необхідно досягнення певного балансу індивідуального та соціального рівнів.

Одних з перших широко використовувати поняття ідентичність почали психоаналітики. В «Загальній психопатології» К. Ясперса власна ідентичність є ознакою свідомості Я, її свідомість пов'язана з сталістю особистості залишатись тим, ким був ти завжди [7].

В філософії та психології поняття ідентичності розповсюджується завдяки працям Е. Ериксона, психосоціальна ідентичність розуміється ним як «безперервна самототожність», що заснована на прийнятті особистістю цілісного образу свого Я у сукупності його соціальних зв'язків [6].

Але в багатьох психоаналітичних концепціях, зокрема у психоаналізі Ж. Лакана, говориться, що такої само тотожності майже не можливо досягти: людина та її особистість не може бути тотожна якомусь зі своїх атрибутів, Я знаходиться у постійних пошуках самого себе, несвідоме постійно заважає особистості визначити сталу, стабільну ідентичність, тобто Лакановський психоаналіз говорить про фрагментеваність ідентичності [3].

Останнім часом поширюється поняття кризисно! ідентичності. Постійні зміни в сучасному світі та постмодерністська деконструкція сприяла розповсюдженню поняття про «протеївську ідентичність». Для розуміння кризисно! ідентичності американський психіатр Р.Дж. Ліфтон пропонує концепцію «протеанізму» (Протей давньогрецьке божество, що здатне постійно змінювати свою форму, крім тих моментів, коли воно захоплено у полон й має зберігати свій вигляд) [11]. Тобто стверджується думка про те, що сучасна людина повинна постійно змінювати свою ідентичність, тільки при рефлексії над нею можна говорити про деякі її сталі ознаки. Причини протеївської ідентичності полягають як у становленні нової масової глобальної культури, так і у явищах глибоких соціальних криз, що викликані процесами модернізації та руйнування імперій, розпаду СРСР та змін у колоніальній системі. Мультимедійна культура забезпечує розповсюдження інформації миттєво усім світом, що забезпечує постійне оновлення та обмін культурних цінностей. Модернізація, відмічає P.Дж. Ліфтон, стосується Східної Азії (Китай, Гонконг, Японія), а також пострадянських суспільств. Руйнування біполярного світу, що присутній був під час «Холодної війни», призвело до криз в ідентифікаційних практиках громадян усього світу. У людини, що потрапила під вплив кризових явищ, виникає почуття відірваності від світу та самого себе, втрата довіри до держави та політиків, політичного життя загалом, у людини виникає почуття «бездомності» та «безбатьківства» [11].

Проблема становлення протеївських ідентичностей пов'язана зі становленням постколоніального світу, розпадом та переформуванням імперій. Найбільше таким аспектом ідентичностей займався дослідник та інтелектуал Е. Саїд [5]. Він стверджує, що саме імперія та імперіялізм («Культура й імперіялізм» (1993)) консолідували суміш культур та ідентичностей у глобальних масштабах, тобто той фактор, що спіймав Протея у полон, це імперія.

Головним способом відображення та побудови ідентичності, на переконання Е. Саіда, є наративи. З одного боку, тут присутні колоніальні, імперські наративи, з іншого наративи Просвітництва, що спонукали людей у колоніальному світі до опору, повалення імперської залежності та побудови нових ідентичностей. Тому гранднаративам Просвітництва та взагалі незалежній національній освіті відводиться велика роль у відстоюванні власної ідентичності, їх руйнування під час постмодерної деконструкції дало змогу відновлюватись колоніальним наративам та дискурсам у новій формі, або взагалі примітизувати наративні практики. Відміна гранднаративів у постмодерній культурі мала як позитивні, так і негативні наслідки: «імперіялізм бореться передусім за землю, однак володіння землею, право на її заселення та обробіток, її утримання, відвоювання і планування її майбутнього ці питання відображались, дискутувались і якийсь час навіть вирішувались в наративі. За словами одного критика, нації самі по собі є нараціями. Здатність оповідати або перешкоджати формуванню й виникненню інших наративів дуже важлива для культури й імперіялізму, адже це один з головних зв'язків між ними» [5,с. 13].

Становлення ліберальних суспільств змінює систему освіти, ліберальна освіта заснована на політ коректності, тому часто проблеми ідентичності знаходяться поза наративами у такій освітній програмі, вони замовчуються вже не з питань цензури, а заради нівеляції «гострих кутів» та болісних моментів пригнічених раніше ідентичностей.

Зокрема наприклад, дискусія щодо зміни освіти розгорілась у Сполучених Штатах у 1960-1980-х роках, вона торкалась питань про значення, зміст та цілі ліберальної освіти, способи її реалізації, стара структура та авторитет американської освіти були поставлені під сумнів, під впливом антивоєнного та антиімперіалістичного протестів демократизувалась змістовна та тематична складова освіти. Тобто демократизація та лібералізація освіти співпала з втратою наративів своєї колишньої довіри, в тому числі наративів Просвітництва та опору, як ніколи парадоксально актуальних для постколоніального та деколоніального світу: «Велика іронія є в тому, що наші пошуки наново наснаженої, відновленої традиції в метрополії почались після виснаження модернізму і проявляються у вигляді постмодернізму або, як я казав раніше, цитуючи Ліотара, втрати легітимізуючої влади наративу західної емансипації та просвітництва [5,с. 103]».

Новим способом артикуляції впливу та маніпуляції ідентичностями стає не тільки освіта, а й мас-медійна культура, що виробляє та есенціалізує ідентичності, роблячи араба більш «арабським», англійця більш «англійським», «тубільця» більш «тубільським», ніж він є насправді.

У дослідженнях 1990-2000-х років розуміння національної ідентичності переміщується у бік розуміння ідентичності як «співгромадянства» та поширюються ліберальні концепції національної ідентичності та національної освіти, яка виховує відповідального громадянина, що на раціональних основах об'єднується з іншими громадянами та дбає про спільні суспільні інтереси.

Тож можемо говорити, що політична компонента та компонента спільного вибору стає домінуючими у сучасних визначеннях ідентичності, а значить роль освіти тільки посилюється.

Зокрема європейські ідентичності аналізуються австралійськими дослідниками, що претендують на відсторонений об'єктивний розгляд європейських реалій та перспектив. За матеріалами конференції, що проходила в Австралії, було укладено збірку «Громадянство та ідентичність в Свропі»(1999) [9], що в ряді публікацій констатує значний інтерес до проблеми національної ідентичності в Європі, який пробудився у 1990-х роках. Серед причин такого інтересу називаються збільшення іммігрантів, що «являють загрозу для національної ідентичності» [9,с.2], острах того, що Об'єднана Європа може перетворитись на «федеральну наддержаву» [9,с.З], зміни пріоритетів колективної само ідентифікації та протидія глобалізації та глобалізацій ним процесам загалом. Л. Холмс та Ф. Муррей вважає одним з найголовніших факторів зміну зразків колективної ідентичності: «Коли суспільство підійшло до постіндустріального етапу розвитку, в наслідок чого змінився характер розподілу праці і широко розповсюдилась вища освіта, послабли такі традиційні поняття як робочий клас або ще більш аморфний середній клас» [9,с.З]. Також констатується той факт, що національна ідентичність європейців має декілька рівнів та шарів, що мирно уживаються один з одним [9,с.14].

Дослідники Флорентійського Європейського інституту у науковій збірці «Громадянство в Європі: між національною спадщиною та пост національними проектами»(2001) [8] достатньо уваги приділяють питанням національно ідентичності, відмічаючи актуальність питання про європейську ідентичність: «Європа є кандидатом для побудови постмодерністської ідентичності нового типу, в якій мимовільність і спонтанність символічних проявів і жорстка нормативна реальність юридичних законів разом визначають «громаду »« [8,с.238].

В книзі Д. Міллера «Громадянство та національна ідентичність» (2000) [12] з точки зору означення себе як належним до певної «національної спільноти» [12,с.28] дається визначення національної ідентичності та нації.

Деякі антропологи відзначають, що ідентичність є не стільки результатом об'єктивних культурних відмінностей між групами, як результатом переконання певних членів групи у своїй окремішності чи представників інших груп, у тому, що такі відмінності існують. Звідси видно, що ідентичність може формуватися як «внутрішньо», самими учасниками групи, або ж «зовнішньо», в гірших випадках часто шляхом дискримінаційних дій і висловлювань з боку домінуючої групи чи більшості у поліетнічному суспільстві.

Для зовнішнього спостерігача культурні відмінності між членами різних етнічних груп, що проживають на території однієї держави, можуть здаватися незначними, проте для самих цих груп усвідомлення своєї окремішності може бути життєво важливим, а найкращим способом артикуляції є освіта та сформовані освітні пріоритети.

Коли говорити про ідентичності сучасної Слобожанщини, то важливо відзначити фактор пограниччя в слобожанських етнічних та національнокультурних ідентифікаціях. Важливими для розуміння етнічної ідентичності є висновки когнітивної психології (Дж. Тернер), теорій соціальної ідентичності (Г. Таджфел), символічного інтеракціонізму (Г. Мід, Е. Гоффман, Ф. Барт), що розуміють ідентичність як ситуативну та контекстуальну структуру. Етнічна ідентичність розгортається у специфічному соціальному просторі. Просторова організація суспільства є певною моделлю соціальних відносин (Е. Дюркгейм, П. Сорокін), пограниччя втілює та моделює етнічну та культурну неоднорідність території, суміщення та невідповідності «ідеологічної» та «малої», «приватної» (Ю. Хлебовчик) батьківщини або, в наших термінах, батьківщини як «території функціонування національних державних уніфікованих норм», «території як форми регіонального успіху» та «території особистого емоційного спілкування». Географічний та геополітичний простір в такому разі є проекцією соціального та культурного простору, соціокультурних та етнічних структур, він закріплює існуючі соціальні відносини, з глобалізацією культур відбувається метафоризація поняття пограниччя. При цьому етнічні, етнічно-культурні пограниччя можуть втрачати глобальні прив'язки до культур (українська російська культура) і зустрічатися у ситуаціях дисперсного розселення етнічних спільнот серед українського етносу-нації. Слобожанське пограниччя демонструє розмивання мовної ідентичності, але вона, в той же час, залишається важливим фактором етнічної ідентичності, хоча значення її як політичної національної ідентичності зменшується (поза залежністю, якою мовою я спілкуюсь російською, українською чи суржиком, я належу до громадянської української нації).

В результаті дослідження національної ідентичності, можна сказати, що фактор етнічної ідентичності продовжує грати значну роль, хоча найвагомішим фактором став фактор політичної громадянської ідентичності, її вираження в локальній слобожанській з ідентичностями пограниччя, не тільки російського та українського, а пограниччя офіційної та приватної сфери, пограниччя різних субкультур та етнічних груп.

Головним способом відображення та побудови ідентичності є наративи. З одного боку, в культурі Слобожанщини присутні колоніальні, імперські наративи, з іншого наративи Просвітництва, що спонукають до побудови нових ідентичностей, одночасно кризові явища пострадянського часу породжують «протеївський» характер слобожанських національних ідентичностей вони артикулюються лише в моменти рефлексії або стають задіяні в результаті освітніх практик.

Ліберальні концепції національної ідентичності та національної освіти, яка виховує відповідального громадянина, що на раціональних основах об'єднується з іншими громадянами, є найбільш актуальними для сучасного стану культури Слобожанщини.

Список використаних джерел

ідентичність національний культура слобожанщина

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б .Андерсон. К.: Критика, 2001.-272с.

2. Гелнер Е. Нації та націоналізм/ Е. Гелнер // Націоналізм: Антологія; упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. K.: Смолоскип, 2000. С. 292 310.

3. Лакан Ж. Семинары / Ж. Лакан // Книга 2.: «Я» в теории Фрейда и в технике психоанализа(1954/55); пер с фр. А. Черноглазова. М.: Гнозис, 1999. 520 с.

4. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні / Л.Нагорна,K.: ІПіЕНД, 2002 -272 с.

5. Саїд Е. Культура й імперіалізм / пер. з анг. / Е.Саїд. K.: Вид-во «Часопис «Критика»«, 2007. 608 с.

6. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис / Э. Эриксон; пер. с англ., общ. ред. и предисл. А.В. Толстых. М.: Прогресс, 1996. 344 с.

7. Ясперс К. Общая психопатология / К. Ясперс; пер. с нем. Л.О.Акопян. М.: Практика, 1997. 1053 с.

8. Eder К. European Citizenship BetweenNational Legacies and Postnational Projects / K. Eder, B. Giesen. Oxford: University Press, 2001. 291 p.

9. Holmes L. Citizenship and Identity in Europe / L. Holmes, Ph. Murray. Aldershot: Ashgate, 1999. 166 p.

10. Kymlicka W. Contemporary Political Philosophy: Introduction / W.Kymlicka. Toronto: Clarendon Press, 1990. P. 50-94.

11. Lifton R.T. The Protean Self. Hiunan Resilience in an Age of Fragmentation. / R.T. Lifton. -N.Y.: Basic Books, 1993. -262 p.

12. Miller D. Citizenship and National Identity / D.Miller. Cambridge: Polity Press, 2000.-221 p.

Размещено на Allbest.ru