Археологічні знахідки на території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Ранній палеоліт

Палеоліт на території сучасної України розпочинається з ранньої ашельсої епохи і заселення України близько 1 млн. років тому - 150 тис. р. тому. У Східній Європі в той час панував теплий, дещо вологий клімат. Люди були озброєні найпростішими знаряддями праці -- загостреними палицями, киями, рогатинами, дрючками й масивними крем'яними ручними рубилами. Палеоантропи також почали освоювати печери, як сховища та житла, при потребі будуючи в них додаткові споруди -- примітивні заслони й огорожі від вітру і навіть намети зі шкур, що поліпшували умови печерного побуту.

Археологічні знахідки. Серед важливих археологічних знахідок цієї доби слід відмітити на Донбасі, поблизу Амвросіївки, знайдено велике крем'яне рубило, що безсумнівно було виготовлене людиною ашельської доби.

Найвиразнішим ашельським місцезнаходженням є стоянка на Житомирщині, в басейні ріки Свинолужки. Тут знайдено велику кількість розщеплених кременів, що використовувалися як знаряддя для різання і скобління, а також типові ручні рубила.

Найважливіші стоянки:

Королеве (Закарпатська область) , Лука-Врублевецька, Житомир та інші.

2. Середній палеоліт

Наприкінці ашельської епохи під впливом зростаючого похолодання у зв'язку з поширенням дніпровського (рісського) зледеніння, спочатку помітнішого у гірських зонах Європи і Кавказу, почалися інтенсивні міграції людей по всій ойкумені Євразії. У Східній Європі середній палеоліт (мустьєрська епоха) охоплює величезний проміжок часу, який почався 150-35 тис. років тому і закінчився приблизно 40 тис. років тому -- з появою кроманьйонця.

Шляхи заселення. На мустьєрську епоху припадає інтенсивне заселення людиною майже всієї південної частини Східної Європи. Основною територією, звідки йшло заселення, був Кавказ і Балкани. З півдня заселення відбувалося у напрямку півночі аж до басейну Десни.

Клімат. В цей час панував порівняно м'який кліматичний оптимум, хоча і з досить помітними рисами континентальності, які дедалі посилювалися у зв'язку з наступом на Східну Європу валдайського (вюрмського) зледеніння.

Флора і фауна. На сучасній території України степи чергувалися з широколистими дібровами і хвойними лісами, де водилося багато різноманітної дичини. Серед представників фауни: дикий кінь, бізон, гігантський олень, сайгак, дикий осел, мамут, шерстистий носоріг, ведмідь, вовк, печерна гієна, лев, лисиця та інші. В цей час важливу роль в господарстві людини посідає мисливство. Збиральництво також відігравало значну роль

Розселення людей і житло. У мустьєрську епоху люди розселилися майже по всій території сучасної України. Відомо понад 80 мустьєрських місцезнаходжень. Густота населення була більшою, ніж за доби раннього палеоліту. Найкраще вивчено середній палеоліт в Криму, де обстежено понад 1000 печер, гротів, скельних навісів. Проте лише у 10-12 з них виявлено культурні залишки мустьєрського часу, що свідчить про заселення всього близько 1 % всіх виявлених у Криму скельних пустот, які би могли служити сховищем для людини. Кожне печерне поселення людина зазвичай займала восени або взимку і, як правило, у закритих вузьких долинах гірських рік, біля виходу на низинні ділянки рельєфу -- основні мисливські угіддя. Площа скельних жител-сховищ, кількість і розміри знайдених тут вогнищ свідчать про те, що в печерах переважно мешкало одночасно дві-чотири сім'ї з чисельністю 6-7 осіб кожна. Тому є підстави вважати, що в Криму в мустьєрську епоху жило одночасно 200--250 осіб. Густота населення приблизно становила 1 ос./кмІ.

Знаряддя. Зі збільшенням потреб кількісно зростаючою людської спільноти збільшилася і потреба в зброї, що спричинило суттєве її вдосконалення. Виникають два основні знаряддя з кременю -- гостроконечник та скребло, що виготовлялися у різних технічних варіантах, відповідно до місцевих виробничих можливостей.

Гостроконечник -- це знаряддя повсякденної чоловічої праці, що служило для виготовлення метального знаряддя -- дротика, а також використовувався як ніж для оббілування дичини.

Скребло -- переважно жіноче знаряддя праці для обробки шкур, яке використовувалося й для різноманітних господарських потреб. Широке застосування мали також плоскі крем'яні відщепи, якими могли різати, скоблити, стругати тощо.

Винайдення метального знаряддя -- дротика із крем'яним гостроконечником -- важливе технічне досягнення мустьєрців. Це, очевидно, було перше знаряддя праці дистанційної дії і багаторазового використання.

Близько 70 тис. років до н.е. людина освоїла вогонь. Спочатку використовувалися природні джерела вогню(блискавка, виверження вулкану і т.і.)

Поява неандертальця. В епоху середнього палеоліту на території України з'явився новий тип людини -- неандерталець. Загалом в Україні знайдено кістки десятьох неандертальців, що жили 100-50 тис. років тому.

Під час розкопок мустьєрських поселень в гроті Киїк-Коба і під наскельними навісами поблизу села Вишневого (обидва -- Східний Крим), а також у скельному сховищі села Старосілля поблизу Бахчисарая виявлено залишки кістяків щонайменше шести палеонтропів різного віку. Це найбільше зібрання кісток на території України.

Поховання. Померлих ховали у скороченому положенні, на боці, в спеціально підготовлених ямах (Киїк-Коба, Заскельне VI). Навмисний характер таких поховань у поєднанні з певним ритуалом не викликає сумніву. Отже, у палеантропів могли уже існувати анімістичні уявлення. Аналізуючи склад неандертальських поховань на території Європи за статтю і віком, можна помітити тенденцію до поховань у скельних сховищах та на місці житла переважно дітей і жінок. Поховання в Криму представлені трьома жіночими і трьома дитячими похованнями.

Суспільний лад. Середньопалеолітичні неандертальські угрупування були невеликими і складалися звичайно з двох-чотирьох родин, з яких приблизно третина їх членів могла брати участь у полюванні. Соціальна організація палеонтропів ґрунтувалася, таким чином, на кровно споріднених відносинах всередині общини. Така форма суспільного ладу називалася людське стадо. Мустьєрські общини розташовувалися одне біля одного, і тому між ними повинні були скластися постійні зв'язки, які ґрунтувалися не стільки на економічних контактів, що, можливо, виникали під час серйозної нестачі їжі, скільки на родино-шлюбних відносинах. Для мустьєрської общини був характерним поділ праці.

Найважливіші археологічні знахідки. Середньопалеолітичні знахідки є важливим історичним джерелом не тільки внаслідок своєї чисельності. Вони дуже різноманітні за типами: це і відкриті поселення, і печерні сховища, і короткочасні стійбища, і мисливські бівуаки, і місця видобування кременю, і майстерні, де він видобувався. археологічний епоха палеоліт неоліт

Знахідка на Донбасі. У Донбасі, в басейнах річок Вовчої та Сухих Ялів, знайдено скупчення розщеплених кременів, готові знаряддя. Велику кількість неклеусів, або ядрищ, з яких сколювалися плоскі відщепи (заготовки для гостроконечників, скребел та інших виробів), знайдено у товщі терасоподібного берегового виступу поблизу села Антонівки Мар'їнського району Донецької області. Це найбільша мустьєрська пам'ятка з небагатьої відомих у східній частині України. Вона свідчить про досить сталу заселеність цього регіону в середньому антропогені.

Знахідки в Криму. Найвідомішим в Україні та й за її межами районом поширення мустьєрський місцезнаходжень є Крим. Тут зосереджені печерні поселення, де збереглися шари з культурними залишками палеонтропів, які залягають у стратиграфічному порядку. У цих горизонтах часто помітні лінзи вогнищ з попелом і вуглинами, кістки тварин, плями червоної вохри, що використовувалися для розпису тіла. В 1924 році у результаті систематичних пошуків у Криму було знайдено грот Киїк-Коба

Найбільші стоянки періоду середнього палеоліту

Ак-Кая, Антонівка,Араповичі,Бабине,Балка,Буківна,Вовчий Грот,Горяни,Деркул,Качинський навіз,

Киїк-Коба,Кодак,Молодове,Новоклинівка,Олександрівка,Радванська Гора,Старосілля,Холодна балка,Червоний Яр,Чокурча,Шайтан-Коба.

3. Пізній палеоліт (Верхній палеоліт)

Хронологічні рамки - 35-12 тис. р. тому. Близько 40 тис. років тому з'явився сучасний тип людини, який дістав назву «гомо сапієнс» («людина розумна»), або кроманьйонця (за назвою грота Кро-Маньйон у Франції, де вперше знайшли кістяки цього типу). За багатьма ознаками - випрямленому положенню тіла, будові рук і ніг, об'єму головного мозку, будові мовного апарату тощо - кроманьйонець був таким, як і сучасна людина. На основі кроманьйонців виникла європеоїдна раса.

Кроманьйонці вже об'єднувалися в племена, які успішно могли полювати на великих звірів. Саме в пізній палеоліт максимального розвитку досягають полювання і рибальство, того ж часу намітився поступовий перехід до одомашнення тварин. Люди навчилися робити до 80 видів знарядь праці. Зимові житла будувалися з кісток і бивнів мамутів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

На території України досліджено кількасот стоянок, віднесених до часів пізнього палеоліту. Найвідоміші з них розташовані в селах Мізін на Чернігівщині, Добраничівці на Київщині. Знаною є й Кирилівська стоянка в Києві.

Клімат. Клімат залишається суворим - холодний і сухий. Вважається, що він став ще сухішим порівняно з мустьєрською порою, бо зменшується кількість лісів, ширшим стає тундро-степовий простір.

Флора і фауна. Відповідно до ландшафтно-кліматичних умов зберігаються і представники холодовитривалих тварин - північний олень, песець, біла куріпка, альпійська чайка тощо. З"являється навіть вівцебик. Ісеували також мамонти, дикі коні, бізони. Останні - більше у степовій зоні.

Господарство. Збиральництво. Полювання на мамутів, бізонів, північних оленей. Застосування різних способів полювання.

Форма обєднання людей. Материнський рід - матріархат

Знаряддя праці. Кам'яні різки, ножеподібні пластини, наконечники списів та рогів з яких виготовляла собі гаптун, шила, голки. Складні знаряддя, винайшли списометальний пристрій. Інструментарій налічував майже 100 типів знарядь праці.

Мистецтво. Високого рівня розвитку набуло образотворче мистецтво пізнього палеоліту на території України. При розкопках пізньопалеолітичних поселень було знайдено різноманітні скульптурні вироби малих форм, зразки штрихової графіки на бивні мамонта, а також живописні сюжети на кістках мамонта. Широко відомими стали стилізовані жіночі фігурки, що їх раніше вважали зображенням птахів. Деякі фігурки мають досить складний геометричний візерунок, що пожвавлює манеру виконання.

Релігійні уявлення. Загальновизнаною є думка про те, що ранніми формами первісного релігійного світогляду є тотемізм, фетишизм, магія та анімізм. Ці складові були основою світобачення і верхньопалеолітичних мешканців України. Відомі на сьогодні культові місця чи об'єкти, які трактуються як культові (наприклад, жіночі статуетки), дають підстави говорити, що в різних місцях релігійна обрядовість уже в палеоліті мала різний зовнішній вияв. Приміром, на півночі України вона була пов'язана переважно з образом жінки, тоді як на півдні -- з образом могутнього степового звіра - бізона. Невіддільними елементами магічних обрядів були різноманітні ритуали -- музично-танцювальні дійства, розмальовування й прикрашання тіл та

Поховання. Дуже рідкісними на території України є навмисні поховання верхньопалеолітичного часу. Чи не єдиним винятком є знахідка майже цілого скелета поблизу с. Лащове на Черкащині. Проте, наявна радіовуглецева дата вказує на фінальнопалеолітичний вік цієї знахідки. Обставини інших антропологічних знахідок виключають можливість їх інтерпретації у якості навмисних поховань. Як правило, окремі кістки людей (фрагменти черепів з Чулатового І, Новгород-Сіверської стоянки, з Анетівки ІІ, розрізнені зуби з Сюрені та Міри, фрагменти кісток кінцівок із Кормані IV, Городка ІІ та інше) знаходять у звичайному заповненні культурного шару. Незвично численною є серія антропологічних решток із верхньопалеолітичних шарів кримської стоянки Буран-Кая ІІІ. Привертає увагу той факт, що один із фрагментів черепа несе на собі сліди різання крем'яним знаряддям. Місце розташування цих нарізок свідчить про навмисне відділення голови від тіла. Не виключено, що ця знахідка є свідченням відомого і за етнографічними даними специфічного обряду розчленування тіла покійного. У цілому ж рідкісність поховань не можна розглядати як вказівку на відсутність практики навмисних поховань у верхньопалеолітичного населення України. Такі поховання були досліджені на численних стоянках цього періоду в країнах Західної, Центральної і Східної Європи. Отже, можна сподіватись, що відкриття верхньопалеолітичних поховань в України -- то лише справа часу.

4. Культура неоліту на території України

Біля 10 000 років тому в Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому настільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом -- новокам'яною добою («неос» -- новий, «літос» -- камінь).

Господарство. Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше приручено корову, свиню, вівцю. Скотарство стало важливою галуззю господарства.

Одночасно з появою скотарства людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними серпами. Зерно мололи кам'яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках.

Матеріальна культура. Головними ознаками в галузі виробництва з каменю були: пиляння, шліфування та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, накінечники списів. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука зі стрілами, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, що сприяло поширенню рибальства. Використовували сітки, гарпуни, ловили вудками, замість гачків - кам'яні платівки.

У неоліті людина почала виробляти посуд з глини. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На ще вогких стінках посуду паличками, кістками, пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. Гончарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла варити їжу, зберігати воду. За неолітичної доби людина опанувала ткацтво. З'являються перші примітивні верстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді -- як орнамент. За часів неоліту широко використовувалися човни. З великого стовбура дерева випилювали середину, вигладжували її сокирами з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також здійснювати довгі рейси річками, які набули значення водяних шляхів, що сполучали різні племена. З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур.

В Україні знаходять вироби з кам'яних порід, яких нема в тій місцевості, наприклад, - смугастий кремінь з Волині на Наддніпрянській Україні. У цей час можна спостерігати в Україні культурний вплив різних територій. Вони виявляються у формах знарядь та їх типах.

Можна констатувати, що за часів неоліту Україна мала зв'язки як з південними територіями

Духовна сфера. У мистецтві зникають притаманні палеоліту реалістичні зображення, воно набуває рис схематизму та геометризму.

Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жіночого божества. У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипали червоною вохрою, що символізувало кров або вогонь. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках -- усе, що йому потрібно на тому світі.

Неолітичні археологічні культури на території України. Ямково-гребінцевої кераміки культура -- археологічна культура доби пізнього неоліту (4 і 3 тисячоліття до н. е.), поширена в північній лісовій частині Лівобережжя (стоянки Погорілівка, Мис Очкинський та інші).

Відомі залишки поселень на берегах річок або на піщаних підвищеннях біля озер і боліт.

Населення цієї культури жило з мисливства і рибальства, зауважено зародки скотарства і хліборобства, споруджувало наземні житла і напівземлянки, переходячи від підокруглих будівель до підпрямокутних.

Знаряддя праці були з кременю, кістки і рогу, посуд виготовлявся з глини з домішкою піску, прикрашався орнаментом із ямок, поділених рядами гребінцевих відтисків, чим культура і завдячує своїй назві. Змінилася культурами епохи бронзи.

Дніпро-донецька культура (Дніпро-донецька культурно-історична спільність) -- основна за значенням і територією неолітична культура в Україні. Існувала протягом приблизно 2 тисяч років -- у V-III тис. до н.е.

Поширення. Дніпро-донецька культура охоплює все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять. Названа за місцем знаходження перших пам'яток у Подніпров'ї і на Сіверському Дінці. Об'єднує кілька різних за походженням археологічних культур різних ландшафтних регіонів.

На території України та Білорусі відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї культури. Значна кількість поселень і майже всі могильники розкопані. Найвідоміші з них: Вовчок і Cобачки у Надпоріжжі, Бондариха і Устя Осколі на Сіверському Дінці, Бузьки на Черкащині, Микільська Слобідка (нині в Києві), Грині на Тетереві, Литвин у Білорусі.

Територіально дніпро-донецькі пам'ятки поділяються на кілька варіантів: азово-надпорізький, донецько-лівобережний,черкаський, києво-волинський і рогачівсткий. Дехто із дослідників, наприклад О.М. Титова, розглядає ці варіанти як окремі археологічні культури, що всі разом становлять одну дніпро-донецьку етнографічну культурну спільність.

Склалася дніпро-донецька культура в середовищі пізньомезолітичних місцевих, насамперед дніпро-прип'ятських, донецьких й, можливо, пізньорогалицьких племен. Вплив до неолітичного розвитку, ймовірно, пішов від ранніх неолітичних культур, зокрема буго-дністровської культури (схожість орнаментальних мотивів на ранньому етапі розвитку культур у селах Завалівка, Микільська Слобідка та інших).

Розрізняють три етапи культури:

Ранній період характеризують гостродонні горщики з рослинною домішкою в тісті, орнамент -- відбитки гребінчатого штампу, прокреслені прямі лінії. Кремінні знаряддя -- мікроліти, сокири.

Середній період -- розквіт культури. Горщик здобуває профільовану форму -- перегин у верхній або середній частині посудини, виділяється віночок, з'являється плоске дно, у тесті домішка піску. Накольчатий орнамент покриває всю поверхню посудини (іноді й дно). Поширені крем'янні сокири, ножі, наконечники стріл і копій, сланцеві тесла, сокири, «човники». З'являються більші могильники (Дереївський -- 161 поховання, Микольський -- 83), що не мають зовнішніх ознак.

На середньому етапі відбувається розселення носіїв культури на північ, захід і схід. Пам'ятки розпадаються на кілька культурно-локальних варіантів: надпорізька, киево-черкаська, донецька, волинська, східнополіська, верхньодніпровська, лисогубівська субкультури.

Пізній період характеризують гостродонні й плоскодонні горщики із прямими або відігнутими вінчиками, зрідка -- мисочки, орнамент -- відбитки гребінки, ямки, «перлини» у верхній частині посудини, вертикальні зачеси на віночках; деякі знахідки кераміки свідчать про контакти із Трипільськими племенами. В інвентарі відзначені крем'яні ножі, шкребки, наконечники списів, кам'яні тесла. На заключному етапі розвитку Дніпро-донецьких племен їхня територія значно скорочується, а пам'ятки розпадаються на окремі локальні типи.

Характеристика. Дніпро-донецька культура є неолітичною культурою мисливсько-рибальських племен. Представлена поселеннями й могильниками.

Населення. Антропологічний тип людей дніпро-донецької культури вивчений досить докладно. Це було високоросле, кремезне, широколице населення так званого пізньокроманьйонського типу. [1]

Господарство. У поселеннях виявлені залишки заглиблених у землю жител, господарські ями, сліди відкритих вогнищ. Дніпро-донецькі племена займалися рибальством, полюванням, збиранням, розведенням свійських тварина (бик, свиня), землеробством. Роль скотарства була особливо значною на більш південних територіях Подніпров'я. Про зачатки землеробства свідчать відбитки зерен культурного ячменю, що були виявлені на кераміці з поселення Віта Литовська під Києвом та в комплексах на Волині. Знайдено знаряддя праці із кременя й каменю: сокири, наконечники стріл і списів, ножі, шкребки й інше.

Кераміка. Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою керамікою, названою так за основними типами орнаменту. Горщики гостродонні, плоскодонні. рідко зустрічаються мисочки. У глину, з якої їх виготовляли, часто домішували траву або пісок.

Поховання. Для дніпро-донецької культури характерні колективні могильники маріупольського типу. Маріупольський могильник являв собою довгу (28 м) і вузьку яму глибиною більше одного метра, де в ряд і кількома ярусами залягало більше 120 поховань, засипаних порошком червоної вохри. Покійники були покладені у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих виявлено кам'яні навершя булав досконалої роботи з циліндричним отвором для держака. Тут зустрічаються і перші прикраси з міді.

У Микольському могильнику знайдені мідні вироби; кільце, пронизки, золота пластинчаста підвіска, сокири, ножі, наконечники списів, булави; кераміка в могильниках відсутня.

Значення Дніпро-донецької культури. Носії традицій Дніпро-донецької культури вплинули на формування донецької неолітичної, тшинецької культури доби бронзи Полісся та нео-енеолітичних культур лісостепового Лівобережжя, зокрема азовсько-дніпровської.[2] Дніпро-донецька культурна спільність відіграла певну роль у складанні балто-слов'янського мовного ареалу.

На думку польського лінгвіста Т. Лер-Сплавінського, дніпро-донецька культура відіграла основну роль у становленні слов'янства і була одним із найдавніших компонентів у етногенезі слов'ян.

Культура лінійно-стрічкової кераміки (скорочено КЛСК) -- археологічна культура доби неоліту, яка мала дуже значне поширення на території Європи у 5500-4900 роках до н.е.[1] На території України представлена на Західній Волині і Поділлі. Найсхідніша відома на сьогодні пам'ятка - Віта-Поштова 2 - виявлена лише за 8 км від Києва.[2] Належить до дунайських культур і вважається класичною неолітичною культурою Європи.

Загалом на території України відомо більше, ніж 50 стоянок і місцезнаходжень цієї культури: Незвисько, Торське (на Дністрі), Луцьк, Баїв (на заході Волинської обл.), Ольшаниця (на Горині) та ін. У центральній Європі досліджено багато могильників цієї культури, на території України -- два таких поховання: Незвисько і Баїв.Зміст [сховати]

Історія дослідження. Культура лінійно-стрічкової кераміки була відкрита німецьким археологом Фрідріхом Клопфлейшем і стала відомою в наукових колах у 1882 році під назвою Bandkeramik.[3] Умовна назва цієї культури -- культура лінійно-стрічкової кераміки -- з'явилася у європейській історіографії на початку ХХ ст. з огляду на характер своєрідного заглибленого орнаменту на глиняному посуді. У науковій літературі є також назва «дунайська культура» за місцем її формування.

Оскільки КЛСК охоплювала величезну територію, яка згодом увійшла до складу різних європейських країн, то рівень вивчення її в різних регіонах був і є неоднаковим. У Центральній Європі її пам'ятки розпочали вивчати на початку ХХ ст., унаслідок чого нагромаджено значний матеріал, який став основою багатьох наукових праць.

Дослідження на території України. Перші знахідки кераміки з лінійно-стрічковим орнаментом виявлені в Україні ще наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст., і сьогодні відомо понад 50 пам'яток КЛСК. Пам'ятки цієї культури вивчали такі вчені, як Я. Пастернак, О. Цинкаловський, Я. Фітцке, К. Черниш, М. Пелещишин та інші. Дослідження тривають досі, але багато аспектів культури все ще вивчені мало.

Поширення. Племена КЛСК постали у VІ тис. до н. е. у Середньому Подунав'ї на базі середньодунайських ранньонеолітичних культур ( Старчево, Кереш, Караново) за участю нових хвиль колоністів з півдня. Звідси носії КЛСК просунулися Верхнім Дунаєм у басейн Рейну на територію сучасних Південної Німеччини та Північно-Східної Франції. Також з території Середнього Дунаю вони проникли через Моравську браму на північ, на землі теперішньої Південної Польщі. І далі, рухаючись на схід, на кінець VІ тис. до н. е. досягли території Верхнього Подністер'я, Волині, а окремі групи навіть дісталися Дніпра (поселення Віта-Поштова 2 біля Києва). Ця культура відіграла важливу роль у неолітизації середньої смуги Європи від Рейну до правих приток Дніпра. ЇЇ пам'ятки відомі у Франції, Бельгії, Нідерландах, Німеччині, Австрії, Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині, Румунії, Молдові та Україні. На цій великій території вони утворюють кілька локальних та хронологічних груп.

Загальна характеристика.Культура лінійно-стрічкової кераміки є чітко виявленою землеробсько-скотарською культурою.

За матеріалами поховань встановлено, що носії КЛСК належали до середземноморського типу. Вони були невисокі на зріст, вузьколиці, з тонкими рисами обличчя.

Господарство. Населення розводило всі основні види свійських тварин, крім коня, -- овець, кіз, велику рогату худобу і свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін. Мисливство відігравало дуже незначну роль.

На поселеннях відкрито і досліджено житла стовпової конструкції і напівземлянки. Кількість будинків в поселенні не перевищувала десяти. Населення використовувало глиняні печі та вогнища. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними були викопані 1-2 ями для господарських цілей. Серед знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки та рогу, знайдено мотики, зернотерки, сокири особливої форми (у вигляді башмачної колодки), а також дрібні крем'яні інструменти -- ножі, скребки тощо. Племена цієї культури використовували також глиняний посуд.

Кераміка. Зразки лінійно-стрічкової краміки.

Кераміка була досконалою, кругло- і плоскодонною. За виготовленням та орнаментацією умовно поділяється на кухонну і столову. Кухонна -- товстостінна, виготовлена з домішками трави, має наліпний орнамент. Столова -- тонкостінна, сірого кольору, виготовлена з добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом.

Стиль візерунків досить складний і своєрідний. За своїми формами, технологією виготовлення та орнаментикою ця кераміка значно відрізняється від посуду інших культур, особливо місцевих, і становить одну з найвиразніших палеоетнографічних рис дунайських племен.

Вірування. У цих племен існувала віра в потойбічний світ. Був поширений обряд поховання небіжчиків, яких часто посипали червоною вохрою. Основний обряд -- скорчене на боці трупопокладання, кисті рук перед обличчям. На похованні в Незвисько виявлено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом.

5. Трипільська культура на території України

Трипімльська культумра, культумра Кукутемні (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутемні-Трипімлля») -- археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. кмІ. В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. Осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV-III тис. до н. е. (протягом 1500-2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи -- ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість -- понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. кв. км.). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

Історія дослідження. Культура носила назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов'язані з цією культурою. В 1884 році румунський науковець Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень. Після того, як вчені ознайомилися з його знахідкою, було вирішено продовжувати розкопки, які розпочалися на цьому місці навесні 1885 року.

Дослідження пам'яток, пізніше віднесених до трипільської культури, мали місце в Галичині в 70-ті роки ХІХ ст. біля с. Кошилівці, Більче-Золоте та ін. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві. Хвойка презентував свої знахідки в серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 -- рік початку розкопок на вул. Кирилівській у м. Києві. В 1896-1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Хвойкою, були знайдені в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині- село Трипілля Обухівського району Київської області. В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».

З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля- Кукутень (Кукутень-Трипілля).

Польові дослідження. За даними Т. С. Пассек, найдавніший час знахідки трипільської культури з Подніпров'я з колекцій Державного історичного музею у Москві -- 1854 р[1]. Однак є дані, що в Галичині перші розкопки з метою поповнення приватної колекції були проведені ще в 1750 році, а знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями випадково відкрита у 1822 р[2]. Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття на землях України, які входили до складу Австро-Угорської імперії проводили А. Шнайдер (Борщівщина, 1870-ті; с. Кошилівці, 1878), А. Кіркор (Більче-Золоте, 1876; с. Козаччина, 1877) І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, 1877) та інші. У працях вище згаданих археологів знайдені старожитності культури мальованої кераміки були визначені як «домікенські», тим самим вказувалося на їх певне місце серед європейських старожитностей. Було зроблено перші стратиграфічні та хронологічні спостереження. Виникла дискусія про інтерпретацію скупчень обпаленої глини як поховальних споруд (Г. Оссовський) або жител (В. Деметрикевич, Р. Ф. Кайндль, К. Гадачек). Накопичені під час перших розкопок джерела стали базою для подальших розкопок і досліджень культури мальованої кераміки.

Археологічні дослідження на Поділлі наприкінці XIX -- напочатку XX ст. пов'язані з розвідувальними працями Ю. Й. Сіцінського та створенням археологічної карти Поділля. На карті, виданій у 1920-ті роки, було позначено 30 трипільських пам'яток (усього карта нараховувала біля 2 000 пам'яток). У 1891 р. відомий історик В. Б. Антонович разом з Ч. Зборовським провели розкопки трипільського поселення біля села Кринички на Поділлі. Було досліджено залишки жител, серед яких виявлено мальовану кераміку, антропоморфні статуетки.

Хронологія. Культура Трипілля-Кукутень, з огляду на тривалий час її існування, значне поширення, широкі зв'язки та ступінь вивченості, займає особливе місце у розробці питань синхронізації, періодизації та хронології більшості пам'яток мідного віку в Україні та за її межами. Нині використовуються дві схеми періодизації культури Трипілля-Кукутень, розроблені на підставі стратиграфічних даних, а також типологічного, стилістичного та статистичного аналізу керамічних комплексів багатьох поселень, які було досліджено на території Румунії, Молдови та України. Щодо трипільської культури в Україні дослідники застосовують насамперед періодизацію, розроблену Т. С. Пассек ще у 1930-х роках, а вдосконалену у 1949 р

Для території Румунії періодизація (стосовно культури Кукутені) була розроблена Г. Шмідтом, а вдосконалена В. Думітреску та іншими дослідниками. Виділено періоди Кукутень А (з фазами A1, А2, A3, A4), Кукутень А-В (фази А-В1 та А-В2), Кукутень В (фази В1, В2, ВЗ). В її основу покладена стратиграфія поселень, насамперед Ізвоара, та типологія мальованого посуду. Пам'ятки, що становлять основу культури Кукутень і відповідають Трипіллю А, виділено в культуру Прекукутень (Докукутень), розділену в свою чергу та три фази -- І, II, III. В окрему культуру Городіштя-Фолтешть виділено найпізніші пам'ятки, які відповідають пізньо-трипільським (етап СІІ).

За час, що минув після виходу в 1949 році праці Т. С. Пассек, присвяченої періодизації поселень трипільської культури, до схеми періодизації іншими дослідниками було внесено деякі зміни та доповнення. Не всі з них були прийняті більшістю науковців, лише окремі зміни почали використовувати досить широко.

Споріднені археологічні культури:

· Данило-хварська культура (побережжя Адріатики);

· Бутмір (Боснія);

· Культура Вінча (Центральні Балкани);

· Тиська (басейн річки Тиса);

· Лендель (Середньодунайський басейн і північ Центральної Європи);

· Боян (Нижньодунайський басейн);

· Хаманджія (Чорноморське побережжя);

· Караново (Фракія і Східна Македонія);

· Петрешті (Трансільванія);

· дніпро-донецька (Україна).

· Трипільська культура в сучасному міфотворенні

Країну трипільців іноді також називають Українська Аратта. Автором концепції т. зв. «Українською Аратти» є Ю. О. Шилов, який у 1990-их роках висловив ідею про нібито найдавнішу державу світу -- «праслов'янську Аратту». Локалізація згаданої у месопотамських письмових джерелах легендарної Аратти в Україні була презентована спочатку у доповідях, тези яких були опубліковані[8][9][10], а згодом і у більших за обсягом працях[11]. Остання з них, видана 2003 року може вважатися найповнішим зводом поглядів автора з цього питання. Тут найбільш послідовно викладено точку зору Ю. О. Шилова на місце трипільської культури та України у давній історії всього світу. Книга складається з восьми розділів та словника

6. Культура племен епохи бронзи на території України

Бронза є першим штучним металом: вона являє собою сплав міді й олова (інколи олово замінювали сурмою або миш'яком). Бронза витіснила мідь, бо знаряддя з неї були твердішими за мідні. Перевага бронзи над міддю полягає також у значно нижчій температурі плавлення. Температура плавлення бронзи становить 800-900°, а міді -- понад 1000° С.

Бронзовий вік України на сучасному етапі може датуватись ІІІ -- кінцем II тис. до н.е. Останнє вказує на більш рівномірне входження стародавніх племен України до бронзової доби разом з іншим стародавнім населенням Передньої Азії, Кавказу та Східного Середземномор'я. На півдні України бронзовий вік змінюється кіммерійсько-скіфським періодом раннього залізного віку.

Виникнення бронзоливарного виробництва. Бронзу плавили в печах -- горнах, у невеликих гостродонних товстостінних глиняних тиглях. На території України досліджено багато майстерень, де виготовляли бронзові речі. Наприклад, на площі такої майстерні біля с. Волоське в Надпоріжжі знайдено близько 70 кам'яних і глиняних матриць для виготовлення 17 предметів --- серпів, ножів, сокир-кельтів і кинджалів. Багато подібних майстерень досліджено у Причорномор'ї. Одну таку пам'ятку розкопано поблизу с.Острівець Івано-Франківської області.

Про значний розвиток бронзоливарного виробництва та посилення обміну між племенами свідчить також велика кількість скарбів бронзових виробів, знайдених, зокрема, у Причорномор'ї і Закарпатті. До їх складу найчастіше входять щойно виготовлені бронзові речі ще без слідів використання, а також зливки металу. Досить цікавими ї багатими були, наприклад, Бориславський з нижнього Подніпров'я) та Інгульський (с. Антонівка Привільнянського району Миколаївської області) скарби. Останній містив понад 50 серпів, 13 сокир-кельтів, два кинджали, кілька прикрас, а також 20 зливків бронзи загальною вагою близько 11 кг На думку спеціалістів, Північне Причорномор'я за кількістю відкритих металургійних майстерень з численними матрицями періоду міді-бронзи не має собі рівних.

Мідь, що була основною складовою частиною бронзи, плавили з руди, добували в копальнях. Залишки таких копалень виявлено, наприклад, у басейні р. Бахмут (притоки Сіверського Дінця) поблизу м. Артемівськ Донецької області. Біля сіл Мідна Руда, Климівка, Пилипчатине та інших дотепер на поверхні збереглися котловани глибиною до 2-3 м, звідки була вибрана мідна руда, представлена тут мідистими пісковиками. У високих відвалах породи, що лежать навколо котлованів, знаходять сліди поселень бронзового віку та рештки мідеплавильних печей (дослідження С. Й. Татаринова).

Важливими міднорудними центрами Європи, звідки метал надходив до Східної Європи, були Балкани, Прикарпаття, Кавказ та Урал. Важливе значення для розвитку металообробки на Україні в добу енеоліту та бронзи мали і місцеві поклади міді Донецьно-Бахмутського та Волинського районів.

Бронзові знаряддя праці в житті населення відігравали досить помітну роль, але вони не могли повністю витиснути з ужитку кам'яні вироби. Поряд з бронзовими серпами, вістрями до списів досить широко використовувались і крем'яні знаряддя цього типу. З каменю виготовлялися

Господарство у бронзову добу. У бронзовому віці триває поглиблення першого суспільного поділу праці. У степових племен посилюється роль кочового скотарства. Первісні пастухи поступово освоюють усі пасовиська, у тому числі і на плато, розміщених досить далеко від долин великих рік. Люди в цей час, мабуть, уже оволоділи технікою спорудження криниць-колодязів. У лісостепових племен важливу роль відігравало землеробство. З опануванням досконаліших знарядь, виготовлених з бронзи, набуло поши¬рення орне землеробство, Асортимент культурних рослин значно зріс. Поряд з кількома сортами пшениці, ячменю тепер культивуються льон, коноплі, горох, сочевиця. Розвивається садівництво. На розкопках виявлено кісточки вишні, сливи-угорки, насіння ріпи, цибулі, часнику та маку.

Суспільство. Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для посилення майнової нерівності. Про це красномовно свідчать виявлені скарби дорогоцінностей і перші багаті поховання віку бронзи. Один такий скарб знайдено у 1912 р. поблизу с. Бородино Бессарабської губернії (тепер в Одеській області), Він містив 11 цілих і 6 фрагментованих предметів; два срібні вістря до списів, втулку від третього, срібний кинджал і чотири шпильки з ромбічною головкою, бронзові платівки від облямівки дерев'яної чаші, чотири кам'яних сокири-молоти і уламки п'ятої, три булави з нефриту, змійовика і алебастру. Частина срібних речей має позолоту. Кам'яні вироби гарної, досконалої форми, відполіровані до блиску. Такі речі в ті часи становили, безперечно, велику цінність. Датується Бородинський (Бессарабський) скарб серединою ІІ тисячоліття до н.е.

У бронзовому віці далі посилюється роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархальних відносин, Доказами по¬силення влади чоловіка -- патріарха в сім'ї і роді -- є парні поховання чоловіка і жінки катакомбної культури, де засвідчено сліди насильницького умертвіння жінки. За бронзового віку почали частіше споруджувати малі за площею житла, де могла мешкати лише одна сім'я. Цей факт свідчить, напевно, про подальший процес виділення парної сім'ї в роді. З удосконаленням способів пересування по воді і суходолу у бронзовому віці збільшується рухливість населення. Це зумовило розвиток обміну металевими виробами, прикра¬сами тощо. Пересування і змішування племен бронзового віку були більш властиві південним степовим районам України. Вони нерідко супроводжу¬вались військовими сутичками. У цей час виникали великі етно-культурні утворення.

Археологічне вивчення культур бронзового віку разом з даними порівняльного мовознавства і топоніміки мас важливе значення для розв'язання проблеми формування І поширення основних груп індоєвропейців (у тому числі слов'ян, балтів, фракійців, германців, іранців та ін.) та походження багатьох сучасних народів. Дослідження археологічних культур роблять зримим цей процес уже на рубежі ІІІ і II тисячоліть до н.е.

Періодізація і перелік культур на території України. Умовно бронзовий вік поділяють на три періоди: ранній (ХХV-XVII ст. до н.е.), середній (ХVІІ-ХV ст. до н.е.) і пізній (ХV-ІХ ст. до н.е.). Культури цих трьох періодів виявлено як у степовій, так і в лісостеповій частинах України. Карта розселення племен на Україні і суміжних територіях була досить строкатою. За найновішими даними, протягом II тисячоліття до н.е. в межах України виділяється близько 20 археологічних культур. За типом господарства, етнографічними і територіальними ознаками їх можна поділити натри основні групи, а саме:

а) скотарські і землеробсько-скотарські культури лісостепового Правобережжя, Полісся, Волині і Прикарпаття: шнурової кераміки, або бойових сокир, в т.ч. городоцько-здовбицька, підкарпатська, стжижовська, середньодніпровська; тшинецька; комарівська; білогрудівська; Ноа.

б) група культур скотарських племен Північного Причорномор'я, Приазов'я та Лівобережжя: ямна; катакомбна (декілька локальних варіантів); зрубна; багатовалікової (багатопружкової) кераміки, в т.ч. камя'нсько-лівенцівька група у Криму; мар'янівська; бондарихінська; сабатинівська; білозерська; абашівська (Сіверській Донець).

в) культури Закарпаття: Отомань, Станове, фракійського гальштату



7. Культура раннього заліза на території України

Залізна доба в Україні -- розпочалася в Україні під кінець ІІ або ж на початку І тисячоліття до нашої ери.

Формально прийнятими хронологічними рамками раннього залізного віку у Східній Європі вважається поширення залізних виробів з початку І тисячоліття до нашої ери і до середньовіччя -- як правило, до 375 року. В цей рік гунами був розгромлений готський союз у Північному Причорномор'ї.

Початок залізного віку. Сам термін залізний вік був запозичений з античної літератури, а французький археолог Жак де Морган у книзі «Доісторична людина» (1926) довів, що залізний вік настав у різних місцях Старого Світу в різні часи.

Найбільш проблемними питаннями у вивченні «раннього залізного віку» залишаються саме поняття цього періоду і визначення його початку на різних територіях. Бо ж за формальними ознаками залізний вік продовжується до нашого часу.

Фізичні особливості заліза, яке на повітрі швидко іржавіє та руйнується, призвели до того, що найдавніших залізних виробів у всіх музеях світу збереглося дуже мало. Окремі випадкові зразки залізних виробів належать до IV -- II тис. до н. е. Вважається, що майже всі народи почали своє знайомство з цим металом із заліза метеоритного походження. І хоча уламки залізних метеоритів здавна привертали увагу людини, їх обробка була нелегкою справою: вони вміщували багато нікелю і можуть використовуватися тільки шляхом кування у холодному стані. Відомо, що ескімоси Гренландії ще в минулому столітті використовували великий метеорит для виготовлення залізних вкладишів, подібно до того, як це робилося з кременю. У міфології багатьох народів метеоритне залізо називалося «небесним каменем».

Широке застосування заліза у виробництві стало можливим лише після того, як його почали видобувати з руди. Залізні вироби дуже повільно входили в побут, господарство та озброєння і часто вживались поруч із бронзовими речами. На думку відомого дослідника періоду раннього залізного віку Б. М. Гракова, процес винаходу варки та кування заліза був самостійним у різних регіонах.

Найбільш ранні залізні вироби на території України засвідчено в сабатинівській культурі Південного Побужжя (XIII--XII ст. до н. е.). Один із предметів (невизначеного призначення) з матеріалів Острівецького могильника культури Ноа виготовлено із заліза.

До білозерської культури (XII--X ст. до н. е.) належать досить численні кинджали з бронзовими руків'ями та залізними лезами (Збур'ївка, Широка Могила, Степовий, Кочкувате, Малохортиця) та інші вироби. Відомі залізні речі (шило, шлаки) в білогрудівській культурі (XII--X ст до н. е.), бондарихинській культурі (XII--X ст. до н. е.).

Такі, поки-що поодинокі, знахідки наводять на думку, що зміна бронзового віку ранньозалізним на території України відбувалася дещо раніше -- з XII, а не з IX--VIII ст. до н. е., як подається в археологічних періодизаціях 60-80 років.

Наприкінці ІІ тис. до н. е. клімат в Центральній Європі став надзвичайно посушливим і тривав з 1300 до 800 (за іншими даними -- з 1250 по 650) рр. до н. е. Велика посуха XIII--XII ст. до н. е., неврожаї та голод у країнах Східного Середземномор'я засвідчені письмовими джерелами. На території України критична ситуація склалася у Степу, там стало неможливо займатися землеробством, а тваринництво могло існувати лише як кочове. У зв'язку з цим в регіоні різко зменшилася кількість населення.

Можливо, саме цим і пояснюється зникнення сабатинівських поселень, а пізніше -- поява меншої кількості поселень і землянок білозерської культури. Тоді ж зменшилося населення й на теритоії Угорщини.

Процеси міграції стали характерним явищем для степів Євразії. Разом з переселенням народів старі економічні зв'язки були порушені, в Україні відчувався брак привозної мідної руди, що спонукало до розвитку місцевого залізорудного виробництва.

Сабатинівські племена підтримували тісні зв'язки з країнами Східного Середземномор'я (насамперед, Мікенської держави) і брали участь у походах так званих «народів моря», що почалися внаслідок глобальної кризи пізньобронзової доби.

Ці походи охопили, передусім, усе Середземномор'я, у тому числі мікенську Грецію, східне узбережжя Малої Азії і навіть Єгипет, тобто країни, які на той час активно освоювали залізоробне виробництво. Хеттська держава загинула в результаті боротьби з навалою «народів моря» та «західних мушків» (чи «мусків») балканського походження. Не виключено, що серед них були й представники сабатинівських племен.

У всякому разі знахідки великої кількості скляних намистин східноземноморського походження у похованнях білозерської культури свідчать про інтенсивні економічні зв'язки племен рубежу бронзи та заліза Північного Причорномор'я з регіонами, для яких був характерним високий рівень розвитку чорної металургії. А. С. Островерхов, спираючись на дані хімічних аналізів, висунув навіть думку про те, що у Північному Причорномор'ї сформувався свій, кіммерійський, центр виробництва скляних виробів. Певною мірою ці факти можуть свідчити і про можливість безпосереднього запозичення причорноморськими майстрами технології обробки заліза в центрі чорної металургії Східного Середземномор'я та Малої Азії.

На території України ознаки раннього залізного віку з'явилися з утвердженням нової економічної ситуації: коли приселищне тваринництво у Лісостепу та Поліссі перетворилося на придомне й виникло стійлове утримання худоби, а в Степу -- кочове скотарство.

Домінуючою галуззю Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях (сокира, рало). Саме тоді зросла продуктивність сільського господарства і з'явилися надлишки продуктів, відбувалося їх нагромадження. Утвердилися не лише соціальна, а й майнова нерівність.

Відбувся новий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від сільського господарства і стало самостійним видом господарської діяльності із власними галузями (насамперед, бронзоливарним та залізорудним виробництвом). Це було викликано необхідністю займатися цими видами ремесел протягом усього року, повністю звільнившись від сільськогосподарських робіт, масовим попитом на вироби із бронзи і заліза, підвищення їхньої якості.

Нерівномірний розвиток окремих народів та соціальних груп призвів до того, що війна стала своєрідним ремеслом для значної частини населення. У світогляді, в тому числі і в мистецтві, центральною фігурою став образ воїна.

Ці зміни відбулися ще до масового поширення залізних виробів, які (подібно до бронзових виробів епохи бронзи) були не першопричиною, а одним із проявів (а частково і наслідків) уже створеної системи раннього залізного віку. Отже, ці зміни відбулися ще в період панування бронзових виробів (коли залізорудне виробництво ще не набуло поширення в археологічних культурах цієї епохи).

Відомі Кардашинський та Лойбоківський бронзоливарні центри Середнього Подніпров'я функціонували до XII ст. до н. е. Саме з цього часу зброю почали виготовляти із заліза, а не з бронзи. Адже у наступних -- кіммерійських -- пам'ятках було дуже багато предметів озброєння із заліза, які відзначалися вже розвинутими формами та технологією.



8. Культура грецьких міст-держав на території України

Античні міста Північного Причорномор'я-- міста-держави, засновані греками в 7 -- 5 століттях до н. е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України. Найбільшими з них були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутино, на правому березі Бузького лиману), Керкінітіда (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (біля сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі).

...