Егейське мистецтво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Егейське мистецтво

Н. Бритова

егейський крит мистецтво скарбниця

В розвитку культури народів, які жили біля Середземного моря, велику роль відіграла Егейська культура. Вона розвивалася на островах і берегах Егейського моря, в східній частині Середземномор'я, протягом майже двох тисяч років, з 3000 до 1200 р. до н.е. одночасно з мистецтвом Єгипту і Межиріччя. Центром егейської культури був острів Кріт. Вона захоплювала також Кікладських островах, Пелопоннес, де знаходилися міста Мікени, Пілос і Тірінф, і західне узбережжя Малої Азії, у північній частині якого знаходилася Троя. Егейські культуру називають також крито-мікенською.

Про Егейському світі збереглася пам'ять в легендах і міфах Древньої Греції, а оповіді про стародавню Троє - в епосі Гомера. Ніхто не сумнівався в легендарному характер відомостей про догрецької мешканців грецької землі, поки в другій половині 19 в. німецький археолог Генріх Шліман не розкопали на Гіссарликском пагорбі реальні залишки гомерівської Трої, хоча він і не зумів розібратися, який з розкопаних їм культурних шарів ставився до часів, які описані в «Іліаді».

Слідом за тим у 70-х і 80-х рр.. 19 в. в результаті розкопок Г. Шлімана і В. Дерпфельда на Пелопоннеської півострові була відкрита мікенськая культура. На початку 20 ст. англійський археолог А. Еванс зробив свої вражаючі відкриття на Криті. Кумедний і дивний світ, давно забутий людством, несподівано виник перед очима людей 20 в. Вивчаючи розкриті їм мистецькі скарби Кносського палацу, а також розкопаних іншими археологами стародавніх критських міст Гурне і Фесту, Еванс перших став розглядати культуру Криту в зіставленні і у зв'язку з культурами Єгипту та інших країн Стародавнього Сходу. Він запропонував і періодизацію егейської культури, в достатній мірі умовний, так як вона була заснована на послідовній зміні форм крітської кераміки, але до досі загальноприйняту. Еванс розділив історію Егейського світу на три великі періоду і кожен з них в свою чергу на три субперіода; він назвав їх мінойських по імені легендарного царя Криту - Міноса. Егейська писемність до досі повністю не розшифровано, що значною мірою ускладнює вивчення егейської культури. Але тут велику допомогу надає зіставлення археологічних знахідок і відповідних згадок в давньогрецьких літературних творах, а також відомостей, знайдених в єгипетських і передньоазіатські текстах.

Початок культури на Криті сходить до неоліту. До передісторії егейської культури відносяться і розкопані ще Шліманом в 1871 р. найбільш стародавні «догомеровскої» міста з дванадцяти послідовно існували на Гіссарликском пагорбі міст, так звані перша і друга Троя, що датуються 3 тисячоліттям до н.е. У своєму розвитку Егейська культура дійшла до складання раннерабовладельческого суспільства. Швидше за все це розвиток ішов на Криті.

Розташування Криту в центрі східній частині Середземного моря створювало виключно сприятливі умови для розвитку торгівлі і мореплавства. У ті часи Крит був родючим, покритим рясними лісами і густо населеним островом, його гавані були добре захищені від бур. Вже в ранньомінойський період (3 тисячоліття до н.е.) критські кораблі проникали на Мелос, Феру, Делос і інші острови Егейського моря.

Близько 2000 р. до н.е. на Криті були зведені перші палаци військових вождів. Деякі з них, як перше Кносский палац і палац у Маллії, були добре укріплені стінами та вежами, інші, як палац у Фесті, що стояв на крутому пагорбі, не мали укріплень.

Близько середини 18 ст. до н.е. на Криті сталася якась катастрофа, характер якої до цих пір не ясний. Деякі дослідники пояснюють її сильним землетрусом, інші - військовим навалою, подібним навалі гіксосів в Єгипті, треті вважають причиною катастрофи якесь велике соціальне потрясіння. Але Егейська культура не була знищена, навпаки, з початку 17 ст. до н.е. почався новий її розквіт, що супроводжувався розквітом мистецтва. Настав період могутності Криту, сильною морської держави, що одержала панування в східній частині Середземного моря.

Під час цього розквіту (по Евансу - наприкінці середньомінойского періоду та початку піздньомінойського) мистецтво Криту створювало численні твори високого художнього гідності: надзвичайно своєрідну архітектуру, дуже динамічну, сповнену мальовничими і світловими ефектами; декоративну живопис, яскраву і барвисту, що вражає сміливістю малюнка і різноманітністю сюжетів, а іноді і реалістичної спостережливістю; кераміку, прикрашену з винятковим багатством фантазії; витончено ошатну дрібну пластику і різьблені камені. Мистецтво Криту, розквіт якого збігається з твердженням і високим підйомом Нового царства в Єгипті, в цілому близько до мистецтва країн Стародавнього Сходу, проте в ньому немає монументальності, немає суворого, спокійного ритму і симетрії.

Розкопки на Криті дали перш за все багато залишків архітектури. Найбільш Значним архітектурним пам'ятником Стародавнього Криту є Кносский палац. Це величезний архітектурний комплекс, що створювався протягом декількох століть, що випробував декілька землетрусів та інших катастроф, руйнується і знову повстати з развалін.Размери палацу, його заплутаний план і вишукане внутрішнє оздоблення виробляли на навколишні народи величезне враження, і згадки про ньому взяли згодом легендарні форми. Грецькі міфи про загадкове Лабіринті і про його господаря, людино-бику Мінотавра, були пов'язані з Кноському палацом. Ще на самому кінці 19 в. цей палац вважався вигадкою народної фантазії; ніхто тоді не думав, що він буде знайдений на самом деле.

Егейський світ

Перші споруди в Кноссі виникли, як уже говорилося, близько 2000 р. до н.е. Весь палацовий комплекс склався остаточно близько 1600 р. до н.е. коли він займав найбільшу територію. Але й після цього тривали різні добудови та перебудови.

В період розквіту крітяни відчували себе в цілковитій безпеці від нападу з моря і тому вже не будували фортечних стін навколо міста і палацу. Центральне місце в Кноському палаці займав великий (52,5 м в довжину) прямокутний двір; з усіх боків до нього примикали побудовані в різний час палацові приміщення, здебільшого прямокутні, частина з них була розташована на рівні центрального двору, частина - нижче нього, деякі - вище на один або два поверхи, у вкрай заплутаному чергуванні. У палаці було кілька входів; до чотирьом з них вели широкі сходи. Розміщення приміщень на різних рівнях викликало необхідність безлічі сходів і пандусів. Повітря і світло надходили через численні світлові колодязі (илл. 102 а). Освітлення приміщень, таким чином, не було рівномірним. Різноманітність освітлення, так само як і розміщення кімнат на різних рівнях, сприяло мальовничості загального враження. Дуже велику роль грали тут і стінні розписи, що відрізняються винятковою декоративністю; контрастність кольорових зіставлень цих розписів свідчить про облік художниками їх висвітлення розсіяним або слабким світлом.

Ретельне вивчення руїн палацу дало можливість зі значною часткою вірогідності встановити призначення збережених приміщень, з яких лише деякі були великих розмірів, - переважали невеликі, затишні кімнати. Південно-східна частина палацу була зайнята житловими приміщеннями; тут були кімнати «цариці» (існування якої припускає Еванс), ванна, басейни для обмивань; в східній і північно-східній частині палацу розміщувалися палацові майстерні, в яких працювали ремісники, а також комори і скарбниці. У центрі західній частині палацу Еванс визначає ряд приміщень «царя», у тому числі «Тронний зал», де здійснювалися, ймовірно, культові дії за участю царя-жерця; він був розписаний фресками з грифонами, що лежать серед лілій (15 в. до н.е.; іл. 102 б). Далі на захід перебували численні вузькі і довгі склади і комори, а між приміщеннями царя і центральним двором були розташовані культові приміщення і храмові скарбниці. У північно-західній частині палацу було спеціальне місце для культових театральних вистав: майданчик, обмежена з двох сторін ступенями для глядачів. Стіни палацу були складені із самана із застосуванням дерев'яного каркасу, бутового мурування і облицювання нижній частині стін великими кам'яними плитами; крім вапняку широко використовувалися гіпсові блоки. Однією з найбільш своєрідних особливостей егейської архітектури були розширюються догори дерев'яні колони з базою із каменю або гіпсу і широкої кам'яної капітеллю (поряд з такими колонами існували і прямі або звужуються догори). Стіни кімнат покривалися штукатуркою і розписувалися. Зовнішні стіни Кносського палацу були впритул забудовані невеликими будинками городян, дво-або триповерховими, з пласкими дахами, як видно на знайдених в Кноссі фаянсових табличках із зображенням будинків.

Святкова, піднесена декоративність становить найбільш характерну рису образотворчих мистецтв Криту. Строкатою і багатобарвної декоративної живописом по сирій штукатурці, тобто фресками, були покриті стіни палаців, громадських будівель і багатих будинків. Фрески розташовувалися на стінах у вигляді фризів або панелей. Образне і смисловий зміст критських стінних розписів явно пов'язано з релігійно-міфологічними уявленнями. Але тлумачення окремих сцен і образів дуже ускладнене тим, що ми не знаємо ні релігії, ні міфології критян і можемо будувати про них лише більш-менш ймовірні припущення на підставі розшифрованих текстів і збережених творів мистецтва, а також порівнянь з релігією і міфологією різних народів Стародавнього Сходу.

Найбільш ранньої фрескою в Кноському палаці вважається так званий «Збирач шафрану» (можливо, 18 або 17 в. до н.е.) - похилений людська постать (а можливо, і не людина, а мавпа) посеред великих квітів крокусу або шафрану. Непропорційний, дана плоским силуетом постать пофарбована блакитно-зеленої фарбою; білі квіти розпустилися, що ростуть на окреслених звивистих криволінійним контуром «гірках», яскраво виділяються на червоному тлі.

Не слід, однак, думати, що вся живопис Криту мала такий умовний характер, хоча деякі особливості ранньої живопису повторювалися постійно і в надалі. На противагу «збирача шафрану» дуже великий реалістичної спостережливість і при цьому особливою барвистою тонкістю володіють фрески кінця середньомінойского періоду (тобто кінця 17 - початку 16 ст. до н.е.) з Агіа Тріади із зображеннями рослин і тварин. У збереженому фрагменті фрески з кішкою, що полює в чагарниках за фазаном, художник добре знайшов і гнучку, обережну ходу кішки і спокій не помічає небезпеки фазана (илл. 104 б); з чудовим декоративним витонченістю і в той же час вірністю натурі передані гілки і листя різних рослин в інших фрагментах цих фресок. Безпосередня свіжість сприйняття природи відрізняє і фреску «Сині дельфіни і кольорові риби» на блакитному тлі моря, на стіні одного з «Приміщень цариці» в Кноссі.

Мальовничість і декоративність, так само як свобода і сміливість крітської живопису в кінці середньомінойского періоду, знайшли своє відображення і в фресках, більш-менш конкретно що зображують життя мешканців Криту. У так званої Старої вежі Кносського палацу знайдені фрагменти фрески, де дуже побіжно, але досить наочно зображена строката натовп людей, що зібралася перед храмом, близько якого сидять ошатно одягнені жінки, може бути, жриці, невидимому, жваво розмовляють. Жінки ці одягнені в сукні з широкими спідницями, стягнутими в талії, з відкритими грудьми і пишними рукавами, на ретельно зачесаних волоссі -- діадеми і намиста. Великий інтерес представляють архітектурні форми храму. Він складається з увінчаною ошатною покрівлею центральній частині на високому кам'яному підставі з двома розширюються догори колонами, двох бічних прибудов, розташованих нижче, з одного колоною у кожної прибудови і, нарешті, двох сходів на всі боки будівлі, також з колонами. Точка зору на всю сцену взята зверху, але храм (включаючи і сходи) показаний строго фронтально.

Ще більш цікава Кноському фреска з «дамами в блакитному», як їх назвали археологи (илл. 104 а). На збереглася верхній частині трьох жіночих фігур особи намальовані в профіль, очі і груди - у фас, жінки одягнені в візерункові блакитні сукні з вузькими таліями, з відкритими грудьми і рукавами до ліктів, на їх головах діадеми і перлинні нитки, якими перевиті пасма важких чорного волосся, частина яких падає на спину і груди, на лобі завитки. Вільно передані манірні жести повних прикрашених браслетами рук з тонкими пальцями. Особи жінок зовсім однакові і маловиразним, але в них все ж таки є деяке пожвавлення: перед ними, можливо, розгорталося циркову виставу або яке-небудь інше видовище.

Обидві ці фрески дають уявлення про вигляд знатних жінок Криту, про складність і вишуканості культури мешканців Кносського палацу, дозволяючи будувати припущення про важливе значення жінки в крітському суспільстві. У північно-західній частини Кносського палацу знайдені фрагменти багатофігурної «фрески з табуретами», де зображені ошатно вбрані юнаки, які сидять на табуретах, і серед них дівчина в профіль з величезним розсміяним чорним оком, яскравим ротом, виконана жвавості і запалу. На ній візерункове синє з червоним сукню з великим бантом на шиї ззаду; на чолі - локон. Попри несподівану для мистецтва тієї епохи невимушеність і навіть вільну природність рухомих жестів або ефектних костюмів і зачісок, загальний характер всієї цієї живопису, однак, не виходить за межі давньосхідної урочистості та видовищності, незмінно зберігаючи риси узорной і площинності.

Серед фресок Кносського палацу, як і в усьому мистецтві Криту, дуже значна місце займає зображення бика, що грав, мабуть, надзвичайно важливу роль у господарського життя і в релігійних і міфологічних уявленнях критян. У релігіях давніх народів усього Середземномор'я бик займав важливе місце. Розуміння цього образу змінювалося від давніх і примітивних тотемістичних подань до уособлення в ньому життєдайної сили природи. Проте ніде бику не надавалося таке велике значення, як на Криті.

В Кноссі знайдені чудові фрески з акробатами - юнаками і дівчатами, стрибаючими через стрімко біжить бика (ілл.103 а). Вони всі одягнені однаково - з пов'язкою на стегнах, талії стягнуті металевими поясами. Їх руху вільні і спритні. Підкреслені ширина грудей, тонкість талії, гнучкість і мускулистість рук і ніг. Здається, ці особливості вважалися ознаками краси. Можливо, що такі небезпечні вправи з розлюченим биком мали не тільки видовищний, але і священний зміст. Серед критських фресок тільки ці динамічні акробатичні сцени мають таку ж життєвою правдивістю, як і фрески, що зображують природу, хоча риси умовності виступають і в них досить ясно ( «летить галоп» бика і т. п.).

Вже до піздньомінойського періоду (після 1580 до н.е.) належать великі декоративні розписи у так званому «коридорі процесій» Кносського палацу, де фрески були, ймовірно, розташовані в два ряди; зберігся нижній ряд з процесією юнаків, які несуть судини зі срібла, і дівчат з музичними інструментами. Людські фігури дані тут в дуже великою мірою умовно -декоративне і поверхнево. Такого ж роду і знаменитий розфарбований рельєф з Кносса, так званий (за припущенням рванса) «Цар-жрець» (илл. 105). Цей не повністю зберігся і реставрований рельєф, велика за розміром (близько 2,22 м висоти) і слабко виступаючий з фону (не більше 5 см в найбільш видатних частинах), зображає що йде юнака в традиційному стародавньому костюмі (пов'язці і поясі), з тонкою талією та широкими плечима. Поступь юнаки виконана урочистості. На голові - корона з лілій і три спускаються тому пера, на грудях - намисто, також з квітів лілії. Правою рукою, стислій в кулак, він стосується грудей, у відведеній тому лівій руці тримає жезл. Він проходить серед зростаючих білих лілій з червоними тичинками і пурхають метеликів. Фон рельєфу -- червоний. Надзвичайно вишуканий і манірний стиль цього рельєфу находить відгуки в одночасному палацовому мистецтві Мікен і Тірінфа. Ще більш умовні і схожі на плоский візерунок розпису саркофага з Агіа Тріади, де представлені культові сцени - жертвоприношення перед двома подвійними сокирами (очевидно, колишніми символом священного бика) і принесення дарів померлому. Все більш підсилюється схематизація призводить критську живопис вже в 15 ст. до н.е. до повного занепаду.

Складний і різноманітний шлях розвитку пройшла критська кераміка. Найбільш ранні глиняні судини, виконані від руки (близько 3000 р. до н.е.), покриті простими геометричними візерунками, звичайними для мистецтва епохи неоліту. До середини середньомінойского періоду (приблизно 17 в. до н.е.) мистецтво кераміки досягло високого розквіту. До цього часу відносяться вази, що отримали назву за їх першу знахідку в печері Камарес, з витонченими округлими формами, покриті чорним лаком, за яким білою і червоною фарбою нанесені великі рослинні візерунки (илл. 108 а). З плином часу розпису ваз стали набагато більше реалістичними. Наприкінці середньомінойского періоду (кінець 17 початок 16 ст. До н.е.) з'явилися судини з чудовими зображеннями рослин: тюльпанів, лілій, плюща, виконаними темною фарбою по світлому фону (илл. 109). Забарвлення ваз ставала все більш вишуканої (наприклад, вази з бузкової поливою і білими ліліями по ній).

В розписах початку піздньомінойського періоду (16 ст. до н.е.) переважають риби, раковини Наутілус, морські зірки і т. п. Одним із шедеврів крітської кераміки є ваза з восьминогом з Гурне (илл, 108 6). У цієї вази кілька розпливчасте, немов текуча форма, цілком підпорядкована розпису, що зображає великого восьминога; його еластичні щупал'ци, мускулисте тіло і палаючі очі передані разюче достовірно; навколо нього - водорості і корали. На ритон (Ритон - посудина для вина у вигляді рогу.), З Псіри зображені дельфіни, що потрапили в мережі.

Пізніше, в 15 ст. до н.е., в кераміці, як і в настінного живопису, почалося посилення схематизації. Склався так званий «палацовий стиль» - форми стали суші, ізиськаннєє, малюнок поступово перетворився в орнамент.

Ко часу розквіту мистецтва Криту, ймовірно до 16 в. до н.е., відносяться кам'яні, вкриті рельєфом посудини, зроблені з стеатіта (жировик): посудину з групою женців, з піснею що повертаються з поля, або ритон зі сценами кулачного бою, боротьби і акробатичних сцен з биком, де, незважаючи на загальну умовність рельєфу, з великою жвавістю передані складні рухи борців або стрімке біг розлюченого бика.

До того ж періоду блискучого розквіту критського мистецтва відносяться знамениті золоті кубки з рельєфними зображеннями биків, знайдені в Пелопоннесі, поблизу села Вафіо (илл. 106 б). Проста форма невисоких, злегка розширюється догори кубків добре відповідає покриває їх рельєфу. Обидва кубка явно були зроблені в одній майстерні. На одному з них представлені бики, мирно пасуться на траві серед оливкових дерев, і широкоплечий, м'язистий юнак, що прив'язали одного з них. Зовнішність биків, їх руху, як і деталі пейзажу, свідчать про спостережливість художника та його високу майстерність. Сцени на другому кубку сповнені стрімкого руху. У центрі бик, який потрапив у розставлену мережу і що робить відчайдушні зусилля, щоб врятуватися: він вивертається всім тілом і судорожно витягує шию; справа - швидко тікає бик, ноги якого не стосуються землі; ліворуч - боротьба дикого бика з мисливцями, один з яких вчепився за роги, другий, відкинутий твариною, стрімголов летить вниз. Рух розлюченого бика передано з яскравою виразністю, але поворот його голови умовний, вона як би розпластаний. Зв'язок цих зображень з релігійно-міфологічними уявленнями критян безсумнівна. Люди на кубках з Вафіо дані так само, як на фресках і печатках: ті ж худорляві, м'язисті фігури в коротких фартухах, так само туго стягнуті поясом, у високій взуття з гострими носками. Ретельно передані дерева, трава, камені, мережа з товстої кручений мотузки.

Період розквіту критського мистецтва супроводжувався розвитком дрібної пластики. Знайдені на Криті статуетки богинь, які тримають в руках змій, зроблені з фаянсу або з слонової кістки, фаянсові таблички з різнокольоровими фігурами летючих риб, раковин, кози з козенятком (илл. 107 б) та ін поєднують звичайну для Егейського мистецтва декоративність і вишуканість з великою часткою реалістичної спостережливості. Статуетки богинь зі зміями, з їх традиційним крітським костюмом і прикрашеним квітами убором на голові, з їх урочистою, нерухомою позою були, ймовірно, зображеннями шанованою в усьому Середземномор'ї богині -- покровительки всього живого, богині рослинності; змія, атрибут богині, вважалася священним істотою. Такий образ богині, відображав вигляд знатної крітянкі, міг скластися лише в суспільстві, що досяг вже значного соціального розшарування.

Шедевром крітської дрібної пластики можна назвати статуетку богині зі зміями Бостонського музею (илл. 106 а), зроблену з слонової кістки і золота (17 см висоти). Її струнка постать так само одягнена в довгу сукню зі збірками, і так само в витягнутих руках вона тримає змій. Але обличчя потрактоване більш реально, ніж у фаянсових статуеток, і більш тонко модельована. Ретельно передана мускулатура рук. Сміливістю свого рішення відрізняється статуетка з слонової кістки, в якій передано швидкий рух акробата, що стрибає через бика. Гостра спостережливість, вірність і точність руху є і в інших зразках дрібної пластики Криту, особливо в характерних для Егейського мистецтва численних зображеннях бика.

Є підстави думати, що на Криті існувала і велика скульптура, швидше за все дерев'яна, яка до нас не дійшла.

Занепад крітської культури в 15 ст. до н.е. під впливом, мабуть, якогось невідомого нам внутрішньої кризи, що супроводжувався у мистецтві швидко наростаючою схематизація і геометризація форм, з найбільшою яскравістю відбився в скульптурі. Статуетки юнаків цього часу відрізняються неприродно видовженими пропорціями, примітивним зображенням тіла і обличчя.

Близько 1400 р. до н.е. міста Криту були зруйновані, очевидно, якимось іноземним (швидше за все, ахейских) військовим вторгненням. Розгром Кносського палацу, колишнього осередком Критської морської держави, можливо, відбився у грецьких переказах про Тезея - герой, який здобув перемогу жахливого Мінотавра, напів-людини-полубика, жило в Лабіринті.

Егейське мистецтво, що склалося на материку Греції, звичайно називається мікенським мистецтвом.

Питання про етнічну приналежність населення Криту і Мікен належить до самих важких в історичній науці. Приблизно вважається, що мешканці Криту та Мікен належали до різних етнічних груп. Жителі Мікен були, ймовірно, ахейці. Пригнічені іншими племенами, вони осіли на півдні Балканського півострова близько 2000 р. до н.е. Місцеве населення, може бути карійці або пеласги, частиною залишили рідні місця і переселилося в інші, частиною змішалося з прибульцями. Розквіт мікенської культури відноситься до 1500 -1200 рр.. до н.е. Для соціального ладу Мікен та інших егейських міст Пелопоннеса і узбережжя Малої Азії було характерно розкладання родового ладу, виділення аристократії, наявність патріархального рабства і додавання ряду дрібних держав на чолі з Басилей - Військовим вождем, верховним жерцем і суддею. Народні збори мало деякий значення в державних справах. Легенди про внутріродовой боротьбі за першість роду, за царський престол відбилися пізніше в грецької міфології і трагедії.

Провідне місце в мікенськом мистецтві займає архітектура. Архітектурні пам'ятки цього часу виявлені в Мікенах, Тіринфі, Орхомене, Афінах та інших містах Греції, а також в Трої (на узбережжі Малої Азії). Вони розташовані на піднесених місцях. На відміну від палаців Криту, що не мали укріплень, палаци Тірінфа і Мікен були добре укріплені (см.рісункі).

Скарбниця Атрея (розріз)

За їх стінами спасалось під час ворожих набігів все навколишнє населення. Всередині кріпосних стін знаходилися палацові будівлі, в яких жив Басилей, його родина і численні родичі, дружина і слуги; там же знаходилися приміщення для зберігання запасів.

Композиція цих палацових комплексів мала деякі спільні риси з композицією критських палаців - несиметричне розташування споруд, світлові колодязі та ін Але в ній були і свої місцеві особливості: у плані палацу центральне місце займав мегарон, великий прямоуголний зал з вогнищем в середині, чотирма розширюються догори колонами навколо вогнища, які підтримували перекриття, і сіньми (продомоса), що мали зовнішній портик з двома колонами. Центральне місце мегарона в архітектурному ансамблі, план мегарона і портик «в антах» (тобто з двома колонами між виступами бічних стін мегарона) були тими рисами егейської архітектури, які перейшли в архітектуру Давньої Греції.

Стіни палацових, будівель були складені із самана з дерев'яними прокладками, покриті штукатуркою і іноді розписані. Для мікенської архітектури характерна також і примітивна техніка кладки фортечних стін з величезних неотесаних каменів, насухо. Товщина цих стін у Тірінфі доходить до 8 м. Стіни були укріплені вежами. Грецька мандрівник Павсаній (2 ст. Н.е.) назвав їх у своєму «Опису Еллади» циклопічними, тому що пересувати такі камені (більше 3 м в довжину і 1 м у висоту) було, здавалося, під силу тільки міфічним циклопа. Цей термін - «Циклопічна кладка» - застосовується до цих пір (илл. 110 а).

Критські друку

мікенських палаци-фортеці були попередниками пізніших акрополем в Греції. Великим своєрідністю відрізнялися мікенських поховальні споруди. Це «шахтні могили» (відкриті у великій кількості в останні роки), висічені в скелі, викладені кам'яними плитами і прикриті плитами зверху, і купольні гробниці (толосу), що представляють собою круглі споруди, криті куполом, який утворюється концентричними рядами кладки з напуском. До круглої камері веде вузький коридор (дромос). Краще за інших збереглася купольна гробниця 14 ст. до н.е. була відкрита Шліманом в Мікенах і названа їм «скарбницею Атрея», за імені батька царя Агамемнона, вождя ахейців, героя Троянської війни (илл. 110 б). Висота її - 13 м, діаметр - 14,5 м, купол її складається з 34 концентричних кіл кладки, довжина дромоса 36 м.Вход в гробницю складний з правильних кам'яних квадрів; дверний отвір, злегка звужується догори, покритий величезною монолітної плитою (близько 120 тонн вагою), над якою триває кладка, що утворює трикутний отвір для полегшення стіни над поперечною плитою. Ту ж конструкцію ми бачимо в так званих «Левових воротах», що ведуть у акрополь Мікен (илл. 111). Трикутник над прольотом воріт зайнятий тут великий трикутної ж плитою з скульптурним рельєфом у вигляді двох левиць, що спираються передніми лапами на вівтар по сторонах що стоїть на ньому колони, що розширюється догори. Рельєф величних «Левових воріт» - єдиний приклад монументальної скульптури в Егейському мистецтві. Геральдичний характер рельєфу цілком відповідав умовного мистецтва Мікен. Композиція мікенських архітектурних комплексів була самобутньою, але декорація і орнаментика склалися під сильним впливом Криту, відрізняючись лише великим схематизмом. Розміри будівель, їх монументальність свідчать про залучення для їх спорудження величезної кількості людей - як полонених рабів, так і місцевого населення.

Мікенська настінний живопис збереглася в Мікенах, Тіринфі, Фівах та інших містах Греції. Сюжети розписів ті ж, що й на Криті, або місцеві; можливо, що виконавцями цих фресок були критські майстра. Фреска з Тірінфа з зображенням акробатичних ігор з биком схожа на критську; у великій фресці з фігурою пишно одягненої жінки, що несе перед собою скриньку зі слонової кістки, ясніше виступають риси набагато більше умовного місцевого мистецтва, хоча костюм і зачіска -- критські. До числа кращих фресок Тірінфа відноситься фреска з полюванням на кабана. Стрімкий рух пораненого стрілами і тікає крізь зарості кабана і спритні руху собак повні життя. Але умовна забарвлення собак підсилює абстрактно-декоративний характер розпису. Декоративність мікенської живопису ближче до декоративності орнаменту: в ній переважає не пляма, а лінія. З плином часу риси площинності і умовної схематизації все більше наростали, як видно, наприклад, за невеликий фресці (близько 50 см висоти) з сценою виїзду двох дівчат на колісниці, так званих «мисливиць» (илл. 107 а). Дівчата стоять на колісниці, запряженій парою коней; їх одяг - не критська, схожа на грецький хітон, за ними - абсолютно умовно трактованих дерева. Композиція обрізана на половині постаті коня; фреска, можливо, представляє собою копію частини якийсь багатофігурної композиції.

Гомер називає Мікени златообільнимі. Дійсно, розкопки Шлімана і розкопки 50-х рр.. 20 в. дали абсолютно виняткові за багатством і почасти художнього майстерності речі: так звана «маска Агамемнона», кубки, чаші, судини -- грубої місцевої роботи, але масивні, з чистого золота; чудовий кубок з гірського кришталю з ручкою у вигляді голови качки; важкі бронзові мечі з рукоятками зі слонової кістки з інкрустацією золотом; безліч бляшок, прикрашали, ймовірно, похоронний полог і одежу, кинджали крітської роботи з дивовижною за тонкощами інкрустацією на клинках, що зображає що біжать львів посеред лілій, полювання на левів і ін Таким чином, у прикладному мистецтві, як і в архітектурі, видно поєднання високорозвиненої крітської культури з більш примітивної місцевої.

Дуже цікавим видом Егейського мистецтва є різьблені персні-печатки з каменю йди металу. Ці друку дуже різноманітні за сюжетами; деякі з них проливають світло на релігійні уявлення, що склалися в Егейському світі (коли на них вирізана, наприклад, подвійна сокира - предмет поклоніння, або зі сцени жрицями та їх культовими діями). Люди так само, як і в стінних розписах, зображуються з тонкою талією, м'язисті, з невеликою головою. Хоча людські фігурки на печатках сильно схематизованих, зате тварини передаються зі звичайною для Егейського мистецтва тонкої спостережливістю (см.рісунок).

В період процвітання Критської держави Егейська культура поширювалася також на узбережжі Малої Азії, і багата Троя входила до сфери її впливу. Археологічні дослідження встановили, що гомерівської Троє відповідає сьомий місто з дванадцяти колишніх Гіссарликском на пагорбі, у цьому місті були фортечні стіни і (незбереженим) палаци і храм.

Грунтуючись на «Іліаді» і «Одіссеї» Гомера і на археологічних даних, можна припустити, що в 13 - 12 ст. до н.е. ахейских союз племен з Мікенам на чолі почав боротьбу за володіння Геллеспонт і узбережжям Малої Азії. Тривала облога Трої (в протягом 10 років) закінчилася перемогою ахейців, але знесилила обидві сторони.

Близько 1200 р. до н.е. мікенськая культура була зметена новою хвилею грецьких племен -- Рушивши з півночі дорійців, під натиском фракійцями та іллірійцями.

Археологічні відкриття останніх десятиріч підтверджують близькість піздньомікенській і раннегрецька культури і тим самим значення Егейського мистецтва для складання ранніх етапів власне грецького мистецтва.

Размещено на Allbest.ru