Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступенякандидата мистецтвознавства

ГОБЕЛЕН У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА 1960-1990-Х РОКІВ

Спеціальність: Образотворче мистецтво

Ямборко Ольга Ярославівна

Львів, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Мистецтво гобелена у ХХ столітті пройшло активний, чи не креативний період свого розвитку. Друга половина ХХ ст., є важливою віхою для його утвердження в системі пластичних мистецтв, виходу на якісно інакший щодо усталених практик рівень загально-мистецького позиціонування. Картина розвитку гобелена впродовж цього періоду насичена потужними креативними імпульсами, що спричинили виникнення явища, значно відмінного за своїми сучасними засадами від традиційних уявлень про художній текстиль.

У чому унікальність сучасного гобелена, якою є його мистецька ідентифікація, якими засобами він може впливати на глядача? Сукупно це аспекти, що визначають гобелен як креативну субстанцію. Їх висвітлення бачиться нам можливим шляхом аналізу таких понять, як традиція, культура ремесла, культура образу, новаторство. На певному етапі у процесі їх реалізації коригуючи роль відіграє чинник загально-мистецького середовища. Комплекс цих питань пропонується розглянути у даному дослідженні.

Актуальність теми зумовлена дефіцитом мистецтвознавчих студій з питань українського гобелена, відставанням теорії від практики у цій галузі на сучасному етапі й тенденціями, що окреслились в останніх дослідженнях українського декоративного мистецтва.

Аналізуючи стан висвітлення гобелена, доводиться констатувати брак спеціальних праць і фрагментарний рівень характеристики його практик у дослідженнях мистецтва України визначеного періоду, як і загалом недостатність наукових матеріалів із проблем сучасного мистецтва. Вони значно поступаються розвідкам фольклорно-етнографічного плану, а також мистецтва попередніх історичних періодів.

Нестача теоретичної бази щодо українського гобелена особливо відчутна сьогодні, коли текстиль активно відходить від класичних засад, звертаючись до більш альтернативних, концептуальних форм розвитку. Художня діяльність за таких умов гостро потребує пояснення та об'єктивного бачення процесу, вимагаючи тим самим від теорії нових адекватних методологічних підходів, виникнення яких неможливе без комплексного перегляду та інтерпретації усього попереднього досвіду.

Така постановка питання суголосна висвітленню українського декоративного мистецтва у сучасній фаховій літературі, де основну увагу привертають комплексні праці, спрямовані на презентацію усього спектра його досягнень впродовж ХХ ст. За цих умов важливим є визначення місця та ролі гобелена у загально-мистецькому контексті.

Відсутність чіткої ідентифікації усіх процесів та явищ, притаманних українському гобелену помітно ускладнює його інтеграцію у світовий контекст сучасного художнього текстилю.

Мета роботи: виявити художньо-естетичні засади вітчизняного гобелена та здійснити рецепцію його практик у контексті українського образотворчого мистецтва 60 - 90-х рр. ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети виводяться наступні завдання:

- на основі критичного аналізу попередніх досліджень здійснити огляд літератури, з'ясувати рівень теоретичного дискурсу гобелена та виявити у цьому відношенні здобутки вітчизняного мистецтвознавства;

- розкрити становлення і засади національної школи гобелена, визначити витоки її образотворчої культури порівняно з іншими сучасними школами текстилю;

- виявити основні орієнтири практики декоративного мистецтва радянського періоду й встановити їх вплив на формування пріоритетів у розвитку українського гобелена;

- дослідити гобелен у контексті тенденцій вітчизняного мистецтва 1960-1990-х рр., шляхом висвітлення його через призму актуальної тематики, проблематики та аналізу на предмет входження у практику провідних мистецьких напрямів;

- висвітлити характер розвитку вітчизняного гобелена в умовах художнього процесу 90-х рр. ХХ ст.;

- розглянути “асоціативний напрям” в українському гобелені як новий етап його практики, а також з'ясувати значення даного напряму для декоративного мистецтва;

- розглянути гобелен у взаємозв'язку з образотворчим мистецтвом та виявити критерії, що визначають творчу матерію гобелена і гарантують збереження його специфіки.

Об'єктом дослідження є гобелени, а також твори декоративного і образотворчого мистецтва зі збірок музеїв, мистецьких галерей, виставкових експозицій, громадських інтер'єрів, особистого архіву авторів.

Предметом дослідження є витоки й засади мистецької традиції українського гобелена та його розвиток у контексті основних тенденцій вітчизняного образотворчого мистецтва 1960-1990-х рр.

Методологічною основою є комплексний підхід до вивчення предмету із базовими компаративним, дедуктивно-індуктивним, описово-аналітичним методами дослідження і методом художнього аналізу твору. Основою загальнотеоретичного осмислення проблем, порушених у дисертації, стали праці провідних вітчизняних та зарубіжних мистецтвознавців: Н. Велігоцької, О. Голубця, А. Жука, Я. Запаска, Г. Кусько, О. Петрової, Г. Скляренко, М. Станкевича, Г. Стельмащук, Є. Шимчук, Д. і В. Щербаківських, М. Кагана, К. Макарова, М. Нєкрасової, С. Раппопорта, В. Савицької, О. Салтикова, Т. Стриженової та ін.

Територіальні межі. Предметом аналізу виступає творчість митців гобелена - вихованців вітчизняних шкіл художнього текстилю і майстрів, що працюють на всій території сучасної України, а подекуди й поза її межами.

Хронологічні межі, що охоплюють 1960-1990-ті рр., є загалом усією історією сучасного гобелена в Україні, відображають основні етапи його формування і за своїм обсягом дозволяють з'ясувати зміст і специфіку цього явища в художньому мистецтві другої половини ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів має кілька аспектів. Уперше у дослідженні акцентовано на висвітленні гобелена на тлі взаємозв'язків між декоративним та образотворчим видами мистецтва. Вітчизняний гобелен розглядається як органічна складова художнього процесу в Україні 60-90-х рр. ХХ ст. Вперше з'ясовано специфічні риси внутрішнього походження та інспіровані мистецьким середовищем ззовні, які визначали характер розвитку гобелена, формували його образотворчу модель у досліджуваний період.

Вперше на сторінках наукового дослідження комплексно розглядається мало висвітлений період 90-х рр. ХХ ст., позначений формацією нового мистецького середовища, появою молодої генерації художників. Гобелени останньої декади ХХ ст., проаналізовано на фоні попередніх періодів, у контексті історично-мистецької спадкоємності й охарактеризовано як новітній етап художньої практики.

Практичне значення полягає в можливості використання одержаних результатів як у соціокультурній, так і в освітній сферах та є однаково раціональним для наступних теоретичних студій декоративного мистецтва й для впровадження на практиці, у методиках, спеціальних програмах мистецьких навчальних закладів.

Апробацію результатів здійснено на засіданні кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв (протокол № 11 від 15.03.2007 р.). Основні положення та результати дослідження обговорено на наукових конференціях, зокрема на Науковій конференції викладацько-аспірантського складу ЛАМ (27.04.2004 р.), Науковій конференції викладацько-аспірантського складу ЛНАМ (20.04.2005 р.), Науковій студентській конференції, присвяченій мистецтву Гуцульщини (Вроцлавський педагогічний університет, Польща, липень 2005 р.), Четвертій електронній конференції молодих науковців, докторантів, аспірантів, магістрантів (ХДАДМ, 15.12.2005). За темою дисертації опубліковано вісім статей, з них сім - у наукових виданнях, рекомендованих ВАК. Структуру дисертаційної роботи (186 сторінок тексту) становлять вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел і літератури (170 позицій) та додатки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання, об'єкт та предмет дослідження, а також територіальні й хронологічні межі. Розкривається наукова новизна, практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі „ІСТОРІОГРАФІЯ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ” сучасний гобелен аналізується як сфера мистецтвознавчого інтересу, з'ясовується діапазон теоретичного дискурсу і ступінь його розвитку у вітчизняній спеціальній літературі. Також обґрунтовується методика даної роботи, залучені в ній способи одержання наукових результатів.

Науковий інтерес до гобелена в українському мистецтвознавстві зародився у процесі дискусій навколо проблем тематичного килима. Однією з перших до них звернулася О. Новицька (1948), згодом Н. Велігоцька (1966). Хрестоматійними у цьому контексті є монографії А. Жука (1973) та Я. Запаска (1973), що висвітлюють гобелен у кореляції з вивченням українського килима, спостерігають його у процесі становлення, звертаються до проблем специфіки образної мови.

У працях 50-х - початку 70-х рр., методика дослідження тяжіє до схеми „ремесло-мистецтво”, тематичний килим та гобелен ще розглядаються у зв'язку з промисловим виробництвом килимів. З другої половини 70-х рр. ХХ ст., провідним стає питання взаємодії декоративного мистецтва з архітектурою. Цій темі присвячено праці вітчизняних дослідниць Л. Жоголь (1973, 1978, 1986), Н. Гасанової (1987), тут гобелен частково є предметом висвітлення. Їм належить основний обсяг тематичних публікацій про сучасний український художній текстиль, датованих 70-80-ми рр. ХХ ст.

Суттєвими за обсягом висвітлення інтеграції гобелена в інтер'єр є статті російських авторів Л. Монахової (1985) та О. Кабанової (1988). Вони розглядають специфіку, проблеми створення монументально-декоративного гобелена, порушують питання „архітектурної теми”, „художник-замовник”.

До початку 80-х років ХХ ст., поглибились методологічні принципи дослідження гобелена, в діапазон теоретичних розробок потрапили проблеми традиції, „художник - матеріал”, „матеріал - форма”, „предмет - середовище”. Їх всесторонньо представляють публікації провідних дослідниць радянського гобелена В. Савицької (1972, 1977, 1981), Т. Стриженової (1973, 1976, 1980, 1982, 1988) та низка матеріалів, видрукуваних у журналі „Декоративное искусство СССР”. Окремий напрям у спеціалізованій літературі 70-80-х рр. ХХ ст., становить аналіз творчості художників, тут вирізняються статті Т. Стриженової (1980, 1983) та альбоми творів (1979, 1981). Рівень і характер наукового інтересу до мистецтва гобелена відображають дисертаційні праці Д.А. Начюлене (1979), В. Савицької (1982), Г. Кусько (1987).

Провідним мотивом критики гобелена у вітчизняному мистецтвознавстві 70-80-х рр., виступає тематика. Типовими є статті А. Жука (1980, 1981), А. Бєляєвої (1989), С. Євсюкової (1994). Поглибленістю наукового аналізу гобелена вирізняються статті Н. Гасанової (1984), А. Бєляєвої (1988), Г. Кусько (1985, 1986, 1989, 1998, 2001), де розглядаються художньо-стильові аспекти творів, їх взаємодія з архітектурою, виділяються напрями в українському гобелені, здійснюється його типологією. Питанню мистецької школи в студіях українського художнього текстилю присвячено альбом „Художній текстиль. Львівська школа” (1998), публікації Є. Шимчук (1997), Г. Стельмащук (1997, 1998). На цьому тлі немає системного вивчення традицій та розвитку інших фахових шкіл текстилю, існує проблема із дослідженням творчості митців гобелена. Це говорить про відсутність ґрунтовної всебічної оцінки у вітчизняному мистецтвознавстві.

Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до вивчення предмету.

Основні положення дисертації сформовано на засадах:

- аналізу, що дозволяє оцінити самобутній характер вітчизняного гобелена й розглянути його у симбіозі з мистецькими тенденціями 60-90-х рр. ХХ ст.;

- дедуктивно-індуктивний аналіз розкриває причинно-наслідкові закономірності становлення окремих явищ;

- для їх об'єктивної ідентифікації застосовується компаративний аналіз;

- ознаки того чи іншого явища виражають мистецькі твори, до них застосовується описово-аналітичний метод і метод художнього аналізу.

Джерельною базою дослідження стали твори, зібрані від інформаторів, експоновані на мистецьких виставках, у музеях та в громадських інтер'єрах.

Другий розділ „УКРАЇНСЬКИЙ ГОБЕЛЕН - ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ШКОЛИ” містить аналіз низки особливостей, що виявляють унікальність і характер творення гобелена в Україні й сукупно атрибутуються як національна школа. Окрему увагу приділено формуванню образотворчих преференцій.

„Історична ретроспектива становлення національної школи”. Появі сучасного українського гобелена передували розробки тематичного килима 20-50-х років. Імпульсом для розвитку гобелена в українському художньому текстилі стала модернізація системи художньо-виражальних засобів, що відбулася у декоративному мистецтві в 60-х рр. ХХ ст. Протягом 60-80-х рр., вітчизняний гобелен найбільш плідно утверджувався у сфері монументально-декоративного мистецтва, у 90-х рр. ХХ ст., актуалізувалися камерні форми. На цій хвилі розвинувся так званий концепційний текстиль, що збільшило число альтернатив гобелену у художньому текстилі.

Українська школа текстилю вже понад півстоліття становить собою симбіоз спеціалізованих фахових шкіл Львова, Києва, Вижниці, Косова, Решетилівки, Кролевця.

„Культура художнього образу: витоки і мотивації”. Культура образу, як виразник унікальності тієї чи іншої національної мистецької школи в контексті українського гобелена, своєю першоосновою має народне килимарство та народне мистецтво. В українській художній традиції гобелен ХХ ст., як і народний килим, корелює з монументально-декоративними видами мистецтва. Вітчизняний гобелен ідентифікується як класична текстильна структура, ознаками якої є двовимірна площина та образотворча формула „композиція - рисунок - колір - техніка”. Прототипом вироблених засад виступає народний килим, комплекс характеристик якого - домінування безворсого ткання, техніки та засоби художньої виразності виформували в українському гобелені перевагу зображальних категорій над структурно-пластичними.

Спадкоємність традиціям народного килима позначилась на видовій структурі вітчизняного гобелена, що органічно поєднує декоративно-орнаментальне й живописно-зображувальне начала. Якісно іншою є мистецька практика. Їй притаманне домінування живописно-зображувального начала, тяжіння до наслідування образотворчого мистецтва.

Український гобелен за своїм семантичним поданням генетично пов'язаний з народним світобаченням. Тут існує певне теософічне ставлення до витоків, натомість рідко зустрічається індустріальна тематика чи деструкція як екзистенція образу.

„Вітчизняний гобелен у процесі текстильної метаморфози”. Протягом 70-80-х рр., мистецтво гобелена перейшло процес так званої текстильної метаморфози, у результаті якої у світовій практиці визначились три провідні напрями: настінний гобелен, „просторовий” гобелен, гобелен у середовищі (енвайронмент).

Інтерес вітчизняних митців до пластичних пошуків виник у 70-х рр. ХХ ст., в середовищі львівської, згодом фахових шкіл текстилю. Їх досвід помітно збагатив потенціал виражальних засобів гобелена. Попри це, текстильна пластика у 70-80-х рр. ХХ ст., не сформувала тут окремого напряму й кардинально не змінила сталих засад - структурні перетворення відбулися тільки на рівні навчальних програм.

З 90-х років у художній текстиль увійшло поняття „авторська техніка”, що утвердилось за експериментальними розробками. Розширенню діапазону креативних ідей сприяли виставки міні-текстилю. У цьому контексті об'єктом мистецької уваги часто виступає саме поняття текстилю, а творення тяжіє до схеми „матеріал - структура - образ”. Ці зміни суттєво не порушили традиційних пріоритетів у гобелені, бачення якого українськими митцями залишається в межах класичної парадигми.

Третій розділ „ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА ГОБЕЛЕНА 60 - 80-Х РР. ХХ СТ.” присвячений важливому періоду в історії гобелена, який розглядається різними векторами в напрямі:

- висвітлення основних орієнтирів практики декоративного мистецтва;

- нарису проблемного поля та ідейного наповнення творчості у кореляції із загальною художньою практикою.

„Основні аспекти розвитку декоративного мистецтва”. До середини 50-х років ХХ ст., панував станковий підхід до декоративного мистецтва, який загрожував втратою його видової специфіки. Одним із перших цю проблему порушив О. Салтиков. Його дослідження вплинули на практику, виформували теорію й методологію даного виду мистецтва.

Декоративне мистецтво поєднує ужитковий та художньо-естетичний параметри. Упродовж 50-60-х років, у радянському мистецтвознавстві ужиткова складова визнавалась провідною. У другій половині 60-х рр., виникає інтерес до унікальних творів, у тому числі й до гобелена, що протягом 1966-1973 став програмним завданням більшості відділень художнього ткацтва в Україні. У 70-80-х рр. ХХ ст., ключовою темою теорії та практики виступає синтез мистецтв. Це відобразилось у появі нових видів розробок - об'ємної мозаїки, пластики, пластики зі скла, кінетичної скульптури, текстильного енвайронменту. Художньо-образні перетворення, що відбувались в декоративному творі не мислилась поза матеріалом.

Естетизація матеріалу, зумовила появу в мистецтві другої половини 70-80-х років так званого екологічного мислення. Це витворило нову ідейну основу для декоративного мистецтва, у якому почали підніматися глобальніші, філософські теми. На тлі процесів, що відбувалися, головною функцією декоративного мистецтва в радянський період залишалося формування предметного середовища. Створення авторських розробок, як провідна тенденція утверджується в 90-х роках. Значною передумовою для цього стало проведення спеціалізованих експозицій, симпозіумів та виникнення галерей декоративного мистецтва, що в Україні припадає на середину 80-х років.

„Гобелен у контексті монументального мистецтва”. Пріоритетною галуззю художньої творчості 60-80-х рр. ХХ ст., було монументальне мистецтво. У цій сфері акумулювався широкий спектр засобів, усі види декоративного мистецтва, де спрямування на масову презентацію зумовило перевагу розробок для громадського інтер'єра над творчістю виставкового типу. Цим радянський гобелен якісно відрізнявся серед світових шкіл текстилю, де переважав експериментальний текстиль, зорієнтований на актуальні тенденції образотворчого мистецтва.

Взаємодія пластичних мистецтв з архітектурою розвивалася поетапно. Зокрема, 60-ті роки вирізняються поступовим освоєнням шляхів реалізації нових завдань. У цей час гобелен рідко зустрічається в інтер'єрі, тим паче в монументальній іпостасі. Протягом 70-80-х рр., еволюціонував характер формування предметного середовища - від ансамблю до синтезу. Апробація масштабного залучення декоративного мистецтва в інтер'єрі відбулася на початку 70-х, зокрема у готелях „Либідь”, „Київ”, Будинку кіно - у Києві, в Палаці одружень м. Олександрії. Тенденції, що намітились тут, стали визначальними в практиці художньої організації середовища 70-80-х рр. ХХ століття.

У цих проектах окреслились основні концепції гобелена - від декоруючого елемента, складової до організатора й смислового центра предметного середовища.

Упродовж 70-80-х рр., гобелен посів чільне місце в монументальному мистецтві, конкуруючи з фрескою, мозаїкою, вітражем. Одним із генераторів утвердження вітчизняного гобелена в цій галузі стала творчість художника-монументаліста І. Литовченка.

„Сюжетно-тематична апологетика доби”. Специфіка мистецтва радянської епохи полягала у протагонізмі сюжету як дидактичного засобу художньої творчості. У монументальному мистецтві вибір теми визначало предметне середовище, для твору виставкового типу помітну спрямовуючу роль відігравали тематичні виставки.

Репертуар основних тем радянського мистецтва становили героїко-революційна (ленінська, тема Жовтня), теми праці, молоді та спорту, що сукупно представляють напрям соцреалізму, а також тема історичного минулого та фольклор. Творам героїко-революційної тематики притаманні конкретизація зображення, певна відсутність абстрагування. Вадою більшості подібних гобеленів є нівелювання ролі самого матеріалу та надмірна експлуатація його можливостей.

Програму соціалістичної моделі життя доповнювала тема праці. У її вирішенні відзначається кілька типових фабул: індустріального будівництва; за специфікою господарства тієї чи іншої республіки; алегоричні композиції, що об'єднують різні сторони пропаганди.

Тема історичного минулого, особливо Київської Русі, займає помітне місце у мистецтві 60-80-х років. Поширення вона набула в монументальному, декоративному мистецтві, книжковій графіці, менше в живописі.

Усі галузі мистецтва широко представлені лірико-епічними творами, що біля 1970-1980-х років актуалізувало тему „екології природи і людини”. До безсюжетних належить тема природи, що незмінно присутня у гобелені 60 - 80-х рр. ХХ ст., а згодом 90-х рр. ХХ ст.

За критерієм того, як розгортається сюжет в українському гобелені, виділено ліричний, лірико-епічний та епічний жанри.

„Дискурс традиції, фольклорний напрям та ідея „національної самоідентифікації”. Дискурс традиції як один із центральних у мистецтві 60 - 80-х рр. ХХ ст., в українському контексті здебільшого співвідноситься з етнічною традицією. Діалог з нею бачився як механізм породження нових художньо-стильових моделей у 60-х рр. і світоглядних, образно-семантичних у 70-80-х рр. Ці зміни сприяли перегляду системи образно-творення, як це було, приміром, у творчості Т. Яблонської та І.В. Задорожного. Паралельно існувало й неаналітичне наслідування традиції, представлене як компіляція її „ходових” атрибутів.

Проектуючи проблему в площину розвитку гобелена, можна сказати, що тут провідну роль відіграли традиції килимарства. У 60-х роках килим слугував своєрідною граматичною основою для модернізації художньо-виражальних засобів, у 70-80-х рр., його структура почала різні аспекти трактуватися митцями як певна символічна матерія (у І.В. Задорожного), як архітектурний базис твору (у В. Федька), як потенційне ядро форми, джерело її „внутрішньої сили” (у І. Литовченка). Поширення набула й інша практика, коли у гобелені безпосередньо використовувались устрій і прийоми килима.

З другої половини 80-х років образотворча фразеологія змінила сюжетно-тематичні перегуки з традицією на символічно-знакову мову. У цей час детермінуючий вплив килима на гобелен послабився, що уможливило появу нових джерел інспірації.

Розробки фольклорного напряму початку 60-х рр., сприяли реформуванню образотворчого мистецтва від його репрезентативної однотипності до поліфонічності манер, стилів. Після засилля натурстанковізму вони допомогли виробити нову художньо-стильову платформу в декоративному мистецтві. Щоб опанувати драматургією образу, розширити сюжетний діапазон творів, художники гобелена у 60-х рр. часто апелювали до народної пісенної творчості.

Фольклор виявився сприятливою платформою для співіснування професійного і народного мистецтва, звідси розвинулась властивість генерувати своєрідні „порубіжні” моделі мистецької практики (графіка Г. Липи-Захарясевич, скульптура О. Рапай-Маркіш). У гобелені таким контрапунктом позначена творчість М. Біласа. Осердям діалогу художника з традицією стало питання національної самоідентифікації, що дало імпульс рухові „шістдесятництва”. На відміну від фольклорного напряму, який сконцентрований на рецепції образу-типу через призму колективного, для митців-шістдесятників центральним є образ-символ, що розглядається в історичному контексті. Аналіз творів провідних представників цього руху - А. Горської, О. Заливахи, Л. Семикіної, Г. Севрук - дозволив виділити наступні риси, що характеризують доробок митців-шістдесятників:

- образу-символу;

- інтерес до історичної ретроспекції;

- монументальність як потенціал образу;

- народне мистецтво та мексиканський муралізм як провідні джерела інспірації;

- використання тексту за принципом „слово, як зброя”.

Вони однаковою мірою притаманні творчості С. Шабатури - найяскравішому репрезентантові ідей шістдесятництва у гобелені.

„Асоціативний напрям” як етап модернізації художньої практики”. Образотворча метаморфоза українського гобелена пов'язана із розвитком „асоціативного напряму”, поява якого намітилась у середині 70-х рр. ХХ ст.

Творами-провісниками напряму стали гобелени представниць львівської школи - Н. Паук та Л. Крип'якевич. Як явище він сформувався упродовж 80-х рр. ХХ ст., та засвідчив прихід нової генерації митців.

Асоціативний гобелен бере початок в текстильній пластиці і триває як зображувальна структура. Можна констатувати два типи утворення асоціативного образу, їх формули: „матеріал - образ” та „іконографія - образ”. З ними пов'язані два способи сприйняття - „імпресіоністичний” та „знаковий”. Для першого властиво, щоб абстрактна форма відігравала роль асоціативно-імпресіоністичної паралелі.

На противагу, асоціативно-знакова модель виявляє тенденцію до створення зображення-тексту. У процесі його прочитання активним чинником часто виступає назва композиції, що коригує систему координат, у межах якої відбувається рефлексія щодо окремого твору.

„Асоціативний напрям” у декоративному мистецтві виявляє ознаки так званого декоративно-станкового ухилу. В образотворчому мистецтві тенденція до абстрактно-символізованого й не наративного вираження посилилась у другій половині 80-х рр. і стала визначальною наприкінці ХХ ст.

Її програмно реалізовує творча група „Живописний заповідник”, заснована в 1992 році, ядро якої формують Т. Сільваші, А. Криволап, О. Бабак, О. Животков, М. Гейко, М. Крищенко.

Четвертий розділ „ГОБЕЛЕН 90-Х РОКІВ ХХ СТ. - СПЕЦИФІКА КРЕАТИВНОГО ПРОЦЕСУ” переломним процесам у художньому текстилі кінця ХХ ст., та їх взаємозв'язку з тенденціями сучасного українського мистецтва.

„Орієнтири мистецької практики”. Останнє десятиріччя ХХ ст., знаменувало перегляд світоглядних орієнтирів, що домінували у попередні періоди. Зміни у мистецтві останньої декади ХХ ст., віддзеркалюють низку реалій суспільно-політичного, економічного, внутрішньо-мистецького життя. Поряд із збільшенням креативних альтернатив та поступовою комерціалізацією арт простору відбувається зміна пріоритетів - мистецтво переходить від репрезентативних до авторських, більш індивідуальних форм творчості. Це відчутно відобразилося у гобелені, що до кінця ХХ ст., перепрофілювався з монументально-декоративних панно на камерні твори. Мобільність мистецької практики даного періоду збільшила кількість альтернатив гобелену у художньому текстилі, що однак не зменшило його актуальності: як класична структура гобелен залишається певною константою, до якої митці звертаються для реалізації цілісного, завершеного образу.

„Тематичні вектори українського гобелена кінця ХХ століття”. На порубіжжі ХХ і ХХІ століть виняткову увагу митці почали приділяти питанню духовності, а також проблемам історичного минулого і сучасності.

Тема духовності розвинулася у двох напрямах: сакрально-релігійному та етнічному та архаїчному. Одним із перших образів-лейтмотивів тут є „Реставрація”. У текстилі його іконографія пов'язана із богородичними іконами. В етніці сакральна тема вирішується у формі звичаю, обрядового дійства чи певних універсальних понять. Генеза етніки як мистецького напряму бере початок у фольклорі, який теж зберіг свою актуальність. Архаїці присвячує увагу чимало художників образотворчого й декоративного мистецтва, інспірованих Трипільською культурою, скіфо-сарматським періодом.

Провідною темою 90-х рр., виступає історія. Основним її мотивом є пошук історичної правди. Однак у гобелені цей напрям зустрічається рідко - з середини 1990-х на рівні авторських розробок він майже немає прихильників. На противагу, в гобеленах даного періоду розлого представлена тема природи.

Актуальна тема творчості „мистецтво для мистецтва” в арт просторі художнього текстилю плідно проявила себе в експозиціях бієнале „Текстильний шал”. Тут відбувається властивий цій темі креативний експеримент, апробуються ідеї синтезу матеріалів, структур, здійснюється дослідження образності. У гобелені вони ще не здобули широкого підґрунтя.

„Гобелен та образотворче мистецтво: проблема єдності образного мислення”. Питання взаємозв'язку з образотворчим мистецтвом є традиційним для гобелена і, як правило, пов'язане з проблемою його мистецької ідентифікації. Визначено, що взаємодія мистецтв на рівні гобелена й видів образотворчого мистецтва має кілька вирішень: безпосередній - некритичний підхід до креативних матеріалів, диференційований підхід, коли зберігається їх видова ідентифікація, а також синтетичний - комбінування різних парадигм, приміром скульптури-гобелена, живопису-гобелена або навпаки. Усі вони залишаються актуальними на початку ХХІ ст.

Специфіка гобелена полягає в його тактильних якостях. За їх відсутності у творі, матеріал і зображення - чужорідні, тому і їх синтез, що ним є образ, - неповноцінний або ж індиферентний.

Тактильність як образно-естетична властивість виявляє суть гобелена, детермінує його як креативну субстанцію. Українському гобеленові, властива традиційна концепція тактильності, деякі художники її ігнорують, декотрі - розвивають в образній канві твору.

ВИСНОВКИ

Дослідження гобелена у контексті вітчизняного мистецтва 60-90-х рр. ХХ ст., здійснене у дисертації дає підстави для відповідних висновків.

1. В українському мистецтві ХХ ст., гобелен є новаторською художньою практикою, яка за п'ятдесятилітню історію свого існування активно увійшла у мистецький процес і витворилась як самобутнє, багатогранне явище.

2. Аналіз теоретичного дискурсу гобелена та його екстраполяція у вітчизняний контекст, свідчить, що в українському мистецтвознавстві проблеми гобелена висвітлені фрагментарно і складають незначну частку у дослідженнях художнього процесу ХХ ст.

3. Український гобелен є історично сформованим явищем, що налічує кілька етапів становлення й відзначається неперервністю спадкоємності поколінь майстрів, педагогів, художників. Його появі передували розробки тематичного килима 20-50-х рр. Розвиток гобелена в українському художньому текстилі стимулювала модернізація системи художньо-виражальних засобів, що відбулася у декоративному мистецтві в 60-х рр. ХХ ст.

4. Культура образу українського гобелена своїми витоками сягає народного килимарства та народного мистецтва. Це проявляється на різних рівнях творчого процесу: технічному, зображувально-виражальному, образотворчо-семантичному.

5. Взаємозв'язок з народним килимом позначився на формуванні видової структури українського гобелена, якому притаманне поєднання декоративно-орнаментального та живописно-зображувального начал. Якісно інший варіант демонструє мистецька практика. Тут характерним є домінування живописно-зображувального начала, тяжіння до наслідування образотворчого мистецтва.

6. Розвиток українського гобелена в 60-80-х рр. ХХ ст., визначали теорія і практика декоративного мистецтва, а також кон'юнктура радянського мистецтва. Радянська теорія декоративного мистецтва ґрунтувалася на принципах прикладної доцільності та художньо-естетичної виразності артефакту. Художня творчість як важливий інструмент державної політики була спрямована на масову презентацію, відтак пріоритети належали монументальному мистецтву. Репрезентативність гобелена, можливість реалізації в ньому ідейно-змістовних тем мотивували його швидке утвердження в цій сфері.

7. Кон'юнктура радянської доби акцентувала на дидактичній функції мистецтва, що спричинило домінування сюжетно-тематичних творів. Цей напрям виявився пріоритетним для українського гобелена 60-80-х рр. ХХ ст., в якому відображені основні теми свого часу.

8. У контексті загально-мистецьких процесів 60-90-х ХХ ст., провідне місце займає дискурс традиції, з яким пов'язана розробка нових художньо-стильових, образно-семантичних моделей. Його презентація у вітчизняному гобелені 60-80-х рр., здебільшого корелює із килимоткацькими інспіраціями.

9. Помітними явищами в українському мистецтві 60-80-х рр., виступають фольклорний напрям і творчість митців-шістдесятників. Розробки фольклорного напряму у гобелені, як і загалом у декоративному мистецтві, сприяли виробленню його художньо-стильової платформи. Водночас український гобелен зміг реалізуватися як маніфест системи поглядів митців-шістдесятників.

10. У 80-х рр., у гобелені формується асоціативний напрям. Його практика продукувала дві образні моделі: „імпресіоністичну” та „знакову”. Розвиток асоціативного напряму у декоративному мистецтві відображає ознаки так званого декоративно-станкового ухилу. На цьому тлі втрачають актуальність сюжетно-тематичні твори, їх змінює тенденція до не фігуративного, абстрактно-символізованого формового вираження.

11. Упродовж останньої декади ХХ ст., мистецтво перейшло від репрезентативних до авторських форм творчості, що зумовило перепрофілювання з монументальних розробок на камерні твори. Перехід гобелена в індивідуальний вимір творчості в 90-х рр., спричинив рафінований добір тем.

12. З'ясовано, що взаємодія гобелена з видами образотворчого мистецтва містить три якісні підходи:

- некритичний, де гобелен виконує репродуктивну функцію;

- диференційований, коли зберігається його видова ідентифікація, та синтетичний, що здійснює комбінування різних парадигм.

Інновацією 90-х рр., є взаємодія гобелена і комп'ютерної графіки.

13. Досліджено, що образно-естетичною якістю та критерієм, який виявляє суть творчої матерії гобелена, гарантує збереження його специфіки. Це основний показник, що органічно об'єднує у гобелені матеріал та образ. Світова практика знає різні шляхи його використання. Українським митцям властиве традиційне розуміння тактильності.

14. П'ятдесятилітня історія гобелена в українському мистецтві другої половини ХХ ст., продемонструвала широкий вимір художньої практики. Як нове явище у вітчизняному мистецтві гобелен швидко адаптувався, став його невід'ємною складовою та зміг уповні виразити символіку, ідеали свого часу. Творчість у гобелені представлена яскравими особистостями та знаковими творами, що увійшли до мистецької скарбниці української культури 60-90-х рр. ХХ ст., і формують її на початку ХХІ ст.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Ямборко. О. Художній текстиль: Фахова школа Вижницького коледжу декоративно-прикладного мистецтва ім. В.Ю. Шкрібляка // Вісник ЛНАМ. - 2004. - Вип. 15. - С. 24-34.

2. Ямборко О. Михайло Білас: парадигма творчості // Наукові записки Рівн. держ. гуманітарного ун-ту. - 2004. - Вип. 9. - С. 96-101.

3. Ямборко О. Традиція і новаторство в системі виражально-зображувальних засобів тканого панно України 60-90-х рр. // Вісник ХДАДМ. - 2005. - № 6. - С. 101-111.

4. Ямборко О. Гобелени у творчості Івана-Валентина Задорожного // Вісник ХДАДМ. - 2005. - № 7. - С. 80-88.

5. Ямборко О. Рецепція вітчизняного гобелена 1960-2000-х рр., в процесі текстильної метаморфози // Вісник ХДАДМ. - 2005. - №9. - С. 132-142.

6. Ямборко О. Асоціативний гобелен як етап модернізації художньої практики // Вісник ХДАДМ. - 2005. - № 10. - С. 131-141.

7. Ямборко О. Український гобелен у контексті мистецької практики фольклорного напряму 1960-1980-х рр. // Вісник ХДАДМ. - 2006. - № 1. - С. 136-145. образотворчий мистецтво гобелен

8. Ямборко О. Український гобелен: культура образу // Образотворче мистецтво. - 2006. - №2. - С. 100-103.

Размещено на Allbest.ru