Сіверськодонецька група пам’яток лісостепу Східної Європи скіфської доби

Особистий внесок полягає в зборі та аналізі матеріалу. У роботі написаній у співавторстві з Ю.В. Буйновим введено до наукового обігу матеріали скіфського часу з городища в ур. Городище. У співавторстві з Г.Є. Свистуном висвітлено деякі питання вивчення сіверськодонецьких городищ скіфського часу, при цьому автором здійснено характеристику джерельної бази та етнокультурної складової дослідження.

Зміст роботи

ВСТУП

У вступі визначено актуальність теми та необхідність її розробки. Вказано зв'язок роботи з науковими програмами та темами, з'ясовано мету та завдання роботи, а також предмет та об'єкт дослідження. Визначено методи аналізу джерел, застосованих для розробки теми. Наведено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження.

Історіографія та джерельна база дослідження

В історії вивчення пам'яток виділяється 3 періоди. Перший період (ХІХ ст. - початок ХХ ст.) починається разом із зародженням та розвитком археології у Російській імперії. Важливу роль у поширенні інтересу до вивчення пам'яток історії та археології краю відіграв ХІІ Археологічний з'їзд, який проходив у 1902 р. у Харкові. Взагалі, у дореволюційний період, унаслідок незадовільної методики розкопок, поганої фіксації матеріалів і далеко неповних публікацій, у науковому відношенні значна частка матеріалів втратила свою цінність.

Другий період (1921-1945 рр.) визначається початком цілеспрямованих досліджень пам'яток скіфського часу та появою перших археологів, які почали приділяти особливу увагу цьому періоду. Велику продуктивну роботу у цей час проводили О.С. Федоровський, С.А. Семенов-Зусер, І.Н. Луцкевич, М. Фукс.

Третій період починається після закінчення Великої Вітчизняної війни та триває досі. Характеризується тим, що внаслідок розширення джерельної бази археологи почали спеціалізуватися на вивченні окремих періодів давньої історії. Так, на основі розробок вчених, які активно працювали протягом другого періоду (особливо С.А. Семенова-Зусера) у 1950 - ті роки поступово формується школа скіфознавства на чолі з Б.А. Шрамком на базі Харківського університету. Завдяки активній роботі її представників була ліквідована диспропорція у вивченні поселенських структур та поховальних пам'яток.

Дослідження питання етнокультурної ідентифікації місцевого населення скіфської доби вказує на існування багатьох точок зору з цього приводу. Але значна кількість вчених погоджується з тим, що це було плем'я меланхленів. Саме цей варіант локалізації цього народу найменше суперечить повідомленням Геродота та даним археології. Вивчення джерел та літератури, присвяченої походженню місцевих племен, вказує на існування 4 основних напрямів вирішення цього питання. Сучасна джерельна база свідчить на користь поєднання 2 гіпотез: про задніпровське походження місцевого населення та теорії, започаткованої М.І. Ростовцевим (присутність у місцевому етнічному середовищі іраномовної верхівки).

Джерельна база дослідження. Насьогодні у лісостеповій частині басейна Сіверського Дінця відомо 16 городищ, понад 150 поселень, розкопано 173 кургани, досліджено 186 поховань та зафіксовано окремі знахідки скіфського часу. Розкопки проводились на 10 городищах, 5 з них шурфувалися. Загальна розкопана площа сіверськодонецьких городищ становить понад 15200 м². Розкопки проводились на 10 сіверськодонецьких поселеннях. Ще 9 селищ шурфувалося. Загальна розкопана площа сіверськодонецьких селищ становить понад 2712 м².

Археологічні пам'ятки

Географічні межі сіверськодонецької групи співпадають з лісостеповою частиною басейну Сіверського Дінця, яка розташована у межах сучасної Харківщини. На півдні вони обмежуються кордоном зі степом, на заході - басейнами Орелі та Ворскли, на сході - Сіверським Дінцем, на півночі - верхів'ями річок Уди, Лопань, Харків та орієнтовно місцем впадіння річки Вовча у Сіверський Донець.

Пам'ятки лісостепової частини басейну Сіверського Дінця можна розділити на дві основні групи: поселенські структури та курганні могильники.

Поселенські структури в свою чергу поділяються на наступні два типи: городища та відкриті поселення. Серед городищ виділяються три основні види: центри заселеної округи, городища-сховища та загони для худоби. Відкриті селища поділяються на два види. До першого відносяться поселення великих розмірів, які мають добре насичений культурний шар та зольники. Вони розташовуються на схилах плато високих правих берегів річок або біля їх витоків. Насьогодні є дані про 66 поселень з зольниками кінця VIІ - початку ІІІ ст. до н.е., хоча жодне з них не функціонувало протягом всього скіфського часу. Імовірно, це відбиває результати екстенсивного ведення сільського господарства, яке, після виснаження грунтів навколо поселення, примушувало до переселення на нове місце. До другого виду включені поселення та стійбища невеликих розмірів зі слабонасиченим культурним шаром. Це були тимчасові селища чи стійбища, що розміщалися на надзаплавних терасах або на дюнних височинах у заплавах річок.

Було картографовано усі відомі насьогодні пам'ятки скіфського часу (218 пунктів). У поєднанні з цим, аналіз значної джерельної бази, створеної кількома поколіннями археологів (О.С. Федоровським, С.А. Семенов-Зусером, Б.А. Шрамком, П.Д. Ліберовим та іншими), дозволив виявити динаміку заселення регіону. У ранньоскіфський час (друга половина VІI - перша половина VІ ст. до н. е.) відбувається заселення західної частини басейну р. Мжа та незначних прилеглих територій. Пам'ятки цього часу представлені виключно поселеннями з зольниками та похованнями під курганами. У середньоскіфський час (друга половина VІ - третя чверть V ст. до н. е.) ареал групи розширюється за рахунок залюднення басейнів річок Гомольша, Уди, Лопань. Автор показав, що саме у цей період з'являються городища, а не у ранньоскіфський час, як вважалося раніше. Для захисних споруд характерна наявність пропеченої глини у серцевині насипу. Разом з Г.Є. Свистуном було доведено, що це було спеціальним технологічним прийомом, а не наслідком пожеж укріплень, як вважалося досі. У пізньоскіфський час (остання чверть V - початок ІІІ ст. до н. е.) територія сіверськодонецької групи досягає своїх максимальних розмірів. Це відбувається за рахунок заселення берегів власне Сіверського Дінця, басейну р. Харків. Місце розміщення поселенських структур та некрополів протягом скіфської доби тяжіє до вододілу, по якому у середньовіччя проходив Муравський Шлях. У сіверськодонецькому регіоні абсолютно переважають повністю наземні чи трохи заглиблені житла. Місцеві традиції житлобудування практично не відрізняються від інших у Дніпро - Донському Лісостепові VI - ІV ст. до н. е.

Досліджувалося 27 курганних могильників, жодний з яких не функціонував протягом всієї скіфської доби. Нам відомі понад 30 поховань ранньоскіфського часу. Більшість могил належали рядовому населенню, яке ховало своїх небіжчиків у прямокутних ґрунтових ямах. Нечисленні елітні захоронення представлені склепами стовпової конструкції. Серед соціально виділених поховань цього періоду потрібно відзначити захоронення двох курганів Люботинського могильника, які супроводжувалися передньоазійськими» імпортами». До середньоскіфського часу відноситься 13 чоловічих поховань, які переважно зафіксовані у «дружинних» некрополях, які виникли у цей час. Дев'ять поховань здійснено у ґрунтових ямах, які орієнтовані меридіонально, 4 поховання - у склепах стовпової конструкції. До пізньоскіфського часу відноситься 139 захоронень, що складає 75% від загальної кількості. Основними типами поховальних споруд були грунтові ями із дерев'яним перекриттям чи без нього (70%) та склепи стовпової конструкції (біля 23%). Усі інші (7%) є нетиповими формами могил та вказують на строкату етнічну та соціальну структуру місцевого населення. Однотипність поховальних споруд місцевої еліти кінця VІІ - ІV ст. до н. е. дозволяє говорити про її стабільний етнічний склад протягом скіфської доби.

Основною позою похованих є витягнуте тілопокладення на спині. Узагальнення всіх відомих нам матеріалів вказує на те, що 55% могил орієнтовано по лінії північ-південь, 20% - північний схід - південний захід, 13% - північний захід - південний схід, 12% - схід-захід. Домінувало орієнтування померлих головою на південь (40%). Менш поширеним (20%) було південно-західне орієнтування. Ще меншою кількістю відзначається орієнтування похованих на захід (14%) та схід (6%). Поховання в усіх інших напрямках становлять відповідно 20%.

На підставі аналізу типів поселень та особливостей матеріальної культури можна говорити про осілий спосіб життя основної маси землеробського населення з обмеженою рухливістю його верхівки, основою господарства якої було рухливе скотарство.

Вивчення основних типів археологічних пам'яток дозволяє зробити попередній висновок про те, що життя на селищах і городищах лісостепової частини басейну Сіверського Дінця розвивалося переважно на стабільній етнічній основі, що існувала і на сусідніх територіях Лівобережного Лісостепу ще з ранньоскіфського часу.

Матеріальна культура

Матеріальна культура населення сіверськодонецького Лісостепу скіфського часу добре представлена як матеріалами поховань, так і поселень та городищ.

Місцевий ліпний посуд репрезентований горщиками, мисками, корчагами, глечиками, кухлями та нечисленними черпаками. У колекціях кераміки з поселень та городищ домінують горщики. Виділено 2 відділи горщиків: банкоподібні (без виділеної шийки) та профільовані (з відігнутим назовні вінцем). У відділі банкоподібних посудин виділено 2 типи, які вирізняються формою не характерною для місцевих наборів кераміки. Різноманітністю форм відрізняється відділ профільованих горщиків. Основним критерієм при виділенні типів був взятий покажчик опуклості плечика, який вказує на ступень профілювання посудини. Всього виділено 4 типа, які характеризуються різним профілюванням тулуба. Тип 1 - горщики зі слабоопуклими плечиками. На базі виділених інтервалів по показнику профілювання шийки розділяється на 4 варіанти. Тип 2 - горщики з середньопрофільованим тулубом та покатими плечиками. Тип 3 - посудини з сильнопрофільованим тулубом. На підставі виділених інтервалів по показнику висоти горла розділяється на 2 варіанти. Тип 4 - посудини з сильно профільованим тулубом та прямим розміщеним під кутом горлом. Слабопрофільовані горщики були найпоширенішим типом кераміки VI-V ст. до н. е. та продовжували зустрічатися у пізньоскіфський час. Домінуючим видом орнаменту протягом всього скіфського часу були пальцеві вдавлення у сполученні з наскрізними проколами. За варіантами сполучення видів орнаментації виділяється 12 типів.

Другою за чисельністю групою кераміки є миски. Під час аналізу вибірки було виділено 4 основні типи. Тип 1 - миски з виділеним ребром у верхній частині тулуба з загнутим краєм, нижня частина яких звужується до дна. Тип 2 - напівсферичні миски з загнутим усередину краєм. Тип 3 - неглибокі миски середніх розмірів з прямо поставленим бортиком. Тип 4 - миски з плоско зрізаним краєм та виступаючою закраїною. Корчаги та глечики на поселеннях зустрічаються у невеликій кількості.

Знахідки місцевого ліпного посуду у курганах нечисленні, що є особливістю поховального обряду сіверськодонецького населення. На відміну від керамічних матеріалів поселень, переважаючою групою кераміки у курганах є столовий та тарний посуд. Дуже рідко у похованнях зустрічаються кухонні горщики, зовсім немає мисок. Як і для поселень, характерна хронологічна зміна форм посуду: присутність на ранньому етапі корчаг, та переважання у пізньоскіфських похованнях глечиків.

Генетично сіверськодонецький керамічний комплекс пов'язаний із гончарними традиціями населення Правобережно-Ворсклинського регіону ранньоскіфського часу. Слід наголосити на схожості основної маси ліпного посуду з керамічними комплексами синхронних пам'яток басейнів річок Сули, Псла та Ворскли (типу Східного Більска). Зміни у традиціях виготовлення кераміки протягом скіфського часу відбувались здебільшого на місцевій основі. У середньоскіфський час у порівнянні з попереднім часом продовжує використовуватися 67% типів ліпного посуду, оновлюється - 33%. Це свідчить про якісно новий хронологічний зріз за умови стабільності основного набору ліпного посуду. Керамічний комплекс пізньоскіфського часу оновлюється на 18%, залишаючись стійким на 82%. Звичайно, динаміка змін більш суттєва, якщо враховувати відсоткові співвідношення, наведені у таблицях та графіках. Аналіз ліпного посуду вказує на стабільність основної маси сіверськодонецького землеробського населення протягом скіфської доби.

До інших керамічних виробів відносяться прясельця, «ґудзики», катушкоподібні вироби, конуси, тиглі та ллячки, дрібна культова пластика. Імпортна гончарна кераміка репрезентована здебільшого амфорами, кількома чорнолаковими, сіроглиняними та червонофігурними посудинами. Набори амфорної тари некрополів та поселень, за винятком малочисельних фрагментів коських амфор з поселень, повністю збігаються. Металевий посуд представлений фрагментом ритону, бронзовим блюдом, срібним кубком, ручкою від срібної посудини, чотирма бронзовими казанами та бронзовим окуттям від дерев'яної чаші.

Лук зі стрілами був основним видом наступального озброєння. Вістря стріл знайдено у 64 з 71 поховання зі зброєю (90%). Типологічна характеристика сагайдачних наборів була проведена за «методом Рейнеке - Хахмана». Для цього було відібрано 33 чітко датовані поховання. Аналіз наборів сагайдаків дозволяє говорити про те, що типологічні ряди вістрь стріл можуть бути хронологічними показниками лише для поховань кінця VІІ - третьої чверті V ст. до н. е. В останній чверті V - ІV ст. до н. е. набори сагайдаків комплектувались досить випадково, звичайно, у межах типологічного поля наконечників, характерного для цього часу. Тому хронологічні побудови на основі лише вістрь стріл останньої чверті V - ІV ст. до н. е. не можна визнати надійними. Списи та дротики найчастіше зустрічалися у похованнях місцевої знаті. Списи, дротики чи підтоки від них були знайдені у 35 похованнях зі зброєю (49%). Насьогодні відомо 14 мечів та кинджалів, які входили до поховального інвентарю чи були випадково знайдені. Захисне спорядження у сіверськодонецьких похованнях кінця VІ - IV ст. до н. е. було знайдено у 8 похованнях місцевої верхівки. Предмети озброєння, що походять з сіверськодонецьких курганів, практично повністю аналогічні знахідкам у синхронних лісостепових пам'ятках. Це підтверджує тезу щодо високого ступеня уніфікації матеріальної культури місцевого населення VІ - IV ст. до н. е., але не дозволяє зараз виділити локальні особливості предметів озброєння сіверськодонецьких воїнів цього часу. Зміни типів озброєння у сіверськодонецькому Лісостепу протягом скіфської доби відображають єдині для Північного Причорномор'я тенденції.

Предмети кінського спорядження ранньоскіфського часу одиничні та представлені фрагментом рогового псалію, прикрасою з пазура ведмедя та пронизки. Зростає кількість кінської вузди лише у похованнях першої половини V ст. до н. е. У похованнях V-IV ст. до н. е. знайдено цілими та у фрагментах 9 залізних вудил. Предмети кінського спорядження, що походять із сіверськодонецьких курганів, практично повністю аналогічні знахідкам у синхронних пам'ятках півдня Східної Європи.

Прикраси були знайдені у 35 сіверськодонецьких похованнях скіфського часу, що складає 19% від загальної їх кількості. З них до кінця VІІ - першої половини VІ ст. до н. е. відноситься 6 комплексів, до другої половини VІ ст. до н. е. - одне, до кінця V-IV ст. до н. е. - 28. Поховань першої половини V ст. до н. е., до інвентарю яких входили би прикраси, не виявлено. Золоті платівки походять з 19 поховань IV ст. до н. е. (10% від загальної кількості). Виокремлюються дві хронологічні групи даних ювелірних прикрас, які розрізняються асортиментом виробів. До першої групи (перша половина IV ст. до н. е.) відносяться 4 комплекси Пісочинського некрополю. У середині - другій половині IV ст. до н. е. збільшується асортимент золотих прикрас. Зникають практично всі типи бляшок попереднього періоду. Сережки та скроневі кільця виявлено серед інвентарю 11 поховань та представлено у 20 екземплярах. До ранньоскіфського часу відносяться прикраси з грибоподібною шляпкою. П'ятнадцять сережок було знайдено у 8 похованнях середини другої половини ІV ст. до н. е. У середовищі рядового землеробського населення були популярними металеві шпильки. Ручні браслети були знайдені у 8 похованнях у кількості 10 екземплярів. Золоті та срібні перстні, що представлені 17 виробами, виявлено у 7 похованнях середини - другої половини ІV ст. до н. е. Намисто супроводжувало 29 похованих (16% від загальної кількості).

До предметів туалету та культу належать кам'яні блюда, кістяні ложечки, люстерка та антропоморфні скульптури. Атрибути влади та престижні речі представлені бронзовою булавою, золотими стрічками від батогів, гривнею, окуттям точильного каменю, металевим посудом, залізними щипцями та виделками. Знаряддя праці та предмети побуту репрезентовані ножами, серпами, спеціалізованими інструментами, виробами з каменю та кістки.

Кореляційне дослідження набору типів речей було проведено по «методу Рейнеке - Хахмана». Результати кореляційного аналізу типів чисельного поховального інвентарю та наявність значної кількості хронологічних індикаторів дозволили виділити 5 хронологічних груп поховань. Речовий комплекс цих груп представляє відповідну кількість періодів еволюції матеріальної культури.

Перша група поховань (кінець VІІ - перша половина VІ ст. до н. е.) відповідає ранньоскіфському часу та репрезентує матеріальну культуру періоду І. В цей період типи прикрас, кераміки та знарядь праці практично тотожні ворсклинським та правобережним, що пояснюється походженням частини місцевого населення саме з цих регіонів. Появу нових для регіону типів озброєння, деталей кінської вузди, дзеркал, кам'яних блюд, безумовно, можна пов'язувати з проникненням у Лісостеп іраномовних номадів.

Друга група (друга половина VІ - початок V ст. до н. е.) крім зміни набору типів виділяється своєю нечисельністю. Період ІІ умовно можна назвати першою фазою середньоскіфського часу, оскільки саме тоді зникають практично всі елементи ранньоскіфської матеріальної культури та з'являються типи та прототипи речей, які будуть поширені у наступний період. Основні типи озброєння, кінської збруї та прикрас оновлюються на 100%. Зважаючи на одиничність комплексів цього часу, існує можливість зменшення відсотку, але наврядчи воно буде суттєвим. Недостатність матеріалів не дозволяє пояснити суттєве оновлення типів озброєння та прикрас в цей час.

Третя група (перші три чверті V ст. до н. е.) представлена 7 похованнями, які супроводжувалися чисельним та характерним інвентарем. Період ІІІ умовно можна назвати другою фазою середньоскіфського часу. Зміну типів озброєння та деталей кінської збруї у цей період можна пов'язувати з появою нових «дружинних» некрополів.

Четверта група (остання чверть V - перша половина ІV ст. до н. е.) поховань репрезентує у порівнянні з періодом ІІІ оновлений комплекс речей. Період IV умовно можна назвати першою фазою пізньоскіфського часу. Починаючи з цього часу, провідну роль у оновленні комплексу матеріальної культури відігравали різноманітні контакти зі скіфами Північного Причорномор'я.

П'ята група (середина - друга половина ІV ст. до н. е.) комплексів найчисельніша. Період V умовно можна назвати другою фазою пізньоскіфського часу. В цей період скіфський вплив стає максимальним. Практично всі нові типи матеріальної культури мають степове походження.

Результати незалежних досліджень різних баз даних по «методу Рейнеке - Хахмана», які були проведені В.Є. Єрьоменко та автором даної роботи, практично співпали. Таким чином, цей факт підтверджує правомірність виділення 5 періодів у розвитку матеріальної культури населення сіверськодонецького Лісостепу скіфської доби.

Етнокультурна історія

В дослідженні показана складність виокремлення територій окремих споріднених племен Дніпро - Донського Лісостепу. Виділення автором шпильок у якості етнографічного індикатора після обробки всього масиву даних показало свою ефективність. Результати дослідження дали можливість вважати, що за сіверськодонецькою групою пам'яток стоїть окреме плем'я. Його територія обмежувалася лісостеповою частиною сіверськодонецького Правобережжя у межах сучасної Харківщини. Скоріш за все, це було плем'я меланхленів, яких згадував Геродот. Не протирічять розділенню «посульсько-донецької культури» (за В.А. Іллінською) на дві окремі групи пам'яток й інші археологічні характеристики, а також їх географічна відокремленість.

У етнокультурній історії місцевого населення скіфської доби виділено 3 основні періоди. На ці три хронологічні відрізки припадає 5 фаз розвитку матеріальної культури, які є відображенням певних змін у житті місцевого населення. На жаль, насьогодні не вдається так детально реконструювати історію населення.

Перший період (кінець VII - перша половина VI ст. до н. е.) характеризується появою нового населення у сіверськодонецькому Лісостепу. Основні характеристики пам'яток, особливості матеріального комплексу вказують на те, що вихідними районами міграції могли бути басейн Ворскли та Правобережний Лісостеп. У цей час сіверськодонецьке населення не було чітко окресленою локальною групою (племенем), а утворювало східну частину етнокультурної спільності Дніпровського Лісостепового Лівобережжя.

Протягом другого періоду (друга половина VI - кінець третьої чверті V ст. до н. е.) оформлюються 3 племінні угруповання у басейнах Сули та Псла, Ворскли та Сіверського Дінця. Цей час характеризується нестабільною етнополітичною ситуацією. Значна бойова міць місцевого населення була своєрідним стримуючим фактором для степовиків. Створення укріплень та перенесення частини поселень з порубіжжя зі Степом вглиб Лісостепу більше схоже на запобіжні міри. Насьогодні сліди бойових дій за даними археології не фіксуються. Таким чином, можливо припустити, що відносини зі скіфами будувалися на засадах «озброєного нейтралітету».

Під час третього періоду (остання чверть V - початок ІІІ ст. до н. е) частина сіверодонецького населення просувається у східному напрямку, до Сіверського Дінця, де з'являються нові городища та поселення, хоча загальна кількість великих поселень в цей час зменшується, а поховань - значно збільшується. До цього могло призвести збільшення рухливості населення, що було зумовлено підвищенням ролі скотарства. Протягом періоду посилюється степовий вплив, який фіксується завдяки виявленню представницької групи скіфських поховань та нових типів матеріальної культури.

Наприкінці V-IV ст. до н. е. місцеві військові контингенти складались переважно з піхоти (85%) та в меншій мірі - кінноти (15%). Це вказує на рукопашний бій як основний тактичний прийом. Ефективна військова система дала можливість населенню сіверськодонецького Лісостепу тримати паритет у відносинах із степовиками. На це вказує і переважання місцевих поховальних традицій протягом скіфської доби.

Дестабілізація етнополітичної ситуації у регіоні відбувається у другій половині IV ст. до н. е. Руйнування захисних споруд Циркунівського городища та поява після цього інноваційного керамічного комплексу вказує на військовий контакт сіверськодонецького населення з прикубанським у останній чверті IV ст. до н. е. Зникнення сіверськодонецьких пам'яток скіфської доби напочатку III ст. до н. е. було відображенням єдиного для Північного Причорномор'я процесу, причини якого досі дискусійні.

У етносоціальному плані сіверськодонецьке локальне утворення відповідало окремому племені. По своїй природі воно являло собою примусову соціально-економічну єдність двох різних господарських укладів: напівкочового (імовірно, власне меланхленів) суттєво трансформованого в умовах Лісостепу, та осілого землеробсько - скотарського.

Матеріали сіверськодонецьких могильників відповідають основним критеріям перехідної форми соціально-політичної організації від традиційних родових структур до ранньокласового суспільства. У цей час відбувається розпад великих патріархальних родин та відокремлення малих сімей, які складалися лише з батьків та дітей. Починається поступове перетворення родової общини на сільську або територіальну, де проживали тепер не тільки споріднені колективи.

Висновки

Численні сіверськодонецькі пам'ятки скіфської доби здавна привертали увагу вчених. Проте, в останні півстоліття їм не було присвячено жодної узагальнюючої праці. Метою дослідження була характеристика сіверськодонецької групи скіфської доби на сучасному рівні знань.

Картографування пам'яток та аналіз джерельної бази дозволили виявити динаміку заселення регіону. Розгляд поселенських структур надав можливість зробити повну характеристику захисних споруд, житлових споруд та культових комплексів. Поховальний обряд протягом всього скіфського часу характеризується підкурганними похованнями у ґрунтових ямах чи склепах стовпової конструкції. Домінує тілопокладення головою у південний сектор.

Основні елементи матеріальної культури майже повністю аналогічні знахідкам у синхронних пам'ятках Дніпро-Донецького Лісостепу. Їхня еволюція відображає єдині для Північного Причорномор'я тенденції. Але, якщо аналізувати весь речовий комплекс V - ІV ст. до н. е., то він виглядає досить своєрідним. Результати кореляційного аналізу типів чисельного поховального інвентарю дозволили виділити 5 періодів еволюції матеріальної культури.

Населення сіверськодонецького Лісостепу скіфської доби не є автохтонним, а залюднює цей регіон наприкінці VІІ - початку VІ ст. до н. е. Основні характеристики пам'яток вказують на те, що вихідними районами міграції могли бути басейн Ворскли та Правобережний Лісостеп.

Була здійснена спроба виокремити території окремих споріднених племен Дніпро - Донського Лісостепу. Виділення автором шпильок у якості етнографічного індикатора після обробки всього масиву даних дало змогу окреслити ареали трьох племен. Результати дослідження дали можливість вважати, що за сіверськодонецькою групою пам'яток стоїть окреме плем'я. Його територія обмежувалася лісостеповою частиною сіверськодонецького Правобережжя. Можливо, це було плем'я меланхленів, яких згадував Геродот. Отже, цю групу пам'яток не можна об'єднувати з посульською. Не протирічять розділенню «посульсько-донецької культури» на дві окремі групи пам'яток й інші археологічні характеристики.

У етнокультурнії історії виділено 3 основні періоди. На ці три хронологічні відрізки припадає 5 фаз розвитку матеріальної культури, які є відображенням певних змін у житті місцевого населення.

Значна бойова міць місцевого населення була своєрідним стримуючим фактором для степовиків. Зникнення пам'яток на початку III ст. до н. е. було відображенням єдиного для Північного Причорномор'я процессу, причини якого досі є дискусійним питанням.

У результаті здійсненої роботи вдалося отримати повну і системну характеристику сіверськодонецького населення скіфської доби. Це доповнює знання щодо етнокультурної історії давнього населення Лівобережної Лісостепової України у ранньому залізному віці.

Размещено на Allbest.ru