Мода в контексті художніх практик ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

УДК 7.021.5

Мода в контексті художніх практик ХХ століття

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 26.00.01 - ТЕОРІЯ Й ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ

АВТОРЕФЕРАТ

НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

Мельник Мирослав Тарасович

КИЇВ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Захист відбудеться «4» червня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02. у Київському національному університеті культури і мистецтв (01133, м. Київ, вул. Щорса,36, ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01133, м. Київ, вул. Щорса,36)

Автореферат розісланий «30» травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізовано вченої ради Петрова Л.Г.

АНОТАЦІЯ

Мельник М.Т. Мода в контексті художніх практик ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства зі спеціальності 26.00.01 - теорія та історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2008 р.

Дисертація присвячена дослідженню напрямів моди в контексті художньої культури ХХ століття. Виявляється зміст поняття „мода”, аналізується наукова література з досліджуваної проблеми, розглядаються основні концептуальні підходи до осмислення моди як художнього явища, досліджується її природа, характерні особливості і функції. Модні образи розглядаються як художні форми буття моди. Аналізуються їх властивості, специфіка створення і функціонування у ХХ ст., простежується вплив головних мистецьких течій на їх пластично-декоративне вирішення, виявляються особливості прояву стилістичних ознак в художніх практиках моди, визначаються художні прийоми і методи творчості в галузі моделювання костюма. Характеризується сучасний стан художнього моделювання, досліджуються історичні аспекти розвитку моди в Україні, оцінюється її стан та перспективи в контексті глобальної світової системи моди.

Ключові слова: мода, стиль, художність, модний образ, художня практика, модернізм, постмодернізм.

АННОТАЦИЯ

Мельник М.Т. Мода в контексте художественных практик ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2008 г.

Диссертация посвящена исследованию направлений моды в контексте художественной культуры ХХ века. Определяется содержание понятия «мода», анализируется научная литература по этой проблеме, рассматриваются основные концептуальные подходы к осмыслению феномена моды как художественного явления. Исследуется ее природа, характерные особенности и функции. Модные образы рассматриваются как художественные формы бытия моды. Анализируются их свойства, специфика создания и функционирования в ХХ веке, прослеживается влияние основных художественных течений на их пластично-декоративное решение, особенности проявления стилистических признаков в художественных практиках моды, определяются художественные приемы и методы творчества в области моделирования костюма. Характеризуется современное состояние художественного моделирования, исследуются исторические аспекты развития моды в Украине, оценивается ее состояние и перспективы в контексте глобальной мировой системы моды.

Ключевые слова: мода, стиль, художественность, модный образ, художественная практика, модернизм, постмодернизм.

ANNOTATION

Melnyk Myroslav T. Fashion in artistic practices of the 20th century. The manuscript.

Thesis for competing of a scientific degree of a candidate in art studies by the speciality 26.00.01. - Theory and History of Culture. Kyiv National University of Culture and Arts - Kyiv, 2008.

The dissertation analyzes fashion practices from the end of 19th tsll the beginning of 21st centuries. With this period, they constituted an original phenomenon of artistic culture, that had not been studied in detail before. The study incorporates a historical analysis of fashion and art tendencies. It delineates historical and cultural factors, which have contributed to the fashion industry in the 20th century.

In modern culture, the fashion is regarded as a kind of rather complicated system which brings together artistic and commercial activities. The object of the investigation is artistic aspects of fashion.

The investigation defines fundamental substance of the words “mode”, “fashion”, “vogue”, “style” and analyzes scientific literature on the theme.

For the first time fashion was mentioned in the investigations on etiquette and art by Michel de Montaigne, Jean de la Bruerre, John Locke. Later it was the object of attention by many prominent scientists. The dissertation distinguishes such conceptual approaches to a problem of fashion: historical, philosophically-aesthetical, socio-psychological, anthropological, economical, semiotic, structural, communicative, art-theoretical.

In the view of art theory the fashion stylistically unites plastic and decorative features most of arts. It is an important form of communication between them, which unifies their forms.

The fashion is a polyfunctional phenomenon. It has great influence onto individual's world outlook, behavior, life style, cultural wealth, social adaptation, communication and ideology. All these functions are implemented because the fashion marks cultural objects socially for a very short space of time and incites culture system to a renewal.

In the narrow sense of the word, the fashion could be considered like a particular sphere of art, which creates and popularizes most actual appearances (dress, footwear, accessories, hairstyle and makeup). The fashion produces ideal contemporary images, which represent actual tastes of majority. These images can be a work of art (Haute couture) or just an ordinary serial commercial product. Anyway, the fashion is an applied art tightly connected with architecture and painting.

The fashion had been appreciated as a kind of art only at the end of 19th century. During the period of Modern style, the costume developed on the same principles as the other arts, and, with the use of a corset, has turn women into a beautiful nymph. Later fauvism, cubism and futurism influence on the fashion. On the other side, technical progress makes clothes more simple and comfortable.

In the 1930-th Surrealism has brought into fashion creation new principle and techniques: automaticity, montage, accident composing, absurdity, nonsensicality, combination of inconsistent, parody, double sensing, shocking. Surrealistic self-irony, humor, gaming make possible the new ironic attitude toward the fashion. After that, many designers can pay no attention to rationality or good taste. In spite of this, during period of Modern, fashion developed as a kind of innovative decorative art and costume remained the prime part of fashion image.

In the 1960-th, pop art treats equally Haute Couture and confection. That makes possible new kind of practices in the art of fashion - prкt-a-porter.

Surrealism and pop art prepared coming of postmodern entirely. The last one brings in art practices pluralism, indifference to novelty, cynicism, nostalgia, deconstruction, gaming, anarchy, quotation.

Postmodern fashion proposed simulacres instead of costumes. Simulation demanded not only material objects, but artifacts - complicated and overfilled with signs. The value of signs depended on cultural aura, made by a big team of specialists in show, photography, style, makeup, periodicals, advertisement. All of them have a great influence on images appreciation and help designer to turn their business into a brand. The fashion brads extend their power on many spheres and propose not only clothes, but also lifestyles. Their name is much more valuable than their production. In the conditions of globalization, they bring a danger of cultural unification and that is the main reason to create fashion according to ethnic traditions.

During soviet period Ukrainian fashion remained behind the world most progressive tendencies. It distinguished valuably only after declaration of independence. The modern Ukrainian fashion system includes the whole of essential infrastructure and has great potential for development.

Key words: fashion, style, artistic, fashion image, artistic practice, modernism, postmodernism.

феномен мода мистецький художній

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У загальному, найуживанішому значенні мода - це нетривале панування в суспільстві певного смаку. Спеціальний термін „мода” означає особливу сферу людської діяльності з виготовлення, поширення і споживання предметів першорядного попиту (одяг, взуття, тощо). В ній органічно поєднується матеріальне виробництво, підприємництво та художня (мистецька) практика. Предметом дисертаційного дослідження є саме мистецька складова індустрії моди: художні характеристики її продуктів (моделей) і творчий етап процесу їх виготовлення.

Українська індустрія моди почала динамічно розвиватися лише після набуття Україною державної незалежності: з'явилася значна кількість будинків мод, започатковано Український тиждень моди, працює Українська палата моди, відбуваються численні фестивалі, мистецькі виставки, видаються журнали мод. Тобто створено сучасну інфраструктуру, здатну забезпечити повноцінний розвиток цієї галузі. Проте вона ще не стала конкурентоспроможною навіть на внутрішньому ринку. Крім недостатності інвестицій у виробництво та відсутності кваліфікованих менеджерів і маркетологів, низьким є естетичний рівень продуктів вітчизняної індустрії моди.

В Україні, що більшу частину ХХ століття перебувала у складі СРСР, моду пов'язували з марнотратством, негативними впливами капіталізму. В країні мало розвинені власні традиції „високого” шиття. Мода все ще не вважається справжнім мистецтвом.

За радянських часів мода практично не піддавалася спеціальному науковому вивченню з ідеологічних та політичних причин. Зростання уваги до цього феномена серед вітчизняних дослідників відчувається лише останніми роками, зокрема у працях Ю. Легенького, Н. Камінської, С. Нікуленко, Л. Ткаченко, Л. Дихнич, Г. Куц, Ю. Шестопалової. Значну увагу автори звертають на філософсько-естетичні та соціокультурні аспекти моди, художні особливості модного костюма різних часів, на специфіку виникнення та поширення модних тенденцій у соціумі.

Однак досі спеціально не досліджено творчого сектора моди як динамічної системи, тісно пов'язаної з найбільш актуальними тенденціями художньої культури. Не визначено, що можна назвати мистецтвом моди, не виявлено специфіки прийомів художньої творчості у цій сфері. Все це актуалізує мистецтвознавчий аналіз моди, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження „Мода в контексті художніх практик ХХ століття”.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в руслі Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків” (постанова № 14 Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р.), а також відповідно до планів наукової роботи Київського національного університету культури і мистецтв „Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України” (державний реєстр №.0107U009539).

Об'єкт дослідження - мода як мистецький феномен.

Предмет дослідження - напрями моди в контексті художніх практик ХХ століття.

Мета дослідження - з'ясувати художні особливості продуктів індустрії моди та виявити специфіку їх функціонування в художній культурі ХХ століття.

Завдання дослідження:

- проаналізувати літературу з теми дослідження;

- узагальнити концептуальні підходи до осмислення феномена моди;

- уточнити ключові поняття дослідження („мода”, „мистецтво”, „стиль”, тощо);

- з'ясувати особливості модних виробів як мистецьких творів;

- виявити взаємозв'язки модних напрямів з художніми течіями в мистецтві ХХ століття.

Методи дослідження. Для узагальнення даних, отриманих у процесі вивчення джерельної бази дослідження, застосовано загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Уточнення ключових понять здійснено на основі етимологічного підходу. Історичний метод дозволив виявити основні закономірності становлення цього феномена в певні культурно-історичні періоди. Системний та функціонально-структуриний підходи дали можливість розглянути моду як цілісну систему, виявити взаємозв'язки між її складовими, а також розкрити значення і роль моди в контексті художньої культури ХХ ст. Порівняльний та інтерпретаційний методи застосовано для порівняння художніх практик моди з творчістю в інших видах мистецтва.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у вітчизняній науці вперше здійснено історико-мистецтвознавчий аналіз моди ХХ століття як особливої сфери художньої культури, з'ясовано основні концептуальні підходи до феномена моди, уточнено зміст понять „мода”, „мистецтво”, „стиль”, „модний стиль”, „напрям моди”.

Продукти індустрії моди розглядаються як мистецькі твори, виявляються особливості їх створення, поширення та сприйняття. Стилістична еволюція модних образів розглядається в художньому контексті.

У дослідженні вперше проаналізовано художньо-стилістичні особливості розвитку вітчизняної моди в безпосередньому зв'язку з художніми процесами в Україні ХХ ст.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути основою для подальшого наукового аналізу художніх практик моди в культурно-історичному процесі та використовуватися для розв'язання дискусійних питань теорії й історії культури.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в навчальних курсах з історії художньої культури, історії й теорії моди чи в окремих навчальних спецкурсах („Історія костюма”, „Історія моди ХХ ст.”, „Індустрія моди”). Основні положення роботи можуть бути застосовані в практичній діяльності художників-модельєрів, фахівців у галузі менеджменту, маркетингу та реклами, для аналізу розвитку моди і прогнозування її тенденцій.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом опублікування матеріалів, положень і висновків в наукових виданнях, виголошення доповідей і повідомлень на конференціях: Міжнародній науково-теоретичній конференції „Україна в контексті євроінтеграції” (Суми, 2005), всеукраїнських науково-практичних конференціях „Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті соціокультурних процесів” (Київ, 2006), „Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій” (Київ, 2006), „Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі” (Київ, 2007).

Дисертацію обговорено на засіданні кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв.

Матеріали дослідження використано в навчальному процесі - в авторських курсах „Індустрія моди”, „Художнє моделювання”, „Маркетинг в модельному бізнесі” та „Реклама в модельному бізнесі” в Київському національному університеті культури і мистецтв (2004 - 2008).

Публікації. Основні положення і висновки дослідження опубліковано в чотирьох одноосібних публікаціях: „Художні прийоми моди постмодернізму”, „Мистецтво модерну кінця ХІХ - початку ХХ століття як джерело інновацій у моді”, „Сюрреалізм у художніх практиках моди”, „Вплив авангардного мистецтва на формування стилю Арт Деко у моді”.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, його метою та завданнями і включає вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи 189 сторінок, в тому числі список використаних джерел (17 сторінок).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, її практичне й теоретичне значення, з'ясовано стан її наукового дослідження, новизну, розкрито зв'язки з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету і конкретні завдання, окреслено хронологічні межі та джерельну базу, методологічні засади, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - „Аналіз наукової літератури з теми дослідження” - розглянуто літературу з теми дослідження, визначено наукові підходи до осмислення моди як сфери моделювання актуального зовнішнього вигляду людини.

Перші наукові роботи, в яких розглядалася мода, з'явилися в ХVI столітті. Тоді моду пов'язували з етикетом, аналізували естетичні характеристики модних об'єктів і стандартів (М. Монтень, Ж. де Лабрюйєр, Дж. Локк). Однак уже починаючи з ХVIІІ ст. здійснювались спроби визначати механізми її функціонування. 1759 року шотландський економіст і філософ Адам Сміт видав працю „Теорія моральних почуттів”, в якій відзначав, що мода виявляється у сприйнятті краси, панує вона недовго і заснована не на розумі, а на упередженнях.

Про моду писали філософи (І. Кант, Г. Гегель, Т. Адорно, Е. Фром, Х. -Г. Гадамер, Р. Барт, Ж. Бодрійяр), соціологи (Г. Зіммель, Г. Тард, П. Бурдьє), культурологи (Е. Фукс, Б. Хюбнер, Дж. Рескін, Б. Гройс, Ю. Лотман), що свідчить про її багатовимірність та соціальне значення.

І.Кант характеризував моду як суперечливе явище без внутрішньої мети, засноване на марнославстві. Гегель першим розглядав її як своєрідний естетичний феномен, хоч і відвів їй місце на одному з найнижчих щаблів в загальній ієрархії мистецтв.

Першим, хто розглядав моду як повноцінний мистецький феномен, був англійський історик і теоретик мистецтва Дж. Рескін („Сім світочів архітектури”, 1847). Він наголошував, що мода є продуктом художньої творчості, аналізував її етичний, моральний та соціальний аспекти.

Т. Адорно вважав моду сферою, вартою уваги, порівнював кравецькі знахідки з творчими експериментами в інших видах мистецтва. Е. Фром підкреслював, що дотримання моди дозволяє індивіду набути популярності в соціумі, привабливості в очах оточуючих. Х.-Г. Гадамер розмежовував модність та стильність образу людини, які, на його думку, можуть узгоджуватися.

Р. Барт досліджував моду з позицій структуралізму, вважаючи її системою, що виробляє „порожні смисли”, акцентуючи увагу на дрібних деталях шляхом словесних описів у коментарях до фешн-образів. Мода, на його думку, не розвивається в часі, а щоразу починається заново. Ж. Бодрійяр доводив, що структурний аналіз для моди неприйнятний, оскільки вона переживається психологічно. Серед модних образів він виділяв моделі, близькі до художніх творів, та серійні речі, що їх імітують. Вчений підкреслював, що мода невідворотна, бо заснована на людському прагненні новизни як такої і не передає жодного іншого змісту.

Соціологи досліджували причини виникнення та механізми поширення моди в суспільстві. Г. Зіммель вважав, що мода, з точки зору естетики, є недоцільною і поширює негармонійні, композиційно не врівноважені об'єкти, що швидко втомлюють. Г. Тард наголошував, що вона надає одноманітності світовій культурі, руйнуючи місцеві традиції. П. Бурдьє розглядав моду як один із засобів кодифікації світу, що дозволяє спростити його, раціонально пояснити, контролювати і прогнозувати.

Художні аспекти моди найбільше досліджували культурологи й мистецтвознавці. Е. Фукс вважав модні образи ідеалами часу, втіленими у повсякденне життя, а Б. Хюбнер підкреслював, що естетика моди - це естетика не творчості, а лише сприйняття.

На думку Б.Гройса, модність є єдиним критерієм цінності фешн-образів, а наприкінці ХХ ст. будь-які речі можуть сприйматися естетично й інтерпретуватися як модні.

Автор семіотичної концепції культури Ю.Лотман відносив моду до бінарних культурних систем, для яких характерні повне знищення попереднього й „апокаліптичне” народження нового. Модні інновації, на його думку, виникають на межі дозволеного і спочатку шокують, а після масового поширення сприймаються нейтрально, втрачаючи ознаки модності.

До особливої групи джерел слід віднести праці з історії моди й костюма А. Дзеконської-Козловської, Ш. Зелінг, А. Васильєва, Д. Єрмілової, в яких розглядаються зміни художніх форм і стилів у костюмі, наводиться багато ілюстративного матеріалу.

Ширше визначає предмет історії моди французький історик Ж.Н. Робер. Він аналізує прояви моди в різних сферах життя Давнього Риму: в побуті - одязі й прикрасах, архітектурі, освіті, іграх, мові, релігії, економіці, торгівлі та літературі. Моду автор вважає необхідним для соціального представництва надлишковим споживанням, що сприяє еволюції цивілізації.

Серед праць сучасних російських вчених на особливу увагу заслуговують монографії Т. Козлової, А. Гофмана, М. Кілошенко, Л. Ятіної, В. Ільїна, М. Ковриженко.

А.Гофман аналізує специфіку функціонування моди, зокрема процеси створення й поширення фешн-інновацій. М. Кілошенко вважає моду „поточним стилем”, розглядаючи костюм як образно-художню систему, досліджуючи психологічні аспекти творчості у сфері художнього моделювання. Л. Ятіна вбачає в сучасній моді симуляцію соціальної реальності - самодостатню сферу віртуальних образів, в якій відносини між людьми перетворюються на відносини між цими образами. В.Ільїн розглядає структуру моди, визначає її залежність від процесів у політиці, економіці та мистецтві. М. Ковриженко досліджує моду крізь призму постмодернізму, аналізує фешн-рекламу як художньо-комерційну діяльність, визначає методи й прийоми символізації та абсолютизації модних речей, виявляє основні атрибути модного образу.

Про зростання інтересу до наукового дослідження моди свідчить і започаткована 2006 року в Росії власна версія міжнародного журналу „Теорія моди. Тіло. Одяг. Культура” - першого гуманітарного журналу, що розглядає моду як феномен культури.

В Україні протягом останніх десятиліть з'явилися дослідження моди Ю. Легенького і Л. Ткаченко „Система моди: культурологія, естетика, дизайн”, Ю. Легенького „Філософія моди ХХ століття”. Побіжно прояви моди в костюмі розглядали Н.Камінська та С.Нікуленко в роботі „Костюм України від Київської Русі до ХХІ століття” (2004) і Т.Ніколаєва в монографії „Український костюм. Надія на ренесанс” (2005).

Ю.Легенький досліджує моду з точки зору філософії, розглядаючи її феноменологію, дискурс, граматологію, риторику, етос та ерос. Він називає моду креативним епіцентром культуротворчості, в якому зароджуються нові імпульси для оновлення художньої культури. Як рушійна сила оновлення, мода, на його думку, містить найбільш актуальні нормативні зразки і таким чином бере участь у створенні, розвитку та зміні базових художніх ідеалів.

Останнім часом в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених дослідженню моди: Л. Ткаченко „Мода як естетичний феномен”(1999), Л. Дихнич „Феномен моди в соціокультурних процесах ХХ століття”(2002) , Г. Куц „Феномен моди: онтологічний статус і філософсько-антропологічні засади”(2003), Ю.Шестопалова „Еволюція ідеалу краси в динаміці української моди (кінець ХІХ - початок ХХІ століття)(2007).

Отже, проаналізовані наукові праці переконують, що в дослідженні моди можна виділити такі концептуальні підходи: історичний, філософсько-естетичний, соціально-психологічний, антропологічний, економічний, семіотичний, структурний, комунікативний, мистецтвознавчий.

Суперечливість поглядів мистецтвознавців на моду, її мистецьку цінність, характер її ідейно-художнього змісту та природу образності значною мірою зумовлена специфікою самого феномена, різноманітністю його проявів.

Аналіз літературних джерел засвідчив, що моду як окремий вид мистецтва не розглядали в контексті художніх практик модернізму і постмодернізму. Однак у ХХ ст. вона перетворилась на самостійну підгалузь культури і розвивалася в тісному взаємозв'язку з мистецтвом.

У другому розділі - „Суть і специфіка моди як художнього феномена” - уточнено ключові поняття дослідження („мода”, „мистецтво”, „стиль”) проаналізовано структуру моди, визначено місце художньої складової в її продуктах, розглянуто художню специфіку модних образів.

Для визначення предмета дослідження простежено етимологію слова, проаналізовано зміст терміна „мода”. Слово „мода” (латинське „modus” - міра, образ, спосіб, правило, норма) походить від давньогрецького „ньмот” - звичай, звичка, характер. Воно має досить широке значення: нетривале панування суспільних смаків, об'єкти, що відповідають цим смакам, тимчасова популярність, манера поведінки.

Об'єктом дисертаційного дослідження є мода у вузькому значенні слова - сфера художньої діяльності, пов'язана з створенням та масовим розповсюдженням зразків найбільш актуальної на певний період часу зовнішності (поєднання одягу, взуття, аксесуарів, макіяжу і зачіски). Точніше це значення відтворює слово „фешн” - з англ. „fashion” (від лат. factiф, factiфn - створення, виготовлення) - мода, фасон, стиль, що поєднує семантичні компоненти: стиль, вбрання, одяг. Як окреме слово, воно вживається в англійській мові, а в українській є лише словотвірною основою (наприклад, у словах фешенебельний, фешн-бізнес, фешн-показ тощо).

Продукти індустрії моди виконують не лише утилітарні функції, а й допомагають естетично організувати матеріальні засади життя. Вони пов'язані з емоційним оцінюванням побутових об'єктів крізь призму прекрасного, виражають певні естетичні ідеї чи наміри творця, втілюють його уяву. В них уречевлюються художньо-теоретичні вчення, концепції, погляди, маніфестації, поширені в конкретній культурній ситуації.

Мистецтвом, в найширшому значенні слова, може бути сфера діяльності, що потребує високого рівня вмінь, знань, майстерності, добре розвинених навичок, досконалості творення. Цим вимогам повною мірою відповідає „Високе Шиття” (фр. „Haute Couture” чи італ. „Alta Moda”). Його започаткував як мистецьку діяльність в галузі моди провідний паризький модельєр кінця ХІХ ст. Ч.Ворт. Він був першим, хто працював не лише для конкретних клієнтів, а й створював узагальнений ідеальний образ сучасниці для масового наслідування, тобто вийшов за межі кравецького ремесла і став митцем моди. Організована ним Професійна Спілка Кутюр'є захищала авторські права модельєрів, а Палата Високої Моди визначила чіткі вимоги до продуктів Haute Couture, що були орієнтиром творчості протягом ХХ ст.: унікальність вигляду, точність крою, щосезонне оновлення домінантних образів та їх представлення в контексті колекції як часткового втілення модної тенденції.

Модні тенденції - напрями розвитку моди, що найбільше відповідають вимогами часу, і, з одного боку, формуються Палатою Моди, а з іншого, - відображають смак більшості в соціумі. Відповідність продуктів моди тенденції сприймається як „модність” - демонстративна узагальнена самодостатня сучасність. Після появи нової моди ця ознака змінює своє значення на протилежне, тому швидкоплинну моду часто протиставляють мистецтву, цінність творів якого не втрачається з часом, принаймні, не так швидко.

Однак модність не виключає образно-художніх характеристик: уявлень про внутрішній світ людини, пропорції тіла, тип та ідеал краси. Вони виражаються такими формальними елементами, як силуетні лінії, конструктивна й композиційна побудова, декоративне та кольорове вирішення, техніка та майстерність виконання. Всі ці ознаки залишаються значущими незалежно від тимчасових фешн-тенденцій і формують фешн-стиль (окремого модельєра чи творчої спілки). Отже, продукти моди існують одночасно в обох вимірах: стильовому і модному, що є різнорівневими. Стиль первинний і більш сталий, але мода є контекстом для його створення, поширення та засвоєння, вона розвиває і змінює його елементи, наділяє своїми значеннями кілька стилів чи їх поєднання.

Таким чином, фешн-продукт як твір мистецтва характеризується образно-художнім змістом та формою його вираження. Оскільки він, з одного боку, створений з матеріалів, певним чином розфарбованих та орнаментованих, а з іншого, - говорить мовою об'ємних тривимірних пластичних співвідношень, то мистецтво моди найбільш близьке до живопису, скульптури та архітектури, що найяскравіше виявилося у ХХ ст.

Третій розділ - „Мистецькі практики моди в художній культурі ХХ століття” - присвячено виявленню взаємозв'язків провідних стилістичних напрямів моди з основними мистецькими течіями ХХ ст.

Уже наприкінці ХІХ ст. моду почали розглядати в контексті художніх практик. Якщо до цього провідні художники вважали костюм не вартим їх уваги, то найяскравіші представники пануючого на той час стилю модерн (А. Ван де Вельде, А. Моорбюттер, Л. Бакст) почали свої творчі пошуки у цій сфері, оскільки прагнули художнього оформлення життя, нероздільності естетичних функцій та утилітарних, стилістичної цілісності образу й оточення людини. Сприйняття моделювання костюма як повноцінного виду мистецтва привабило в моду багатьох талановитих творців, які відкривали власні будинки мод.

Художники (Г. Клімт, А. Ван де Вельде, А. Тулуз-Лотрек, Ф. Ходлер, М. Врубель) прагнули тотально оновити мистецтво і здійснили спробу „втекти” від негативних ефектів стрімкого розвитку науки і техніки, синтезувавши всі види художньої культури на основі принципів органічного поєднання форм, запозичених у природи. Вони вважали творчість природно-біологічним процесом і творили вигадану реальність незалежно від будь-яких позахудожніх контекстів. Під їх впливом модельєри (Ч.Ф. Ворт, Ж. Дусе, Ж. Пакен, сестри Калло, Ч. Редферн, Г. Грід) перетворювали жінку на прекрасну, неземну істоту, затягуючи її в корсет, довгі вузькі спідниці, прикрашаючи пишними капелюшками.

Однак під тиском науково-технічного прогресу життя невідворотно змінювалося і змушувало митців шукати „примирення” з індустріальною цивілізацією, під впливом якої мода ввійшла в ХХ ст. Так модерн відокремив нову еру в історії моди, ставши одночасно завершальним етапом розвитку історичного вбрання та першим етапом сучасного, тобто такого, в якому доцільність, практичність і доступність стали ознаками художньої виразності та краси.

У першому десятилітті ХХ ст. найбільшої актуальності в мистецтві набуває авангард - новаторський, революційний, бунтарський рух, представники якого (А. Матіс, А. Дерен, П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Марінетті, Дж. Балла) художніми засобами прагнули відтворити інтенсивність тих науково-технічних новацій, що змінювали навколишній світ та людину. Їхні мистецькі ідеї знаходили своє відображення в моді лише після того, як ставали звичними й зрозумілими широким масам, поширюючись здебільшого завдяки живопису й архітектурі. Так, інтенсивне звучання відкритих кольорів фовізму, що виник у 1905 році, з'явилося в моді лише в 1910-х роках, геометричне бачення світу, запропоноване кубістами в 1907 році, визначило форми костюмів 1920-х років, абстрактний живопис 1910-х років поширився в орнаментах тканин у 1920 - 1930-х роках, а ідеї костюма майбутнього, висунуті футуристами ще в 1914 році, виявилися передчасними для свого періоду, хоч і стали базовими для „космічної” моди 1960-х. Таким чином, авангард в моделюванні костюма став логічним продовженням модерну, він „узаконив” претензію моди на статус мистецтва, забезпечивши органічне проникнення в цю сферу найбільш прогресивних художніх ідей.

Сюрреалізм, що став найактуальнішим у тривожний міжвоєнний період, ґрунтувався на ідеї відображення у творах мистецтва алогічних зв'язків між суб'єктами матеріальної дійсності, які б свідчили про іншу, „вищу” реальність. Найяскравіші представники сюрреалізму (А.Бретон, А.Массон, Х.Міро, Р.Магріт, С.Далі) втілюють в художні практики нові принципи і технічні прийоми творення об'єктів (художнього автоматизму, випадкової організації композицій, колажу, нісенітниці, поєднання непоєднуваного, пародіювання, надання подвійного смислу, шокування обивателів). Вони стають визначальними для творчості Е.Скіапареллі, яка, за підтримки С.Далі, посідає чільне місце серед паризьких модельєрів. Завдяки самоіронії, гумору, ігровому характеру, сюрреалісти спричинили можливість нового ставлення до моди - її висміювання. Це дозволило багатьом дизайнерам не обмежувати свою творчість критеріями доцільності, коректності та гарного смаку і стало визначальним для моди постмодерного періоду.

Подальшому розвитку авангардного мистецтва перешкодила Друга світова війна, що дезорганізувала життя всієї Європи. Найпомітніший вплив на моду справляло мистецтво Німеччини кінця 1930 - початку 1940-х років.

Викликаний потребами оборони, бурхливий повоєнний розвиток науки, освіти і технологій підштовхнув людей до утопічних мрій про нове життя. Вони поривалися створити нові основи прогресу, нове мистецтво, новий стиль життя, нову моду. Новим художнім напрямом 1950-х років, що позначився на моделюванні костюма, став оп-арт як різновид кінетизму. Він ґрунтувався на ефектах обману зору та на створенні ілюзії руху графічними засобами. Картини його основоположника В.Вазарелі значно вплинули на творчість провідних модельєрів того часу (А.Куррежа та П.Кардена), які застосовували оптичні візерунки тканин та „збирали” одяг і аксесуари з деталей контрастних кольорів.

У 1960-х роках найбільш помітними й актуальними стають творчі пошуки представників поп-арту: Т. Вессельмана, Р. Ліхтейнштейна, Д. Розенквіста, Р. Раушенберга, К. Ольденбурга та Е. Ворхола. Вони створюють популярне мистецтво з тривіальних об'єктів повсякденного середовища (газетних і журнальних фото, реклами, афіш, плакатів, етикеток). Під їх впливом модельєри (Б. Джонсон, Р. Хальстон, О. Кларк, А. Суї, Д. фон Фюрстенберг) пропагують несмак, лахміття, старі речі, майки з текстами, фотозображеннями, поліетиленові пакети, принти з колажами, на яких накладаються різні геометричні фігури, написи й малюнки яскравих кольорів - все, що до цього вважалося неестетичним. Під вплив поп-арту потрапляє не лише масова мода, а й Haute Couture, яка поступово втрачає своє значення.

Таким чином, до 1960-х років авангардні художні напрями безпосередньо впливали на моду, підштовхуючи її творців до постійних пошуків нових форм, силуетів, пропорцій, контрастів і ритмів. Все це гармонійно доповнювалося технологічними та пластичними властивостями матеріалів, їх фактурою, малюнком. Тобто мода розвивалася як новаторське пластично-декоративне мистецтво, в її художніх практиках втілювалися основні мистецькі принципи, застосовувалися естетичні прийоми, найбільш актуальні для певного часу.

Постмодернізм характеризувався, перш за все, плюралістичністю поглядів, теорій, концепцій. Його виникнення пов'язують з соціокультурною кризою 60-х років, коли молодіжні бунти, громадські ініціативи, протести проти війни у В'єтнамі та ядерної загрози призвели до змін в системі цінностей, до виступів проти омасовіння, деперсоніфікації, деіндивідуалізації людини, проти демонстративного споживацтва. Ця криза продемонструвала, що пануюча культура не повністю відповідає реаліям нового часу, вона сприяла зародженню й становленню субкультур. На художні практики моди постмодернізму найбільше вплинули субкультури хіпі та панків, антимодний протест яких був швидко перетворений індустрією моди на черговий тренд.

Представники постмодернізму (Й. Бойс, М. Паладіно, А. Йєн, М. Мерц та багато інших), виходячи з тези „Все вже сказано”, відмовилися від фетишизації художньої новизни об'єктів. В їхній творчості помітний транскультурний діалог, відкритість, а одночасно - орієнтація на різноманітні естетичні принципи. Вони поєднували „високе” та „низьке”, цинізм і ностальгію за втраченою гармонією. Модерністські форму, конструкцію, ідею замінили постмодерністські антиформа, деконструкція, гра, випадковість, анархія, невизначеність, фрагментарність і монтажність. Всі ці ознаки помітні в моді, починаючи з 1970-х років. Вона характеризується не креативністю, а свободою маніпуляції художніми кодами, створеними шляхом запозичення з різних сфер культури.

Найефективнішими художніми прийомами творчості дизайнерів стали змішування різних етнічних та історичних стилів, виведення на передній план легко впізнаваних цитат (І. Сен-Лоран); іронічні інтерпретації та висміювання цінностей моди (Ф. Москіно, Ж.-П. Готьє); деконструкція (В. Вествуд, Р. Кавакубо); акцентування презентації замість модних об'єктів (Дж. Версаче, Д. Гальяно, А. МакКвін). Модні образи, імітуючи та поєднуючи різноманітні художні стилі, втратили ідейне наповнення і перетворилися з New Style (нового стилю) на New Look (новий образ) - зовнішню, порожню оболонку.

Відмова від централізації моди на основі паризької Haute Couture, що до цього визначала напрями розвитку масової моди, зруйнувала всі ієрархії та опозиції, спричинила подальшу орієнтацію художніх практик моди на смаки й потреби „середньої людини”, їх комерційний характер, посилення зв'язків із засобами масової інформації як головним каналом поширення тенденцій.

Внаслідок відкидання поділу на „високу” та „низьку” моду утворився семантичний простір подвійного кодування її цінностей. Розтиражовані, позбавлені художнього змісту тривіальні речі подавалися як престижні, а художні можливості „Високого Шиття” почали використовувати для створення не так одягу для еліти, як аури елітарності довкола цих банальних речей. Завдяки такій симуляції, мода перейшла в іншу площину і почала вражати не стільки силуетами і художніми образами, скільки символами.

Символізація призвела до ускладнення модних кодів, вимагаючи артефактів, а не просто матеріальних речей. У цьому світлі артефакт моди слід розглядати не як унікальний, символічний та спрямований на зорове сприйняття художній витвір, а як текст - алегоричний і відкритий, створений шляхом маніпуляції знаками. Він є продуктом вже не тільки дизайнера, а й постановників, фотографів, стилістів, візажистів, манекенниць, журналістів, навіть, публіки. Всі вони значною мірою впливають на процеси сприйняття та поширення нової моди, підкріпляють творчі досягнення модельєра та перетворюють його ім'я на символ моди. Це дозволяє створювати симулятивну цінність модних продуктів за допомогою лише символічного авторського підпису - логотипу, а також перетворювати творця на бренд, що приваблює споживачів і приносить прибутки.

Оскільки „тавро” важливіше за товар, то рекламуються не так мода, як бренди, під ім'ям яких потім продається найрізноманітніша продукція чи послуги. Бренди визначають розвиток моди, їх прихильники прагнуть споживати все ширший асортимент продукції від улюблених марок, обираючи життя в стилі бренду.

Постмодернізм виявився і в тому, що модельєри перестали орієнтуватися на попередні принципи створення мистецьких образів моди, замість художньо-виразного в моді центральною естетичною категорією стало лише те, що привертає увагу. В їхніх роботах стилі змішалися, форма стала важливішою за зміст, деконструкція - за конструкцію. Це стало можливим внаслідок того, що постмодерністські художні практики спираються на розуміння моди як відкритої системи, в якій сезонні колекції - лише точкові інтервенції, окремі, часто не пов'язані між собою події. Це призвело до „радикальної множинності”, тобто паралельного поширення різних стилів і трендів, норм і стандартів, своєрідного „галасу”, в якому важко помітити тенденції моди.

Таким чином, під впливом постмодернізму в моді наростають тенденції невизначеності (відкритість, плюралізм, еклектизм, невпорядкованість і випадковість), творчий процес перетворюється на інтелектуальну гру, акцент переноситься з експресії на комунікацію, зорієнтовану на потреби мас.

На кінець ХХ ст. ідеологія постмодернізму ще не втратила своєї актуальності, але мода, практично, вичерпала кравецькі зображально-виражальні резерви, втратила здатність з їх допомогою дивувати та привертати увагу. В її художніх практиках поширилися повторювання, модифікації, еклектичні варіації чи перенасичені інтелектуальними фантазіями підходи до одягу. За таких умов головним визначником модних тенденцій став ринковий попит: завдання модних образів - не сформувати уявлення про ідеальний типаж сучасника, не допомогти людині змінитися та розширити межі повсякденності, а лише переконати її в необхідності купувати. Для цього замість недосяжного взірця людям пропонують конкретний товар, що за доступною ціною забезпечить „ідеальний” вигляд.

У моді на першому місці постає не виробництво, а поширення зразків. Засоби масової інформації не лише відображають актуальний стиль, а й самі породжують його, визначаючи методи репродукування модних стандартів. Вони формують ідеологію моди, нав'язують людині певну швидкість, ритм і характер її сприйняття - створюють самих споживачів, укорінюючи в їх свідомість невідступну потребу споживати без будь-якої вищої мети.

На поширення моди наприкінці ХХ ст. значно вплинули цифрові технології, що дозволили збільшити кількість діючих каналів повідомлень, додали їм нових якостей. Модельєри почали використовувати інтерактивні технології, які дозволяють реципієнту безпосередньо впливати на пропоновані йому об'єкти. Так, Х.Розен винайшла віртуальний „одяг-напівфабрикат”, на основі якого споживач сам моделює бажаний зразок, а Ж.-П.Готьє провів на своєму офіційному сайті кампанію із створення „віртуального” образу, що став основою його колекції. Такі експерименти виводять суб'єкта моди на новий рівень споживання, модифікуючи пасивне споглядання та залучаючи його до полілогу з творцем та іншими споживачами.

На тлі глобалізаційних процесів, найактуальнішим напрямом розвитку моди стало поєднання загальносвітових тенденцій з національно-культурними особливостями окремих регіонів. Це забезпечує вільну взаємодію різних національних культур, дозволяє під уніфікованим споживацьким стандартом, зберігати культурні відмінності, етнічну самобутність кожного народу. Таким чином, замість замкненого монокультурного буття утворюється глобальний мультикультурний фешн-простір, в якому відбувається взаємний вплив та збагачення культур, органічне засвоєння ними іншокультурних форм та елементів.

В четвертому розділі - „Українська мода: художньо-стилістична еволюція в ХХ столітті” - визначено місце моди в художній культурі України, досліджено перспективи розвитку вітчизняної моди в глобальному мультикультурному просторі.

Зберегти національної культурну самобутність неможливо без актуалізації творчого потенціалу та адаптації культуротворчих процесів до вимог часу. Мода є тим феноменом, що вказує на сучасні вимоги до продуктів культури, тому розвиток її національного варіанту є важливою умовою одночасної модернізації та збереження самобутності.

Важливим чинником, що впливає на характер запозичення інокультурних елементів, є національний менталітет. Під його впливом в кожному культурному регіоні формується „власна” версія світових тенденцій моди на основі відбору та оригінальних поєднань того, що найбільше подобається представникам нації, передає її колорит і стиль.

Як окремий художній феномен, українська мода почала формуватись ще наприкінці ХІХ ст., водночас з українським варіантом модерну та авангарду. Пошуки у створенні модного одягу за народними традиціями відбувалися як на Східній, так і на Західній Україні: зусиллями творчої інтелігенції та меценатів створювалися мережі майстерень з художнього моделювання та оздоблення одягу.

У 1920-х роках, коли модерн почав втрачати актуальність, а європейська мода зазнала впливу авангардних мистецьких течій (фовізму і кубізму) в Україні й Росії поширився новий художній рух - кубофутуризм, що повною мірою проявився в художньому моделюванні костюма. Видатні модельєри О. Екстер та Є. Прибильська, збагачуючи світові фешн-тенденції композиційно-декоративними знахідками кубофутуристів та національним колоритом, досягли світового визнання і започаткували популяризацію етнічних мотивів в європейській моді. Вони першими визначили основні принципи створення високохудожніх модних образів на основі традиційної української культури.

Підчас перебування України в складі СРСР моді, що вважалася „ворожою” новій радянській людині, не надавалося належної уваги і моделюванням костюма на рівні мистецтва могли займатися лише окремі художники, які працювали в державних будинках моделей. Свобода їх творчості значною мірою обмежувалася централізацією та плануванням економіки. Починаючи з 1930-х років, єдиним художнім методом для всіх радянських митців, діяльність яких скеровували й контролювали партійні органи, став соцреалізм. Вітчизняному моделюванню належало розвиватися поза тенденціями світової художньої культури і моди. На творчий експеримент, пошук нових форм фактично було накладено заборону, дозволялося орієнтуватися лише на класичні форми та етнічні мотиви. Це призвело до відставання моделей від вимог часу, до швидкої втрати їх актуальності навіть в межах країни. Натомість почав формуватись культ імпорту, надання споживчих переваг іноземній фешн-продукції на ментальному рівні.

Після Другої світової війни в українській моді, водночас з відкриттям у великих містах будинків моделей, розпочався новий етап розвитку. Він характеризувався поляризацією масової та фестивально-виставкової моди, появою яскравих митців, роботи яких здобували всесоюзне та всесвітнє визнання (Г. Мепен, А. Гладковська, Л. Авдєєва, В. Несміян, Н. Соболєва).

Новий імпульс для свого розвитку мода отримала в роки перебудови, коли найбільш популярним мистецьким напрямком став соц-арт, що зародився в образотворчому мистецтві ще на початку 1970-х років (В. Комар, А. Меламід) і висміював радянський ідеологічний міф. Хоча діяльність українських будинків моделей одягу наприкінці 1980-х мало впливала на моду, проте нові економічні умови сприяли появі численних дрібних швейних кооперативів, завдяки яким соц-арт швидко поширився: одяг оздоблювався використаними поза контекстом комуністичними символами та написами-гаслами.

З проголошенням незалежності України художня культура поступово набуває творчого ритму, властивого світовій практиці: відкриваються нові галереї, організовуються численні виставки сучасного вітчизняного і світового мистецтва, українські митці отримують можливість працювати й експонувати свої роботи за кордоном.

Аналогічні процеси відбуваються й у сфері моди. Перехід економіки на ринкову основу сприяв формуванню нових суспільних прошарків, нових уявлень про стиль життя. Виникла потреба відроджувати національне художнє моделювання. В Україні започатковано регулярний Тиждень моди, численні конкурси модельєрів, фестивалі, виставки, телевізійні програми, друковані видання, з'явилися численні професійні модельні агенції, у вищих навчальних закладах розпочато підготовку фахівців для індустрії моди.

Таке пожвавлення спричинило появу модельєрів національного масштабу, які поступово виходять на міжнародний рівень (М. Воронін, Л. Пустовіт, О. Караванська, В. Анісімов, О. Гапчук, Т. Земськова, О. Ворожбит, А. Гасе, І. Каравай, В. Краснова, Д. Дорожкіна, А. Тан та В. Жанві). Проте їхні розробки характеризуються вимушеною нетиражованістю, ексклюзивністю, значною часткою ручного і трудомісткого шиття. Обсяги виробництва їхньої продукції незначні, виробництво напівкустарного типу - така робота для невеликої кількості клієнтів не є повноцінною фешн-практикою, оскільки майже не впливає на масову моду.

З точки зору художніх пошуків, у вітчизняній моді, як і в сучасному українському мистецтві загалом, виявляється постмодерністське полістилістичне розмаїття. Так, не втратили актуальності принципи усталеного за радянських часів реалістичного мистецтва, поширені серед представників консервативного класичного стилю моделювання (М.Воронін, А.Бабенко, Л.Кисленко). Крім того, в сучасних художніх практиках чільне місце посідає фольклоризм - творче опрацювання етнічних декоративних чи сюжетно-тематичних мотивів. Він найбільш поширений в декоративно-ужитковому мистецтві, живописі, графіці. В моделюванні костюма традиційні елементи широко використовують Л. Пустовіт, В. Гресь, О. Караванська, Р. Богуцька, В. Краснова, О. Теліженко.

Поряд з цим в Україну проникає інформація про світові художні процеси, багато митців орієнтуються на найновіші західні зразки, повторюють всесвітньо відомих кутюр'є чи здійснюють спроби власних відкриттів у заданому ними напрямі. Так, В. Анісімов використовує постмодерністські деконструкцію та цитатність, О. Залевський перетворює свої покази на перформанси, шокує й епатує, щоб привернути увагу загалу, А. Тан, орієнтуючись на японських дизайнерів (Й. Ямамото, І. Міяке та Р. Кавакубо), пропонує власний інтелектуально-гламурний стиль (smart couture).

Проте мода в Україні так і не здолала межі початкового етапу становлення, вона має локальний характер. Вітчизняні модельєри не можуть конкурувати із зарубіжними. Для подальшого прогресивного розвитку вітчизняної моди необхідна інформаційна та фінансова підтримка тих її творців, які створюють художні об'єкти відповідно до актуальних тенденцій сучасного мистецтва. Це дозволить національній художній культурі налагодити міжкультурні зв'язки, органічно поєднати традиційні національні цінності з модернізованими технологіями та процесами масової культури, інтегруватись у світові соціокультурні процеси, зберігаючи національну самобутність.

Результати здійсненого дослідження дозволили дійти таких висновків:

1. Аналіз літератури засвідчує, що мода - соціально значуще явище, що виражає потреби часу шляхом поширення нормативних зразків для наслідування, бере участь у створенні, розвитку і зміні суспільних ідеалів. Вона проникає практично в усі сфери життя людини. Вивчення моди вимагає інтеграції різноманітних форм пізнання.

2. Залежно від трактування сутності й соціокультурних функцій моди, можна виділити такі концептуальні підходи до її осмислення: історичний, філософсько-естетичний, соціально-психологічний, антропологічний, економічний, семіотичний, структуралістичний, комунікативний, мистецтвознавчий. Всі ці концепції взаємопов'язані, кожна з них може бути застосована для пояснення розвитку моди у ХХ ст.

3. Ключові поняття, пов'язані з дослідженням феномена моди, можна визначити так:

- мода - це нетривале панування певного смаку в будь-якій сфері життя чи культури. У вузькому значенні, - це сфера професійної діяльності з проектування, виробництва і поширення модного продукту;

- мистецтво - живий процес виготовлення, освоєння, збереження і перманентного використання певних предметів, що називаються творами мистецтва. Належність моди до мистецтва виражається в образності (уявленнях про характер, пропорції тіла, риси обличчя) та майстерності виготовлення зразків для масового наслідування;

стиль - спільність образної системи та засобів художньої виразності. В моді стиль - це сталість образно-художніх та формальних характеристик фешн-продуктів.

4. Продукти моди як мистецькі твори включають ідеальні аспекти, що втрачають свій символічний зміст з приходом нової моди та утилітарну складову, яка може виправдовувати низький художній рівень. Вони замінюються щосезону і представляються в контексті колекцій, виступають частковим втіленням загальної тенденції моди і популяризують її.

...