Соціально-культурні аспекти організації діяльності парків в країнах зарубіжжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-культурні аспекти організації діяльності парків в країнах зарубіжжя

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика

Актуальність дослідження: Становлення української держави, радикальні зміни, які відбуваються в соціальній, економічній та духовній сферах життя країни, зумовили докорінні перетворення в сфері культури, й зокрема, реформування культурно-дозвіллєвої галузі.

В сучасній парадигмі розвитку суспільства культура розглядається як джерело, що стимулює соціально-економічний прогрес, як чинник, що обумовлює та забезпечує нову якість життя, як засіб зміцнення національного духу.

В останні десятиліття в світі спостерігається стійка тенденція підвищення інтересу до формування принципово нового підходу не лише до культури в цілому, а й її прикладної галузі - культурно-дозвіллєвої діяльності. Зростає усвідомлення того, що раціональне використання «вільного часу», дозвілля сприяє формуванню високої духовності, задоволенню потреб та інтересів людей в спілкуванні, творчому розвитку; що правильна організація дозвілля може зменшити соціальне напруження, навіть перевести його в безпечніше русло; що питома вага дозвілля зростає в системі культурних цінностей людей, їхньої життєдіяльності.

Оптимальній організації дозвілля надається велике значення у зв'язку з необхідністю розв'язання проблем, пов'язаних як з тенденцією зростання кількості людей похилого віку, так і збільшення «вільного часу» у середньовікового покоління, внаслідок скорочення робочого тижня, часткової зайнятості, безробіття.

Дедалі все більше зростає інтерес до економічного виміру дозвіллєвої діяльності з боку політичних, управлінських, фінансових, ділових структур і широкої громадськості.

Актуальність обраної теми визначається усвідомленням тієї важливої і вагомої ролі парків, яку вони відіграють в соціально-культурній сфері як один з найбільш демократичних інститутів.

Водночас, нові політичні, соціально-економічні умови, перехід до ринкової економіки, гуманізація суспільства, корекція методологічних поглядів на роль людини в розвитку цивілізації вимагають внесення суттєвих уточнень у визначенні мети, завдань, змісту і методів роботи парків культури і відпочинку.

Парки культури і відпочинку є невід'ємною частиною системи організації дозвілля людей. Вони органічно пов'язані з загальними процесами соціального і культурного життя сучасного суспільства. Об'єктивні потреби суспільного розвитку ставлять перед педагогічною наукою проблеми пошуку нових напрямків, моделей, форм і методів виховання. Зростання ролі, значення, популярності парків в сучасній життєдіяльності обумовлено процесами урбанізації життя, інтелектуалізації праці, нарощенням психологічного навантаження на виробництві. Роль парків дедалі зростає в умовах загрози екологічної кризи, коли вони стають необхідними природними осередками, створюють сприятливий мікроклімат для повноцінної життєдіяльності як багатофункціональні культурно-рекреаційні центри.

Ситуація залишається складною. Це пов'язано із загальною кризою та недосконалістю самої організації дозвілля в нашій країні.

Перед працівниками культури постає нагальна потреба пошуку нових форм і шляхів розвитку культури дозвілля, зокрема нетрадиційних джерел її фінансування. Назріла необхідність в дослідженні сучасного стану і основних напрямів, методів культурно-просвітницької, дозвіллєвої діяльності, її форм, особливостей роботи діючих типів парків та рекреаційних зон, організації паркового дозвілля всіх соціально-демографічних категорій населення. Широке висвітлення ці проблеми знаходять в працях вітчизняних та зарубіжних вчених.

Тому видається виправданим і актуальним порівняльний підхід, звернення до досвіду організації культурно-дозвіллєвої діяльності за рубежем та його осмислення з метою адаптації до конкретних соціальних, культурних, географічних умов і перспектив розвитку паркової галузі в Україні.

До чинників, що зумовлюють актуальність і значущість досліджуваної проблеми, слід також віднести:

Посилення інтересу як вітчизняних вчених, так і практиків до зарубіжного досвіду організації дозвілля населення й необхідність в розробці цілісної концепції змістовних та організаційно-методичних принципів діяльності парків та паркових зон.

Подолання суперечностей в культурно-просвітницькій діяльності,

пов'язаних з наслідками заідеологізованості в минулі роки радянського періоду; й вимогами щодо активного включення її в сучасний загальнолюдський процес розвитку дозвіллєвої сфери;

між зростанням значення парків культури і відпочинку як важливих осередків соціально-культурного розвитку населення і звуженням спектру діяльності вітчизняних парків;

між об'єктивною потребою вітчизняної практики в теоретико-методологічних та емпіричних працях, що розкривають принципи та технології організації дозвілля за рубежем, і ступенем їх адаптованого використання в парковій галузі України.

Різкий перехід від недавньої нищівної критики й категоричного несприйняття всього, що робилося в країнах Заходу по організації дозвілля населення, до беззастережного захвалювання західних моделей дозвілля, що зумовлює потребу об'єктивної оцінки можливостей використання у вітчизняних умовах дійсно цінного зарубіжного досвіду.

Всі ці фактори також зумовлюють необхідність вивчення й в міру доцільності використання досвіду паркового будівництва зарубіжних країн.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана з урахуванням загальної концепції розвитку Київського національного університету культури і мистецтв по удосконаленню фахової підготовки спеціалістів у галузі культурно-просвітньої діяльності і входить до складу комплексного дослідження проблем професійної підготовки спеціалістів - менеджерів індустрії дозвілля.

Мета дослідження полягає у вивченні й узагальненні соціально-культурних аспектів організації діяльності парків в країнах зарубіжжя, визначення можливостей використання кращих здобутків зарубіжного паркобудівництва у вітчизняній парковій галузі.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

- проаналізувати та систематизувати вітчизняні та зарубіжні дослідження з проблем паркової культури в контексті культурно-дозвіллєвої діяльності;

- розкрити місце і роль парків в соціально-культурній сфері зарубіжних країн, виявити соціальні, культурологічні, педагогічні аспекти їх діяльності та тенденції розвитку;

- здійснити ретроспективний аналіз становлення і розвитку системи організації дозвілля різних категорій населення в парках США та країн Західної Європи;

- виявити і обґрунтувати соціально-культурні умови підвищення ефективності діяльності парків культури зарубіжних країн;

- розробити науково-практичні рекомендації щодо організації паркового дозвілля в умовах України.

Джерельною базою дослідження виступили: законодавчі акти, матеріали громадських й державних установ (США, країн Західної Європи) в сфері організації дозвілля в парках і рекреаційних зонах, публікації в спеціальних бюлетенях та журналах («Parks and recreation», «Amusement Business»), відеоматеріали, документи, доповіді, звіти ЮНЕСКО, урядові постанови, програми розвитку дозвіллєвої діяльності в Україні.

Методологічну основу дослідницької роботи становлять притаманні сучасній науці принципи людинознавства, загальнолюдських цінностей, які грунтуються на комплексних міждисциплінарних дослідженнях; концепції ї теорії дозвілля, безперервної освіти, діяльнісний підхід до соціокультурного виховання, а також історико-логічний та порівняльний аналіз; в них дозвілля розглядається як соціально-культурне явище, що інтегрує функції рекреації та розвитку людини (М.А. Аріарський, Ж. Дюмазедьє, О.С. Запесоцький, С.М.Іконнікова, В.Т. Лисовський, В.Є. Тріодін та ін.); сучасні теорії розвитку особистості як складного феномену, який виступає об'єктом впливу та суб'єктом перетворень як свого локального середовища, так і середовища глобального, що склалося в процесі антропосоціогенеза; усвідомлення культурного процесу як реальності, що пізнається, розвиток якої відбувається відповідно до закономірностей, притаманних як глобальним історичним типам розвитку загальнолюдської культури в цілому, так і локальним підтипам кожної конкретної культурної діяльності.

Теоретичну основу дослідження визначають концепції та ідеї, висунуті в працях відомих вчених, які аналізують проблеми дозвілля в цілому або окремі його теоретичні аспекти. Суттєвий вплив на формування теоретичних позицій автора дисертації справили наукові праці зарубіжних вчених (Т.О'Брайен, С. Кранц, М.К. Мелвин, Ч. Петерсон, та ін.), присвячені організації дозвілля різних категорій населення; реалізації концепції рекреаційних парків в міському середовищі, політиці в сфері організації паркової діяльності, методам роботи з різними соціально-віковими категоріями; наукові публікації вчених з країн СНД - Т.Г. Кисельова, Ю.Д. Красільніков, І.А. Новікова, А.С. Орлов, та інші, які досліджують проблеми функціонування зарубіжних культурно-дозвіллєвих закладів різного типу.

Соціально-педагогічним та науково-методичним аспектам організації дозвілля в США присвячено дослідження І.А. Новікової, в якому дозвілля підростаючого покоління розглядається в досить широкому соціально-культурному контексті. Зокрема, розкриваються змістовні аспекти соціокультурного розвитку підлітків у сфері дозвілля, визначаються провідні напрями і принципи стимулювання інтелектуально-пізнавальної діяльності, характеризуються рекреаційно-розвиваючі функції дозвілля.

Наукові публікації вітчизняних авторів, присвячені проблемам вільного часу та напрямів вдосконалення його структури, сфер його використання в житті людини, а також споживанню культури, розваг, відпочинку, рекреації сутнісних сил. (Ю.Л. Афанасьєв, В.І. Дзюба, Р.М. Жукова, А.І. Клепіков, І.Ф. Надольний, В.С. Пазенок, М.М. Поплавський, І.А. Хижняк, О.В. Сасихов, Н.М. Цимбалюк та ін.) Однак соціально-культурну діяльність парків зарубіжних країн у вітчизняній науковій літературі розкрито фрагментарно.

Проблеми паркового будівництва науковцями-співвітчизниками розробляються ще недостатньо. Як свідчать реалії сьогодення, існує певний дефіцит оригінальних ідей, нових концепцій і теорій, які могли б слугувати виробленню стратегії і тактики розвитку вітчизняної соціокультурної діяльності взагалі, її компонента - паркової культури, - зокрема. Це засвідчує наукову актуальність і практичну доцільність дослідження та впровадження в процес культурно-дозвіллєвої діяльності новітніх соціально-педагогічних методик, сучасних технологій, з урахуванням рекреаційних потреб різних соціальних та вікових груп населення в умовах паркового дозвілля. Наукове вирішення проблеми неможливе без знання минулого, без нового осмислення і переосмислення вітчизняного, зарубіжного досвіду, який, на жаль, довго замовчувався або висвітлювався упереджено.

Досягненню поставленої мети підпорядковано використання різних методів дослідження, що коригують та взаємодоповнюють один одного:

- контент-аналізу культурологічних, соціологічних, психолого-педагогічних, методичних джерел з проблеми дослідження;

- проблемно-тематичного вивчення документів, що дозволило дістати диференційовану інформацію про зміст, принципи, основні напрями й види діяльності суб'єктів соціокультурної діяльності по організації паркового дозвілля;

- ретроспективного аналізу історії зарубіжних парків; вивчення і узагальнення теоретичної спадщини відомих вчених минулого і сучасності з досліджуваної проблеми;

- порівняльного аналізу на основі результатів соціологічних досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених щодо інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій різних соціально-демографічних груп населення у сфері паркового дозвілля;

- констатуючого соціокультурологічного експерименту, до участі в якому було залучено фахівців паркового господарства парків України, викладачів вищих навчальних закладів культури і мистецтв, студентів ВНЗ культури і мистецтв, відвідувачів парків, що належать до різних соціально-демографічних угруповань населення, що дало можливість автору висвітлити й охарактеризувати сучасний стан паркового будівництва в Україні, інтегративні процеси, що пронизують усі прошарки соціального життя країни, охоплюючи сферу паркового дозвілля, тенденції динаміки означеної галузі, уточнити наукове поняття паркової культури, як невід'ємної частини системи організації дозвілля і відпочинку населення;

- прогнозування і моделювання виховного процесу, що дозволяє виявляти та обґрунтовувати компонентний склад соціокультурної діяльності, системи їх методично-організаційного забезпечення.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що автором вперше:

- виявлено й обгрунтовано компонентний склад соціокультурної діяльності парків зарубіжжя, системи її методично-організаційного забезпечення; проблемно-цільовий підхід до організації паркового дозвілля різних соціально-вікових груп відвідувачів;

- узагальнено критерії культурно-дозвіллєвої діяльності парків та шляхи підвищення її ефективності;

- з'ясовано місце та роль парків як соціокультурних установ в оптимізації дозвіллєвої діяльності в суспільстві;

- обгрунтовано соціально-педагогічні умови удосконалення паркової роботи з різними категоріями населення.

Дослідження базується на системному аналізі та узагальненні методів і форм організації дозвілля в парках культури і відпочинку країн Західної Європи та США.

Залучений до аналізу матеріал містить конкретну і корисну інформацію про діяльність парків культури та відпочинку в зарубіжних країнах за останні десятиліття, що може бути творчо використано у вітчизняному паркобудівництві.

Практичне значення дослідження полягає у науково-теоретичному обгрунтуванні, розробці та впровадженні в практику навчального процесу на денній, заочній та екстернатній формі навчання Київського національного університету культури і мистецтв дисципліни «Парки: теорія, методика та організація роботи»; виробленні науково-методичних рекомендацій щодо поліпшення організації паркової справи в Україні. Автором розроблено, узагальнено і представлено нові моделі, форми, методи роботи парків культури і відпочинку в залежності від соціально-демографічної ситуації та місця їх діяльності.

Аналітико-синтетичний огляд значної кількості мало відомих в Україні джерел, присвячених цій темі і представлених в дисертації, уможливлює використання їх не лише з науковою, а і з методологічною, практичною метою. В дослідженні, зокрема:

- розкрито шляхи підвищення ефективності культурно-дозвіллєвої діяльності та технології запровадження проблемно-цільового підходу до організації дозвілля різних категорій населення в зарубіжних парках й доведено можливість і доцільність використання у вітчизняній дозвіллєвій практиці зарубіжного досвіду в організації вільного часу в умовах паркового дозвілля;

- узагальнено досвід організації дозвілля в парках та еквівалентних їм закладах США й країн Західної Європи;

- накреслено шляхи підвищення ефективності культурно-дозвіллєвої діяльності та розкрито технології запровадження проблемно-цільового підходу до організації дозвілля різних категорій населення;

- узагальнено досвід організації дозвілля в парках та еквівалентних їм закладах США й країн Західної Європи й запроваджено в навчальні курси Київського національного університету культури і мистецтв в дисциплінах культурно-дозвіллєвого циклу, зокрема таких, як: «Концепція професійної орієнтації», «Культурно-дозвіллєва діяльність в зарубіжних країнах», «Парки: теорія, методика та організація роботи».

Особистий внесок автора полягає в уточненні і логічному поясненні поняття «паркова культура», що дає можливість: розглядати парки окремої країни в категоріях традицій, надбань, тенденцій розвитку та взаємного впливу загальносвітової паркової системи; узагальнити конкретно національний здобуток в цій соціально-культурній сфері з урахуванням специфіки національних і етнічних цінностей, звичаїв та традицій; теоретично осмислити й практично використовувати поліфункціональність парків в межах культурно-дозвіллєвої структури конкретної спільноти задля задовільнення потреб, реалізації інтересів та відновлення сутнісних сил кожного індивіда.

Вірогідність наукових результатів забезпечується методологічним обгрунтуванням вихідних положень дисертації, цілеспрямованим застосуванням комплексу взаємодіючих методів дослідження, адекватних предмету, завданням і меті дисертації; науковим аналізом одержаного в процесі роботи дослідницького матеріалу.

Апробацію дослідження здійснено: шляхом публікації матеріалів, положень і висновків дослідження в наукових та науково-методичних виданнях; у формі доповідей, виступів, повідомлень на Всеукраїнських, загальноуніверситетських науково-теоретичних, науково-практичних конференціях (Всеукраїнська науково-практична конференція «Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді» 13-14 жовтня 1999 р.); впроваджено авторский профілізований спецкурс «Парки: теорія, методика і організація роботи» для студентів Київського національного університету культури і мистецтв (довідка про впровадження №7 від 30.06.1999 року).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення у 7 одноосібних публікаціях автора.

Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження, що детермінують логіку наукового пошуку та параметри розробки теми. Дисертація обсягом 188 с. складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (270 найменувань, 60 з них - іноземною мовою), 5 додатків. У відповідності з основними завданнями дослідження в кожному розділі розглядається повний перелік питань, пов'язаних з темою дисертації.

Основний зміст роботи

парковий культура дозвіллєвий соціальний

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається ступінь її розробленості, наукова мета і завдання дисертаційної роботи, розкриваються її методологічні та науково-теоретичні основи, методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну і практичне значення дослідження, відображено особистий внесок автора, вірогідність, апробацію та впровадження здобутих результатів у паркову справу і практику вищої школи.

У першому розділі «Соціально-історичні умови становлення та розвитку паркової культури» розкриваються історичні обставини становлення та тенденції розвитку паркової культури як соціально-культурного явища у загальному контексті еволюції суспільства.

Автором розглянуто й доведено, що в контексті гуманістичних реформацій суспільства вдосконалюється діяльність основних соціально-культурних інститутів, до яких належать парки та еквівалентні їм заклади. Найбільшого успіху досягли ті країни, соціально-культурна сфера яких має у цій справі високі адаптивні можливості, є максимально включеною у розв`язання найважливіших суспільно-економічних проблем, виступає як самостійна сфера організації людського буття та специфічний спосіб регенерації сил людини.

В програми діяльності зарубіжних парків, зокрема, - стратегію їх впливу на відвідувачів, внесено принципові зміни, метою яких є корегування, регулювання поведінкової активності відвідувачів, що має не лише ініціюватися прямим впливом через суб`єкт-об`єктні відносини різного роду заходами (просвітницькими, рекреаційними тощо), а й через візуальну організацію паркового середовища, його різних тематичних зон. При цьому стрижнем організації такої активності стає створення умов для задоволення кожною особистістю своїх потреб - рекреаційних, оздоровчих, комунікативних, інформаційних, естетичних тощо.

На тлі історичної еволюції паркової культури автором критично розглядаються основні наукові концепції організації цієї сфери. На основі аналізу праць Ф. Бекетта, В.М. Воскобойнікова, А.Х. Дзіова та ін., присвячених дослідженню парків, відзначено, що в сучасній соціокультурній світовій практиці, існує чимало нагальних проблем і протиріч, що потребують розв'язання, зокрема:

протиріччя між глобальним та локальним: наприкінці тисячоліття люди стають більшою мірою громадянами міжнародного соціуму, споживачами універсальних культурних надбань та новоутворень цивілізації, тому як негайна постає проблема не втратити коріння власного походження, не обминати своєю участю життя нації та спільноти;

протиріччя між цілим та частковим: культура дедалі набуває все більш загальносвітового характеру, і водночас зберігає частковість, існує необхідність пам'ятати про унікальність кожної особистості, про волевиявлення обирати власну долю і реалізовувати особистий потенціал відповідно до цінностей, підтримуваних традиціями і власною культурою;

протиріччя між традицією і сучасністю, розв'язання якого потребує адаптації до сучасних темпів розвитку інформаційних технологій та похідних від них процесів, водночас зберігаючи існуючу соціокультурну спадщину в унікальній єдності її складових;

протиріччя між інтенсивним розвитком системи знань і можливістю особистості її сприймати, у доланні останнього соціокультурні інститути виступають не лише як установи для створення, збереження та використання інтелектуального досвіду людства, але й як заклади для відновлення життєтворчих сил кожної окремої особистості;

одвічне протиріччя духовного і матеріального - в період загальносвітового переходу до інформаційної парадигми, в національному контексті - до розбудови нових принципів організації суспільства перед культурою взагалі, культурно-освітницькими установами, зокрема постає завдання плекати свідомість та інтелект кожної особистості в дусі універсальних цінностей і самовдосконалення, навчати поважати принципи плюралізму і толерантності, не зраджуючи, водночас, власні цінності і переконання.

похідним від попередніх виступає протиріччя між сучасними технологіями організації дозвілля та невмінням раціонального використання вільного часу, тобто низькою «дозвіллєвою культурою» населення.

Існуючі проблеми розвитку парків культури і відпочинку засвідчують необхідність їх комплексного вивчення та розв`язання, оскільки питання попиту й споживання паркової культури в нашій країні досі залишаються мало дослідженими.

Вітчизняній практиці сьогодення бракує конкретних досліджень про потреби людини в рекреаційному просторі, про ефективність впливу на особистість як паркового середовища в цілому, так і сукупність його компонентів - функціональних, змістовних, діяльнісних тощо.

Як окремий напрямок вдосконалення функціонування парків в загально-світовому та вітчизняному контексті, в дисертації розглядається необхідність розширення та урізноманітнення моделей діяльності з цілком певними соціальними категоріями населення - зокрема молоддю та підлітками з бідних кварталів, людьми похилого віку, з урахуванням їх психологічних особливостей, освітнього рівня і т.д.

В дисертації простежуються основні етапи становлення та розвитку паркової культури від раннього середньовіччя до теперішніх часів у розмаїтті існуючих типів та підходів до їх характеристики.

Узагальнення досліджень вітчизняних й зарубіжних вчених, результати соціокультурологічного дослідження, до участі в якому були залучені представники таких категорій населення, як-то: - відвідувачі парків, фахівці паркового господарства, викладачі і студенти різних форм навчання ВНЗ культури і мистецтв (загальна кількість опитаних 385 осіб), - дозволило авторові визначити паркову культуру як невід'ємну частину системи організації дозвілля і відпочинку населення, тісно пов'язану з загальними процесами культури і соціальним життям суспільства, та диференціювати його від поняття «культура парку», яке неодмінно включає в себе формування цілісного образу парку в єдності його художньо-естетичних, соціально-педагогічних, екологічних і рекреаційних елементів. Як соціально-культурологічна категорія, «паркова культура» формується на основі взаємозв'язку «природних» і культурних, середовищних і функціональних характеристик паркового простору.

Таким чином, парки в цілому є важливим соціальним і культурним фактором життєдіяльності суспільства, паркова культура - значущим індикатором способу життя в його якісному рівні.

На широкому фактологічному і аналітичному матеріалі розглядається характеристика сучасних типів парків.

Типи парків розрізняються за спрямованістю змісту та своєрідністю методів діяльності. Залежно від функціонального призначення, історичних та національних традицій, природних і територіальних умов склалися різновиди парків в їх «чистому» або «змішаному» вигляді. Через це в науковій літературі один і той саме парк в різних джерелах іноді набуває різного визначення з точки зору типології. Узагальнення світового досвіду дозволяє окреслити такі основні типи парків:

- національні парки, основним призначенням котрих залишається захист флори і фауни, але одночас з активізацією туризму виникло велике розмаїття рекреативних, культурних, освітніх видів діяльності;

- ландшафтні, природні, які мають найдавнішу історію, проте залишаються й сьогодні популярними майже в усіх країнах світу;

- аквапарки - центри дозвілля з розширеними функціями і новітніми технологіями, що забезпечують різні можливості для відпочинку, оздоровлення та розваг;

- оглядові парки («Країни в мініатюрі»), історико-культурні і культурно-етнографічні музеї під відкритим небом, що надають можливості створити уявлення про всю країну або її частку;

- парки атракціонів, де сучасна концепція запровадження нових технологій спрямована на духовне та фізичне збагачення, зміцнення, оздоровлення людини, сприяє розпізнанню й розвитку особистісних творчих, художніх й інших обдарувань;

- сільські парки, що сприяють злиттю культурного, соціального і громадського життя шляхом перенесення культурної діяльності «на зовні»;

- тематичні, в діяльності яких набувають виявлення такі сучасні тенденції, як сприяння інтелектуальному розвиткові засобами інтеграції масової (загальнодоступної) та високої (елітарної) культури.

У висновках до першого розділу відзначається, що як в сучасній теорії культурно-просвітницької діяльності, так і безпосередньо в її практиці цілеспрямовано долається стереотипне уявлення щодо парків як осередків пасивного дозвілля і розваг. Набуває розповсюдження тенденція наступу туристичної індустрії на всі типи парків. Поліфункціональність діяльності парків спрямовується на активізацію духовних контактів шляхом проведення різноманітної, цілеспрямованої виховної роботи з використанням новітніх сучасних технологій

У другому розділі дисертаційного дослідження «Особливості соціально-культурної системи в парковій культурі зарубіжжя» розкриваються принципи, функції діяльності парків як соціально-культурних систем. Розглядається інтегративна модель паркового дозвілля / на рівні комплексного парку диснеївського типу і на рівні галузей: паркової, туристичної, розважальної індустрії /.

Визначено суть поняття «парк як соціально-культурна система» і розглянуто її компоненти, а саме: принципи паркової діяльності, напрями функціональної спрямованості, забезпечення диференційованого підходу в організації діяльності парків. З точки зору соціальної «парк» являє собою сколок суспільства, діючу й наочну модель того суспільства, в якому він утворений, з пануючими в ньому взаємовідношеннями людей та їхнім ставленням до природи. З точки зору соціально-культурологічної «парк» - це насамперед рекреативна, реабілітаційна та культурно-освітня установа, яка здійснює своє призначення в умовах високохудожнього природного середовища, використовуючи своєрідні, психотерапевтичні та дидактичні засоби з урахуванням конкретних особливостей контингенту відвідувачів.

Соціально орієнтована діяльність парків впливає на формування ціннісної орієнтації особистості, на стан громадської активності людей, характер їх відносин в соціумі.

Паркова система заснована на принципах гуманізму, домінантних людських цінностях, науковості, системного диференційованого підходу, креативності.

До основних сучасних функцій парків належать:

- рекреативно-оздоровча, що передбачає відтворення фізичних та психічних сил людини, підтримку та зміцнення її здоров'я, оптимізацію самопочуття різними засобами відповідної організації паркового простору;

- культурно-просвітницька, спрямована на організацію у парках різних видів культурної діяльності відвідувачів, прилучення їх до духовних цінностей, зокрема мистецьких, з використанням таких форм і методів, як презентації, виставки, лекції, доповіді, консультації, відвідування читалень, кіно, відеосалонів;

- розважальна, що передбачає організацію розваг для відвідувачів з урахуванням різних вікових категорій; її реалізації служать численні заклади та пристрої на території парку (атракціони, гральні автомати, ресторани, бари - більярдні тощо);

- комунікативна, в зміст якої покладено вдосконалення вмінь і навичок спілкування, що є необхідним компонентом соціалізації особистості; ця функція здійснюється шляхом проведення різних заходів, покликаних стимулювати створення найсприятливіших умов для спілкування людей, що мають різні уподобання й інтереси;

- екологічна, спрямована на підвищення рівня екологічної культури населення; реалізується шляхом синтетичного підходу у формуванні екологічних, етичних та естетичних цінностей і потребує від паркоупорядників винахідливості та почуття смаку при оздобленні навколишнього середовища, знання законів садово-паркового мистецтва з метою задоволення і розвитку естетичних потреб людини, її духовного збагачення.

З ініціативи видатних архітекторів та фахівців з урбаністичної прогностики входять в практику ще такі функції, як санітарно-оздоровча і містоформуюча.

Останнім часом в практиці зарубіжних парків спостерігається також посилення уваги до соціально-культурних функцій. Триває пошук нових методів, форм і напрямів роботи з дітьми, підлітками, молоддю, інвалідами, людьми похилого віку, іммігрантами; в дисертації детально розкриваються засади, досвід проблемно-цільових, соціально - та демографічно - диференційованих, особистісно-орієнтованих підходів до організації паркової діяльності серед різних соціально-вікових груп населення.

В роботі виявлено та обгрунтовано компонентний склад соціокультурної діяльності сучасних парків зарубіжжя, системи її інформаційного, методичного, управлінського, матеріального, технічного забезпечення, розглядаються проблеми підготовки кадрів для парків, зокрема в США, Великобританії, Франції, Японії.

У підсумку до другого розділу зроблено висновок, що світовий досвід паркової діяльності свідчить про тенденцію посилення пошуку активних форм відпочинку, поглиблення диференціації паркової роботи з врахуванням запитів і інтересів різних груп відвідувачів.

У висновках викладено основні науково-педагогічні підсумки проведеного дослідження та практичні і методичні рекомендації щодо соціально-культурних аспектів організації діяльності парків в країнах зарубіжжя.

Системно-структурний і порівняльний аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень з проблем паркової культури дозволили обгрунтувати положення про те, що досвід роботи зарубіжних парків має не тільки історико-порівняльне значення, він важливий і з точки зору можливості та доцільності використання всього цінного, набутого в світі. В дисертації доводиться корисність для перспективного розвитку паркової галузі в Україні; узагальнення, вивчення досвіду зарубіжних країн, адаптація його до конкретних вітчизняних умов, зокрема того, що сприятиме вдосконаленню державної політики в галузі культурно-дозвіллєвої, культурно-просвітницької діяльності.

Важливим теоретичним підсумком дослідження є обгрунтування змістовної і структурної характеристики паркової культури; визначення місця і ролі парків в соціокультурній сфері; виявлення соціально-культурних аспектів їх діяльності і тенденцій розвитку; обгрунтування типології парків як пріоритетних поліфункціональних соціокультурних інституцій; докладний аналіз змісту, принципів, функцій, напрямків, технологій, моделей культурно-просвітницької, дозвіллєвої діяльності різних типів парків та рекреаційних зон.

В дисертації здійснено ретроспективний аналіз становлення та розвитку системи організації дозвілля різних категорій населення в парках країн Західної Європи і США, виявлено і обгрунтовано соціальні, економічні, культурні та педагогічні умови підвищення ефективності діяльності парків з орієнтацією на задоволення дозвіллєвих потреб різних груп населення.

Багатоаспектний аналіз науково-теоретичних, методичних, практичних джерел з проблем дослідження дозволяє виявити існуючі суперечності в сучасній вітчизняній парковій дозвіллєвій діяльності та можливість запровадження того позитивного досвіду, що накопичений в традиціях і практиці зарубіжної паркової діяльності, придатного для трансформування у відповідності з існуючими соціальними, економічними, етнічними, культурними, екологічними умовами нашої країни. Виявлено та обгрунтовано компонентний склад соціокультурної діяльності кращих зарубіжних парків, системи їх інформаційного, методичного, організаційно-управлінського, матеріального, технічного забезпечення; проблемно-цільового, соціально та демографічно диференційованого, особистісно-орієнтованого підходу до організації паркової діяльності серед різних груп населення.

Дослідженням встановлено стійкі закономірності:

- парки, в цілому паркова культура - важливий духовний, соціальний і культурний фактор життєдіяльності суспільства, значущий індикатор способу життя, в якому задовольняються різноманітні потреби відвідувачів;

- парк являє собою такий тип соціально-культурних закладів, покликаних організовувати використання вільного часу, який послідовно розширює свої масштаби, завдяки чому незмінно зростає інтерес населення до його діяльності, що має значний соціокультурний ефект. В галузі культурно-дозвіллєвої діяльності, організації культурного відпочинку і розваг парки посідають у сучасному світі одне з провідних місць і є лідерами в організації дозвілля на комерційних засадах;

- встановлено, що парки культури і відпочинку, як і інші їх типи, поєднують в собі різні форми культурно-просвітницької, естетичної, художньої, екологічної, пізнавальної та розважальної діяльності, а парковий простір стає могутнім засобом виховання і навчання, пробудження інтересу, активізації фізичних і духовних сил людини;

- посилюється у світі тенденція пошуку активних форм дозвілля, а також диференціації паркової роботи з урахуванням інтересів і запитів різних груп населення;

- запозичення зарубіжного досвіду стає цінним лише за умов розумного, реалістичного, зваженого підходу, бо досвід культурно-дозвіллєвої діяльності кожної країни залежить від її економічного стану, політичної стабільності, соціальної політики, особливостей національного світосприймання, звичаїв і традицій та багатьох інших факторів.

На основі розроблених в дослідженні теоретичних положень, аналізу практичного досвіду автором сформульовано методологічні підходи; розроблено методику порівняльного дослідження організації дозвілля в парках зарубіжжя. Розроблено методичні рекомендації стосовно організації паркового дозвілля в умовах нашої країни на базі позитивних елементів в зарубіжній теорії і практиці.

Окрім проблем, пов'язаних з потребою пошуку різних джерел фінансування парків, йдеться також про необхідність здійснення конкретних заходів по розширенню асортименту та підвищенню якості пропонованих парками послуг, які б відповідали не лише сучасному рівню духовних потреб відвідувачів, а й сприяли позитивному їх формуванню. Розв'язанню зазначених проблем може послужити аналіз, вивчення теоретичного, інформаційного, практичного, методичного досвіду, раціональне запозичення цінного, що накопичено в парковій діяльності зарубіжжя.

В результаті дослідження сформульовані рекомендації щодо поліпшення вітчизняної паркової діяльності. Основні з них:

- вдосконалити структуру координації й управління парками на національному і місцевому рівнях владних структур та громадських організацій;

- оптимізувати методику узагальнення і запровадження передового досвіду діяльності різного типу парків, а також вивчення сучасних тенденцій паркобудівництва;

- визначити напрями довгострокової політики створення різноманітних парків з урахуванням місцевих, регіональних, культурних, національних, природних та інших особливостей;

- розробити принципово нову концепцію - модель вітчизняного парку і його програм, виходячи з сучасних вимог їх функціональної діяльності та соціальної сутності;

- визначити принципи фінансування паркових установ, на основі поєднання державного і приватних джерел, координації зусиль державних, комерційних, громадських структур для спільного розв'язання загальних та регіональних проблем паркобудівництва;

- розробити типові технології складання бізнес-плану в діяльності парку; запровадити принципи використання бізнес-плану як методу організації діяльності парку по залученню інвесторів, благодійних організацій, спонсорських коштів;

- запровадити спеціальне науково-популярне друковане видання для висвітлення проблем теорії, практичного досвіду паркової діяльності;

- пожвавити розважальну функцію парків за рахунок спеціальної підготовки відповідних кадрів розробників і реалізаторів масових ігрових програм, конкурсів, змагань, вікторин.

Система фінансування потребує докорінних змін. Нові державні програми реформування економіки надають можливість повної чи часткової приватизації паркових об'єктів, а на основі цього - подолання розриву між попитом, ціннісними орієнтаціями, вподобаннями, інтересами особистості і пропозиціями; змістом паркової роботи, її технологіями, які відстають від перебудовчих процесів в суспільстві.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях автора

Копієвська О.Р. Соціально-культурна реабілітація інвалідів // Нова педагогічна думка. - 1999. - №3 (19). - С. 78-81.

Копієвська О.Р. Соціально-педагогічні аспекти організації дозвілля молоді в парковій системі зарубіжжя // Соціалізація особистості: Міжкафедральний зб. наук. статей за заг. ред. А.Й. Капської. - Вип.3. - К.: НПУ, 1999. - С. 42-51.

Копієвська О.Р. Соціальне обслуговування людей похилого віку в парковій системі зарубіжжя // Наука і сучасність: Зб. наук. праць Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. - Ч. 3. - К., 1999. - С. 107-115.

Копієвська О.Р. Психолого-педагогічні аспекти дозвіллєвої діяльності зарубіжних парків // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. праць. - Ч. 2. - К.: Педагогічна думка, 1999. - С. 316 - 322.

Копієвська О.Р. Паркова культура як соціально-педагогічна система в розвинених країнах зарубіжжя // Збірник інформаційно-методичних матеріалів. - К.: Інформ. центр з питань культури і мистецтва при Національній Парламентській бібліотеці, 1998. - 48 с.

Копієвська О.Р. Стан наукових досліджень проблем дозвілля паркової діяльності (зарубіжний досвід) // Сучасні проблеми дозвіллєвої діяльності. - Вип 1. - К.: КДУКіМ., 1997. - С. 166 - 171.

Копієвська О.Р. Новий тип тематичного парку // Збірник студентських методичних матеріалів. - Вип. 9. - К., 1997. - С. 31-33.

Размещено на Allbest.ru

...