Молодіжні культури сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Растамани

Близькі по багатьом параметрам до хіппі растамани. Растафарі (раста) - це релігія загального господа Джа (спотворене «Єгова»). Растамани - переконані пацифісти, особливо протестують проти расизму. Дві особливості породили всесвітній характер раста-руху - маріхуана і реггі. У останньому растаманство знайшло щонайпотужніший музичний канал трансляції своїх ідей. Марихуана для сьогодення растамана - засіб не насолоди, а самопознання. Растаманський побут також передбачає здоровий спосіб життя, заборону на тютюн і алкоголь, вегетаріанство, заняття мистецтвом. Їх символи - червоно-жовто-зелена шапочка «пацифік», натягнуті на косиці-дредлокс («дреди»). Растаманів часто можна зустріти в компанії хіппі. Кажучи про субкультуру растафаріанства в Росії, слід зазначити, що молоді растафарі, будучи практично не знайомі з ідеологією національно-релігійного руху афро-американського населення, в більшості своїй є просто поклонниками музики реггі (це напрям музики зародився в 60-і роки XX століття на Ямайці).

2. Толкієністський рух

расизм субкультура молодіжний скінхед

У молодіжній культурі 90-х років з'явилися толкієністський рух і пов'язана з ним, та породжена ним толкієністська субкультура. Відомий англійський філолог і письменник Джон Рональд Руел Толкієн (на сленгу толкієністів - Професор) народився в 1892, помер в 1973 році. Його книги «Володар кілець», «Сильмарілліон» та інші відносяться до жанру «фентезі» - казкової фантастики. Толкієн - персонаж, що зачаровує атмосферою оповідання, так що читач починає ототожнювати себе з героями книги (ельфи, тролі, гноми, гобліни, хоббіти). Це стало одним з чинників, що викликали до життя несподіваний для самого автора соціокультурний феномен, - ролеві ігри («хичек» на толкієністському жаргоні) за книгами Толкієна. Ролева гра близька до імпровізованої театральної постановки. Готується реквізит (безпечна зброя, одяг, відповідна толкієнівському умовному середньовіччю). Майстри - режисери гри - розподіляють ролі, гравці проходять щось ніби іспиту на знання фантастичного миру Толкієна і передісторії свого персонажа, намічається сюжетна лінія.

На початку 80-х рр. толкієністи з'являються в СРСР, перш за все в Москві і Ленінграді. З 1990-х років проводяться всеросійські ігри («Хоббітські ігрища») і декілька регіональних. У 1995 і 1997 роках всеросійські ігри пройшли в марійських лісах. Організовували їх москвичі.

Толкієністський субкультурний рух став частиною і продовженням російської традиції романтико-ескапістської, що знаходила в різний час вираз і в хіппізме, і в туристичному русі. На початку 90-х років вітчизняні толкиеністи стрімко залучили в свою «сферу впливи» і асимілювали частину представників іншої молодіжної субкультури (хіппі і навіть панків). З'являються продовження творів Толкієна, написані з інших світоглядних позицій, видається обширна фен-пресса, є сторіночки толкієністів в Інтернеті. Це істотно відрізняється від руху західних шанувальників Толкієна: відомо, що там переважають вузькість, ізольованість, діяльність толкієністів зводиться до комп'ютерних ігор, листуванню по E-mail.

У 1993-94-х роках субкультура толкієністів пережила кризу зростання. Він був подоланий шляхом розширення діапазону ролевих ігор, що включив твори не тільки Толкієна, але і інших письменників-фантастів, а також історичні сюжети. Організаційно відокремився рух ролевих ігор, хоча по атрибутиці, ціннісним орієнтаціям рольовики близькі до толкієністів. Можна констатувати, що субкультура толкієністів і рольовиків розвивається останніми роками найактивніше і динамічно.

3. Моббери

У 2003-му році вперше заявили про себе моббери (фпешмоббери) (від англ. flashmob -«миттєвий натовп»). Це мережеві користувачі, що ініціюють короткострокові вуличні акції. Технологія флешмоба достатньо проста: по адресах потенційних мобберов, що реєструються на відповідному сайті (наприклад, www.flashmob.com), розсилається інструкція з викладом сюжету акції, переліком необхідних аксесуарів, вказівкою точного часу і шляхів відходу. Приклад флешмоб-акції: 30 серпня 2003 р. в Одесі біля півсотні мобберів, одягнених у все чорне, влаштували хвилину мовчання поряд з лялькою клоуна, що прикрашає вхід до місцевого «Макдональдс»; поклавши до ніг клоуна оберемок траурних квітів, натовп розсіявся.

4. Рейв

Субкультура рейва виникла в 80-і роки XX століття в США і Великобританії, почала розповсюджуватися з 1990-91 років. Невід'ємна частина рейверського стилю життя - нічні дискотеки з могутнім звуком, комп'ютерною графікою, променями лазерів. Для одягу рейверов характерні яскраві фарби і використання штучних матеріалів (винив, пластик). Розвиток субкультури рейва йшов паралельно з розповсюдженням наркотиків, зокрема, «екстазі». Ухвалення галюциногенів з метою «розширення свідомості» стало, на жаль, практично невід'ємною частиною рейверської субкультури. Разом з тим багато діячів молодіжної культури, зокрема ді-джеї, ключові фігури рейв-субкультури, висловлювали і висловлюють украй негативне відношення до прийому наркотиків. Останніми роками рейв втратив свою контркультурну тональність у дусі психоделічеської хіппі-революції 60-х, він став забавою підлітків, легкою і яскравою розвагою, прирівнявшись до диско.

5. Стрейт-едж

Стрейт-едж (англ. Straight edge - шлях напростець, скорочено sxe) - філософське відгалуження панк-руху, характерними рисами якого є повна відмова від наркотиків (включаючи законний алкоголь і тютюн), розбірливість в статевих зв'язках, а також політичні погляди, характерні всьому панк-руху. Стрейт-едж завжди був пов'язаний з хардкором (стрейт-еджевські групи - "Minor Threat", "First Step", "Earth Crisis"). Стрейт-еджери поділяються на хардлайнерів (найбільш строгі адепти руху, які нехтують навіть кофеїном, допускають секс тільки для зачаття, ведуть боротьбу за захист тварин), мілітантів (найбільш безкомпромісні представники, які громлять алкогольні і порномагазини, а також магазини з хутром і шкірою), веганів (захоплені вегетаріанством). Є серед стрейт-еджерів і скінхеди.

6. Хакери

Хакери - комп'ютерні користувачі, програмісти, що дотримуються активної, наступальної лінії поведінки в мережевому просторі. Об'єктами атаки хакерів є чужі сайти і сервери, які вони зламують, виводять з ладу. У 1988 році мир вперше випробував на собі потужність одного з найефективніших хакреських знарядь - комп'ютерного вірусу. Деякі фахівці передрікають виникнення веб-сервера-мафії, яка займеться кібершпіонажем і кібертероризмом. Разом з тим хакери як такі виступають проти корпоративності, вони над усе цінують свободу і свавілля. Хакерами в основному є студенти вузів, старшокласники шкіл з фізико-математичним ухилом. Встановити точно чисельність хакерів скрутно, тому що спілкуються вони переважно за допомогою комп'ютерних мереж. Крім того, не всі хакери усвідомлюють себе якоюсь спільністю зі своїми цінностями, нормами, специфічним стилем.

7. Скінхеди

Активність прихильників екстремістської молодіжної субкультури скінхедів (скинів, неонацистів) в Росії помітно зросла.

Мабуть, це найагресивніші з неформалів. Ідеї у них типово нацистські: «Росія - російським!», «Смерть євреям (Неграму, китайцям, кавказцям...)!». Ідеальним політичним діячем для них є А. Гітлер. Скіни, як правило (але не завжди), виділяються начисто поголеною головою. Одягаються скинхеди в подібність військової форми або просто у вузькі темні джинси. На ногах - важкі черевики - «хакі», якими скинхеди уміло діють в бійці. Любима музика - це стиль oi (відгалуження хардкору, що політизується), а також німецькі військові марші. Вороги скинхедів - всі, хто не скинхеди. Вони часто нападають на людей з іншим кольором шкіри, на бомжів, представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Особлива ненависть - до реперам і всім довговолосим. Основну масу скинхедів складають молоді люди від 14 до 22 років, переважно вихідці з робочих кварталів і околиць, школярі, що вчаться технікумів, студенти вузів. Багато скинхеди, особливо молоді, фанати якого-небудь футбольного клубу.

Футбольні хулігани в місцях великих скупчень футбольних уболівальників. Футбольне хуліганство зародилося в Англії в кінці 1950-х років XX століття. Багато в чому завдяки англійському впливу на трибунах радянських стадіонів почали звучати футбольні пісні, речівки і сленг, але, що ще важливіше, разом з ними прийшла і хуліганська ментальність, що відрізняє англійський «околофутбол». Дуже задиристі і несамовиті представники субкультури "хули" або ж "хулси". За визначенням, це футбольні хулігани. Правда, набити комусь морду вони дуже навіть не проти далеко за межами футбольного поля. Одним з основних наслідків англійського впливу стало різке зростання насильства серед уболівальників.

В даний час російський «околофутбол» можна назвати соціальним явищем, що сформувалося, з яскраво вираженими рисами англійського стилю підтримки клубу як на домашніх, так і на гостьових поєдинках. Свої банди (на сленгу - «фірми») мають практично всі клуби російської національної футбольної першості аж до команд другої ліги.

Як виглядає футбольний хуліган? У порваних джинсах, п'яний, як швець, з каменем в руці...

Це перший, найбільш поширений стереотип. Хуліган ніколи не нап'ється, адже йому постійно треба бути напоготів. І додатково це, як правило, люди з вищою освітою і престижною роботою. Хуліган ніколи не кидатиме пляшки на полі.

Чому хулігани ходять на футбол? Футбол їм не потрібний. Це ширма, якою вони прикриваються, щоб побитися з міліцією і простими уболівальниками.

Цей стереотип теж не відповідає дійсності. Мало хто знає, що "прості уболівальники" - хулігани суперника, які готові в будь-яку секунду здійснити shedwell, - стрибок в сектор ворога. Самі предані і вірні хулігани в дощову погоду і в мороз їдуть з командою на виїзні матчі і стоять за неї до останнього. Для них команда - як рідна сім'я. І якщо вбивати когось за команду в Україні не прийнято, то самі померти за неї хулігани готові.

Багато говорять і про расистських настроях хуліганів.

Цей стереотип частково відповідає дійсності: львівські хулси з великим задоволенням хворітимуть за "Карпати" з 10% легіонерів в складі, чим за вищу лігу з 80% іноземців. "No one like us and we don't care" ("Ніхто нас не любить, а нам пофіг") - так говорять про себе хулігани. І хоча із стереотипами їм миритися доводиться, цього ніколи не буде із заклятими ворогами.

"Махач" - колотнеча між хуліганами, як правило, заздалегідь узгоджена між лідерами угрупувань. Представник львівських хулсов телефонує до представника запорізьких і повідомляє про бажання зустрітися. Вони домовляються про кількість учасників "махача", конкретний час і місце. "Махач" відбувається за принципом хуліганського фейр-плей - б'ються лише голіруч. Але якщо хтось дістане ніж або візьме камінь - бити будуть лише його. У побудові хуліганської атаки під час "махача" можна виділити три лінії - найдосвідченіші бійці - "хардкор", за ними - рядові хулігани, в ар'єргарді - "карли", найбільш молоді хулси.

Гопники - кримінальна молодіжна субкультура. Розквіт її припав на 80-і роки XX століття. Особливий характер цей рух (так званий «казанський феномен») знайшов в містах Середнього Поволжжя, зокрема, в р. Йошкар-олі (з 1986 р.) В Йошкар-олі налічувалося більше 10 таких угрупувань, серед яких найбільш великими були «Сомбат» і «Мікрашка». Основні риси «казанського феномена»:

- наявність території впливу і боротьба за її розширення;

- встановлення системи має рацію і обов'язків учасників угрупувань, а також системи покарань за порушення існуючих правил і традицій;

- підтримка ієрархії на основі вікових відмінностей, авторитетності і права «сильного»;

- утворення союзів, об'єднань, поглинання слабких сильнішими;

- планування протиправних акцій;

- використання прийомів і методів розпалювання ворожнечі;

- збір грошей усередині угрупування, побори з інших підлітків, що проживають на контрольованій території.

Деякі угрупування гопників носили свою «уніформу». Йошкаролінські гопники, наприклад, носили широкі штани (за що їх іноді називали «широкоштанниками»).

Починаючи з 1991-93 років проблема кримінальних молодіжних угрупувань в російських містах стає менш гострою, що пояснюється як зусиллями громадськості і МВС (точніше - Омона), так і тією обставиною, що діяльність цих угрупувань почала зміщуватися в сферу контролю над бізнесом і самого бізнесу.

В середині 90-х років з'являється нове покоління гопників, не контрольоване організованою злочинністю або контрольоване у меншій мірі. Вони швидко проявили себе як «культурні вороги» більшості молодіжної субкультури: байкерів, реперів, рейверів, хіппі, готів. Будь-який підліток, що належить до іншої субкультури, може бути побитий, підданий сексуальному насильству, пограбований.

Рейв (англ. rave) -- масова нічна дискотека з виступом диск-жокеїв; також загальна назва електронної танцювальної музики, що грають на таких дискотеках. Точного визначення рейву немає. В 1960-х роках сленгове слово рейв вживали мешканці Лондона карибського походження у значенні імпрези. В кінці 1980-х термін почав функціонувати у значенні субкультури, що виросла з рухів ейсид хауз в Чикаго та Нью-Йорку після чого завоювала британську сцену.

Початково рейви були величезними нічними дискотеками, що проводилися в складських приміщеннях або на полях під відкритим небом, куди з'їжджалися тисячі людей. Ці ніким не контрольовані масові збори викликали в суспільстві негативну реакцію, зокрема через широке вживання «екстазі» та більш важких наркотиків на таких вечірках. Незабаром багато британських клубів стали проводити рейви у своїх стінах, використовуючи багатоярусні танцмайданчики, для кожного з яких грав свій діджей.

Основна музика на рейвах була ейсид хауз і техно та їхні подальші різновиди - (транс, хардкор, драм-енд-бейс та ін.). Серед найвідоміших колективів, що асоціюються з рейвом, були 808 State, The Shamen, A Guy Called Gerald, The Prodigy, Grid. Культуру рейвів увібрали в себе запроваджені в 1990-і роки в Берліні, а потім інших містах світу «паради любові». На пострадянському просторі рейви проводилися з початку 1990-х років, найбільшим з них став фестиваль "КаZантип", що спочатку проводився на Кримському мисі Казантип, а потім поміняв назву на «Республіка KaZaнтип» і переїхав спочатку у село Веселе (поблизу Судака), а потім під селище Поповка (поблизу Євпаторії). [13]

Субкультура фуммрі (англ. furry) поєднує людей, які захоплюються антропоморфними тваринами в образотворчому мистецтві, анімації, художній літературі та дизайні. Відмінною рисою субкультури є прагнення до втілення образу антропоморфної тварини у творчості, або у собі через ідентифікацію з нею. Антропоморфною твариною прийнято важати вигадану істоту, що поєднує у собі якості людини та тварини як в анатомічному, так і духовному плані. Наділяються людськими якостями в основному хижі ссавці - леви, гепарди, лиси, вовки, а також гризуни. Ці звірі покриті хутром, тому у англомовних носіїв субкультури мають призвістко «пухнасті» (furrіes). Це слово традиційно є назвою субкультури.

Антропоморфні тварини присутні у творчості різних епох. Завдяки розвитку інформаційних технологій, головним чином Інтернету, стихійно утворилося спільне співтовариство, що поєднало розрізнені групи шанувальників антропоморфної анімації вже не на основі симпатії до того чи іншого твору, а заради антропоморфності як такової. Через нечисленність представників субкультури і нерівномірного розподілу по планеті, основним засобом їх спілкування є Інтернет.

Поняття субкультури furry поєднує:

- Шанувальників анімаційних фільмів або оповідань з участю антропоморфних тварин. Наприклад: мультфільм «The Lion King» або цикл романів «Редволл» письменника Брайена Джейкса.

- Художників, що полюбляють малювати антропоморфних тварин, тобто митців фурі-арта.

- Усіх, хто ототожнює себе з антропоморфними тваринами.

Теріантромпія (англ. therіanthropy) -- це термін, що використовується для позначення трансформації людини у іншу тваринну форму в міфології.

На даний час утворилася субкультура, що прийняла термін “теріантропія” як опис відчуття інтенсивної духовної чи психологічної ідентифікації себе як тварини. Представники цієї субкультури звичайно називають себе теріантропами або теріанами. Більшість теріантропів відносять себе до вовчих або котячих, серед яких часто зустрічаються вовки, леви, тигри, але є також представники рептилій, птахів, інших ссавців і комах. Теріантропія як субкультура не має єдиних догм і авторитетів.

В Інтернеті існують численні співтовариства теріантропов, які поєднують християн, язичників, атеїстів. Є безліч форумів і чатів співтовариства, і кожному місцю притаманна власна атмосфера, в деяких панує повне сприйняття, а в деяких презирлива нетерпимість одне до одного. За межами Інтернету не відомо жодної організації теріантропів.

Відмінності теріантропів від фумрів:

- Як правило, теріантропи зосереджені на відчутті себе як тварини або тваринній стороні своєї сутності та її природі; на духовному розумінні явища теріантропії.

- «Ми не уявляємо себе звірями -- ми справжні звірі» - затверджують теріантропи.

- У субкультурі фурі, напроти, приділяється більша увага фумррі-арту - образотворчому мистецтву, метою якого є антропоморфізація і стилізація тварин; а також анімація, де тварин наділяють рисами людської подоби.

Теріантропи важають, що ідентифікація фурів з тваринами є проста гра звірячих ролів, і не містить іншого глибинного змісту.

«Енергйти».

Специфічний молодіжний рух, орієнтований на пошуки цінностей у містичних традиціях. Вони захоплюються філософією, чорною та білою магією. В. Волошина, автор серії книг з психології, вважає, що «у прагненні пізнати себе та світ, енергети заходять дуже далеко. В їхньому середовищі трапляються самогубства, і зовсім не під впливом наркотиків чи депресії - підлітки хочуть пірнути в інший світ, вони вірять у нього більше, ніж у світ реальний. Рух споріднений зі способом життя, за якого проблеми вирішуються за допомогою нереального світу».

Размещено на Allbest.ru