Еволюція крісла

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Реферат на тему:

Еволюція крісла

Підготувала: ст..гр. Д 31

Боднар Юлія

Луцьк 2013

Крісло - меблеве виріб для сидіння однієї людини, зі спинкою, з підлокітниками. [1].

Для виявлення особливостей сучасних меблів необхідно познайомитися з характерними прикладами створення меблів в основні періоди її розвитку.

До найдавніших зразків, що дійшли до нашого часу, відноситься меблі Стародавнього Єгипту (рис. 1). Єгипетську меблі відрізняють простота форми, вигнуті лінії (ніжок, спинок, крісел і т. д.), декоративні вставки із золота, кольорової емалі і слонової кістки здебільшого із зображеннями рослин. Основними меблевими виробами в Єгипті були табурети - доладні і на чотирьох вертикальних ніжках, крісла і парні сидіння на ніжках у вигляді левів лап і бичачих ніг. Особливими прикрасами і розкішшю відрізнялися трони фараонів. Спинки тронів покривалися наскрізний символічної різьбленням зі слабким рельєфом. Широко застосовувалися прокладки з дорогоцінних металів з кольоровою емаллю.

Меблі, вживається в Стародавній Греції (рис. 2) в повсякденному житті, відрізнялася простотою та зручністю. Вона свідчить про вміння поєднувати утилітарні початку з справді художньою формою, проявляється давньогрецькими майстрами не тільки в архітектурі, але й у художньому ремеслі. Грецькі стільці зазвичай мали прогнутися, широко розставлені ніжки і вигнуту спинку з широкою увігнутою перемичкою у верхній частині. Для зберігання одягу та іншого майна грекам служили скрині і скрині, дуже прості по контурах. Дорогоцінні убори та дрібні речі вони тримали в невеликих скриньках. Особливо характерною меблями греків було кліне - досить високе ложе на чотирьох масивних ніжках, зазвичай профільованих і багато прикрашених інкрустацією.

На стиль меблів Стародавнього Риму (рис. 3) сильно вплинула культура Греції, країн Сходу і Єгипту. Для давньоримської меблів характерно велика кількість прикрас, рясна орнаментика. В орнаменті зображувалися рослини, люди й тварини. Особливістю орнаменту були військові атрибути.

Рис. 1. Приклади меблів Стародавнього Єгипту: а - головний лава, б - трон; в - крісло; г - рама ліжка

Давньоримську меблі підрозділяють на два основних типи: дерев'яну, прикрашену різьбленням, позолотою, інкрустацією з дерева, емалі, фаянсу, золота і срібла; декоративну нерухому з білого або кольорового мармуру з мозаїчними дошками на столах. Крім того, меблі виготовляли з бронзи, а також плели з вербових прутів.

Основними виробами давньоримської меблів були стільці чотирьох типів. Для посадових осіб Римської імперії - консулів і преторів призначалися курульні крісла з квадратним сидінням і ніжками Х-образної форми. Спочатку курульні крісла робили доладними, потім їх стали постачати спинками. Для вищих посадових осіб і громадян, що мали особливі заслуги, призначалася лава з подвійним сидінням-біцелліум. Крісло з високою спинкою для голови сім'ї називалося соліум. Для жінок виготовлялися особливі стільці зі зручною напівкруглою спинкою - катедрою.

Рис. 2. Приміром меблів Стародавній Греції: а - крісло в театрі, б - стілець; в - ложе

Романський стиль (рис. 4) панував в Європі до початку XIII століття. Меблі, якою користувалася основна частина населення в цю епоху, була проста і навіть примітивна. Основне поширення набули грубі столи, табурети на трьох і чотирьох ніжках, лави. Перше місце серед предметів побуту належало скрині, який використовувався як стіл, стілець, ліжко, а в основному як шафа. Скриня зберіг своє призначення аж до XVIII століття. Меблі для сидіння (крісла, лави) робили з наборів точених стрижнів. Крім звичайних стільців і крісел на чотирьох ніжках був поширений точений триногий табурет. Меблі забарвлювалася в яскраві кольори.

Рис. 3. Приклади меблів Давнього Риму: а - крісло, б - столик; в г курульних табурет; г - опори столу

Матеріалом для виготовлення меблів служили ялина, кедр і дуб. Меблі романського стилю зустрічалася в будинках селян аж до XVIII століття і навіть у XX столітті частково зберегла його основні риси. З плином часу народна меблі декілька полегшує пропорції, звільняючись від зайвого запасу матеріалу.

З XIII століття спочатку в архітектурі, а потім в меблів поширюється готичний стиль. Форми меблів повторюють форми архітектури (рис. 5) у вигляді тонких колон і орнаменту. З'являється филенчатая меблі з рясною різьбленням. Особливий розвиток меблеве справа отримує в XV столітті на півночі Франції, в містах Фландрії. Сидіння стільців набувають різноманітні форми - круглу, прямокутну, багатогранну.

Рис. 4. Приклади меблів в романському стилі: а - крісло, б - шафа; в - скриня

Характерною різновидом готичного крісла стає скриня, до якого була прироблена дуже висока глуха спинка з глухими локотниками. Сидіння влаштовувалося зазвичай підйомним. Окремі частини крісел, особливо кутові елементи, що є основою конструкції, багато прикрашалися. Всі меблі, як правило, виготовлялася з деревини дуба. Для пізньої готики характерне поєднання різьби з розписом і позолотою. Готичний стиль в меблях характеризується значними місцевими відмінностями. Найбільшим вишуканістю пропорцій, прикрас, а також домірністю частин відрізнялася французька меблі.

Рис. 5. Приклади меблів в готичному стилі: а - крісло: б - лава; в - скриня

Найбільше готичний стиль в меблях був поширений в Англії. В кінці XV століття там на готичної конструкції з'являються класичні деталі, в результаті чого утворюється змішаний стиль, перехідний від готики до ренесансу і одержав найменування стилю Тюдорів.

Виниклий у другій половині XV століття в Італії стиль Відродження проникає у Францію і Іспанію, а потім Фландрію. У розвиток меблів та декоративного мистецтва Відродження Італії (рис. 6) виділяють два основних періоди: раннє Відродження (XIV-XV століття) і Високе (пізніше) Відродження (XVI століття).

В епоху раннього Відродження в боротьбі з готичними формами на класичній основі створюються нові канони. Нове мистецтво виникає у Флоренції. В епоху раннього Відродження центрами меблевого мистецтва також були Болонья, а потім Сієна.

Рис. 6. Приклади меблів mioin Відродженні (Італія): а - крісло Савонароли; б - лава-касапанка; в - крісло Данте

Меблі цього періоду відрізняється простотою форм і деталей. У стільцях і кріслах панує пряма лінія. Велике значення надається профілізації виробів, відроджуються класичний акант й інший рослинний орнамент, а також зображення тварин. Найпоширенішим матеріалом є деревина горіха. Широко застосовується різьблення, дерев'яна інкрустація, а також позолота і розпис, яка часто виконується видатними майстрами. Наприклад, над розписом весільних скринь (касові-не) - найбільш поширеним меблевим виробом - працювали такі великі художники, як Сандро Ботічеллі та ін Поряд з весільними скринями використовувалися скриня-лавка зі спинкою і масивними підлокітниками і креденца - низький буфет з дверцятами та ящиком, а також стільці з Х-про-різними ніжками.

Меблі Високого Відродження стає багатшим прикрашеної. Класичні форми меблів набувають більшу різноманітність. Поширюються деталі у вигляді левів лап, масок, фігур людини і тварин. У XVI столітті для прикраси меблів застосовують різнобарвну мозаїку з деревини різних порід, якою покривають не тільки лицьову, але і внутрішню сторону шаф.

крісло меблі стиль готичний

Рис. 7. Приклади меблів епохи Відродження (Франція): а - шафа, б - ліжко: в - стіл; г - стілець; д - крісло

Стільці роблять двох типів: з чотирма прямими ніжками квадратного перетину, задніми стійками, що переходять у пряму спинку, з'єднаними двома або трьома поперечинами, пишними дошками; з восьмигранним сидінням і різьбленими опорами - дошками замість ніжок. Спинки стільців і крісел оббивають килимами, тисненої шкірою, оксамитом і парчею. Сидіння обробляють бахромою. Центр меблевого виробництва в епоху пізнього Відродження з Флоренції переміщається в Рим, де виготовляється багато прикрашена меблі (наприклад, бюро папи Павла III).

У французькому Відродженні (рис. 7) в XVI столітті також розрізняють два періоди: перший відносять до років царювання Франциска I, другий - Генріха II. Меблі першого періоду характеризується поєднанням пропорцій, близьких до готичним, з італійським орнаментом і класичної профілюванням. Другий період є зрілим французьким Відродженням і характеризується поширенням у формах і прикрасах класичних елементів. У більш пізній період різьба стає багатшим, з сильним рельєфом. Характерно використання замість колонок складних різьблених балясин і каріатид. Значного поширення, знаходить прийшов з Італії разгібной табурет з масивними дугами. Остання чверть XV! століття дає нові зразки меблів, в яких рясна різьба поєднується з інкрустацією і складними фігурними фільонками.

Рис. 8. Приклади меблів в стилі бароко (Голландія): а - шафа, б - комод; в - крісло

Меблі оббиваються темним оксамитом з великими візерунками. Крісла забезпечуються вертикальними ніжками, вигнутими або пірамідальної форми з кувшинообразную розширенням у верхній частині. Ніжки табуретів часто розміщують по діагоналі. Згинаються форми ніжок закінчуються розходяться в різні боки завитками.

Стиль бароко з Італії поширюється по всій Європі. Спочатку цей стиль з'являється в Антверпені (з 1620 р.), потім проникає в Голландію (близько 1630 р.), де здобуває специфічні риси (рис. 8). У Німеччині він розвивається після закінчення тридцятирічної війни і носить сильний відбиток впливу голландської меблів. У Франції стиль бароко отримує розвиток в роки царювання Людовіка XIV. Серед видатних майстрів меблів того часу особливе місце належить сімейству Буль (засновник фірми Андре-Шарль Буль і його сини Жан, П'єр і Карл). Часто меблі епохи Людовика XIV називають меблями в стилі Буль. Ці меблі при відносній простоті форми відрізнялася деякою ваговитістю і достатком орнаментації у вигляді панно, композиції яких включали квіти, стрічки, що переплітаються завитки.

Крісла, стільці і дивани в цю епоху роблять з високими спинками, що закінчуються напівкруглим верхом вище голови сидячої. Меблі для сидіння оббивають тканиною, прикріпленою цвяхами, і прикрашають бахромою по нижній каймі сидіння. Ніжки стільців і крісел виготовляють двох видів: пірамідальні з профілюванням і у формі літери S, кінці яких прикрашають кантом з листя. Декоративна тканина за спеціальними малюнками для спинок і сидінь виготовлялася на королівських мануфактурах Бове і Обюссон. Основним матеріалом для меблів служили дуб, горіх і чорне дерево.

Рис. 9. Приклади меблів у стилі рококо (Франція): а - письмовий стіл, б - кушетка; в - комод; г - крісло

На кордоні XVII і XVIII століть у стилі Людовика XIV спостерігається тенденція до полегшеним формам і вигнутих ліній.

Меблі стилю Людовика XIV змінилася спочатку меблями перехідного періоду - регенстві, який припадав на першу чверть XVIII століття, а потім меблями в стилі рококо (рис. 9).

Для меблів періоду регенстві притаманні основні риси меблів стилю Людовика XIV, проте її форма і декоративне оздоблення полегшуються. Класичні орнаменти замінюються легкими рослинними арабесками. Композиція вирішується шляхом вільного поєднання прямих і вигнутих ліній. Найбільш видатним майстром періоду регенстві був Шарль Крессан. Він досконало володів технікою інкрустації - маркетрі і мистецтвом карбування бронзи.

У другій чверті XVIII століття повністю оформився стиль рококо, який також називається стилем Людовика XV. Меблі цього періоду невелика і відрізняється великою зручністю. На сидіння крісел і диванів кладуть подушки, обтягнуті шовком з витканими пасторальними сценами; орнаментом і кольорами. Дивани вирішуються за схемою, знайденою в період бароко, але середня частина робиться ширше крайніх і ніжки расстанавлівать нерівномірно - середні на більшій відстані, ніж бічні. Для меблів періоду рококо характерна світле фарбування дерев'яних частин, золочення і велике число бронзових накладок.

Рис. 10. Приклади меблів Т. Чіпленделя: а - шафа, б - крісло; а - годинник; г - двомісний диван

Одночасно з епохою рококо розвивається діяльність видатного англійського майстра-краснодеревца Томаса Чіп-пендель, який створив новий стиль в меблях, що відрізняється великою комфортабельністю, хорошими пропорціями і вишуканістю форм (рис. 10). Стиль Чіппенделя виник на основі голландського стилю королеви Анни, китайського меблевого мистецтва і досягнень періоду рококо у Франції. Поштовхом до розвитку нового стилю англійських меблів з'явився привоз великих партій червоного дерева, яким замінили горіх, служив до цього основним матеріалом для меблів.

Рис. 11. Приклади меблів в стилі класицизму (Франція): а - шафа, б - крісло; в - бюро; г - диван

Стільці Чіппенделя володіють характерним силуетом, гратчастої спинкою, прикрашеною різноманітними візерунками. На відміну від французької меблів, де фактура дерева прихована позолотою або суцільний забарвленням, англійські меблі покривалася тільки воском, що дозволяло бачити текстуру деревини.

Меблі Чіппенделя знайшла широке визнання не тільки в Англії, але і в інших країнах завдяки виданим їм в 1754 р. альбому із зразками меблів.

Панував майже протягом століття стиль рококо змінився в останній чверті XVIII століття новим стилем - класицизмом (рис. 11), що відрізнявся чіткістю і строгістю ліній і форм. У Франції меблі епохи класицизму отримала назву стилю Людовика XVI. Характерною ознакою класицизму в меблів є ясно виражена конструкція. Вертикальні опори і горизонтальні елементи ясно видно, тоді як у меблів стилю рококо місця з'єднань частин завжди були замасковані різьбленням, бронзовими накладками создававшими враження цільного пластичного об'єму. На формування стилю класицизму великий вплив зробили відкриття в Помпеї, а також вивчення античного мистецтва.

Рис. 12. Приклади меблів Хепплуайта і Шератона: а - крісла: б - шафи; в - туалетний стіл

Комоди, письмові столи, бюро, секретери забезпечуються рівними прямолінійними карнизами і тягою. Для прикраси центральних фільонок або панно вставляють невеликі барельєфи із золоченої бронзи у вигляді медальйонів, підвішених на широких стрічках. Для облицювання застосовують в основному червоне дерево, прикрашене маркетрі. Вживають також привізну деревину, атласне, тюльпанове, рожеве, Гіацинтове і лимонне дерево.

Рис. 13. Приклади меблів в стилі ампір (Франція): а - шафа, б - стіл; в - крісло

Дерев'яна мозаїка на плоских елементах меблів складалася з невеликих ромбів або кубиків з тонкою контурною прокладкою більш темного кольору між орнаментом. Для контурів вживалися темні породи деревини: туя, палісандрове і чорне (ебенове) дерево. Для оббивки меблів продовжують застосовувати штучні тканини, виконані на мануфактурах гобеленів і Бове, а також вишивка (букети польових квітів, сцени з пастушою життя), шовкові тканини з вертикальними лініями, перевитими гірляндами або букетами дрібних квітів. Найбільш відомими майстрами в цю епоху були Різнер, Бенеман.

Б Англії в кінці XVIII століття Чіппенделя змінюють Хеп-плуайт і Шератон - майстри класицизму (рис. 12), меблі яких, особливо Шератона, відрізняється чіткістю форм, повною відсутністю вигнутих ліній і великою ретельністю в промальовуванні і обробці деталей. Характерною рисою майстерності Шератона був умілий підбір деревини різних кольорів.

В останній чверті XVII) століття в Англії з'являється комбінована меблі: бюро-кабінети, сполучені з гірками для порцеляни, комоди з відкидною дошкою для письма, з'єднані з книжковими шафами.

Французька революція (1789-1794 рр..) Змінила смаки нової буржуазії та викликала поява стилю директорії (1795-1799 рр..), А потім консульства (1799-1804 рр..) Та ампір. У період директорії з'являється меблі більш суворої і класичної форми. Отримують поширення античні деталі у вигляді давньоримської арматури: щитів, шоломів, копій та інших елементів античного орнаменту. При консульстві вигнуті лінії випрямляються і отримують чіткість і суховатость. Стилі директорії і консульства з'явилися перехідними від стилю Людовика XVI до ампіру.

Рис. 14. Приклади меблів s стилі 6и-дермайер: а - для вітальні, б - секретер

Основоположником стилю ампір (рис. 13) вважають художника Давида, а виразниками його - архітекторів Шарля Персьє і П'єра Фонтена. Меблі по їх проектам виконувалася відомим у той час меблевим майстром Жакобом. Характерними рисами стилю ампір був перенос на меблі античних, особливо римських архітектурних форм (колон, пілястрів, консолей, карнизів і фризів) для членування передніх сторін шаф і комодів. Опорні частини столів, крісел, стільців, диванів робилися у вигляді античних герм, сфінксів, грифонів, колон і левових лап. Форми меблів були прямокутні, масивні, замкнуті. Велику роль стала грати фактура матеріалу, яку раніше приховували за масою різьблених прикрас і всіляких шаблонів. Найбільш поширеним матеріалом слугувало темне, червоне дерево, прикрашали бронзою, що золотиться через вогонь, із строго симетричними узорами. Оббивали меблі синім, жовтим, теракотовим сукном і шовком, по фону якого були розкидані в шаховому порядку зірки і розетки. Меблі для сидіння іноді оббивали шкірою.

На форми меблів стилю ампір вплинули не тільки розкопки в Помпеї, але й мистецтво Єгипту, з яким французи познайомилися в часи африканських походів Наполеона.

На зміну меблів в стилі ампір прийшли меблі в стилі бидермайер (рис. 14). Виготовленні в Лондоні, Відні, Берліні Для буржуазних верств суспільства, вона більш інтимна, комфортабельна в порівнянні з меблями в стилі ампір. Були скасовані чіткі тектонічні членування, колони і пілястри, заокруглені різкі обриси профілів і кутів, введені м'які вигини спинок стільців, крісел і диванів. Замість шовкової оббивки вживається ситець і репс, м'які спинки і сидіння робляться з кінського волосу. У меблевих виробах застосовують мало прикрас. Меблі звичайно облицьовують гладкою фанерою красивою фактури. Крім фанери червоного дерева вживають світлу березу, ясен, грушу і вишневе дерево.

У 20-ті роки XIX століття в зв'язку з захопленням романтикою в оздобленні меблів з'являються готичні елементи, а в 30-ті роки поширюється меблі, що імітує східні стилі.

Після перемоги буржуазії у французькій революції 1848 р. смаки змінюються. Розбагатілі банкіри, промисловці і торговці, які прагнуть до розкоші, захоплюються еклектикою-змішанням сучасного стилю з відроджує старі формами. З'являються всілякі прикраси, відчувається сильне тяжіння до стилю рококо, замість ситцю і репсу вживають оксамитову і плюшеву оббивку з бахромою. Еклектика була чужою істинному духу того стилю, якому наслідувала, і потребам сучасності. Естетична нерозбірливість і химерність особливо характерні для меблів Другої імперії Наполеона III.

Навіть короткий розгляд багатовікової історії меблів дозволяє відзначити, що формоутворення меблевих виробів відбувається під впливом низки чинників, до яких належать: соціально-економічний лад; спосіб життя того чи іншого шару або класу суспільства; особливості архітектури і рівень житлового будівництва; характер виготовлення меблів та вживані матеріали; місцеві особливості і традиції; провідні художні течії.[2]

Сучасність

Поступово до кінця XIX століття крісла перестали бути атрибутом розкоші і поширилися в будинках середнього класу. У цей час дорогі матеріали - цінні породи дерева, золото, шикарні тканини замінили гнута деревина і суконна оббивка. У 1928 році хтось Марсель Брейер винайшов крісло на металевому каркасі - у наш час такі моделі можна виявити в кімнатах в стилі хай-тек.

У п'ятдесяті роки XX століття класична м'які меблі знову стала популярною, саме тоді в моду увійшли монументальні дивани та крісла, масивні, важкі, що створюють у вітальні атмосферу стабільності та респектабельності. Декількома десятиліттями пізніше тріумфально повернулися на олімп меблевої моди шкіряні дивани і крісла. У той же час набула широкого поширення оббивка «під шкіру» - такі моделі виглядали не гірше, але коштували набагато дешевше. [3]

Різновиди

Крісло-ліжко - розкладне крісло.

Крісло-трансформер - крісло з додатковими пристроями (наприклад, з механізмом, що дозволяє трохи розкласти крісло).

Крісло-гойдалка.

Офісне крісло - крісло з хрестовиною і механізмом підйому (газлифт).

Масажне крісло[4]

Джерела

1.http://ru.wikipedia.org/wiki/%CA%F0%E5%F1%EB%EE

2.http://14sotok.ru/budivnitstvo/2955-osnovni-periodi-v-istorii-rozvitku-mebliv.html

3. sofainfo.ru - Історія крісла

4. http://onlinenews.rv.ua/pobutovi-porady/yak-vybraty-krislo/

Размещено на Allbest.ru