Українська культура у 30-ті роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Економічний факультет

Кафедра туризму, готельго-ресторанної справи

Реферат

на тему: "Українська культура у 30-ті роки"

Підготував:

Мурашко Олександр

Перевірив:

Чучалін О. П.

Умань 2013

Зміст

Вступ

1. Література

2. Образотворче мистецтво

3. Театр

4. Кіно

5. Музика

Список використаної літератури

шовіністичний русифікація література мистецтво

Наприкінці 30-х років у внутрішній політиці Радянського Союзу відбувся різкий поворот. Розгромивши суперників у боротьбі за владу, правляча верхівка на чолі з Й. Сталіним вдалася до методів прямого насильства в побудові нового "соціалістичного" суспільства в СРСР.

Трагічною сторінкою української історії стала суцільна колективізація села, метою якої були ліквідація приватної власності на землю і створення колективних господарств. Людей насильно заганяли в колгоспи, відбирали землю, усуспільнювали худобу. Як наслідок, було підірвано сільськогосподарське виробництво, ліквідовано економічну самостійність селянства, талановитого і працьовитого господаря визнано головним ворогом соціалістичного будівництва і знищено. Зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалося почуття хазяїна. Така політика більшовиків щодо селян значною мірою сприяла виникненню голоду 1932-1933 pp. в Україні, у результаті якого, за підрахунками спеціалістів, померло близько 5-6 млн чол.

Починаючи з 1929 р. масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша -- 1929-1931 pp. (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), процес у справі Спілки визволення України (СВУ); друга -- 1931-1934 pp. (штучний голод, пости-шевський терор, "кіровська хвиля"); третя -- 1936-1938рр. (Великий терор).

Першою жертвою терору стало селянство. Колективізація супроводжувалася кампанією "ліквідації куркуля як класу". Куркулями оголосили найпрацьовитіших і культурних господарів, які власною працею досягли відносного добробуту і не виявили бажання вступати в колгосп. Репресували не лише заможних селян, а й середняків, і навіть деяких бідняків, яких називали "підкуркульниками". Починаючи із зими 1929-1930 pp. сотні тисяч селянських сімей було вивезено до Сибіру і на Північ, де багато "спецпереселенців", особливо дітей, загинуло від голоду, холоду та хвороб.

Водночас почався наступ на творчу інтелігенцію, яка не лише намагалася спрямувати розвиток суспільства по демократичному шляху, а й протидіяти становленню тоталітарного режиму. Десятки тисяч людей -- від сільських бібліотекарів і вчителів до видатних поетів і вчених -- поклали свої голови на кон того національного відродження, що слушно назване розстріляним.

Суспільно-політична атмосфера в Україні в 30-ті роки відзначалася посиленням шовіністичних тенденцій, постійними пошуками і викриттям шпигунів, шкідників, націонал-ухильників, буржуазних націоналістів та інших "ворогів народу". Хвиля за хвилею прокочувалися судові процеси над різними організаціями. Лише за справою СВУ, фабрикація якої почалася наприкінці 20-х років, було ув'язнено 45 осіб (26 учених, 2 письменники, 2 студенти та ін.). Серед них всесвітньо відомий учений-літературознавець, віце-президент Всеукраїнської Академії наук С. Єфремов. Йому було приписано роль керівника контрреволюційної організації СВУ.

Але маховик сталінської репресивної машини на цьому не зупинився, він лише почав набирати обертів. Й. Сталін і його сатрапи розглядали Україну як полігон для апробації ефективних методів масових репресій.

За неповними даними, лише з 1930 по 1941 р. в Україні було викрито 100 різних організацій і груп, що кваліфікувалися як "націоналістичні" контрреволюційні. За підрахунками фахівців, у період "єжовщини" (1936-1938) в Україні стали жертвами репресій понад 800 тис. осіб. Особливо відчутних втрат зазнали письменницькі організації.

Іншим об'єктом сталінського наступу були школи. Систематичні перевірки вчителів стали буденним явищем, а звинувачення їх у націоналізмі й ворожій діяльності -- масовими. Лише в 1933--1937 pp. у результаті "чисток" зі шкіл було звільнено близько 24 тис. учителів.

Жорстокі заходи центрального уряду проти політики українізації, яка проводилась у 20-ті роки, супроводжувались відновленням політики русифікації, встановленням централізації управління в усіх сферах економічного і соціально-політичного життя. На керівні посади в республіці призначалися партійні функціонери, що приїхали з Росії. Головною небезпекою оголошувався націоналізм. Пролетарський інтернаціоналізм став центральним стрижнем у політиці більшовицької партії. Слово "українізація" 1937 р. остаточно зникло з партійних документів. Русифікаторські тенденції посилилися, коли першим секретарем ЦК КП(б)У став М. Хрущов. У 1938 р. в усіх школах було запроваджено обов'язкове вивчення російської мови.

Проте поряд з негативним було й позитивне, зокрема введено безплатні медичне обслуговування, освіту, дитячі садки і ясла, школи і курси з ліквідації неписьменності серед дорослих. Частка студентів української національності збільшилась у 4 рази.

1. Література

Слідом за розгромом наукових кадрів удар було спрямовано на письменницькі організації й об'єднання. Керівники партії вбачали в них носіїв націоналізму, політичне небезпечних людей. Пік прийшовся на 1933--1934 pp. Було заарештовано 240 письменників, багато з яких розстріляно або відправлено до таборів, звідки мало хто повертався; більшість їхніх творів було заборонено.

Масові акції звинувачення розпочалися в 1933 р. арештом поета, прозаїка і драматурга М. Ялового. Вражений арештом свого друга і подіями, свідком яких був, 13 травня застрелився М. Хвильовий. За звинуваченнями у причетності до "української військової організації" був ув'язнений Остап Вишня. У грудні 1934 р. було заарештовано і розстріляно Г. Косинку, Д. Фальковського, К. Буревія, О. Близька. Було репресовано галицьких інтелігентів, які, повіривши в українізацію, приїхали в УРСР. Серед них родина Крушельницьких -- батько Антін, сини Іван і Тарас, голова письменницької спілки "Західна Україна" М. Ірчан. До концентраційних таборів потрапили М. Куліш, М. Зеров, О. Досвітній, В. Вражливий, Г. Епік, О. Слісаренко, І. Калячик, М. Драй-Хмара, П. Филипович, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Д. Загул, Є. Плужник, С. Пилипенко та багато інших. Усього протягом 1934-1938 pp. було заарештовано понад половину членів і кандидатів у члени Спілки письменників України.

Визначальну роль у драматичних подіях щодо літератури відіграла постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" від 23 квітня 1932 р. Рішучої критики зазнали український буржуазний націоналізм і формалізм. Постанова зобов'язувала сприяти подальшому формуванню і утвердженню єдиного творчого методу в літературі та мистецтві -- методу соціалістичного реалізму.

У липні 1934 р. відбувся Перший з'їзд письменників, який об'єднав 300 чол. в єдину Спілку радянських письменників України.

Українська поезія, незважаючи на утиски, знаходить можливості реалізувати свій творчий потенціал. Виходить друком велика кількість поетичних збірок: "Вітер з України", "Чуття єдиної родини", "Сталь і ніжність" П. Тичини; "Знак терезів", "Літо", "Збір винограду" М. Рильського; "Вибрані поезії" й епічні поеми "Безсмертя" та "Батьки й сини" М. Бажана; "Червоні троянди", "Люблю" В. Сосюри; "Героїчні балади", "Барвінковий світ" Л. Первомайського; "Лірика бою",

"Поезії" П. Усенка; "З книги життя", "Народження синів", "Березень" А. Малишка; "Книга боротьби" Л. Дмитерка; "Двадцятий полк" І. Муратова та ін.

Прозаїки донесли до читача романи й повісті: "Облога ночі", "Голубі ешелони", "Олександр Пархоменко" П. Панча, "Мати" А. Головка, "Роман Міжгір'я" та "Історія радості" І. Ле, "Десну перейшли батальйони" і "Удай-ріка" О. Десняка, "Ранок" І. Микитенка, "Вершники" Ю. Яновського, "Шлях на Київ" С. Скляренка, "Вісімнадцятилітні" Ю. Смолича, "Дніпро" Н. Рибака, "Іван Богун" Я. Кочури, "Граніт" В. Собка та ін.; до Києва і Харкова на роботу приїхали письменники Західної України -- С. Тудор, О. Гаврилюк, Я. Галан, П. Козланюк та ін.

Пожвавлюється літературне життя. Починають виходити громадсько-політичні та літературні журнали "Літературна критика" (1938) і "Україна" (1941). Продовжують видаватися "Літературна газета", журнали "Радянська література", "Літературний журнал", "Літературний Донбас", "Театр", "Народна творчість".

2. Образотворче мистецтво

Як зазначалося, постановою ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" було ліквідовано численні мистецькі угруповання і на їх місці створено єдину Спілку радянських художників України. Наприкінці 1938 р. відбувся Перший з'їзд художників України. На ньому було проголошено підсумки "боротьби" за ідейну чистоту мистецтва, виховання нових кадрів і ліквідацію формалізму в мистецтві. В українське образотворче мистецтво приходять молоді митці, випускники Академії мистецтв та художніх інститутів, завойовує популярність тематична картина, героями якої стають сучасники і події сьогодення. Найпомітнішими стали полотна "Переможці Врангеля" Ф. Кричевського, "Кадри Дніпровуду" К. Трохименка, "Будівництво домни №3" О. Шовкуненка, "Дорога в колгосп" М. Бурачека, "Щopc в бою під Черніговом" М. Самокиша, "Котовський ліквідує банду Матюхи" Ф. Кличка та ін. Багато зробили художники України до відзначення 125-річчя з дня народження Т. Шевченка: графічні твори В. Касіяна ("Шевченко на Україні", "Шевченко серед селян"), М. Дерегуса ("Катерина" і серія "Дорогами України"). Цикл ілюстрацій до ювілейного видання "Кобзаря" створив І. Їжакевич.

Розвивається монументальна скульптура. М. Манізер створює пам'ятники Т. Шевченкові, встановлені в 1939 р. у Києві та Каневі, А. Страхов виконує статую О. Пушкіна, Ю. Білостоцький -- надгробки М. Лисенкові та М. Заньковецькій, Г. Пивоваров -- монументальні скульптури для Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві, скульптурні портрети І. Франка, Т. Шевченка, О. Довженка. Розвиток народних художніх промислів увів у мистецьке життя нових майстрів -- М. Примаченко, Я. Герасименка, П. Власенко, І. Гончара, Н. Вовк, В. Гарбуза, Я. Халабудного, низку опішнянських гончарів, решетилівських вишивальниць та ін. Основоположником декоративного живописного натюрморту в українському народному мистецтві стала Катерина Білокур. В архітектурі конструктивізм став вважатися космополітичним стилем, виявом техніцизму, і в 1932-1933 pp. він був оголошений ворожим і чомусь націоналістичним; на його місце прийшов напрямок, що поєднав конструктивізм з ампіром та нахилом до псевдомонументалізму. У цьому новому стилі зведено, наприклад, будівлю Верховної Ради в Києві.

3. Театр

На початку 30-х років українське театральне мистецтво зазнало великих втрат. У 1933 р. було ліквідовано театр "Березіль", а його артистів "розкинуто" по інших театрах, Леся Курбаса звільнено з театру, позбавлено звання "Народний артист республіки", заарештовано і відправлено на Соловецькі острови, де було розстріляно в 1937 р.

Станом на 1937 р. в Україні діяли 84 професійних театри -- 6 опери та балету, 64 драматичних, 2 музкомедії, 12 юного глядача та 39 робітничо-колгоспних, з них 57 давали вистави українською мовою. Серед них провідне місце займав Київський драматичний театр ім. І. Франка, незмінним керівником якого був Г. Юра. Театр мав великий і різноманітний репертуар української, російської, світової класики. П'єси "Загибель ескадри", "Платон Кречет", "Правда" О. Корнійчука, "Соло на флейті" І. Микитенка, "Боягуз" О. Крона, "Безталанна" І. Карпенка-Карого, "Останні" М. Горького, "Борис Годунов" О. Пушкіна та інші завоювали прихильність глядачів. Загальне визнання здобули артисти Ю. Шумський, Н. Ужвій, Г. Борисоглібська, А. Бучма, О. Ва-туля, Ф. Барвінська, О. Сердюк та ін.

Одним з кращих був колектив Київського театру опери та балету. У його репертуарі широко представлено оперну класику -- "Наталка-Полтавка" М. Лисенка за мотивами п'єси І. Котляревського, "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Мазепа" та "Євгеній Онєгін" П. Чайковського, "Снігуронька" М. Римського-Корсакова. Театр здійснив постановку опер "Трагічна ніч" К. Данькевича, "Тихий Дон" І. Дзержинського та ін. У 30-ті роки робилися спроби осучаснити балет, увести національну, виробничу тематику, зокрема у спектаклях "Дніпрельстан" А. Рудницького, "Пан Каньовський" М. Вериків-ського. Проте рівень їх був досить низький, що не викликало підтримки ні у владних структур, ні у глядачів. У театрі сформувався колектив провідних оперних артистів, таких як М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко, З. Гайдай, І. Паторжинський, М. Донець, М. Гришко та ін.

Великих успіхів ДОСЯГАЙ Київський російський драматичний театр ім. Лесі Українки, Запорізький драматичний театр ім. М. Заньковецької, Сумський драматичний театр ім. М. Щепкіна, Харківський драматичний театр ім. Т. Шевченка та ряд інших. Наприкінці 30-х років засновано Чернігівський театр ім. Т. Шевченка, Кам'янець-Подільський ім. Г. Петровського, Житомирський ім. М. Щopca. Активно працювали театри юного глядача і театри ляльок. У них працювали майстри сцени І. Замичковський, Л. Криницька, М. Крушельницький, Б. Романицький, І. Мар'яненко, Д. Мілютенко та ін. Помітною також була діяльність робітничо-колгоспних театрів, що стало яскравим свідченням широкого зростання українського театрального мистецтва з народом.

4. Кіно

30-ті роки стали періодом звукового кіно, періодом становлення і утвердження українського кіномистецтва. У 1933-1938 pp. Київська кіностудія "Українфільм" та Одеська випустили 55 фільмів.

На Київській кіностудії І. Савченко поставив фільми "Вершники" (за романом Ю. Яновського) та "Богдан Хмельницький" (за сценарієм О. Корнійчука). М. Донськой екранізував твори М. Горького "Дитинство", "В людях" і "Мої університети". В. Браун у 1939 р. знімає фільм "Моряки". Знімаються історичні та історико-революційні фільми "Дума про козака Голоту", "Щорс" (режисер О. Довженко), "Червона хустина" за однойменним твором А. Головка та "Останній порт" за драмою О. Корнійчука "Загибель ескадри". Фільми "Коліївщина" і "Прометей" режисера І. Кавалерідзе були присвячені спільній боротьбі українського та російського народів проти соціального і національного гніту. Поряд із цим озвучувалися старі стрічки. Екранізуються драматичні та оперні спектаклі "Наталка-Полтавка" І. Котляревського, "Сорочинський ярмарок" і "Майська ніч" М. Гоголя та "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського.

5. Музика

Музика також розглядалась як засіб партійної пропаганди. Перевага надавалась творам, у яких провідними були ідеологеми ВКП(б), а з української класики -- революційним мотивам.

І все ж українська музика зберегла і розвивала кращі національні риси народної музичної творчості та класики, збагачувалась новим ідейним змістом. Створювались пісні й думи про революцію, Червону Армію, з'явилося багато побутових, ліричних, жартівливих та сатиричних пісень. Для багатьох із них властива органічна єдність з народною поетичною співучістю і ліризмом.

Із музичних творів великої форми виокремлювались емоційністю "Жовтнева кантата" М. Вериківського, симфонічна поема "Похід" А. Штогаренка, "Молдавська поема" В. Косенка за темами молдавських народних пісень, концерт для фортепіано з оркестром. Визнання здобули "Українське концертино" Д. Клебанова, концерт для фортепіано з оркестром Г. Жуковського, симфонія №2 Б. Лятошинського.

Йде становлення оперної та балетної музики. Композитор К. Данькевич у 1933-1934 pp. написав оперу "Трагедійна ніч" за поемою О. Безименського, С. Жданов -- оперу "Жакерія", П. Козицький -- "Невідомі солдати", В. Нахабін у 1935 р. -- музику до балету "Міщанин з Тоскани" за новелою Дж. Боккаччо. На сцени театрів виходять українські оперети "Сорочинський ярмарок" та "Весілля в Малинівці" О. Рябова. Щоправда, останні були позначені поверхневою розважальністю.

Робляться спроби утвердити національну тематику в оперному мистецтві. Б. Лятошинському в опері "Щopc" (1938) вдалася центральна фігура твору -- полководець громадянської війни в Україні М. Щорс. Визначною подією в музичному житті країни став вихід на сцену в 1940 р. опери "Богдан Хмельницький" М. Вериківського -- лірико-психологічної музичної драми, де увагу приділено переважно жанрово-побутовим мотивам.

Список використаної літератури

1. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. -- К., 1998.

2. Виноградова 3. Т. Українське радянське мистецтво 1918--1920 pp. -- К., 1980-1984.

3. Говдя П. Українське мистецтво другої половини XIX -- початку XX ст. -- К., 1964.

4. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. Т. 1 // Прапор. -- 1990. -- № 11-12; Березіль. -- 1991. -- № 1, 3.

5. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. -- К., 1992.

6. Затенацький Я. П. Українське мистецтво першої половини XIX -- початку XX ст. -- К., 1964.

7. Історія культури України / В. А. Бокань та ін. -- К., 1993. -- Ч. І; 1994. -- Ч. II.

8. Історія України. -- Львів, 1996.

9. Історія України. Нове бачення: В 2 т. -- К., 1996.

10. Історія української літератури: У 2 т. -- К., 1988.

11. Історія українського мистецтва. -- К., 1966--1970.

12. Історія українського мистецтва: В 6 т. -- К., 1964--1968.

13. Крип'якевич І. Історія України. -- Львів, 1992.

14. Крип'якевич І. Історія української культури / Видання І. Тиктора. -- Львів, 1937.

Размещено на Allbest.ru