Ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Петриківський розпис як один із давніх видів народного декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Основні аспекти виникнення петриківського розпису

1.2 Аналіз різних трудових прийомів у зображенні петриківським розписом

Розділ 2. Ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом

2.1 Вдосконалення методики прилучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом

2.2 Особливості календарно-тематичного планування з курсу "Основи петриківського розпису"

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Яскравою сторінкою ввійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Далеко за межами України відомі імена народних майстрів села Петриківки Дніпропетровської області. Ажурний, графічно чіткий орнамент, що у минулому розвивався як настінний розпис і декор побутових предметів, сьогодні широко використовується в художній промисловості, книжковій графіці, оформленні й т.п.. Чарівна петриківська квітка розцвіла на чудовому порцеляновому блюді, загадковим візерунком лягла на шовкову тканину, коштовним самоцвітом заблищала на лакованій поверхні сувенірної скриньки.

Петриківський розпис - самобутня галузь українського мистецтва, один з видів українського народного малювання. Розвиток петриківського розпису бере початок ще в другій половині XVIII ст. та традиції українського народного декоративного розпису розвиваються й сьогодні. Це давнє мистецтво вивчає молодь, зокрема петриківська, яка прагне продовжити справу своїх батьків. У багатьох школах нашої країни діють гуртки, відвідуючи які, учні опановують техніку декоративного розпису, вчаться створювати власні композиції, тому цю тему вважаю актуальною.

Петриківське малювання другої половини ХХ ст. - явище набагато раціональніше, складніше й суперечливіше, оскільки кожен майстер у свою роботу вносить щось нове, нові елементи, нові спостереження та нові сполучення кольорів. Чим талановитішій майстер, тим багатше його здобутками все ремесло, тим воно різноманітніше і витонченіше, тим більше прихильників воно має.

Над методикою навчання учнів петриківського розпису працювали такі вітчизняні методисти і вчителі С.А.Антонович, О.Боряк, В.Горленко, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Станкевич, зарубіжні - К.П.Духаніна, В.О.Барадуліна, С.Газаряна, Ф.І.Єгорова, Л.Д.Ронделі, К.М.Сєдова, О.С.Хворостова, Я.Я.Чарнецького, Я.Федотова та багато інших.

Об`єкт дослідження - петриківський розпис.

Предмет дослідження - принципи та методичні прийоми навчання петриківському розпису.

Мета дослідження - методика ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом.

Завдання курсової роботи є:

1 Розкрити основні аспекти виникнення петриківського розпису

2. Зробити аналіз різних трудових прийомів у зображенні петриківським розписом

3 Визначити особливості вдосконалення методики прилучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом

4 Охарактеризувати особливості календарно-тематичного планування з курсу "Основи петриківського розпису"

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

петриківський розпис зображення тематичний

Розділ 1. Петриківський розпис як один із давніх видів народного декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Основні аспекти виникнення петриківського розпису

Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образaми або ж мальованими різнобарвними орнаментами.

Господині чи інші члени родини - жінки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів. Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами тощо. Зовні розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати). Традиція розписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з магічними віруваннями та діями.

Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливо ж їхнє апотропеїчне значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.

Таким чином, це "дерево життя" є не природним, але надприродним, святим, таким, що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу. Це - своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш магічно дієвим. Таку ж активну апотропеїчну силу мали й інші мальовані символи: хрести (прості і свастикоподібні), зірки, розетки, очі тощо.

На Україні раніше були дуже поширені настінні розписи. Хати розписували там, де були білені стіни -- готове тло для розписів. На півночі України, у поліських селах, у Карпатах, де всі будівлі робили з дерева, не обмазуючи потім глиною і не білячи, настінних розписів не було зовсім. В інших місцевостях вони були поширені нерівномірно.

Особливо багато займалися ними в Хмельницькій, Одеській та Дніпропетровській областях, в різних районах розписи мали свої особливості, причому нерідко відрізнялися навіть розписи сусідніх сіл, і це свідчить, що на землях України вони побутували з давніх часів. У наш час розписи майже зникли.

Однак традиції народного декоративного живопису живуть і успішно розвиваються і тепер.

Петриківський декоративний розпис - один з видів українського народного малювання, що виник у селі Петриківка ( Царичанського району, Дніпропетровської області) - відомому осередку народного мистецтва.

Мальовниче село Петриківка на Дніпропетровщині славиться народними майстрами декоративного розпису. Мистецтво малювання має тут глибоке коріння. У XVIII ст. на ці землі прийшли запорізькі поселенці. Вони почали будувати світлі саманні та глиняні хати, побілені крейдою, підведені кольоровою глиною.

Декоративний розпис на Придніпров'ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованої хати. Однак на Придніпров'ї йому притаманні особлива неповторність, самобутність.

В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі.

Недаремно квітка й калина є основними мотивами декоративного розпису Придніпров'я. В ньому легко пізнаються рожа і півонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк - ймовірний прообраз славнозвісної петриківської "цибульки". Найранішою формою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання.

Петриківський декоративний розпис розвивався у вигляді стінопису житлових приміщень та декору речей господарського і хатнього вжитку. Із покоління в покоління передавалися традиції розпису, образотворчі мотиви якого виявилися і в народних картинах.

На початку 20 ст., в зв`язку з появою паперу на селі та широким попитом на хатні настінні розписи, почалось виготовлення петриківськими майстрами і паперових прикрас - мальовок (рушники, килими, деталі архітектурного декору - стрічки і квіти для комина тощо), якими оздоблювали інтер`єр житлового приміщення.

Характерним для мистецтва петриківського декоративного розпису є рослинний орнамент, що продовжує традиції орнаментики українського бароко. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів - цибульки, кучер явки.

Широке застосування у петриківському декоративному розписі мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід - калини, полуниці і винограду.

Характерні для петриківського орнаменту є також зображення акантового листя (місцева назва - папороть), пуп`янків, перистого ажурного листя. Подібні рослинні мотиви зустрічаємо й на стародавніх речах, що належали колись запорізьким козакам.

В 19 ст. Петриківка була центром розповсюдження стіно розпису на Україні, орнаментика якого бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалась в побуті козаків для оздоблення їх житла , начиння та зброї.

Основними видами орнаментальних композицій стінного розпису були вазони, букети, гілочки, окремі квіти та смуги фриза - бігунчики. Вони застосовували або поодинці або поєднувалися у складну композицію, підпорядковану архітектурній структурі печі.

Роботи петриківських майстрів (І. Пилипенко, Н. Білокінь та інших) - малюнки-розписи становили орнаментальні композиції: квіти, гілочки, букети, фризи, кашпо-килимки, виконані на папері темперою - експонувались на Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві (1936р)

У 1936-1941р.р. у Петриківці існувала школа декоративного народного малювання, в якій композицію петриківського орнаменту викладали відома майстерня, заслужений майстер народної творчості України Т. Пата та її дочка В. Кучеренко.

Випускники школи працюють у різних галузях художньої промисловості, застосовуючи орнаментику петровського розпису в оздобленні тканин, розписі фарфорового посуду, виробів з дерева тощо.

З 1958 року в Петриківці відкрито цех під лакового розпису, де виготовляють скриньки й декоративні тарілки з пресованої тирси, розписані фарбами. В експериментальному цеху (1970р.) виробляють декоративні панно, намальовані на папері яєчною темперою, точені з дерева розмальовані декоративні вази, тарілки, корали, цукерниці, яйця - мальовки тощо.

Сформована художня школа петриківського декоративного розпису, якій притаманні енергійність, чіткість декору, яскравість фарб, у наш час вийшла далеко за межі окремого осередку і набула поширення в ряді міст і сіл України.

1.2 Аналіз різних трудових прийомів у зображенні петриківським розписом

Настінний розпис використовувався за допомогою дуже простих засобів і матеріалів.

В петриківському розписі основними забарвлюючими матеріалами були крейда, сажа, кольорові глини та саморобні рослинні фарби, які виготовлялися виварюванням трав, листя пасльону, ягід та квітів (наприклад, зелену фарбу видобували з листя пасльону та пирію, синю - квітів проліска, жовту - з пелюсток соняшника та лушпиння цибулі, жовтогарячу - з кори молодих яблуневих пагонів, фіолетову різних відтінків - з ягід бузини та шовковиці, червону - з соку вишні, коричневу - з ягід жостеру).

Вживали також природний барвник - вохру. Розріджувачами та закріплювачами фарб у давнину були яєчний жовток, молоко, природний вишневий клей, пізніше стали вживати цукор.

За інструмент у майстрів петриківського декоративного розпису правили самородні пензлики з котячої шерсті та палички з болотної рослини оситину, деякі деталі (наприклад, ягоди) малювалися просто пальцем.

Оскільки настінний розпис часто відновлювався, то не було потреби застосовувати консервуючи засоби, що запобігають загниванню білкових речовин. Але коли розписували дерев`яні речі домашнього вжитку, то в розведену на яєчному жовтку фарбу додавали трохи оцту або для розпису застосовували олійні фарби.

Сучасний петриківський орнамент характеризується насамперед як рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів (наприклад, «цибульки» або «кучерявки»).

Широке застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) і лугових (ромени, волошки) квітів та ягід калини, полуниці й винограду.

Характерними є також зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого ажурного листя.

Для петриківських орнаменталістів характерні надзвичайно точний окомір та дивовижна спритність руки - всі майстри малюють без попереднього наміченого контуру, не користуючись жодним мірильним інструментом. Віртуозність виконання досягається письмом за допомогою тоненького пензлика з котячої шерсті. Крім пензля, петриківчани застосовують сухі стеблини, трісочки, а ягоди малюють просто пальцем.

Петриківські майстри застосовують для розпису на папері яєчну темперу, в настінному розпису - гуаш, яєчну темперу і олійні фарби на левкасовому ґрунті, а на дереві переважає підлаковий розпис олійними фарбами.

Щодо композиційної структури, то новим у їхніх творах є динамічне розташування головних елементів по діагоналі. Крім складних тональних відношень основних і додаткових кольорів, часто зустрічається тепла або холодна кольорова гама. В окремих випадках з'являються і нейтральні (сірі та чорні) тони живопису.

Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розпису є декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими XIX ст., «вазон», «букет», окрему «гілочку» і «фриз».

Ці види композицій використовувалися у настінному розпису як компоненти архітектурного декору інтер'єра. Характерною особливістю традиційної композиції, наприклад, петриківського «букета» є розташування в його центрі трьох великих квіток, по боках яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових травок.

Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних акцентуючих плямах (в даному разі - на трьох центральних квітках), котрим ритмічно відповідають-перекликаються з ними - маленькі кольорові плямочки другорядних елементів композиції. Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастне сполучення основних і додаткових кольорів спектра, причому переважають червоні та зелені барви. Нині петриківські майстри, які мають вже певну художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в теплій або холодній гамі.

Найцікавіший момент у даному творчому процесі -- компонування деталей. І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворо підпорядковані суто декоративним принципам. Кущ, вазон наче розпрямлялися на площині стіни (або аркуша паперу, коли композиція виконувалась як панно), деталі не затуляли одна одну, всі елементи гармонізувалися -- найчастіше за принципом симетрії.

Найпоширеніша схема композиції у петриківських розписах -- еліпс. Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що в самому центрі розміщувалась найбільша квітка, дві квітки або два грона ягід.

Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов'ян Придніпров'я.

Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння, достигання плодів. У розписах такої натуралістичної школи, як петриківська, постійно розроблялися певні теми, а саме теми уславлення життя.

Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей. Найчастіше це була квітка, повернута голівкою до глядача, або напівпрофільні (злегка нахилені до переднього краю) чи цілком профільні зображення.

Характерне сполучення елементів у петриківських розписах -- розгорнені до глядача листочки і профільне розташування квітки. Композиція декоративно увиразнює букет, кущ, вазон.

Півпрофільний чи профільний малюнок дозволяв підкреслити тужаві, гарно вигнуті лінії, особливо контурні. Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо. Обвідні лінії роблять малюнок петриківців, може, надмір чітким. Традиційно розписи виконувалися густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього. Отож обвідні лінії посилюють контрастність і пружність форми.

Звичайно, у цьому загостренні форми, у чистоті кольорів, у надмір чітких лініях відбилося прагнення до точності, абсолютної визначеності. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них все гранично й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному ритмі, один біля одного, а не один за одним. Жоден листок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і цілого йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускалося зайвого нагромадження, перенасичення.

Головна ознака образної мови петриківського розпису - це прийоми виконання його елементів і способи поєднання кольорів. Народні майстри виконували розпис саморобними пензлями з котячої шерсті, фарбами, розведеними на жовтку курячого яйця (здебільшого яєчною темперою), що давало змогу накладати мазок будь-якої сили натиску і змінювати цю силу натиску, не відриваючи "котикового" пензлика від поверхні паперу, досягати різних відтінків одного кольору, збагачувати малюнок тонально і в кольоровому відношенні, виконувати оригінальний прийом одночасного накладання двох кольорів одним пензлем, так званий перехідний мазок - наслідком його є найтонші переходи від одного кольору до іншого без змішування їх.

Учням необхідно навчитися тримати пензлик трьома пальцями так, щоб він «крутився», і тримати його перпендикулярно до площини картини, забезпечуючи вільний мазок.

Для опанування техніки петриківського розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційна назва яких «гребінчик», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

«Гребінчик» - мазок, що починається з потовщення, яке робиться натиском пензля, і закінчується "тоненьким вусиком", що малюється легким дотиком кінчика пензля. Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець.

Гребінчиковий мазок може бути і коротким, і видовженим, тому він найпоширеніший у роботі петриківців. Ним малюють пелюстки, листя і трави різноманітної форми.

«Зернятко» - мазок, який починається з найлегшого дотику і закінчується найсильнішим натиском. Якщо мазки «зернятко» покладені по обидва боки стеблини вістрям назовні, зображення нагадує колосок, звідси і назва мазка - «зернятко» ( див. Додатки Д , Е) .

«Горішок» складається з двох гребінчикових мазків, вигнутих півлунками і покладених один проти одного. Заповнивши між півлунками порожнє місце гребінчиковим або двома-трьома зернятковими мазками, матимемо форму, подібну до лісового горіха, звідки й назва його. Без «горішка» не можна намалювати зав'язі, пуп'янка чи квітки.

«Розетка» (кругла або овальна квітка) виконується за допомогою пензля, пальця чи тампону. Для цього у центрі майбутньої розетки ставить крапку, навколо якої щільно один до одного кладуть мазки, повертаючи аркуш паперу. Палець, палички або тампон слід добре притискати до паперу, тоді всередині мазок буде світлішим ніж по краях. У «розетці» можна робити два чи навіть три ряди мазків, після чого пальцем слід намалювати серцевину.

«Листя» (стебла, траву) малюють пальцем, а також тампоном чи паличкою (заокругленою лопаткою). Мазки кладуть «до себе» притискуючи або трохи протягуючи кінець інструменту до паперу. Мазок виконується способом прима кування пензлем «від себе», придатний лише для зображення листочків, подібних до акацієвих. Траву малюють без проміжків, м'яким пензлем, тримаючи його «від себе»: починаючи з м'якого дотику і протягуючи мазочок узору, плавно нагинати пензлик і натискати на нього.

«Цибулька» (напіврозкриті квіти, пуп'янки) виконуються також за допомогою пальця, тампону і палички.

«Ягоди» малюються пальцем або тампоном тримаючи його майже вертикально над папером і, щоразу, вмощуючи в фарбу, щільно притискати до паперу. Щоб намалювати кетяг ягід, слід зображувати їх щільно одну біля одної. Такий вид роботи викликав у деяких учнів неабияку цікавість та захоплення.

«Перехідний мазок» накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому фарби розмішуються до густоти сметани, сухий пензель умочають в одну фарбу (наприклад, у зелену), а потім у другу (наприклад, у жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений без змішування їх. Фарби не рідкі, розведені на яєчному жовтку, тому вони не зливаються, а лише проглядають одна з-під однієї, створюючи дивовижно тонкі переходи від одного кольору до іншого, яких не можна досягти іншими технічними прийомами.

Оволодіваючи технікою виконання традиційних мазків петриківців, учні поступово ускладнюють виконання кожного з чотирьох мазків, вчаться аналізувати форму квітів, листя, плодів, а пізніше і тваринного світу, перетворювати її в декоративні форми і самостійно створювати декоративні композиції, навчаючись у народних майстрів, у природи, у професійних художників.

Вивчаючи петриківський народний декоративний живопис, його давні традиції, учні повинні глибше оволодіти і деякими прийомами, які слід використовувати в роботі

До цих прийомів належить, наприклад, нанесення на папір плям пальцем. Умочивши кінчик пальця у фарбу, доторкаються ним до паперу. На ньому залишається кругленька пляма, трохи світліша в центрі з немовби темнішим контуром довкола. Поклавши в певному порядку подібні плями, можна зобразити гроно винограду, горобини, калини, смородини ( див. Додаток Є ) .

Цікавий прийом - накладання кольорових плям і смужок за допомогою зрізаного навскіс стебла рогози. Покладені ритмічно, у певному порядку кольорові смужки дають можливість зобразити квіти майорів, айстр, грона ожини

Широко використовують і прийом продряпування по сирій фарбі прожилок на листках і пелюстках квітів загостреним кінцем палички або держальцем пензля.

Уже намальовані листочки або квіти ефективно і швидко прикрасити невеличкими випуклими цяточками, накладеними кінцем держальця пензля, вмоченого в густу фарбу. Накладені в ряд випуклі цяточки збагачують і малюнок, і колорит відповідних рослинних форм.

Тим, хто звертається до малювання на кольоровому тлі, яке часто приглушує фарби нанесеного зверху малюнка, корисно знати такий старовинний прийом: народні майстри (зокрема П. Глущенко) у відповідних місцях поверх тла накладали білилами плями певної форми, а по них малювали квіти, пуп'янки, які потім вражали яскравістю і чистотою кольору.

Використовуючи прийоми народних майстрів, слід пам'ятати, що вони працювали відразу фарбами, без попереднього контура олівцем, не робили ні етюдів, ні ескізів, свій творчий задум до дрібних деталей виношували в уяві, а з'ясувавши все, втілювали задум у відповідному матеріалі, не допускаючи правок і переробок. У цьому і полягає висока майстерність народних художників, чия творчість радує і збагачує нас.

Розділ 2. Ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом

2.1 Вдосконалення методики залучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом

Основна мета освітньої галузі «Технологія», відповідно до Державного стандарту, полягає у формуванні технічно, технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя та активної трудової діяльності в умовах

сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства, життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства і сімейної економіки, основних компонентів інформаційної культури учнів, забезпеченні умов для їх професійного самовизначення, виробленні в них навичок творчої діяльності, вихованні культури праці, здійсненні допрофесійної та професійної підготовки за їх бажанням і з урахуванням

індивідуальних можливостей [9].

Пріоритетне завдання трудового навчання згідно з Національною доктриною розвитку освіти у ХХІ столітті полягає у формуванні технологічно грамотної особистості, забезпеченні підготовки її до трудової діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства.

Прилучення учнів середніх загальноосвітніх шкіл до надбань національної культури через заняття народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом в процесі засвоєння курсу трудового навчання є необхідним.

У загальному вигляді в процесі трудового навчання освітні, виховні та розвивальні цілі знаходяться в нерозривній єдності. Вони поєднані загальним завданням повноцінного, цілісного розвитку школярів.

До кожного уроку формулюються виховні завдання, що передбачають, який крок у формуванні тих чи інших якостей особистості буде зроблено на даному занятті. Вони визначаються так, щоб повноцінно використовувати можливості змісту навчального матеріалу або організації поведінки школярів для їх виховання [10, c.153].

Не варто забувати, що цілеспрямоване виховання школярів триватиме багато років. Тому треба ставити конкретні виховні завдання і намагатися розв'язати їх саме на даному уроці. Зокрема, не записують до окремого уроку мету «виховати» чи «сформувати». Педагогічно правильними є такі формулювання: пробуджувати почуття..., зміцнювати бажання..., викликати бажання наслідувати..., виховувати основи..., закріплювати прагнення..., заохочувати до праці..., формувати позитивне ставлення до трудової діяльності. Зміни в якостях особистості дитини відбуваються дуже повільно.

Тому, формуючи їх, необхідно багато разів повертатися до однієї й тієї самої мети.

Розвивальні цілі уроків також мають визначатися відповідно до можливостей дітей і конкретного навчального матеріалу. Однак вони мають бути спрямовані на цілісний розвиток особистості учня. Розвиток людини, становлення її особистості - цілісний процес, в якому взаємозалежні різні його сторони: фізичні, інтелектуальні, соціальні, духовні [10, c.49].

Трудове навчання базується на практичній діяльності учнів. Засвоєння теоретичного матеріалу доцільно проводити під час практичних робіт, не витрачаючи на це окремого навчального часу. Однак, не виключається можливість проведення уроків засвоєння нових знань, під час яких вчитель може розкрити навчальний матеріал всього модуля, або його окремої частини. Такі уроки у навчальному процесі можуть бути одиничними.

На перший погляд здається, що трудове навчання, в основі якого лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: металу, деревини, тканин та харчових продуктів, за своєю культурологічною насиченістю не може жодною мірою суперничати із такими предметами, як мова й література, образотворче мистецтво, музика і співи.

Насправді ж воно має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку школярів, хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю [34, с. 15].

Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, що стануть основою творчості.

Слід відзначити також педагогічні методи навчання, які доцільно використовувати на уроках образотворчого мистецтва вивчаючи петриківський розпис.

До методів організації навчально-пізнавальної діяльності належать методи спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок, а саме: словесні, наочні й практичні методи.

Словесні методи навчання включають: пояснення, розповідь, бесіду. Пояснюючи новий теоретичний матеріал, розповідаючи про петриківський розпис, його історію та видатних майстрів можна використовувати методи пояснення розповіді чи бесіди.

Пояснення - словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій прикладів тощо. Метод пояснення переважно використовують під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логіки викладу, добру аргументацію. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп та образ о вість мови. Відповідь полягає у послідовному розкритті змісту навчального матеріалу.

Розповіді поділяються на: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художню розповідь слід використовувати розповідаючи про історію створення Петриківських шедеврів; науково-популярна ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, тому виклад пов`язаний з теоретичним матеріалом; розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам`яток, художніх творів Петриківського мистецтва).

Бесіда передбачає запитання і відповіді. Вивчаючи тему «Петриківський розпис» доцільно використовувати такі типи бесіди: вступну бесіду, розповідаючи новий матеріал; бесіда - повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників і малюнків.

До наочних методів навчання належать: обґрунтування, демонстрування, самостійне спостереження.

Вивчаючи прийоми виконання петриківського розпису слід використовувати для прикладу наочний матеріал.

До практичних методів навчання належать: вправи, практичні та графічні роботи.

Вправи - багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

Починаючи вивчати петриківський розпис у 2 класі учні засвоюють прийоми та елементи цього розпису. Для цього доцільно використовувати такі види вправ: підготовчі - готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні - сприймають засвоєння нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні - перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком); творчі - за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні вправи - переважно навчальні. Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навички.

Практичні роботи передбачені навчальними програмами після засвоєння теоретичного матеріалу. Вони мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок необхідних для майбутнього життя.

Залежно від рівня включеності учнів у продуктивну творчу діяльність, зростання ступеня самостійності учнів до класифікації віднесені такі методи, які доцільно застосовувати вивчаючи петриківський розпис: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу та евристичний методи.

Суть проблемного викладу полягає в тому, що вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблеми завдання, сам його розв'язує, показуючи дітям етапи та послідовність роботи.

Евристичний метод базується на по елементному засвоєнні досвіду творчої діяльності, тобто окремих її етапів. Учні можуть виконувати завдання як самостійно, так і з допомогою вчителя.

З-поміж методів, які використовуються на уроках образотворчого мистецтва виділяють також групу методів за способом сприйняття інформації. До таких методів належать: методи індукції та дедукції, емпіричні методи. Сутність індукції полягає в тому, що зі знання про частину предметів якої-небудь їх сукупності роблять висновок про всю сукупність (тобто вивчаючи певні елементи петриківського розпису окремо можна їх в подальшому об'єднувати у композиції, які характеризують петриківський розпис).

Застосування дедукції полягає у використанні загальних положень про вивчення конкретних елементів (спираючись на приклади робіт майстрів Петриківського розпису можна вивчати окремі елементи та техніку виконання цих композицій).

Велике значення український народний розпис має в естетичному і художнім вихованні дітей у сучасній школі.

Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український, народний розпис, їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - це вільна імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а іншої - виконання підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.

В.С.Кузін - відомий російський методист, який багато наукових праць присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного мистецтва в загальноосвітніх школах і педагогічних вищих навчальних закладах, рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка:

- збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії);

- вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми (листя , квіти, фрукти і т.п.);

- виконання декількох варіантів декоративних елементів:

- виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;

- виконання декоративного малюнка олівцем;

- виконання декоративного малюнка фарбами.

У широковідомої Петриківській школі учитель В. Соколенко, палкий прихильник навчання дітей розпису із самого раннього віку, переконаний у доцільності виконання їх відразу фарбами, з визначенням квітів і композиції.

Професор Е.А.Антонович, що чимало працював над дослідженням в галузі декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського розпису, досягнення навичок і звичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їхнього засвоєння.

Ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі визначають свій улюблений метод малювання декоративних композицій, Основне, щоб методика враховувала вікові психологічні особливості дітей.

Індивідуальність у мистецтві взагалі явище задоволене важливе, а в декоративному мистецтві - особливо.

Відродження мистецтва петриківського розпису на заняттях з трудового навчання містить програму художньо-естетичного напрямку, яка може викладатися у школі у якості розділу варіативної частини шкільної програми. Також її можна використовувати у роботі гуртків, клубів, творчих об'єднань, позашкільних навчально-виховних закладів.

При складанні програми враховувався обсяг знань дітей та юнацтва з основних предметів загальноосвітньої школи, їх вікові особливості, досягнення педагогічної практики, художньо-естетичної освіти дітей, сучасні умови ринкових відносин.

Орієнтовний вік учнів - 5-7 класи загальноосвітніх шкіл, позашкільних установ, що цікавляться народним мистецтвом, відродженням його традицій.

Таким чином, можливості трудового навчання у прилученні школярів до надбань національної культури є багатими і своєрідними, бо воно є тим рідкісним предметом, який перекидає місток між матеріальною і духовною культурою суспільства. Заняття з різноманітними видами народних ремесел і декоративно-ужиткового мистецтва є органічною формою поєднання пізнавальної і продуктивної мистецької діяльності дітей.

2.2 Особливості календарно-тематичного планування з курсу "Основи петриківського розпису"

При плануванні навчального процесу створюються передумови для його своєчасного матеріального забезпечення, розкривається зв'язок між змістом даного виду занять та змістом інших навчальних предметів, створюються умови для полегшення порівняння обсягу запланованої та виконаної роботи.

Навчальний матеріал згруповано в теми. У кожній темі розкривається зміст теоретичних відомостей, з якими треба ознайомити учнів, а також наводиться перелік об'єктів роботи.

Головним етапом у підготовці вчителя до навчальної теми є розробка системи уроків. Під системою уроків розуміють таку їх сукупність з певної теми, при якій забезпечується дидактично-обґрунтований взаємозв'язок між ними, що сприяє свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу і їхньому загальному розвитку, тобто система уроків сприяє виконанню навчально-виховних завдань. Система створює в учителя загальну дидактичну картину, що стосується навчальної теми, бо визнає типи уроків, зв'язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів та ін.

Теоретичний матеріал розподіляють в процесі планування між окремими уроками так, щоб він був пов'язаний з практичною роботою учнів і щоб вивчення його займало не більш як 20…25% навчального часу [49, с. 125].

Навчальна програма з навчального предмета - це документ, що визначає зміст знань, умінь та навичок, яких повинні набути учні на заняттях.

У пояснювальній записці розкриваються завдання занять, а також деякі вказівки методичного характеру щодо організації навчального процесу, використання наочних посібників, перевірки оцінки діяльності учнів та ін. Зміст навчального матеріалу розписано по класах. У кожному класі навчальний матеріал згруповано в теми і визначено кількість годин на кожну тему [49, с. 122-123].

Навчання мистецтву петриківського декоративного розпису відноситься до варіативної частини курсу трудового навчання в 5-7 класах і має на меті залучення учнів до самостійних занять традиційним для України видом декоративно-ужиткового мистецтва. Крім поглиблення знань і практичних умінь у галузі обробки різних видів матеріалів, заняття розписом сприяють формуванню в учнів інтересу до національної культури, їх естетичному розвитку. Вони привчаються до думки про те, що кожна людина може й повинна працювати за законами краси, створювати не лише корисні, але і мальовничі речі. Звичка до творчості, вироблена на заняттях розписом, буде благотворно впливати на всю подальшу трудову діяльність школярів.

В змісті програми приділяється увага не лише спеціальній, але й загальноосвітній підготовці школярів, адже при вивченні окремих тем встановлюється тісна взаємодія з питаннями історії й географії рідного краю, біології рослин, хімічних властивостей речовин та їх фізико-механічних характеристик, поглиблюються знання і вміння учнів з креслення, образотворчого мистецтва й художньої літератури.

Проаналізуємо календарно-тематичний план для вивчення петриківського розпису.

Програма курсу «Основи декоративного розпису» передбачає відродження стародавнього мистецтва українського народу і ознайомлення з ним учнів середніх шкіл у процесі викладання предмету «трудове навчання».

Мета програми - сформувати творчо активну особистість дитини, розширити її кругозір та сфери вмінь і навичок. Дати учням систематизовані знання, необхідні для оволодіння народним мистецтвом розпису.

Зміст, форми і методи роботи даної програми спрямовані на формування естетичних смаків, виховання любові до прекрасного.

Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині.

У наш час, зі зміною побуту жителів села зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфорово-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Програма передбачає ряд практичних робіт та домашніх завдань.

Практична робота з учнями полягає в опануванні майстерністю малювати петриківський орнамент, починаючи від простих елементів розпису - до складних, багатокольорових, а в подальшому - до виготовлення авторських робіт. Після засвоєння основ петриківського малювання подальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання.

5 клас

Учні повинні знати: історію петриківського розпису, його виникнення та застосування; особливості технології розпису; способи виготовлення інструментів; різновиди та особливості фарб; вигляд та сфери застосування основних елементів петриківського розпису; орнамент та його види; стрічковий орнамент; холодні а теплі кольори, їх поєднання;

Вміти готувати фарби до застосування; виконувати основні елементи петриківського розпису та вправи на основі їх поєднання; розрізняти види орнаментів; виконувати найпростіший стрічковий орнамент за поданим зразком; компонувати кольори на малюнку в залежності від їх спорідненості чи контрастності;

6 клас

Учні повинні знати: імена найвідоміших майстрів; ознайомитися з індивідуальним стилем кожного; вигляд та застосування деяких ускладнених поєднань елементів петриківського розпису; квіткові елементи та традиційні форми листя; основні принципи композиції петриківського розпису - статика і динаміка, симетрія та асиметрія; принципи композиційного вирішення «бігунця», розпису у колі та прямокутнику;

Учні повинні вміти: виконувати нові поєднання елементів; виконувати квіткові елементи та традиційні форми листя; визначати основні характеристики композиції; компонувати стрічковий орнамент; вирішувати завдання з побудови композицій у колі та прямокутнику.

7 клас

Учні повинні знати: галузі застосування петриківського орнаменту; приклади стилізованого зображення комах, птахів та тварин; зовнішній вигляд та сфери застосування перехідного мазка; традиційні прийоми орнаментації тканин; закономірності створення рушникових композицій; технологічний процес розпису предметів з дерева; вплив функції та форми предметів побуту на створення композиції його розпису; творчий шлях найвидатніших майстрів петриківського розпису, їх творчий шлях;

Учні повинні вміти: виконувати перехідний мазок; компонувати рушникову композицію; здійснювати початкову та кінцеву обробку зразка деревини, призначеного для розпису; створювати ескіз розпису об'ємного предмету чи композицію для альфрейної роботи.

Орієнтовний тематичний навчальний план курсу «Основи декоративного розпису»

№ п\п	Тема	Кількість годин
		лекцій	практичних занять
5 клас
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.	Вступ. Історичні відомості про петриківський розпис. Його виникнення і становлення. Основні етапи розвитку. Технологія розпису темперою на папері. Фарби, їх особливості. Інструменти та їх виготовлення. Створення рисунка на вільну тему. Основні елементи петриківського розпису. Поєднання елементів. Поняття про орнамент. Створення ескізів орнаменту простим олівцем. Стрічковий орнамент - «бігунець». Холодні та теплі кольори, їх поєднання. Створення власних орнаментів з вивчених елементів у холодній та теплій гамі.	2 2	2 8 10 2 6 2 4
	Всього	4	34
6 клас
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.	Вступ. Петриківський розпис як мистецтво народу, прояв його духовної та моральної краси. Нові поєднання елементів. Складні квіткові елементи. Традиційні форми листя. Основи композиції петриківського розпису. Її прийоми та особливості. Створення самостійних композицій з 2-3 елементів розпису. Вивчення прийомів композиції на основі робіт традиційних петриківських майстрів. Композиція розпису у прямокутнику. Створення ескізу та виконання. Композиція розпису у колі. Створення ескізу та виконання.	2 2	8 10 6 8 2 2
	Всього	4	36
7 клас
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.	Вступ. Значення петриківського розпису у відродженні традицій народного мистецтва. Його застосування у різних галузях художньої промисловості. Характерні особливості традиційного підходу у зображенні птахів, комах та тварин. Виконання зображення птаха. Опанування техніки виконання перехідного мазка. Пошук нових елементів петриківського декоративного розпису. Виконання «бігунця» з використанням перехідного мазка. Орнаментація тканини та створення рушникових композицій. Технологія розпису об'ємних предметів з дерева. Відомі майстри петриківського розпису. Розмаїття барв і фантазії у їх творах Створення ескізів розпису об'ємних предметів. Створення композицій для альфрейних робіт та розпису меблів.	2 2	2 4 2 2 2 4 14 6
	Всього	4	36

Процес навчання має будуватися на основі об'єктивних законів психології навчання і принципах дидактики - науковості, систематичності, послідовності, наочності і доступності, усвідомленості і активності, індивідуального підходу у навчанні, міцності та ґрунтовності знань, принципах виховуючого навчання, зв'язку навчання з життям, працею.

Ці дидактичні принципи мають творчо здійснюватися учителем на кожному уроці.

Комбінований урок носить навчальний характер і у своїй основі має відповідати сучасним вимогам до процесу навчання. Має бути досягнута мета заняття - нове поняття засвоєно всім класом, про що свідчили б відповіді учнів при вирішення поставлених задач та в процесі закріплення, а також їх активність на уроці.

На уроці учитель організовує систематичний і цілеспрямований контроль за якістю засвоєння учнями знань, виробленням навиків та умінь. а також оцінкою знань учнів.

Сучасному уроку має бути притаманна чітка дидактична цілеспрямованість як у діяльності вчителя, так і в навчальній діяльності дітей. Не лише вчитель, але і учні мають знати як загальну, головну ціль уроку, так і конкретну задачу кожної послідуючої роботи, операції.

Водночас з озброєнням учнів знаннями, уміннями і навичками слід навчати школярів раціональним способам пізнавальної і практичної діяльності. Необхідно сформувати в учнів навички самостійної роботи з підручником, книгою, праці при допомозі інструкції чи інструкційної картки, навчити самоконтролю.

І взагалі, по своїй структурі урок має бути логічним і композиційно струнким та завершеним.

Розділ носить назву «Основи петриківського декоративного розпису» і передбачає здобуття учнями як теоретичних знань про історичні етапи розвитку даного виду народного мистецтва, так і практичні вміння виконувати самостійні композиції у кращих традиціях Петриківки.

Шлях до досягнення мети полягає у розробці раціональних форм і методів навчання та плануванні системи занять, які б повністю відповідали основним дидактичним принципам та вимогам, а також у порівнянні значимості окремих міжпредметних зв'язків для цілісності та об'ємності навчального процесу.

Висновки

Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образами або ж мальованими різнобарвними орнаментами.

Петриківський декоративний розпис - один з видів українського народного малювання, що виник у селі Петриківка ( Царичанського району, Дніпропетровської області) - відомому осередку народного мистецтва.

Характерним для мистецтва петриківського декоративного розпису є рослинний орнамент, що продовжує традиції орнаментики українського бароко. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів - цибульки, кучер явки. Широке застосування у петриківському декоративному розписі мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід - калини, полуниці і винограду. Характерні для петриківського орнаменту є також зображення акантового листя (місцева назва - папороть), пуп`янків, перистого ажурного листя. В петриківському розписі основними забарвлюючими матеріалами були крейда, сажа, кольорові глини та саморобні рослинні фарби, які виготовлялися виварюванням трав, листя пасльону, ягід та квітів.

Головна ознака образної мови петриківського розпису - це прийоми виконання його елементів і способи поєднання кольорів.

Можливості трудового навчання у прилученні школярів до надбань національної культури є багатими і своєрідними, бо воно є тим рідкісним предметом, який перекидає місток між матеріальною і духовною культурою суспільства. Заняття з різноманітними видами народних ремесел і декоративно-ужиткового мистецтва є органічною формою поєднання пізнавальної і продуктивної мистецької діяльності дітей.

Список використаних джерел

1. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. - М.: Просвещение, 1969. - 416 с.

2. Богун А.М., Лисенко Н.В. Інтер'єр українського житла // Українське народознавство в дошкільному закладі. - К., 1994, С. 377-384.

3. Бутник-Сіверський Б. Народные украинские рисунки. - М.: Сов. художник, 1971. - 200 с.

4. Верхола А.П. Методика викладання креслення в школі. - К.: Рад. школа, 1989. - С. 60-63.

5. Відкіля квіти на скрині? (З історії декоративних малювань на дерев'яних виробах України) // Родовід. - 1999. - №1. - С. 93-97.

6. Гамезова А. Хата моя, біла хата: національний декоративний розпис у хатньому інтер'єрі // Тернопіль. - 1993. - №2. - С. 24-28.

7. Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи. - К.: Мистецтво, 1965. - 64 с.

8. Глухенька Н. Петриківські майстри декоративного розпису. - К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. - 63 с.

9. Глухенька Н. Творці прекрасного (про майстрів укр. декоративного розпису с. Петриківка) // Жовтень. - 1972. - №5. - С. 126 - 130.

10. Гнатюк М. Художні вироби з дерева в інтер'єрі народного житла українських Карпат і Прикарпаття ХІХ. першої половини ХХ ст. Дис.канд. мистецтвознавства /Львівська академія мистецтв. - Львів, 2000. - 170 с.

11. Гринюк М. Декоративний народний розпис в інтер'єрі гуцульської хати. /Львівська академія мистецтв. - Львів, 1997. - 184 с.

12. Гурська А. Граматика орнаменту // Мистецтво та освіта. - 1999. - №1. - С. 9-12.

13. Данилюк А.Т. Українська хата. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 29-31, 57

14. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). - К.: Радуга, 1994. - С. 5-16.

15. Довгаль С. Панко - культура Петриківки // Україна молода. - 1999. - 7 жовтня - 41с.

16. Етнографія України: Навчальний посібник / за ред. С.А. Макарчук. - Львів: Світ, 1994. - С. 214-219.

17. Жецкин И.С. Эстетическое воспитание на уроках труда // Школа и производство. - 1984. - №11. - 39с.

18. Золотницький М.Ф. Квіти в легендах і переказах. - К.: Довіра, 1992. - 206 с.

19. Кара-Васильева Т.В. Творці Дивосвіту. - К.: Рад. школа, 1984, - 175 с.

20. Кириченко М.А. Український народний декоративний розпис. - К.: Знання- Прес, 2006. - 228 с.

21. Литвинець Е.М. Чарівні візерунки. - К.: Рад. школа, 1985, - 48 с.

22. Ліщинська Л. Усі барви життя // Мистецтво та освіта. - 1996. - №2. - С. 50-54.

23. Лозко Г.С. Українське народознавство: посібник для вчителя. - К.: Зодіак, 1995. - 368 с.

24. Найден О. Орнамент українського народного розпису: витоки, традиції, еволюція. - К.: Наукова думка, 1989. - 162 с.

25. Селівачов М. Українська народна орнаментика ХІХ-ХХ ст. (іконографія, номінація, стилістика, типологія). Дис.док. мистецтвознавства. . К.: вид-во НАН України, 1996. - 421 с.

26. Тимків Б., Кавас К. Виготовлення художніх виробів з дерева: В 2 ч. Підручник. - Львів: Світ, 1996. - Ч. 2. Мозаїка. Випалювання. Розпис. - 144 с.

27. Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ-ХVIII ст.). . К.: Либідь, 1992. - 192 с.

28. Українська старовина: Із приватних збірок. Мистецтво Гуцульщини та Покуття. - К.: Родовід, 2002. - 360 с.

...