Масова культура в контексті демократичних перетворень ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 18.008

МАСОВА КУЛЬТУРА

В КОНТЕКСТІ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 09.00.08 ? естетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ДАНИЛЮК АЛЛА ІВАНІВНА

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етики, естетики і культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: ПАНЧЕНКО ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА, доктор філософських наук, доцент кафедри етики, естетики і культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: ШЕВЧЕНКО ОЛЕКСІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ, доктор філософських наук, державний експерт відділу гуманітарних відносин Національного інституту українсько-російських відносин Ради національної безпеки і оборони України.

ФЕДОРОВА ІРИНА ІГОРІВНА, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Національного технічного університету України «КПІ».

Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка.

Захист відбудеться 24 лютого 2000 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, м. Київ ? 1, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий «24» січня 2000 року.

культура суспільство масова мистецтво

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук О.В. Шинкаренко

Актуальність дослідження. Теперішній рубіж тисячоліть вимагає від нас аналізу соціального і культурного розвитку людства, особливо останнього століття, яке позначене в історії світової цивілізації мобільними економічними та політичними перетвореннями. Під впливом соціальних змін суттєвої трансформації зазнала і культура. Напередодні нового тисячоліття людство покликане розпрощатися не лише з ментальними навиками найближчого минулого, але й з більш довготривалими парадигмами, які формувалися з часів Просвітництва. Нові форми культури, які виникли внаслідок змін в соціальному і культурному житті, є темою для досліджень багатьох спеціалістів і, насамперед, філософів, оскільки саме вони здатні розглянути явища культури в їх цілісності. Що стосується мистецтва, яке є найбільш яскравим показником суттєвої трансформації культури, то воно залишалось протягом ХХ століття в центрі уваги філософів, культурологів мистецтвознавців і естетиків. Саме тому системний підхід до вивчення мистецтва є найбільш актуальним та поширеним серед вчених, які займаються дослідженням мистецтва. Поєднання філософсько-естетичного та культурологічного підходів дає можливість розглянути мистецтво сучасності в контексті тих особливих культурних умов, в яких воно зароджувалося, досягало свого розквіту і занепадало.

Даний підхід є найбільш прийнятним для вивчення феномену масового мистецтва і культури, які в умовах демократичних перетворень у суспільстві набули всезагального характеру.

Ступінь розробки проблеми. У вітчизняній науці проблема «масової культури» не була обділена увагою. Цій темі присвячено багато статей, монографій, збірників. Значний науковий доробок у вивчення феномену масової культури зробили: Г.К. Ашин, З.І. Гершкович, Т.Г. Голенпольський, В.Л. Глазичев, Я.М. Засурський, О.М. Карцева, А.В. Кукаркін, Г.І. Котельова, А.С. Мулярчик, Ю.М. Семенов, М.М. Стрельцов, В.П. Шестаков, Н.А. Яранцева.

Серед зарубіжних вчених, які значну частину своїх робіт присвятили висвітленню проблем масової культури слід відмітити: Д. Белла, Л. Богарта, П. Лазарсфельда, Л. Ловенталя, Д. Макдональда, А. Моравіа, Б. Розенберга, Е. ван ден Хаага, Д. Уайта, Е. Шилза (США), Г. Маркузе, Е. Морена, О. Тофлера, Ж. Фрідмана (Франція), Р. Хоггарта, Т. Еліота (Англія), У. Еко (Італія), М. Маклюена (Канада).

Методологічні засади запропонованого дослідження значною мірою склалися під впливом ідей української школи філософії культури та естетики, які знайшли своє відображення в працях Є.К. Бистрицького, А.К. Бичко, С.Б. Кримського, Д.Ю. Кучерюка, Л.Т. Левчук, В.І. Мазепи, О.К. Шевченка.

Аналіз робіт, присвячених масовій культурі дозволяє нам виділити три основні групи думок щодо даного феномену.

До першої групи можна віднести вчених, які негативно ставились до масової культури. Англійський поет Т. Еліот стверджує, що масова культура завжди буде «підміною» культури і ніколи не досягне високих зразків. Канадський теоретик Д. Макдональд досить переконливо доводить, що в основі масової культури лежить тенденція до гомогенизації, тобто до надання всім елементам та явищам певної системи однорідності, схожості. Макдональд вказує на здатність масової культури до стереотипізації, до знищення якісної різниці між будь-якими явищами. Дж. Селдес в книзі «Велика аудиторія» доводить, що масова культура орієнтується на низькі примітивні смаки та оцінки. Подібної точки зору дотримувався і американський вчений Б. Розенберг.Размещено на Allbest.ru

Основний зміст висновків другої групи дослідників (У. Ліпман, М. Мід, А. Шлезінгер, І. Шрамм) зводиться до наступного: масова культура в своїй суті, в своєму виробництві і в розповсюдженні залежить від сил, які фінансують засоби комунікації і контролюються верхівкою суспільства, що знаходиться при владі. Тобто, масова культура трактується як своєрідна ідеологія, яку необхідно привнести в масову свідомість.

Третя група вчених (Е. Шілз, Г. Селдез, Д. Уайт) стверджують, що масова культура ? явище позитивне, в ній багато корисного та змістовного. «Якщо Рим дав світові право, Англія ? парламентську діяльність, а Франція ? культуру і республіканський націоналізм, то сучасні Сполучені Штати Америки дали світу науково-технічний прогрес і «масову культуру» ? писав американський соціолог З. Бжезинський. В статті «Популярна й висока культура» Герберт Ганс ? теоретик культури ? також виразив своє позитивне відношення до феномену масової культури. Він доводить, що будь-яка критика популярної культури абсолютно безпідставна, і що масова культура не завдає шкоди а ні високій культурі, а ні людям, які нею користуються, а ні суспільству взагалі.

До 90-х років ХХ століття сформувалося три основних методологічних підходи до вивчення масової культури.

Перший підхід характеризувався протиставленням масового та елітарного видів культури, внаслідок чого, соціологи обов'язково приходили до визначення «від протилежного»: масова культура полярна елітарній і має протилежні їй властивості (Л. Козер). Друга група дослідників, намагаючись визначити масову культуру, акцентувала її похідність від засобів масової комунікації, вважаючи масовою культурою будь-які культурні зразки, здатні охопити кількісно велику аудиторію споживачів за короткий термін «або практично миттєво» (Г. Фрідмен). Однак згодом дослідження довели, що перший тип означення тавтологічний, а причинно-наслідковий ряд «масова культура ? масові комунікації» породжував лише ілюзію пояснення масової культури. Феномен не зобов'язаний своїми масовими ознаками лише засобам масової комунікації, тому що вони служать лише каналами передачі інформації.

У зв'язку з цим найбільш змістовним виявився висунутий Е. Бауманом третій підхід до вивчення проблеми, згідно якому масова культура ? своєрідна надбудова над тим, що називають «масовою соціальною структурою». Інакше кажучи, масова культура - це своєрідне відображення життя суспільства. І чим швидше та ширше розповсюджується процес стандартизації і універсалізації життя, тим відповідно більшого суспільного значення набуває стандартизована масова культура. Це розуміння (по суті структурно-функціональне) є не чим іншим, як розвитком і доповненням другого підходу до визначення масової культури (переважно соціологічного) і першого (в основі своїй мистецтвознавчого). Кожен з цих підходів охоплює окремі аспекти масової культури, але питання про специфіку цього феномену в цілому залишається не вирішеним.

Проте, якщо західні естетики, соціологи, культурологи намагались якось аналізувати це явище, то у вітчизняній літературі це поняття, як правило, піддавалось нищівній критиці, в результаті чого став традиційним погляд на масову культуру, як на другорядне мистецтво, яке окрім розваг нічого в собі не містить.

Аналізуючи феномен масової культури, вітчизняні вчені досить часто використовували стереотипи західної критики. Так, наприклад, в російських авторів можна зустріти традиційне протиставлення масової та елітарної культури (Карцева О.М.), водночас чимало вчених вважали, що такої дилеми не існує (Ашин Г.К., Шестаков В.П.). В.П.Шестаков писав, що для того щоб позбавитися протиріч та непорозумінь в трактуванні співвідношення «масової» та «елітарної» культури, слід відмовитися від їх протиставлення, яке нічого, окрім ідеалізації авангардистського мистецтва, не дає.

Основним недоліком багатьох досліджень було те, що в них увага зосереджувалася в основному на ідеологічній функції масової культури (З.І. Гершкович, О.М. Карцева, Г.І. Котельова, М.М. Стрельцов та ін.), тоді як естетичний зміст, структура та характер її стереотипів, система жанрів, які її наповнюють залишалася поза увагою.

Досить часто масова культура зводилась до псевдокультури чи простого «китчу», який не має а ні художнього, а ні естетичного змісту. Проте таке спрощене уявлення про масову культуру не пояснює причини набуття цим явищем всезагального характеру.

Тому останнім часом в вітчизняній науці починають з'являтися роботи, в яких масова культура розглядається як принципово новий шар культури. В новому ракурсі досліджуються окремі види масового мистецтва, наприклад, кінематограф, масова музика, масова література. Серед сучасних українських вчених, які внесли значний науковий доробок в вивчення цієї проблематики слід назвати С.Д. Безклубенка, В.І. Панченко, В.Л. Скуратівського, І.І. Федорову, Р.П. Шульгу.

Звільнившись від пануючих в радянському суспільстві стереотипів, ряд вчених намагаються подивитися на культуру ХХ століття в новому зрізі. Більшість із них неодмінно приходять до висновку, що масова культура ? це не окремі твори низької якості. Масова культура ? це необхідна стадія розвитку культури в умовах демократичних перетворень. Поруч з її деякими негативними рисами масова культура має неабиякий творчий потенціал, який розкривається в новоутворених її видах.

Об'єктом дослідження є суспільство і культура ХХ століття з точки зору тих суттєвих змін, яких вони набули порівняно з класичною європейською традицією.

Предметом дослідження є масова культура як принципово нова культурна парадигма.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на аналіз найбільш впливових в філософії ХХ століття концепцій масової культури та дослідження конкретних видів масового мистецтва, визначити причини, які обумовили її домінування в сучасній культурі.

Мета дослідження визначила основні завдання роботи:

Показати культурно-історичні та соціальні передумови виникнення масової культури.

Проаналізувати основні концепції теоретичного осмислення феномену масової культури в буржуазній, модерністській та марксистській естетиці.

Обґрунтувати вплив демократичних перетворень в соціально-економічних процесах ХХ століття на розвиток масової культури.

Дослідити творчі можливості масового мистецтва на прикладі музики, кіно та літератури, як найбільш розвинених видів масової культури.

Визначити місце масового мистецтва в культурі ХХ століття.

Методологія та теоретичні засади дисертаційного дослідження. В дисертаційній роботі використовуються загальні методологічні принципи естетики, які розглядають мистецтво як самостійну культурно-творчу діяльність людини, наділену специфічними можливостями. Взаємодія та взаємовплив художнього та загальнокультурного має ряд каналів прямої і зворотної дії. Мистецтво, яке містить в собі матеріальне і духовне, практичне і теоретичне, являє собою своєрідний мікрокосм культури, здатний репрезентувати всі можливі рівні діяльності людини і, завдяки цьому, мислиться багатьма дослідниками як прообраз змістовності, типу, якості самої культури; та загальні методологічні принципи культурології, що досліджують конкретно-історичні явища культури та виявляють універсальні закономірності їх походження, функціонування і мінливості на основі культурно-контекстуального аналізу, який досліджує виділений об'єкт у його культурно-історичному оточенні.

Теоретичну основу дисертації складають концепції масової культури вітчизняних та зарубіжних філософів, соціологів, психологів: Г.К. Ашина, Г. Ганса, В.В. Іванова, У. Еко, В.Д. Конена, Ю.М. Лотмана, А.П. Мідлера, Х. Ортеги-і-Гасета, К.Е. Разлогова, М.Ю. Русина, Г. Селдеза, А. Тойнбі, Д. Уайта, З. Фрейда, Е. Фромма, Е. Шілза.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в роботі зроблена спроба, відмежувавшись від традиційного погляду на феномен масової культури, як негативного явища в суспільстві, розглянути її як принципово нову, необхідну стадію розвитку культури, обумовлену демократичними перетвореннями в суспільному та культурному житті людства ХХ століття. Основні ідеї та висновки, які складають наукову новизну дослідження полягають в наступному:

? показано, що соціально-економічні та культурні процеси ХІХ - початку ХХ століття привели до загальної кризи класичного мистецтва і обумовили становлення нових культурних феноменів - модернізму, з одного боку, і масової культури - з другого;

? основні концепції теоретичного осмислення масової культури в буржуазній, модерністській та марксистській естетиці першої половини ХХ століття розглядають масову культуру, як якісно новий феномен, який принципово відрізняється від сукупності традиційних форм функціонування культури і визначають його як кризу культури і мистецтва;

? на основі філософсько-соціологічного та психологічного аналізу понять «еліта» та «маси», показано, що в сучасному демократичному правовому суспільстві, в умовах ринкової економіки чіткої межі між соціальними стратами не існує, і, відповідно, еліта є рухливим і мінливим утворенням, що не дозволяє пов'язувати певний тип культури з певною соціальною стратою;

? виявлено нові суттєві ознаки постмодерністської свідомості, яка репрезентує сучасну культуру (наближення до реальності, предметності, визнання доцільності існування культурної індустрії, поліваріантність мистецтва, зацікавленість міфологією тощо), що дає можливість говорити про зближення постмодерністського (елітарного) мистецтва і масової культури;

? проаналізовано феномен «фольклор» в співвідношенні з масовою культурою та виявлено, що масова культура має ряд особливостей, перш за все її зв'язок з класичною культурою, які обумовлюють її відмінність від народної; показано, що однією з причин поширення масової культури в суспільстві є відмирання фольклору;

? на прикладі таких видів мистецтва, як кіно, музика, література досліджені творчі можливості масового мистецтва, які полягають у:

залученні високого мистецтва до соціалізації та інкультурації широких народних мас через тиражування та його інтерпретацію у творах масового мистецтва;

створенні повсякденної культури та буденної свідомості якісно нового типу;

появі в межах масового мистецтва нових його видів (кіно, телебачення) та синтетичних жанрів.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що всі основні положення та висновки, які зроблені в роботі можуть бути використані при вивченні і подальшій розробці актуальних проблем сучасної естетики, мистецтвознавства, культурології, художньої критики, побудові системи естетичного виховання, формування державної культурної політики.

Апробація дослідження. Основні ідеї роботи знайшли своє відображення в статтях науково-періодичних видань: «До питання про творчий потенціал масового мистецтва» (Київ 1997); «Еліта-маси: історико-філософський аналіз проблеми» (Київ, 1998); «Про деякі особливості мистецтва постмодернізму» (Київ, 1999); «Про новаторські тенденції в мистецтві постмодернізму (на прикладі музики ХХ століття)» (Київ, 1999) та доповідях на міжвузівських конференціях: «Культура на зламі тисячоліть» (Київ, 1994), «Актуальні проблеми духовності» (Кривий Ріг, 1995).

Результати досліджень обговорювалися на засіданнях кафедри етики, естетики і культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура роботи спрямована насамперед на досягнення мети та завдань дослідження. Вона складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

Основний зміст роботи

У вступі дисертаційного дослідження визначено актуальність дослідження, ступінь опрацьованості даної проблеми, об'єкт, предмет, мету та завдання даної роботи. Проаналізовано основні методологічні підходи до вивчення масової культури, які сформулювалися до кінця ХХ століття в вітчизняній та зарубіжній літературі і визначені методи даного дослідження. Відмічено науковий доробок, який внесли у вивчення масової культури вітчизняні та зарубіжні вчені і зазначено основні недоліки, що були притаманні дослідженням попереднього періоду. У вступі розкривається наукова новизна, теоретична та практична цінність роботи.

Перший розділ - «Феномен масової культури: основні концепції теоретичного осмислення», присвячений аналізу досліджень масової культури в західній, модерністській та марксистській естетиці, складається з трьох параграфів.Размещено на Allbest.ru

В першому параграфі - «Трактування масової культури в західній естетиці другої половини ХІХ - початку ХХ століття» аналізується методологічний принцип «елітарне-масове», який був найбільш актуальним в західній естетиці у підході до вивчення феномену масової культури.

Розглянуто естетичні погляди німецьких романтиків - Вакенродена, Новаліса, Шопенгауера, які трактують мистецтво, як творче самовираження індивіда, яке не передбачає орієнтації на публіки. На думку романтиків, мистецтво ніколи не може служити широкій аудиторії, а проблема доступності мистецтва народу є нерозв'язною. Інакше кажучи, мистецтво існує лише для еліти, яка володіє здатністю сприйняття, маси ж такою здатністю не володіють, а отже і не мають потреби в мистецтві. Традиції інтерпретацій елітарної і масової культур згодом продовжили Ф. Ніцше, А. Шопенгауер, М. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гасет. В дисертації аналізуються роботи Ніцше, в яких він протиставляє мистецтво не лише масі, а й всьому суспільству, вважаючи, що мистецтво існує лише для художників. Розглядається робота Шпенглера «Занепад Європи», де німецький філософ пов'язує занепад культури з феноменом «омасовлення». Аналізується концепція «катакомбної культури» М. Бердяєва, згідно якій культура, виходячи на поверхню, «вмирає» в омасовленні.

Творча спадщина іспанського філософа Ортеги-і-Гасета, яка дає найбільш цілісну концепцію елітарної культури, привертає особливу увагу дослідження. Теза Ортеги про те, що пересічна людина завойовує сьогодні все більш міцні позиції як в культурі, так і в житті, вважається вірною, якщо зважити на те, що поділ на еліту і масу не тотожній поділу на соціальні класи, проте важко погодитися з тим, що єдино можливий шлях порятунку мистецтва за цих умов лежить в його дегуманізації.

Зроблено висновок про те, що в західній естетиці другої половини ХІХ - початку ХХ століття масова культура трактується як виродження мистецтва, загибель культури. На думку вищезазначених авторів зберегти культуру можливо лише орієнтуючи її на еліту.

Другий параграф - «Художні пошуки в мистецтві ХХ століття. Поява елітарної та масової культур» - присвячений аналізу трактувань масової культури в модерністській естетиці. В параграфі виділені соціальні зміни кінця ХІХ - початку ХХ століття, які передували кризі мистецтва. Акцентується увага на тому, що однією з причин пошуків нових напрямків в мистецтві є процес урбанізації. Ріст міст та збільшення міського населення за рахунок сільського, в свою чергу, змушував все більше число людей звертатися до високої культури. Це призвело до зміни статусу культурного життя взагалі, в тому числі класичного мистецтва, і спонукало до руйнування вікових форм його існування. Оскільки традиційне класичне мистецтво, яке потребувало відповідного рівня освіченості, було недоступним народу, то виникла потреба в новому мистецтві, мистецтві для мас.

В той же час намагання зберегти високе мистецтво від демократизації і загальнодоступності приводить до виникнення художньої течії, яка була зорієнтована на започаткування протилежної «мистецтву для народу» художності - модернізму.

В другому параграфі досліджено основні течії, які поєднує в собі модернізм - кубізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм, сюрреалізм тощо. Показано, що спільним для всіх течій модернізму є прагнення розвивати мистецтво на основі протиставлення реальності, і цим самим зберегти елітарну культуру як сферу творчості і практичної незацікавленості. Проте, парадокс полягав в тому, що мистецтво, якому не притаманні соціальні інтереси, перетворюється в гру чистою формою і вмирає.

Якщо модернізм не визнавав масову культуру як мистецьке явище, то прихильники постмодернізму намагаються наблизити своє мистецтво до мистецтва масового. В дисертації розглянуто співвідношення елітарного і масового в мистецтві на прикладі авангардної музики Заходу і показано, що якщо в 50-ті роки ХХ століття серед професіоналів і критиків панувала думка про те, що авангардна музика і музика масова - це дві полярні речі, які ніколи не матимуть точок перетину, то в 80-х роках авангардна музика вже не абсолютизувалася, і непопулярність її критики пов'язували з недоліками самого мистецтва, а не публіки.

Модернізм виник на зламі ХІХ століття, як спроба ізолювати мистецтво від мас, оскільки в омасовленні мистецтва модерністи вбачали його крах. Як інший полюс культури продовжував існувати реалізм - принципово протилежний напрямок у розвитку мистецтва. Теоретичне обґрунтування цей напрямок знайшов в марксистській теорії.

В третьому параграфі - «Проблема суспільного призначення мистецтва в філософсько-естетичних концепціях марксистської естетики і масове мистецтво» - аналізуються категорія «народність», яка є невід'ємною складовою частиною марксистських теорій та концепції мистецтва провідних теоретиків цього напрямку ? В. Плеханова, Д. Лукача, М. Ліфшица, А. Банфі, які розглядають мистецтво і реалізм як тотожні поняття. Справжній художній твір має в своїй основі реалізм, а багатогранність форм і стилів є лише конкретним розвитком цієї основи. В основі всього світового мистецтва лежить «істина змісту» і «реальність форми» і вони повинні бути критеріями оцінювання художнього твору. Мистецтво повинне відображати життя народу. Розквіт мистецтва є ознакою народного підйому, і, навпаки, кризи мистецтва приходять під час суспільних негараздів.

Основною тезою філософії культури прихильники марксистської естетики проголошують той постулат, що історія мистецтва фіксує ідеальний процес розвитку людства. Оскільки мистецтво тісно пов'язане з життям, а естетика завжди була найбільш живою формою соціальності, то вчені поступово приходять до ідеї теоретичної розробки, наукового обґрунтування і побудови філософії мистецтва, де, аналізуючи коріння історико-філософських, культурних та естетичних концепцій, намагаються вичленити реальні проблеми сучасного, наповненого катаклізмами, світу.

В параграфі зроблено висновок про те, що в марксистській естетиці поняття «мистецтво» і «життя» завжди вживалися разом, твори мистецтва повинні були відображати проблеми та події реального життя з точки зору соціалістичного ідеалу, а проблема збереження суспільного призначення мистецтва і вираження в ньому масових суспільних інтересів була центральною. Основний зміст проблеми масовості мистецтва в соціалістичному суспільстві, з точки зору вчених, полягав у створенні не «масового» мистецтва, а «мистецтва для мас». Тому мистецтво «соціалістичного реалізму» несло на собі значне ідеологічне навантаження.

Другий розділ «Демократичні перетворення суспільства ХІХ-ХХ століть і проблема сучасної соціальної стратифікації» присвячений аналізу соціальних процесів, що відбулися в суспільстві в кінці ХІХ- на початку ХХ століття, які справили вагомий вплив на формування сучасної соціальної структури суспільства.

В першому параграфі - «Еліта і маси: особливості співвідношення на сучасному етапі» ? досліджуються поняття «еліта» та «маси», розглядаються визначення цих понять філософами, політологами, мистецтвознавцями, аналізується їх співвідношення в розвитку суспільства від античності до кінця ХХ століття. В роботі розглядається ряд інтерпретацій щодо розподілу людей на еліту й масу. Серед них найбільш відомі: політична, пов'язана з іменами Г. Моска та В. Паретто, які основним критерієм належності індивіда до еліти чи маси вважали відношення до влади; психологічна, яка найбільш поширене трактування знайшла в роботах З. Фрейда, Е. Фромма, А. Адлера і пояснювала механізм розподілу людей на еліту і масу за допомогою інстинктів та природженого прагнення людей панувати чи бути підлеглими, біологічна, відома нам з робіт американського соціолога Р. Уільямса та англійського вченого С. Дарлінгстона, які обґрунтовували розподіл на еліту і маси за генетичними ознаками, релігійна, згідно якої Бог відніс одних людей до еліти, інших - до мас, найбільш використана в роботах М. Вебера та Е. Ледерара та технологічна, прихильники якої (Дж. Бернхем, К. Боулдінг, Д. Елеско, А. Фриш та ін.) вважали, що елітою називаються ті, хто має здібності до організації та управління сучасним виробництвом.

Поряд з інтерпретаціями розподілу людей на еліту й маси в дисертації детально розглядається еволюція поняття «маса». Першою моделлю маси в соціології був «натовп», далі «публіка», «маси». Спираючись на роботи Лебона, Сігеле, Тарда, в дослідженні показано, маса сьогодні - поняття невизначене. Це невідомий глядач, чи слухач, якого неможливо описати, тому що він традиціоналіст, новатор, космополіт, ентузіаст мистецтва, байдужий, ідеаліст, цинік тощо. При цьому не йдеться про окремі верстви населення, а про величезну масу, яку покликали до життя політичні, економічні та соціальні перетворення ХХ століття. В кінці ХХ століття чіткої межі між соціальними стратами не існує. Відсутні також критерії визначення самої еліти. Значна кількість людей за сприятливих обставин може потрапити до цієї верстви і, навпаки, люди, які мають всі підстави належати до еліти (за освітою, посадою тощо) не мають можливостей впливати на суспільство.