Дитяча художня ілюстрація на Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Зародження й поняття ілюстрації

2. Історичні витоки української ілюстрації. Гравери українського бароко

3. Мистецтво книжковоі графіки України у ХІХ - ХХ ст.

4. Майстри дитячої ілюстрації. Українські художники-ілюстратори ХХ ст.

5. Графічні техніки в ілюстраціях дитячої книги

Список літератури

1. Зародження й поняття ілюстрації

З історії мистецтва оформлення книжок відомо, що протягом століть ілюстраціям надавали важливе значення, адже яскраві малюнки були єдиним ефективним засобом розкриття текстової інформації для малограмотних читачів. Ілюстрації, виконані в своєрідній образотворчій інтерпретації, не тільки супроводжували текст літературних творів, але й в значній мірі доповнювали його, розкриваючи основну сюжетну канву.

Слово "ілюстрація" перекладається з латинського дієслова як "illustrare" -- живий опис, наочне зображення. Ілюстраторами називають художників, які створюють малюнки до тексту книжок. З часом ілюстрація відокремилася в жанрову різновидність мистецтва -- книжкову графіку.

Слід відзначити, що українська школа ілюстраторів виникла на території України з незапам'ятних часів і досягла розквіту в добу Київської Русі. Про технічну майстерність безіменних ілюстраторів, високий художній рівень виконання малюнків свідчать книжкові мініатюри Остромирового Євангелія (1056-1057 рр.), найдавнішої пам'ятки слов'янської писемності.

До наших часів збереглися раритетні церковні видання, ілюстровані талановитими виконавцями, які вміло поєднували міські традиції з європейськими стилями мистецтва. Визначною літературною пам'яткою в Україні є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.), яке прикрашено високохудожніми заставками і яскравими мініатюрами. У 2011 р. в Україні відзначатимуть 450-річчя з часу написання Пересопницького Євангелія українською мовою.

2. Історичні витоки української ілюстрації. Гравери українського бароко

Сучасні українські графіки опанували багату спадщину митців минулих століть. Численні ілюстрації на історичну тематику свідчать про те, що вони були добре ознайомлені з творчістю таких талановитих граверів доби українського бароко (кінця XVII ст.-середини XVIII ст.) як Л. Тарасевич, О. Тарасевич, І. Мирський, Н. Зубрицький, Г. Левицький.

Основоположником української школи граверства був Олександр Тарасевич (бл. 1640--1727) -- найвидатніший митець мідериту й офорту в усій Східній Європі, автор портретів королів та інших знатних осіб, а також ілюстрацій, релігійних образів тощо. До його школи належали: Д. Галаховський -- портретист гетьмана Мазепи, Л. Тарасевич -- автор портрета І. Мазепи, І. Стрельбицький, І. Щирський, 3. Самойлович та цілий ряд граверів по дереву: М. Семенів, Л. Теодор, А. Тит та інші. Окреме місце серед них посідав Іван Мигура (1704--1772), що сполучав своєрідний стиль з елементами народного мистецтва.

Українська граверська школа доби Мазепи, як і в XVII ст., сягала своїм впливом Польщі, Аитви, Білорусії, Молдови й Валахії, та найбільше Росії, куди українці виїздили на короткий час або працювали там постійно М. Карповський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та інші.

Після 1709 р. почався занепад граверства, яке почало відроджуватися в З0-40-х роках XVIII ст. Найбільшим осередком його був Київ, де працювало до 50 граверів на чолі з Аверкієм Козачковським та Григорієм Левицьким (бл. І697 -- 1769) -- найвизначнішим українським гравером XVII., автором видатних "тезисів", з яких найкращим є зображення, присвячене Київському митрополитові Р. Заборовському. У Львові продуктивними мідеритниками були І. Филипович, а також Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т. Троцкевич.

З середини XVIII ст. розвивається граверство в Почаєві, де в гравюрах поряд із потужними західними впливами зберігається народна орнаментика. Найкращі почаєвські гравери Й. та А. Гогемські і Т. Стрельбицький.

З кінця XVIII ст. поширилось поимітивне популярне граверство на окремих аркушах.

Головні осередки: Київ, Львів, Почаїв, Унів, Борзен-ський повіт на Чернігівщині.

Тарасевич Олександр -- визначний мідеритник й офортист Тарасевич Олександр, у чернецтві Антоній (близько 1650--1727) -- визначний мідеритник й офортист.

Учився в майстерні братів А. і Ф. Кіліянів в Авугсбурзі, працював у м. Глуську на Білорусі (1670-ті pp.), у Вільні (1678 -- 88) і (з 1688) Києві, де постригся у ченці Києво-Печерської Лаври і був деякий час її настоятелем. Тарасевич -- представник східно-словянских мистецьких традицій -- впровадив у книжкову й естампну графіку нову західно-европейську техніку гравюри -- мідерит і офорт, підніс професійний рівень української графіки, вимагаючи від граверів знання усіх операцій -- від рисунку до друкарських відбиток; сприяв розвиткові стилю українського бароко, виховав у Вільні і Києві плеяду майстрів: Леонтій Тарасевич, І. Щирський, І. Крщонович, С. Ялиновський, Д. Галаховський, І. Реклинський, І. Стрельбицький, З. Самойлович, М. Семенів, Федір, Тит, а поза Україною: В. Вощанко, М. Карнавський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та іншіх.

Переважно частина творів Тарасевича докиїського періоду: книжкові ілюстрації, тезові аркуші, барокові композиції, релігійні сюжети. За час діяльности у Глуську Тарасевич виконав серед інших 40 мідеритів до авґсбурзького видання літургічного календаря О. Полубинського "Rosarium" (1672 -- 77), заголовну сторінку до віленського видання брошури Т. Біллевича "Triplex philosophia …" (1675) та портрет віленського єп. М. Слупського (1677). У 1680-их pp. виконав дві гравюри до краківського видання книги Ф. Бартошевського "Philosophia rationalis …" (1683), мідерити з зображеннями святих. Твори Тарасевича 1670 -- 80-их pp. виконані у бароковому стилі західно-европейського зразка (алегоричність, багатство символів та геральдичних знаків); на деяких портретних гравюрах -- короля Яна III Cобєського (1680), одна з них зображена нижче на рис. 1.1., митрополіта К. Жоховського (1683, у техніці офорту), К. Клокоцького (1685), князя М. Паца (1686) -- помітні елементи народного мистецтва, зокрема орнаментальні оздоби. У Києві, крім ілюстрацій до книг "Три вінці молитовні" (1688) і двох заголовних аркушів до панегіриків на честь Варлаама Ясинського та іншіх, Тарасевич виконав майстерні портрети князя В. Голіцина (1690), архімандрита В. Вуяховича і архієпископа Л. Барановича (1693), на яких можна помітити зв'язок гравюр Тарасевича з особливостями української ікони та його обізнаність з виробами народних різьбарів, мосяжників, ткачів та ювелірів (прикраси одягу)

Леонтій Тарасевич -- український гравер кінця XVII століття, учень братів Киліанов в Аугсбурге, що працював на міді міцною горілкою в манері цих художників. Під час соцарування на Русі Іоана і Петра Алексєєвічей був викликаний "з Черкас" разом зі своїм товаришем І. Щирським до Москви, де за дорученням Шакловітого вигравірував, за участю помічників, дві дошки: одну -- із зображенням св. мученика Феодора Стратілата (патрона замовника) в рамці, що орнаментується фігурами двох янголів та військовою зброєю, іншу -- з портретом царівни Софьі Олексіївни в короні, з державою в руках та з розташованими довкола портрета сім'єю алегоричними зображеннями (у медальйонах) доброчесностей. Єдиний уцілівший відтиск першої гравюри знаходиться в Московському прилюдному музеї (у зборах Д.А. Ровінського); екземпляри другої після падіння царівни Софї відбиралися у власників настільки старанно, що до нас не дійшло жодного з них, та про цю гравюру ми можемо скласти собі поняття лише по її копії, як була зроблена Блотелінком в Амстердамі.

Окрім цих двох зображень, налічується до 70 гравюр Тарасевича; найкращими серед них треба визнати виготовлений для київського видання Печерського Патеріка у 1702 році

Іван Щирський, у чернецтві (з 1689) Інокентій (бл. 1650 -- 1714), визначний гравер на міді доби бароко школи О. Тарасевича, церковно-культурний діяч родом імовірно з Чернігова.

Освіту здобув у Чернігівській Колеґії, в якій був викладачем (1707 - 09). У 1680 -- 83 pp. Щирський працював у Вільні, з 1683 в Чернігові і з 1689 у Києво-Печерській Лаврі, не пориваючи з Черніговом. У 1690-их pp. Щирський заснував Любецько-Антоніївський скит-монастир і став його ігуменом, при підтримці І. Мазепи збудував 1711 церкву св. Онуфрія в Любечі близько Чернігова; там і помер. Живучи в монастирі, Щирський працював для друкарень Києва й Чернігова. З мистецької спадщини Щирського віденського періоду досі відомі: форта (титульна сторінка) панегірика на честь Я. Огінського (1680), гравюра-мідерит Іоана Златоустого й емблеманатюрморт (1682).

До найкращих праць Щирського зараховують 8 мідеритів до чернігівського видання панегірика Л. Крщоновича на честь єпископа Лазаря Барановича ("Redivivus phoenix", 1683) і три мідерити до підручника реторики ("Ilias oratoria", 1698), того ж автора. Найвідоміший тезис Щирського, виконаний у традиціях іконостасу, присвячений ректору Київської Академії П. Колачинському (1697 -- 1702), у центрі якого зображена група студентів на чолі з ректором, на тлі будинку Академії, які представлений нижче на рис. 3.1. Зразком бароккової композиції Щирського є тезис І. Обидовського на честь Азовської кампанії (1688 -- 91) з символічними і алегоричними фігурами, емблемами, декоративними рамками тощо. 7 великих мідеритів Щирського оздоблюють панегірик С. Яворського, присвячений І. Мазепі "Echo gіosu woіaj№cego na puszczy" (польско-латинський друк Київської Лаври, 1698). Форта і три мідерити Щирського оформлюють друкпанегірик І. Орновського на честь полковника Г. Донець-Захаржевського "Bogaty Wiridarz" (1705). З того ж роду походять 2 гравюри Щирського в брошурі "Зерцало от писанія божественнаго..." з гербами І. Мазепи й І. Максимовича. І. Мазепі Щирський присвятив великого формату гравюру св. Онуфрія. Щирський працював перевавжно у панегіричній графіці в техніці мідериту, яку вперше застосував у кириличному виданні твору Л. Барановича "Благодать и истина ..." (1683). Офортом і дереворитом Щирський послуговувався дуже рідко. Для книг виконував головні титульні форти, фронтиспіси, нечисленні ілюстрації, декоративні орнаментальні рамки, кінцівки. Його великий мистецький дорібок тільки частинно ідентифікований.

Левицький (Ніс) Григорій Кирилович (бл. 1697, с. Маячка Новосанжарського р-ну Полтавської обл. -- 19.05. 1769, там само) -- автор станкових і книжкових гравюр на міді, ілюстрацій до богослужбових та світських друків, численних естампів. Григорій Левицький походив з відомого козацького роду Носів. Народився в сім'ї священика. Коли і чому він змінив своє прізвище -- невідомо. Ще у зовсім юному віці Г. Левицький залишив рідну Маячку, і відомості про нього як гравера на міді у Вроцлаві (Польща) з'являються лише наприкінці 1720-х рр. Станкові композиції Г. Левицького відзначаються великою майстерністю. Серед них -- зображення святих, сцен на новозавітні сюжети, а також відтворення романських і готичних скульптурних пам'яток давнього Вроцлава -- тимпану собору Марії на Пясковому острові, надгробних плит шльонських князів. Майстер виявив себе і як талановитий портретист. Портрет Адама Квазіуса (1729) вабить глибиною розкриття характеру моделі. Плідно працював Г. Левицький і на ниві книжкової графіки. Барокова експресія притаманна його ілюстративним творам: "Душі у чистилищі", "Розп'яття з предстоячими" (кінець 1720-х рр.). Багатий творчий доробок митця вроцлавського періоду посів належне місце в історії польського мистецтва XVIII ст. Повернувшись на Батьківщину, Григорій Левицький оселяється у Києві на Подолі й співпрацює з двома визначними культурними осередками -- Києво-Могилянською академією та друкарнею Києво-Печерської лаври. У 1735 р. митець створює пишну барокову рамку для оголошень про урочисті театралізовані диспути, що влаштовувалися у стінах академії. Твір фактично є першим відомим зразком плаката-афіші на східнослов'янських теренах. Блискучим досягненням усього українського мистецтва XVIII ст. є цикл панегіричних гравюр майстра, присвячених лаврському архімандритові Іларіону Негребецькому, київському митрополитові Рафаїлу Заборовському та ін. Портрети відомих особистостей сусідять у Левицького з символіко-алегоричними мотивами і несуть у своєму змісті великий гуманістичний потенціал. Рафінована граверна майстерність притаманна і книжковим гравюрам Г. Левицького, що прикрашають лаврські видання Євангеліє (1737), "Апостол" (1737, 1738), і геральдичним композиціям у творі М. Козачинського "Філософія Арістотелева" (1745). Творчість Григорія Левицького істотно вплинула на багатьох майстрів різця другої половини XVIII ст. Він був першим учителем свого сина -- славетного портретиста Дмитра Левицького

Мігура (Мигура) Іван Детесович (в чернецтві - Іларіон, роки життя невідомі) - визначний український гравер кінця XVII ст.- початку XVIII ст. Навчався в Києво-Могилянській Колегії. Був архідияконом Києво-Печерської Лаври, в 1709-12 ігуменом Миколаївського Крупицько-Батуринського монастиря (біля с. Осіч на Чернігівщині, у 7 км від Батурина).

І.Мігура створив панегіричні гравюри в стилі українського барокко з віршованими текстами і портретами історичних осіб, зокрема, гетьманів України П. Конашевича-Сагайдачного, І. Мазепи (1706), І. Скоропадського (1703), Д. Апостола, митрополита Стефанія Яворського, козацьких старшин В. Кочубея, 3. Корниловича (1705) та І. Ломиковського, портрети А. Войнзровського і митрополита В. Ясинського (1708), ікони святих Івана Золотоустого і Миколая, автопортрет та інші.

Одним із видних панегіристів за покликанням був "смиренний чернець" Іларіон Мигура (по-світському Іван) - архідиякон Києво-Печерської лаври, а пізніше ігумен монастиря в Батурині. Як пише Дмитро Антонович, в панегіричнім екстазі Мигура часом підіймається до високої патетики, але композиційне здебільшого лишається ясним, гармонійним, а іноді величаво монументальним".

Творчий спадок видатного українського гравера і рисувальника Никодима Зубрицького налічує більше чотирьохсот творів . Це книжкові ілюстрації, різні типи прикрас, естампи, які виконані технікою ксилографії, мідериту та офорту. Життя і діяльність Н. Зубрицького припадають на рубіж ХVІІ-ХVІІІ століть. В історії українського мистецтва цей період посідає особливе місце. Він позначений розквітом стилю бароко, самобутній варіант якого був створений в Україні спільними зусиллями архітекторів, скульпторів, живописців, графіків.

Збереглося дуже мало свідчень, які б належною мірою проливали світло на життєвий шлях видатного гравера і рисувальника Никодима Зубрицького. На сьогоднішній день не збереглося архівних документів, які б засвідчили час і місце народження митця, його походження. Існує тільки версія І. Крип'якевича, що Н. Зубрицький міг бути вихідцем з Галичини. Таке припущення науковець зробив на основі співзвучності прізвища гравера з назвами селищ Зубря та Зубрці, що на Львівщині. Протягом життя Н. Зубрицький буде перебувати в багатьох монастирях України: в Крехівському, Унівському, Львівському, Почаївському, Київському, Чернігівському. В Києво-Печерській лаврі гравер стане ієромонахом, а закінчить своє життя 1724 року в Чернігові.

Найбільш значущим творчим здобутком Н. Зубрицького став цикл гравюр до філософсько-моралістичного твору "Ифіка ієрополітика..." Це ілюстроване 67-ма гравюрами видання акумулювало в собі цілий комплекс моральних, філософських та релігійних настанов, якими послуговувалося тогочасне суспільство. Воно призначалося для духівництва, "заменяя ему руководства в затруднительных случаях пасторской практики". "Ифіка..." відноситься до так званої "емблематичної літератури", яка набула особливого поширення з XVI ст. в країнах Західної Європи.

Ілюстрував "Ифіку..." Никодим Зубрицький, але він також, як і автори віршованого тексту, не пішов шляхом сліпого копіювання. Гравер творчо переосмислив зразки західних гравюр, сюжети яких були запозичені з античної історії, міфології, Біблії, суттєво доповнивши їх образами вітчизняної літератури ("Нове небо", "Ключ розумінія" І. Галятовського, "Патерик Печерський" 1661 р.) та українського фольклору. "Ифіка..." була видана на честь гетьмана Скоропадського, у зв'язку з чим на звороті титулу бачимо герб родини Скоропадських, виконаний у техніці ксилографії. Під ним - панегірична присвята гетьманові на декілька сторінок. Далі йдуть графічні зображення з пояснювальними силабічними віршами.

У графічному циклі "Ифіки..." простежується кілька тематичних ліній. Наприклад, тему моральних цінностей розкриває ряд гравюр: "Стидіниє", де зображено дівчину, що закриває обличчя серпанком. На гравюрі "Дружество" відтворено два крилатих серця. На гравюрі "Щедрість" бачимо джерело води. Тут людська риса характеру порівнюється з джерелом. Доводиться думка, що матеріальний статок щедрої людини ніколи не зменшиться, як і вода в джерелі. Далі "Ифіка..." розвиває тему прославлення освіти і вченості в гравюрах "Академія" і "Книг чтеніє". Темі картання суспільних вад присвячені гравюри "Хищение", "Зависть", "Осужденіє". Остання з них ілюструє біблійну притчу про людину, яка бачить в оці ближнього соломинку, а в своєму і колоди не помічає. Про вимоги підкорення владі йдеться в гравюрах "Подчиненіє властям" і "Властелин благоугодный". В мідериті "Властелин благоугодный" відповідальний володар порівнюється з вожаком журавлів, який чатує спокійний сон усієї зграї. Тему взаємної любові батьків і дітей відтворено у гравюрах "Любовь родителей", "Почитание родителей", "Воздаяние родителям". У мідериті "Любовь родителей" Н. Зубрицький вдало змальовує епізод грецького міфу про царя Егея, який, побачивши на кораблях чорні вітрила, в розпачі кинувся в море. Любов до Бога Н. Зубрицький ілюструє гравюрами "Любовь к Богу", "Чин любви к Богу", "Благодать Божа". На одній з них ("Чин любви к Богу") відтворено ангела, що тримає в руках полум'яніюче серце.

Гравюри "Ифіки..." цікаві ще й тим, що в них Н. Зубрицький застосував змішану техніку виконання. Він поєднав роботу штихелем з офортом. Таке комбінування двох технік надало можливість граверові проробити найменші елементи гравюр. Однак Н. Зубрицький не зупинився на детальній проробці обсягів, а вільною, дещо грубуватою, часом переривчастою лінією побудував виразні композиції, від чого його мідерити стали схожими на ксилогравюри.

Високий професіоналізм та вміння Н. Зубрицького органічно поєднувати західні тенденції з національними особливостями справили значний вплив на подальший розвиток українського образотворчого мистецтва.

3. Мистецтво книжковоі графіки України у ХІХ - ХХ ст.

У ХІХ ст. значний внесок в розвиток української ілюстрації зробили видатні українські художники -- Т. Шевченко, К. Трутовський, О. Сластьон.

Костянтин Олександрович Трутовський (*1826 -- †1893) -- український художник-живописець і графік. Трутовський народився у Курську, вихований у родинному маєтку в селі Попівці на Харківщині, 1845--1849 учився в Петербурзькій Академії Мистецтв, з 1860 -- академік. Художник належав до панівного в другій половині 19 століття реалістично-академічного напрямку.

Найкращими полотнами Костянтина Трутовського, є картини: "Весільний викуп" 1881-го року (зберігається у Національному художньому музеї України в Києві), "Дівчина зі снопами", "Повінь", ілюстрація до твору Марка Вовчка "Чумак". Крім творів Марка Вовчка ілюструє Трутовський також українські твори Миколи Гоголя, Тараса Шевченка. Цікавить художника і етнічна межа між зонами розселення українського і російського народів, яка проходить саме повз його Курську губернію. Цій темі присвячені дві його картини - "Переселенці в Курській губернії" і "Хоровод в Курській губернії". На першій картині зображені російські селяни, які за наказом уряду переселяються на українські землі. З собою вони несуть убозтво і злиденність у цей, веселий і квітучий колись край. На другому полотні - люди у російському народному вбранні танцюють танок біля українських біленьких хат. Так, на думку художника, одна національна культура вбирає у себе елементи іншої національної культури.

Сластіон, Опанас Георгійович (Сластьон, Сластіонов; 1855--1933) -- український живописець, графік, архітектор, мистецтвознавець, етнограф, громадський діяч і педагог.

Після закінчення академії мандрував по Україні, замальовував краєвиди, пам'ятки, сільські типи у характерному народному вбранні, речі селян, побуту, зразки різьблення та ін.

У 1883--1885 рр. проілюстрував поему Т. Г. Шевченка "Гайдамаки", у 1894--1895 створив серію літографій до альбому "Старовина українська і запорізька", у 1875--1928 -- галерею портретів українських кобзарів. Досліджував і популяризував кобзарське мистецтво, народну творчість, кустарні промисли.

У ХХ ст. ілюстрації відомих українських художників І. Їжакевича, В. Касіяна, М. Дерегуса, О. Кульчицької, В. Литвиненка, С. Адамовича, О. Данченка, Г. Якутовича та багатьох інших митців відзначалися різноманітністю художніх стилів, органічним взаємозв'язком з літературними текстами.

У розвитку української графіки початку XX ст. провідне місце посідає Г. Нарбут (1886--1920).

Нарбут Георгій Іванович - художник-графік, викладач. Фундатор українського книжкового мистецтва.

Народився у родині збіднілого поміщика. Художню освіту здобув самотужки, переписуючи книжки старовинними шрифтами та копіюючи гравюри з Біблії. Ранні твори були виконані під впливом художників з "Мира искусства", зокрема І. Білібіна і М. Добужинського, яких можна вважати Нарбутовими наставниками. Це ілюстрації та оформлення казок "Горошеня", "Снігуронька", "Кощій безсмертний". Згодом Нарбут починає студіювати техніку гравюр А. Дюрера та середньовічних майстрів ксилографії, виїздить до Мюнхена, де уважно вивчає твори німецьких художників. У графічних роботах Нарбута, виконаних в Мюнхені, з'являються нові риси, народжені прагненням оновити техніку, характер композиції, саму манеру виконання. Будинки, ліхтарі, вузенькі вулиці Мюнхена, а над ними -- чорне небо, навпіл розрізане кометою, що вразила уяву митця, будуть потім траплятися у творах Нарбута, зокрема в ілюстраціях до казки Г. Х. Андерсена "Старий вуличний ліхтар".

Повернувшись додому, Г. Нарбут заглиблюється у вивчення українських стародруків, народного декоративного мистецтва. Митця дедалі більше захоплює геральдика, українська старовина, він неначе поринає у XVII -- початок XIX ст., коли панував стиль ампір. Силуетні композиції, характерні для ампіру, надихають Нарбута на створення силуетних портретів та ілюстрацій, зокрема силуетними картинками він ілюструє байки І. Крилова та казки Г. -- К. Андерсена. Слідом за стилем ампір увагу митця привертає культура українського бароко і він стає одним із перших дослідників української художньої старовини, яку майстерно відтворює у таких виданнях, як "Малоросійський гербовник", "Герби гетьманів Малоросії", "Стародавні садиби Харківської губернії". Творчим підсумком цих варіацій на тему українського бароко стала "Українська абетка" -- фантастична і весела.

Революційні події та громадянська війна спонукали Г. Нарбута до активної громадської праці -- з березня 1917 р. він живе у Києві, ініціює заснування Української академії мистецтва, стає її ректором.

Водночас виконує ескізи для українських карбованців, оформлює нові журнали "Мистецтво", "Зорі", "Сонце праці", де використовує створений ним шрифт та систему комплексного оформлення видань, що стали взірцем для наступних поколінь художників книги.

Газета "Україна молода": " Художник української держави -- так можна назвати одного з найвидатніших графіків ХХ століття, який називав себе "мазепинцем полку Чернігівського, Глухівської сотні". Георгій Нарбут творив зоровий імідж відновленої України: Герб і Печатку, зразки цінних паперів і монет, поштових марок. Його творчість живилася давнім українським малярством, рукописними книгами й стародруками, геральдикою українських родів. Орнаменти вишивок і гаптувань, ткацтва й писанкарства, різьблення і вибійок у творчій праці Нарбута виявлялися у цілком сучасних, професійних роботах. Розмаїття народного трансформувалося через серце і руки майстра в нове, національне українське мистецтво".

Їжакевич Іван Сидорович (Ісидорович) - український художник-ілюстратор.

У 1876 - 1782 рр. навчався у Києво-Печерській лаврі в іконописній майстерні, у 1882 - 1884 рр. в Київській художнійній школі М. Мурашка. Протягом двох років, не залишаючи навчання, брав участь у реставрації фресок ХІІ ст. Кирилівської церкви. Наприкінці 1884 р. Їжакевич вступає вільним слухачем в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв. У 1888 р. залишає Академію. Протягом двадцяти дев`яти років працював в журналі "Нива", зробивши кілька сот ілюстрацій.

У 1905 р. був прийнятий на посаду викладача в іконописну школу Києво-Печерської лаври, де разом з учнями розписував храми монастиря - церкву Всіх Святих (1906), Трапезну палату (1903) та Трапезну церкву (1903). Ескізи всіх розписів розробляв особисто І. Їжакевич.

У 1937 р. виконав ілюстрації до "Лісової пісні" Лесі Українки, "Fata Morgana" М. Коцюбинського та ін. Пише станкові картини - "Кий, Щек, Хорив і сестра Либідь" (1907), "Повстання гайдамаків" (1939) та ін.

Василь Ілліч Касіян народився 1 січня 1896 року в багатодітній родишні Ілаша та Євдокії Касіянів у селі Микулинці, що мальовничо розташувалося вздовж лівого берега Прута (тепер це південне передмістя старовинного міста Снятина).

Початкову освіту отримав у Снятинській семирічній (1903), виділовій (1905) та цісарсько-королівській реальній (1908-1915) школах, виявивши неабиякі здібності до малювання. Після Першої світової війни - студент Празької Академії образотворчих мистецтв. Празький період (1920-1926) став одним з найяскравіших у творчості художника, приніс йому європейське визнання та утвердження в професійному мистецтві.

Повернувшись в Україну (лютий 1927) і розпочавши свою педагогічну працю на посаді професора Київського художнього інституту, Василь Касіян став засновником цілої мистецької школи української графіки ХХст., що грунтувалася на засадах реалізму, народності та демократизму.

Дбаючи про книжкову справу, підготовку кваліфікованих кадрів, майстрів видавничого мистецтва, в 1930р. В.Касіян переїхав до Харкова для організації Українського поліграфічного інституту. В Харкові художник жив до 1941 р., початку Другої світової війни. У 1944р. художник повернувся із Середньої Азії (м.Самарканд), де перебував в евакуації, до Києва і продовжив плідно працювати на посаді професора Київського художнього інституту (до 1976р.).

Олена Львівна Кульчицька належала до справжніх митців-енциклопедистів; яскраво й повнокровно виявила свої численні обдарування, зокрема у живописі, акварелі, всіх видах і техніках гравюри, килимарстві, художній кераміці, ковальстві, ювелірній справі, проектуванні архітектурного декору, емалі, етнографії.

Саме з ім'ям Олени Кульчицької пов'язане відродження гравюри в Західній Україні після понад сторічної перерви. До тонкощів оволодівши майстерністю різних графічних технік: деревориту і ліногравюри (чорно-білої та кольорової), офорта, акватинти, вона з першого ж свого дебюту на виставці у Львові (1909) здобула загальне визнання. Її гравюри захоплюють лаконізмом і простотою, багатством, емоційністю художнього вислову, глибиною задуму та змісту, гострою політичною спрямованістю, актуальністю тематики. Народне життя в минулому та сучасному художниця широко відбила у циклах гравюр: "Страхіття війни" (1915-1916), "Історія княжих часів" (1918), "Портрети українських письменників" (1920), "Лихоліття українського народу" (1930), "Народна архітектура" (1931), "Славні жінки минулого" (1934), "Гуцульщина" (1935), "Легенди гір і лісів" (1936), "Архітектура старого Львова" (1939).

Чимало творів Олени Львівни, які увійшли до золотого фонду українського графічного мистецтва, виконані рідко вживаною у наш час технікою меццо-тинто. Як і в кожній іншій техніці, рука Кульчицької і в цьому механічному способі відтворення задуму не знала перепон, а її творча уява - обмежень. Контрастністю чорно-білих відношень, м'якістю тональних переходів художниця будувала завершену цілість, надихала твори емоціональною силою, із властивим тільки їй умінням підпорядковувала засоби меті. Художниця створила безліч графічних перлин, які розійшлися по світу, переступили межі часу й простору, несли, несуть і нестимуть людям радість і насолоду.

У галузі української книжкової графіки постать Георгія Якутовича, народного художника України, дійсного члена Академії мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка -- явище унікальне і самобутнє. Це була високо інтелігентна, шляхетна людина. Його творчість завжди відповідала високим художнім і моральним критеріям, не втрачала свого народного призначення у найвищому розумінні цього слова. Георгій Якутович народився 1930 року в Києві. Закінчив Київську художню школу, графічний факультет Київського художнього інституту, де згодом викладав композицію та книжкову графіку. Академік Георгій Якутович присвятив свій талант Україні, її історії і кращим зразкам української літератури. Уже перші невеликі книжки, проілюстровані Г. Якутовичем ("Про бідного парубка й Марка багатого", "Казка про липку і зажерливу бабу") і видані дитячим видавництвом "Веселка" у 1960-1962 рр., позначені першими знахідками майстра. У них створено цілісний графічний образ книги, в основі якого лежать по-новому переосмислені прийоми українського народного мистецтва й старовинної гравюри. Співпраця Г.В. Якутовича з видавництвом "Веселка" була тривалою і плідною. Роботи його з'являлися не часто, але кожна з них була найвищого рівня книжкової культури, розуміння тексту, фахової майстерності. У 70-90-х роках ХХ ст. Георгій Якутович ілюстрував народні казки, твори відомих українських письменників "Золоторогий олень" Д. Павличка, "Карби. Чічка. Злодія зловили" М. Черемшини, "Козак Голота" М. Пригари, "Ярослав Мудрий" і "Свіччине весілля" І. Кочерги, "Захар Беркут" І. Франка, "Кленові листки" В. Стефаника, "Слово про Ігорів похід", "Повість минулих літ", "Слово про Ігорів похід та його доба" Б. Яценка та інші.

У 1982 році найвищою нагородою СРСР у галузі книжкової графіки -- дипломом ім. І. Федорова, була відзначена "Повість минулих літ" (ілюстрації Г. Якутовича, оформлення В. Юрчишина). У цьому ж році на Міжнародній виставці мистецтва книги в Лейпцигу Георгій Якутович був нагороджений бронзовою медаллю за ілюстрації до книжок "Повість минулих літ", "Кленові листки" В. Стефаника. 1983 року Г. В. Якутовичу було присуджено Національну (тоді Державну) премію України імені Тараса Шевченка за ілюстрування книжок "Повість минулих літ", "Слово про Ігорів похід", "Козак Голота" М. Пригари та збірку "Карби. Чічка. Злодія зловили" М. Черемшини. Ілюстрації Георгія Якутовича до величних пам'яток літописання ХІІ ст. "Слава про Ігорів похід" (1977) та "Повісті минулих літ" (1981) стали високим досягненням в національному образотворчому мистецтві. Незважаючи на невеликий формат, мініатюрність заставок, кінцівок, незначних за розміром сторінкових ілюстрацій першої книжки, офортам графіка властива піднесеність, епічність. Художник не переповідає епізоди, а переосмислюючи найбільш напружені моменти, створює яскраві зорові асоціації літературного образу. Використання вишуканих зеленавих, палевих, світло-коричневих кольорів робить книгу урочисто-ошатною. Ілюстрації великого художника стали справді мистецьким і світоглядним відкриттям доби Київської Русі. Своєю творчістю Георгій Якутович стверджував: "Художник повинен побачити в натурі весь той шар самобутньої культури, шар життя народного і відчути свою органічність на цьому тлі невіддільність від цієї землі, з якою він зв'язаний усіма порами, усім настроєм душі. Яскрава творчість художника тісно пов'язана з традиціями своєї нації". Про його творчість докладніше читай в рекомендованих виданнях.

Слід відзначити, що в мистецтві книжкової графіки першої третини ХХ ст. простежується постійна взаємодія інтернаціонального і національного, загального і традиційного бачення. У 70-ті роки ХХ ст. у багатьох вітчизняних виданнях дитячої літератури текст і ілюстрації розглядалися як органічне ціле. За думкою митців такий синтез мав краще впливати на розвиток дитини, формуючи у неї позитивне ставлення до навколишнього світу. У 90-ті роки ХХ ст. процес становлення незалежної Української держави та історичні зміни, що відбувалися в українському суспільстві вочевидь вплинули на творчість вітчизняних художників-ілюстраторів. Митці почали звертатися до історичних подій козацької доби і відтворювати їх у своїх малюнках. У цей час художники опановують мистецтво українського бароко, звертаючи увагу на ікони, витвори народних ремесел. Вони відкривають для себе непересічні цінності українського бароко, поєднуючи його з новітніми загальноєвропейськими художніми течіями -- модерном, символізмом, неопримітивізмом, футуризмом, реалізмом, сюрреалізмом, Ар деком, неокласиком. Значний вплив на творчість молодих українських художників-ілюстраторів мав новий стильовий напрямок "неоромантизму", який сприяв створенню дитячих ілюстрацій, сповнених чарівності, красоти і доброти.

4. Майстри дитячої ілюстрації. Українські художники-ілюстратори ХХ ст..

В цієй частині мого дослідження хочу зупинитися на творчості видатних українських художників-ілюстраторів видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

Популярність і міжнародне визнання за високохудожнє оформлення книг для дітей та класиків вітчизняної літератури отримав Лавро Костянтин Тихонович(1961), український художник-ілюстратор, книжковий графік.

Народився 11 березня 1961 року під Диканькою на Полтавщині. З дитинства він захоплювався малюванням і мріяв стати професійним художником. Значний вплив на вибір професії Лавра мали його перші вчителі -- Євген Олексійович Звєздов, Ліна Петрівна Стебловська, про яких він завжди згадує з теплотою і великою вдячністю. За рекомендацію викладачів Лавро навчався в Республіканській Художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка в Києві. На той час Художня школа була єдиним в Україні спеціалізованим навчальним закладом, де готували фахівців у галузі образотворчого мистецтва.

У 1979 році після закінчення Республіканської Художньої середньої школи Кость Лавро був призваний до армії. Закінчивши військову службу, він вирішив здобути вищу мистецьку освіту і поступив на факультет графіки в Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (Українська академія друкарства) у місті Львові. У період навчання в інституті Кость Лавро багато експериментував, намагаючись синтезувати елементи різних художніх напрямків в мистецтві і знайти свій особистий шлях. Велику роль на формування власного стилю мали наставники майбутнього графіка -- відомі українські митці Іван Остафійчук і Феодосій Гуменюк.

По завершенні вузу у 1988 році Кость Лавро поступив на роботу в популярний серед дітлахів журнал "Барвінок", де працював художнім редактором. Пізніше він плідно трудився в журналі "Соняшник" та видавництві "Дніпро", де оформив понад двадцять книжок для дорослої аудиторії.

У 90-ті рр. ХХ ст. Костянтин Тихонович Лавро підготував серію цікавих ілюстрацій для відомих українських видавництв "Свенас", "Криниця", "Довіра", "Грайлик". Співпрацюючи з видавництвом "Криниця", обдарований художник виконав оригінальні ілюстрації до популярних українських народних казок: "Колобок", "Курочка ряба", "Ріпка", "Лисиця та Журавель", "Пан Коцький", "Кирило Кожум'яка", "Солом'яний бичок", "Рукавичка". У цих книжках Кость Лавро виявив себе вмілим художником-анімалістом. У своїх малюнках він майстерно передав рухи тварин -- лисенят, ведмежат, вовченят, гусенят і вміло показав їх характерні "звички". Завдяки чудовому художньому дару Костянтину Лавру вдалося перетворити звичайних звірів на казкових героїв. На сторінках дитячих книжок, які він ілюстрував, читачі мали можливість спостерігати за поведінкою здивованого кота "пана Коцького", хитрої рудої лисиці і простодушного зайця. Такий прийом Кость Лавро застосовував невипадково. Художник вважав, що створені ним анімалістичні образи мають передавати дітям почуття ідеальної гармонії світа і добра.

У 90-ті роки ХХ ст. в житті і творчості Костянтина Тихоновича Лавра відбулися значні зміни. У 1991 р. він став членом Національної Спілки художників України. У 1992 році відомий український поет Іван Малкович організував дитяче видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Талановитий підприємець чудово розумів, що на початку ХХІ ст. ілюстрована книга в Україні має важливе значення для духовного розвитку дітей дошкільного віку і молодших школярів, адже вона допомагає їм ознайомитися з чарівним світом казок і стати добрішими. І. Малкович запросив К. Лавра в колектив знаних українських художників-оформлювачів видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Згодом Лавро зайняв посаду головного художника. Ця відповідальна робота потребувала від нього прийняття нової, оригінальної концепції у створенні ілюстрацій до дитячих книжок. У всіх своїх роботах митець намагається глибоко проникнути в тексти книжок і на їх основі створити оригінальні, пластичні образи, зробити їх доступними для розуміння дітей і художніми засобами вплинути на розвиток їх культури. Працюючи над ілюстраціями до багатьох видань дитячої літератури Кость Лавро виявив себе високопрофесійним художником, який здатен працювати в різних жанрах і стильових напрямках образотворчого мистецтва.

Владислав Єрко -- визначний майстер української книжкової графіки.

Єрко народився 1962 року в Києві. Навчався на кафедрі "Мистецтво книги" Київського Поліграфічного інституту (1984-1990). Член Спілки художників. Працював у жанрі кіноплакату. Володар 2-ї премії Московського Міжнародного конкурсу плакату (1987).

У книжковій графіці працює з 1989 року. Ілюстрував твори Шекспіра, Свіфта, Гофмана, Льюїса Керрола, Германа Гессе, Умберто Еко, Кастанеди, Пауло Коельо, Річарда Баха, українські народні казки та ін.

Художник каже, що завжди вибирав собі роботу, бо ніколи не міг робити того, що не хотів робити. Саме тому він відмовлявся малювати обкладинки, кожна з яких у 1992 році коштувала близько 150 доларів. Натомість усі свої сили Єрко віддавав дитячій ілюстрації, за яку, за словами художника, і платили смішно, так іще і не хотіли брати.

Владислав дивувався, чому при бажанні зробити хорошу дитячу книжку, ти не маєш такої можливості, у той час як довкола було видно багато інших не найкращих книжок.

"Я був упевнений, що коли я прийду зі своїми картинками, то мені скажуть "Клас! Випускаємо!". Гроші мене цікавили зовсім в останню чергу. Можливо, це видасться незрозумілим і не щирим, але можете мені повірити, що біль від нереалізації був набагато більший, ніж якісь фінансові скрути".

У 1991 році було створено видавництво "Софія". Владислав Єрко каже, що потрапив туди випадково, а можливо, то була доля: "Знаєте таке відчуття, коли тобі раптом починають у той чи інший період життя траплятися потрібні люди, ті, яких вам не вистачало? Я дуже вдячний Богу за те, що в мене це відбувається в житті".

Після випуску однієї брошурки, видавець Юрій Смірнов купив права на перші три книжки Карлоса Кастанеди: "І знову ж таки - Юрі трапилися люди, які чомусь дали якісь шалені гроші на те, щоб він надрукував величезний тираж... і книжка раптом вистрілила!".

"Отак буває, сидиш на безриб'ї, у тебе якась жахлива "пєрєсмєнка", у тебе закінчився гонорар від попередньої книжки, а наступним і не пахне - і тут з'являється Юра Смірнов, якому ти робиш обкладинку до перших трьох книг Кастанеди, яку він забуває в таксі".

"Потім другий оригінал обкладинки... і друкується. Потім буквально за два тижні я довідуюсь, що продажі шалені, видавництво стає на ноги. Просто так склалося".

На час зустрічі з Іваном Малковичем, засновником дитячого видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", Владислав Єрко мав кілька ілюстрацій до "Снігової королеви" та "Казок Туманного Альбіону", з якими ходив по інших видавництвах.

Йому відмовляли, а Малкович подивився на роботи і сказав: "Роби" - так зав'язалася їхня подальша співпраця, що принесла славу і видавцю, і ілюстратору.

За словами Єрка, Іван Малкович не завжди приймає запропоновані варіанти ілюстрації: "Якщо йому щось не подобається, а йому часто щось не подобається.... Тоді ми катаємося клубком якийсь час, крутимо дулі в кишені одне одному - потім сходимось. Насправді, зараз конфліктів майже немає".

Ілюстрації до "Снігової королеви" Владислав Єрко малював два роки. Каже, що взагалі працює дуже повільно - одна ілюстрація може зайняти в нього майже місяць.

Повільний темп роботи та те, що Єрко іноді дозволяє собі зробити на чиєсь прохання повтор до "Снігової королеви", виливаються в ненайтепліше ставлення до своїх ілюстрацій:

"Є бажаючі, які хочуть повісити у себе варіації до книги. Я роблю це з великим небажанням, бо страшенно не люблю повторювати зроблену роботу. Але іноді це робиш, бо гроші ще ніхто не відміняв".

"Я на ці ілюстрації стільки років дивлюся... у мене немає ніяких теплих відчуттів - вони для мене, як бородатий анекдот, який тобі переповідають до безкінечності".

Владислав Єрко працює вдома. Колись у нього була майстерня - місяці зо два - але художник її закинув, бо вона щодня з'їдала по дві години на транспорт.

"Мені простіше прокинутись, почистити зуби, прийняти душ, випити кави і сісти працювати. Тим паче, що майстерня - це окрема кімната. Але навіть тоді, коли я жив в іншому житті і в іншій квартирі, і там все було в одній кімнаті - працював я тоді абсолютно з не меншим задоволенням".

Раніше Єрко розповідав, що Малкович, бувало, брав його ілюстрації, йшов на Бессарабський ринок і пропонував тітонькам-продавцям вибрати, яка саме робота подобається їм більше. Зараз видавець, за словами художника, вже так не робить, натомість у Єрка з'явилася домашня "художня рада".

У сім'ї роботи Владислава оцінюють скептично: "Особливо дитятко - воно у мене таке скептично-цинічно... такий собі усний варіант журналу "ШО". Скепсис і кислотний гумор".

Дочка Владислава Єрка має художню освіту, тому окрім покритикувати роботи батька, вона допомагає йому у роботі: "Якісь речі вона робить набагато краще, ніж я. Наприклад, "Гамлет" для Малковича - вона робить мені якісь текстури, формальні речі, які у мене виходять гірше".

Щоб стати ілюстратором, треба бути посидючим і послідовним, пояснює Єрко. "Якщо живописець може змінюватися від однієї картини до іншої, то в ілюстратора інша задача - книжка складається із кільканадцяти картин і всі вони мають бути виконані в єдиному ключі".

Працює Владислав Єрко зранку, щоразу дивуючись здатності часу стискатися або навпаки розтягуватися: "Я зараз став жайворонком - перекувався із сови. Можу сісти о 8 годині працювати і закінчити о 10 вечора - виходить 14 годин".

"А можу просидіти ці 14 годин і нічого не зробити, або наробити купу якогось мотлоху - нецікавого і бездарного. Можу пропрацювати дві години зранку. Зранку завжди час якось стискається - ти встигаєш до 10 години зробити дуже багато. І потім не можеш зрозуміти - чому? А буває, що після обіду час стає ватним і ти в ньому грузнеш".

"І так все життя спостерігаєш за цим... Шукати логіку з нашими людськими мізками в Божому промислі виглядає самонадіяним блюзнірством. Я дуже не люблю людей, які можуть все пояснити, матеріалістів. Бо все своє життя я відчуваю його нематеріальність".

"Я завжди бачив якісь знаки, розумів, що це знак, а це тобі вдруге, дурню, невже ти не бачиш, а це втретє - чому ти не робиш висновків! Це не ті речі, про які треба говорити. Речі, які відчуваєш, не потребують слів".

ілюстрація гравер бароко графіка

5. Графічні техніки в ілюстраціях дитячої книги

Взагалі, ілюстрації дитячих книжок різняться між собою не тільки художніми техніками та прийомами, а також специфічними художніми манерами художників-ілюстраторів, застосуванням ними художніх інструментів та матеріалів. Тому, зрозуміло, що дитячі ілюстрації, навіть призначені для одного і того самого віку дітей, можуть дуже сильно відрізнятися між собою.

В залежності від смаків і стилю виконання художника, в ілюструванні дитячої книжки можуть брати участь: класичні графічні техніки друку, також різноманітні техніки рисунку та станкової графіки, аплікації з витинанками, паперова пластика, різноманітні колажі, художня фотографія, комп'ютерні графічні програми, і ще дуже багато чого цікавого.

Якщо художник хоче ілюструвати книгу для дітей, він повинен сам для себе визначити ряд необхідних завдань і їхнє вирішення. В першу чергу - врахувати вік дитини, для якої призначена книга, і вирішити, яку техніку він буде застосовувати. Одна техніка підходить для дітей дошкільного віку, друга для пригодницьких книг, ще інша для класиків, адаптованих для дітей та юнаків. В такому випадку зустрічатимуться труднощі, так як ілюстратор обов'язково повинен співставляти свої ілюстрації з ілюстраціями вже існуючих видань, тим більше, якщо це такі шедеври, як ілюстрації Гюстава Доре для "Дон Кіхота" або ж ілюстрації Хеблота Брауна в перших виданнях романів Діккенса.

Якщо сучасний ілюстратор хоче ілюструвати такі книги, він повинен позбутися сильного бажання імітувати знайомі характери і створити свою власну атмосферу, свій впізнаваємий образ. При цьому, хоч-не-хоч, але необхідно враховувати думку видавництва, - бо саме воно відповідає за комерційний успіх книги, краще орієнтується у вподобаннях батьків, які будуть купувати книгу і, нарешті, дитини, котра буде її читати. Справді, ілюструвати дитячу книжку, справа не з легких.

Більшість видавництв вітають ілюстрацію виконану в сучасному дусі, тому що вона більш вигідна в комерційному відношенні, і відмовляються від класичної техніки, вважаючи її застарілою. Зрозуміло, дух часу постійно потребує чогось нового, незвичного, оригінального і "сучасного" в усіх відношеннях. Під поняттям "сучасний" розуміється не дещо абстрактне, а дещо сміливе, оригінальне, можливо надмірне, перебільшене, що відтворює речі під новим кутом зору, новим, сучасним способом.

Але, на жаль буває, що в гонитві за сучасним баченням, видавництва випускають у світ продукт сумнівної якості. І тут є кілька причин. Одна з них в низькому рівні мистецької освіти видавців. Бо ж посередньому або поганому художнику завжди легко сховати брак таланту під вишуканою мазаниною сумнівного смаку і якості та пропонувати ці проби пензля в якості творчості в стилі модерн, а недалекий видавець цього не помічає і приймає як новий оригінальний продукт.

Правда, може статися, навіть якісні професійні ілюстрації будуть шкідливими, так як опинилися не в тому місці і не в той час. Можливо, дорослі приймають сучасну ілюстрацію, тому що у них є достатня освіта та культура, щоб побачити в ній прекрасне. Але чи питаються дорослі у самих дітей їхні смаки і потреби?

А що ж треба дітям? В першу чергу щось таке, від чого вони будуть отримувати естетичне задоволення без особливих психічних зусиль. З іншого боку, це може бути щось, що примусить подобатись їм, лише тоді, коли вони це зрозуміють і знайдуть в цьому зміст. Факт залишається фактом - сучасну дитину більше приваблюють ілюстрації сучасних книг, ніж ілюстрації в книгах, які любили їхні батьки, коли були дітьми.

Деякі помилково рахують, що діти люблять книги, ілюстровані дитячим наївним способом, тому що вони їх ліпше розуміють, бо говорять тією ж мовою, як дитина. З цим можна посперечатися. Адже дитина ніколи не задоволена своїми малюнками, намагаючись їх поліпшити. Вона задовольняється тільки прагненням, відчуваючи задоволення від творчості. Та дитина здатна побачити різницю між якістю своїх малюнків і більш професійними малюнками. Вона здатна зрозуміти досконалість, і порівняти гарні картинки з поганими. Вона захоплюється більш кращими малюнками своїх однолітків або дорослих і прагне удосконалювати свою техніку так, щоб як можна краще їх копіювати. Якщо дитині дати дитячі малюнки, як вона зможе розвивати свої навички, порівнювати та покращувати свої естетичні погляди? Мабуть, дорослим здається, що дітям сподобаються дитячі малюнки, як дорослим дорослі, але швидше так: дорослим подобаються ілюстрації в дитячому стилі, як дітям в дорослому.

Ілюстрація може бути сучасною або наївною, гумористичною або серйозною, в залежності від жанру. Але вона завжди повинна бути привабливою, легкозрозумілою і професійною в усіх відношеннях, так само, як і текст. Якщо ілюстрація не буде відповідати цим вимогам - книга може завдати тільки шкоди дитині, її психічному і моральному здоров'ю.

Професійні художники-ілюстратори створюють ілюстрації різноманітними способами в різних стилях і усілякими техніками виконання, використовуючи при цьому різні матеріали, інструменти, засоби та художні підходи.

Сьогодні в українській дитячій ілюстрації можна спостерігати переважно класичні графічні техніки виконання в поєднанні з комп'ютерною графікою, часом трапляються ілюстрації виконані аквареллю, темперами, іншими художніми матеріалами. Переважно це живописні техніки акриловими, гуашами, або олійними фарбами, кольорові олівці та пастелі, деколи використовуються тканина та інші матеріали, приміром для передачі фактури, і взагалі в конструкції. Ну і, звичайно, майстерно виконані ілюстрації за допомогою комп'ютерних технологій.

Самим поширеним в ілюструванні, в останні десятиріччя, є використання акварелі і різних прийомів змішування фарби в поєднанні з кольоровими олівцями, пастелями, використання туші.

Щодо акварелі - є кілька технік, про які можна згадати. Наприклад лесіровка. Ще один прийом - техніка акварелі по-сухому. Є ще й техніка акварелі по-вогкому.

Говорячи про акрилові фарби та техніки їх використання, можна згадати про їхні переваги. В реалістичному або символічному живописі можна без труднощів впізнати форми, що асоціюються з конкретними реальними предметами, в той час як абстрактний живопис, у формах, не підтверджуючись, вражає, перш за все, кольором та фактурою, які переносять глядача в казковий світ почуттів і переживань. Невипадково акрилові фарби стали найулюбленішим засобом авангардного живопису, що є популярним і сьогодні.

Усі ефектні акрилові кольори отримують за допомогою синтетичних пігментів. Ці кольори неможливо відтворити шляхом змішування інших готових фарб.

Одна з багатьох привабливих можливостей акрилових фарб: колаж, що представляє собою наклеювання різноманітних клаптиків паперу, картону, тканини та інших матеріалів, перед тим пофарбованих акрилами, на яку-не-будь основу. .