Дослідження фольклору і фольклористики болгар в українській науці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського

УДК 398 (497.2)

Дослідження фольклору і фольклористики болгар в українській науці

10.01.07 - фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Горбань Ірина Павлівна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі народної творчості та мистецтва зарубіжних країн Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. фольклор болгарський творчість

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Шумада Наталія Сергіївна Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук РУДА ТЕТЯНА ПЕТРІВНА Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук ГАРАСИМ ЯРОСЛАВ ІВАНОВИЧ кафедра української фольклористики ім. Ф. Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка, асистент.

Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Кабінет Міністрів України, м. Київ.

Захист відбудеться 20 червня 2000 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (01001 м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

Автореферат розісланий 19 травня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради МИКИТЕНКО О.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Фольклор - це вмістилище духовних скарбів народу, які потребують ретельної фіксації, впорядкування й оцінки. Тому неабияке значення має діяльність українських учених на ниві дослідження фольклорної культури не тільки українського, а й інших слов'янських народів. Звідси - потреба систематизувати надбання попередників, по-новому підійти до оцінок зібраного фольклорного матеріалу та питань, порушених у працях українських дослідників, присвячених проблемам народної творчості слов'ян; виокремити продуктивні положення, які потребують поглибленого аналізу, що й стало підставою нашого звернення до історіографічного аспекту викладу.

Здобутки українських учених у різних галузях знань упродовж багатьох років розглядалися лише у контексті досягнень радянської науки, сьогодні відкриваються нові перспективи дослідження. З огляду на це, надзвичайно актуальним є уважне вивчення спадщини українських гуманітаріїв та їхнього внеску у світову науку. На підході до створення корпусу історії української фольклористики виникла потреба з'ясувати роль наших дослідників у становленні та розвитку науки про народну творчість загалом і болгарської фольклористики зокрема.

Актуальність вибраної теми визначається не лише недостатньою її вивченістю, а й потребою продовжити те, що вже в цьому напрямі зроблено. Одним з перших кроків до осмислення й оцінки значення внеску українських учених у становлення та розвиток болгарської науки про народну творчість була монографія Н. Шумади “Українсько-болгарські фольклористичні зв'язки (період Болгарського відродження)” (1963). Деякі аспекти цієї проблеми простудійовані у працях Г. Сухобрус, О. Мордвінцева та Т. Рудої. Але окремої узагальнюючої комплексної і системної праці, присвяченої цьому питанню, сьогодні немає ані в українській, ані в болгарській науці. Спробою розв'язати цю актуальну проблему є реферована дисертація. У ній автор неупереджено, без ідеологічних стереотипів проаналізувала науковий доробок українських учених, які займалися проблемами болгарської народнопоетичної творчості, й оцінила значення їхніх праць для становлення та розвитку болгарської фольклористики від її зародження як окремої галузі знань і до сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі народної творчості та мистецтва зарубіжних країн Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, у наукові плани якого входить дослідження народнопоетичної творчості слов'ян та вивчення їхніх фольклористичних взаємин.

Мета і завдання дослідження. На основі аналізу спадщини українських фольклористів поставлено мету дослідити ту її частину, яка стосується вивчення болгарської народнопоетичної творчості. Мета передбачає розв'язання таких завдань:

показати причини зародження інтересу українських учених до народної словесності болгар;

розглянути основні етапи її вивчення в Україні, починаючи з фрагментарних відомостей про поетичні твори болгар і закінчуючи ґрунтовними працями з окремих питань болгарської фольклористики;

висвітлити внесок окремих учених та наукових центрів України у становлення і розвиток болгарської науки про народну творчість;

окреслити головні напрями досліджень українських науковців у контексті проблематики болгарської фольклористики.

Наукова новизна одержаних результатів. Як дисертаційне дослідження сформульована тема розглядається вперше. Вперше розкрито зміст наукових розробок українських учених щодо таких важливих розділів болгарської фольклористики як героїчний та історичний епос, обрядова творчість, народна проза; підсумовано наслідки їхньої діяльності у галузі болгарської музичної фольклористики та народної словесності болгарської діаспори в Україні. Знайдено й прокоментовано із залученням найновіших досягнень сучасного слов'янознавства фактичний матеріал, що вперше вводиться у науковий обіг. Збагачено наукову бібліографію, належне місце в слов'янській історіографії посіли імена учених, повернутих із забуття в фольклористику України і Болгарії.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання для читання лекцій зі слов'янського фольклору та історії української і болгарської фольклористики у вищих навчальних закладах освіти, у викладанні курсу народознавства у болгарських школах Одещини, для написання дисертаційних, дипломних і курсових робіт тощо. Матеріали дослідження можуть бути залучені до створення корпусу історії української та болгарської фольклористики, відповідних розділів підручників, посібників, енциклопедій і словників, а також бібліографічних покажчиків, потреба в яких з уваги на велику розпорошеність літератури у книжкових та періодичних виданнях, тепер відчувається особливо гостро і які сприятимуть поглибленому вивченню проблем у галузі болгаристики.

Апробація результатів дисертації відбувалася на засіданні відділу народної творчості та мистецтва зарубіжних країн Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України й у виступах дисертантки на Міжнародних наукових конференціях та колоквіумах:

1. VI Міжнародний славістичний колоквіум (Львів, 1997); 2. Міжнародна славістична конференція пам'яті професора К. Трофимовича (Львів, 1998); 3. VII Міжнародний славістичний колоквіум (Львів, 1998); 4. V Міжнародна наукова Кирило-Мефодіївська конференція (Одеса, 1999); 5. VІІІ Міжнародний славістичний колоквіум (Львів, 1999).

Результати досліджень були оприлюднені у виступі автора дисертації на українському радіо і телебаченні (болгарська редакція Держтелерадіо України, Одеське обласне телерадіооб'єднання - 1996, 1999).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, приміток та списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 170 сторінок, крім цього, 7 сторінок приміток та 37 сторінок списку використаних джерел, що містить 397 позицій.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження і наукову новизну результатів аналізованої проблеми, сформульовано мету та завдання роботи, висвітлено її зв'язок з науковими програмами, планами і темами відділу, а також подано рекомендації практичного застосування одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія, методика та джерела дослідження” охарактеризовано ступінь вивчення теми.

Інтерес інтелігенції України до поетичної творчості болгарського народу виник ще на початку ХІХ ст. Починаючи від Ю. Венеліна, українські вчені зробили значний внесок у формування і розвиток болгарської фольклористики. Цей факт знайшов глибоке визнання у наукових колах Болгарії. Проте увагу дослідників привертала діяльність лише окремих українських фольклористів. Наукова спадщина Ю. Венеліна, зокрема, ґрунтовно висвітлена у дослідженнях В. Гнатюка, М. Попруженка, Ю. Гаджеги, І. Свєнціцького, М. Гольберга, Н. Шумади, Т. Байцури, М. Балабанова, І. Шишманова, В. Златарського, Х. Стоїлова, П. Динекова, С. Тодорова, К. Топалова, Г. Димова, Д. Райкова, П. Безсонова і Є. Соколова.

Деякі відомості про інтерес О. Бодянського до поетичної творчості болгарського народу містяться у працях Л. Мінкової. Внесок В. Григоровича проаналізовано у працях І. Шишманова, С. Романського, П. Ілчева, Д. Тодорова, З. Урбана і К. Вачкової. Неабияке значення для розвитку болгарської фольклористики мала і діяльність М. Драгоманова, яка детально розглядається у дослідженнях М. Сумцова, І. Франка, М. Арнаудова, П. Атанасова та М. Младенової. Погляди І. Франка у галузі болгарської народнопоетичної творчості стали предметом вивчення у численних розвідках М. Малярчука, Т. Рудої, С. Божкова, М. Гольберга, М. Гуця і Л. Терзійської. З інших українських фольклористів, які цікавилися народною словесністю болгар, фрагментарно вивчена спадщина І. Срезневського, О. Потебні, М. Сумцова, Ф. Вовка та М. Малярчука. Окремі згадки про діяльність українських учених на терені болгарської фольклористики трапляються в історіографічних працях кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. - М. Сумцова, О. Пипіна, І. Шишманова, В. Ягича, М. Арнаудова, М. Азадовського, П. Динекова і Х. Вакарельського.

Чимало синтетичних праць з'явилося і у другій половині ХХ ст., але українсько-болгарські фольклористичні взаємини в них і надалі займають другорядне місце. Деякі відомості про діяльність українських учених на терені болгарської науки про народну творчість містяться у працях В. Дмитрука, О. Шпильової, М. Бичварова і В. Горського, Д. Степовика, П. Соханя, В. Москаленка, В. Захаржевської та В. Павленко, яких здебільшого цікавлять українсько-болгарські стосунки у галузі історії, філософії, літератури та образотворчого мистецтва.

Першою спробою в українській науці підійти до вивчення власне українсько-болгарських фольклористичних взаємин, стала згадана монографія Н. Шумади, але дослідження в ній обмежено лише періодом Болгарського відродження. Окремі епізоди українсько-болгарських фольклористичних взаємин охарактеризовано і у студіях Г. Сухобрус та О. Мордвінцева. Інтерес українських дослідників до болгарської музичної фольклористики частково висвітлено у статтях П. Атанасова, І. Качулева, О. Правдюка, С. Балінової та Н. Кауфмана.

У працях С. Мишанича, Н. Задорожнюк, А. Єреми та колективному дослідженні Р. Ангелової, С. Стойкової і Ц. Романської містяться відомості про вивчення українськими фольклористами окремих жанрів болгарської народнопоетичної творчості, однак їхня спадщина розглядається тут у загальнослов'янському контексті і не є об'єктом спеціального аналізу.

Діяльність українських учених щодо збереження фольклорної культури болгарської діаспори в Україні досить детально розглянуто у працях О. Мордвінцева, Н. Шумади, Т. Рудої та Я. Конєвої, а статті З. Василенко, В. Матвієнка, й А. Єреми, присвячені цій темі, переважно інформативні. До історії збирання та публікації народної творчості болгарських мешканців південноукраїнських земель звертався і болгарський учений Н. Кауфман.

Отже, огляд літератури свідчить, що ця проблема не отримала належного висвітлення. Науковці переважно вивчали діяльність окремих українських учених на терені болгарської науки про народну творчість або деякі аспекти українсько-болгарських фольклористичних взаємин.

Головним принципом дослідження є комплексний підхід до поставлених у роботі завдань, в основу якого покладено метод системного історико-оглядового та проблемно-хронологічного аналізу широко охопленого в часі й різноманітного за проблематикою матеріалу. Це дало змогу побудувати цілісну концепцію дослідження наукової спадщини українських учених, які займалися проблемами болгарської народнопоетичної творчості.

Джерельну базу дисертації становить спеціальна наукова література, науково-популярні статті й замітки з періодичної преси ХІХ-ХХ ст., рецензії на дослідження українських та зарубіжних учених, присвячені народній творчості болгар, а також збірники й окремі зразки болгарського фольклору, видані в різний час в Україні та Болгарії. Крім опублікованих праць, широко використані малодосліджені, а почасти й зовсім невідомі рукописні матеріали, що зберігаються в Одеському державному обласному архіві, рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України та відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

У другому розділі “Народнопоетична творчість болгар у колі наукових інтересів українських учених” розглянуто діяльність українських учених, які взяли активну участь у становленні і розвитку болгарської фольклористики, та їхні праці, присвячені проблемам народної словесності болгар.

2.1 На фактичному матеріалі доведено, що формування болгарської фольклористики нерозривно пов'язане з іменем Ю. Венеліна (Г. Гуци), у працях якого поетична творчість болгарського народу вперше стала предметом самостійного дослідження. На той час, коли видатний славіст виступив зі своїми студіями, у Болгарії ще не існувало фольклористики як окремої галузі знань. Він перший порушив питання про її становлення і накреслив програму та напрями розвитку. Надзвичайно важливим був і вплив Ю. Венеліна на болгар. Він не тільки пробудив у них почуття національної гордості і самосвідомості, а й розкрив цінність народної словесності та заохотив до збирацької й дослідницької роботи. Тому його справедливо вважають основоположником болгарської науки про народну творчість і високо цінують заслуги у цій галузі.

Діяльність Ю. Венеліна продовжили його співвітчизники - славісти першої половини ХІХ ст. - О. Бодянський, І. Срезневський та В. Григорович. Зацікавившись поетичною творчістю болгарського народу, вони взяли участь у її збиранні, популяризації та виданні, налагодили близькі творчі контакти з представниками молодої болгарської фольклористики, а також розглянули у своїх працях деякі проблеми народної словесності болгар і стан науки про неї. Неабияке значення мала і викладацька діяльність цих учених, у лекціях яких давалася характеристика маловідомого ще тоді болгарського фольклору та обстоювалася думка про його багатство і високі художні якості. Це вплинуло і на формування наукових інтересів багатьох їхніх студентів, серед яких було і чимало болгар, що виявляли інтерес до поетичної творчості свого народу. Отже, О. Бодянський, І. Срезневський та В. Григорович відіграли важливу роль як в ознайомленні з болгарською проблематикою широкого кола вчених, так і в засвоєнні болгарськими дослідниками досвіду світового слов'янознавства.

На становлення болгарської фольклористики вплинуло і тривале перебування на Україні багатьох болгарських патріотів, які приїжджали сюди на навчання. У дисертаційному дослідженні розглянуто вплив українських учених на формування наукових поглядів В. Априлова, Г. Раковського, П. Славейкова, І. Богорова, Н. Герова, В. Чолакова та Л. Каравелова, діяльність яких стала визначальною для розвитку болгарської науки про народну творчість.

З розвитком національно-визвольної боротьби болгарського народу зміцнюється й українсько-болгарське фольклористичне співробітництво, яке після визволення Болгарії набуває нових форм, вийшовши за межі особистих контактів та поодиноких виступів у пресі. В цей час активізується взаємна інформація, рецензування праць і фольклорних збірників, налагоджується співпраця у періодичних виданнях. Поступове нагромадження матеріалу відкрило шлях до його поглибленого вивчення.

Дослідженню народної словесності болгар в Україні сприяло створення наукових центрів, фольклористичних осередків, етнографічних товариств та періодичних видань. Значне місце у реферованій дисертації займає характеристика наукової діяльності спеціально організованих кафедр славістики Одеського, Харківського і Київського університетів та аналіз творчої спадщини видатних учених, які там працювали і займалися проблемами поетичної творчості болгарського народу: М. Попруженка, О. Потебні, М. Сумцова, М. Халанського та Т. Флоринського.

Новий етап у становленні болгарської фольклористики пов'язаний з діяльністю М. Драгоманова. Видатний славіст розробляв пропозиції щодо поліпшення освіти в Болгарії і брав активну участь в організації першого болгарського університету, впорядковував бібліотеки в Софії й класифікував фольклорний матеріал, а також був одним з ініціаторів створення першого в країні періодичного фольклорно-етнографічного видання “Сборник за народни умотворения, наука и книжнина”, яке відіграло надзвичайно важливу роль в історії болгарської науки про народну творчість. М. Драгоманов виступав на його сторінках як автор і редактор. Крім великих досліджень, учений публікував тут рецензії на етнографічні видання, численні замітки та повідомлення, які містили чимало болгарських матеріалів і вплинули на загальний розвиток болгарської фольклористики, зокрема, на діяльність І. Шишманова та М. Арнаудова, праці яких сприяли посиленню авторитету болгарської науки про народну творчість. Завдяки М. Драгоманову болгарським фольклором зацікавилося і чимало українських письменників та науковців. Чільне місце серед них посідає І. Франко, який до своїх історико-порівняльних досліджень широко залучав болгарський матеріал.

Одним із важливих наукових центрів, громадськість якого підтримувала тісні контакти з Болгарією, на початку ХХ ст. став Львів. З болгарськими дослідниками інтенсивно співпрацювали члени Наукового Товариства ім. Шевченка - В. Гнатюк, І. Франко і М. Павлик, викладачі Львівського університету - І. Свєнціцький, І. Кринський і В. Брухнальський.

Діяльність українських учених, пов'язана зі становленням болгарської науки про народну творчість, розглядається у дисертації на матеріалах, знайдених в Одеському обласному архіві та відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, а також статтях з українських, болгарських та російських періодичних видань ХІХ - початку ХХ століття, частина з яких вперше вводиться у науковий обіг.

Узагальнивши результати проведених спостережень, дисертантка доходить висновку, що поетична творчість болгарського народу посідала значне місце в науковій діяльності українських фольклористів ХІХ - початку ХХ століття. Своїми працями вони не тільки привертали увагу громадськості до народної словесності болгар, а й сприяли розширенню тематики її вивчення.

2.2 Інтерес до дослідження болгарської народнопоетичної творчості, який через різні причини послабився в 1930-1940-х роках, зріс тільки у другій половині 1950-х років. Тоді проблемами болгарського фольклору й фольклористики активно займалися викладачі Львівського університету - І. Свєнціцький, Я. Шуст та М. Малярчук.

У наступні роки народну словесність болгар українські вчені розглядають в усій її різноманітності у колі аналогічних жанрів слов'янського фольклору. Зразки поетичної творчості болгарського народу українські дослідники широко використовують як ілюстративний матеріал і в розв'язанні актуальних проблем сучасної науки про народну творчість - вивченні жанрової системи народної словесності та її класифікації, дослідженні поетики фольклору як системи художніх засобів у її історичній динаміці і специфічній реалізації у різних жанрах, аналізі сучасного стану поетичної творчості та визначенні її ролі й місця в культурі слов'янських народів. Ці проблеми детально опрацьовані у колективній монографії “Розвиток і взаємовідношення жанрів слов'янського фольклору” (1973) та праці Н. Шумади “Сучасна пісенність слов'янських народів” (1981).

Українські вчені М. Малярчук, М. Гуць, В. Скрипка, М. Гольберг, В. Москаленко, Т. Руда і С. Мишанич активно вивчають наукову спадщину та аналізують фольклористичну діяльність окремих дослідників, які займалися проблемами народної словесності болгар - Ю. Венеліна, І. Срезневського, О. Потебні, М. Драгоманова та І. Франка. Регулярно друкуються рецензії на теоретичні праці болгарських фольклористів та збірники болгарської народнопоетичної творчості; огляди, присвячені аналізові сучасного стану болгарської фольклористики, та розвідки, в яких висвітлюються важливі події у науковому житті Болгарії. У дисертації детально розглянуто діяльність українських учених, спрямовану на пропаганду досягнень болгарських колег та публікацію поетичної творчості болгар, яка має важливе науково-інформативне значення для подальшої дослідницької роботи українських фольклористів.

У другій половині ХХ ст. посилюється співробітництво між університетськими центрами та академічними установами України і Болгарії. Українські дослідники послідовно представляють болгарську фольклористичну тематику на всіх міжнародних славістичних конгресах, симпозіумах та конференціях, а їхні наукові праці, присвячені різноаспектним актуальним проблемам болгарської народнопоетичної творчості, публікуються у виданнях “Български фолклор”, “Българска музика”, “Език и литература”, “Български език” та інших. Активізується також участь українських і болгарських учених у спільних фольклорно-етнографічних експедиціях.

Окремою ділянкою української науки про народну творчість є вивчення усної словесності болгар, які ось уже майже два століття проживають на півдні України. Цьому питанню присвячено третій розділ “Дослідження фольклорної культури болгарської діаспори в Україні”.

3.1 Інтерес до болгар, які з'явилися на українських землях внаслідок численних переселень, виник ще на початку ХІХ ст. Проте записи їхньої поетичної творчості у цей час були спорадичними і їх використовували переважно як ілюстративний матеріал у вивченні мови, історії й побуту. Початок науковому збиранню і вивченню фольклору болгар-переселенців поклав Ю. Венелін, який ще у 1824 р. зробив перші записи від болгарських мешканців Бессарабії. Цю роботу вчений продовжив у 1830 р. в Одесі, де йому вдалося зафіксувати майже 40 болгарських народних пісень.

Перші збірники народнопоетичної творчості болгарської діаспори з'явилися наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття: “Български народни песни, събрани в с. Преслав и с. Строгановка” (1903) І. Тодорова, “Български народни песни от Елена В. Янкова” (1908) Г. Янкова та “Песни на бердянските българи” (1910) А. Варбанського. Ці збірники мають вузькорегіональну спрямованість і складаються переважно з традиційних пісень певної місцевості або репертуару одного виконавця; опубліковані в них матеріали мають безперечну цінність і містять цікаві фактологічні відомості, що надає їм великого значення як зафіксованому фактові функціонування фольклору в певних територіально-часових координатах та матеріалу для подальших історико-порівняльних досліджень.

Наприкінці ХІХ ст. виникає інтерес і до болгарських мешканців Кримського півострова. Перші відомості про них з'явилися у розвідках О. Музиченка. У цих працях, написаних на основі безпосередніх спостережень, дослідник подає чимало цікавих зауважень про стан болгарського фольклору в цьому регіоні. Велике значення також мають опубліковані пісні, які він записав у с. Кишлав, та опис унікального обрядового танцю “цинцинигар”.

Визначне місце в історії вивчення фольклорно-етнографічної культури болгарського населення України займає діяльність М. Державіна. Упродовж 1910-1911 рр. він здійснив кілька поїздок болгарськими селами півдня України, Приазов'я, Криму та Молдови, під час яких зафіксував чимало народних пісень та інструментальних мелодій від болгар-переселенців у різних регіонах їхнього проживання. Колекція, яку зібрав учений, унікальна і надзвичайно цінна як перша спроба застосувати документальний метод фонозапису болгарської поетичної творчості в іноетнічному оточенні. Майже половину зафіксованих текстів опублікував М. Державін у двотомній монографії “Болгарские колонии в России” (1914-1915), яка досі залишається найґрунтовнішим дослідженням духовної і матеріальної культури болгарського населення півдня України. Надзвичайно цікавими, зокрема, є його нотатки про стан пісенного фольклору в різних селах.

3.2 У 1920-х роках вивчення національних меншостей України розгорнулося на державному рівні. У дисертації детально проаналізовано діяльність різних наукових осередків, культурно-освітніх установ, краєзнавчих організацій та окремих дослідників, які взяли участь у збиранні болгарської народнопоетичної творчості.

Найбільшу увагу у роботі приділено матеріалам, що невідомі широкому колу дослідників. Серед них - творчий доробок С. Цветка, який займався дослідженням обрядового і традиційного фольклору та вивченням міфологічних пісень, що широко побутували в той час серед болгарського населення України. А це не завжди відповідало вимогам, які ставилися тоді перед наукою, через що частина праць С. Цветка не була опублікована. Це, зокрема, збірник “Пісні болгар України і Криму” (1924-1926), до якого увійшли 261 пісня і чотири казки та велика передмова, що містить відомості про етапи переселення болгар, історію заснування болгарських сіл та економічне і культурне життя в них, а також характеристику основних пісенних жанрів болгарської народнопоетичної творчості й манери їхнього виконання.

Ґрунтовне ознайомлення зі справами в українській фольклористиці в 1920-1930-х роках дало підстави стверджувати, що українська наукова громадськість у той час чимало зробила для вивчення та збереження особливостей фольклорної культури болгарської спільноти. Проте соціально-політичні потрясіння кінця 1930 та 1940-х років не сприяли подальшому розвиткові досліджень у цій галузі.

3.3 Реальна можливість планомірно вивчати форми духовної культури болгарської діаспори з'явилася тільки у другій половині 1950-х років, коли широко розгорнулася робота з фіксації їхньої поетичної творчості. Численні експедиції, проведені у 1950-1980-х роках, серед них і спільні з болгарськими вченими, сприяли нагромадженню великої кількості фактичних матеріалів, які стали основою багатьох монографій, статей та доповідей на конференціях і Міжнародних симпозіумах. Однак значна частина зафіксованих творів так і не була опублікована, а передана на зберігання в архіви. Тому у дисертації детально проаналізовано матеріали, не відомі науковій громадськості, зокрема, ті, що знаходяться у рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, який є основним осередком концентрації записів народної словесності болгар, зроблених на південноукраїнських землях.

У 1960-1980-х роках з'явилося чимало досліджень, у яких фольклор болгарської діаспори розглядається у загальнослов'янському контексті у вивченні ідейно-естетичного та виховного значення поетичної творчості як частини народної культури, тенденцій консервації і дифузії, традицій і новаторства, специфіки і спільності, а також взаємозбагачення культур споріднених народів. І хоча частина праць, опублікованих у цей час, має дещо заідеологізований характер, у них висловлено чимало цікавих зауважень про народнопоетичну творчість болгар, які досі не втратили своєї наукової вартості. Йдеться, зокрема, про колективну монографію “Інтернаціональне та національне в сучасному слов'янському фольклорі” (1977).

У 1981 році в Харкові відбулася Друга всесоюзна конференція з болгаристики, на якій вперше в історії славістики було організовано “круглий стіл”, присвячений проблемам болгарської діаспори, що свідчить про новий етап у розвитку досліджень народної культури болгарського населення України. Результатом спільної праці українських і болгарських фольклористів, що розгорнулася у наступні роки, стало видання Інститутом музики Болгарської АН та Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України фундаментального двотомного збірника “Народни песни на българите от Украинска и Молдавска ССР” (1982), який є визначною подією в історії дослідження і публікації фольклору болгарського населення України.

Наприкінці 1980-х років утворилися сприятливі передумови для цілісного синтетичного дослідження народнопоетичної творчості болгар, які живуть в Україні. Спробу розв'язати цю актуальну проблему зробила Я. Конєва у кандидатській дисертації “Народнопесенная культура болгарской диаспоры в Украине” (1991), у якій було науково обґрунтовано систему пісенних жанрів болгарської спільноти як феномену болгарської культури, а також розглянуто найхарактерніші і показові з точки зору сталості жанри болгарського фольклору та окреслено загальні тенденції їхнього розвитку.

На початку 1990-х років піднялася нова хвиля національного відродження болгар, які проживають на південноукраїнських землях, що значно посилилася після проголошення незалежності України. До питань, які цікавлять українських фольклористів упродовж останніх років, належить розвиток і сучасний стан побутування святкових пісенних циклів та циклів, пов'язаних з трудовою діяльністю болгар; процес переорієнтації культурної заангажованості традиційних циклів і жанрів та причини, які зумовили зміни у їхньому розвитку, а також вплив української культури на поетичну творчість болгарської діаспори і, зокрема, на весільну обрядовість. Ці питання розглядаються у розвідках Н. Шумади, А. Єреми, Я. Конєвої, Н. Задорожнюк, Л. Вахніної, Н. Якименко та ін.

Ретельно проаналізувавши фольклорні матеріали, зібрані серед болгарських мешканців України та праці, присвячені їхньому вивченню, дисертантка узагальнює результати багаторічних досліджень українських учених і розглядає перспективи подальшої роботи у цій галузі.

У четвертому розділі “Вивчення жанрів болгарського фольклору” проаналізовано праці українських фольклористів, присвячені дослідженню окремих жанрів болгарської народнопоетичної творчості.

4.1 Найбагатшими за тематикою та художніми якостями у болгарському фольклорі є епічні пісні з яскраво вираженою в них ідеєю свободи та прагнення до справедливості. Першим ученим, який вказав на високий ідейно-патріотичний зміст цих творів і велику різноманітність їхніх сюжетів, був Ю. Венелін. Його думку про багатство болгарського епосу, який не поступається перед епосами інших слов'ян, підтримали В. Григорович й І. Срезневський. Героїчна боротьба болгарського народу за визволення від багатовікового османського поневолення сприяла зацікавленню його епічною творчістю, яка в той час стала предметом спеціального дослідження у працях В. Джуринського і М. Халанського.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. зростає інтерес до історико-порівняльного вивчення слов'янського фольклору. Вдячним матеріалом для проведення спостережень у цьому плані, без сумніву, є болгарський епос. А оскільки спільність історичної долі південнослов'янських народів зумовила велику схожість епічних творів болгар і сербів в ідейному змісті та художніх засобах, то проблеми болгарських юнацьких і гайдуцьких пісень українські вчені часто розглядають в контексті досліджень південнослов'янського епосу. Але найбільший інтерес у них викликає питання про вплив південнослов'янського і, зокрема, болгарського епосу на українську пісенну творчість. Це питання розглядається у студіях М. Дашкевича, М. Тершаковця, Є. Тимченка і монографічних дослідженнях О. Потебні, М. Драгоманова та І. Франка. Вивчення болгарського епосу посідає чільне місце і в науковій спадщині С. Цветка, який досліджував його на матеріалах, зібраних серед болгарських мешканців України.

Зацікавлення болгарським епосом триває і у другій половині ХХ ст. У працях українських учених цього періоду, зокрема, у розвідках М. Рильського, І. Свєнціцького, Я. Шуста, Н. Шумади, М. Гайдая та Я. Конєвої, розглядаються зв'язки між східно- та південнослов'янським епосом і його носіями, історико-типологічна подібність та генетична спільність в епічній творчості слов'ян, загальні риси в болгарській та українській епічній пісенності, ідейно-естетична єдність українських і болгарських творів, присвячених темі визвольного руху тощо. Ця проблематика знайшла відображення і у численних виступах українських фольклористів на різноманітних конференціях та з'їздах славістів.

Підсумовуючи, дисертантка робить висновок, що проблеми болгарського героїчного й історичного епосу, а також балад упродовж багатьох років цікавили українських учених. Надзвичайно інтенсивно вони займалися цим питанням наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Об'єктивними причинами цього було співчуття до трагічної долі болгарського народу та посилення інтересу в європейській науці до історико-порівняльного вивчення фольклору слов'янських народів. І хоча в працях цього періоду розглядаються переважно окремі мотиви і сюжети та їх міграція, в них також зроблено низку правильних висновків як про епос південних слов'ян загалом, так і про болгарський епос зокрема, наприклад, про його походження, поширення, поетичну форму, про відношення між болгарським і сербським епосом та їхню подібність. У ХХ ст. вивчення болгарського епосу продовжується переважно в порівняльному плані і лише незначна частина дослідників займається питаннями власне болгарської епічної творчості.

4.2 Одним із перспективних напрямів болгарської науки про народну творчість є вивчення обрядового фольклору. Чимало для його дослідження зробили й українські вчені. Одним із перших серед них до календарної обрядовості болгар звернувся К. Копержинський, який висловив припущення про генетичну близькість обрядів збору врожаю в українців та болгар з весільною обрядовістю.

Міркування К. Копержинського знайшли подальший розвиток у працях сучасного українського фольклориста Ю. Крутя, зокрема, у його монографії “Хліборобська обрядова поезія слов'ян” (1973). У ній дослідник розглядає спільність поглядів, поетики і образної системи, а також своєрідність тематики та художньо-зображальних засобів у піснях кожного слов'янського народу. У хліборобській обрядовості болгар він виділяє таку особливість, як розвиток баладних сюжетів, де провідне місце займає тема боротьби проти турецького поневолення. Ця теза ґрунтовно опрацьована також у розвідках М. Гайдая, який займається дослідженням слов'янської балади. До обрядового циклу жниварських пісень звертається і молода дослідниця Я. Конєва, що спробувала реконструювати модель одного тексту з обрядового фольклору болгарського населення України.

Обрядова творчість болгарських переселенців входила до наукових інтересів С. Цветка, який займався її збиранням та вивченням у 20-х роках ХХ ст. Із сучасних дослідників до цієї проблематики звертається Н. Шумада. Вона, зокрема, розглядає особливості сучасного побутування обрядових пісень болгарських мешканців України, які на її думку, полягають у тих функціональних змінах, що з ними відбуваються внаслідок відкріплення від обрядового дійства.

Одне з центральних місць в обрядовій творчості болгар займають весільні пісні, початок наукового вивчення яких заклали праці Ф. Вовка. Весільною обрядовістю болгар та пов'язаним з нею фольклором активно займався С. Цветко, який досліджував особливості функціонування весільного ритуалу у болгарських селах Херсонщини та символіку речей і обрядів болгарського весілля порівняно з українським. Це питання знайшло ґрунтовне висвітлення у кандидатській роботі сучасної дослідниці Н. Задорожнюк, головною метої якої було виявити і проаналізувати символіку болгарської весільної обрядової пісенності, показати її взаємозв'язок з обрядовим процесом та розкрити семантику символів болгарського весілля через вегетативну, зооморфну, кольорову та числову поетичні системи. Вивченням весільної обрядовості болгар займалася також етнограф Л. Демиденко, яка подала детальний опис сучасних весільних звичаїв болгар, що проживають у Болградському районі Одеської області, та пісень, що їх супроводжують. Отже, обрядовий фольклор болгарського народу привертав увагу не одного покоління українських учених, які розглядали його у різних аспектах.

4.3 У колі наукових інтересів українських фольклористів перебуває й болгарська народна проза. Основи її поглибленого дослідження заклав наприкінці ХІХ ст. М. Драгоманов, у студіях якого міститься також чимало цінних теоретичних положень, що дістали подальший розвиток у болгарській науці - про взаємозв'язок народної прози і апокрифічної літератури, про роль богомильства у виникненні болгарських релігійних легенд, про взаємопроникнення патерикової літератури і розповідних фольклорних творів тощо.

Праці видатного славіста дали поштовх до вивчення болгарської народної прози й українськими вченими. Першим виявом інтересу до неї були праці І. Франка - рецензії на “болгарські праці” М. Драгоманова та монументальне видання “Галицько-руські народні приповідки” (1910). Для болгарської фольклористики ця праця має надзвичайно велике значення, оскільки в ній вперше було створено систему порівнянь болгарських прислів'їв з прислів'ями інших слов'янських народів, насамперед українськими, а болгарські пареміологічні жанри, як відомо, упродовж тривалого часу не були предметом самостійного дослідження. Учений зробив тут майже 500 порівнянь, в яких виявив не тільки зовнішню схожість, а й глибоку внутрішню рівноцінність між українськими і болгарськими зразками, що свідчить про те, що він добре знав болгарську мову та глибоко розумів зміст болгарських прислів'їв.

На жаль, видатний дослідник не узагальнив своїх спостережень. Таку спробу здійснив М. Малярчук у праці “Български пословици в научната дейност на И. Франко” (1964), де, зокрема, вказує, що деякі паралелі, які розглянув І. Франко, мають загальнослов'янське коріння, інші походять зі спільності в дусі матеріальної культури двох братніх народів, а деякі викликають думку про взаємовплив і безпосереднє спілкування. Але ці паралелі потребують ще додаткового вивчення.

До пареміологічних жанрів болгарського фольклору звертаються також Т. Флоринський та сучасні дослідники Д. Білоус, О. Коваль-Костинська і О. Левченко.

Вивчаючи болгарську народну прозу, українські вчені залучають до дослідження і загадки; у цьому плані представляє інтерес розвідка С. Цветка “Сидянки і меджії”, написана наприкінці 1920-х років, та кандидатська дисертація А. Єреми “Болгарские народные загадки: историко-функциональные особенности и поэтика” (1990), у якій в історичному аспекті показано зміни, що відбувалися в якісному, кількісному та функціональному планах з усіма групами болгарських загадок, і проведено спостереження за впливом художніх засобів та мовних особливостей загадки на її функціонування. Чимало місця у цій праці відведено також дослідженню нових явищ, які виходять за межі традиційного фольклору.

Увагу українських дослідників неодноразово привертала і болгарська казка. Одним із перших нею зацікавився Т. Флоринський, який, рецензуючи збірник болгарських народних казок К. Шапкарьова, зробив спробу класифікувати твори, які опублікував болгарський учений. Болгарський казковий матеріал використовують у своїх працях С. Цветко, який розглядає схожість між елементами давнього міфологізму, що зберігаються у повір'ях болгарських мешканців України, пов'язаних з хворобою “урама”, та їх відображенням у болгарському фольклорі, і О. Мордвінцев, який займався порівняльним дослідженням слов'янської антирелігійної казки. До цього жанру болгарської народнопоетичної творчості звертається і сучасна українська фольклористка В. Юзвенко. Розглядаючи поетику слов'янської фантастичної казки, вона використала великий болгарський матеріал і вказала на його особливості.

Отже, внесок українських учених у дослідження болгарської народної прози безсумнівний. Класичні студії М. Драгоманова заклали основи її наукового вивчення, послужили і служать зразком для болгарських фольклористів у цій галузі. А праці І. Франка та сучасних дослідників частково поповнюють потребу порівняльних досліджень у болгарській наративістиці, яка сконцентрувалася переважно на особливостях національного репертуару.

Вивчаючи упродовж багатьох років поетичну творчість болгар, українські вчені звертаються не тільки до словесного тексту, а й широко залучають до дослідження народну музику і танці. Цей аспект розглянуто в останньому розділі “Діяльність українських учених у галузі болгарської музичної фольклористики”.

Одними з перших болгарською народною музикою зацікавилися П. Сокальський, який на болгарському матеріалі створив чимало фортепіанних творів, та М. Лисенко, котрий широко пропагував пісні болгарського народу у своїх концертах. Помітний внесок у розвиток болгарського музикознавства зробив О. Шульговський. В історію болгарської фольклористики він увійшов як перший записувач народних пісень технічним засобом (фонографом), перший дослідник народного впливу на старі болгарські церковні пісні та збирач найдавніших мовних і музичних форм у піснях болгар-магометан Родоп. Народною музикою болгар цікавився і Ф. Колесса, який широко залучав її до своїх порівняльних студій.

У дисертації висвітлено також наукову спадщину К. Квітки, який першим серед іноземних учених зайнявся поглибленим вивченням особливостей болгарської народної музики. Дисертантка детально розглядає як дослідницьку, так і збирацьку діяльність видатного фольклориста, а також матеріали, які він зафіксував у болгарських селах України. Ці матеріали, разом із записами болгарських народних пісень, що зробив М. П. Гайдай, зберігаються у рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України і мають виняткове значення, оскільки пісня представлена тут у єдності обох компонентів - поетичного слова і мелодії.

Зацікавлення українських фольклористів болгарською народною музикою знайшло продовження у працях О. Правдюка, що займався дослідженням музичних зв'язків у поетичній творчості слов'ян, та С. Грици, яка використовує болгарський матеріал у вивченні мелосу української народної епіки. Отже, ці факти яскраво свідчать про те, що, звертаючись до порівняльного вивчення слов'янського фольклору, українські вчені широко залучають до дослідження і болгарську народну музику.

Висновки

У сучасному взаємозалежному світі знання специфічних особливостей культури спорідненого етносу дає новий імпульс для розширення горизонтів діалогу між різними культурами. Велике значення в цьому плані має діяльність українських учених на терені болгарської фольклористики. Її становлення нерозривно пов'язане з діяльністю Ю. Венеліна, О. Бодянського, І. Срезневського та В. Григоровича, що відіграли важливу роль як в ознайомленні з болгарською проблематикою європейських учених, так і в засвоєнні болгарськими авторами досвіду світового слов'янознавства. Перша половина ХІХ ст. знаменувалася загалом публікаціями, перекладами та оглядовими працями, які згодом переросли у серйозні теоретичні узагальнення і дослідження.

У другій половині ХІХ ст. розширюється коло тем і проблем, що підлягають спеціальному вивченню, створюються наукові центри, у яких значна увага приділяється дослідженню народної словесності болгар. У цей час розпочинається і новий етап у становленні болгарської науки про народну творчість, тісно пов'язаний з діяльністю М. Драгоманова, праці якого сприяли зміцненню авторитету молодої болгарської фольклористики.

Наприкінці ХІХ - початку ХХ століття було зроблено і перші кроки до збирання та систематизації поетичної творчості болгарських мешканців України. Ця робота значно активізувалася у 1920-х роках, коли вивчення національних меншостей розгорнулося на державному рівні. Цей період характеризується нагромадженням цінних спостережень та цікавих даних для майбутніх синтетичних праць.

Діяльність у галузі дослідження болгарського фольклору в Україні. Розгорнулася на новому рівні в 1950-х роках і розвивалася в кількох напрямах - поглиблене вивчення болгарського фольклору, переважно у порівняльному плані; популяризація поетичної творчості болгарського народу та підготовка молодих спеціалістів для ведення дослідницької роботи в майбутньому. Надзвичайно широко у цей час розгортається і робота зі збирання фольклору в болгарських селах України. Численні експедиції, серед них і спільні з болгарськими науковцями, сприяли нагромадженню цінних матеріалів, частина з яких була опублікована, або увійшла до наукових праць, а решта була передана на зберігання в наукові архіви України й Болгарії.

В останнє десятиріччя болгарська проблематика з'являється у працях українських учених найчастіше у зв'язку із дослідженням загальних і спеціальних питань слов'янської народнопоетичної творчості та особливостей її функціонування у сучасних умовах, зокрема, в діаспорі.

Як бачимо, дослідження українськими науковцями народної словесності болгар посіло належне місце в українській фольклористиці і привертає увагу багатьох спеціалістів. Результати спостережень, викладених у дисертації, дають підстави зробити висновок, що діяльність українських учених у галузі болгарської народнопоетичної творчості була присвячена збирацькій і видавничій роботі, науковим дослідженням та популяризації народної словесності й залишила помітний слід в історії болгарської науки про народну творчість. Водночас глибоке вивчення провідних напрямів болгарської фольклористики не тільки сприяло виходові української науки на міжслов'янський рівень, а й збагатило саму науку про фольклор, оскільки розширило межі її обсервації, включивши її в культурологічний рівень досліджень.

Список публікацій за темою дисертації

1. Сергій Цветко (1884 - ?) // Народознавчі зошити. - 1996. - № 4. - С. 266-268.

2. Діяльність Й. М. Бодянського в аспекті болгарської науки про народну творчість // Матеріали Міжнародної славістичної конференції пам'яті професора Констянтина Трофимовича (1923-1993). 1-3 квітня 1998 р.: В 2 т. - Львів: Літопис, 1998. - Т. 2. - С. 264-270.

3. Героїчний та історичний епос болгар в колі наукових інтересів українських вчених // Народознавчі зошити. - 1998. - № 5. - С. 475-482.

4. Народнопоетична творчість болгарської діаспори в Україні: за матеріалами відділу рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України // Славістичний збірник. - 1999. - Вип. 6. - С. 153-159.

5. Дослідження українськими вченими болгарської народної прози (пареміологічні та інші жанри) // Народознавчі зошити. - 1999. - № 4. - С. 550-554.

Анотація

Горбань І. П. Дослідження фольклору і фольклористики болгар в українській науці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. - Київ, 2000.

Дисертацію присвячено вивченню наукової діяльності українських учених у галузі дослідження проблем болгарського фольклору і фольклористики. У дисертації розкрито причини зародження інтересу до народної словесності болгар та основні етапи її вивчення в Україні, висвітлено внесок українських наукових центрів і окремих учених у становлення та розвиток болгарської фольклористики, окреслено основні напрями їхніх досліджень у контексті проблематики болгарської науки. Роботу українських фольклористів розглянуто як щодо вивчення народної словесності болгар з метрополії, так і болгарської діаспори в Україні. Встановлено, що діяльність українських учених у галузі болгарської народнопоетичної творчості розвивалася у трьох основних напрямах - збирацька і видавнича робота, наукові дослідження та популяризація народної словесності - і залишила помітний слід в історії болгарської фольклористики.

Ключові слова: народнопоетична творчість, наукова спадщина, епос, народна проза, обрядова творчість, музична фольклористика.

Summary

Horban' I. P. The Investigation of the Bulgarian Folklore and Folkloristics in Ukrainian Science. - Manuscript.

The thesis for a master's degree of philological sciences, speciality 10.01.07 - Folkloristics. The M. T. Rylsky Institute of Art Criticism, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences. - Kyiv, 2000.

The thesis is devoted to the investigation of the Ukrainian scientists activity concerning the problems of Bulgarian Folklore and Folkloristics. The thesis shows the reasons for the rise of interest in the Bulgarian Folklore and the main stages of its investigation in Ukraine. It elucidates the main directions of Ukrainian scientists' investigations in the context of Bulgarian concordant scientific problems. The work of Ukrainian folklore scientists exploring is considered through the investigation of Bulgarian Folklore both in their mother country and in Ukraine. It was established that the activity of Ukrainian scientists on the problem of folklore poetic art work has been developed in three main directions: compiling and publishing work, folklore research and its popularization. It left a remarkable mark in the history of the Folkloristics.

Key words: folklore poetic art work, scientific legacy, epos, folklore prose, ritual creative work, musical folkloristics.

Аннотация

Горбань И. П. Исследование фольклора и фольклористики болгар в украинской науке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Ф. Рыльского НАН Украины. - Киев, 2000.

Диссертация посвящена изучению научного наследия украинских ученых, занимавшихся исследованиями болгарского фольклора и фольклористики. В диссертации указаны причины возникновения интереса к народной словесности болгар и основные этапы её изучения в Украине, начиная с фрагментарных упоминаний об отдельных фольклорных произведениях болгар и заканчивая основательными трудами, посвященными их изучению.

Рассмотрена деятельность украинских ученых ХІХ столетия - Ю. Венелина, О. Бодянского, И. Срезневского и В. Григоровича, которые внесли большой вклад в становление болгарской фольклористики. Детально изучено и влияние М. Драгоманова на развитие болгарской науки о народном творчестве и на формирование мировоззрения отдельных болгарских ученых, в частности, И. Шишманова и М. Арнаудова.

Значительное место в диссертации занимает характеристика научной деятельности специально организованных кафедр славистики Одесского, Харьковского и Киевского университетов, а также анализ творческого наследия таких известных славистов конца ХІХ - начала ХХ столетия, как А. Потебня, Н. Сумцов, М. Халанский и Т. Флоринский, которые активно интересовались проблемами поэтического творчества болгарського народа.