XVII століття як особлива історико-культурна епоха

Суб'єктна сфера героя в «Сповіді» постійно зіштовхується зі сферою вторинного автора і, як правило, не має чітко позначених меж, що обумовлено специфікою сповідальної автобіографії. У способі самозображення явно домінує відбиток сьогодення. До деяких випадків, що характеризують суб'єктну сферу героя, відноситься перехід оповідної функції від вторинного автора через оповідача-посередника до героя. Мотивування вчинків героя відбувається у глибинах його свідомості, реалізуючись у формі внутрішнього монологу, завдяки граматичному вживанню теперішнього часу дієслів, прямої мови.

Суб'єктні сфери первинного автора, вторинного автора-оповідача й героя часто перетинаються або збігаються, що характерно для трактування «я» в автобіографічному наративі. Активним началом у цих процесах є вторинний автор-оповідач. Його очевидна «природна сотворенність» продукує покликання транслювати читачеві ідеологічні засади автора-творця. У цій якості, «природного со-творіння», він співвідноситься з героєм як власним витвором. Таким подвійним зв'язком обумовлений рух вторинного автора між протилежними полюсами первинного автора й героя. Взаємодія суб'єктних сфер первинного й вторинного автора здійснюється у свідомості читача. При безперервній комунікації реципієнтові пропонується (часом нав'язується) певна модель сприйняття тексту.

Первинний автор указує читачеві на спосіб його прочитання, вторинний є провідником у подіях твору. Перетин сфер первинного й вторинного автора реалізується в міркуваннях різноманітної тематики: про любов, злодійство, професію письменника, державу, гроші. Тематично вони належать до сфери первинного автора-творця, стилістично - до сфери автора-оповідача.

Суб'єктні сфери первинного й вторинного автора-оповідача репрезентують нашарування двох модифікацій «я» - такого, що оповідає, і оповідного. Сповідально-автобіографічні засади первинного автора реалізуються автором вторинним у тексті «Сповіді» через мікросистему психологічної рефлексії «я-тут-тепер» про своє «я-там-тоді». Художня функція цієї наративної системи - переконати читача у вірогідності викладеного, розкрити «справжній» психологічний обрис автобіографічного героя.

У «Сповіді» читач наявний у формі складної й багаторівневої структури. На першому, позатекстовому, рівні розташований конкретний адресат, якому притаманні певні біографічні риси. Його можна співвіднести з автопсихологізмом реального автора. А втім, в цій якості може бути й емпірично існуюча особистість читача. До типу конкретних адресатів «Сповіді», що мають історичні прототипи, можна віднести людей, близьких Руссо, - це тітонька Сюзон, мадам де Варанс і маршал Кейт. Кожний з них фіксує все краще, що супроводжує героя на різних етапах його життєвого шляху. Так, з тітонькою Сюзон пов'язані спогади про безтурботне дитинство, з мадам де Варанс - вдячні спогади про період юності. Зрілість і присмерковість життя забарвлені захоплено-поважним ставленням до маршала Кейта - одного з тих, хто, за переконанням героя-оповідача, не зрадив його.

Другий, внутрішньотекстовий, рівень подається декількома іпостасями читача, а саме: доброзичливим, антиномічним йому, гіпотетично ворожим авторові і широким читацьким загалом, у середовищі якого особливо виокремлені жінки як адресат, що психологічно адекватно сприймає тонкощі статевих стосунків. «Недоброзичливий читач» позначений в оповіданні досить виразно. Безпосередньо у формах звертання Руссо не називає конкретних імен, що дає підставу означити такого адресата як гіпотетично ворожого й віднести його до абстрактного рівня читача. Діалог з ним зав'язується вже в Невшательській передмові, і Руссо спрямовує його на захист власної гідності, права на індивідуальність і права говорити про себе привселюдно. У другій частині «Сповіді» такий діалог набуває форми самозахисту.

«Широкий загал» в особі сучасників Руссо виокремлює у зв'язку зі спробою самовиправдання. Авторський діалог з його окремою частиною - жінками, дозволяє глибше деталізувати структуру читача в «Сповіді». Читач доброзичливий, здатний на незалежну оцінку, є, безсумнівно, основним адресатом твору. На нього спрямована вся творча енергія письменника. Саме такого читача Руссо найбільше прагне схилити до своїх позицій, змусити не тільки дивитися на факти своїми очима, але й сприймати світ його, Руссо, почуттями. Залучаючи читача до сфери власного світобачення, Руссо використовує різноманітні засоби.

При цьому пряме звертання зустрічається не так вже й часто. Тон бесіди обирається залежно від змісту й емоційного забарвлення уривку оповіді. Він може бути іронічним стосовно героя, як, наприклад, в епізоді з горіховим деревом. У зачині другої частини звертання витримане в шанобливо-сумній тональності. Набагато ширше використовується непряма форма адресації, її можна означити як домінуючу в діалозі з доброзичливим читачем. Численними є форми уявного діалогу, в якому Руссо вгадує реакцію читача на свої висловлювання й відповідає на неї. Все формує ефект живого спілкування, напружений діалогізм, драматизацію нарації, характерну для пізнього сентименталізму й передромантизму, ознаки яких створюють своєрідний художній сплав «Сповіді».

Рівень імпліцитного читача формується організацією нарації всього тексту «Сповіді». Завдяки послідовно здійснюваній Руссо стратегії безперервного контакту з читачем через емоційний, експресивний діалогізм саморефлексії, імпліцитний читач наділяється багатьма психологічними рисами героя. У біографічно-подієвому плані вони не збігаються, але споріднені специфікою автопсихологізму. У цьому образі співіснують, не зливаючись, дві грані. З одного боку, імпліцитному читачеві властиві прагнення до справедливості й шляхетності, уміння захоплюватися й милуватися природою, цінувати любов і дружбу, відданість і гармонію (людських стосунків, природи, музики, настрою), проникати в найтонші відтінки емоційних станів і рухів, цінувати красу слова. З іншого - він є віддзеркаленням підозрілості й дріб'язковості, нетерпимості, недовірливості, що властиві Руссо як автобіографічному героєві. Таким він постає й у спогадах сучасників.

На глибинному рівні структури адресата знаходиться рефлектуючий герой. Тут оповідь набуває функції повідомлення, спрямованого самому собі на грунті «іншості». Всі модифікації читачів, до яких звертається автор-оповідач, створюють образну систему, ієрархічно-об'єднувальним центром якої є оповідальне «я», «самотня свідомість», що прагне спілкування з «іншими». Це привносить у нарацію «Сповіді» не тільки акцентовану діалогічність, але й соціальність, спрямовану на пошуки такого адресата, який би розумів і поціновував сповідальне слово автора. Категорія «читача» «Сповіді» в усьому своєму розмаїтті пов'язана як зі специфікою особистості самого Руссо, так і з тими художніми тенденціями, якими позначений пізній сентименталізм і передромантизм у сфері рівнів структури позатекстового й внутрішньотекстового адресата.

Використана література

1. История всемирной литературы в 9 томах: Том 4. -- М., 1987. -- С.: 7-15.

2. Д.І. Чижевський. Історія української літератури. -- К.: Академія, 2003. -- 568 с. -- С.: 273--402.

3. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. -- К.: ВЦ «Академія», 2007

4. Бахтин М. М. Эпос и роман / М. М. Бахтин. - СПб. : Азбука, 2000. - С. 392 - 427.

5. Галич О. А. Термінологія сучасної документалістики / О. А. Галич // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. - 2006. - С. 42 - 44.

6. Категории автор - повествователь - герой в «Исповеди» Ж.-Ж. Руссо // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. - Серія літературознавство. - Вип. 4 (52). Частина друга. - Харків: ППВ «Нове слово», 2007. - С. 3-14.

7. Особенности саморепрезентации автобиографического «я» в «Диалогах: Руссо судит Жан-Жака» // Від бароко до постмодернізму: Зб. наук. праць. - Вип. 12, 2008. - С. 63-76.

8. Новое об «Исповеди» Ж.-Ж. Руссо // Матеріали Всеукраїнської науково- практичної конференції молодих вчених «Актуальні проблеми філології». - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 170-172.

9. Предисловие к «Исповеди» как автометатекст // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. IX Міжнародна конференція: Матеріали. - Дніпропетровськ: Пороги, 2003. - С. 296-298.

10. Способы индивидуализации героя в первых книгах «Исповеди» Ж.-Ж. Руссо // Від бароко до постмодернізму: Зб. наук. праць. - Вип. 6. - 2003. - С. 88-93.

Размещено на Allbest.ru