Основні характерні риси мистецтва Барокко в Україні, найяскравіші його приклади

Як правило, до шкільних драм XVII-XVIII ст. додавались інтермедії та інтерлюдії - короткі одноактні комічні пґєси побутово-гумористичного змісту, що ставилися в антрактах між діями драми чи трагедії. У ряді випадків зміст інтермедії був повґязаний з темами, що розвивалися в основних пґєсах, але здебільшого вони були сюжетно незалежними. Головне призначення інтермедій полягало в тому, щоб розважити глядача стомленого серйозною дією, яка розігрувалася в пґєсі. [2]

Головними героями інтермедій та інтерлюдій були персонажі з простолюду, які розмовляли кожний своєю народною мовою: українці - українською, росіяни - російською, білоруси - білоруською, а драматичні твори писалися рідною книжковою мовою. Змістовно інтермедії були продовженням тогочасного життя, широко використовуючи мотиви і сюжети української народної поетичної творчості, матеріал популярної книжкової анекдотичної і сатиричної літератури. Тому вони користувались особливою популярністю серед народу. До нас дійшло понад 40 українських інтермедій, з яких інтермедіями у власному розумінні цього слова слід вважати інтермедії Якуба Гаватовича, вміщених у його трагедії про Іоанна Хрестителя, та Г. Кониського «Воскресенія мертвих» (1747). Саме інтермедії започаткували український театр.

Український театр XVII - XVIII ст., незважаючи на різноманітні західноєвропейські впливи і свідоме прагнення такого драматурга, як Ф. Прокопович, наблизити його до класицизму, слідував бароковим театральним традиціям. Переслідування українського культурного життя царським урядом, що особливо загострилося на початку XVIII ст., не дало українському театрові доби козацького бароко сягнути вершин театру Західної Європи. Остаточне формування класичного театру було сповільнене. Наприкінці XVIII ст. митрополит С. Мстиславський зовсім заборонив шкільні вистави в Києво-Могилянській академії.

Зберегли український театр, розвинули його в напрямі світської сатиричної комедії вертепні вистави, що зґявилися в Україні в першій половині XVII ст. і поєднали в собі релігійну драму, світську гру та елементи усної народно-поетичної творчості. Найцікавішими у вертепній драмі були сцени з народного життя зі співами й танцями. У вертепних виставах переважали мотиви соціального характеру та відбилося народне світорозуміння. Найдавніші тексти вертепної драми збереглися з другої половини XVIII ст. (Сокирницький вертеп, 1771). До сьогодення дійшло кілька десятків текстів вертепної драми.

У XVIII ст. набув поширення кріпосний театр, що створювався в маєтках української шляхти. Гетьман Кирило Розумовський утримував при своєму дворі власний театр і оркестр. Там діяла велика капела співаків-кріпаків - близько 40 осіб, яку очолював А. Рачинський (1724-1794). У театрі К. Розумовського, згідно з тогочасною модою, ставились популярні тоді італійські опери. У нього ж була найбільша в Європі нотна бібліотека.

Український шкільний театр можна вважати зародком професійного театру. Однак у своїй основі український театр не набув строгості та героїки класицизму, а залишався ефектним бароковим видовищем, пишним у словесному і сценічному оформленні.

3. Чернігів бароковий

3.1 Пластичне мистецтво Чернігова епохи бароко

Саме естетика бароко, стилістика якої визначалась в Україні як «чудне а містеріальне», стала провідною для сіверянської духовності з XVII - XVIII століть. Традиційні художні ідеї, що походять ще з Київської Русі, трансформувалися під впливом європейських форм. Візантійсько-православні духовні цінності зв'язувалися, з одного боку, з народною естетикою, а з іншого - з поетикою бароко. Виникав дивовижний феномен чернігово-сіверського мистецтва, в якому наочно виявилось так зване «двовір'я» поліського краю, де органічно поєдналися міфологічно-язичницькі і християнсько-православні ідеали. [23]

На конкретному прикладі культури Чернігова того часу можна наочно побачити як відбувалося формування українського бароко як оригінального і своєрідного явища культури і які чинники вплинули на цей складний процес.

Народні основи розвитку культури стали найважливішою умовою єдності художніх процесів у Чернігові. Ця специфічна народність виявилась і в безпосередньому впливі народної творчості на діяльність професійних майстрів, і в об'єктивному відображенні основних інтересів народу. Народні художні традиції значною мірою визначили типи чернігівських будівель, їх об'ємно просторові композиції і елементи архітектурного декору. Вони виявились в планах і композиціях житлових споруд - будинках Якова Лизогуба і Павла Полуботка, кам'яниці Константиновичів, келіях Троїцького і Єлицького монастирів. В такій важливій справі як відновлення пам'яток часів Київської Русі - Борисоглібського собору, Іллінської церкви, Успенського собору та інших споруд зодчі спирались на багатовіковий досвід народних будівничих. [19]

Під впливом народної дерев'яної архітектури були вироблені типи тридільного трибанного і п'ятидібного п'ятибального храмів. В Чернігові вони представлені усипальницею Лизогубів в Єлецькому монастирі і Катерининською церквою. Народні художні традиції багато в чому визначили своєрідність чернігівської мурованої архітектури того часу. Вплив народних традицій яскраво виявився в композиціях іконостасів, живопису, в хоровому співі, в творчості чернігівських письменників та композитора С. Пекалицького.

Велике суспільне і культурне значення мало звернення до традицій вітчизняної античності - культурної спадщини Київської Русі. Давньоруське планування Чернігова збереглося в основних рисах і в другій половині XVII ст. Пам'ятки домонгольської архітектури та мистецтва Чернігова стали живими носіями культурної традиції.

З найбільш характерних й оригінальних пам'яток Чернігівщини назвемо собор Троїцького монастиря (1679-1695рр.) в Чернігові та Успенський монастир у Новгород-Сіверському. Троїцький собор у Чернігові - це тринавний шестистовпний триапсидний храм. Інтер'єр його позначено деякими рисами цивільної архітектури, багата перспектива утворюється завдяки розкриттю хрещатих склепінь барокових нав. Багатство пластики досягається за рахунок відмінного планування першого і другого ярусів: перший втілює давньоруську традицію тринавного триапсидного храму, другий - хрещатий. Троїцький собор має сім верхів: п'ять над основним об'ємом і два над кутовими вежами. У традиції виділення головного фасаду кутовими вежами відчутний вплив як давньоруської, так і західноєвропейської католицької архітектури.

Троїцький собор в Чернігові продовжив лінію розвитку давньоруського монастирського храму. [ 20]

Динамічна композиція Катерининської церкви (кінець XVII ст. - 1715 р.) продовжила традицію наростання об'ємів до центру будови, розпочату в часи Київської Русі зодчими Софії Київської і особливо вдало розроблену у П'ятницькій церкві в Чернігові.

Катерининська церква в Чернігові споруджена у стилі українського бароко на місці давнього храму періоду Київської Русі на честь героїзму козаків Чернігівського полку, виявленого під час штурму турецької фортеці Азов під командуванням Я. Лизогуба у 1696 році. Струнка дев'ятидільна споруда, освячена у 1715 року. Основу Катерининської церкви становить центральна, найвища частина, так званий четверик, до якої прилягають восьмигранні в плані об'єми, що утворюють просторовий хрест. [21]

Муроване будівництво, яке розгорнулося у другій половині XVII ст. в Чернігові, вимагало великої кількості висококваліфікованих будівничих. Якраз їх на той час і не вистачало на Лівобережній Україні. Тому із Москви запрошувались: зодчі, які мали значний досвід практичної роботи. Вони були об'єднані в «Приказе каменных дел», який провадив будівельні роботи і здійснював підготовку кадрів ще з XVII ст. Гетьман Іван Мазепа через царя Петра І запросив до роботи в Україну таких видатних зодчих, як И. Д. Старцев і Д. В. Аксамиров. Й. Д. Старцев з колективом майстрів працював у Києві і, можливо, в Чернігові над зведенням Катерининської церкви. Вірогідно, Д. В. Аксамитов будував у Чернігові будинок Колегіуму. Риси російської архітектури можна бачити і в інших спорудах Чернігова того часу. В Чернігові працювали, мабуть білоруські різьбяр, на дереві над створенням іконостаса Успенського собору Єлецького монастиря. Майстри з Могильова та Орші були провідними в колективі різьбярів Оружейної палати в Москві, які об'єднали в своїй творчості традиції українського, білоруського та російського мистецтва. Влаштування згаданого іконостаса Успенського собору (1672-1676 рр., не зберігся) пов'язано з перебудовою давньоруської споруди в нових архітектурних формах. Його композиції властиві чітка побудова, ясність, симетрія. Вагомо заявили про себе елементи бароко - виті колонки першого ярусу. Показово застосування прийомів народної дерев'яної архітектури. [18]

Зв'язки з Західною Європою здійснювались не лише завдяки приїзду майстрів до Чернігова, але й через перебування чернігівців за кордоном. Відомо, що студенти з Чернігова навчались у Стразбурському та Кенігсберзькому університетах. Повертаючись на батьківщину вони привозили з собою книжки, записи лекцій провідних професорів, наочні посібники. Книги привозили і купці на замовлення окремих осіб. Наприклад, Дмитро Туптало працював у Чернігові над «Житіями святих» і просив купця Ісака Ванденбурга купувати книги і привозити їх до Чернігова. Деякий час в Чернігові працював філософ, богослов, правознавець і фахівець з оборонного будівництва Адам Зернікау, запрошений Лазарем Барановичем із Кенігсберга. [19]

Троїцький собор в Чернігові збудував за власним проектом досвідчений архітектор західноєвропейського вишколу Йоган-Баптист Зауер (Ян Заор). Чернігівський Троїцький собор започаткував побудову величних монастирських храмів 80-90-х років XVII ст. по Полтавщині та в Києві. Вони склали цілий напрямок в українській сакральній архітектурі того часу. Саме в Чернігівському Троїцькому соборі найбільше виявилось рис західноєвропейського бароко. [22]

На чільному місці у бароко постали емоційні ефекти, експресивність образів, динаміка форм. В архітектурі набуває більшої ваги скульптурність елементів декору фасадів, який стає дуже соковитим і мальовничим. Це яскраво виявилось у будинку Якова Лизогуба, який справляє враження скульптурного твору. Багатопрофільність вертикальних і горизонтальних тяг і фронтонів над вікнами подрібнює форми. Промені сонця по-різному освітлюють кожну площину, утворюють глибину у композиціях фасадів і складну гру світла і тіні. Поєднанням мальовничої світлотіні білих фасадів з кольоровою поливою глиняної черепиці на даху будинка Я. Лизогуба, з дубовим гонтом на Катерининській церкві чи білою бляхою на банях Троїцького собору досягався яскравий декоративний ефект. Декор чернігівських пам'яток не лише підкреслює архітектурні членування, але й виступає важливою частиною складної концептуальної програми кожного твору.

Особлива увага приділялась оздобленням фронтонів і бань. Для Чернігова характерна якась особлива пружна форма грушоподібних бань, яка вирізняє їх від споруд інших українських міст. Пружну вибагливу форму мали і барокові фронтони на фасадах Троїцького собору та П'ятницької церкви. Фронтони набували пишного і урочистого вигляду завдяки влаштуванню пірамід і «сонця» (позолочені зображення дисків сонця з променями).

3.2 Барокові традиції музичного мистецтв Чернігова

На той час надзвичайно популярним був хоровий спів. До наших днів зберігся єдиний твір композитора і регента чернігівського хору Л. Барановича, С. Пекалицького «Служба божа» ля мінор для восьми голосів, який входить до групи лірико-драматичних творів, пов'язаних з бароковою традицією. На формування хорового концерту справила помітний вплив українська церковна проповідь того часу. Як зазначала дослідниця історії української музики Н. Герасимова-Персидська, для партесних концертів характерна віртуозна побудова партій, використання яскравих динамічних контрастів, перегуки кількох хорів, могутнє звучання струнких акордних вертикалей з довгою луною. Ці особливості співзвучні контрастам горизонталей і вертикалей в архітектурі, висотним устремлінням групи пам'яток українського зодчества, одним із представників якої є Катерининська церква в Чернігові. [23]

Хорові концерти виконувались зазвичай в церквах. Звучання голосів, підсилене акустикою храму, вражало своєю могутністю і яскравими контрастами. Все разом створювало атмосферу піднесеності і урочистості. Загальне враження підтримували і посилювали настінні розписи і різьблений позолочений іконостас. Своєю мальовничістю і декоративністю хоровий концерт близький до тогочасного монументального і станкового живопису.

В Чернігові діяв один із визначних в Україні літературно-мистецьких гуртків. До нього входило ціле гроно талантів - Л. Баранович, О. Бучинський-Яскольд, І. Величковський, Д. Туптало, І. Максимович.

Лазар Баранович - один із творців нового типу української проповіді, що є зразками витонченого барокового письма, вишуканої риторичної прози. Значну частину літературного доробку українського бароко складають поетичні твори Івана Величковського. Багато уваги він приділив популярній у мистецтві бароко темі несподіваності, марності життя, всесильності смерті, темі часу. Чернігівські письменники в своїй творчості захоплювались емблематикою і алегорикою, розгортали складні метафори, нерідко поєднуючи античні і християнські образи.

І. Галятовський та Д. Туптало є авторами книг про чудеса від чернігівських чудотворних ікон «Єлецької Богоматері» та «Іллінської Богоматері», які дуже шанувались не лише в Україні. В цих книгах вміщені і гравіровані зображення славетних ікон. Поетика бароко яскраво виявилась у творчості таких граверів як Л. Тарасевич, І. Щирський. Їхня діяльність була пов'язана з роботою чернігівської друкарні.

Теоретичні підвалини поетики бароко в Україні закладалися в Києво-Могилянській колегії, яка в XVIII ст. стала академією. Вихованець Києво-Могилянської колегії Іван Максимович заснував у 1700 р. у Чернігові Колегіум. До наших днів збереглися курси поетики, яка викладалась у цьому закладі. Наприклад, у поетиці Й. Лип'яцького визначається бароковий консептизм, який полягає в поєднанні неузгодженого і узгодженого або представляє узгоджене неузгодження. Консепт повинен викликати здивування і захоплення. Здивування викликає неузгодження різних речей, а захоплення виникає в результаті узгодження протилежностей. [23]

Нерідко бувало так, що в одній особі об'єднувались обдаровання письменника, художника, проповідника. З цього приводу можна назвати імена таких чернігівських діячів культури як Л. Баранович, І. Галятовський, Л. Крщонович. В архітектурі підсилюються риси своєрідної зображувальності. Навіть поезія, якій не властива візуальність, знаходить способи її досягнення. І. Величковський творив із своїх поетичних творів зображення, складаючи фігурні або контурні вірші, акровірші, вірші-лабіринти. Він записував свої вірші червоним і чорним чорнилом, доповнюючи їх малюнками.

Культура Чернігова доби бароко - яскрава сторінка української культури. Завдяки своїй неповторні й своєрідності вона зробила вагомий внесок до скарбниці слов'янської культури.

Висновки

У цій роботі ми дослідили особливості розвитку бароко в Україні. Була досягнута мета дослідження - дослідити вплив історичних умов на свідомість українського суспільства XVII - XVIIІ ст. та простежити розвиток барокового стилю в Україні.

В ході роботи були виконані всі поставлені завдання:

досліджені жанрові особливості бароко, причини його зародження в Україні;

проаналізована своєрідність світосприйняття митців українського «козацького» бароко;

розглянуті характерні риси українського бароко.

У результаті дослідження ми отримали чітке уявлення щодо характерних особливостей українського бароко, та прийшли до таких висновків:

Українське бароко ввібрало в себе найсуттєвіші грані об'єднавчого характеру. Як і мова, православна віра, бароко виявилося тим зовнішнім вираженням єдності й “одноцілості культури” (Вадим Щербаківський), яка допомагала консолідувати націю. Поняття “бароко” охоплює не тільки архітектуру, а й ужиткове мистецтво, фольклорні мотиви, літописання, театр, музику, образотворче мистецтво.

Багато барокових рис позначилося на творах українців, що навчалися у закордонних університетах і повернулися до Київської академії, щоб викладати у ній. Виходили з Київської академії й письменники, що цікавилися історією рідної землі, писали козацькі літописи. Це Самійло Величко та Григорій Грабянка. Вони прагнули довести, що “українці є рівні з іншими” (Грабянка).

Плідними здобутками в цей період збагатилась архітектура, в якій переплетаються багато стилів. Удосконалюється техніка будівництва - поряд з дерев'яними матеріалами використовуються камінь, залізо, скло. Зводяться світські споруди - магістрати, школи, колегії. Розбудовуються Київ, Львів, Чернігів, Переяслав, Харків.

Особливо значне місце в архітектурі тих часів займає будівництво православних храмів. Для багатьох з них типові витонченість пропорцій, динамічність композиції, гармонійність. Характерними в цьому плані є Троїцький собор у Чернігові, Мгарський монастир (1682) біля Лубен. Всім їм притаманне поєднання основ монументального будівництва часів Київської Русі з досягненнями європейського бароко і традиціями місцевої архітектури

Становлення нового типу освіти, широкі надбання світової культури справили свій вплив і на образотворче мистецтво.

Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався парсунний живопис, або портрет. Це в основному зображення козацької старшини - гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Мазепи, воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими та ін.

Українське образотворче мистецтво XVIII ст. пишається такими іменами як Лосенко, Левицький, Боровиковський, чиї твори служили окрасою російських та західноєвропейських художніх галерей

Протягом історії музична творчість завжди займала вагоме місце в Україні. У XVI-XVII ст. у братських школах Львова, Луцька, Києва, а згодом у Києво-Могилянській колегії викладали музично-теоретичні дисципліни. У церковній музиці утвердився багатоголосний спів (композитори Бишовський, Гавалевич,

Партесний спів під назвою “київський” поширився і в Москві, і в інших містах Імперії Значну увагу приділяли музичному вихованню в Києво-Могилянській академії. Ректор Л. Баранович ще у 50-х рр. XVII ст. організував музично-хорову школу, хор студентів налічував до 300 осіб. Серед професійних композиторів провідне місце займали Максим Березовський (1745-1777), Артемій Лук'янович Ведель (1767-1808) та Дмитро Степанович Бортнянський (1751-1825).

Ми бачимо, що у культурі XVII-XVIII ст. знайшли відображення кращі риси українського національного характеру - прагнення до свободи, осудження зла, соціальної несправедливості, прагнення до розвитку в людині добрих початків. Гуманістична спрямованість української культури XVI-XVIII ст. свідчила про прихильність національних митців до формування і поширення загальнолюдських цінностей як ідеалу взаємовідносин між людьми.

Аналізуючи характерні риси українського бароко, його найяскравіших зразків, робимо висновок, що культура України XVI-XVIII ст. є складовою частиною історії українського народу, який у важкій боротьбі за свою свободу і незалежність зумів не тільки зберегти існуючі, а й створити нові національні культурні надбання. Цьому сприяли відхід від середньовічних канонів, поширення ідей просвітництва і водночас збереження традицій часів Київської Русі. Все це дало можливість українському народу зробити неоціненний внесок у процес подальшого розвитку національної культури майбутніх поколінь, у скарбницю світової культури.

Список використаних джерел

Закович М. М. Культурологія: українська та зарубіжна культура. К., 2007

Енциклопедія Мистецтво Т. 7 Ч. 2 Архітектура, малярство та декоративно-ужиткове мистецтво XVII-XX століть/ За ред. М. Д. Аксенова - 1999 - 656 с.

Історія української культури / За загал. ред. І. Крип'якевича. - 4-те вид., стереотип. - К. : Либідь, 2002. - 656 с. - C. 513-524.

Українська радянська енциклопедія / За ред. М. Бажана. - 2-ге вид. - К., 1974-1985.

Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. - К. : Либідь, 1997.

Історія української культури / За ред. І. П. Крип'якевича. - К., 1990

Історія українського мистецтва: У 6 т. - К., 1968. - Т. 3.

Культура і побут населення України: Навч. посіб. - К., 1993.

Лотоцький А. Історія України. - Л., 1990.

Макаров А. Світло українського бароко. - К. : Мистецтво, 1994. - 288 с. : ілюстр

. Жолтовський П. Український живопис XVII - XVIII ст. - К. : Наук. думка, 1978. - 327 с.

Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1993.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури. - Л., 1992.

Українська культура. Лекції / За ред. Д. Антоновича. - К., 1993.

Ушаков Л. Світ українського бароко. Філологічні етюди. - Х., 1994.

Івашко Ю. Стиль бароко в архітектурі українських церков / Ю. Івашко // Людина і світ. - 1997. - №11-12 - С. 11-15

Івашко Ю. Перлини українського бароко / Ю. Івашко // - Будмайстер 2003 №1/2 C. 10-13

Адруг А. Живопис Чернігова другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ половини століть. - Чернігів: ЦНТЕІ, 2010. - 183с., іл.

Адруг А. Архітектура Чернігова другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст.. - Чернігів: ЦНТЕІ, 2010. - 224с.

Адруг А. Сторінки кам'яного літопису / А. Адруг // Чернігівщина incognita

Адруг А. Катерининська церква в Чернігові // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи: Збірник наукових праць, присвячений 1100-літтю першої літописної згадки про Чернігів. - Чернігів: Деснянська правда, 2007. - 672 с.

Адруг А. Чернігівський Троїцький собор у творах мистецтва ХVІІ - ХVІІІ століть / А. Адруг // Чернігівські старожитності. Науковий збірник. Вип. ІІ - Чернігів: КП «Вид-во «чернігівські обереги», 2009 - с. 6-12.

Личковах В. Дім, поле, храм: духовний простір мистецтва Чернігівщини / В. Личковах // Чернігівщина incognita

Размещено на Allbest.ru