Золотий вік італійського живопису

Размещено на http://www.allbest.ru/

Італійське мистецтво епохи Відродження носило своєрідний характер і на всіх етапах майже тривікового розвитку піднімалась до виняткових творчих висот. Грандіозний розмах культури Відродження, величезна кількість видатних творів порівняно з невеликими територіями,де вони були створені, досі викликають подив і захоплення. Усі види мистецтв переживали підйом. У різних областях Італії склалися місцеві школи живопису, які висунули художників, чиї творчі шукання знайшли вищі втілення в мистецтві титанів Відродження-Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, Тиціана.

Мистецтво Високого Відродження припадає на кінець 15 і перші три десятиліття 16 ст. «Золотий вік» італійського мистецтва хронологічно був дуже коротким, і тільки у Венеції він тривав довше, аж до середини сторіччя. Але саме в цей час були створені чудові витвори титанів Відродження.

Найвищий підйом культури відбувався у складний історичний період життя Італії, в умовах різкого економічного і політичного ослаблення італійських держав. Турецькі завоювання на Сході, відкриття Америки і нового морського шляху до Індії позбавляють італійські міста їх ролі найважливіших торгових центрів; роз'єднаність і постійна міжусобна ворожнеча роблять їх легкою здобиччю міцніючих централізованих північно-західних держав.

Переміщення всередині країни капіталів з торгівлі і промисловості в землеробство і поступове перетворення буржуазії в стан земельних власників сприяло поширенню феодальної реакції. Вторгнення французьких військ в 1494 р., спустошливі війни перших десятиліть 16в., розгром Рима надзвичайно послабили Італії. Саме в цей час, коли над країною нависла загроза її повного поневолення іноземними загарбниками,розкриваються сили народу, що вступає в боротьбу за національну незалежність, за республіканську форму правління, зростає його національну самосвідомість. Про це свідчать народні руху початку 16 ст. у багатьох італійських містах, і зокрема у Флоренції, де республіканське правління встановлювалося двічі: з 1494 по 1512 і з 1527 по 1530.

Величезний суспільний підйом послужив основою розквіту потужної культури Високого Відродження. У складних умовах перших десятиліть 16 в. сформувалися принципи культури і мистецтва нового стилю.

Відмінною особливістю культури Високого Відродження було надзвичайне розширення громадського світогляду її творців, масштабність їхніх уявлень про світ і космосі. Змінюється погляд на людину і її ставлення до світу. Сам тип художника, його світогляд, положення в суспільстві рішуче відрізняються від того, яке займали майстри 15 в., ще багато в чому пов'язані з станом ремісників. Художники Високого Відродження-не тільки люди величезної культури, але творчі особистості,вільні від рамок цехового підвалини, що змушують рахуватися зі своїми задумами представників правлячих класів.

У центрі їхнього мистецтва, узагальненого з художнього мови, образ ідеально прекрасної людини, досконалого фізично і духовно, неабстрактний від дійсності, але наповнений життям, внутрішньою силою і значущістю, титанічної міццю самоствердження. Найважливішими осередками нового мистецтва разом з Флоренцією на початку 16 ст. стають папський Римі патриціанських Венеція. З 30 - х років в Середній Італії наростає феодально-католицька реакція, а разом з нею поширюється занепадницького напрямок у мистецтві, що одержало назву маньєризму. І вже в другій половині 16 ст. виникають тенденції антіманьерістіческого мистецтва.

У цей пізній період, коли зберігають свою роль лише окремі осередки ренессанской культури, саме вони дають найбільш значні за художніми якостями твору. Такі пізні творіння Мікеланджело, Палладіо і великих венеціанців.

Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в містечку Вінчі поблизу Флоренції. Він був побічним сином нотаріуса П'єра да Вінчі, його мати була простий селянкою.

Леонардо-художник, узагальнивши розрізнені досягнення своїх попередників, досяг тієї геніальної простоти, ясності і гармонії,які знаменували собою початок нового, вищого етапу в італійському мистецтві-епохи Високого Відродження.

Чотирнадцяти років Леонардо вступив до майстерні знаменитого флорентійського скульптора, художника та золотих справ майстра Андреа Верроккио, де провів шість років. У ці роки виробляється творчий метод майбутнього майстра, заснований на уважному вивченні природи, сміливому експерименті та серйозних знання з галузі точних наук. Живопис Леонардо називав «наукою і законною дочкою природи...», всіх наук вважаючи за краще математику, тому що, говорив він, - «ні достовірності там, де не можна застосувати одну з математичних наук... ».

Записники Леонардо, які він завжди носив із собою на шнурку у пояса, поцятковані замальовками осіб і фігур людей, рослин і тварин,літературними записами басенок, афоризмів, філософських та наукових висновків,кресленнями, формулами, начерками технічного характеру. Ці рукописи свідчать про універсальність генія Леонардо, про його нелюдською працездатності, про прагнення пізнати закони всесвіту з тим, щоб поставити їх на службу людства.

Леонардо-художник працював повільно, нескінченно експериментуючи. До того ж наукові інтереси часто відволікали його від заняття живописом. З того деякого, що він створив, до нас дійшли не всі-лише близько п'ятнадцяти живописних творів, розсіяних по музеях різних країн.

Найраніший малюнок-краєвид околиці Флоренції: у кутку-напис,зроблений рукою Леонардо: «У день святої Марії Сніжної п'ятого серпня 1473року ». Напис зроблена «дзеркальним» способом. Так вів Леонардо всі свої запису. Графологічну дослідження підтверджують, що великий художник був лівшею і, отже, всі свої картини написав лівою рукою. Перша живописна робота-фігура уклінно ангела, виконана двадцятирічним Леонардо в картині його вчителя Верроккио «Хрещення» (бл. 1472 Уффици, Флоренція). Розповідали, що Верроккио був так вражений майстерністю свого учня, що назавжди залишив кисть і працював у надалі як скульптор. Одна з перших самостійних робіт, виконаних після залишення майстерні Верроккио, - «Мадонна з квіткою», вона ж - «Мадонна Бенуа» (бл. 1478 Ермітаж). Цей твір вражає і оригінальністю задуму і досконалістю виконання.

Взявши тему, дуже поширену в мистецтві свого часу,художник відмовився від традиційного трактування образу Мадонни, яку зображували величною, Сумна чи задумливою, і створив образ життєрадісний, сповнений суто земної принади. Досліджуючи закони оптики, Леонардо вперше широко застосував світлотінь не тільки як засіб моделювання форми, але і як засіб «пожвавлення» персонажів своїх картин.

Біля цього ж часу була розпочата закінчена значно пізніше «Мадонна Літта »(1480 - ті роки. Ермітаж). У «Мадонні з квіткою» дано індивідуальний тип людини; в «Мадонна Літта» - тип збірний, узагальнений, в якому фізична краса поєднується з духовним досконалістю. Леонардо, а слідом за ним і інші майстри Високого Відродження, ставив знак рівності між зовнішнім і внутрішнім виглядом людини. «Якщо душа безладно і хаотична, - стверджував Леонардо, щось безладно і хаотично саме тіло, в якому ця душа живе ». Звідси-піднесена краса позитивних героїв утворах майстрів Високого Відродження.

Влітку 1481 художник отримує замовлення на вівтарний образ «Поклоніння волхвів »(1481/1482. Уффици, Флоренція) для монастиря Сан Донато; він робить безліч підготовчих ескізів, починає картину, але не вкладається в термін, і ченці розривають угоду. Картина залишилася незавершеною.

Не знайшовши собі застосування при дворі Лоренцо Пишного, де неподільно панував Ботічеллі, Леонардо в 1482 році залишає рідне місто і відправляється в Мілан. Його появі в Мілані передувала слава знаменитості, і все ж міланці не очікували побачити людину настільки різнобічного. Він був красивий, елегантний і ввічливий, блищав красномовством, легко складав байки і сонети, охоче імпровізував, граючи на срібній лютні власної конструкції. Сімнадцять років, проведених у Мілані (1482 - 1499),- період найвищого розквіту генія Леонардо. На службі у міланського герцога Лодовико Моро він значився як «... Леонардо з Флоренції - інженер і художник... ». Він багато працював в області техніки, і перш за все,військової; Мілан був форпостом Італії на півночі, звідки вона постійно піддавалася навалам ворога. Леонардо розробляє проект перебудови укріплень міланського замку, конструює обсадні і протівоосадние знаряддя, розривні снаряди. Він створює план реконструкції Мілана ( «ідеального міста») та проект завершення міланського собору, відає оформленням придворних свят, робить ескізи костюмів і конструює токарні верстати, керує спорудженням каналів і т.д.

Майже відразу після приїзду Леонардо почав працювати над «колосом» - кінної статуєю Франческо Сфотца (батька герцога Лодовико). Модель з глини була закінчена 1493 і виставлена на площі герцогського замку. Висота її «Від верхівки до поверхні землі», як повідомляє один Леонардо Лука Пачолі,досягала 12 ліктів (приблизно 6 метрів), на її відливання було потрібно 80 тонн бронзи. Відливання статуї не була здійснена, загинула і модель.

У 1483 - 1490/94 роках художник пише «Мадонну в гроті» (Лувр, Париж) і пізніше близько 1505 - 1508 років за допомогою одного з учнів Амброджо де Предіс робить з неї кілька змінене повторення (Національна галерея, Лондон), значно уступає власноруч виконаному варіанту.

«Мадонна в гроті» згідно з контрактом повинна була зображувати мадонну в оточенні святих, тобто представляти собою звичайну церковну композицію.

Леонардо створив цілком світський твір, причому все в нього було ново: і сама трактування сюжету, і незвичайний, трохи загадковий пейзаж, і органічна злитість його з фігурами, і освітлення, і самі образи людей,осяяло якоюсь особливою, піднесеною красою. У печері, де химерні кристали звисають зі стелі, а з ущелин каменю пробиваються квіти і трави (написані, до речі, з ботанічної точністю), прямо на землі розташувалися мадонна, діти і ангел. Крізь просвіти в скелях синіє небо.

У таємничому вологому мороці грота розпливаються обриси фігур, а особи, окутані світлоповітряним серпанком, здаються трепетно-живими. Юна мати ласкавим жестом обіймає опустився на коліна крихітку Івана, інша її рука тягнеться до сина. Ангел, звертаючись до глядача, вводить його в картину,вказуючи на цю сцену перстом. Група побудована за принципом піраміди,вершина якої-голова мадонни, сторони-її простягнені руки, кути підстави-фігури ангела і дітей. Розглядаючи композицію як ключ до розкриттю задуму твору, Леонардо вводить пірамідальне побудова,що стало певною мірою класичним для Високого Відродження. Робота ця залишилася в майстерні художника. Замовники-монахи, пославшись на невиконання її до строку, відмовилися виплачувати належної суми.

Почалася багаторічна тяганина, яка закінчилася написанням для монастиря лондонського варіанту, де помітна поступка смаком церковників: над головою мадонни з'явився німб, ангел знайшов крила, а Іван-хрест.

У Мілані була створена «Таємна вечеря» (1495 - 1497. Трапезна монастиря Санта Марія делла Граціє). Техніка фрески, що вимагала швидкого без поправок виконання, не влаштовувала Леонардо. Він експериментував з складом фарб і ґрунту. Це вирішили наперед трагічну долю твори - грунт не тримав фарбу і вона стала обсипатися-що виявив вже сам художник. Пізніше ченці пробили двері з трапезної в кухню саме під центром картини. Цим була знищена її нижня частина і розхитана стіна, що підсилило осипання барвистого шару, кухонні пари, осідаючи на поверхні картини, форсували її руйнування. Пішли за тим грубі реставрації значно спотворили оригінал. У 1943 році під час бомбардування Мілана вибуховою хвилею від впала на подвір'ї монастиря бомби трапезна була зруйнована. Стіна з «Таємної вечерею» вціліла. У 1946 році будівля відновили, а в 1954 році фахівці, використовуючи новітні засоби,вдало реставрували картину, прибрали пізні записи, виявили і закріпили фарби, нанесені рукою Леонардо да Вінчі.

Художники раннього Відродження в композиції «Таємної вечері» зображували звичайно ряд тих, хто сидить за столом, непов'язаних між собою фігур у одноманітно повторюваних позах. Юду виділяли, розміщуючи окремо, по інший бік столу. Леонардо розгорнув драматична розповідь про людей, вражених звісткою про те, що в їхньому середовищі ховається зрадник. Христос сказав:

«Один з вас зрадить мене" і, безпорадно опустивши руки на стіл, замовк. Ці слова викликають бурхливу реакцію навколишніх, причому кожен виражає свої почуття по характеру і темпераменту. Леонардо помістив зрадника в групі улюблених учнів як уособлення зради, нерідко ховається Вуколі друзів. Темний профіль Іуди різко виділяється серед інших осіб,освітлених рівним денним світлом. Стиснувши в руці гаманець з грошима, він з страхом чекає, що буде названий по імені. «Душа,- говорив Леонардо,-повинна буть виражена через жести і руху... »Разом з тим це був живопис,перевірена математикою. З геометричної точністю намічений центр композиції-фігура Христа, виділена і просвітом розташованого ззаду вікна, і тим, що всі перспективні лінії сходяться в одній точці-над його головою; симетрично, по шість з кожного боку, розташовані учні, ці шість у свою чергу згруповані по троє.

Настоятель монастиря, де створювалася «Таємна вечеря», прийшов до Моро з скаргою на Леонардо з приводу того, що той працює надто повільно.

Пріору здавалося дивним бачити, що Леонардо годинами стоїть перед картиною,занурений у роздуми, у той час як йому хотілося, щоб художник працював, не випускаючи з рук пензля, подібно до того як трудиться в саду працівник. Викликаний до Моро для пояснень Леонардо дотепно відповів, що його затримує відсутність моделі для голови Іуди, але врешті-решт він готовий написати її з голови пріору. Після цього пріор залишив художника в спокої, а той незабаром закінчив голову Іуди, яка була «справжнім втіленням зради і не людяності ». Ця розповідь Вазарі прочиняє завісу над творчим методом великого майстра.

У жовтні 1499 війська французького короля Людовика XII увійшли до Мілан. Моро втік. У грудні Леонардо покинув місто, зайнятий містами.

Потекли роки поневірянь. У 1503 - 1506 роках Леонардо знову у Флоренції.

Тут було створено «Джоконда» (бл. 1503 Лувр, Париж) - перша в історії західноєвропейського мистецтва психологічний портрет. Зображення дружини флорентійського городянина Мони Лізи Джоконди гранично просто і лаконічно.

Художник поставив перед собою складне завдання-за повної зовнішньої нерухомості моделі передати рух її душі. Спокійна поза і простий наряд Мони Лізи фіксує увагу глядача на її обличчі. У ньому немає ні краси, ні молодості, але воно як дзеркало відображає майже невловимо змінюються відтінки думок, почуттів і відчуттів. У цьому й полягає приваблива сила творіння Леонардо. По-леонардівської виразні руки,як ніби плавно хвилясті з рукавів плаття, доповнюють характеристику особи. Портрети раннього Відродження найчастіше були погрудний; Леонардо створив поясний портрет, використавши руки як додатковий засіб характеристики моделі. Ця проблема займала його ще в міланський період,коли їм було написано «Портрет дами з горностаєм» (Національний музей, Краків), на якому, як припускають, зображена Цецилія Галлерані,кохана герцога Моро. У цьому портреті запам'ятовується особа, чудове своєю тонкою розумною красою, і вузька рука молодої жінки, що тримає граціозно звірка. У портреті «Джоконди» художник пішов далі і, розкривши духовне обличчя моделі, передбачив завдання, вирішене лише мистецтвом XVII століття.

В цей же час Леонардо працює над настінним розписом (1503 - 1506)великого залу в палаццо Веккіо, резиденції уряду Флорентійської республіки. Іншу стіну було доручено розписати Мікеланджело. Обидва почали з підготовки картонів. Леонардо зобразив битву при Ангіарі 1440 між флорентійців і міланцям; Мікеланджело вибрав темою перемогу флорентійських військ над пізанцями при Кашин в 1364 році. Ні та, ні інша робота не були виконані, загинули і картон. Гравюра XVII століття відтворює деталь «Битвип ри Ангіарі »- сцену боротьби за прапор, навколо якого б'ються охоплені несамовитою люттю вершники. Спотворені злобою обличчя воїнів, коні, гризучий один одного, клинки мечів, занесені над головами, хаос, дикість, озвіріння-таким показав обличчя війни Леонардо. Замовники були збентежені, їм хотілося мати твір мистецтва, що будять почуття доблесті, а не огиди, і пальма першості була віддана Мікеланджело, який відобразив момент, що передує бою-воїни купаються в річці Арно і,почувши сигнал тривоги, поспішають привести себе в бойову готовність.

У Флоренції Леонардо займався технічними винаходами, в зокрема, конструюванням літального апарата. Таємнича запис у трактаті про політ птахів дозволяє припускати, що він був близький до здійснення своєї мрії.

У наші дні туристам показують в околицях Флоренції, поблизу містечка Ф'єзоле, пагорб Монте Чечер (Чечер-по-італійськи значить лебідь), де нібито відчував свій апарат Леонардо.

У 1506 - 1513 роках художник знову в Мілані. Тут він працює над пам'ятником маршалу французьких військ Трівульціо (не був здійснений) і створює свої картини «Свята Анна» та «Іоанн Хреститель» (1508 - 1512. Лувр, Париж).

У 1513 він відправляється в Рим, де на той час велося велике будівництво і, здавалося, можна було знайти застосування своїм творчим задумам. Отримавши замовлення від папи Лева X, той зараз приймається готувати особливого складу лак для майбутньої картини, що викликало саркастичне зауваження попи: «На жаль, ніколи нічого не зробить той, хто починає думати про наприкінці роботи, ще не почавши її ».

Старіючий художник їде в Мілан і приймає запрошення вступити на службу до французького короля Франциска I.

Восени 1516 Леонардо да Вінчі залишив межі Італії і в супроводі свого улюбленого учня Франческо Мельці і вірного Баттіста Віллансіса вирушив у далеку дорогу. У травні 1517 вони прибули у Францію в одну з королівських резиденцій-замок Клу поблизу Амбуаза.

Французьке суспільство захоплено зустріло чудового художника. Він отримав звання першого живописця короля, йому наслідували в манері одягатися,поводитися в суспільстві, від нього чекали шедеврів. Але, відірваний від рідного грунту, передчасно постарішав фізично і внутрішньо спустошений, він не міг знайти в собі сил для творчої роботи. «Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування, стояча вода гниє або на холоді замерзає, а розум людини,не знаходячи собі застосування, занепадає », « краще бути позбавленим руху, ніж втомитися приносити користь »,« краще смерть, ніж втому », - писав він коли -то. Смерть наближалася-19 квітня 1519 тяжко хворий, він склав заповіт, у якому передбачив у всіх деталях ритуал похорону і розподілив своє майно між близькими. 2 травня 1519 Леонардо помер на руках у Мельці у замку Клу.

Рафаель Санті народився 28 березня 1483 в містечку Урбіно, столиці невеликого герцогства.

Батько Рафаеля - Джованні Санті, придворний художник Урбінського герцога,мецената Гвідубальдо Монтефельтро, був першим вчителем свого сина. Восьми років Рафаель втратив матір, одинадцяти-батька, і турботи про нього взяла на себе дружина герцога Єлизавета Гонзага.

В1500 році Рафаель відправився в Перуджу і вступив до майстерні П'єтро Перуджіно, провідного майстра умбрійской живописної школи. Ліричне мистецтво Перуджіно справило значний вплив на весь ранній період творчості Рафаеля.

У 1504 році Рафаель приїхав у Флоренцію, де перед ним відкрилися широкі можливості долучитися до кращих образів флорентійського Ренесансу.

Вже була написана «Джоконда» Леонардо, а «Давид» Мікеланджело стояв на площі Синьйорії; над містом височів купол собору Санта Марія дель Фьоре,творіння Брунеллески, про який навіть суворий Мікеланджело говорив, що «Важко зробити так само добре. Не можна зробити краще ». Тут вперше з'являється щасливий дар Рафаеля - легко засвоювати кращі досягнення художньої культури, творчо переробивши отримані враження,збагачувати ними своє мистецтво.

Його приваблював реалізм майстрів флорентійського кватроченто, але він,творець нового стилю, відмовляється від дріб'язкової деталізації, за допомогою якої ці майстри прагнули досягти переконливості, і йде по лінії синтезу, по лінії типових узагальнень.

Картини флорентійського періоду в більшості своїй зображують мадонн.

Вони поетичні і підкуповують живий виразністю образів і кришталевої ясністю композиції.

Мадонна зображували багато майстрів Ренесансу, але ніхто з них не досяг тієї багатогранності, тих тонких відтінків в трактуванні образу жінки --матері, як Рафаель. Це стає очевидним при порівнянні двох шедеврів - «Мадонни Грандука» (1504-1505) і «Мадонни делла Седіа» (1514-1518. Обидві Галерея Пітті, Флоренція). У першому випадку юна Марія зображена зануреною у свій внутрішній світ, нескінченно далекий від навколишнього, і стримане прояв материнського почуття передає м'який жест її рук,бережно тримають немовляти. Поруч з нею «Мадонна делла Седіа» здається зовсім земної і, можливо, навіть кілька повсякденним. Але все обличчя її виконаний істинно людської гідності і спокійного благородства. У мадонни гарне обличчя італійської селянки, вона притискає до себе сина, прагнучи вберегти його від бід. Молода мати зображена не в традиційному вбранні мадонн, а в сукні, яке носили сучасниці художника, голову її покриває смугастий шарф.

В одному з листів графу Кастільйоне Рафаель розкрив сутність свого творчого методу: «Для того щоб написати прекрасну жінку, треба було б мені безліч прекрасних жінок,... але так як прекрасних жінок... мало, ТОВ беру в вожаті собі якусь ідею... ». Ідеальний тип персонажів його картин,висловлюючи синтез окремих реальних рис, спостереження в дійсності,відповідав гуманістичним уявленням епохи ( «якоїсь ідеї») про високу значимості людської особистості.

У 1508 році за сприяння свого земляка Браманте, провідного архітектора Риму, Рафаель з'являється при Ватиканському дворі і за замовленням папи Юлія II починає монументальний цикл розпису палацових залів (станц - ит.).

Рафаель Санті народився 28 березня 1483 в містечку Урбіно, столиці невеликого герцогства.

Батько Рафаеля - Джованні Санті, придворний художник Урбінського герцога,мецената Гвідубальдо Монтефельтро, був першим вчителем свого сина. Восьми років Рафаель втратив матір, одинадцяти-батька, і турботи про нього взяла на себе дружина герцога Єлизавета Гонзага.

В1500 році Рафаель відправився в Перуджу і вступив до майстерні П'єтро Перуджіно, провідного майстра умбрійской живописної школи. Ліричне мистецтво Перуджіно справило значний вплив на весь ранній період творчості Рафаеля.

У 1504 році Рафаель приїхав у Флоренцію, де перед ним відкрилися широкі можливості долучитися до кращих образів флорентійського Ренесансу.

Вже була написана «Джоконда» Леонардо, а «Давид» Мікеланджело стояв на площі Синьйорії; над містом височів купол собору Санта Марія дель Фьоре,творіння Брунеллески, про який навіть суворий Мікеланджело говорив, що «Важко зробити так само добре. Не можна зробити краще ». Тут вперше з'являється щасливий дар Рафаеля - легко засвоювати кращі досягнення художньої культури, творчо переробивши отримані враження,збагачувати ними своє мистецтво.

Його приваблював реалізм майстрів флорентійського кватроченто, але він,творець нового стилю, відмовляється від дріб'язкової деталізації, за допомогою якої ці майстри прагнули досягти переконливості, і йде по лінії синтезу, по лінії типових узагальнень.

Картини флорентійського періоду в більшості своїй зображують мадонн.

Вони поетичні і підкуповують живий виразністю образів і кришталевої ясністю композиції.

Мадонна зображували багато майстрів Ренесансу, але ніхто з них не досяг тієї багатогранності, тих тонких відтінків в трактуванні образу жінки --матері, як Рафаель. Це стає очевидним при порівнянні двох шедеврів - «Мадонни Грандука» (1504-1505) і «Мадонни делла Седіа» (1514-1518. Обидві Галерея Пітті, Флоренція). У першому випадку юна Марія зображена зануреною у свій внутрішній світ, нескінченно далекий від навколишнього, і стримане прояв материнського почуття передає м'який жест її рук,бережно тримають немовляти. Поруч з нею «Мадонна делла Седіа» здається зовсім земної і, можливо, навіть кілька повсякденним. Але все обличчя її виконаний істинно людської гідності і спокійного благородства. У мадонни гарне обличчя італійської селянки, вона притискає до себе сина, прагнучи вберегти його від бід. Молода мати зображена не в традиційному вбранні мадонн, а в сукні, яке носили сучасниці художника, голову її покриває смугастий шарф.

В одному з листів графу Кастільйоне Рафаель розкрив сутність свого творчого методу: «Для того щоб написати прекрасну жінку, треба було б мені безліч прекрасних жінок,... але так як прекрасних жінок... мало, то я беру в вожаті собі якусь ідею... ». Ідеальний тип персонажів його картин,висловлюючи синтез окремих реальних рис, спостереження в дійсності,відповідав гуманістичним уявленням епохи ( «якоїсь ідеї») про високу значимості людської особистості.

У 1508 році за сприяння свого земляка Браманте, провідного архітектора Риму, Рафаель з'являється при Ватиканському дворі і за замовленням папи Юлія II починає монументальний цикл розпису палацових залів (станц - ит.).

У розписах станц Рафаель виступив як геніальний майстер композиції та чудовий монументаліст.

Станція Рафаеля - чотири невеликі склепінні кімнати з вікнами у двір. Перший зал - станція делла Інчендіо, за нею розташована станція делла Сіньятура, станц д'Еліодоро і станції Костянтина.

Свою роботу Рафаель почав з розписів станц делла Сіньятура. Тут він помістив що згодом стали всесвітньо відомими фрески «Диспут», «Парнас»і «Афінська школа» (1508-1512).

Основна ідея об'єднує цей монументальний цикл, - торжество розуму і краси - відповідало прагненням передових умов Італії епохи Відродження.

Першою була описана фреска «Диспут». На ній представлено уявний теологічний суперечка, учасниками якого є не тільки «батьки церкви»,а й мешканці небес. У цій композиції проявилося приголомшливе вміння Рафаеля передати саме туманне зміст живим і ясною мовою.

Фреска «Парнас» - алегорія царства поезії - зображає покровителя мистецтв, бога Аполлона, в оточенні муз. У світлому світі натхнення і краси, у колі муз перебувають Гомер та інші поети старовини - Піндар, Сафо, Вергілій, Горацій; тут-таки й великі італійці Данте, Петрарка, Боккаччо. «Парнас», як і деякі фрески, розташована над вікном;вклинюючись в площину, призначену для картини, воно створювало композиційні додаткові труднощі. Рафаель проявив винахідливість,помістивши вершину гори над вікном, а по його боках збігають вниз пологі схили.

Найбільш знаменита «Афінська школа». На тлі перспективи відкриваються вглиб величних аркад художник представив грецьких філософів різних шкіл і поколінь. У центрі - Платон і Арістотель; розмовляючи, вони наближаються до глядача. У запалі полеміки Платон, закликаючи в свідки вищу силу,вказує пальцем на небо, Арістотель ж, заперечуючи свого вчителя,жестом руки, опущеною долу, стверджує земне початок. Абстрактне поняття протиріччя ідей з граничною ясністю виражено в цих реальних образах. У фігурах філософів, що оточують Платона і Арістотеля, прийнято бачити конкретні особи: Сократ розмовляє з молодим воїном, на сходах сидить затоплений в задумі Геракліт, неподалік від нього при столі Діоген. Справа - Евклід, оточений учнями, схилившись, креслить геометричну фігуру,поруч - група астрономів. За ними, в темному берете - сам автор.

Чудова ренесансна архітектура, архітектура, на тлі якої в спокійно-величавій ритмі, вільно і природно розміщені фігури і групи, «розводячи» стіни насправді невеликого приміщення, створює враження надзвичайного простору.

Наступний зал-станції д'Еліодоро (1512 - 1514) прикрашають чотири фрески «Вигнання Еліодора», «Чудо в Больсене», «Звільнення апостола Петра з темниці »і« Зустріч Атілла ».

З них найбільш відома перша, так як у неї, хоча і в алегоричній формі, висловлена думка, що хвилювали тоді уми. Сюжетом послужила біблійна легенда: воїн Еліадор намагався заволодіти казною Єрусалимського храму, за що був повалений на землю і розтоптаний конем раптово з'явився небесного воїна. Композиція Рафаеля сприймалася сучасниками як заклик до звільнення Італії від іноземних загарбників.

Присутність на картині Юлія II (його вносять на кріслі до храму в той момент,коли небесна кара настигла Еліодора) - поборника вигнання ворога, та й об'єднання країни під владою пап-не залишала сумніву в тому, що мова йде не про далеке минуле, а про Італію XVI століття.

Тематично з «Вигнанням Еліодора» перегукується «Зустріч Атілла» --фреска, мабуть, виконана учнями великого майстра. Вони ж розписали дві інші станції і галерею, так звані Лоджії Рафаеля, за його проектами і під його керівництвом.

У той час, як Рафаель створював ясні, спокійні, гармонійні композиції станц, Мікеланджело працював над плафоном Сікстинської капели.

Вазарі розповідає, що якось під час відсутності Мікеланджело, Браманте,зберігав ключі від капели, дав можливість своєму другові подивитися незакінчені розпису, і Рафаель багато почерпнув тут для своїх робіт, «... Під впливом Мікеланджело, помітно поліпшивши свій стиль».

Рафаель любив і розумів античне мистецтво широко й різноманітно. Античність у язичницькому, чуттєво-радісному аспекті овіяні розпису вілли Фарнезіни (1514 - 1517), де серед інших фресок, частково виконаних учнями, є «Тріумф Галатеї» і поетичні композиції за мотивами історії Амура і Психеї, написані ним самим.

Мабуть, в період роботи над станцією була створена «Сікстинськамадонна »(Картинна галерея, Дрезден). Довгі роки вона служила вівтарним чином у церкві св. Сикста (звідси і назва картини) в невеликому італійському містечку П'яченці. Дивна її подальша доля. У 1754 році картина була куплена у ченців для Дрезденської картинної галереї за двадцять тисяч цехінів.

У роки другої світової війни за особливим наказом гітлерівського уряду художні цінності були вивезені і заховані в декількох схованках, абсолютно непридатних для зберігання живопису.

У травні 1945 року «Сікстинська мадонна», а з нею ряд шедеврів в результаті пошуків були виявлені радянськими солдатами в курній штольні занедбаних каменоломень неподалік від Дрездена. Вхід в тунель гітлерівці замурували, а навколо з метою маскування посіяли траву. Врятована від загибелі «Сікстинська мадонна» була вивезена до Москви, а 1956 повернута в Дрезден.

У цьому творі гранична ясність, величава простота художньої мови поєднуються з глибиною ідейного задуму. Раптово відкрив завісу - і очам глядача з'явилася мати з дитиною на руках.

Спокійний, «литий» силует мадонни чітко вимальовується на тлі світлого сяючого неба. Вона рухається легкої рішучою ходою, зустрічний вітер розвіває складки одягу, від чого її фігура видається ще більш відчутною.

Маленькі босі ноги впевнено ступають за пухнастим хмар, у білій масі яких потопають уклінні фігури Сикста і Варвари. Незграбний, в важкому вбранні, старий Сікст вказує рукою на землю, куди слід мадонна; світська витончена св. Варвара застигла в благоговійному мовчанні. Ці фігури несуть певну смислову і композиційну навантаження: підкреслюючи піднесений характер образу мадонни, вони врівноважують композицію.

Прекрасне обличчя молодої жінки висловлює великої внутрішньої сили. У ньому і любов до немовляти, і тривога за його долю, і непохитна твердість і усвідомлення величі що здійснюється подвигу - мати жертвує своїм єдиним сином в ім'я порятунку людей. Немовля широко відкритими очима дивиться нащо лежить перед ним світ.

Крамськой говорив, що «... мадонна Рафаеля дійсно - твір велике й справді?? вічне... сама мадонна є створення уяви народу ».

У творчості Рафаеля з найбільшою повнотою виразився стиль мистецтва Високого Відродження періоду найвищого розквіту. Він був визнаним главою римської художньої школи того часу, коли вона займала провідне становище в культурному житті Італії.

Працездатність майстра дорівнювала його генію. За його ескізами працювали архітектори та скульптори, сам він був автором низки архітектурних проектів, а після смерті Браманте з 1515 року керував будівництвом собору св. Петра. Він вів археологічні розкопки, зокрема, терм Тита, і з мотивами відкритих там стародавнього розпису створив чудовий декоративний ансамбль ватиканських лоджій. Він виконав 10 величезних картонів-малюнків, із ним у Брюсселі виткали килими, призначені для прикраси Сікстинської капели. Він піднімає питання про охорону архітектурних пам'яток римської старовини, які безжально руйнувалися, і стародавні камені використовувалися в'юк будівельний матеріал.

Рафаель залишив ряд портретів своїх сучасників, в них тонко помічені риси людини епохи Відродження. Такі портрети Аньоло Доні,кардинала Інгірамі, графа Кастільйоне, папи Льва X і ін..

Папа Лев X хотів нагородити художника кардинальської шапкою, кардинал Біббі плекав думка одружити його на своїй племінниці, але Рафаель з притаманною йому м'якістю, не відмовляючись прямо, всіляко це відтягував. Майже нічого не відомо про особисте життя художника. Вазарі стверджує, що «Рафаель відрізнявся влюбливість, доглядав за жінками і завжди готовий був їм служити... »; риси обличчя його напів міфічної коханої (в XVIII столітті їй дали ім'я Фарнаріни) вбачають і в «Мадонни делла Седіа», і в портреті «Донни Велати ».

Свою останню картину« Преображення »(Ватикан) Рафаель не встиг закінчити, вона була дописана його улюбленим учнем Джуліо Романо.

Він помер 6 квітня 1520 тридцяти семи років від роду в повному розквіті творчих сил.

Могила Рафаеля - в римському Пантеоні. Її прикрашає мармурова статуя мадонни, виконана його учнем скульптором Лоренцо Лоренцетто.

Епітафія латинською мовою, складена одним з друзів великого художника, говорить:

Тут покоїться той Рафаель, при житті якого велика природа боялася бути переможеною, а після його смерті вона боялася вмерти.

Великий скульптор, художник і архітектор Високого Відродження Мікеланджело Буонаротті народився 6 березня 1475 року в Капрезе поблизу Флоренції. відродження леонардо рафаель мікеланджело

Він був другою дитиною в сім'ї Лодовико Леонардо Буонарроті, Подеста (голови місцевого самоврядування) містечок Кьюзі і Капрезе. Чотирнадцяти років Мікеланджело вступив в майстерню флорентійського живописця Гірландайо, де багато малював з натури і копіював малюнки старих майстрів, роблячи це так добре, що їх не можна було відрізнити від оригіналів. У 1489 році він перейшов до Бертольдо ді Джованні, який перебуваючи на службі у правителя Флоренції Лоренцо Пишного, навчав групу юнаків майстерності ліплення. Учень Донателло, зберігач реалістичних традицій.

Размещено на Allbest.ru