Масова та елітарна культура

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Реферат на тему:

Масова та елітарна культура

Виконала:

Студентка І курсу 4 потоку 4 групи

Інститут прокуратури та слідства

Нагорна Анна Вадимівна

Викладач:

Матієнко Анастасія Володимирівна

ОДЕСА -- 2013

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Поняття масової культури

1.1 Виникнення масової культури

1.2 Масова культура та її характерні ознаки

1.3 Україна в світовому просторі масової культури

РОЗДІЛ 2. Елітарна культура як антипод масової культури

РОЗДІЛ 3. Постмодерністські тенденції зближення масової та елітарної культур

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Під впливом конкретних умов групова культура змінюється, виникають її нові форми. Приміром, у сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура.

Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців.

Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, кінематографу, телебачення, магнітного і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери.

Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії. З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру.

Поділ на масову і елітарну культуру в цілому виникає тоді, коли грамотність перестає бути привілеєм якогось вузького класу суспільства. Наприклад, україномовної інтелігенції. Все залежить якого змісту надавати цим словам. «Масова» - це література, яка зрозуміла широким верствам населенням, «елітарна» - та, яка потребує певних знань для її розуміння. «Масова» ніколи не була і не є конкурентом відносно «елітарної» і навпаки. Вони співіснують і скоріше за все - це симбіоз. Є хороші приклади як першої, так і другої. Проте не слід називати їх «елітарною» чи «масовою», скоріше розважальна і філософська. Проте і вони можуть поєднуватися в одному творі(наприклад у книзі Сфіфта «Подорожі Гулівера» або Оруела «Скотный двор»).

Класика української літератури - «Енеїда» Котляревського була химерною, фантастичною, елітарною, маскультовою. Але зараз у межах свого жанру(бурлескно-травестійна поема) це є класика, тобто елітарне чтиво. До речі, стиль її досить-таки неоднорідний: класицизм, романтизм, реалізм. Отож, є ще один чинник - елітарна література створюється насамперед не тільки мізками, а й часом.

У будь-якому випадку розглядати «елітарну» як синонім «якісної» літератури, «масової» як «поганої» просто не припустимо. Взагалі є просто хороші твори і звичайна писанина, неважливо розрахована вона на масового читача або на «елітарного». Щодо «масової» та «розважальної» доречним буде термін «популярна», він більш толерантний і не принижує таку літературу.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ

1.1 Виникнення масової культури

У питанні про час виникнення «масової культури» є різні точки зору. Деякі дослідники вважають її одвічно притаманною культурі й тому виявляють уже в античному епосі, а саме у видовищних дійствах Римської імперії наприклад. Інші пов'язують виникнення «масової культури» з науково-технічною революцією, що принесла з собою зовсім нові способи виробництва, поширення та споживання культури.

«Масова культура» в її розвинутому вигляді вперше сформувалася у США. Виникненню її сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних журналів, радіо, кінематографа. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудиторії, з іншого - зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів і культура стала предметом бізнесу.

Розвиток «масової культури» в Європі та США йшов різними шляхами. В Європі «масова культура» (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів) завжди протистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США «масова культура» спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулятором якої стала реклама. «Масова культура» стала такою невід'ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в системі, наприклад, американської вищої освіти. 56 % курсів США присвячені вивченню «популярних» видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналістики). В Англії до системи університетської освіти включаються спеціальні курси, що містять матеріали з культури кіно, музики, наукової фантастики й навіть футболу.

Термін «масова культура» в загальноприйнятому культурологічному значенні вперше застосував ще у 1941 році німецький філософ і соціолог М. Горкгаймер у праці з відповідною назвою - «Мистецтво і масова культура». Пізніше в США з'являється скорочене слово «маскульт», яке ввів у науковий обіг американський філософ Д. Макдональд.

На початку XX ст. формування масового суспільства і пов'язаної з ним масової культури стало предметом досліджень найвизначніших учених у різних галузях науки: філософів Хосе Ортега-і-Гассета «Повстання мас», Карла Ясперса «Духовна ситуація часу», Освальда Шпенглера «Сутінки Європи»; соціологів Жана Бодріяра «Фантоми сучасності», Питирима Сорокіна «Людина. Цивілізація. Суспільство» і інших. Ґрунтовну критику маскультури, яка маніпулює свідомістю людей дали Хосе Ортега-і-Гассет, Теодор Адорно, Юрґен Габермас та інші філософи. [1]. В українській культурології вивчення масової культури активізувалося в 1990-ті роки.

Отже, становлення масової культури пов'язане з явищами політичної демократії та повсюдної освіти. Ці чинники призвели до краху монополії вищих класів у царині культури. В доіндустріальному суспільстві знаходилося місце для елітарної, а також автентичної народної культури, що походить з сільських коренів, є оригінальною, автономною й безпосередньо відображає життєвий досвід людей. Автентичне народне мистецтво ніколи не претендувало на статус мистецтва, але його своєрідність була прийнятна і шанована. [2]. Ситуація змінилася з початком індустріалізації і урбанізації. Наслідком цих процесів були зміни в суспільному укладі і моральних цінностях. Індивіди стали ізольованими і відчуженими, і зв'язок між ними набрав фінансово-економічного характеру. Раніше активних індивідів поглинула цілковито безіменна маса, вразлива до маніпуляцій з боку мас-медіа, що стали альтернативою спільноті і моральності. [3].

Перші десятиліття XX ст. позначені дедалі посилюваним крахом моральних норм і принципів, нігілістичним ставленням до всього, що так чи інакше було пов'язане з універсальними людськими цінностями. Звільнившись від усіх обмежень, які стримували свободу економічної діяльності, людина примудрилася не помітити того, що з подоланням перепон на своєму шляху вона зруйнувала й ті суспільні підвалини, поза якими культура виявляється позбавленою здатності до саморозвитку. Прагнення правлячих режимів до нівелювання своїх громадян, перетворення їх на «масу», «натовп» знаходить своє відображення в розвитку системи масової пропаганди, особливо в її тоталітарному варіанті, адресованому всій нації. Висувається завдання тотальної морально-психологічної обробки населення. Особливі надії в цьому плані покладаються на комунікативні можливості «масової культури», котра, як відомо, на офіційному рівні піддається нищівній критиці.

На думку експертів, масова культура постіндустріального суспільства поширилася, як «смертоносна пара, що душить народну культуру і загрожує цілісності мистецтва». [2]. Підприємці знайшли джерело доходу у задоволенні культурних потреб «знову пробуджених мас». Технічний прогрес уможливив продукування книг, журналів, фотографій, музики в кількостях, достатніх для насичення ринку. Новітня техніка створила нові засоби комунікації, як-от телебачення, радіо, Інтернет, які стали особливо добре придатними для масового сприйняття і масового поширення в суспільстві. [2].

1.2 Масова культура та її характерні ознаки

Масова культура(або маскультура, популярна культура) - це культура, популярна серед широких верств населення в даному суспільстві та переважно комерційно успішна, елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах(наприклад, у спорті та літературі) - контрастуючи з «елітарною культурою».

Ознаками масової культури є орієнтація на вподобання і потреби «середньої людини», дуже велика гнучкість, властивість трансформувати артефакти, створені в межах інших культур, та перетворювати їх у предмети масового споживання, комерційний характер, використання кліше при створенні її артефактів, а також зв'язок із засобами масової комунікації як головним каналом поширення та споживання її цінностей. [4].

Декларованими нею цінностями є цінності реального життєвого облаштування, комфортного, зручного життя, соціальна стабільність і особистий успіх. [5].

Масова культура шанує тривіальність, сентиментальність, швидкі та фальшиві приємності коштом поважних інтелектуальних вартостей, культивує тілесну насолоду, обжерливість, розпусту, користолюбство та пихатість. [6].

На думку російського історика Л. Березової, «від діячів масової культури менш за все потрібна творчість і креатив, досить бути професійними інтерпретаторами, трансляторами стереотипних образів, продавцями снів…» [7]. Бо однією з істотних змістовних характеристик «масової культури» є і її ескепізм, тобто втеча у світ мрій і фантазій. «Масова культура» принципово псевдореалістична, ґрунтується на створенні ілюзій, вимислів, міфів, котрі знімають реальне психологічне напруження і компенсують його світом вигаданих мрій і фантазій. У цій терапевтичній функції «масової культури» немає нічого поганого. Катарсис традиційно вважався найважливішою функцією мистецтва, однак «масова культура» не просто культивує видовищність і розважальність, вона досить часто це робить на шкоду моральності мистецтва.

Змістовний діапазон масової культури дуже широкий - від примітивного кітчу (ранній комікс, мелодрама, естрадний шлягер, "мильна опера") до складних, змістовно насичених форм (деякі види рок-музики, "інтелектуальний" детектив, поп-арт). [8, С. 335.]. Для естетики масової культури характерне постійне балансування між тривіальним та оригінальним, агресивним і сентиментальним, вульгарним і витонченим.

Актуалізуючи очікування масової аудиторії, масова культура відповідає її потребам в дозвіллі, розвазі, грі, спілкуванні, емоційної компенсації або розрядки. Масова культура не виражає вишуканих смаків чи духовних пошуків народу, має меншу художню цінність, ніж елітарна чи народна культура. Але в неї найширша аудиторія і вона є авторською. Вона задовольняє одномоментні запити людей, реагує на будь-яку нову подію і відображає її. Тому зразки масової культури, зокрема шлягери, швидко втрачають актуальність, застарівають, виходять з моди. Вона може бути інтернаціональною і національною. Естрадна музика - яскравий приклад масової культури. Вона зрозуміла і доступна усім віковим категоріям, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. [8, С. 336.].

1.3 Україна в світовому просторі масової культури

Сучасна культурна ситуація в Україні є часом інтенсифікації впливу масової і популярної культури на суспільну свідомість. Розвиток української культури на сучасному етапі знаходиться в великій залежності від Заходу та Росії. Інтегруючись після розпаду Радянського Союзу у світову міжнародну систему, постсоціалістична Україна швидко відчула на собі результат глобалізації світового інформаційного простору - інформаційно-культурний дисбаланс.

Інформаційно-культурний дисбаланс - це не що інше, як значне інформаційне домінування розвинутих країн порівняно з країнами, що розвиваються, монопольний контроль над частинами інформаційної системи з боку розвинутих країн, відсталість у технічному й технологічному забезпеченні інформацією в країнах, що розвиваються, і так званий «культурний імперіалізм», коли представники одних культур активно споживають культурно-інформаційний продукт інших. У ситуації світового інформаційно-культурного дисбалансу інформаційний потік має однонаправлений рух, і країни, що розвиваються, та країни СНД, потрапляють в інформаційну залежність від Західної цивілізації.

Особливістю української «інформаційної залежності» є те, що поряд з властивим всьому світові впливом американської культури вона відчуває сильний історично сформований інформаційно-культурний пресинг з боку Росії. Про культурну гегемонію західної цивілізації та Росії на українському медіа-просторі свідчить велика доля зарубіжного матеріалу порівняно з національним в ефірному наповненні українського телебачення. Інформаційно-культурний дисбаланс особливо відчувається в чотирьох складових культурного простору України: культурно-інформаційній (культурні продукти, інформаційні потоки), технічній, економічній та інфраструктурній.

Масова культура сьогодні панує на Заході, на Сході, в Америці та в Європі, тобто практично у всіх розвинутих країнах, тому й відображається на українському культурному просторі. А в умовах такого глобального впливу протистояти маскульту дуже важко. [9].

В Україні в середньому за останні роки демонструється близько 150 фільмів на рік, з них лише 2-3% українського виробництва, решта - іноземні, переважно американські комерційні фільми. До того ж копії, що йдуть у нашому прокаті, майже без винятку дубльовані російською і привезені в Україну російськими дистриб'юторами. Іншими словами, «кількісно» наш кінопрокат перетворився на сегмент російського кіноринку.

Що стосується масової літератури, то в Україні її частка від загальної кількості книжок, що видається, є невеликою порівняно з іншими країнами (34 % в Україні, в той час як в Польщі вона становить 42 %, у Великій Британії - 63 %). Але не слід забувати, що за експертними оцінками на українському ринку обсяг книжок, виданих в Росії, в кілька разів перевищує обсяг вітчизняного виробництва. Відповідно це означає, що українці в транспорті, перед сном, в чергах чи в якихось схожих випадках читають книжки, які в світі називають «споживацькі». За жанровими ознаками ця література, доступна українському читачеві, не відрізняється від того, що читають, наприклад, американці - ті самі "жіночі романи", детективи, варіації на тему жанра "фентезі". Але, вже не кажучи про втрату надходжень до бюджету та прибутків книговидавців, Україна втрачає можливість формувати смаки, саму масову свідомість своїх громадян.

Літературні критики в Україні небезпідставно вважають, що мало не єдина видана в Україні україномовна книжка, яка представляє жанр масової літератури і за жанровими одзнаками і, що найголовніше, за тиражем, це «Гарі Потер» Джоан Роулінг у виданні «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Все інше - або російське, або неспівставне за кількістю виданих примірників(як такі можна згадати «Культурний шар» Макарова, твори переможців «Коронації слова», романи Лади Лузіної, втім, останні, хоча й видані в Україні, але написані російською мовою). Це уможливлює наявність різних думок з приводу самого факту існування в Україні масової літератури. Орест Бакайчук(видавництво «Піраміда») стверджує, що «масова українська література повинна існувати - без неї не може функціонувати українська культура, в цій сфері у нас практично нема конкуренції - вільна ніша». Письменниця Яна Дубинянська стверджує, що «в Україні такого поняття як масова література, немає взагалі: яка масова література при тиражах в одну-дві тисячі екземплярів?» Її думку цілком поділяє письменниця Євгенія Кононенко. Дмитро Стус, письменник: «Я не знаю, що таке український ринок масової літератури. Його немає - є окремі книжки, але вони не складають ринок. Є ринок російської масової літератури - навіть не російськомовної, а російської. Втім, авторам зараз ім'я зробити легше, ніж 7-5 років тому».

Щодо музики, то загалом на українському музичному ринку записи українських виконавців донедавна займали менше 10 % (понад 50 % - записи російські, решта - західні). Буквально останнім часом ситуація змінилася, особливо через величезний успіх групи «Океан Ельзи» та її фронтмена С.Вакарчука. Але все одно в галузі масової музичної культури, як і в галузі масової літератури, в Україні відчутним є домінування російського продукту. Безперечно, це пов'язано з важливим фактором мови, хоча не можна не брати до уваги вікову стратифікацію споживачів.

«Нашою відповіддю глобалізації» можна назвати ініційований Олегом Скрипкою фестиваль «Країна мрій». Цей захід присвячено виключно народній, причому переважно автентичній музиці, її популяризації, ознайомленню з нею якомога більшої кількості слухачів. Фестиваль вже встиг перетворитися на добру київську традицію і щорічно збирає багатотисячну аудиторію. Але цей фестиваль отримав продовження. Радіостанція «MusicРадіо» повідомила про вихід у її ефірі нового концептуального проекту під назвою «Країна Мрій»: «Ми воліємо до того, аби підтримувати розвиток етнічної та фольклорної музики в Україні. Даний проект є унікальним у тому, що він цілком спеціалізований для популяризації національних традицій у FM радіопросторі». Нова радіопрограма розроблена у співавторстві з відомим українським співаком та музикантом Олегом Скрипкою.

В музичній галузі відома клішеподібна риса «української душі» про те що українці дуже добре співають, власне, може спрацювати точкою опертя під час протиставлення глобалізаційним проявам суто українських надбань, що ґрунтувалися би на використанні специфічного українського мелосу та ритміки. Необхідно запроваджувати різні проекти на зразок «Українського формату». Акція «Український формат» полягала у трансляції на радіо більшої ніж звичайно кількості української музики і завершилась великим концертом у Києві. Такі проекти потрібні й на регіональному рівні. Виявилося, що жодна з радіостанцій не дотримується вимог законів та ліцензій, які стосуються мовлення державною мовою. Україномовних пісень в ефірі менше 20 % - і це не найгірший результат.

Цікавим є експеримент, проведений на одній з українських радіостанцій. Тоді було вирішено протягом доби транслювати винятково україномовні пісні. Результати експерименту виявилися дуже промовистими - за добу в ефір пішла лише п'ята частина того матеріалу, що був підготовлений.

РОЗДІЛ 2. ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРА ЯК АНТИПОД МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ

Елітарна культура - це культура, що ґрунтується на існуванні специфічних форм мистецтва, зрозумілих лише невеликій групі людей, які мають досить високий інтелектуальний рівень, відповідні духовні запити, особливу художню сприйнятливість.

Концепцію елітарної культури обстоював А. Шопенгауер. Вихідним пунктом цієї концепції, на його думку, є антропологічний поділ людей на два типи «людей корисних»(масу) і «людей-геніїв». Останні естетично обдаровані й схильні до філософсько-художньої творчості. Якщо люди генія мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньо-творчої діяльності, то люди користі зорієнтовані здебільше на практичну, утилітарну діяльність.

Фрідріх Ніцше викладав свої ідеї щодо культурної еліти у вигляді концепції надлюдини. [10].

Італійський соціолог Гаетано Моска запропонував концепцію «політичного або правлячого класу», в якій трактував демократію як своєрідну розширену аристократію. Німецький мислитель Карл Мангейм потенційну еліту бачив у творчій інтелігенції, яка, на його думку, єдино здатна до неупередженого пізнання суспільства і підтримання демократії за умов «соціальної демагогії» масової культури. [11].

Проблемою елітарної культури займався також французький соціолог П'єр Бурдьє.

Елітарна, або висока культура створюється привілейованою частиною суспільства, або на її замовлення професійними творцями. Вона включає витончене мистецтво, класичну музику і літературу.

Поняття елітарної культури трактується як протилежне до масової культури. Сучасні українські слова «еліта», «елітарний» походять від французького elite - «краще», «обране» і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як «аристократія», «люди генія», «надлюдина»(«супермен») тощо. Поняття еліти стало центральним у соціально-філософській концепції «теорії еліти». Хоча ще Платоном висловлювались ідеї принципової відмінності вищих і нижчих каст суспільства, однак початок формування теорії еліти саме як наукової концепції, як правило, відносять до XIX ст., а її остаточне теоретичне завершення - до ХХ-го століття. З погляду теорії еліти будь-яке суспільство має складатися з еліти і мас. Однак принципи виділення еліти в різних науковців іноді суттєво різняться. Найпоширенішими підходами є політичний(Парето, Моска, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціально-психологічний(Ортега-і-Гассет, Шумпетер та ін.).

Висока культура, наприклад, живопис Пікассо або музика Шенберга, важка для розуміння непідготовленої людини. Як правило, вона на десятиліття випереджає рівень сприйняття середньо освіченої людини.

Коло її споживачів - це високоосвічена частина суспільства, тобто: критики, літературознавці, а також засновники музеїв і виставок, театрали, художники, письменники, музиканти. Коли рівень освіти населення зростає, коло споживачів високої культури розширюється. До її різновиду можна віднести світське мистецтво і салонну музику. Формула елітарної культури - «мистецтво для мистецтва».

Висока культура позначає пристрасті і звички городян, аристократів, багатих, правлячої еліти. Як правило, висока культура носить спочатку експериментальний або авангардний характер. У ньому пробуються ті художні прийоми, які будуть сприйняті і правильно зрозумілі широкими шарами непрофесіоналів багато років по тому. Фахівці називають іноді точні терміни - 50 років. З таким запізненням зразки вищої художності випереджають свій час. [8].

Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців. Це культура «аристократичного інстинкту», касти, але з демосу. Вона рветься до того щоб бути зрозумілою усіма: вона замкнута, герметична, доступна тільки непересічним людям.

У маси улюбленим є таке мистецтво, в центрі уваги якого перебуває людина і її пристрасті. Протиставляючи себе масі, творці елітарної культури прагнучи створити мистецтво, орієнтоване на еліту, сьогодні нерідко вступають на шлях дегуманізації, тобто послідовно відмовляються від зображення в мистецтві «людського, занадто людського». І особливо якщо способом сприйняття колишнього мистецтва служило співпереживання, то справді естетичне сприйняття нового мистецтва передбачає чисте, холодне, безпристрасне споглядання, не заплямоване почуттями.

Тривалий час особливості елітарної культури розглядалися «від протилежного», точкою відліку була масова культура. Уніфікованості і тривіальності останньої елітарна культура протиставляє оригінальність та збереження індивідуальності у пошуках нових художніх рішень; простоті і доступності - закритість і зашифрованість культурних кодів; мінімуму образотворчих коштів - найширший спектр засобів акторської виражальності тощо.

Але головна відмінність елітарної культури від масової у тому, що насправді творчою є саме культура елітарна, бо тут створюються нові культурні форми і визначаються шляхи її подальшого розвитку.

Знаменитий «Улісс» Дж.Джойса, твори Г.Гессе і Х.Л.Борхеса, французький «новий роман»; картини П.Пікассо, К.Малевича, В.Кандинского; фільми А.Тарковського, О.Сокурова, Дж.Джармуша, П.Гринуея; музика Дж.Кейджа і Е.Денисова є прикладами цього.

У елітарній складовій культури відбувається апробація. Тобто те, що через декілька років , стане загальнодоступною класикою, а можливо, й піде в розряд тривіального мистецтва(до якого дослідники відносять так звану «поп-классику» - «Танець маленьких лебедів» П.Чайковського та «Пори року» А.Вівальді, наприклад, або ще якийсь надмірно розтиражований витвір мистецтва).

Час стирає кордони між масовою і елітарною культурами. Те нове мистецтво, що сьогодні є долею небагатьох, через століття стає зрозумілим вже значно більшій кількості реципієнтів, та ще пізніше може бути у культурі звичним.

РОЗДІЛ 3. ПОСТМОДЕРНІСТСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗБЛИЖЕННЯ МАСОВОЇ ТА ЕЛІТАРНОЇ КУЛЬТУР

До середини ХХ століття елітарна культура в своєму стрімкому розвитку йде(у супроводі нечисленних прихильників) дуже далеко вперед. Вимушені задовольнятися поставленими на потік культурними сурогатами, маси не особливо турбуються з цього приводу, але представники елітарної культури, виявивши ознаки «культурної ізоляції», стривожилися.

Доба Постмодерну ознаменувалася «мультикультуралізмом» у відносинах між культурним простором та суспільним життям. Замість лінійної, монолітної, ціннісно-однорідної культури доби Модерну виникає поліперспективна, нелінійна культура, із різноманітною безліччю духовно-художніх світів, і естетичний дискурс цієї культури за своїми ключовими ознаками є гібридним, анти ієрархічним, різноспрямованим. Мистецький Постмодерн порушує класичні норми художньої творчості, немов граючи, змішує та синтезує жанри, стилі і форми мистецтва, приводить до ефекту колажності та мозаїчності. При цьому він вільно експериментує із шедеврами світового мистецтва.

Апофеозом культурологічного плюралізму Постмодерну стала відмова від ціннісних критеріїв біполярності, на кшталт культури та антикультури, «масової» культури та «елітарної» культури. Масова культура, інтегруючись у постмодерний соціокультурний простір, почала динамічно конверсувати, тим самим розчинюючись в елітарній культурі, і поступово стала складовою частиною Постмодерну.

Ці зміни сильно вплинули на культурологічну та естетичну думку, і вже сучасні західні та вітчизняні дослідники все більше сходяться на думці, що «високий» і «масовий» компоненти культури на сьогоднішній день не є опозиційними, а навпаки, вони настільки взаємно абсорбували один одного, що стали взаємопов'язаними та однаково важливими.

Наслідком плюралізму в підходах до визначення масової культури стала поява різнопланових концепцій, які відходили від звичного для культурології та естетики традиціоналістичного підходу з позиції «маса/еліта», і почали базуватися на аксіологічних параметрах. Наприклад, як вважає А.Агєєв - «взагалі існує дві масові культури - «масова культура» та «масова антикультура», які різняться відношенням до художніх запитів та світовідчуття пересічних індивідів».

Відхід від традиційно негативного сприйняття масової культури призвів і до появи безпосередньо аксіологічної парадигми аналізу масової культури, яку репрезентує російський вчений А.Гофман. За його думкою, масова та елітарна культура - це феномени, що перетинаються між собою, це взаємопов'язані елементи культури, які найчастіше не можуть існувати одне без іншого, а розрізнюються лише оціночним ставлення до них сучасних дослідників. [12].

Розмитість кордонів у співвідношенні «маса/еліта» в кінці ХХ сторіччя обумовило появу концепції так званої «актуальної культури», характерною рисою якої виступає внутрішньо-динамічне співіснування протилежних якостей. Таку парадигму аналізу масової культури запропонував В. Шапко. [13]. Він вважає, що масова культура сьогодні - це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.

Тобто, з другої половини ХХ ст. спостерігаються спроби зближення двох культур, спочатку боязкі, потім все більш і більш рішучі. Яскравим прикладом такого роду творчості ще може служити твір італійського філософа й письменника, фахівця з середньовічної естетики та семіотики У. Еко «Ім'я троянди», написаний в провокаційному для високої культури жанрі детективу. Автор спробував задовольнити сподівання всіх без винятку реципієнтів - від школярів і домогосподарок до професорів філософії і богословів. Той факт, що книга протрималася в списку бестселерів більше десятиліття, говорить про те, що йому це вдалося.

Отже, людство вступило у нову культурну епоху, ім'я якої - Постмодернізм. Його культурна парадигма намагається зняти проблему протистояння культур: елементи масової культури включаються в контекст елітарної і навпаки, і обидві вони поміщаються в іронічний контекст. Наскільки вдасться Постмодернізму згладити крайності обох культур - покаже час.

ВИСНОВКИ

масовий культура елітарний комунікація

Отже, висока(справжня) культура має два підтипи: елітарна(не для всіх, мистецтво для мистецтва) та традиційна(або масова). Не можна сказати, що один підтип кращий за інший, у кожного є свої переваги і недоліки, і великі творці бувають і там, і там.

Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців.

Глобалізаційні процеси є реалією нашого сьогоднішнього світу і, безумовно, певною мірою формують культурне обличчя сучасного людства. Глобалізація проявляється по-різному в різних аспектах буття суспільства, але в культурній сфері її прояв полягає в певній стандартизації, уніфікації культурного продукту, підведенні його під певний зразок, який визначається насамперед необхідністю комерційного успіху.

Виникненню масової культури якраз і сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, кінематографу, телебачення, магнітного і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери.

Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії. З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру.

Відбулася значна комерціалізація, що позначилася на стані та характері масової культури. Внаслідок відчутних економічних труднощів, складнощів початку процесу державотворення, що переживала наша держава наприкінці 80-х - у 90-х рр. минулого століття, Україна втратила контроль над виробництвом власного масового культурного продукту та його поширенням, віддавши це майже повністю на відкуп західним, насамперед американським, та російським виробникам. Майже тотальне переважання американських кінофільмів, західної та російської популярної музики, російського радіо- та телепродукту, або українського, але за суттю калькованого з американського, - все це є, на жаль, реаліями українського сьогодення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Русаков С. С. Масова та популярна культура: спільне та відмінне // «Гілея: науковий вісник»: Збірник наукових праць.- К., 2011. Випуск 49 (7) -- 2011

D. Strinati, Wprowadzenie do kultury popularnej, przeі. W. J. Burszta, Poznaс 1998, s. 21.

Wojciech Daszkiewicz. Charakterystyka kultury masowej // «Cyliwizacja» (2010) nr 33, s. 55-65.

Безугла Р. І. Масова та популярна культура: до проблеми співвідношення понять // Культура і сучасність : альманах. -- К.: Міленіум, 2010. -- № 2.

Безугла Р. І. Масова культура: аксіологічні основи // Культурно-мистецьке середовище: творчість та технології: Зб. матеріалів четвертої міжнародної науково-творчої конференції 11-12 листопада 2010 р. -- К.: НАКККіМ, 2010 -- с. 6-7

Асєєва О. А. Деструктивний вплив масової культури в культуротворчому опануванні сучасних цінностей української культури // Інтелект. Особистість Цивілізація: темат. зб. наук, пр із соц.-ф.зос. пробл. Вип. 9 / голов. ред. О. О. Шубін. -- Донецьк: ДонНУЕТ, 2011 -- с.22-27

Березовая Л. Г. Массовая культура: концептуализация понятия / Л. Г. Березовая // Массовое сознание и массовая культура в России: история и современность. М.: РГГУ. -- 2004 -- с. 307

Кравченко А.І. Культурологія: словник. - 2-е вид. - М.: Академічний проект, 2001. - 725с.

Висоцький О.Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. -- Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. - 130 c.

Культурология: учеб. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - М.: Феникс, 1995 - 451с.

Учебное пособие по введению в специальность "Культурология" / разработано Л.В. Гернего. - Чита: ЧитГУ, 2004. - 105с.

Гофман А.Б. Дилеммы подлинные и мнимые, или о культуре массовой и немассовой // Социс.- 1990.- №8.- С.106-111.

Шапко В. Феномен актуальной культуры // Социс.- 1997.- № 10. - С.93-104.

Размещено на Allbest.ru