Декоративне різьблення у сакральному мистецтві Закарпаття XVIII–XIX ст. (Історія. Типологія. Художньо-стильові особливості)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Декоративне різьблення Закарпаття XVIII-ХІХ ст. відіграло помітну роль у формуванні художньої виразності місцевих храмових інтер'єрів. Свідченням цьому стало не лише збільшення різьбленого декору іконостасів, престолів, амвонів, але й те, що поступово вироблені технічні прийоми і художні методи склалися в стійку систему художньо-декоративного різьблення, яке надавало речам церковного вжитку особливої естетичної довершеності і виносило їх поза межі звичайної побутовості. Ключова роль в інтер'єрі закарпатських храмів східного обряду належала іконостасам, художні та стильові особливості яких найчастіше визначалися саме різьбленим оздобленням, про що свідчать як збережені пам'ятки, так і цілий ряд віднайдених нами архівних джерел.

Художнє різьблення активно розвивалося саме в зв'язку з потребами інтер'єру закарпатських церков. Однак воно не стало поки що об'єктом спеціальної уваги мистецтвознавчої науки. Та й усе сакральне мистецтво Закарпаття досі не отримало належного висвітлення у працях історико-релігійного характеру, що дає нам підстави вважати це питання явно недостатньо опрацьованим. Цілком зрозуміло, що декоративне сакральне різьблення не розвивалося саме по собі, а було генетично пов'язане з розвитком сакрального мистецтва, а разом з ним - і з духовно-релігійним і художнім життям краю. Національне існування в полі домінації чужих політичних і культурних інтересів наклало свій відбиток на все життя краю, особливо на таку чуттєву його сферу, якою є культура та мистецтво.

У зазначений час провідною силою в культурно-мистецьких процесах стало утвердження християнства східного обряду, яке здавна єднало Закарпаття з усією Україною. Власне ця обставина і висуває сакральне мистецтво Закарпаття на передній план мистецтвознавчої науки, актуалізує дослідження кожного з його видів, зокрема декоративного різьблення.

За роки державної незалежності церковні громади в Україні, зокрема на Закарпатті, отримали велику кількість храмів, що мають історичну й мистецьку вартість. Однак реальних обов'язків церковних громад щодо збереження екстер'єру та інтер'єру отриманих споруд фактично не було визначено. Це часто призводить до суттєвих втручань і переробок сформованого раніше художнього образу сакральних пам'яток на Закарпатті, зокрема іконостасів, престолів та перемалювання старих зразків стінопису й ікон. Так, упродовж 1980-1990-х рр. внаслідок перемалювання було втрачено розписи відомих закарпатських художників-монументалістів Ф. Видри та Ю. Віраґа (с. Старе Давидково Мукачівського р-ну, с. Велика Копаня Виноградівського р-ну), перебудовано одну з ранніх базилік у м. Свалява, перероблено велику кількість іконостасів. У 1990-х роках перестали існувати 10 дерев'яних церков. Тому ряд зафіксованих нами в процесі польових досліджень зразків уже сьогодні мають історичне значення. Це, наприклад, іконостас 1835 р. у селищі Великий Березний, який було суттєво перероблено в 1998 р. Найбільш негативними наслідками його “реконструкції” стали, на наш погляд, заміна різьбленого декору 1834-1835 рр. роботи різьбяра М. Молнара, ікон першої половини ХІХ ст., внаслідок чого втрачено мистецьку оригінальність та історико-культурну цінність пам'ятки, а також порушено інтер'єрний ансамбль церкви. Подібні приклади характерні для багатьох районів Закарпаття.

Однією з причин такого стану пам'яток закарпатського сакрального мистецтва є їх недостатнє теоретичне вивчення й аналітичне опрацювання. Тому одним з пріоритетних напрямів сучасного українського мистецтвознавства ми вважаємо дослідження саме закарпатського сакрального мистецтва, зокрема художнього різьблення в церквах. Хоча в загальноукраїнському науковому контексті у висвітленні цього питання досягнуто деяких успіхів, особливо впродовж останнього десятиріччя, коли поступово було знято ідеологічні перешкоди для розвитку української церковної культури, все ж таки багатьом сучасним дослідженням сакрального мистецтва бракує повноти фактологічного матеріалу. Насамперед це стосується регіонального аспекту. Зокрема у працях, присвячених західноукраїнському регіону, досить детально проаналізовано сакральне мистецтво історичних земель Галичини, у той час, як інші території, насамперед Закарпаття, вивчено явно недостатньо. Таке часткове, регіонально-фрагментарне, вивчення сакрального мистецтва й досі зумовлює недостатню повноту висновків. Тим більше, коли мова йде про церковне мистецтво українських земель, що розвивалися в умовах етнічного, державного, конфесійного й культурного пограниччя. Саме тому стан збереженості та вивчення пам'яток сакрального мистецтва, особливо художнього різьблення, на Закарпатті зумовлює актуальність даної роботи.

Дослідження церковного різьблення розвивалось у контексті загального процесу вивчення українського сакрального мистецтва, який розпочався в другій половині ХІХ ст. Одними з перших досліджень у цьому напрямку стали праці першої чверті ХХ ст., зокрема цінні розвідки про іконостаси й церковне різьблення С. Таранущенка (1917), Я. Константиновича (1939), М. Драгана (опублікована 1970). До проблематики нашого дослідження зверталися також сучасні вчені, зокрема М. Станкевич, Р. Одрехівський, М. Сирохман, чиї праці розглянуто в першому розділі дисертації. Назагал наукових праць, присвячених церковному художньому різьбленню, в Україні дуже мало, а про різьблення на Закарпатті вони практично відсутні, що є проблемою як в історіографії українського мистецтва, так і в сучасному мистецтвознавстві.

До того ж, зведення в останні роки великої кількості нових церковних об'єктів у закарпатських містах та селах, в яких помітний відрив від місцевих художніх традицій, що склалися впродовж кількох століть, спонукає до їх вивчення з метою відновлення перерваних мистецьких традицій. Прикладну частину даної проблеми становить практична заміна старих зразків сакрального мистецтва, які часто мають значну культурну й мистецьку вартість, на нові, здебільшого сумнівної якості. Зазначений комплекс проблем, а також стан їх теоретичної розробки становить актуальність даної роботи.

Виходячи зі стану дослідженості проблеми, майже повної відсутності спеціальних публікацій, а також враховуючи регіональні особливості становлення і розвитку художнього різьблення в сакральному мистецтві Закарпаття, сформульовано мету й основні завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження художнього різьблення в церквах Закарпаття є складовою частиною плану науково-дослідницької роботи кафедри історії та теорії мистецтва Львівської академії мистецтв у галузі історії українського декоративно-прикладного мистецтва на 2000-2001 рр. (протокол № 6, від 15.02.2000 р.). Результати роботи заплановані для впровадження в Навчальну програму підготовки магістрів спеціальності 0202 “Образотворче та декоративно-прикладне мистецтва” спеціалізація “Мистецтвознавство (Теорія та історія мистецтв)”.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження процесів історико-культурного розвитку та формування художніх особливостей декоративного різьблення в контексті сакрального мистецтва Закарпаття XVIII-XIX ст.

Досягнення зазначеної мети передбачало вирішення таких завдань:

1. Виявлення та систематизація джерел для вивчення сакрального мистецтва Закарпаття XVIII-XIX cт.

2. Обстеження і фіксація інтер'єрів, різьбленого обладнання в церквах Ужгородського, Перечинського, Великоберезнянського, Воловецького, Свалявського, Мукачівського, Виноградівського, Берегівського, Іршавського, Міжгірського, Хустського, Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, визначення стану їх збереженості та автентичності.

3. Аналіз основних процесів, що визначили розвиток сакрального мистецтва Закарпаття XVIII-XIX ст. і вплинули на художньо-стильові риси різьблення іконостасів.

4. Стилістична типологія іконостасів та різьбленого оздоблення церков Закарпаття за їх художньою формою та композиційними особливостями.

5. Вивчення регіональних особливостей художнього різьблення в церковній архітектурі Закарпаття.

6. Визначення ролі традиційного народного мистецтва в стильовій еволюції різьблення закарпатських іконостасів.

7. Визначення впливу західноєвропейських художніх стилів на розвиток декоративного різьблення в інтер'єрах закарпатських церков XVIII-XIX ст.

Об'єктом дослідження визначено процеси формування художньо-стильових рис різьблення іконостасів та дерев'яного церковного обладнання в контексті розвитку сакрального мистецтва Закарпаття XVIII-XIX ст. Розвиток сакрального мистецтва розглядається невід'ємно від історико-культурного розвитку Закарпаття, що сприяє кращому розумінню і дослідженню основних мистецьких проблем дисертації.

Предметом дослідження є іконостаси, а також різьблене обладнання в церквах Закарпаття XVIIІ-XIX ст. У характеристиці предмета важлива роль належить церковній архітектурі як найбільш вивченому аспектові сакрального мистецтва Закарпаття, яка часто служить орієнтиром при датуванні різьблених мистецьких форм.

Територіальний ареал дослідження охоплює Закарпатську область України. Зауважимо, що аналізуються художні твори не тільки в адміністративних межах сучасної Закарпатської області, а й на етнічно українських землях, що на даний час входять до складу сусідніх Словаччини, Угорщини та Румунії (територія історичного Закарпаття).

Хронологічно дослідження обмежується XVIII-XIX ст., оскільки саме в цей період у сакральному мистецтві Закарпаття відбувалися значні зміни в культурно-мистецьких орієнтирах. У цей час було фактично розпочато новий етап у розвитку мистецтва Закарпаття, в якому особливо активно взаємодіяли традиції української народної культури та західноєвропейські мистецькі стилі.

Методи дослідження. Визначення особливостей мистецьких різьблених творів, процесів їх стилістичного розвитку здійснюється з позиції історично-порівняльного методу, а також мистецтвознавчого аналізу творів художнього різьблення (обґрунтування подано у розділі 1). Опис і аналітичне опрацювання пам'яток подано з урахуванням історично-культурної та релігійної ситуації на Закарпатті XVIII-XIX cт., що дає можливість глибшого виявлення особливостей мистецького розвитку краю взагалі і розвитку церковного різьблення зокрема. Через недостатню вивченість загальних проблем розвитку сакрального мистецтва часто доводиться вдаватися до суміжних мистецьких сфер (архітектури, іконопису) і користуватися притаманними їм характеристиками.

1. Історіографія, джерела, методика дослідження

Систематизовано і проаналізовано літературні джерела, особливу увагу приділено публікаціям про церковне художнє різьблення, що дало змогу зробити висновок про його явно недостатню вивченість. Дано аналіз архівних матеріалів від середини XVIII до кінця ХХ ст. Зокрема, встановлено, що перші писемні згадки, пов'язані з сакральним мистецтвом, містяться у канонічних візитаціях єпископів Мукачівської єпархії (М. Ольшавського, А. Бачинського), згодом - у працях церковних (М. Лучкай) та світських (Т. Легоцький) істориків.

Вивчення мистецтва Закарпаття активізувалося в 20-30-ті рр. ХХ ст. У цей час помітну увагу народному мистецтву, зокрема дерев'яній архітектурі та різьбленню, приділили чеські історики та етнографи А. Кожмінова, Ї. Краль, Ф. Заплетал, А. Странський, Р. Гулка, Я. Скребек, Б. Вавроушек. Над цією ж тематикою плідно працювали українські дослідники В. Січинський, В. Залозецький. Церковне різьблення отримало лише епізодичне висвітлення. В. Саханєву належить ряд розвідок загального характеру про внутрішнє оздоблення храмів Закарпаття, де зроблено спроби аналізу окремих творів.

У другій половині ХХ ст. відомі ідеологічні перепони практично обмежили дослідження сакрального мистецтва проблемами дерев'яної архітектури (зокрема, монографії П. Юрченка, П. Макушенка). Утім, деякі особливості розвитку закарпатського стінопису та іконопису проаналізовані в загальноукраїнському контексті П. Жолтовським та Г. Логвиним, які знайшли паралелі у розписах церков у селах Колодне та Середнє Водяне (Закарпатська обл.) з розписами Дрогобича та Сихова (Львівська обл.). Серед сучасних дослідників цієї проблеми слід виділити Л. Пушкаша (Угорщина), М. Сополигу та В. Грешлика (Словаччина), М. Сирохмана (Україна). Останній опублікував велику монографію про закарпатську церковну архітектуру.

Щодо іконостасів, то доречним буде згадати праці Г. Філімонова, Н. Троїцького, Н. Сперовського, П. Лебедінцева, Н. Протасова, А. Титова та ін., де описано ранні іконостаси Київської Русі. Українські дослідники звернулися до проблематики церковного різьблення, зокрема, іконостаса, на початку ХХ ст. Актуальними й понині залишаються праці С.Таранущенка “Іконографія українського іконостаса” (1917), І. Свенціцького “Іконопис галицької України XV-XVI в.” (1928), Я. Константиновича “Ikonostasis. Studien und Forschungen” (1939), М. Драгана “Українські дерев'яні церкви” (1937) і “Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст.” (1970). Остання монографія містить детальний аналіз іконостасного різьблення, але закарпатських зразків наведено дуже мало.

З огляду на актуальність досліджень церковних інтер'єрів важливими є праці В. Овсійчука, який приділив значну увагу питанням синтезу мистецтв у храмовому інтер'єрі. Окремі питання різьблення іконостасів, їх місця у формуванні інтер'єрного ансамблю церков Прикарпаття та Карпат висвітлюються у дослідженнях М. Станковича, М. Гнатюка, О. Болюка та ін. Щоправда, вивчалися переважно іконостаси Галичини і тільки побіжно - Наддніпрянщини, а Закарпаття, де пам'яток сакрального мистецтва збереглося досить багато, майже не досліджувалось.

Вибір методики дослідження зумовлений як існуючим досвідом наукового опрацювання пам'яток сакрального різьблення, так і явно недостатнім рівнем їх вивчення. Відсутність спеціальних історико-мистецтвознавчих розвідок викликала потребу застосувати відомий метод історично-порівняльного аналізу. Це дало змогу з'ясувати зміни в сакральному художньому різьбленні XVIII-XIX ст. як складову процесу релігійного і культурно-мистецького розвитку Закарпаття в контексті традиційних і новаційних впливів з урахуванням регіональних (закарпатських), загальноукраїнських і центральноєвропейських процесів у царині мистецтва. Метод порівняння відомих зразків з малодослідженими або взагалі не введеними у науковий обіг виявився досить ефективним при ідентифікації пам'яток, які обстежувалися під час експедицій. При датуванні анонімних пам'яток враховувалися як їхні художньо-стильові особливості, так і час спорудження чи перенесення відповідних храмів, що дало змогу здійснити кілька авторських атрибуцій.

Важливу роль відіграло вивчення методики, використаної сучасними дослідниками, зокрема П. Жолтовським, Г. Логвиним, В. Овсійчуком, Л. Міляєвою, Я. Запаском, Д. Степовиком та ін. Для повнішого аналізу художніх процесів і творів застосовувались також методи суміжних дисциплін, зокрема історії та етнографії, що дозволило розкрити особливості розвитку художнього різьблення в контексті конкретної епохи та регіону.

2. Сакральне мистецтво у контексті духовного і культурного життя Закарпаття XVIII-XIX ст.

Аналізуються процеси і найбільш впливові фактори розвитку сакрального мистецтва Закарпаття XVIII-XIX cт., в системі якого відбувалося становлення та еволюція художнього різьблення.

Значення церкви східного обряду в житті українського населення в колишній Угорщині було визначальним для самосвідомості народу. Українці Закарпаття в силу об'єктивних обставин ідентифікували себе скоріше не за національним, а за церковним, обрядовим принципом, і національне відродження на Закарпатті у XVIII cт. набуло форми відродження та оновлення східного обряду. Тому вивчення сакрального мистецтва, зокрема церковного різьблення, на Закарпатті є надзвичайно важливим, бо розкриває нові грані місцевих культурних процесів.

Вплив церкви на культурний розвиток Закарпаття. У культурному житті Закарпаття значну роль відіграло прийняття Ужгородської унії 1646 р., яка вплинула на розвиток сакрального мистецтва XVIII-XIX ст. Ще наприкінці XVII ст. Закарпаття було поділено між державою Габсбургів, що дотримувалася католицької орієнтації, та Трансільванією - здебільшого протестанською країною, що також зумовило різні культурні впливи. Південно-східна частина Закарпаття відчувала впливи європейських стилів у формах, трансформованих для потреб протестанської церкви, прикладом чого можуть бути шпилясті храми східного обряду. Західна частина, перебуваючи у безпосередньому контакті з римо-католицькою церквою, все частіше орієнтувалася на притаманні їй форми церковного мистецтва.

Третім напрямком впливу на сакральне мистецтво Закарпаття була Галичина, де нові мистецькі принципи для потреб української церкви було адаптовано ще у XVI ст. і звідки їх було принесено на Закарпаття галицькими майстрами, зокрема вишенської (м. Судова Вишня Львівської обл.) іконописної школи. Цілком можна припустити, що й деякі форми різьблень потрапили на закарпатську Верховину також із Галичини.

Отже, майже до середини XVIII ст. розвиток сакрального мистецтва на Закарпатті визначався трьома основними векторами впливу європейського мистецтва: 1) південно-західний, через Трансільванію, 2) північно-західний, через Угорщину та Словаччину, 3) північний і північно-східний, з Галичини.

Мукачівська єпархія у культурно-мистецьких процесах на Закарпатті другої половини XVIII ст. З середини XVIII ст. більш помітною стає роль Мукачівської єпархії у мистецьких процесах на Закарпатті. Прикладом може бути активна діяльність єпископа М. Ольшавського (1700-1767), що, незважаючи на заборону еґерського єпископа (з резиденцією в угорському місті Еґер), якому була підпорядкована Мукачівська єпархія, почав будувати церкви, монастирі й кладовища. Саме з 60-х років XVIII ст. в оздобленні церковних інтер'єрів почали проявлятися ознаки європейських стилів, прикладом чого є іконостас з Малоберезнянського монастиря, виконаний у 1764 р.

Після канонізації єпархії (1771 р.) наступний мукачiвський єпископ А. Бачинський (1732-1809), використав прийнятий 1692 р. закон угорського короля Леопольда про патронат держави над церквою східного обряду. Як наслідок було підписано ряд договорів, відомих під назвою “Контракт Бачинського-Фестетича” (Concertatio Bacsinszky - Festetichiana), за якими обумовлювалася участь ерара (керуючого королівськими маєтками) як патрона церкви східного обряду в розбудові храмів та прикрашенні їх у формах європейських художніх стилів.

Василіянські монастирі в духовно-культурному житті Закарпаття. Якщо культурна політика церкви визначалася переважно єпископами, то до її втілення і поширення серед населення спричинилися монастирі, які, будучи осередками паломництва, сприяли зміні ставлення до запозичених зразків мистецтва. Ще з першої половини XVIII ст. у монастирях для потреб церкви східного обряду почали активно застосовуватися власне надбання західноєвропейського мистецтва. Тому новi (бароковi, а згодом і рококові та класицистичні) художні форми за посередництвом монастирiв, поступово долаючи упередженість громад, вливалися в культуру українцiв Закарпаття.

Саме у монастирях вперше згадуються професійні різьбярі та живописці, що працювали на всій території тогочасної Мукачівської єпархії. Серед них, наприклад, “Пряшівський різьбар”, М. Духнович, Ю. Плебанович, живописці М. Спалинський, Т. Спалинський, Є. Савчак та ін.

3. Художнє різьблення в інтер'єрі закарпатських церков XVIII-XIX ст.

Розглядаються основні тенденції розвитку та характерні риси різьбленого оздоблення церков Закарпаття. На прикладі інтер'єру Ужгородського кафедрального собору проаналізовано художні взаємовпливи, що відбувалися в храмах східного обряду, типологізовано різьблене обладнання, на підставі чого зроблено висновок про аналогічність його з наповненням церковного інтер'єру храмів східного обряду практично всієї України.

Інтер'єр закарпатських храмів як віддзеркалення епохи XVIII-ХІХ ст. Інтер'єри закарпатських храмів XVIII-XIX ст. дають цікаві приклади запозичення церквою східного обряду зразків західного мистецтва й адаптації його у власному сакральному просторі. Це, зокрема, інтерєрний ансамбль єзуїтського костьолу в Ужгороді, що з 1775 р. став кафедральним Хрестовоздвиженським собором Мукачівської єпархії. Його інтер'єр сформовано в основному під впливом стилю бароко (бічні вівтарі з розірваними карнизами, S-подібні абриси престолів, характерні барокові мотиви різьби тощо). Але бічні вівтарі при вході в собор характерні рококовою перевантаженістю декором (мотив ормушля, натуралістичні троянди) і водночас по-класицистичному чіткою формою верхньої частини. Таке поєднання бароково-рококового декору з елементами класицизму дає підстави віднести ці вівтарі до періоду т. зв. другого рококо (в Австрії цей стиль активно заявив про себе вже з 1840 р.), властивого для мистецтва Закарпаття.

Спираючись на аналіз різьблення, а також на літературні джерела, нами було встановлено авторство різьблення іконостаса в Хрестовоздивенському соборі, виконане 1779 р. Ф. Теком. Аналіз форм і манери виконання дає підстави вважати, що цим же автором у соборі створено також різьблені казальницю, єпископську кафедру, сидіння в бічних крилосах.

Типологія різьбленого обладнання в інтер'єрі закарпатських церков XVIII-XIX ст. Нові стильові принципи оздоблення інтер'єру знайшли відображення практично в усіх дерев'яних храмах Закарпаття ХІХ ст. Вони майже повнiстю повторюють камянi будівлі: витягнута в планi споруда пiд двосхилим дахом, на захiдному боцi якої височить вежа-дзвiниця.

До змін в інтер'єрі та його оздобленні призводили також зміни в літургії. Очевидно, під впливом монастирських традицій у східній церкві з'являються триконхи, у бічних заокругленнях яких розташовувалися різьблені лави, пюпітри тощо. Очевидно, під католицьким впливом у церквах Закарпаття з'явилися лави для сидіння, при північній стіні встановлювався пишно різьблений амвон, над престолом на колонах розташовувався різьблений балдахін, а сам престол ставився на підвищенні з трьох сходинок. З кінця XVIII ст. престоли особливо пишно декорувалися різьбленням та живописом. Водночас у храмах Закарпаття широко використовувалися різьблені свічники, панікадила, ручні, процесійні та напрестольні хрести.

Особливо важливе значення мали місцеві традиції народного художнього різьблення. Стійким традиційним надбанням залишалася техніка плоского різьблення, популярна і для XVIII, і для ХІХ ст. Саме тому західноєвропейські інспірації середини XVIII ст. не копіювалися, а творчо переосмислювалися і, таким чином, запроваджувалися в інтер'єр закарпатських храмів. Важливу роль в адаптації західноєвропейських художніх форм на Закарпатті відіграли ливарні заводи. Наприклад, форми литих хрестів впливали навіть на манеру різьблення народних майстрів.

4. Іконостаси Закарпаття XVIII-XIX ст. Художньо-стильові особливості різьблення

Розглядаються проблеми розвитку іконостасів на Закарпатті, взаємовпливи народного та професійного різьблення, поєднання європейських форм оздоблення та структури традиційного українського іконостаса на закарпатському культурно-релігійному ґрунті.

Особливості становлення закарпатського іконостаса. Найдавніші відомі нам іконостаси на Закарпатті датуються XVI ст. (церква св. Миколая с. Колодне Тячівського р-ну). Іконостас церкви арх. Михайла з с. Крайниково (Хустський р-н) датується 1662 р. Ці іконостаси невисокі, отже в XVI-XVII ст. вони ще тяжіли до більш раннього типу. Навіть у XVIII ст. не всі храми Закарпаття мали іконостаси у звичному для нас багатоярусному варіанті. Так, аналіз візитаційних протоколів єпископа М. Ольшавського приводить до висновку, що в Марамороській жупі (окрузі) досить багато храмів середини XVIII ст. ще не мали повного іконостаса, і тільки про церкву в с. Присліп (Міжгірський р-н) говориться, що “...образами и трема дверями правельно сооружена”. Ймовірно, йдеться про сучасний іконостас, що датується XVIII ст. Отже, традиційний для українських храмів XVII-XVIII cт. високий іконостас на Закарпатті вперше фіксується письмовими джерелами лише з 1750 р.

Схема іконостасів, створених після канонізації Мукачівської єпархії (1771 р.), така сама, як у Галичині та Наддніпрянщині в першій половині XVII ст. Однак, у той час, коли в галицьких та наддніпрянських іконостасах вже у XVII ст. ікони під впливом нових віянь у бароковій архітектурі починають розміщуватися криволінійно, на Закарпатті майже до кінця ХІХ ст. яруси іконостасів залишаються рівно горизонтальними, що вважаємо результатом особливої уваги багатьох мукачівських єпископів до збереження давньої східної традиції. Гіпотетично це можна пов'язати з орієнтацією на Києво-Печерську Лавру, яку за дорученням А. Бачинського наприкінці XVIII ст. для вивчення літургії відвідали монахи з Закарпаття. Утім, ймовірними є і балканські впливи, на що вказує згадка К. Мейсароша, що ікони в Ужгородському Хрестовоздвиженському соборі, а, можливо, і різьблення виконано за зразком іконостаса в м. Карловац (Сербія).

Народні риси в різьбленні іконостасів. Розвиток різьблення початку XVIII ст. був сильно позначений і традиційними підходами до манери виконання, що спричинилося до площинності, схематичності самої різьби, де головним виражальним засобом був контур. У XVIII ст. для закарпатського сакрального різьблення характерне широке, як і в народному мистецтві різьби, використання анімалістичних мотивів (дельфіни, змії-дракони тощо), прикладом чого є завершення іконостаса в монастирі Марія-Повч (тепер Угорщина), царські врата з с. Кострино (Великоберезнянський р-н) та м. Свалява (колишнє с. Бистрий). Одним з домінуючих стає також мотив стиглого виноградного грона.

Серед традиційних зображень на царських вратах часто зустрічається “Дерево Єсея”. Найбільш давній зразок такого зображення нами датовано 1748 р. у церкві св. Миколая с. Сокирниця Хустського району. Манера різьблення цих врат досить архаїчна й спрощена. Якщо в Галичині вже наприкінці XVII ст. у даній композиції стулкова планка царських врат перетворюється на стовбур дерева з гілками, то в сокирницьких вратах бачимо колонку у вигляді закрученої спіралі, з овальним медальйоном угорі. Прикладами дещо пізніших царських врат з використанням “Дерева Єсея” є іконостаси в с. Зубівка Мукачівського р-ну, Середній та Нижній Студений Міжгірського р-ну.

Якщо протягом XVII та початку XVIII ст. в іконостасах закарпатських церков домінувало народне різьблення, то з 60-х рр. XVIII ст. перевага вже надавалася західним взірцям. Цьому значно посприяла культурно-духовна ситуація, що склалася після видання папою Бенедиктом XIV у 1742 р. послання під назвою “Etsi pastoralis” про зверхність латинської культури і церкви.

Західноєвропейські впливи та формування художньо-стильових особливостей закарпатських іконостасів XVIII- першої половини XIX cт. З ХІХ ст. велика кількість церков наповнюється творами, виконаними чи затвердженими єпархіальними художниками, що призначалися на цю посаду єпископами. Серед них слід виділити Ф. Видру (1815-1879), пензлю якого належать розписи кафедрального собору в Ужгороді. Виконання робіт в основному єпархіальними майстрами сприяло й тому, що з XVIII cт. різьблення стає пишнішим, нерідко покривається позолотою з вкрапленнями поліхромії - зелені листочки, темно-вишневі грона.

З кінця XVIII ст. домінують мотиви рококо (рокайль, так звані хрящеподібні елементи), як наслідок поширення в Австрійській імперії (1740-1780) т. зв. стилю Марії-Терезії. Але, незважаючи на це, іконостаси Закарпаття зберігали барокові ознаки аж до початку ХІХ ст.

До майстрів, що вдало оперували засобами барокової пластики, належав Мартин Духнович, авторство якого встановлено нами для іконостаса і престола в с. Невицьке Ужгородського р-ну (1798 р.). Разом з “Пряшівським різьбярем” (чехом за походженням), закарпатцем Юрієм Плебановичем і Тироном Францом (походження невідоме) Духнович працював над іконостасом Малоберезнянського монастиря (1764 р.). Юрій Плебанович пізніше (1794 р.) різьбив іконостаси в Гуменному та Великих Михайлівцях (сучасна Словаччина). Мартин Духнович згадується також як “різьбяр стропківський”, а потім “великомихайлівський”, автор іконостасів в Корумлі, Тополі, Гажині (тепер Словаччина), Кальнику (Мукачівський р-н). Отже, наявність на Закарпатті в другій половині XVIII ст. цілого ряду професійних майстрів різьблення, які притримувалися єдиних естетичних принципів, дає підстави вважати, що тут у другій половині XVIII ст. сформувалася професійна місцева різьбярська школа.

Чудовим зразком рококо є іконостас кафедрального собору в Ужгороді, виконаний Франціском Теком у 1779 р. У його композиційній структурі домінуючою є горизонталь, а виражений вертикальний рух проходить знизу від царських врат до розпяття, розділяючи іконостас на дві симетричні частини. Декор іконостаса збудовано переважно на мотивах рокайлю, який є дещо масивним для естетичних принципів рококо і сприймається як відголосок бароко. Ф. Тек відомий також як автор різьблення (1801 р.) у новій церкві в Хусті, збудованій в 1789 р.

Під впливом іконостаса в Ужгороді створено цілий ряд іконостасів у селах Кенезло, Фабіангазо (Угорщина), Коритняни (Ужгородський р-н), в яких простежуються ті ж структурні, композиційні й декоративні прийоми. Вплив рококо помітний також в іконостасах у селах Нижні Ворота Воловецького р-ну (1811 р.) та Лозянський Міжгірського р-ну (початок ХІХ ст.).

Характерною ознакою закарпатських рококових іконостасів є відсутність звичної динамічності й перевантаженості, а самі декоративні різьблені елементи дуже часто ще по-бароковому вагомі. Це зумовило притаманний для Закарпаття ефект стриманої рококової експресії, що можна пояснити двома причинами: запозичення стильових ознак було зроблено вже у 70-х роках XVIII ст., коли рококо в Європі вступило в період поступового спаду; відсутність досвіду спорудження й різьблення іконостасів у західноєвропейському мистецтві, змусило митців-різьбярів оперувати традиційними формами, які відзначалися чіткістю членувань і композиційною статичністю.

Художні особливості іконостасів середини та кінця ХІХ ст. на Закарпатті. Ознаки класицизму в храмах Мукачівської єпархії починають проявлятися вже з кінця XVIII ст., а на середину ХІХ ст. складаються риси класицистичного іконостасу. Принципи класицистичної естетики сповідують уже місцеві єпархіальні різьбярі, які, зазнали впливу віденського класицизму (стиль Йосифа ІІ), що продовжував тенденції, започатковані ще в середині XVIII ст., де панував дух пуританства й особливої любові до декоративізму.

З 20-х років ХІХ ст. до нових стильових змін у мистецтві Закарпаття призвів вплив класицизму, що знайшов своє відображення також у різьбленні. Цей стиль недовго проіснував у “чистому” вигляді, але залишив по собі чудові мистецькі зразки, наприклад іконостас 1835 р. Петра Молнара для Великоберезнянської церкви. Його класицистичне оздоблення органічно поєднується з більш давньою структурою, до чіткості горизонтальних ярусів додається чіткість вертикалей, які творяться завдяки колонкам, що розміщені одна над одною, підтримуючи карнизи. Багато спільного з іконостасом у Великому Березному має високий іконостас 1841 р. у церкві Петра й Павла села Буй (Угорщина) роботи Дмитра Молнара, іконопис Фердинанда Видри (1854 р.). Подібні риси спостерігаються в іконостасі 1839 р. церкви св. Михайла в Араньошопаті (Угорщина), що свідчить про помітний вплив закарпатської різьбярської школи.

Появу еклектичних рис зауважено в іконостасі в церкви Івана Хрестителя села Пастілки Перечинського р-ну. Серед орнаментальних мотивів переважають круглі й овальні розетки, акантові листочки, дентикули (“сухарики”), пальмети та стилізована квітка лотоса, хоча на краях іконостаса консолі все ж прикрашено традиційними мотивами винограду й квітів. Вишуканими і витриманими в стилі ампіру є царські врата, що вражають своєю мистецькою довершеністю.

Цікавий мотив - зображення рук, що тримають галузки з виноградом, - зустрічається на царських вратах у церкві с. Горбок Мукачівського р-ну роботи Стефана Ковача і Онуфрія Кокодиняка. Подібний сюжет М. Драган згадує щодо іконостасів у селах Ладомирова та Єдлінка (східна Словаччина) ХVIII ст. Іконостас у Горбку завершено 1872 р., про що свідчить напис на зворотному боці центральних ікон намісного ряду. Схожий зразок врат знаходиться в церкві с.Теребля Тячівського р-ну.

Ознаки еклектичності та “історизму” (псевдоготика), характерні для кінця ХІХ ст., зокрема в іконостасах церков у селах Тересва та Красна (Тячівський р-н). У церкві Різдва Пресвятої Богородиці с. Тересва композиція іконостаса набула пірамідальності, причому простежується відгомін двох стилів - класицизму та готики, що відповідає загальній архітектурі храму. Іконостас у Красній (церква Успіння Пресвятої Богородиці), повністю витриманий у дусі наслідування готики і відзначається монументальністю, гостролукою формою образів та арок.

Упродовж другої половини ХІХ ст. різьблення в закарпатських храмах, зберігаючи схеми традиційного церковного обладнання, розвивалося під певним впливом класицистичного стилю, що особливо вплинуло на декоративні засоби. Наприкінці ХІХ ст. намітилася відчутна криза стилістичної еволюції, позначена зверненням до більш ранніх стилів (найчастіше готики), а також появою еклектичних творів, зокрема, іконостасів.

Висновки

1. Художнє різьблення як важливий засіб естетичного формування церковного інтер'єру відіграло помітну роль у розвитку сакрального мистецтва Закарпаття. Кращі досягнення різьбярської творчості, насамперед, декор іконостасів XVIII-XIX ст., засвідчили високий виконавський рівень закарпатських різьбярів, які творчо поєднували місцеві традиції різьблення на дереві з художніми системами, що народжувалися в західноєвропейській художній культурі. Творчість закарпатських різьбярів справила помітний вплив на розвиток церковного різьблення сучасних Східної Словаччини та Угорщини, де збереглося ряд пам'яток ХІХ ст., насамперед іконостасів, позначених традиційними конструктивними рисами та характерним для історичного Закарпаття декором.

2. Результати дослідження різьбленого обладнання та іконостасів в окремих районах Закарпаття стали підставою для визначення осередків церковного різьблення, якими в XVIII-XIX ст. були Ужгород, Малоберезнянський (Веливоберезнянський р-н) і Краснобрідський монастирі (Словаччина), Мукачево. Обстеження інтер'єрів та різьбленого обладнання дало можливість датувати ряд цінних з художнього погляду творів сакрального мистецтва (іконостас Миколаївської церкви с. Сокирниця Хустського р-ну - 1748 р., іконостас церкви Успіння Богородиці с. Красна Тячівського р-ну - 1879 р.) та ідентифікувати авторство іконостасів у монастирській церкві с. Малий Березний Великоберезнянського району (“Пряшівський різьбяр”, 1764 р.), Хрестовоздвиженському кафедральному соборі м. Ужгород (Франціск Тек, 1779 р.), Покровській церкві с. Невицьке Ужгородського р-ну (Мартин Духнович, 1798 р.), Миколаївській церкві с. Лозянський Міжгірського р-ну (Базиліус Ленґел,), Вознесенській церкві селища Великий Березний (Петро Молнар, 1820 р.), Михайлівській церкві с. Горбок Іршавського р-ну (Стефан Ковач і Онуфрій Кокодиняк, 1870 р.). Встановлено, що з середини XVIII ст. на Закарпатті формується власна школа іконостасного різьблення, яка у своїй художній виразності орієнтувалася на тогочасні європейські стилі.

3. Основними процесами, що визначали розвиток сакрального мистецтва й впливали на художньо-стильову еволюцію церковного різблення на Закарпатті XVIII-XIX століть стали: активна діяльність Мукачівських єпископів, піднесення ролі монастирів, поява цілої групи професійних майстрів, які працювали під патронатом церкви, і притримувалися західних мистецьких орієнтирів. Класифікація іконостасів та різьбленого обладнання закарпатських церков показала, що принаймні з середини XVIII ст. іконостаси стають п'ятиярусними з традиційним для українського мистецтва розташуванням ярусів. Ця структура, незважаючи на значні художні запозичення, залишилася незмінною до початку ХХ ст., у той час як на інших теренах України відбувалися помітні зміни. Це дає підстави вважати, що на Закарпатті традиційна схема українського іконостаса зберігалася найдовше.

4. Формуючись у контексті історичного розвитку Центральної Європи, сакральне мистецтво Закарпаття зазнало також значного впливу художніх віянь, що панували в тогочасній Європі. Ідеї протестантизму та контрреформації, що впливали і на політичне життя краю, знаходили своє відображення в художніх формах. Аналіз регіональних особливостей сакрального мистецтва дав змогу констатувати, що у першій половині XVIII ст. на нього, зокрема у південно-східній частині Закарпаття, помітний вплив справили пртестанські храми. Для північно-західної частини помітні впливи бароко, що приходило разом з контрреформацією. З цієї причини різьблення в церквах Закарпаття було позначне і певними місцевими особливостями. Регіональний аспект особливо помітний у XVIII ст., коли можна більш чітко виявити своєрідність художнього різьблення у східних (Хустський, Тячівський, Міжгірський, Рахівський) та західних (Ужгородський, Перечинський, Великоберезнянський) районах Закарпаття. З 60-х рр. XVIII століття і в ХІХ столітті з появою професійних різьбярів регіональний фактор стає менш актуальним, уніфікується загальними впливами західноєвропейського мистецтва і зростанням ролі художньої особистості.

5. Чинником значного впливу на сакральне мистецтво, зокрема на різьблення, стала розбудова монастирів (1742 р. - Малий Березний, 1751 р. - Марія-Повч, 1766 р. - Мукачево), які стали не тільки місцями паломництва, а й центрами освіти і мистецтва. В архітектурі та інтер'єрах монастирів вперше на Закарпатті, починаючи з XVIII століття, проявляються західні стилі. Завдяки монастирям вони адаптувалися в інтер'єрах сільських церков. У монастирських майстернях працювали талановиті різьбярі та живописці (М. Духнович, Ф. Тек, “Пряшівський різьбар”, В. Савчак, Т. Спалинський, М. Спалинський та інші). Завдяки їм нові принципи художнього різьблення все ширше застосовувалися і народними майстрами.

6. Вивчення ролі традиційного народного мистецтва у формуванні художньої виразності закарпатських іконостасів та інших форм різьбленого оздоблення показало, що значну частину творів виконано саме народними майстрами. Це особливо стосується малих форм хрестів, свічників, різьблення лав для сидіння. Зважаючи на стійкість традицій, іноземні запрошені майстри довгий час (майже до кінця ХІХ століття) використовували традиційні форми і мотиви закарпатського народного різьблення.

7. Стилістичні особливості закарпатського сакрального різьблення формувалися упродовж XVIII-XIX ст. у художньо-ідейних межах кількох панівних стилів. З 1760-х рр. у церковному різьбленні домінує бароко західноєвропейських форм. Наприкінці XVIII ст. популярності набирає стиль рококо, запозичений з Австрії і трансформований на ґрунті місцевих традицій. Наприкінці 1820-х рр. відчутним є вплив класицизму, у другій половині ХІХ ст. логіка послідовного розвитку стилів втрачається, що позначилося появою еклектичних творів.

Розв'язання поставлених у дисертації завдань дає можливість сформулювати важливу роль іконостасів та їх виконавців майстрів-різьбярів, живописців у загальному розвитку сакрального мистецтва Закарпаття, яке в XVIII-ХІХ ст. набуло найбільш виразних рис і регіональної своєрідності в національному мистецтві України, склавши його невідємну частину.

різьблений сакральний іконостас стилістичний

Література

1. Приймич М. Освіта на Закарпатті у XVIII ст. та її вплив на формування нових естетичних поглядів у мистецтві // Вісник ЛАМ. Вип. 10. - Львів: ЛАМ, 1999. - С.67-75.

2. Приймич М. Іконостас Ужгородського Хрестовоздвиженського собору як відображення нових художніх орієнтирів другої половини XVIII - початку ХІХ ст. // Народознавчі зошити. - 2000. - № 4. - С. 707-712.

3. Приймич М. Особистість у сакральному мистецтві Закарпаття кінця XVIII cт. // Українська культура. - №2. - 2001. - С. 36-37.

4. Приймич М. Художні процеси ХVIII - початку XIX століть на Закарпатті // Мистецтвознавство-2000. - Львів, 2001. - С. 127-132.

5. Приймич М. Проблема новацій і традиція у церковному мистецтві Закарпаття XVIII-XIX cт. // Читання пам'яті Святослава Гординського. - Львів, 1999. - С. 191-194.

6. Приймич М. Класицизм у іконостасному різьбленні Закарпаття // Схід. -2000. - № 5. - С. 68-71.

Размещено на Allbest.ru