Харківський колегіум як середній навчальний заклад України

Размещено на http://www.allbest.ru/

зміст

1. Харківський колегіум як середній навчальний заклад України

2. правила прийому у заклад

3. Відомі імена

Список використаної літератури

1.Харківський колегіум як середній навчальний заклад України

Харківський колегіум як середній навчальний заклад України був заснований як слов'яно-латинська школа у Бєлгороді в 1722 році за зразком Києво-Могилянської академії. Фундатор цього закладу єпископ Бєлгородський і Обоян-ський Єпіфаній Тихорський перебував під впливом просвітницьких ідей і всіляко сприяв розвиткові освіти на Слобожанщині. Велику роль в історії колегіуму відіграв князь М. М. Голіцин - командувач військами Слобідської України, який запропонував перенести школу до Харкова, маючи намір підняти значення цього міста як авторитетного культурного осередку Слобожанщини. У 1726 році школу було переведено до Харкова. Після відкриття у 1734 році класу богослов'я школа стала називатися колегіумом, а від 40-х років XVIII століття в пошану до пам'яті її засновника Є. Тихорського (р. н. невід. - 1731, м. Бєлгород, тепер РФ) - “Тихоріянським колегіумом”, а деякий час - Тихореціанською академією. Після заснування Харківського університету Колегіум було перетворено на Харківську семінарію

Становленню Харківського колегіуму сприяла широка благодійна підтримка перш за все його фундатора Є. Тихорського, українських гетьманів, козацько-гетьманської старшини, а також видатних представників духовної еліти України XVIII-XIX століть та різних верств населення Слобідської України. В Харкові Є. Тихорський зробив чимало для становлення матеріального статку колегіуму та забезпечення його викладацькими кадрами. Завдяки його клопотанням козацька старшина та духовенство зробили значні пожертвування маєтків, земель, подвір'їв, млинів тощо. Один з найкращих будинків, розташований в історичному центрі Харкова, добудований за часів Є. Тихорського і пристосований під навчальний корпус.

Є. Тихорський дав власні кошти на будівництво бурси для незаможних студентів і з дозволу Синоду передав у власність Харківському колегіуму Озерську, Чугуївську та Аркадіївську пустині (1729), об'єднавши Парафіяльну Покровську церкву з Харківським колегіумом. Він виділив на утримання колегіуму 1/20 - з парафіяльних церков його єпархії, прибутки від Каплунівської ікони Богоматері, найпопулярнішої на Слобожанщині, та значну кількість книжок, що поклали початок першій на Слобожанщині бібліотеці. Для колегіуму Є. Тихорський придбав у Харкові мурований двоповерховий будинок у полковника Лаврентія Жидловського з великим подвір'ям (за 500 крб.) та старі дерев'яні будинки, які подарувала школі вдова сотника Черника, в яких розташовувалися бурса та учительські квартири. Крім того, Є. Тихорський відкрив при школі монастир, назвавши його харківським училищним Покровським монастирем.

2.правила прийому у заклад

харківський колегіум духовна освітній

До Харківського колегіуму приймали дітей усіх соціальних станів - козацтва, духовенства, городян. У 1731 році Є. Тихорський виклопотав для закладу царську грамоту за підписом імператриці Анни Іоаннівни, де зазначалося: “Учить всякаго народа и званія дітей православныхъ не только піитики, риторики, но и філософії и богословію, славяно-греческимъ и латинскимъ языкамъ; такожде стараться, чтобы такія науки вводить на собственномъ россійскомъ языке и преподавать ученія со усерднымъ святыя восточныя церкви исповеданія, а неспособныхъ и вражды творящихъ учителей и учениковъ унимать и смирять и ни до какого своевольства не допущать”

Загальноосвітній характер функціонування Харківського колегіуму зберігався і в перші роки XIX століття завдяки клопотанням мецената колегіуму князя О. Голіцина. У листі до харківського єпископа Христофора Сулими від 29 квітня 1802 року він писав: “Наміром моїх предків, а також моїм завжди було, щоб до Харківського колегіуму приймали не лише дітей духовного стану, але й синів бідних шляхтичів, бо для дітей духовного стану вже є досить духовних семінарій, тоді як для шляхтичів і нешляхтичів, - а їх кількість значно більша, ніж духовних, - подібних шкіл замало. Тому харківська школа і називається колегіумом, а не семінарією. Я насмілююсь просити вас, преосвященний владико, щоб до колегіуму приймалися як діти духовного стану, так і шляхтичі, і нешляхтичі, бо іначе, не криючись, щиро можу сказати, що я відмовлюсь надалі дбати про колегіум, бо досить буде і одного вашого піклування про його добробут”

Наявність великого господарства давала можливість навчати і утримувати значну кількість учнів у Харківському колегіумі, яка коливалася від 400 до 800 і більше. Так, вже 1727 року в колегіумі навчалося 420 учнів; у середині XVIII століття - 400, в 1787 році - 150 (тільки в бурсі), в 1793-1798 роках - 700-800, а на початку XIX століття - понад 800 вихованців. Крім того, серед прибутків на утримання Харківського колегіуму були надходження за відправу акафістів і молебнів при каплуновській чудотворній іконі. Як правило, учні колегіуму жили вдома або на приватних квартирах, а незаможні - в бурсі. Бурсаки поділялися на три категорії: 1) казеннокоштні, які мали повне утримання на кошт держав-ного скарбу; 2) учні, які жили безоплатно в бурсі, але платили за харчування; 3) голіцинські стипендіанти, які утримувалися на відсотки із спеціального фонду князів Голіциних

Вище керівництво Харківським колегіумом належало конторі у складі ректора, префекта і декількох учителів. На чолі внутрішнього управління колегіумом стояв ректор, він же і настоятель Покровського монастиря. Спочатку ректор мав сан ігумена, а з 1742 року - санархімандрита Згодом

Ректор Харківського колегіуму мав ті ж привілеї, якими користувався лише ректор Московської слов'яно-греколатинської академії. З XVIII століття ректорами Харківського колегіуму були виключно особи чернечого стану

Керівничий та професорсько-викладацький склад Харківського колегіуму до другої половини XVIII століття комплектувався переважно з колишніх вихованців Київської академії. Так, перший вчительський склад був виключно з ченців і лише один (іподиякон Петро Анців) належав до білого духовенства.

Пізніше були й світські вчителі, але впродовж XVIII століття ректори і префекти комплектувалися виключно з ченців. Першим префектом (1766) з білого духо-венства був професор Михайло Іванович Шванський (1738-1790), який вважається одним з найкращих ректорів і викладачів цього навчального закладу і є заснов-ником риторичної школи Слобожанщини. Походив М. І. Шванський зі шляхет-ського роду. Навчався в Харківському колегіумі та Київській академії, з 1760 року викладав у Харківському колегіумі грецьку та німецьку мови, 1763-1765 - риторику, з 1766 - префект і професор філософії, з 1775 - професор богослов'я. У 1764 році його висвячено на священика Харківського Успенського собору, з 1769 року - протоієрей й водночас ректор та професор богослов'я колегіуму. Користувався великою повагою серед науковців і вихованців колегіуму та па-рафіян Успенського собору. Свої проповіді завжди виголошував українською мовою. Імператриця Катерина II, вислухавши привітальну оду М. Шванського на честь її приїзду до Харкова, подарувала Успенському собору та Харківському колегіуму по 1000 крб. У 1803 році промови М. Шванського опублікував його учень А. Прокопович - ректор Харківського колегіуму. Рукописні твори М. Шван-ського зазначені М. І. Петровим в “Описании рукописных собраний, находящихся в городе Киеве”

Ще за часів Є. Тихорського Харківський колегіум став найавторитетнішим навчальним закладом та освітнім центром тогочасної України. Зміст навчальних програм був близьким до програм Києво-Могилянської академії та Московського університету. З 1740 року на деякий час за закладом закріпилася назва “академія”. Вже в 1727 році Є. Тихорський відкрив у Харківському колегіумі клас філософії. У колегіумі вивчали слов'яно-руську, церковно-слов'янську, латинську, грецьку, староєврейську мови, історію, географію, основи математики, катехізис, піїтику, риторику, філософію та богослов'я. З 1796 року тут викладав релігію та російське красномовство протоієрей Василь Фотієв - близький приятель Василя Каразіна, разом з яким він сприяв заснуванню Харківського університету. Історик Д. Дорошенко писав: “Ввесь устрій колегіуму та напрям викладеної в ньому науки був копією Київської Академії” У своїй праці про Харківський університет З. Яновський також стверджує, що “Харківський колегіум був копією Київської Академії”

Ще в 1727 році тут був створений перший у Харкові церковний хор із студентів Колегіуму. Ініціатором виступив єпископ Є. Тихорський. Розвагою для учнів колегіуму слугували вертепні драми і шкільні містерії (інтермедії). Так, “Духовний Регулямін” доручав академіям “дважды въ годъ или больше делать некія акціи, диспутъ, комедіи, риториическія екзерциціи”. З відкриттям додаткових класів “театральна справа могла набрати ще більшого розвитку” в Харківському колегіумі, оскільки виконання театральних декорацій і вокально-музичних номерів забезпечували класи малювання, вокальної та інструментальної музики

Харківський колегіум мав велику бібліотеку, яку заклав єпископ Є. Тихорський пожертвою багатьох своїх книг латинською і грецькою мовами. У 1732 році її доповнив архієпископ Досифей Богданович-Любинський також своїми книжками, а також виклопотав перед імператрицею дозвіл про передачу Харківському колегіуму 273 книжок із бібліотечного зібрання С. Яворського, яку той передав за тестаментом Ніжинському Спасо-Преображенському монастирю для створення науково-освітнього центру. Пізніше поповнювали бібліотеку Харківського колегіуму місцеві архієреї, а також князі Голіцини та інші особи. Крім книжок у бібліотеці було чимало рукописів, зокрема літопис митрополита Дмитра Туптала. Книжками колегіуму користувалися переважно учителі та студенти. Позичали книжки з цієї бібліотеки і деякі архієреї. Так, в описі речей білгород-ського єпископа Йоасафа Горленка (р. і м. н. невід. - 1754 р.) є декілька книжок, які він запозичив з бібліотеки колегіуму

Єпіфаній Тихорський піклувався і про забезпечення Харківського колегіуму належними викладацькими кадрами. У 1727 році домігся згоди Синоду на за-прошення талановитих студентів та викладачів Київської академії на викладацькі посади, а 1731 року з метою виховання власних кадрів відправив на навчання до Німеччини кілька молодих випускників з тим, щоб після повернення до Харкова вони посіли учительські посади в цій школі. Крім того, Є. Тихорський перевів вихованців Бєлгородської семінарії до Харківського кулегіуму.

Наступники Є. Тихорського українські єпископи Досифей Богданович-Любинський (1731-1733), Петро Смєлич (1736-1742), Йоасаф Миткевич (1758- 1763), Порфірій Крайський (1763-1768) та Самуїл Миславський (1768-1771), Христофор Сулима (1799-1813) дбали про матеріальне та науково-освітнє забезпечення Харківського колегіуму. Так, у 1732 році за клопотанням Д. Богдановича-Любинського імператриця Анна Іоанівна дозволила створити при Харківському колегіумі семінарію. Петро Смєлич, який очолив Білгородську єпархію (1736-1742), дбав про заснування в різних містах Слобідської України шкіл, які б готували учнів до колегіуму. Він розширив курс колегіуму, включивши до його програми нові предмети (наприклад французьку мову, математику, які у Київській академії були введені лише з 1753 року) .За часів Йоасафа Миткевича до викла-дацького складу було запрошено Г. Сковороду, який у Харківському колегіумі працював з перервами: з 11 серпня 1759 року - на посаді учителя поезії, в ака-демічних роках 1760-1761 і 1761-1762 була перерва, але з 1762-1763 навчаль-ного року він повернувся до колегіуму (викладав синтаксис та грецьку мову), а з 1764 року знову залишив його. З 7 липня 1768 року працював учителем хрис-тиянського добронравія з платнею 50 крб. на рік. У “Відомостях” від 13 квітня 1769 року зазначено, що він отримав 23 крб. Але в 1769 році Г. Сковорода оста-точно залишив свою педагогічну діяльність .За часів С. Миславського, який потім був київським митрополитом, збудовано для харківської бурси од-ноповерховий мурований будинок, а пізніше, в 1815 році, було збудовано другий поверх з домовою церквою в ім'я Іоанна Богослова.

Великі пожертви зробили князь М. М. Голіцин і його рідня: засновано т. зв. Голіцинський грошовий фонд 35000 крб. - для утримання 15 кращих учнів, пе-реважно шляхетських дітей. Але керівництво колегіуму іноді витрачало відсотки з Голіцинського фонду не за призначенням, наприклад для утримання Білгородської семінарії, яку було відкрито у 90-х роках XVIII століття. Коли князь Олександр Голіцин дізнався про те, то він надіслав 1797 року білгородському архієпископові Феоктисту Мочульському такого листа: “Якщо гроші наші будуть витрачатися на інші семінарії, то я припиняю надсилати відсотки і взагалі листуватися з колегіумом”

Матеріальний стан Харківського колегіуму після секуляризації маєтків в Україні різко змінився, про що свідчать спогади колишніх вихованців колегіуму. “За моїх часів, - писав Ф. Лубяновський, який вступив до колегіуму в 1787 році, - Харківський колегіум містився у великім мурованім будинку з димарем; по обох боках коридору величезні авдиторії. На ремонт будов, на утримання 150 студентів у бурсі та на винагороду усім учителям від інфіми до богословія (60 крб. - найвища платня) колегіум діставав не більше 1.500 крб. на рік. Але ні холод, ні голод не охолоджували бажань до науки”

3.Відомі імена

У Харківському колегіумі вчилися відомі діячі науки і культури, зокрема фізик В. Петров, перекладач М. Гнедич, лікарі Г. Базилевич та Є. Мухін, письменники П. Кореницький, С. Писаревський, С. і В. Олександрови та інші. Серед них були представники українських шляхетських родин: С. Антоновський, Г. Базилевич, Д. Борзенко, А. Волховський, М. Гнідич, П. Гординський, І. Двигубський, М. Каченовський, М. Ковалінський (улюблений учень і товариш Г. Сковороди) та його брат П. Ковалінський, Г. Кременецький, Т. Кремповський, С. Лебединський, Ф. Лубяновський, А. Могилянський, Є. Могилянський, Є. Мухан, С. Писаревський (псевд. Стецько Шерепера), А. Прокопович (майбутній ректор Харківського колегіуму), Т. Сміловський, П. Ставицький, Я. Толмачов (Товмачів), Є. Топчій, А. Федоровський, В. Фотієв, І. Филипович, В. Ярославський та багато інших.

Викладав у Харківському колегіумі й Артемій Ведель, а серед його учнів був П. І. Турчанінов - у майбутньому видатний український композитор і при-дворний протоієрей. Він залишив захоплені спогади про свого вчителя. У Харкові в 1817-1822 роках навчався на фізико-математичному факультеті університету видатний український математик М. В. Остроградський

Слід зазначити, що у становленні та функціонуванні Харківського колегіуму важливу роль відіграли представники національної духовної еліти тогочасної України: єпископ Єпифаній Тихорський, Петро Смєлич, архієпископ Досифей Богданович-Любинський, Самуїл Миславський, а також ректори колегіуму Андрій Семенович Прокопович та Іов Базилевич. Так, з 1763 року ректором Харківського колегіуму був Іов Базилевич (1723-1776), який водночас був архімандритом Харківського Покровського монастиря. За часів його правління Харківський колегіум набув значення університету природничого спрямування. В 1765 році тут були засновані т. зв. дворянські класи для привілейованого студентства з ускладненою програмою, що охоплювала вивчення нових іноземних мов, математики, геометрії, малювання, музики, інженерної справи, артилерії, геодезії та інших наук.

У 1765 році ректор і архімандрит І. Базилевич через Духовно-навчальне відомство запровадив штатні посадові оклади для викладачів Харків-ського колегіуму, розпочав будівництво приміщень для нових класів (яке закін-чено було лише 1773 року).

У другій половині XVIII століття українське шляхетство і світська громада домагалися поширення вищої освіти в Україні. У 1766 році шляхетство Слобідської України в своїх наказах депутатам до “Коммисіи о сочиненіи Новаго Уложенія” прагнули введення в колегіумі таких предметів, які б готували молодь до військової служби. З огляду на все більше зростання кількості шляхетських синів у Харківському колегіумі, імператриця Катерина II в 1765 році надіслала харківському губернаторові Євдокиму Щербініну інструкцію: “До предметів, що тепер викладаються в Харківському колегіумі, додати класи французької і німецької мови, математики, геометрії, рисування, а особливо інженерства, артилерії і геодезії, на що сума до 3-х тисяч крб. з неподаткових прибутків призначається” . Статут додаткових класів розробив Є. Щербінін, який доклав багато зусиль щодо їх відкриття.

Отже, з 70-х років XVIII століття при Харківському колегіумі почали діяти додаткові класи, освітня програма яких була зорієнтована на світські потреби. Вони були сукупністю декількох спеціалізованих шкіл, зокрема військової, музичної та мистецької. Додаткові класи або Харківське “казённое училище” було відкрито 2 лютого 1768 року. Керування додатковими класами належало губерніальному правлінню. Згідно зі Статутом додаткових класів вступати до навчання могли діти різного стану, крім селянського. Плата за навчання становила від чверті карбованця до одного карбованця місячно Крім того, учні колегіуму могли відвідувати ці класи безкоштовно. Казеннокоштні учні з досягненням 15-річного віку отримували мундир та могли перебувати в додаткових класах до 20 річного віку. У додаткових класах щороку навчалося понад 200 учнів. Так, в 1785 році було всього 237 учнів, в тому числі 120 шляхтичів, 67 нешляхтичів та 50 учнів колегіуму. Спочатку додаткові класи розташовувалися в одному з приміщень Харківського колегіуму, а в 1773 році для них було придбано будинок у брига-дира Гриньова .Першим директором додаткових класів був призначений Виродов, а вчи-телем малювання було запрошено професора Петербурзької академії мистецтв Івана Саблучка (Саблукова), який був родом з Харківщини. У подальшому директорами були Горленський, фон-Буксгевден та Кубрицький. Плата директорам і учителям додаткових класів різко відрізнялася від плати вчителям колегіуму. Учительський персонал Харківського колегіуму отримував за свою працю платню “як харчами, так і грошима”. Учителі фари та інфіми при повному утриманні від монастиря одержували по 5 крб. річних; вчителі граматики, синтаксими та піїтики - по 8 крб., риторики - 12 крб., а вчитель філософії - 14 крб. річних. Щодо платні директорів і вчителів додаткових класів, то у 1774-1775 роках вона була така: у директора - 250 крб., учителя французької мови - 400 крб., німецької мови - 300 крб., математики - 200 крб., рисування і малювання - 100 крб. щорічно. Крім учителів при учнях додаткових класів були ще гувернери (т. зв. “дядьки”, які отримували по 70 крб. щорічно), які стежили за поведінкою учнів та розмовляли з ними рідною мовою.

Відповідно до інструкції 1765 року у додаткових класах викладали німецьку та французьку мови, математику, музику й живопис, а з 1773 року було відкрито клас вокальної та інструментальної музики, а пізніше - фортифікації, географії, інженерної справи, архітектури (відкрито 1783 року) і танці. Крім обов'язкових предметів в додаткових класах практикувалася система вибору предметів самими учнями, наприклад військові науки, малювання, архітектура. За тогочасною традицією оцінки за навчання та поведінку учнів були не цифрові, а словесні. У списках учнів Харківського колегіуму поруч з їхніми прізвищами є такі оцінки: “въ понятіи наукъ безнадёженъ”, “понятія не худого, но нравовъ развратныхъ”, “кротокъ”, “честенъ”, “скудныхъ дарованій”, “хотя отъ природы тупъ, но при-лежаніемъ старается заменить природную тупость” тощо Так, на початку квітня 1768 року у класі рисування було 35 учнів, з них 28 шляхтичів, у 1769 році в ньому учнів колегіуму було вісім, ще 37 учнів, з яких 31 шляхтич. З 24 березня 1768 року клас рисування вів професор Петербурзької академії мистецтв Іван Саблуков (Саблучок) - родом з Харківщини. Ще один клас малювання він організував в 1770 році. Після І. Саблукова в додаткових класах учителювали його учні: Василь Невмирущий і Лаврентій Калиновський (в класі малювання), Семен Маяцький - в класі рисування . Обидва ці класи, а також клас архітектури (де викладав Максим Калиновський) існували до 1798 року, коли додаткові класи злилися з Харків-ським головним народним училищем.

У класі вокальної та інструментальної музики викладав італієць Франц Мартіні. Відповідно до контракту 1771 року він мав вчити 17 учнів гри на скрипці, басі, флейті, гобої та валторні за винагороду 200 крб. щорічно. У 1773 році харківський губернатор Є. Щербінін подав Катерині II доповідну про необхідність заснування при додаткових класах окремого класу співу, де б учні проходили спеціальну підготовку до придворної імператорської капели. Він прохав при-значити для цього класу 1000 крб., з них 300 крб. - для оплати учителя співу (ним погодився бути придворний музика Максим Концевич), а 700 крб. - на придбання нот та на утримання 12 учнів. Цей проект був затверджений Катериною II Як відомо, капельмейстером вокальної музики з 1776 року був А. Ведель, а інструментальної музики - Яків Цих Додаткові класи існували лише до 1 березня 1798 року, а з того часу їх було введено до головного народного училища (засноване 1789 року), яке в 1805 році було реорганізоване в гімназію.

У Харківському колегіумі та додаткових класах Харківського казенного училища в різні часи працювали й викладали вчені, культурно-громадські й релігійні діячі, видатні просвітителі, серед яких: Г. Сковорода, С. Вітинський, І. Двігубський, Л. Кордет, І. Миколаєв, Я. Толмачов, М. Шванський, В. Фотієв та інші. Учні відвідували заняття видатних українських композиторів А. Веделя, М. Концевича, архітектора П. Ярославського, художників І. Саблукова (Саблучок), В. Невмирущого, Л. Калиновського, С. Маяцького тощо. Викладачі колегіуму проходили різні стажування. Так, С. Маяцький та Л. Калиновський ще учнями додаткових класів були відряджені на рік “на науку” до академіка Петербурзької академії мистецтв Дмитра Левицького, а Л. Калиновський після того був відряджений для навчання в Італію

Велике значення в Харківському колегіумі приділялося навчально-освітньому та виховному процесам. За часів С. Миславського багато вихованців колегіуму було відряджено за кордон “для удосконалення в науці”, а також підняв рівень навчання в колегіумі за його інструкцією, яка містила пояснення до програми і методів навчання для кожного предмета з курсу колегіуму. Перш за все, інструкція вимагала викладати богослов'я за системою Т. Прокоповича, у філософії дотримуватися філософічних основ Х. Баумейстера, в поезії керуватися “короткимъ руководствомъ г-на Михайла Ломоносова”. Поширеними тут були й латинські та польські підручники, переписані в Харківському колегіумі ще в 1733-1737 роках. Знаним у колегії був Я. Толмачов, колишній вихованець Харківського колегіуму (1793-1798), який переклав з латинської мови підручники з логіки, метафізики та моральної філософії Х. Баумейстера (видані у Москві). Крім того, в 1767 році харківський губернатор Є. Щербінін клопотався перед Сенатом про відкриття при колегіумі друкарні. Лише в 1793 році було відкрито у Харкові друкарню “Приказу (установи) громадського піклування”.

В кінці XVIII століття Харківський колегіум все більше втрачав учнів світського стану. Ця причина спонукала тогочасного архієпископа Ф. Мочульського наказом від 25 травня 1790 року перейменувати назву “колегія” на “семінарію”, а контору при колегії називати семінарським правлінням. Але князі Голіцини наполягали на збереженні старої назви та всестанового характеру школи.

З 1801 року вперше ректором Харківського колегіуму став представник білого духовенства о. Андрій Прокопович (1756-1826) - протоієрей харківського кафедрального Покровського собору, який перебував на цій посаді аж до 1826 року. Він був автором латинської хрестоматії “Lexikon scriptorum ecclesiasticorum” та інших хрестоматій, видав декілька календарів, в тому числі “Харьковский календарь 1809 г.”, де вміщено опис Слобідської України, Харкова та Харківського колегіуму. А. Прокопович відомий як видатний науковий, культурно-освітній та церковний діяч України першої половини XIX століття, який заклав основи наукових та літературних досліджень. У 1806 році його було обрано почесним членом медико-фізичного товариства при Московському університеті та вченого товариства при Харківському університеті. Відзначений кількома грошовими преміями, отримав орден св. Анни II ступеня (1803 р.) та алмазний знак Анни II ступеня (1811). Був вихователем дітей графа М. І. Платова, отамана Війська Донського. Як згадував один з вихованців А. Прокоповича - Є. М. Топчій, він “был ловкий, находчивый, приятный собеседник, большой анекдотист, умевший кстати втянуть в разговор латинскую пословицу, привесть в доказательство текст из Священного Писания”.

Кількість учнів світського стану на початку XIX століття порівняно з XVIII століттям значно зменшилася, тоді як синів духовенства було 643, шляхтичів і нешляхтичів - 71, разом 714. За даними 1817 року, в рік перетворення колегіуму в духовну семінарію, тут навчалося 677 учнів У Харківському колегіумі як світському закладі освіти склалася система привілеїв. З 1812 року колегіум набув право нагороджувати своїх вихованців за визначні успіхи та бездоганне поводження великими срібними медалями. Такий привілей (не мали учні інших шкіл духовного відомства) виклопотав, а потім надав для виготовлення медалі потрібні кошти граф Микола Рум'янцев на знак

Пошани пам'яті свого дядька по матері князя Дмитра Голіцина. Вперше медалі роздано на урочистому засіданні 1813 року

Таку медаль згодом отримав М. Стеллецький, пізніше відомий як автор праці про Харківський колегіум. У XVIII столітті Харківський колегіум підтримували гетьмани України.Від 1807 року колегіум дістав на своє утримання 4000 крб. державної субсидії. З початку XIX століття Харківський колегіум поступово почав втрачати своє значення і внаслідок церковних реформ, які проводив уряд Російської ім-перії, у 1841 році остаточно перетворився на духовну семінарію.

Отже, впродовж XVIII - першої половини XIX століття Харківський колегіум був другим за значенням після Києво-Могилянської академії навчальним та науково-мистецьким центром в Україні, одним із провідних осередків формування української інтелігенції та духовної культури. Значення Харківського колегіуму з його додатковими класами полягало в тому, що він сприяв зростанню культурного потенціалу м. Харкова, зробивши його національним культурно-мистецьким та духовним осередком Слобожанщини і підготував тим самим базис для відкриття в ньому університету. Важливим є факт, що 20 вихованцями Харківського колегіуму було укомплектовано перший склад студентів Харківського університету.

Крім того, своєю навчальною програмою Харківський колегіум став взірцем для інших шкіл духовного відомства, в тому числі й для Київської духовної академії. Безперечно, протягом XVIII-XIX століть Харківський колегіум був вогнищем професійної музичної освіти в Україні і виховав плеяду діячів української національної культури, які стали носіями глибинних національних традицій.

Список використаної літератури

1. Багалей Д. И. Опыт истории г. Харькова за 250 лет его существования / Д. И. Багалей, Д. П. Миллер. - Харьков, 1905. - Т.1. - 507 с.

2. Багалій Д. Український мандрівний філософ Г. С. Сковорода / Д. Багалій. - Харків, 1926. - 167 с.

3. Багалей Д. Исторія Харькова за 250 летъ его существованія / Д. Багалей, Д. Миллер. - Харьковъ, 1912. - Т.2. - 806 с.

4. Веретенников В.И. К биографии И. И. Саблукова / В. И. Веретенников // Старые годы. - 1911. - Декабрь. - С. 201-233.

5. Водолажченко О. З історії харківського колегіуму в XVIII віці / О. Водолажченко // Наукові записки науково-дослідної кафедри історії української культури. - Харків, 1927. - Ч.6. - С.109-123.

6. Горенко Л.І. Михайло Остроградський - видатний представник національної еліти України першої половини XIX ст. / Л. І. Горенко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2009. - № 1. - С. 35-39.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України / Д. Дорошенко. - Варшава, 1933. - Т.2. - 543 с.

8. Е.К. [Кивлицький Є.] Харьковский университет в первые годы его существования (Проф. Д. И. Багалей. Опыт истории Харьковского университета. По неизданным материалам. - Т.1. - 1802-1815. - Харьков, 1893-1898) / Є. Кивлицкий // Киевская старина. - 1899. - Т.65. - № 5. - Отд.1. - С.155-180; Т.66. - № 7. - Отд.1. - С.1-23; Т.67. - № 10. - Отд.1. - С. 93-106.

9. Знаменский П. Духовныя школы въ Россіи до реформи 1808 г. / П. Знаменский. - Казань, 1881. - 456 с.

10. Кононова О. В. До питання про становлення професійної музичної освіти в Харкові XVIII - XIX століть / О. В. Кононова // Зб. наук. праць : Музична Харківщина / Упоряд.: Калашник А. П., Очеретовська Н. Л. - Харків, 1992. - С. 175-190.

11. Лебедев А.С. Харьковскій коллегіумъ, какъ просветительный центръ Слободской Украины до учрежденія въ Харкове университета / А. С. Лебедев // Чтенія въ Обществе Исторіи и Древностей Россійскихъ. - М., 1885. - Кн.4. - 189 с.

12. Лебедевъ А.С. Белгородскіе архіереи и среда ихъ архипастырской деятельности / А. С. Лебедевъ. - Харьковъ, 1902. - 189 с.

13. Л. С. [Сокальський Л.] Из воспоминаний о Харьковском университете конца 40-х годов П. П. Сокальского / Л. // Киевская старина. - 1906. - Т.93. - № 5/6. - Отд.1. - С.63-14. Лубяновский О.П. Воспоминания / О. П. Лубяновский // Русский архив. - 1872. - № 1. - С. 100-121.

15. Основаніе Харьковскаго колегіума // Альманах “Молодик” на 1844 г. - Харьков, 1943. - 120 с.

16. Пекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом / П. Пекарский. - СПб., 1862. - Т.1. - 476 с.

17. Сірополко Степан. Історія освіти в Україні / Степан Сірополко. - К.: Наук. думка, 2001. - 912 с.

18. Стеллецкій Н. Харьковскій Коллегіум до преобразованія его въ 1817 г. /

Н. Стеллецкій // Вера и Разумъ. - Харьковъ, 1895. - № 12. - С. 645-810.

19. Сумцов Н. Заметка о старопечатных книгах Харьковской духовной семинарии / Н. Сумцов // Киевская старина. - 1888. - Т.21. - № 6. - Отд. 3. - С.89-92.

20. Janovski Z. Uniwersytet Charkowski w poczatkach swego instnienia / Z. Janovski. - Krakow, 1911. - 145 s.

Размещено на Allbest.ru