Народний одяг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Дніпропетровська медична академія МОЗ України

Кафедра мовної підготовки

Реферат

Народний одяг

Підготувала:

Алєксєєва А.А.

Перевірила:

Пегушина Л.С.

Дніпропетровськ, 2014 рік

Наша держава, як і будь-яка інша, має неповторні герб, гімн, прапор, мову та традиційний одяг. Так, саме одяг! Я вважаю, що одяг є важливим елементом нашої культури, хоча у сучасний час більшість людей забули, який вигляд має справжня українська людина.

Одяг є частиною душі людей. Український народний одяг має важливе історичне і художнє значення. З давніх часів і за час свого існування одяг задовольняє не лише матеріальні потреби людини, але і духовні, виконуючи необхідні внутрішні, соціальні і церемоніальні функції. Її високий естетичний рівень, емоційна насиченість відбиває світогляд і психологію українського народу. Це явище має місце в національних, європейських і світових культурах. Український народний одяг - яскраве і самобутнє культурне явище, воно розвивалося й удосконалювалося протягом сторіч. У народному костюмі відбилися спільність походження й історичної долі східних слов'ян, взаємовплив культур сусідніх народів. Зберігаючи ознаки різних епох, костюм є джерелом вивчення етнічної історії населення, його соціально-класової структури, естетичних поглядів. Він є досить різноманітним у регіональному відношенні, але містить у собі ознаки, що характеризують загальну історію розвитку української культури.

Традиційне вбрання кожного народу є одним з найбільш масових видів його художньої творчості. Народний одяг відзначається простотою форм, стрункістю силуету, багатством і різноманітністю прикрас, насиченим колоритом. У ньому яскраво виявляється вміння народних майстрів за допомогою простих, логічних засобів органічно поєднувати практичність і красу. Народне вбрання включає до єдиного художньо-практичного ансамблю мистецтво крою, ткацтво, вишивку, аплікацію, плетіння, обробку шкіри, металу тощо. Багато творчої винахідливості й фантазії вклав у створення одягу український народ. Наче саму чудову природу України переносили в оздоблення костюма, в його радісну гаму народні умільці протягом століть. Робота над вбранням була певною мірою виявом мрії про прекрасне, намаганням відійти від тієї тяжкої дійсності, яка оточувала трудящих до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Скажімо, вишивання - це було не просто ремесло, це вияв таланту народного, майстерності, обдарованості. Це був один з небагатьох моментів у житті селянки, коли вона могла відчути радість творення, висловити у гамі кольорів свою віру в краще майбутнє, оптимізм.

Розвиток українського одягу відбувався в тісному зв'язку з іншими культурними впливами. Традиційний одяг має глибокі корені в історії українського народу, пов'язані з раннім слов'янським періодом і з вищими досягненнями культури в Київській Русі.

Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і в давньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух, у "Слові о полку Ігоревім" - кожух і опанча, в інших джерелах - сорочка, ногавиці, корзно (плащ), свита, клобук, вінець тощо.

Чимало знахідок свідчать й про побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного одягу, великої кількості прикрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією XI-XIV ст.: фрески, ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг панівних верств населення - князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києві збереглись зображення одежі не тільки князівської сім'ї, а й музикантів, мисливців.

Генетичний зв'язок народного українського вбрання з культурою Давньої Русі простежується й за іншими джерелами. Так, археологічні матеріали, що стосуються другої половини І тисячоліття н. е., засвідчують, що на території Дніпровсько-Дністровського межиріччя вирощували льон та коноплі, на базі землеробства розвивалось скотарство, постійним заняттям було й полювання на диких звірів.

Отже, рослинні волокна та продукти тваринного походження були основною сировиною для тканин.

Одночасно археологічні та писемні пам'ятки засвідчують майнову та соціальну диференціацію східнослов'янського суспільства. Йдеться про численні скарби (коштовності й монети), поховання, що містили, зокрема, речі, які були ознакою влади або високого стану (гривни, поясні набори, персні, коштовну зброю). Ці прикраси декорувалися багатим орнаментом. В "Слове о богатом й убогом" (XII ст.) багатий ходить "в паволоце й в кунах, а убогий руба не имать на телесьі", у першого нога в "червлене сапозе", а в другого - "в личниці".

Незважаючи на феодальну роздробленість та ординську навалу, що гальмували загальний розвиток давньоруської культури, традиції Київської Русі продовжували відігравати важливу роль у наступні епохи. Водночас давалися взнаки інтегративні культурні процеси, які сприяли, зокрема, формуванню народного вбрання.

Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини - парча, оксамит, штоф - із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі ренесанс та бароко. Тканини прикрашали елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом.

Одяг заможних городян - феодалів, багатих купців - мав більше елементів, його шили з дорогих тканин як місцевого виробництва, так і привезених із закордону. Жіночий костюм складався з довгої сорочки, поверх якої одягався плечовий короткий одяг із дорогої тканини, що залишав відкритими вишитий поділ та низ рукавів. Зверху накидали корзно - плащ, скріплений фібулою на правому плечі. На ногах - кольорові чоботи, голову обвивали рушник подібним убором, під яким носили шапки, прикрашені дорогоцінним камінням, вишивкою, підвісками - колтами.

Головний убір жінки, як і багато інших елементів вбрання, мав ритуальне значення і використовувався у різних обрядах. Покривання волосся було обов'язковим. "Світити волоси" вважалось неприпустимим і, за уявленнями, могло викликати неврожай, падіж худоби тощо.

Отже, основні елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньослов'янськими, їх можна розпізнати за такими компонентами, як тунікоподібні сорочки, поясний стрій у вигляді прямокутної смуги тканини (опинці, горботки) або вузької орнаментованої запаски, вузькі полотняні чоловічі порти. Давньослов'янські елементи виявляються і у верхньому одязі типу гуні, манти та опанчі, дівочих вінках, рушникоподібному жіночому головному уборі, домотканих поясах та ін.

Жіноче вбрання XVI - середини XVII ст. також розвивається на основі давньоукраїнських форм. Жіночий селянський стрій включав довгу полотняну сорочку, вовняні обгортку, плахту, запаску, фартух. Святкову сорочку оздоблювали вишивкою або тканням. Поясне вбрання - обгортка - це прямокутний шматок тканої чорної або вишневої тканини, якою обгортали стегна. Її носили коротшою від сорочки, щоб не закривати вишитий низ. Плахта згадується в документах з XVI ст. Це два полотнища, зшиті вздовж до половини. Зшите полотнище було ззаду, а незшите двома смугами спадало на боки і вільно сходилося спереду. По верху одягали фартух-попередницю. За кольором попередниці були різні, їх добирали до барви плахти. У XVI - середині XVII ст. селянки носили поверх сорочки запаски - прямокутні полотнища із зав'язками зверху, одну одягали спереду, а другу ззаду або тільки спереду. У жінок, як і в чоловіків, популярними були теплі хутряні або сукняні безрукавки. Верхнім вбранням слугували довгі сукняні свити. Від чоловічої вони відрізнялися багатшим оздобленням. У селянок побутували короткі куртки (літник, капота). В описах майна згадується юпка. Це також коротко поле вбрання з рукавами і складками на спині. Юпку шили з китайки, байки. За козацьких часів юпку оздоблювали золотим позументом. Але це могли дозволити собі тільки замолені селянки.

Вбрання дівчат відрізняється від жіночого насиченішим колоритом. Помітною була різниця у головних уборах дівчат і жінок. Дівчата не ховали волосся, жінки обов'язково його закривали. Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. Носили їх або опущеними на спину, або укладеними вінок подібно на голові. Звичним щоденним головним убором дівчат, як і в попередні історичні часи, була смуга тканини або вишита стрічка. Її пов'язували так, щоб волосся на тім'ї залишалося відкритим. До начільної пов'язки ззаду прикріплювали стрічки, а над скронями застромляли квіти. У свята дівочий стрій збагачувався вінком квітів. Про це пишуть у своїх подорожніх нотатках Павло Алеппський та Ульріх Вердум. Вінок одягали тільки повнолітні дівчата.

Вінок - це і знак цнотливості дівчини, тому збезчещена дівчина, за народними етичними нормами, не мала права його одягати.

Жіночий головний убір включав чимало деталей. Зокрема, під намітку одягали кибалку, очіпок, хустку. Спочатку волосся намотували на кибалку. Кибалки були різні. Вони мали вигляд твердого або м'якого кільця, обручка, іноді із закритим сіткою верхом. Очіпок (чепець, чіпок) - це шапочка, пошита з тканини, яку жінки після весілля не скидали на людях. Від форми висоти кибалки і очіпка залежала форма головного убору, який включав іще намітку, або убрус. Намітка - це довгий прямокутний шматок полотна 45-50 см. завширшки і 3-5 м. завдовжки. Способи пов'язування наміток можемо побачити на іконах XV-XVI ст. Дуже поширеним жіночим головним убором були хустки. Вони могли бути з полотна, шиті шовком, шовкові, вовняні, "рябі турецькі". Хустки пов'язували різними способами: кінцями під підборіддям, кінцями назад, на тім'я, чалми подібно.

Взуттям у різних місцевостях України слугували личаки, постоли, черевики, чоботи.

Довжина селянського вбрання сягає нижче колін. Святкове вбрання могло бути довшим. У карпатському регіоні, порівняно з вбранням із інших регіонів, одяг значно коротший, пристосований до життя у горах.

Чоловіче вбрання включало дві сорочки - верхню та нижню. Верхня часто виготовлялася з фламандського або кельнського полотна, вишита білою, сірою або золотою ниткою. Поясним вбранням слугували штани з тонкого привозного сукна. В західних землях вони були вужчими, а у східних - просторішими. Верхнім одягом заможних міщан і шляхти було різноманітне сукняне вбрання: сукман, жупан, кунтуш, однорядка. Одяг без рукавів - кобеняк з відлогою (каптуром), кирея. Сукман - це сукняне довге вбрання з довгими рукавами, суцільно-кроєною спинкою та клинами з боків. Сукман декорували шовковими шнурами, зокрема у реєстрах згадується сукман із моравського сукна з нашитими на нього чорними і червоними шовковими шнурами. Заможні жителі містечок носили сермяги. Цей одяг за кроєм нагадує селянську свиту. Він довгий, нижче колін, пошитий з грубого сукна. Сермяги і кожухи входили до найпоширеніших предметів торгівлі на міських торговицях. Гардероб заможних міщан включав жупани. Жупан - довгий сукняний або оксамитовий одяг. Траплялися жупани із візерункової тканини, перетканої срібною або золотою ниткою. Жупани шили з двома клинами (вусами) з боків і виложистим коміром. На грудях його защіпали на густо розміщені ґудзики або гачки.

Поверх жупана вбирали кунтуш. Це сукняний або парчовий одяг з довгими рукавами. Особливість кунтуша - прорізи навпроти ліктя. В ці прорізи просовували руки. Низ рукава вільно звисав. Поширеним верхнім одягом була ферезія, яку носили в парі з жупаном. Ферезія - дорогий вільний одяг з широкими рукавами, коштовними ґудзиками й золотими петлями на грудях. Крім функціонального навантаження, ці петлі відіграють роль декору. Ферезію носили накинутою на плечі. В XV - середині XVII ст. ще побутували давні прямоспинні плащі. Тільки тепер їх вже не називали корзном, і вони фігурують у різних джерелах як "кирея", "делія". Як і колись, їх защіпали на правому плечі коштовною оздобою (клямрою, аґрафою) або стягували золотим шнуром із золотими китицями. Делія, кирея, мантія мали великий хутряний комір. Це вбрання підбивали дорогим хутром (куниці, соболя, горностая), прикрашали золотими або срібними шнурами. Верх часто був з привізного сукна, рельєфного оксамиту, алтабасу - коштовної золототканої, срібно-тканої тканини. У XVII ст. делію вже шили з рукавами, але й далі носили накинутою на плечі і скріпленою під шиєю. Делію і кунтуш можемо побачити на іконі "В'їзд у Єрусалим" 1570 р. у Національному музеї у Львові. Менш заможні носили плащ подібний одяг з дешевших матеріалів і з відлогою (каптуром).

Колорит вбрання багатьох районів України був світлий, білий, збагачений яскравими кольорами вовняних плахт, запасок, поясів, вінків, червоного намиста й стрічок. Колорит з перевагою червоно-чорно-синього оздоблення характерний для Центрального Подніпров'я. Цікаві яскраво оздоблені багатою вишивкою сорочки Київщини, Черкащини. Сорочки Полтавщини в основному вишиті вирізуванням, мережкою, нитками білого або сірого кольору. На Поділлі та Буковині переважала червоно-чорна, жовта та синя вишивка. Заткані червоним сорочки Волині чудово поєднувалися з червоно-жовто-зелени-ми андараками та яскраво розшитими кусанами. При всій різноманітності крою, колористичних рішень, характерних для окремих районів України, дуже виразно виявляється підпорядкування окремих локальних видів одягу та оздоблення єдиному художньому ансамблю, характерному для українського народного одягу.

Я вирішила описати декілька областей, такі як Київська, Харківська, Дніпропетровська, Львівська та Донецька.

Київська область.

Жіночий костюм. Сорочка домотканого полотна з уставками та вузеньким стоячим коміром. Червоно-чорна та чорно-синя вишивка на пазусі, уставках та чохлах виконана хрестиком бавовняними нитками. Для мережки по подолу використана сіра лляна нитка. Зелена з червоними «перчиками» баєва юпка пошита «на три вуси» з великим виложистим коміром. Запаски, червона передня та синя задня, з домотканої шерстяної тканини з різноколірним геометричним орнаментом по подолу. Крайка з китицями зав'язана на лівому боці. Вишитий волічкою бавовняний очіпок затягувався на потилиці червоною стрічкою. Прикраси: червоне намисто, намисто з бурштину (янтарю), сережки та каблучки. Чоботи червоні на високих «корках».

Чоловічий костюм. Сорочка домотканого полотна з «призбиранням» біля коміра. Пазуха, комір, низки рукавів та рукава біля пройми вишиті червоно-чорними нитками хрестиком. Орнамент рослинний. Штани широкі, «наддніпрянські», з сурового полотна, на очкурі, підперезані широким червоно-зеленим поясом, пов'язаним «на два кінці». Чорно-рудувата свита доморобного сукна пошита «до ряс». Стоячий комір, поли та «закавраші» обшиті шкірою. Висока шапка із сивого смушку «стіжкуватої» форми. Чорно-руді шкіряні чоботи з невисокими халявами.

Харківська область.

Жіночий костюм. Сорочка з уставками прямокутної форми. Багатоколірна вишивка у вигляді квадратів на уставках, вздовж рукавів та на вузенькому стоячому комірі. Низки рукавів «от-лажки» зібрані «на нитку». Поділ прикрашений мережкою та прутиком. Парчева, керсетка «до дев'яти вусів», з зубцями на погрудді, обшитими, як і поли керсетки, кольоровою тасьмою «висічкою». Плахта виткана квадратами переважно жовтогарячого кольору. Фартух - «завіса» парчевий, з подолом, обшитим червоним сукном. Парчевий очіпок циліндричної форми з «вушками». На очіпок пов'язували квітчасту хустку. Чоботи - «чорно-бривці» чорно-жовті, з орнаментованими закаблуками.

Чоловічий костюм. Сорочка «до гестки» з бочками, що вшивалися між основними пілками. У зв'язку з тим, що станок, завдяки бочкам, ширший, ніж кокетка, біля шва, що з'єднує станок та кокетку, утворювались численні зборки. Червоно-чорна вишивка хрестом на комірі, маніжці та манжетах. Штани широкі, пістрякові до очкура. Капелюх - бриль з соломи. Чоботи-«пришви» з чорної шкіри.

Дніпропетровська область.

Жіночий костюм. Характерним для керсеток та юпок на Дніпропетровщині на той час був чотирикутний виріз горловини - «каре». Юпанка з блискучої, «оертусової», тканини, «до складок». Поли, низки рукавів та виріз горловини обшиті чорним плисом та кольоровими нитками. Плахта ціла, «нагальна». Орнамент «ведмежі лапи» створює ритмічний малюнок із різноколірних вовняних ниток з перевагою червоно-білих та жовто-зелених кольорів. Білий полотняний фартух прикрашений вишивкою та «зашивками». Звужений з боків червоно-сріблястий шовковий «капор» часто носили без хустки. Зелено-чорні чоботи - «чорнобривці» з вистроченими закаблуками та мідними підківками на високих «корках». Прикраси: «добре» намисто з дукачами, каблучки та сережки.

Чоловічий костюм. Полотняна, з «бамбака», «лоцманська» сорочка з широкими рукавами в дві пілки. Нашивна маніжка та стоячий комір, зав'язаний червоною стрічкою, вишиті червоно-чорними нитками. Оздоблені вишивкою також низки рукавів. Сорочка заправлена в широкі пістрякові штани «наддніпрянського» крою, підперезані широким червоним в'язаним поясом з китицями. Свита біла з домотканого сукна «до стану», з стоячим коміром. Головний убір - сіра смушкова шапка циліндричної форми.

Львівська область.

Жіночий костюм. Сорочка домотканого полотна з уставками. Шерстяний безрукавний горсик з «лаптихами», прикрашений кольоровими нитками, шнурами та мереживом. Білий кабат розшитий чорним шнуром. Сорочка і полотняний фартух вишиті багатоколірною ниткою хрестиком. Орнамент переважно рослинний. Смугаста спідниця «щорц» з домотканої тканини є вдалим доповненням ансамблю. Вишита полотняна хустка пов'язана на червону «бавницю» з бахромою. Оригінальної форми постоли з пряжками надіті на білі онучі. Прикраси: гердани та «пістряне» намисто.

Чоловічий костюм. Сорочка на кокетці з виложистим коміром. На маніжці, комірі та манжетах вишивка. Штани вузькі, темного кольору, буденні - з домотканої тканини, святкові - переважно фабричні. «Каптан» (кафтан) білої домотканої вовни, прикрашений кольоровими шнурами та аплікацією з сукна й шкіри. Повстяний капелюх оздоблений стрічкою, квітами та пером. Шкіряні чоботи жовтого кольору багато орнаментовані.

Донецька область. культура традиційний мистецтво

Жіночий костюм. Сорочка «до гестки» з нашитою вздовж вирізу горловини пілкою. Вишивка червоно-чорного кольору Прикрашена сорочка ще мережкою та вирізуванням. «Кохта черкасинова», «під усики», розшита кольоровою тасьмою. Поли обшиті мереживом. Рясна спідниця з яскравої фабричної тканини по подолу обшита плисом та підшита «щіточкою», щоб не протиралася на перегині, фартух-попередниця, «запон» з фабричної тканини, оздоблений мережкою та підшитою по подолу «шляркою». Кашемірова хустка надіта на «сіточку», що пов'язувалась на «гуг-лю» - туго скручене волосся. Високі шкіряні черевики з червоними шнурками.

Чоловічий костюм. Тунікоподібна сорочка з широким стоячим коміром і широкою маніжкою. Комір, маніжка і низки рукавів вишиті. Обов'язковим атрибутом чоловічого костюма була коротка «жильотка» темного кольору. Штани з напівсукна, вузькі, міського крою. Чоботи - «бутилки» з твердими блискучими халявами. Головний убір - картуз.

Сучасні художники-модельєри постійно звертаються до кращих зразків народного вбрання. Орнамент, колористика, вишивка, мереживо, конструктивні форми народного одягу знаходять відображення в сучасному мистецтві моделювання костюма, своєрідному й неповторному в кожній республіці. І це не просте відображення, повтор минулих форм, його пропорцій і кольорових сполучень, а творча спадковість прогресивних традицій у вбранні з врахуванням сучасного рівня розвитку промисловості, техніки й нового, принципово відмінного від минулого побуту радянського народу. Цікаво, що зараз розширилися географічні межі побутування українських традиційних доповнень до одягу. Майже по всій нашій країні включаються сьогодні в ансамбль одягу узорчасті рукавиці, узороплетені сумки, прикраси з дерева, намисто, браслети, броші, ґудзики, пояси, виготовлені українськими майстрами. Зразки українського народного вбрання зберігаються в музеях нашої республіки. Над його історією і розвитком працюють науковці та етнографи.

Це невичерпне джерело для модельєрів, які з успіхом використовують традиції українського костюма в сучасному одязі.

Додаток

Размещено на Allbest.ru