Зародження та розвиток бароко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Етимологія терміна «бароко» не визначена й сьогодні. Так, існують принаймні три версії щодо його походження. Відповідно до першої, термін сходить до португальського виразу «perola Barroca» -- «перлина неправильної форми». За словами Альбрехта Шене, це «екзотичне коштовне, мерехтливе багатокольоровим переливом, нерівномірне й незавершене за формою утворення перлини щасливо підійшло до назви доби»

1. Інтер'єр Бароко

бароко архітектура живопис література

Зародився в кінці XVII - початку XVIII століття в Європі бароко стало одним з найбільш урочистих, пишних і величних напрямків в архітектурі та мистецтві. Вражаючи своєю пишністю, динамічністю, фресками і різьбленням інтер'єри вражають глядачів до цих пір. Одним із творців стилю вважають Мікеланджело. Бароко - слово італійське і в перекладі синонімічне слову "химерний". Так назвали цей стиль його пізні супротивники - класицисти XVIII століття, яким форми бароко нагадували дивну химерну раковину. Стиль бароко відрізняється тенденцією до складності форм і прагненням до величавості і пишності. Бароко в інтер'єрі можна охарактеризувати одним словом - розкіш. Масивні меблі на гнутих ніжках, прикрашені різьбленням, перламутром ,або бронзовими рельєфами, дерев'яні різьблені панелі або шовкові шпалери, велика кількість оксамиту в драпіровці, важкі позолочені рами картин і дзеркал, величезні яскраві бронзові люстри з кришталевими підвісками, фрески на стінах і стелі, гобелени, кручені колони, ліпнина, скульптури і срібний посуд: такий класичний набір характерних елементів стилю бароко. Для бароко характерне прагнення до візуального розширення простору приміщення. Майстри використовували всі наявні в їх арсеналі засоби - встановлювали на стінах дзеркала, розписували стелі небесними просторами, хмарами та фігурами - легковажними херувімчікамі, чарівними купідонами і амурами і т.п. Звичайно в центрі стелі розташовувався центральний плафон з великою багатофігурною композицією, плафон обрамляли ліпним бордюром.

Стіни могли бути оформлені як живописом так і скульптурою - пілястрами, плетеними колонами, волютами, ліпними гірляндами, так і дзеркалами. У дизайні інтер'єру стилю бароко дуже популярна також була обшивка стін дерев'яними панелями з вмонтованими в них парадними портретами предків або правителів. Вони могли бути як природної фактури, так і пофарбованими в різні кольори: світло-зелений, блакитний, білий. Стіни прикрашалися гобеленами або ж малюнками, що імітують розкішні дорогі матеріали, такі як мармур, черепашачі панцирі, лазурит. Підлоги затьмарювалися килимами, з витканим візерунками у вигляді пишних гірлянд з листя і плодів, декор меблів і стін покривався позолотою. Дуже модна техніка оздоблення - інкрустація деревом по дереву - так звана інтарсія, а також бронзові та срібні накладки. Прямих ліній ви не зможете відшукати в інтер'єрі бароко - хвилясті, зігнуті, хвилясті лінії меблів перегукувались в ліпними візерунками стін і полтолка.

Інтер'єр бароко характеризується чіткою диференціацією елементів оздоблення по кімнатах. Для кожної з них завжди спеціально підбиралися меблі, кожна виконувала певну функцію. В епоху бароко архітектурні форми в меблях застосовуються без особливої строгості і послідовності. Необхідна умова - велика кількість м'яких меблів. Численні табурети, стільці, крісла, дивани з хвилеподібними обрисами спинок, м'якими сидіннями та підлокітниками повинні бути оббиті у дусі історичної епохи тільки дорогими тканинами - оксамитом, штофом, гобеленом, витисненої шкірою або таканью, що імітує витріщатися, з вплетеними золотих і срібних ниток. Оббивка кріпиться великими цвяхами з масивними капелюшками. Характерною для бароко моделлю меблів стала м'яка канапе-кушетка, що спирається на шість, а іноді на вісім ніжок. Ніжки меблів у вигляді консолей, балясин, що звужуються донизу пірамід і пр. зазвичай прикрашалися багатим різьбленням. Характерний для меблів бароко матеріал - горіх, більш пластичний і гнучкий, а отже, більш зручний для виконання рясної різьблення. З нього виготовляються різноманітні столи, що спираються на одну або чотири ніжки, прикрашені різьбленням, бронзовими деталями, флорентійської мозаїкою або покриті популярним у той час набірним малюнком «маркетрі». виникає цікавий прийом оздоблення меблів: дерев'яний мозаїчний набір, коли для формування зігнутих поверхонь склеювали шматочки фанери. Шорсткості і нерівності, неминуче при цьому виникають, відшліфовувались і покривалися лаком. Звідси - велика кількість у барокової меблів лакової роботи. Так з необхідності зародився цікавий прийом оздоблення меблів: техніка дерев'яного набору з супроводжує її лакуванням. Консольні столи - характерні для тієї епохи підставки для різноманітних скульптур, годинників, ваз, посуду та інших пишних статусних дрібничок - встановлюють уздовж стен. Дуже популярним стали так звані гамбурзькі шафи - їх відрізняла загальна масивність силуету, потужні карнизи, ніжки у вигляді куль і багата різьблення. Широке поширення отримують і різноманітні комоди з великою кількістю скриньок, книжковими шафами, бюро, шафами-кабінетами. Спальня, поряд з вітальнею, вважалася парадним приміщенням. Часто королі, а за ними і вельможі, приймали гостей і прохачів у ранковий час в іншій кімнаті. Тому інтер'єр спальні так само створювали атмосферу розкоші й величі - ліжка з балдахінами, розкішні атласні покривала, заткані золотими або срібними нитками шовку, стіни, оббиті тканинами зі східним малюнком. Ніяких господарських меблів - комодів, шаф - лише розкішне ліжко, трюмо і м'які пуфи. Одяг зберігався в спеціальних, закритих від сторонніх очей гардеробних кімнатах у величезних платтяних шафах і містких комодах.

Кабінет господаря будинку зазнав в епоху бароко кардинальні зміни. Загальна тенденція до пишноти і пафосу в оформленні добирається і до цього приміщення. Кабінети обставляються виконаними з дорогих порід дерева письмовими столами, бюро, книжковими шафами, консольними столиками для канделябрів, прикрашаються важкими бронзовими скульптурними годинами, масивними письмовими приладами і підсвічниками. У освічених людей, які захоплюються наукою, можна було зустріти карти, глобуси, телескопи і іншу наукову техніку. Але наукові колекції і зборів зберігалися не в кабінеті. Для них в будинку обладнали спеціальну кімнату, так звану кунсткамеру.

Досить широко для оформлення інтер'єру бароко використовується мідна, срібна, бронзова і олов'яний посуд. А в XVII-XVIII столітті з бронзи та олова також виконувалися і великі масивні люстри-канделябри, основою яких служила людська фігура або фігура тварини. Від цієї фігури в різні боки відходили S-подібні завитки, на кінцях яких розташовувалися чашечки для свічок. Інтер'єр бароко завжди яскраво освітлений. Стиль бароко завжди вимагає величезної площі, використання масивних предметів меблів і прикрас. Реформа й відновлення

Не будучи сугубо релігійним, мистецтво бароко все-таки було виразником духу контрреформації - руху за реформування й відновлення католицької церкви, що відродило її сили в боротьбі спротестантизмом.

Майстри бароко повернулися до кращих зразків Високого Відродження з їхньою класичною простотою сюжетів і емоцій. У той же час бароко підняло мистецтво минулих епох на новий щабель. Там, де класичний елемент Відродження тяжів до стриманої рівноваги, зберігаючи емоційну дистанцію між добутком і глядачем, бароко з неприборканим напором прагнуло захопити й потрясти його душу. Оновлений класицизм став головним у творчості Аннибале Карраччи (1560-1609), чиї плафони в римській галереї Фарнезе натхненні фресками Мікеланджело в Сікстинській капелі, але позбавлені властивого їм похмурого розжарення страстей.

2. Мистецтво бароко

Мистецтву бароко був властивий глибокий драматизм, а шляхом комбінації скульптури, архітектури й музики в єдине видовище досягалися разючі ефекти. З особою силою риси театральної патетики проявляються у величному соборі св. Петра в Римі, і не випадково саме в епоху бароко зародився новий вид мистецтва - опера.

Перейнявши елементи класицизму - колони, трикутні фронтони й арки, - архітектура бароко відрізнялася неспокійним динамізмом плавно вигнутих поверхонь і активним протиборством форми й простору.

Перший великий італійський живописець епохи бароко, Караваджо (1573-1610), був людиною неспокійної вдачі. До 1606 г. він працював у Римі, але, ударивши кинджалом супротивника під час гри в м'яч, був змушено покинути місто. Добравшись до Мальти, вступив в орден іоаннітів (госпитальеров), однак і там викликав на себе неприємності, вплутавшись у чергову бійку. Був узятий під варту, але зумів бігти, і агенти ордена гналися за ним через усю Сицилію й Італію. У віці 37 років Караваджо вмер від лихоманки, усе ще перебуваючи вбегах.

Не дивно, що людей такого складу писала картини, повні напруженого драматизму, підкреслюючи в них поворотні моменти в житті своїх героїв, як, наприклад, в "Покликанні св. Матфея" або "Обігу Савла". Куди більш несподіваної виявилася для сучасників приземлена правдивість його полотен.

Караваджо відмовився від властивих релігійного живопису символічних елементів, поміщаючи надзвичайні явища в саму повсякденну обстановку. Точно так само він відмовився від ідеалізації своїх персонажів, настільки характерної для традицій антигностики й Високого Відродження. Його кепської особистої репутації багато в чому сприяли слухи, що він підбирає натурщиків у середовищі простих селян і проституток. Так, зображений в "Покликанні св. Матфея" митар Матфей виглядає як пересічний городянин, що підраховує зібрані гроші саме в той момент, коли Ісус призиває його до себе в учні. А в "Обігу Савла" свідками гласу Божого, повергшего на коліна відомого гонителя християн, що й звернув його в апостола Павла, виявилися селянин з виснаженою особою й пегая конячка .

Караваджо писав прямо з натури, приводячи в здивування сучасників, що звикли до ретельного пророблення попередніх начерків. Але найбільше в його живописі вражало використання світлотіні. Виділяючи фігури потоками яскравого світла на тлі темного антуражу, майстер створював утвори, повні небаченого досі драматизму.

Караваджизм (створена їм система) одержав широке поширення ще при житті художника. Але, як не дивно, у самій Італії він не вкоренився, хоча по стопах Караваджо пішла перша гідна згадування жінка художник - Артемизия Джентилески (1593-1652). Зате серед французьких і іспанських караваджистов було чимало видатних живописців, і навіть великий голландець Рембрандт випробував сильний вплив своїх співвітчизників, що перейняли новаторський стиль італійського майстра

Самим талановитим сучасником Караваджо в Італії був Гвидо Рени (1575-1642), але справжнім титаном епохи бароко був, безсумнівно, фламандець Пітер Пауэл Рубенс (1577-1640), який майже весь третій десяток років своєму життя присвятив навчанню Виталии.

Представники наступного покоління - Гверчино (1591-1666) і Пьетро да Кортона (1596-1669) - не знали собі рівних у техніку, типової для стилю бароко, - ілюзіонізмі. Їхнього утвору створювали в глядача повну ілюзію реальності. І справа тут була не в приміщенні в рамку мистецьки зробленої "фотографії". Ілюзіонізм бароко розчиняв самі рамки зображення. Найпростіша форма ілюзіонізму - це майстерно написана на глухій стіні двері або вид з розкритого вікна. Це приймання називається французьким терміном trompe d'oeil ("обман зору"). До кращих зразків живопису бароко ставляться плафони, створені з такою майстерністю, що неможливо розглянути границі стін, і над залом немов розорюється бездонне небо, де в оточенні фантастичних крилатих істот сидить який-небудь великий монарх, вельможа або біблійний персонаж. Яскрава блакить небес і ширяючі в хмарах фігури породжують у глядача почуття оптимізму й радості життя, до чого завжди прагнуло бароко

2.1 Геній бароко

Найбільшим і різнобічно обдарованим генієм бароко був прославлений скульптор, блискучий архітектор, живописець і поет Джованни Лоренцо Бернини (1598-1680). Розповідають, що він поставив оперу, до якої написав лібрето й музику, створив декорації, ескізи костюмів і навіть винайшов сценічні механізми! Він народився в Неаполе, але батько - скульптор відвіз талановитого підлітка в Рим. Там він досить швидко придбав популярність під заступництвом кардинала Сипионе Боргезе. ДО 26 років його патроном став тато Урбан VII, і в 1629 г. молодий Бернини був призначений архітектором найбільшого в християнському світі собору св. Петра, будівництво якого тяглося вже добру сотню років. Перед майстром відкрилася пряма дорога до слави. Він майже безвиїзно працював у Римі, і багато великих пам'ятників і визначний пам'ятки прадавнього міста зобов'язані йому своїм народженням.

Скульптор був віртуозом у дійсному дусі бароко. Той що вийшов з-під його різця холодний мармур оживає те м'якою теплотою шкіри, то блиском і плинністю тканин, а складки драпірувань немов колишуться на легкому вітрі. На відміну від ранніх скульптур, його зрілі добутки виглядають із однієї єдиної крапки й, як правило, поміщені в створений спеціально для них архітектурний інтер'єр, з якого як би випливають назустріч глядачеві. Цей ретельно продуманий художнє приймання досить характерне для мистецтва бароко. Майстер часто прагне утягнути глядача в, що відкривається його погляду чарівництво, яке безвісти стане, якщо обійти навколо статуї.

Із усієї титанічної роботи Бернини над інтер'єрами собору св. Петра найбільше вражає уяву Балдахін - величний (висотою 29 м) навіс над престолом з позолоченої бронзи, зведений над тем місцем, де, по переказу, минулому поховані св. Петро й св. Павло. Його кручені колони символізують наступність християнства, що сходить через Константинополь до прадавнього храму Соломона в Єрусалимі. У той же час вони досить характерні для естетики бароко, що вільно обходився із класичною виставою колони заради зрелищности й новизни. Скульптурні прикраси каркаса й бронзовий, багато прикрашений кистями навіс, що створює ілюзію важкої оксамитової тканини, роблять Балдахін одним із самих чудових пам'ятників мистецтва барококухни на заказ .

Однак чи навряд найдуться у світі пам'ятники, здатні суперничати величчю з потужними колонадами, які Бернини звів на площі св. Петра. Як проказував сам майстер, вони, немов дбайливі руки матері-церкви, поєднують і зміцнюють усіх католиків у святій вірі. До інших його римських шедеврів належить і Фонтан чотирьох рік на пьяцца Навона. Чотири головні фігури в цій скульптурній групі символізують великі ріки різних континентів - Дунай, Нил, Ганг і Ла-Плату. Усі вони згруповані навколо домінуючого над усією композицією справді античного обеліска

2.2 Вплив бароко

Незважаючи на свої католицькі "південні" джерела, стиль бароко вплинув на мистецтво Фландрії, Німеччини й Австрії. У Франції пишність і пишнота бароко служили прославлянню абсолютної монархії Людовика XIV. До того ж, там були досить сильні традиції стриманого класицизму, і навіть грандіозний палац Людовика у Версалі до чистого бароко віднести не можна.

Стиль бароко домінував у Європі до середини XVIII століття. Найвідоміший зразок його в Росії - Зимовий палац - побудований В. В. Растрелли в 1754-62 рр.

На Україні XVII-XVIII століття - розквіт культури бароко, що з'єднався із православною традицією в дивному синтезі, який відбив духовні й філософські шукання бурхливої, суперечливої й героїчної епохи. Майстри тієї пори, продовжуючи й немов надолужуючи упущене вслід західноєвропейському Ренесансу, малювали свого героя сильним, розумним, енергійним і жагучим. Але це вже не богоподібний титан Відродження, а людей, що усвідомила швидкоплинність і ілюзорність "радостей земних". Звідси меланхолійність і внутрішня зосередженість персонажів як церковному, так і світському живопису серед пишного цвітіння життя.

2.3 Література бароко

Література характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних, контрастів, складної метафоричності, алегоризму і емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. У різних культурах, літературах бароко складалося неодночасно. Серед країн православно - слов'янської культурної спільності бароко почало формуватися і набуло значного, розвитку в Україні та в Білорусії, що безпосередньо стикалися з польською та західноєвропейською бароковими культурами. Крім цього, бароко мало і власні, націєпемні, джерела: києво - руські та фолькролорні, що проявлялися на різних рівнях цього напряму - “високому” , “середньому” та “низовому”. Бароко в історії української літератури трактувалося по різному, часто неадекватно. Вперше розглянув бароко як естетичну систему Д. Чижевській у монографії “Українській літературний бароко” (Прага, 1942 - 1944рр.) але тільки на XI Конгресі влавістів у Празі 1968 вчені поставили питання слов'янського бароко, зокрема українського. Поетика бароко

Поетика літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Так, Богородиця йменується Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна, в богословських трактатах з'являються амури й купідони тощо. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Поетика бароко органічно «сплавляє» символіку з побутовим натуралізмом, аскетику -- з гедонізмом, сакральне -- із жартівливим. Для митців бароко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати. За допомогою метафори все можливо поєднати. Головне, аби таке примхливе сполучення вражало й було дотепним. А щоб виявляти свою дотепність, вважає іспанський теоретик бароко Емануело Тезауро, необхідно якраз поєднувати смішне і сумне, трагічне і комічне, бо «не існує явища ані настільки серйозного, ані настільки сумного, ані настільки піднесеного, щоб воно не могло обернутися на жарт і за формою, і за змістом».

Дотепність, парадоксальність, контрастність сполучення найбільше цінувалися теоретиками та практиками бароко. Проблемам дотепності були присвячені цілі трактати, які закладали фундамент нової поетики. Серед них «Дотепність, або Мистецтво вишуканого розуму» (1648 р.) іспанського філософа Б. Ґрасіана та «Підзорна труба Аристотеля» (1655 р.) вищезгаданого Е. Тезауро. Дотепність вважалася також основою художнього пізнання дійсності. Так, Бальтасар Ґрасіан вбачає в дотепності «можливість проникати в суть найвіддаленіших предметів і явищ, миттєво комбінувати їх і зводити воєдино».

Парадоксальне поєднання «непоєднанного» покликане вражати й дивувати. Один з найвизначніших ліриків бароко -- італієць Дж. Маріно зазначав, що метою поета є «дивовижне та вражаюче», а хто не здатен здивувати, мусить іти до стайні. Маріно став винахідником характерної барокової поетичної форми -- так званих «кончетто». Це були словосполучення з неочікуваними мовленнєвими зворотами, парадоксальними епітетами, оксюморонами. В поезії Маріно натрапляємо й на «радісний біль», і на «багатого жебрака», і на «німого промовця». Зірки в Маріно -- «жаринки вічного кохання» та «смолоскипи поховання». Подібні до кончетто форми спостерігаються й у видатного іспанського барокового поета Ґонґори-і-Арґоте. Серед образів його поетичних творів -- «блаженна мука» та «найсолодша отрута», а людське життя зображується як «скажений звір», що переслідує свою тінь. До речі, власних кончеттистів мало й українське бароко (Л. Баранович, І. Величковський).

Однією з типових рис літератури бароко є його інакомовність. Е. Тезауро заявляв: «Щоб проявити дотепність, слід позначити поняття не просто й прямо, а інакомовно, користуючись силою вимислу, тобто новим і неочікуваним способом». Інакомовність спричинена й такими рисами барокової поетики, як символізм, алегоризм, емблематизм. Отже, ускладненість стає ще однією характерною рисою літератури бароко. За барочною естетичною концепцією, твори мають бути важчими для сприйняття. Як наголошував Б. Ґрасіан, «чим важче пізнається істина, тим приємніше її осягнути». До того ж, від твору вимагалася можливість різних його тлумачень. Літературні твори бароко ускладнені багатьма позалітературними засобами.

2.4 Музичне мистецтво

Музичне мистецтво епохи бароко відзначилося появою нових жанрів. відбувся перехід від середньовічної ладової до мажорно-мінорної.В Італії сформувалися й поширилися іншими країнами Європи нові світські музичні жанри, зокрема опера, соната, фантазія, ораторія. танцювальна сюїта, прелюдія.

Стає популярною гра на клавікордах, клавесинах, а також смичкових інструментів скрипках, альтах, віолончелях).Узагалі музичний інструмент стає обов'язковим предметом культурного середовища.

3. Українське бароко

Українське бароко виникає на рубежі XVI-XVII століть і розвивається протягом двох віків. «Справжній початок бароко,-- зазначає Д. Чижевський,-- це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко -- утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відігравали велику роль в історії українського барокового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 року та заснування київської школи 1615 року й її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.). І нові ієрархи, і професори Академії були головними репрезентантами бароко».

Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.

Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» -- твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора, у другому -- потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). І. Величковський створює «раки літеральні» -- вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна…»), алфавітний вірш, слова якого починаються з літер алфавіту («Аз благ вс?х глубина, // Д?ва єдина…»), вірш-Протей, що створювався за допомогою механічної перестановки слів з місця на місце:

Яко ниву рясно плоди украшают,

Тако діву красно роди ублажают.

Ниву рясно плоди украшают яко,

Діву красно ублажают тако.

Рясно плоди украшают ниву,

Красно роди ублажают тако діву...

Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п'єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з'являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського). З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»).

Значення бароко в українській літературі XVII-XVIII століть важко переоцінити. Будучи першим загальноєвропейським літературним напрямом в Україні, бароко взяло на себе такі важливі ренесансні функції, як секуляризація й гуманізація духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні доби Відродження не існувало.

Размещено на Allbest.ru