Традиційний одяг українців

Українські дівчата завжди носили волосся відкритим, розчесаним спереду на центральний проділ. Найпоширенішою зачіскою, успадкованою від давньоруського періоду, було вільно розпущене довге волосся (мал. 24 а). Поряд з такою зачіскою, дуже часто заплітали коси, у більшості випадків дві, рідше (і пізніше) -- одну. У будні, під час роботи, коси укладали навколо голови вінком (мал. 24 б), а в народному святковому костюмі випускали на спину або на груди (мал. 24 в, г, ж). При цьому в коси нерідко вплітали золоті й срібні нитки або обвивали їх вузькими смужками кольорової тканини. На Правобережжі біля основи коси часто прикріплювали кілька вільно звисаючих стрічок, точніше смуг кольорової узорчатої тканини. Іноді частину переднього волосся спускали трохи на чоло (по обидва боки проділу), створюючи напуски, кінці яких, затуляючи частину вух, підкладали під основу кіс.

Убори

Звичайним щоденним головним убором дівчат була смуга тканини або орнаментальна стрічка навколо голови, яку зав'язували вузлом ззаду або спереду, але завжди так, що волосся на тім'ї лишалося відкритим (мал. 24 в, ж). Хусток і косинок тоді ще не носили. Нарядним головним убором були віночки з квітів, колосків, ковили і листя, їх виготовляли як із живих, так і з штучних квітів, серед яких особливо популярними були мак, чорнобривці, мальви, волошки (мал. 24 а, г). З цих віночків створювали складні й досить високі весільні головні убори, укріплені на твердих обручах і щедро прикрашені не тільки квітами, а й пір'ям, стрічками, намистом тощо (мал. 24 з). На Закарпатті до нижньої частини такого віночка прикріплювали ще й дротяний обід або ремінець з підвішеними до них мідними монетами та бляшками. Заміжні жінки за давньою традицією збирали все волосся й укладали його навколо голови заплетеним у крутень або, рідше, скручували ззаду вузлом. Часто волосся, поділене на два пасма, намотували навколо луб'яного або мотузяного кільця, яке розташовували зверху на голові, іноді ще й повиваючи його серпанком (кінці якого спускали ззаду, створюючи кибалку, мал. 25 а). Поверх укладеного таким чином волосся надівали, як і в усіх східних слов'ян, неодмінний очіпок, аналогічний давньоруському повойнику. Призбираний і зав'язаний ззаду шнурком на притримці, очіпок щільно прилягав до голови. Дуже часто під очіпок (особливо коли його надівали без кибалки) підкладали твердий каркас із лубу або шкіри, який надавав цьому головному уборові дуже різноманітних форм. Такі очіпки були досить високими і нагадували російські кички або кокошники. Побутували очіпки округлої і напівяйцовидної форми, циліндричні, розширені вгорі, і навіть сідловидні (мал. 25 д). їх нерідко призбирували в складки у поздовжньому й поперечному напрямках. Шили очіпки з найрізноманітніших матеріалів -- полотна, шовку і навіть з парчі, оскільки носили їх в усіх соціальних верствах суспільства. Поверх очіпків, а іноді й просто поверх волосся, укладеного з кибалкою, надівали святкову намітку. Не менш давня і теж типово східнослов'янська, як і очіпок, намітка являла собою аналог давньоруського убруса -- російського так званого рушникового головного убору. Прямокутний шматок білого полотна приблизно 60--70 см завширшки і 1,5--2,5 м завдовжки, намотували навколо голови різними способами, але майже завжди так, хцоб вузол, який його скріплює, був ззаду і закінчувався довгими, майже до подолу одягу, кінцями (мал. 25 е, є). Подекуди один з кінців намітки пропускали попід підборіддям (мал. 25 е). Кінці наміток оздоблювали гаптованими й вишитими узорчатими поперечними смугами.

Особливе місце серед українських жіночих головних уборів посідали шапки. Найбільш популярним видом шапок був кораблик, улюблений у колах дворянства, козацької старшини і багатих міщан уже з XVI ст. Кораблик мав невисокий округло видовжений наголовок із шовку, бархату або парчі і борти (околиш) -- з боків більш низькі, що щільно прилягали до наголовка, а спереду та ззаду високо піднімалися загостреними лопатями, часто роздвоєними у вигляді ріжків (мал. 25 з, и). Такий околиш робили завжди з іншого матеріалу -- з темного бархату або сукна, а також із хутра. До кораблика іноді прикріплювали стрічки, які ззаду звисали на спину. Взимку носили також і звичайні плоскі круглі шапки з хутряними околишами (мал. 25 ж).

Прикраси

Хоча начіпними прикрасами в українському (навіть і жіночому) костюмі не захоплювалися, проте намисто на шиї було досить різноманітним і типовим. Традиційним вважалося намисто з нанизаних на шнурок або нитку різнокольорових кульок з каміння, скла і металу. Дуже широко побутували і коралі (природні і штучні). Намистинкам надавали не тільки круглої, а й циліндричної та бочкоподібної форм, а також форми призми. Часто зустрічалося намисто з кількох разків. Робили намисто і за східними зразками -- з монет, мідних хрестиків, бляшок і ланцюжків (мал. 25 б). На західних землях з багатьох разків намиста і бісеру жінки плели суцільні, досить широкі нагрудні наплічники -- силянку, виводячи на ній прості кольорові геометричні узори (мал. 24 г). Сережки були менш поширені і здебільшого прості: у вигляді металевих кілець або півмісяців, а також грушовидні. Траплялися й прикраси для головних уборів (наприклад, наскронні пучки з гусячого, качиного чи курячого пір'я). У горянок Карпат побутувало оригінальне оздоблення -- уплітки, що являли собою досить товсті шнури з конопляної куделі. Обмотані шерстю (звичайно червоною), їх прикріплювали ззаду до дівочих віночків так, що вони звисали низько на спину. Іноді внизу вони мали великі китиці.

6. Регіональні та локальні особливості одягу

Регіональна специфіка костюма передається символами, які належать до числа етнічних, але сприймаються як такі лише певною частиною нації. Утворенню регіональних особливостей сприяли відмінності історичного, економічного та соціального розвитку українських земель, своєрідність природно-кліматичних умов, різні за характером міжетнічні зв'язки. В результаті цього народний костюм українців побутував як низка регіональних комплексів (Середнє Подніпров'я, Полісся, Поділля, Південь, Карпати й Прикарпаття, Полтавщина та Слобожанщина), кожен з яких мав свої локальні варіанти.

Ознаками Регіональної специфіки можуть бути особливості окремих його видів (конструктивні, декоративно-художні, знакові), способи їх носіння і костюми в цілому. Найчастіше це традиції декоративно-художнього вирішення одягу. Проте слід відзначити і своєрідність крою деяких його компонентів. Поряд із повсюдно поширеними сорочками з пришитими по основі уставками побутували й інші варіанти. Зокрема, на Закарпатті носили сорочки-волошки, густо призбираний станок яких пришивався до багато вишитої кокетки. Розрізнялися по регіонах і способи носіння чоловічих сорочок -- заправленими в штани або навипуск.

Регіональні особливості оберігали український костюм від перетворення на своєрідний однострій, реальною загрозою чого була обмежена кількість типів крою та матеріалів для одягу.

Почнемо з Полісся. За характером декорування одягу воно ділиться на дві частини: правобережну (Центральне й Волинське Полісся) та лівобережну (Східне Полісся).

На Центральному й Волинському Поліссі пануючим видом декорування було ткання, на Східному -- вишивка і ткання. Колорит тканих і вишитих прикрас стриманий, переважала монохромність (червоний колір -- на Центральному і Волинському Поліссі, білий -- на Східному). Побутувала також і двоколірність (червоний із чорним, білий із червоним), яка на початку XX ст. витіснила монохромність.

Основною технікою вишивання на Східному Поліссі було настилування, а на Центральному і Волинському -- занизування, котре імітувало ткацтво. Вишивка визначалася графічною чіткістю узору, високою майстерністю виконання. Переважав геометричний орнамент та українська вишивка: восьмипелюсткові розетки, ромби, трикутники, а також сильно геометризовані рослинні мотиви.

Щодо верхнього суконного одягу, то він прикрашався досить скромно -- за допомогою шнурів та нашивок із сукна.

В оздобленні одягу Середньої Наддніпрянщини головне місце належало вишивці. Вбрання правобережної і лівобережної частин цього регіону також мало певні відмінності.

Оздоблення традиційного одягу. Наддніпрянщина

На Лівобережжі у вишиванках переважала монохромія -- вишивка білими, сірими чи підсиненими нитками. Найпоширенішою вишивальною технікою було настилування, поєднане з ажурним вирізуванням, яке підкреслювало і відтіняло білу вишивку. Орнамент та українська вишивка мотиви -- геометризовані, рослинні, рідше зооморфні. На Правобережжі побутували двоколірність -- червоного і синього -- та багатоколірність (із початком XX ст. ). Техніки вишивки -- набирування, мережка, траплялося вирізування.

З кінця XIX ст. набула поширення вишивка хрестиком, виконувана червоними і чорними бавовняними нитками. Змінилися й орнамент та українська вишивкаальні мотиви: місце геометричного та геометризованого рослинного орнамент та українська вишивка, національна символіка заступило натуралістичне зображення троянди.

В оздобленні безрукавного і верхнього плечового одягу значну роль відігравала аплікація бавовняним оксамитом -- плисом. Кожухи оздоблювали вишивкою чи шкіряною аплікацією.

У декоруванні одягу Поділля превалювала вишивка низинкою, яку виконували одним або двома кольорами (червоним і чорним). Були поширені також настилування та вирізування. Орнамент та українська вишивка -- переважно геометричний.

Великою кількістю оздоблень (вишивкою і шнуркуванням) визначався кожушаний та суконний одяг. У південно-західній частині Поділля, крім того, широко застосовувалися аплікація та вовняні китиці.

На Півдні України, заселеному вихідцями із Середньої Наддніпрянщини та Поділля, зберігалися способи оздоблення одягу, характерні для цих регіонів. У зв'язку з бурхливим розвитком промисловості тут швидше, ніж будь-де в Україні, поширювались у селянському побуті фабричні тканини, змінювалися крій та декорування одягу. На популярній у цій місцевості сорочці «до талійки» традиційне розміщення орнамент та українська вишивка, національна символіка відсутнє. Часто трудомістку ручну мережку заміняли покупним мереживом.

На Півдні України раніше, ніж в інших регіонах, набула поширення поліхромія у вишивці чоловічих та жіночих вишитих сорочок. Верхній одяг майже не декорували.

Багатством і різноманітністю оздоблення одягу вишиванок вирізнялися Карпати. Велику роль тут відігравала вишивка, поширеними були ткання та аплікація. Колорит -- монохромний, двоколірний і поліхромний з перевагою червоного та чорного кольорів.

На Буковині одяг вишивали, крім вовни, кольоровим бісером, срібною або золотою ниткою та металевими пластинками -- лелітками. Завдяки цьому досягалася особлива привабливість одягу.

В регіоні панувала вишивка вишиті сорочки низинкою, побутували також хрестик і вишивка по брижах. Орнамент та українська вишивкаальні мотиви -- переважно геометричного характеру: ромби (часто з відрогами), трикутники, ламані криві, похилі хрести та ін. Застосовувалися і локальні вишивальні техніки -- городоцький, кручений шви тощо.

Надзвичайно мальовничо прикрашався суконний і хутряний одяг. При цьому вживалися різноманітні способи: вишивка, шнуркування, аплікація шкірою і сукном та ін.

Художні особливості традиційного одягу Слобожанщини виразно відбивають давньослов'янське коріння місцевого населення, а також тривалі українсько-російські етнокультурні взаємозв'язки. За наявності спільної загальноукраїнської основи тут простежуються й виразні локальні варіанти: у ткацтві, вишивці, формоутворенні, опорядженні тощо.

Поряд із тканим орнамент та українська вишивкаом і вишивкою одяг густо прикрашався нашивками з тканини, мережива, тасьми, прядива. Колорит оздоблення соковитий, яскравий, із переважанням червоного кольору. В жіночих вишита сорочках зберігався давньослов'янський крій -- з видовженими вузькими рукавами, з акцентом декору на вузькій частині рукава. Вишивали їх різнокольоровою вовною, гарусом -- технікою дрібного хрестика, двобічним швом і гладдю, доповнюючи нашивками зі стрічок, позументу, срібної бахроми.

Яскраво декорувався й поясний одяг, особливо поньови, різноманітні сарафани, які побутували поруч із запасками, плахтами тощо. їх прикрашали аплікацією з парчі, плису, кумачу. Нагрудний одяг -- нагрудники, душогрійки, кофти -- рясно декорували швами, оборками, мереживом.

Взаємопроникнення культур відбилося й на головних уборах. Тут були відомі майже всі варіанти східнослов'янських жіночих головних уборів: хустка, повойник, кокошник, ковпак тощо, які по-різному об'єднувалися, завершуючи локальну своєрідність комплексів. Те ж стосується й зйомних прикрас.: бурштину, коралів, фанатів, дукатів та ін.

Размещено на Allbest.ru