Львівське портретне малярство кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.: художньо-стильові особливості

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Образ людини як втілення найрізноманітніших аспектів її буття є головною темою портретного висловлювання. Уся історія мистецтва, обертаючись навколо людського образу, втіленого у розмаїтих типах портретних зображень так чи інакше, є антропоцентричною. Саме портрет, розкриваючи сутність різних епох через зображення їх учасників, часто стає виразником уявлень про країну, її культуру і цінності, її історичні обставини.

В історії українського мистецтва портретний жанр посідає одне із чільних місць, складаючи основу національної мистецької спадщини понад тисячолітнього періоду. Дослідженню українського портретного малярства різних епох були присвячені праці Д. Щербаківського, П. Білецького, П. Жолтовського, В. Овсійчука, В. Рубан, Д. Степовика та ін. Відрізняючись за підходами та методами, згадані вчені були одностайні в усвідомленні демократичної і глибоконаціональної суті українського портрета, який закарбував драматичні і героїчні сторінки історії народу.

Актуальність теми. Дослідження регіональної специфіки портретного жанру у Львові кінця ХУІІІ - першої половини ХІХ ст. є актуальною проблемою українського мистецтвознавства з кількох причин. Необхідність висвітлення згаданої проблеми зумовлена насамперед тим, що саме портретний жанр, актуалізований історичною логікою розвитку суспільства зламу ХУІІІ-ХІХ століть, став відображенням духовного життя міста. Далеким від завершення є, як загальне вивчення полістилізму українського мистецтва ХІХ століття, так і виявлення локальних особливостей входження західноукраїнського малярства першої половини ХІХ ст. у контекст художніх впливів австрійського та польського мистецтва. Також, поза межами мистецтвознавчих досліджень все ще перебуває значна кількість митців та окремих творів зазначеного періоду.

Сучасний етап розвитку вітчизняного мистецтвознавства позначений новим розумінням широкого кола явищ і проблем українського мистецтва, переосмисленням доробку попередників, особливо в царині ідейно-теоретичного підґрунтя мистецтва. Пропоноване дослідження покликане перенести акценти у вивченні поставленого питання, оскільки назріла необхідність нових наукових підходів, навіть до добре відомих явищ українського мистецтва. Не применшуючи праці попередників, зазначимо, що розвиток портретного жанру кінця ХУІІІ - першої половини ХІХ століть висвітлювався, передусім, як хронологія діяльності художників. На сучасному етапі актуальність здобуває новий ракурс вивчення історії мистецтва -- як історії порушуваних і розв'язуваних у ній естетичних проблем. Подібна проблема ставилася ще на початку ХХ ст. Д. Чижевським, В. Залозецьким та іншими вченими. Окремі її аспекти знайшли відображення і у працях сучасних авторів П. Жолтовського, Л. Міляєвої, В. Овсійчука, В. Рубан, Д. Степовика та ін. Найновішим дослідженням, присвяченим безпосередньо узагальненню основних тенденцій стилеутворення в українському мистецтві кін. ХУІІІ--середини ХІХ ст. стала монографія В .Овсійчука (2001). Згадана монографія, висвітлюючи проблему розуміння стильових явищ, не вичерпує її до кінця, залишаючи поле діяльності і для інших дослідників, не виключає дискусій щодо художньої проблематики українського малярства ХІХ ст.

Метою роботи стало виявлення і дослідження художньо-стилістичних особливостей портретного малярства Львова кінця ХУІІІ--першої половини ХІХ століть у контексті культурно-мистецьких впливів і взаємозв'язків. Вибір і обґрунтування мети дослідження зумовили наступні його завдання:

- систематизувати наявну джерельну базу, виділивши основні групи джерел: а) малярські твори ; та б) теоретичні джерела;

- окреслити основні явища художнього життя Львова та їх вплив на розвиток портретного жанру кінця ХVІІІ- першої половини ХІХ ст.;

- з'ясувати важливі етапи та факти творчих біографій художників, по можливості уточнити датування та атрибуцію окремих творів;

- виявити шляхи та особливості адаптації провідних західноєвропейських естетичних концепцій кінця ХУІІІ - першої половини ХІХ ст.ст., та їх засвоєння на львівському культурно-мистецькому грунті;

- прослідкувати динаміку змін образу людини з кінця ХУІІІ до середини ХІХ ст.ст., проаналізувавши засоби художньої виразності, виділивши особливості манери митців і напрямки духовного пошуку та його формально-стилістичного втілення у жанрі портрета;

- з'ясувати через жанр автопортрета роль творчої особистості в тогочасному художньому процесі/

1. Стан наукової розробки теми

Уточнено характер джерельної бази дослідження та встановлено наукові принципи і методи дослідження. Джерельну базу дисертації складають, насамперед, артефакти - твори портретного малярства зазначеного періоду, виконані у Львові і теренах Галичини місцевими та приїжджими художниками. Кількісно найбільша група цих портретів походить із львівських збірок - Галереї мистецтв, Національного музею, Історичного музею, а також із Національних музеїв Вроцлава, Варшави, Кракова.

Друга, важлива група - теоретичні джерела, серед яких можна виокремити: 1) матеріали каталогів, рецензій та періодики, виданих у Галичині у ХІХ на початку ХХ ст.; 2) публікації українських і зарубіжних дослідників другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; 3) дослідження українських і зарубіжних вчених в період 1950-2000 років.

Перші спроби систематизації доробку галицьких художників належать переважно польським дослідникам і критикам, котрі висвітлювали художні виставки, що відбулися за період 1840-1930 рр., зокрема Щ. Моравському, Ф. Лобєському, М. Третеру, С. Зарєвичу, Я. Болозь-Антонєвичу, Є. Гюттлєру, Є. Мицєльському та ін. Каталоги виставок ХІХ і початку ХХ ст. є важливими джерелами мистецтвознавчих студій, оскільки містять відомості про твори, які на даний час є втраченими. Проте, запропонований згаданими авторами аналіз розвитку малярства у Львові в ХІХ ст. досить однобокий, а іноді й тенденційний. Вони прагнули автоматично перевести доробок місцевих малярів до надбання виключно польської культури, незважаючи на строкату мозаїку культурного життя Львова. Надмірно акцентуючи благотворний вплив іноземних художніх новацій, згадані джерела замовчували внесок українських малярських традицій на розвиток портретного жанру.

Не стояли осторонь дослідження проблем мистецтва Львова ХІХ ст. і українські вчені. Окремі його аспекти почали досліджуватись в українській історіографії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у публікаціях М. Голубця, В. Залозецького, І. Крип'якевича, І. Свєнціцького, К. Студинського, Д. Чижевського, Д. Щербаківського та інших вчених. Більшості згаданих праць притаманний комплексний підхід, у якому, проте, виявлення типологічних особливостей регіонального малярського осередку було другорядним компонентом досліджень. Одним із перших виділив досягнення галицького портретного малярства першої половини XIX ст., як оригінального мистецького явища, львівський вчений М. Голубець (1922,1925). З поміж названих вчених, до питань еволюції художнього стилю зверталися В. Залозецький (1925) та Д. Чижевський (1942).

Окреме місце зайняла праця польського вченого Є. Мицєльського (1939), котра, претендуючи на фактологічну вичерпність, все ж не позбавлена упереджених оцінок творчості львівських малярів. Автор побудував своє дослідження у вигляді критичних нарисів, в яких аналіз творчості представників різних малярських осередків (Варшави, Кракова, Львова) поєднаний із роздумами про загальні тенденції розвитку західноєвропейського мистецтва ХІХ ст.

Пожвавлення досліджень цієї галузі в українському мистецтвознавстві 1960-х рр. було пов'язане з підготовкою і виданням “Історії українського мистецтва” у 6-ти томах. Розділи, підготовлені В.О. Островським та Я.Й. Нановським лише окреслили загальний стан розвитку портретного малярства кінця ХУІІІ - першої половини ХІХ ст. у доробку таких художників як Л. Долинський, О. Білявський, Й. Пічман, Р. Гадзевич, М. Яблонський тощо. Із накопиченням фактологічного матеріалу з'явились присвячені портретному жанру оглядові праці Я. Затенацького, М. Анікіної і Ф. Уманцева. Але згадані праці залишилися на рівні констатації видимих ознак, не пропонуючи заглиблення у естетико-художню сутність шляхів розвитку українського портрета.

Дослідження здобутків портретного малярства в українській історіографії продовжилось у працях П. Жолтовського, П. Білецького, В. Овсійчука, В. Рубан, Д. Степовика, О. Федорука, Д. Крвавича; значний масив першоджерел був опрацьований В. Вуйциком. Непересічне значення для вітчизняного мистецтвознавства мали монографії П. Жолтовського (1978;1983), де вчений, зокрема, проаналізував розвиток портретного жанру ХУІІ-ХУІІІ ст.ст. Одним із перших, автор обґрунтував тезу, що розвиток львівської портретної школи впродовж ХУІІ-ХУІІІ століть становить самостійну проблему історії українського мистецтва. Монографія П. Білецького (1981) виділяється ґрунтовними узагальненнями портретного жанру в малярстві західноукраїнських земель, також заслуговує на особливу увагу фахова техніка художнього аналізу твору, інтерпретація образів і тем.

До вивчення українського портретного живопису різних епох неодноразово звертався автор багатьох фундаментальних праць з історії українського мистецтва В. Овсійчук (1967;1985;1996;2001). Особливо варто відзначити найновішу працю вченого (2001), яка синтезує осмислення художньо-мистецьких процесів України кін. ХУІІІ--пер. пол. ХІХ ст. в контексті їх національно-суспільного підґрунтя. Концептуальною для українського мистецтвознавства стала також монографія В. Овсійчука (1996), присвячена проблемам кольору. Зокрема, новим аспектом у розкритті автором особливостей портретного жанру став аналіз способів його колористичного розв'язання, залежно від художньо-стильової спрямованості певної епохи.

Актуальні питання розвитку українського мистецтва першої половини ХІХ ст. висвітлював Д. Степовик (1982). Позиція автора про взаємовпливи і перетворення європейських стилів на українському ґрунті є засадничою для дослідження полістилізму українського мистецтва першої половини ХІХ ст. Тема становлення і розвитку портретного жанру ХІХ ст. в українському малярстві досить ґрунтовно опрацьована у монографіях В. Рубан (1984, 1986). Не применшуючи наукового значення згаданих праць, в яких проаналізовано значну кількість джерел і творів, треба зазначити, що авторка зосередилась на загальних тенденціях розвитку портрета ХІХ ст., подекуди залишаючи поза увагою регіональні особливості жанру, специфіку взаємозв'язків українського малярства із західноєвропейським.

З об'єктивних причин, значна частина доробку львівських портретистів ХІХ ст. опинилась поза межами України, зокрема в Польщі. Питання входження малярства Галичини у сферу художніх впливів сусідніх держав залишається актуальним, особливо стосовно польсько-українських художніх взаємин впродовж ХІХ--початку ХХ ст.ст. В контексті дослідження культурно-мистецьких взаємозв'язків Львова важливим було звертання до монографій О. Федорука (1976; 1988). Польські вчені другої половини ХХ ст. також вивчали як загальні проблеми розвитку мистецтва Галичини ХІХ ст., так і дослідження власне портретного малярства. Маємо на увазі монографії М. Гембаровича, Т. Добровольського, Й. Клейнера, С. Козакевича, К. Поклєвської, М. Валліса, М. Радоєвського, А. Ришкевича. Відомий дослідник львівського художнього осередку М. Гембарович (1966; 1967) висвітлюючи провідні тенденції розвитку портрета у Львові впродовж ХУІ-ХУІІІ ст., не уникнув деяких стереотипів у оцінці національних українських традицій портретування.

Питання ґенези ідей Просвітництва, класицизму і романтизму досліджується у працях С. Козакевича (1976), Т. Добровольського (1989). Проблемі виявлення типологічних рис польського сентименталізму та переростання його у преромантизм присвячена монографія Й. Клейнера (1975). Важливим стало дослідження А. Ришкевича (1961), присвячене груповому портрету, де автор виділив львівський малярський осередок кінця ХУІІІ- початку ХІХ століть. Залишається прийнятною запропонована автором класифікація типів портретних зображень. Серйозні напрацювання у сфері систематизації відомостей про малярів і твори належать авторам такого видання, як Словник польських митців (Sіownik artystуw polskich), що відзначається фундаментальністю опрацювання гасел.

Загалом, постановка проблеми формально-стилістичної ідентифікації портретного малярства Львова кінця ХУІІІ -- першої половини ХІХ століть і підготовка даної дисертації була б неможлива без напрацювань вищезгаданих українських та закордонних дослідників. Не применшуючи доробку попередників, все ж необхідно розширити рамки даної теми, вивчаючи власне проблему співіснування стилів і напрямів у творах кількох поколінь галицьких портретистів, вводячи в науковий обіг невідомі раніше твори.

2. Портретний жанр у контексті художнього життя Львова: кінець ХVІІІ - перша половина ХІХ століть

Присвячено дослідженню широкого спектру явищ художнього життя, та їх впливу на розвиток портретного малярства у Львові кінця ХVІІІ- середини ХІХ ст. Окреслення комплексу явищ, пов'язаних із художнім життям, було зумовлене активним відображенням цих явищ і подій у портретах їх учасників. У зазначеному контексті аналізувалися також творчі біографії художників, на основі різних джерел було з'ясовано нові факти, віднайдено нові відомості про втрачені твори. У порівняльному контексті було встановлено синхронність згаданих явищ, спільних для країн Східної та Центральної Європи.

Часові межі дослідження обіймають 1772-1850-ті рр., тобто “австрійський” період історії міста, активно включеного у сферу європейських впливів. Впродовж зазначеного періоду художнє життя Львова збагатилось рядом прогресивних явищ. Було закладено основу для початкового рівня мистецької освіти (Школа рисунку при Львівському університеті), хоча із певними обмеженнями (відсутність теоретичної підготовки, слабка матеріальна база школи тощо). Художники середини ХІХ ст. отримали значно ширші (порівняно із ХVІІІ ст.) можливості професійної освіти за кордоном (при відповідній фінансовій підтримці меценатів). Серед найпопулярніших європейських академій для львів'ян були Віденська, Римська, Мюнхенська, художні школи Варшави, Кракова, Парижа. Відзначено, що впливи закордонного навчання безпосередньо відобразилися на стилістичній еволюції окремих митців. При цьому космополітизм художнього життя Австрії у Львові врівноважувався традиційною нормативністю та деяким консерватизмом естетичних поглядів суспільства.

У першій третині ХІХ ст., під впливом просвітницьких ідей на теренах Галичини з'явився ряд загальнодоступних галерей і музеїв, відкриваючи для художників ширші можливості самоосвіти (Оссолінеум, колекції Баворовських, Павліковських). Представники творчих професій, відмовившись від цехової організації, поступово переставали бути ремісниками. У середині ХІХ ст. львівські художники створили професійне угруповання нового зразка (1867 р.). Значний кількісний ріст людей творчих професій став показником росту художніх потреб суспільства загалом.

Активізація виставкової діяльності у 1830-х рр., виносячи результати творчості на загальний огляд, дала поштовх для розвитку професійної критики і стимулювала демократичні перетворення в мистецтві. Тогочасна преса поступово формувала образ художника як творця і представника національної культури. Культурній інтеграції Львова у європейський контекст сприяла також участь місцевих художників у численних закордонних виставках. Впродовж цього періоду галицьке малярство, поставлене у нові історичні рамки, творчо переосмислювало ті ідеї, що зароджувались у європейському мистецтві.

Окрему увагу зосереджено на висвітленні становлення ринку творів мистецтва, адже середовище “споживачів” малярства було досить різнорідним: від аристократичних родин, буржуазії, науково-технічної та мистецької еліти, до дрібного чиновництва і міщан. Відзначено, що на рівні аристократичних кіл забезпечувались умови для вироблення більш рафінованих форм мистецтва, котрі підпадали під деякий вплив космополітизму, і саме на цьому рівні найактивніше відбувалися міжнародні контакти. Замовники із міщанського середовища творили грунт, на якому закріплювались і розвивались культурні стереотипи. Це міщанське середовище також зберігало певний художній консерватизм, стаючи хранителем традицій. У такому різнорідному середовищі замовників не могло вирізнятись єдністю і портретне малярство.

3. Художньо-стильові особливості портретного малярства Львова кінця ХVІІІ - середини ХІХ ст.: риси традиції та новаторства

Присвячений аналізу еволюції художньо-стильової мови портретного малярства першої половини ХІХ ст., у її взаємозв'язку із тенденціями європейського мистецтва. Розділ складається із 4-х підрозділів, у рамках яких досліджується тогочасна художня проблематика та її вплив на перетворення у межах портретного жанру. Оскільки тенденція до синхронного виявлення різних стилів яскраво проявилась в мистецтві першої половини ХІХ ст., то поділ на стилі та напрямки в межах ХІХ ст. виглядає досить умовним. В українському мистецтві першої половини ХІХ ст. класицизм у просторово-пластичних мистецтвах (архітектурі, скульптурі) та романтизм у образотворчих (живопис і графіка) були тісно пов'язані між собою.

Творчість місцевих портретистів зламу ХVІІІ-ХІХ ст.: співіснування рис пізнього бароко, рококо та класицизму.

Висвітлення спадщини представників кінця ХVІІІ ст. (Л. Долинського, О. Білявського), увагу зосереджено на аналізі нечітких, розмитих стилістичних меж вищезгаданого періоду. Львівська школа портрета до ХУІІІ ст. залишила пам'ятки високої художньої вартості і безсумнівної оригінальності. Але на кінець ХVІІІ ст. стає зрозумілим, що традиційні композиційні прийоми репрезентативного портрета віджили своє, нова епоха вимагала виявлення не тільки станових, а, передусім, особистих внутрішніх якостей людини.

Аналіз групи творів кінця ХVІІІ ст. дозволив виділити певні закономірності на тому етапі розвитку жанру. Малярі кінця ХVІІІ ст. однаково плідно працювали як у церковному, так і у світському жанрах, тобто процес секуляризації мистецтва тільки намітився. Також можна відзначити зосередження художників на портретуванні представників окремих станів: Л. Долинський портретував переважно представників духовенства, О. Білявський - львівського міщанства, окремими зразками стали портрети аристократії. Портрети аристократії (твори О. Білявського, Й. Хойницького) представили особу із ознаками соціальної прерогативи, але без заглиблення у її внутрішній світ. Формальне вирішення цих творів поєднало делікатне моделювання облич з легкими півтінями, тонке відтворення фактури різних поверхонь (тканини, мережива, хутра) без зайвої деталізації, засвідчуючи високу малярську культуру в межах обраного стилю. Відзначено, що у портретах львівського міщанства, попри стилістичне спрямування художників до класицизму, характер образів ще регламентувався ідеологією патріархального середовища. Передаючи повноту образів портретованих, О. Білявський оперував традиційною системою локальних барв, об'єднаних чітким лінійним контуром.

Група портретів греко-католицького духовенства засвідчила зміни клерикального портрета,-- образ церковного владики позбувся величавої ієратичності, на зміну якій прийшло відображення внутрішнього єства портретованих. Згадані твори засвідчили зростання наприкінці ХVІІІ ст. ролі греко-католицької церкви, котра започаткувала і підтримала процеси національного відродження.

Діяльність іноземних портретистів у Львові на початку ХІХ століття.

Аналізується доробок групи іноземних митців, що прибули до Львова на зламі ХVІІІ-ХІХ століть. Вивчаючи твори кожного із них, вдалося виявити носіями яких ідей і концепцій у мистецтві вони були. Швидке здобуття ними місцевого художнього ринку підтвердило думку, що на початку ХІХ ст. в мистецтві відбувся поділ за професійною ознакою і почали цінуватися переваги академічної освіти.

Аналізуючи творчість художників-австрійців, що працювали у Львові на зламі ХVІІІ-ХІХ століть, підкреслено комплекс ідей Просвітництва, що згодом вплинули на становлення преромантичних тенденцій. Адже витоки романтизму із його приматом емоційної сфери прослідковуються у просвітницькій концепції “природньої людини”. Сентименталізм зламу ХVІІІ-ХІХ ст.ст. спричинився до поглиблення емоційно-естетичного сприйняття мистецтва. Саме сентименталізм відкрив для львівського портрета людину, внутрішня суть якої розкривалась у спілкуванні зі світом природи.

Актуальною темою класицистичного портрета стала тема людини-громадянина, втілена, наприклад, у образах верхівки польської військової інтелігенції. Хоча офіційне скерування австрійського класицизму було далеким від прогресивних ідей, але пережиті історичні події часто знаходили об'єктивне висвітлення у портретах їх учасників. До репрезентативно-героїзованого представлення особи, наголошуючи на патріотичному звучанні образу зверталися Й. Пічман, Й. Рейхан.

Львівський портрет 1830-1860-х рр.--романтична концепція особистості.

Було присвячено дослідженню формування нової концепції відображення людини. В контексті розвитку тогочасного мистецтва усталилася дихотомія “класицизм -- романтизм”. Це, загалом справедливе, протиставлення дещо збіднює палітру стилів і напрямків тогочасного мистецтва. Адже, романтизм у портреті часто використовував систему художніх засобів класицизму. Аналіз великої групи творів дозволив виділити у рамках львівського романтичного портрета його прогресивну та консервативну відміни.

На першу половину ХІХ ст. припадає діяльність Я. Машковського, М. Яблонського, Р. Гадзевича, А. Медвея, Я. Процінського, Я. Тисєвича - художників, у творчості яких відобразились багатогранність і суперечливість ідейно-естетичних пошуків доби. У рамках романтизму окремо постає питання причини популярності австрійського бідермаєра на теренах Галичини. Адресатом цього мистецтва став вагомий прошарок нової буржуазії, котра прагнула утвердитись через побутовий вимір, через відображення у мистецькому творі часової і просторової конкретики. У той же час, романтизм як напрям, віддавав перевагу понадчасовому та суб'єктивно-поетичному відображенню дійсності. Специфіка львівського романтичного портрета полягала у поєднанні цих взаємозаперечуваних категорій у творчості майже усіх художників. Звертаючись до стилістики бідермайєра, малярі першої половини ХІХ ст. не переймали виключно зовнішню оболонку іноземного мистецтва, уважно ставлячись до потреб поліетнічного львівського середовища. Стилістичні риси бідермайєра проявились у меланхолійно-споглядальній тональності образно-емоційного трактування більшості портретованих.

Романтична концепція особистості у львівському портретному малярстві втілена найперше у його тематичному збагаченні. Це засвідчила особлива популярність автопортрета, дитячого портрета, поєднання портрета і жанрового полотна в межах однієї композиції. Художників-романтиків цікавили сучасники, люди, які своїм діяльним життям відповідали ритмові і потребам свого часу. При всій увазі до зовнішності, до виразу, пози і манери триматися, незмінно зросла і роль внутрішнього духовного фактора в портреті. У формальному вираженні переважало погрудне зображення міцної матеріально-осяжної постаті на нейтральному тлі, емоційне розкриття образів досягалося переважно засобами світло-тіньового контрасту, експресивною силою ліній, залишаючи колористичні пошуки на другому плані. Сплав рис репрезентативності, поєднаних із заглибленням у світ думок, переживань, настроїв людини дав неповторну модифікацію галицького романтичного портрета. Власне новими романтичними ознаками позначені портрети провідних діячів в царині науки і культури - Ю. Дідушицького, Д. Зубрицького, К. Липинського, Г. Павліковського, у яких автори прагнули підкреслити гуманістичну сутність людини, відобразивши її моральну інтелектуальну досконалість у поєднанні із фізичною красою. Характерною рисою портретного жанру другої третини ХІХ ст. стала особистісна нота творчості, коли художники створювали портрети друзів, родини. В таких творах художник отримував можливість ретельного “вимальовування“ вдачі і настрою своїх героїв, -- як це спостерігаємо у творчості Я. Машковського (портрети синів Рафала і Марцелія) чи М. Яблонського (портрет батька, портрет сина Леона).

Суперечливе співіснування різних рис, виражене у творчості окремих малярів, а іноді - в рамках одного твору, дає підставу говорити про своєрідну романтико-реалістичну редакцію львівського портрета другої третини ХІХ ст.

Портрет на шляху від романтизму до реалізму. Творчість учнів студії Я. Машковського.

Аналізуються напрямки пошуків групи малярів середини ХІХ ст., наділені спільними рисами у розкритті внутрішнього світу портретованих. Характерною ознакою тогочасного українського, і зокрема, львівського малярства стало взаємопроникнення романтичних та реалістичних тенденцій, адже при наявності романтичного художнього методу, риси реалізму часто присутні у творчості романтиків, не творячи якогось протиставлення. Малярі середини ХІХ ст., зображуючи людину, прагнули до уважного вивчення і типажів, і характерів, до максимально точного розкриття індивідуальності.

Аналізуючи групу залучених пам'яток, вдалося виділити таку характерну прикмету портретного малярства ХІХ ст. як історизм. Історизм цей проявився, насамперед, у виборі об'єктів зображення, якими ставали представники інтелектуальної еліти краю. Порівняно з періодом першої третини ХІХ ст., значно зменшилося число портретів аристократії, особливо салонних портретів. Названі прикмети властиві творчості групи художників - учнів Я. Машковського, які намагались поєднати пізньоромантичну концепцію відображення з психологічним реалізмом трактування характерів, при цьому часто інтерпретуючи великих майстрів попередніх епох (Відродження, голландців ХVІІ ст. - тобто т.зв. “музейне” малярство).

Відзначено питання тогочасних польсько-українських мистецьких зв'язків, та їх позамистецьких імпульсів (висвітлення деяких аспектів доробку А. Гроттгера, Г. Родаковського). Проаналізувавши хронологію навчання львівських художників у закордонних закладах (Відень, Париж, Мюнхен, Дрезден, Варшава, Краків), видно, що українці і поляки навчалися і працювали поруч, і часто були об'єднані приятельськими зв'язками. Особливо важливим осередком нових художніх теорій і напрямків для львівських художників середини ХІХ ст. став Париж. Звертаючись до перебування у Парижі малярів-львів'ян треба зазначити, що переважна більшість львівських портретистів орієнтувалась на зразки офіційного академічно-салонного малярства у творчості Ф. Вінтергальтера, Е. Деверіа, А. Шеффера, О. Верне, П. Деляроша, сприймаючи ефектну зовнішню оболонку їхнього мистецтва.

Результатом опрацювання періодики та документальних джерел стало уточнення біографій художників, введення у науковий обіг нових творів, атрибуція окремих із них.

портретний львівський мистецький естетичний

Висновки

Образ людини у малярстві Львова кінця ХVІІІ- першої половини ХІХ ст. став тією константою, навколо якої оберталися ідейно-естетичні пошуки митців; відповідно - портрет став тим жанром, котрий закумулював еволюцію стилів у тогочасному мистецтві. У розвитку львівського портретного живопису кінця XVIII першої половини ХІХ ст. можна умовно виділити окремі етапи: перехідний (1780-1800-ті рр.) у якому поєдналися риси пізнього бароко, рококо, класицизму; у другому етапі (1800-1830-ті рр.) переважали натуралізм і прозаїзм засад бідермайєра; після 1830-х рр., відбувалося активне утвердження ідей романтизму поєднуючись із реалізмом середини ХІХ ст. Основою для розвитку портретного малярства зазначеного періоду стало поєднання місцевих художніх традицій попередньої епохи і ознайомлення із передовими західноєвропейськими тенденціями, що творчо інтерпретувалися місцевими митцями.

На явища мистецького життя Львова кінця XVIII - початку ХІХ століть суттєво вплинули об'єктивні суспільно-політичні трансформації на теренах Галичини. Стилістична еволюція малярства проходила у прямій залежності від комплексу явищ художнього життя міста (наявності мистецьких освітніх осередків, загальнодоступних музеїв і галерей; виставкової діяльності і зародження критики) та середовища замовників малярських творів. Було з'ясовано вплив закордонних мистецьких академій на засвоєння львівськими художниками нових художньо-естетичних концепцій. Творчі імпульси провідних європейських осередків (Варшава, Відень, Рим, Париж, Мюнхен) стимулювали розвиток львівського портрета, збагатили його новими формами (портрети діячів науки і культури, автопортрет). На середину ХІХ ст. утвердилися переваги академічної освіти, а художник із ремісника поступово перетворювався на творця національної культури.

Вивчення матеріалів львівської періодики ХІХ ст. дозволило встановити нові факти творчих біографій львівських малярів, зокрема, вперше було виявлено їхню участь у закордонних виставках, що засвідчили розширення мистецьких контактів. Вперше було проаналізовано також критичну спадщину самих митців, яка засвідчила їхню активну громадську позицію та увагу до актуальних проблем розвитку місцевого малярського осередку. Також, аналіз львівських виставок пер. пол. ХІХ ст. дозволив поглибити їхню роль у системі художнього життя Львова і стверджувати, що вони виконували роль “тимчасової” національної галереї.

У львівському портреті кінця ХVІІІ -- пер. пол. ХІХ ст.ст. образ людини відтворювався через призму або репрезентативної, або камерної функції портрета. Власне на зламі XVIII-XIX століть досить виразно уніфікувався формальний та технічний бік жанру, коли всі елементи композиції трактувалися рівномірно. Натомість, розвиток естетико-художнього трактування людини йшов у напрямку до поглиблення психологічної характеристики героя, започаткованої Просвітництвом концепції “природної людини”. У художній культурі Просвітництва важливим був напрямок сентименталізму з його культом почуття, що посилив суб'єктивне начало художньої творчості, загострив увагу на індивідуальному світі людини, сприяв пробудженню відчуття природи, усвідомлення краси в її натуральних формах.

Своєрідність львівського портрета романтичного періоду полягала у співіснуванні традиційних та новаторських рис, поєднання яких створило романтико-реалістичну концепцію зображення людини. Характерною ознакою стало тематичне збагачення жанру, де окрім замовних портретів аристократії, з'явилися портрети творчої та наукової інтелігенції, зображення дітей, різновид портрета-жанру. Тематично-видова специфіка портретного малярства Львова відобразила і його характерні стилістичні особливості. Свої “львівські” риси отримав найпоширеніший різновид портрета-- сімейний (твори К. Швейкарта, А. Рейхана, О. Рачинського); на відміну від Центральної Європи (зокрема, Польщі), у Львові великий груповий родинний портрет популярності не набув. Певна обмеженість і традиціоналізм художніх вирішень жіночих портретів урізноманітнювались передачею емоційно-настроєвих нюансів душевного стану моделей. Особливо ліричним забарвленням у творчості львівських портретистів були позначені образи дітей. Чи не найвиразнішими у львівському портреті першої половини ХІХ ст. стали зображення провідних діячів науки, культури і мистецтва (твори М. Яблонського, А. Рейхана, М. Машковського та ін.), у яких концепція людини-громадянина ґрунтувалась на суспільно-етичних імперативах. Зростаюча суспільна роль митця, як творця національної культури, утверджувалася в автопортреті, свідченням чого стали численні автопортрети Я. Машковського, Р. Гадзевича, М. Яблонського, Я. Тисєвича, К. Прека, Я. Процінського та ін. Зміни у трактуванні образів церковних ієрархів, порівнюючи портрети кінця ХVІІІ і середини ХІХ ст. (твори Л. Долинського, О. Білявського і А. Рейхана, О. Рачинського), виявили тісний зв'язок із суспільно-політичними реаліями того часу, коли діячі греко-католицької церкви ставали провідниками національного руху. Загалом, на відміну від попередніх епох розвитку львівського портрета, характер відображення людини пер. пол. ХІХ ст. визначався, насамперед, творчою волею митця.

Аналіз фондових та експозиційних матеріалів, у числі яких понад 240 портретів з музеїв Львова, Вроцлава, Варшави, детальне вивчення доробку попередніх дослідників дозволили зробити наведені узагальнення. Еволюція мистецьких процесів у Львові першої половини ХІХ ст. проходила у напрямку демократизації портретного малярства, зумовленої сприйняттям передових тенденцій романтизму. Представники творчої еліти Львова пер. пол. ХІХ ст. намітили шлях до збереження національної ідентичності у колі середньоєвропейських країн, створюючи підґрунтя для блискучих здобутків західноукраїнського мистецтва зламу ХІХ-ХХ ст. у доробку і українських, і польських митців. Львівські художники першої половини ХІХ ст. стали авторами не просто галереї портретних зображень, -- вони намагалися відобразити зміни у суспільній свідомості своїх сучасників, зміни їх ідеалів і прагнень, відповідно до вимог часу. Портретний жанр став основою становлення реалізму у львівському малярстві другої половини ХІХ ст., в якому національні традиції не припинили свого розвитку, набували нових форм і пластично збагачувались. Таким чином, майже за 100 років (1780-1860-ті рр.) львівське портретне малярство пройшло довгий шлях розвитку не тільки за часовими мірками, а, головним чином, за своїми стилістичними перетвореннями.

Література

1. Штрихи до львівського портретного малярства на зламі XVІІІ - ХІХ ст. // Народознавчі Зошити. -- 1999. - №6. -- С.863-870.

2. Дитячий образ у портретному малярстві Львова першої половини ХІХ ст.// Мистецтвознавство-2000. -- Наук. збірник. -- Львів: СКІМ, 2001.--С.85-93.

3. Львівський портрет кінця УІІІ -- першої половини ХІХ ст. у контексті європейського малярства // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва.--2001.--№2.-- С.73-80.

4. Український Іконопис як джерело формування портретного жанру //Зб. матеріалів конференції “Європейське мистецтво ХV-ХХ століть.” --Дрогобич, 1998. -- С.21-22.

5. Львівське портретне малярство кінця ХУІІІ першої половини ХІХ ст. Питання традицій і новацій //Зб. матеріалів ювілейних наукових читань пам'яті Св. Гординського. -- 1999. -- Вип. 5-6. -- С.181-187.

Размещено на Allbest.ru