Поетика українських народних прикмет

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 398.3:398.9 (477)

ПОЕТИКА УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ПРИКМЕТ

10.01.07 - фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ПАСІЧНЮК ІННА МИКОЛАЇВНА

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ДУНАЄВСЬКА ЛІДІЯ ФРАНЦІВНА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фольклористики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор КЕЙДА ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ, Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету, завідувач кафедри української мови та літератури

кандидат філологічних наук, доцент БУРЯК ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри журналістики

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “12” травня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту докторських дисертацій при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ - 33, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ - 33, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “10” квітня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Копаниця Л.М.

АНОТАЦІЯ

Пасічнюк І. М. Поетика українських народних прикмет. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.

У дисертації вперше здійснено аналіз масиву українських прикмет, що дозволяє вважати їх окремим самостійним жанром національного фольклору. Простежується історія публікації та дослідження прикмет у східнослов'янській фольклористиці, досліджується типологія цих прогностичних паремій, їх синтаксичні особливості, художні засоби виразності й ритміко-інтонаційні характеристики. Процес трансформації прикмет у суміжні паремії (господарські рекомендації, приказки, тексти магічних дій, побажання, прокльони, примовки, гадальні паремії, загадки), розгортання текстів прикмет в наративні форми, а також їх здатність побутувати в народнопісенній ліриці засвідчують великі генеративні можливості прогностичного вислову.

Ключові слова: прикмета, паремія, прогноз, трансформація, наратив.

АННОТАЦИЯ

Пасичнюк И. Н. Поэтика украинских народных примет. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002.

В диссертации впервые осуществлен анализ украинских примет, позволяющий считать их отдельным самостоятельным жанром национального фольклора. Под термином “примета” подразумевается паремийный жанр фольклора, представленный короткими клишированными выражениями двучленной структуры “Если есть (было, будет) А, то будет В” с доминантной прогностической функцией, которые отображают процесс наблюдения признаков окружающего мира и выведения из них прогнозов на будущее. Работа состоит из введения, четырех глав, выводов, библиографии и дополнения. Во введении обоснована актуальность темы диссертации, определена цель, методология исследования, его объект, научная новизна, теоретическое и практическое значение полученных результатов, приведены данные об апробации основных положений работы.

Самые ранние в восточнославянской литературе древнего периода воспоминания о вере людей в приметы принадлежат летописям, словам, поучениям, а подача текстов примет в целостной двучленной форме - лечебникам, календарям, отреченной литературе. Многочисленные украинские фольклорные, фольклорно-этнографические сборники ХІХ-ХХ веков, а также часть российских и польских фольклорных источников дают возможность проследить историю публикации украинских прогностических паремий и частично их теоретического осмысления как фольклорного явления. Именно эта литература показывает, что к приметам в восточнославянской фольклористике относились двояко: как к верованию, не требующему в процессе фиксации сохранения словесной формы, и как к паремии, которой она необходима. Такое положение вещей есть в большей степени последствием того, что фольклористы не уделяли серьезного внимания изучению жанровой специфики примет, их поэтике, структуре. В общем можно сделать вывод, что до сегодняшнего дня приметы, к сожалению, не стали в восточнославянской фольклористике объектом специального собирания и исследования.

Методологической основой исследования структуры примет в данной диссертационной работе стало структурно-типологическое изучение нарративных и паремийных жанров фольклора. Анализ работ основоположников данного метода в фольклористике (В.Проппа, К.Леви-Строса) и их последователей (А.Дандеса, супругов Маранда, Г.Пермякова) позволил применить ряд их идей к исследованию структуры украинских прогностических паремий.

Приступая к рассмотрению поэтики украинских народных примет, диссертант останавливается на проблеме неопределенности терминологического плана, касающейся как понятий “жанр”, “паремия”, употребляемых относительно примет, так и массива текстов, которые к ним зачисляются. Исходя из этого, в работе проводится разграничение понятий “примета” и “текст сновидения”, “текст гадания”, базирующееся на шести признаках. Основными критериями отличия примет от других паремий названы поэтика/структура и доминантная функция.

Относительно синтаксических особенностей украинских примет, утверждается, что, несмотря на достаточно разнообразные языковые синтаксические конструкции, в форме которых может существовать примета в речи, доминантной все же остается форма сложного предложения с подчиненным условия. Именно она наиболее точно отображает знаковый характер взаимосвязи прогнозирующей и прогнозируемой частей приметы.

Как явлениям паремиологического уровня приметам свойственно иметь омонимичные отношения с пословицами, внутрижанровые синонимические варианты, “внешние” синонимы и антонимы.

Анализ типологической структуры украинских примет позволяет сделать вывод о том, что семь типов прогнозирующих частей приметы могут задавать прогноз, а две категории прогнозированных частей могут указывать на его характер на основе признака наличия/отсутствия конкретизации сферы реализации прогноза. Классификацию прогнозирующих частей приметы с дальнейшим разграничением реалий и их видов в диссертации рекомендовано взять за основу при комплектации материала в специальные паремиографические сборники.

Основной фонд украинских примет - фольклорные тексты со слабым эстетическим компонентом, что объясняется той прагматической функцией, которую они выполняют в жизни человека. Именно прозаическая форма существования фольклорного текста и прямые его компоненты свидетельствует об архаичности жанра. Однако незначительной категории украинских примет (преимущественно календарного характера) свойственна специфическая система художественных средств (сравнения, гиперболы, синекдохи, традиционные метафоры, стилистические приёмы тавтологии, паронимии) и рифма как ключевой элемент стихотворной формы. А это позволяет рассматривать их как художественные произведения.

Процесс трансформации в кругу украинских паремий, развертывание приметы в объемную нарративную форму фольклора, а также ее претворение в структуру украинской народной песни, по нашему мнению, свидетельствуют о больших генеративных способностях примет и их тесных связях с другими жанрами фольклора.

В выводах обобщаются результаты исследования. Впервые осуществленный анализ массива украинских примет позволяет увидеть их особенности как своеобразного фольклорного явления и может быть использован для преподавания общих и специальных курсов по украинской фольклористике. прикмета фольклористика синтаксичний художній

Ключевые слова: примета, паремия, прогноз, трансформация, нарратив.

SUMMARY

Pasichniuk I. M. The Poetry of Ukrainian Folk Omens. - Manuscript.

Thesis for the scholar's degree of the Candidate of Philological Sciences on the speciality 10.01.07 - folkloristics. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2002.

The dissertation presents the first analysis of the bulk of Ukrainian omens, which allows to consider them a separate, independent genre of national folklore. The history of publications and investigations of omens in the Eastern-Slavonic folkloristics is traced back. The typology of these prognostic paremiological units, their syntactical features, artistic means of expressiveness, rythmic and intonation characteristics are investigated. The process of omen transformation into adjoining paremiological units (household recommendations, sayings, texts of magic acts, wishes, curses, prymovkas, fortunetelling paremiological units, riddles); the development of omen text into narrative forms as well as the ability of omens to go current in folk song lyrics are the evidences of great generative potentialities of prognostic expression.

Key words: omen, paremiological unit, prognostic, transformation, narrative.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Однією з провідних рис сучасної науки про фольклор є її взаємозв'язок із суміжними дисциплінами - лінгвістикою, діалектологією, психологією, педагогікою, культурологією, соціологією тощо. В умовах такого тісного контакту наук та переосмислення значущості традиційного (літературознавчого) розуміння фольклорного слова як слова художнього, поетичного, за рамки котрого потрапляли цілі пласти словесного матеріалу зі слабким естетичним компонентом, спостерігається розширення меж поняття “фольклор”, що дозволяє залучити до вивчення тексти, котрі раніше перебували на периферії уваги вітчизняних науковців. Особливо це зауваження стосується малих жанрових форм, що належать до паремійного масиву, - прикмет, прокльонів, побажань, примовок та ін.

Актуальність роботи обумовлена науковою потребою вивчення паремійних жанрів українського фольклору. Незважаючи на досить благополучний стан розвитку пареміографії та пареміології в Україні, проблема обсягу жанрів цього фольклорного роду і на сьогодні залишається невирішеною. Підтвердженням тому є одна з найбільш ґрунтовних монографій у цій галузі - “Українські прислів'я та приказки: Проблеми пареміології та пареміографії” (К., 1984) М.Пазяка. Фольклорист, узагальнюючи вітчизняний, радянський і певною мірою світовий досвід, розглядає в колі паремій народні порівняння, вітання, нісенітниці, каламбури і т. ін., але про загадки - традиційно визнаний паремійний різновид - взагалі не згадує. Про прикмети в його праці говориться лише як про такі паремії, що вступають у взаємодію з прислів'ями.

Посідаючи своєрідне місце серед жанрів українського фольклору, прикмети, на жаль, і досі залишалися поза увагою фольклористів. Частково цей факт можна пояснити теоретичними неузгодженостями у світовій фольклористиці, яка не виробила єдиного загальноприйнятого погляду на цей феномен усної народної творчості, зараховуючи його то до явищ, що охоплюються узагальнюючим терміном “superstіtіons” (забобони), то до малих паремійних форм під назвою “omens”. З іншого боку, не сприяло вивченню подібних проблем й ідеологічне підґрунтя радянських досліджень, що просто ігнорували цілі пласти народної творчості, не залучаючи їх до наукового обігу. Прикмети ж, що є текстами зі слабким естетичним компонентом унаслідок своєї виключної прагматичності, потрапляли відтак за межі “фольклорного слова”, а тому не тільки не розглядалися як окремий жанр в українській науці про фольклор, але й не виокремлювалися як спеціальний об'єкт збирання та дослідження.

Вагомим кроком до вирішення проблеми жанрової атрибуції прикмет стала структурно-типологічна теорія Г.Перм'якова, що з'явилася на початку 70-х рр. XX ст. у Росії. В ній прикмети було віднесено до пареміологічного рівня мови як оригінальну фольклорну форму-кліше з домінантною прогностичною функцією. Однак навіть за наявності теоретичного підґрунтя для наукового вивчення цього фольклорного явища східнослов'янська фольклористика зробила небагато. І хоча в окремих класифікаціях жанрів усної народної словесності прикмети посіли своє повноправне місце в категорії “фольклор мовленнєвих ситуацій” (К.Чистов, Б.Путілов), але спеціального дослідження прогностичних паремій ні російська, ні білоруська фольклористика не має. Не має його на сьогоднішній день й українська наука про фольклор, а це призводить до гальмування процесу систематизації текстів українських прикмет та їх ґрунтовного видання. Ось чому сотні одиниць цього жанру так і залишаються розкиданими по фольклорних та етнографічних збірниках XІX-XX ст., а багато неопублікованих матеріалів зберігаються в рукописних фондах наукових установ, архівах.

Такий стан справ й обумовлює потребу в нашому дослідженні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний з темою наукової роботи кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Еволюція художнього мислення у літературі та народній творчості: науковий та освітній аспекти” (01 БФО 44-01), оскільки передбачає включення дисертаційного матеріалу до навчальних програм з фольклористичних курсів.

Мета і завдання дослідження. Ступінь вивченості обраної теми, актуальні завдання сучасної фольклористики, а також специфіка об'єкта дослідження дозволяють сформулювати мету дисертаційної роботи так: розгляд українських прикмет як окремого самобутнього явища народної творчості в системі інших фольклорних жанрів.

Відповідно до поставленої мети в роботі передбачено вирішити низку конкретних завдань: 1) простежити історію збирання й публікації українських прикмет у контексті східнослов'янської фольклористичної традиції та історію дослідження цього жанру в східнослов'янських наукових студіях; 2) визначити місце прикмет серед наративних та паремійних форм фольклору, розглянутих у рамках структурно-типологічного підходу; 3) розкрити жанрову специфіку прикмет (поетика/структура, функція); 4) показати взаємозв'язок жанру українських прикмет з іншими жанрами усної народнопоетичної творчості.

Методологічна основа дисертації. Дослідження виконане в річищі структурно-типологічного методу, що базується на визнанні принципової важливості синхронного аналізу фольклорних текстів. Прибічники цього підходу (В.Пропп, К.Леві-Строс, Т.Себеок, А.Дандес, П.Маранда, Е.Маранда, Г.Перм'яков, Є.Мелетинський та ін.) виходять із тих засад, що явищам фольклору як колективного усного варіативного виду мистецтва притаманні стабільні структури, аналіз яких дозволяє виявити внутрішні закономірності відповідних жанрів, сюжетів, мотивів тощо, побудувати їх інваріантні моделі, розкрити глибинну семантику текстів та їхніх елементів, описати їх функціональні зв'язки. У дисертації структурно-типологічний метод знайшов своє застосування при побудові типологічної класифікації прикмет за прогнозуючими та прогнозованими частинами, розгляді трансформаційного типу варіювання в колі паремій та взаємозв'язку з іншими жанрами українського фольклору тощо.

Об'єктом дослідження стали українські прикмети як пласт архаїчної народної культури та особливий жанр фольклору. До найважливіших аспектів роботи можна віднести визначення структури прикмет, художньої специфіки жанру та його взаємозв'язків з іншими жанрами українського фольклору.

Матеріалом для дисертації послугували тексти українських прикмет у записах видатних фольклористів та етнографів XІX - початку XX ст., що зумовлено важливістю вивчення національного фольклору. Дослідник використовує також перший том зібрання прислів'їв та приказок М.Пазяка “Природа. Господарська діяльність людини” (К., 1989), в якому окремим розділом подано тексти прикмет (близько 640 варіантів) переважно природничої тематики, відібрані укладачем з великої кількості раніш опублікованих джерел та рукописних фондів ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України. У дослідженні залучається до аналізу весь доступний авторові фольклорний матеріал без традиційного поділу його на прикмети “природні” й “забобонні”, адже основне завдання наукової роботи вбачається у вивченні структури, художньої специфіки жанру, а не в з'ясуванні фізичного й метафоричного підґрунтя виникнення прикмет.

Наукова новизна роботи полягає як у виборі теми, так і в підходах до її опрацювання. Дисертація стосується цілковито недослідженого, цілинного, з наукового погляду, фольклорного масиву. В ній вперше зроблено спробу комплексного вивчення прикмети як фольклорного феномена в аспекті внутрішньожанрового та міжжанрового зіставлення, здійснено виокремлення прикмет з-поміж інших жанрів українського фольклору та розробку типологічної класифікації прикмет за прогнозуючими і прогнозованими частинами.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що її основні положення можуть бути використані спеціалістами різних галузей гуманітарних знань (етнографами, фольклористами, культурологами, лінгвістами) для подальшого вивчення прикмет як явища архаїчної культури слов'ян. Результати дисертації можуть знадобитися при підготовці окремих розділів загальних курсів з українського фольклору, етнографії, при читанні спецкурсів із цих дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Робота була апробована на таких наукових конференціях та семінарах: Міжнародна наукова конференція “Російська література напередодні третього тисячоліття. Підсумки розвитку і проблеми вивчення” (5-6 грудня 2000 р., Київ); наукова конференція “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (24-25 квітня 2001 р., Київ); ІІ Міжнародні науково-практичні читання “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам'яті українського вченого-етнолога і фольклориста Михайла Пазяка (1930-1999) (23-24 травня 2001 р., Київ); Ш Міжнародна наукова конференція молодих учених “Актуальні проблеми дослідження мови і мовлення” (30-31 жовтня 2001 р., Мінськ); наукова конференція “Іван Якович Франко. Письменник, дослідник літератури, культури” (1 листопада 2001 р., Київ); ІІІ Міжнародні науково-практичні читання “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам'яті українського вченого-етнолога і фольклориста Михайла Пазяка (1930-1999) (28 травня 2002 р., Київ); наукова конференція “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (19-20 листопада 2002 р., Київ).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у семи публікаціях автора.

Структура і зміст дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 215 позицій, та додатку. Загальний обсяг дослідження - 197 сторінок, з них - 178 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його методологічну основу, окреслено об'єкт та джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію положень дисертації.

Перший розділ роботи - “Публікації та дослідження прикмет у східнослов'янській фольклористиці” - складається з трьох підрозділів.

У першому з них - “Тексти прикмет у пам'ятках давньої східнослов'янської літератури” - з огляду на те, що історія фіксації текстів східнослов'янських прикмет розпочалася саме з пам'яток давньої літератури, стисло описано той масив давнього східнослов'янського письменства, що містить у собі прикмети. Хронологічний виклад перебігу подій у літописах - перших наших писемних джерелах - досить часто підкріплювався прикметами (переважно за небесними світилами), прогноз яких відповідав подальшому розвиткові історичної ситуації. Згадки про віру людей у прикмети фігурують у таких жанрах давньої літератури, як слова та повчання. Однак говорити про те, що прикмета виступає тут самодостатньою фольклорною одиницею, не варто, оскільки вона є, як правило, лише вказівкою, посиланням на язичницькі вірування, вираженим найчастіше ключовим словом прогнозуючої частини вислову (в що саме вірять). Проте в давній літературі пізнішого періоду - лікарських, господарських порадниках, календарях - текст прикмети подається в повному, цілісному вигляді, що пояснюється тією важливою роллю, яку відігравали ці практичні книги для “споживача” книжної продукції XVІ-XVІІІ століть. Особливе місце серед зразків давньої літератури цього часу належить запозиченим відреченим книгам (“Луннику”, “Громнику”, “Молнику”, “Коле(я)днику”, “Трепетнику” та ін.), які принесли на східнослов'янську територію значну кількість перекладних прикмет.

Оскільки автори розглянутої в дослідженні давньої східнослов'янської літератури не мали на меті науково зібрати та опублікувати живі народні прикмети, то можна стверджувати, що говорити про записи прикмет як про фольклорні тексти варто лише стосовно початку ХІХ ст. - періоду появи перших фольклорних збірників.

У другому підрозділі, що має назву “Історія публікації українських прикмет у контексті східнослов'янської фольклористичної традиції”, простежено перебіг процесу збирання і видання прикмет. Починаючи з ХІХ ст. - етапу становлення науки про усну народнопоетичну творчість - в Україні спостерігається значна інтенсифікація збирацької роботи, результатом чого стає видання численних збірників з фольклору. Весь багатий масив українських та деякі російські й польські публікації, в яких наявні тексти українських прикмет, виявилося доцільним розподілити на три категорії.

Перша така група охоплює збірники, в котрих тексти прикмет розміщено поряд з іншими жанрами фольклору. Особливе місце в ній належить пареміографічним збірникам, у яких українські прикмети опубліковані серед прислів'їв та приказок. Найвагомішими працями цієї категорії в ХІХ - на початку ХХ ст. можна назвати зводи паремій І.Снєгирьова, В.Даля, М.Номиса, І.Франка. Цим збирачам притаманне широке розуміння понять “прислів'я і приказки”, а тому першочерговим їх завданням була фіксація найрізноманітніших видів паремій. Численні пареміографічні збірники ХХ ст., починаючи з добірки А.Хвилі 1936 року, демонструють новий спосіб групування текстів, розподіляючи їх на “дореволюційні” та “пожовтневі”. За такого хронологічного принципу, що став домінуючим у розміщенні прислівного матеріалу в виданнях радянської доби, прикмети потрапляють до першої групи в підрозділи “Природа”, “Господарська діяльність людини” тощо. В останні роки ХХ століття робота в галузі пареміографії завершилася ґрунтовним тритомним зібранням “Прислів'їв та приказок” М.Пазяка, перший том якого включає тексти українських прикмет в окремі розділи “Народні прикмети” та “Народний хліборобський календар”. Серед фольклорних збірників різножанрового характеру тексти прогностичних паремій зафіксовані в роботах другої половини ХІХ - початку ХХ ст., авторами яких є М.Драгоманов, І.Манжура, Б.Грінченко, О.Малинка, В.Кравченко тощо.

Друга велика група публікацій, у яких наявні тексти українських прикмет, - це монографії, статті фольклорно-етнографічного характеру, що мають на меті описати обряди, звичаї, вірування українців, представників окремих регіонів України, їхні погляди на ту чи іншу грань народного життя. В таких збірниках прикмети, що досить часто подаються без збереження стійкої словесної форми в загальному потоці описового матеріалу, слугують ілюстрацією та підтвердженням авторських етнографічних нотаток. Увесь обсяг фольклорно-етнографічної літератури цієї категорії розглядається в дисертації в кількох тематичних ракурсах: роботи, що дають загальну картину побутування певної регіональної сукупності людей (О.Шишацький-Ілліч, М.Маркевич, Д.Булгаковський, В.Ястребов, В.Милорадович, А.Онищук тощо); фольклорно-етнографічні нариси, що стосуються народних календарних свят, звичаїв і вірувань щодо окремих днів тижня (третій том багатотомної праці П.Чубинського, четверта частина “Гуцульщини” В.Шухевича, роботи М.Зубрицького, М.Дикарева, сучасні монографії В.Скуратівського, М.Міщенка тощо); література фольклорно-етнографічного характеру, що за предмет опису має родинні, сімейні звичаї та обряди (К.Шейковський, четвертий том праці П.Чубинського, роботи М.Васильєва, М.Грушевського, Є.Грицака тощо); матеріали, автори яких приділяють увагу описам повсякденного побуту людини та його важливих моментів (П.Іванов, М.Скубак тощо).

Третя група збірників, що є найменшою за чисельністю, охоплює видання текстів українських прикмет як самостійних фольклорних одиниць. З огляду на те, що на сьогодні нема жодного наукового збірника українських прикмет, у дисертації розглядаються добірки популярного характеру. До таких належать: “Прикметі вір, але і перевір” (Миколаїв, 1992, упор. Г.Козак), “Календар прикмет” (Кіровоград, 1994, упор. В.Бабич, В.Федотова), “Народні прикмети” (К., 1997, упор. М.Дмитренко, В.Колодніцький) тощо. Матеріал, опублікований у цих збірках, стосується календарного року і завбачення погоди.

Третій підрозділ дисертації має назву “Дослідження прикмет у східнослов'янських наукових студіях”. В ньому визнається, що прикмети ніколи не були предметом спеціального вивчення, а тому огляду підлягають ті окремі зауваги щодо них, котрі побіжно зустрічаються в роботах фольклористів.

Так, у фольклористичних працях ХІХ ст. знаходимо ряд цікавих спостережень щодо раціональної й нераціональної основи виникнення текстів прикмет (О.Афанасьєв, В.Даль, П.Іващенко), зауваження щодо сталої й несталої словесної форми побутування прикмет із зарахуванням першої до складу прислів'їв (Ф.Буслаєв). Саме цьому періоду належить і перше наукове визначення жанру прикмети, котре було сформульоване О.Афанасьєвим у його праці “Поэтические воззрения славян на природу” (1865-1869). Тут учений, подаючи прикмету як оригінальну фольклорну одиницю поряд із традиційними загальновизнаними жанрами, які, на його думку, є необхідним матеріалом при поясненні міфів, указав на двочленну структуру вислову та майбутній час його прогнозованої частини. М.Сперанський та В.Перетц, досліджуючи пам'ятки давньої перекладної літератури (“Трепетник”, “Громник”, “Лунник”), звертають увагу на наявні в них запозичені прикмети та можливий їх вплив на живі народні паремії. Одну з перших спроб порівняльного аналізу текстів народної афористики різних народів у східнослов'янській фольклористиці було зроблено С.Єрмоловим з його чотиритомною працею “Народная сельскохозяйственная мудрость в пословицах, поговорках и приметах” (1901-1905). Позитивними моментами початку ХХ століття стали певні розробки в плані методики збирання текстів прикмет (В.Василенко, О.Смоленський). Праці науково-популярного характеру атеїстичного спрямування 50-70 рр. ХХ ст. (М.Шахновича, В.Мезенцева, М.Парнюка, Л.Мінька та ін.), що мали за першочергове завдання “впровадити форми і методи викорінення забобонів із свідомості окремих радянських людей”, усе ж таки містили й низку позитивних зауважень щодо походження прикмет, відповідності їхніх прогнозів науковим даним, фіксації текстів у літературних пам'ятках та ін. Однак за наявності всіх цих розрізнених зауваг про прикмети ні ХІХ століття, в якому основні зусилля фольклористів були спрямовані на збирання фактичного матеріалу, ні більша частина ХХ століття з огляду на специфіку радянської ідеології не дали серйозної фольклористичної праці, в якій би предметом вивчення стали прикмети як самобутній фольклорний феномен. Вагомим підґрунтям для здійснення такої роботи могли б стати дослідження Г.Перм'якова (“От поговорки до сказки”, 1970, “К вопросу о структуре паремиологического фонда”, 1975), у яких прикметам відводиться повноправне місце серед паремій. Однак далі поодиноких спроб осягнення жанрової специфіки прикмет (О.Павлова, О.Христофорова) східнослов'янська фольклористика, на жаль, не пішла.

Другий розділ дисертаційної роботи має назву “Структурно-типологічне вивчення наративних та паремійних жанрів фольклору як методологічна основа дослідження структури прикмет”. У ньому звернуто увагу на роботи основоположників структурно-типологічного методу в фольклористиці (В.Проппа й К.Леві-Строса) та їх послідовників (А.Дандеса, П.Маранда, Е.Кьонгас-Маранда, Г.Перм'якова), що дало змогу застосувати певні позиції до розгляду структури українських народних прикмет.

Визнається надзвичайна наукова вага “Морфології казки” В.Проппа, де вперше в галузі вивчення словесного фольклорного матеріалу було застосовано структурно-типологічну методику. Саме ця робота відкрила великі перспективи в аналізі казки й фольклору загалом, стала взірцем для подальших зарубіжних та вітчизняних досліджень із структурного аналізу фольклорних та інших оповідних текстів. Зазначається, що в дослідженнях К.Леві-Строса із структурного вивчення оповідного фольклору обрано відмінний від позиції В.Проппа шлях: автора цікавить передусім міфологічна логіка, міф як матеріал для вивчення примітивного мислення. Однак винайдена французьким дослідником універсальна формула для опису структури міфу викликала інтерес до побудови структурних моделей у фольклорі і спонукала дослідників до подальших наукових пошуків. Так, канадські вчені П.Маранда й Е.Кьонгас-Маранда, полемізуючи з А.Дандесом щодо його класифікації прикмет та текстів магічних дій, пропонують подавати ці фольклорні тексти за допомогою перебудованої і спрощеної до вигляду “QS : QR : FS : FR” або “Якщо А, то В, коли не С” леві-стросівської формули. Саме ця модель й застосовується для опису структури прикмет у дисертаційному дослідженні.

Після появи ґрунтовних праць основоположників структурно-типологічного методу в фольклористиці та їхніх прямих послідовників цей метод було перенесено на нове плідне поле для застосування - пареміологію. Найяскравішою постаттю на цій ниві і до сьогодні залишається Г.Перм'яков. Його теорія кліше, що дала ключ до розуміння багатьох явищ народного словесного мистецтва, дозволила цілковито інакше підійти до аналізу прикмет. Дослідник розглядає прикмету як пареміологічну одиницю з прогностичною функцією, яка за ознаками своєї зовнішньої мовної структури належить до клішованих фразових фольклорних форм із замкненою або незамкненою будовою речень. Ознаки внутрішньої мовної структури дозволяють визначити місце цих текстів серед аналітичних кліше із специфічним набором ознак загальнотекстового та компонентного рівнів.

Погоджуючись з основними позиціями концепції російського фольклориста, автор дисертації розробляє його ідеї пареміологічної трансформації, пареміологічної омонімії та синонімії, однак не приймає розподілу текстів прикмет на “природні” та “забобонні” (повір'я), оскільки визнає невиразність межі між ними, що змінюється залежно від зміни парадигми наукових уявлень. З іншого боку, факт наявності у жанрі прикмет текстів з непрямими компонентами дозволяє піддати сумніву ознаку обов'язкового однозначного прочитання вислову й наголосити, що такі тексти будуть належати до надскладних аналітичних кліше.

Третій розділ дисертації - “Поетика українських народних прикмет” - складається із шести підрозділів.

У першому з них - “Категорія жанру прикмети у фольклористиці. Питання термінології” - увага зосереджена на проблемі термінологічної невизначеності в фольклористиці, яка стосується як понять “жанр”, “паремія”, вживаних щодо прикмет, так і масиву текстів, котрі до них зараховуються.

Виходячи з того теоретичного погляду, що категорією найбільш загального розряду в розподілі та групуванні фольклорних одиниць виступає “галузь” (рос. “область” - Б. Путілов), вважаємо за доцільне розглядати термін “прикмета” як жанр у контексті родового поняття “паремія”, що входить до складу “фольклору мовленнєвих ситуацій”.

Зіставлення прикмет з функціонально та структурно близькими фольклорними явищами з метою виокремлення перших з-поміж інших жанрів українського фольклору базувалось у дисертації на шести параметрах. Таким чином, було доведено, що сновидіння та гадання, маючи спільну з прикметами прогностичну функцію, відрізняються від них способом отримання прогностичної інформації (несвідомо отримана інформація та штучно створене спостереження), специфікою структури тексту (двочленний прогностичний вислів є виокремленою складовою об'ємного і часто сюжетно оформленого прозового тексту), поетичними особливостями (наявністю лише неримованих компонентів із прямим значенням), характером відображення дійсності (“віщі” сни можуть містити пряме прогнозування, а гадання - розповідати про минуле), позиціями адресантів та адресатів повідомлення. Це переконує в тому, що сновидіння та гадання є відмінними від прикмет фольклорними явищами.

Для розрізнення паремійних жанрів фольклору визначальними визнаються такі ознаки, як функція та поетика/структура тексту.

Незважаючи на те, що в науковій літературі із східнослов'янської фольклористики спостерігається тенденція як до розширення, так і до звуження кола текстів, що зараховуються до жанру прикмет, визнаємо право називати цим терміном лише вислови, що підпадають під таке визначення:

Прикмета - паремійний жанр фольклору, представлений короткими клішованими висловами двочленної структури “Якщо є (було, буде) А, то буде В” з домінантною прогностичною функцією, які відображають процес спостереження ознак навколишнього світу і виведення з них прогнозу на майбутнє. Отже, до найголовніших жанрових ознак прикмети належать:

домінантна прогностична функція;

двочленна умовно-наслідкова структура тексту;

наявність у складі прямих неримованих компонентів, що характерно для основного фонду українських прикмет (порівняно незначна частина прогностичних паремій переважно природничого характеру побутує у віршованій формі, утвореній шляхом римування кінцевих елементів прогнозуючої й прогнозованої частин вислову та використання художніх засобів виразності);

пасивний спосіб отримання інформації;

побутування у статусі прогностичного “правила”, за чого прогнозуюча частина прикмети є знаком майбутнього в прогнозованій;

умовна відсутність адресата повідомлення.

У дисертації зазначається, що паралельно до української назви “прикмета” для позначення текстів цього жанру в народі вживаються назви “знак”, “ознака”, які вказують на доконечну значущість прогнозуючої частини вислову.

Другий підрозділ третього розділу має назву “Синтаксичні особливості українських прикмет”. У ньому йдеться про те, що для паремії, яка побутує в живому мовленні у вигляді різних синтаксичних конструкцій - як складне речення з підрядним місця, часу, підметовою підрядною частиною, із зіставними відношеннями між частинами; складне безсполучникове речення з різнотипними частинами (обумовлене складне речення); просте стверджувальне речення, - домінантною, однак, є конструкція складнопідрядного речення умови, оскільки саме вона найвиразніше відбиває знаковий характер взаємозв'язку прогнозуючої та прогнозованої частин вислову. Прикмети у формі всіх перерахованих вище синтаксичних типів речень досить легко вкладаються в цю універсальну формулу, зазнаючи незначних змін своєї зовнішньої будови. Характерною рисою синтаксичного рівня українських прогностичних висловів є наявність у їх текстах вставних і вставлених конструкцій.

У третьому підрозділі - “Пареміологічні омонімія, синонімія та антонімія в прикметах” - констатується, що прикмета як одиниця пареміологічного рівня може перебувати в омонімічних відношеннях з прислів'ями, мати синонімічні варіанти та “зовнішні” синоніми й антоніми. Омонімія, можлива серед прикмет і прислів'їв, залежить від контексту вживання вислову. Якщо прикмета втрачає свою функціональну й смислову ознаку - прогноз, паремія набуває переносного значення й моделює певну ситуацію, то вона прочитується як омонімічне прикметі прислів'я. Явище синонімії простежується на внутрішньожанровому рівні й характеризується наявністю чотирьох типів синонімічних варіантів прикмет: граматичного, лексичного, лексико-граматичного, синтаксичного. “Зовнішня” синонімія прикмет є поняттям дещо умовним, позначаючи ту ситуацію, коли одній прогнозуючій частині вислову відповідає низка різних прогнозованих частин і навпаки. Проявляється вона на тому ж рівні, що й у загадках: один об'єкт може описуватися по-різному, а відтак одна загадка може мати декілька відповідей. Про “зовнішню антонімію” в прикметах можна говорити лише тоді, коли протилежними в текстах, що ґрунтуються на однакових реаліях, є якісний прояв умови прогнозу та сам прогноз. Той випадок, коли антонімічні прогнози задаються однією тотожною прогнозуючою частиною, в дисертації розглядається як “чутливість” реалій паремії до місцевих та часових особливостей, з одного боку, та як результат різних тлумачень метафоричного характеру, з іншого.

Четвертий підрозділ - “Типологія українських прогностичних паремій” - присвячений аналізу типологічної структури українських прикмет (тобто окремо прогнозуючих і прогнозованих ситуацій). У ньому доведено, що коло об'єктів, які можуть задавати прогноз, є досить обмеженим (7 позицій); ситуації ж, які можуть прогнозуватися, є надзвичайно різноманітними, майже універсальними для всього людства, оскільки завжди стосуються людини - її господарського чи приватного життя. Усі доступні дослідникові тексти українських прикмет на основі реалій, які прогнозують в них майбутнє, запропоновано класифікувати за такими рубриками: 1. Метеорологічні явища; 2. “Поведінка” представників флори; 3. Поведінка тварин, птахів та інших представників фауни; 4. Людина: а) фізіологічні прояви, б) ненавмисна поведінка; 5. Дії інших людей; 6. “Поведінка” матеріальних предметів та об'єктів культурного оточення людини; 7. “Поведінка” міфологічних істот. Класифікацію прогнозованих ситуацій у прикметах доцільно побудувати на основі виділення двох категорій (І, ІІ) за ознакою наявності/відсутності конкретизації сфери реалізації прогнозу. Таким чином, група прикмет, прогнозована частина яких не має такої конкретизації, вказуючи лише на позитивний чи негативний характер прогнозу, виокремлюється як самостійна. Інша категорія прогнозованих частин, яким властива конкретизація сфери реалізації прогнозу, підлягає розчленуванню на дві групи з подальшим їх розподілом на підгрупи: 1) прикмети, що прогнозують явища, важливі для господарської діяльності людини: А) метеорологічні прогнози; Б) прогнози на рослинну врожайність; В) прогнози на тваринницьке господарство (ця група висловів, більшість текстів якої побудована за принципом “природа - природа”, в науковій літературі отримала назву календарних, або природних прикмет); 2) прикмети, прогнозуючі частини яких надають інформацію про приватне життя людини: А) народження; Б) весілля та подружнє життя; В) смерть, поховання; Г) зовнішність людини; Ґ) фізичний стан (здоров'я); Д) вдача, характер людини; Е) настрій; Є) матеріальний достаток (багатство/бідність); Ж) контакти з іншими людьми; З) зміни в людському житті; И) трудова діяльність людини, захоплення; І) нещастя в приватному й колективному житті людини; Ї) потойбічне існування. Інформація прогнозованих частин українських прогностичних паремій, стосуючись найрізноманітніших сфер людського життя в його розмаїтих проявах та нюансах, досить важко вкладається в будь-яку вичерпну схему, оскільки окреслені нами ключові позиції можна деталізувати і далі. Тому при укладанні матеріалу до спеціальних пареміографічних збірників у дисертації пропонується систематизувати тексти за сімома рубриками прогнозуючих частин прикмети, реалії яких надалі будуть класифікуватися в алфавітному порядку за видовими назвами. У кінці кожної паремії варто наводити індексаційний номер І, ІІ, а для останнього ще й алфавітну нумерацію ключових позицій (1 А-В) чи (2 А-Ї). Таким чином, подача текстів прикмет буде відповідати як запитам шукача певної реалії, що задає прогноз у прикметі, так і запитам шукача певної прогнозованої ситуації.

Характер взаємозв'язку прогнозуючої і прогнозованої частин прикмети в дослідженні названо не часовим чи причинно-наслідковим, як на тому наполягають більшість фольклористів, а знаковим. Адресантами повідомлення в прикметі є об'єкти й суб'єкти навколишнього світу, поведінка яких описується в прогнозуючій частині вислову. Адресат повідомлення в прикметі умовно відсутній, адже будова текстів цього жанру така, що будь-який носій традиції може застосувати формулу до певної ситуації свого власного життя. Видові назви реалій у прикметах визнаються одним із визначальних показників різниці між висловами різних народів.

У п'ятому підрозділі третього розділу - “Художні засоби виразності в українських прикметах” - розглядається специфіка зображально-виражальних засобів прогностичних паремій. Визнається, що прикмети є одним з архаїчних жанрів фольклору, а тому основний їх фонд - це прозові твори з прямими компонентами. Однак аналіз порівняно невеликого масиву українських прикмет (переважно календарного характеру) довів, що цим висловам притаманна своєрідна система тропів та прийомів, чільне місце серед яких належить порівнянню, гіперболі, традиційній метафорі, синекдосі, стилістичним прийомам тавтології та паронімії. Тому доцільно говорити про те, що однозначно називати тексти прикмет нехудожніми, неестетичними, не можна.

У шостому підрозділі - “Ритміко-інтонаційна специфіка жанру” - увагу зосереджено на ритміко-мелодійних особливостях українських прикмет. Тут зазначається, що переважна частина текстів цього жанру належить до прозових творів і лише порівняно незначний масив паремій має віршовану форму. Такий тип побутування прикмет свідчить, що запам'ятовування практично важливої інформації носіями усної традиції не було пасивним - в ньому була присутня значна частка творчої ініціативи, яка спрямовувалась у бік загострення смислової виразності відповідно до форми вислову. Дослідник визнає, що ключовим елементом віршування такої категорії українських прикмет є римування кінцевих компонентів двох сумірних (прогнозуючої й прогнозованої) частин тексту. Рими українських прикмет вирізняються різноманіттям, багатством і широким діапазоном співзвуч. Отже, варто говорити про те, що українські прикмети користуються певним колом виражальних засобів і мають віршовану структуру, а тому є підстави розглядати їх як художні твори.

Четвертий розділ дисертації - “Взаємодія прикмет з іншими жанрами українського фольклору” - складається з трьох підрозділів. У ньому доводиться, що з іншими фольклорними жанрами прикмети єднають досить міцні зв'язки.

Перший підрозділ цього розділу - “Трансформаційний тип варіювання у колі паремій” - ілюструє здатність прикмети переходити в розряди таких висловів, як господарська рекомендація, приказка, формула інтерпретації реальних явищ, текст магічної дії, побажання, прокляття, клятва, примовка, гадальна паремія, загадка. З'ясовується, що в процесі цього переходу прикмета змінює свою основну диференційну ознаку й зазнає таких змін зовнішньої структури: 1) додавання певних побічних елементів; 2) втрата певних елементів - тобто скорочення вислову; 3) заміна певних елементів; 4) перестановка тих чи інших елементів усередині паремії.

Другий підрозділ четвертого розділу - “Прикмети і неказкова проза” - складається з двох параграфів. У першому з них запропоновано наше бачення розгортання паремії-спостереження в календарну прикмету, а далі - в один із видів неказкової прози, що також засвідчує спроможності прогностичного вислову до варіювання. Процес переходу паремії в сюжетно організовану оповідь не завжди відбувається шляхом послідовного однолінійного накопичення змін, однак ключовий елемент певного розряду текстів з потенційними можливостями дешифрування (в нашому випадку слово “стрітення”) дозволяє запропонувати розгляд цієї “процедури” від етапу “зустрічі” погодних умов і “змагання” між ними, що забезпечує певний прогноз на майбутнє, до етапу словесного “двобою” персоніфікованих образів зими і літа (весни). У наступному параграфі цього підрозділу увагу зосереджено на розгляді тієї категорії народних оповідань, що мають на меті підтвердження достовірності прикмет. Доведено, що вони ілюструють не просто певний різновид народної прози, за допомогою якого прагнуть переконати слухача в істинності уявлень сільської спільноти (віри в прикмети), а й дають можливість простежити специфіку вплітання прогностичних паремій у контекст мовленнєвого потоку, подібно до того, як це природно відбувається в розмовному стилі.

Останній підрозділ четвертого розділу має назву “Прогностичні паремії в контексті української народної пісні”. Аналіз зразків народнопісенної творчості українців засвідчив спроможність жанру прикмет знаходити своє втілення у структурі української народної пісні. Цей процес, як показують розглянуті в дисертації твори, є явищем вторинним і має досить різний характер: від майже незмінного включення тексту прогностичної паремії в контекст пісні до її трансформованої в приказку реалізації. Однак у переважній більшості випадків взаємодії текстів прикмет і народної пісні прогностичний вислів адаптується до останньої, піддаючись впливу її поетики та збагачуючись пісенними художніми засобами.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження українського фольклорного матеріалу дозволяє не лише звернути увагу науковців на прикмети як на феномен усної народної творчості, але й визначити їх місце серед інших фольклорних явищ.

Підтримуючи позицію російського фольклориста Б.Путілова в тому, що категорією найбільш загального розряду в розподілі та групуванні фольклорних одиниць виступає “галузь”, термін “прикмета” розглядається як жанр у контексті родового поняття “паремія”, що входить до складу “фольклору мовленнєвих ситуацій”.

На думку дослідника, прикмета - це паремійний жанр фольклору, представлений короткими клішованими висловами двочленної структури “Якщо є (було, буде) А, то буде В” з домінантною прогностичною функцією, які відображають процес спостереження ознак навколишнього світу і виведення з них прогнозу на майбутнє.

Перші згадки про віру людей у прикмети зустрічаються ще в ранніх пам'ятках давньої східнослов'янської літератури. Досить великий масив цілісних текстів прикмет зафіксований у господарських та лікарських порадниках, календарях, перекладній відреченій літературі ХVІ-ХVІІІ століть. Однак говорити про історію публікації текстів прикмет як фольклорних форм можна лише стосовно початку ХІХ ст., коли з'являються в усьому слов'янському світі й зокрема в Україні перші фольклорні збірники.

Загалом публікацій ХІХ-ХХ ст., що містять тексти українських прикмет, налічується досить багато: це збірники фольклорні, фольклорно-етнографічні та окремі добірки прикмет популярного характеру. У ході огляду цих публікацій з'ясувався двоїстий підхід збирачів усної народної словесності до розуміння явища прикмети. З одного боку, фольклористи сприймають її як паремійний різновид, що потребує збереження своєї словесної форми, а з іншого - як вірування, котре його не потребує.

Історію дослідження прикмет у східнослов'янських народознавчих студіях назвати плідною, виходячи з її результатів, не можна. Саме той факт, що позиція прикмет серед інших паремійних жанрів була “неузаконеною”, аналіз їх текстів майже не проводився. Поодинокі зауваги щодо прикмет як фольклорного феномена знаходимо в роботах І.Снєгирьова, В.Даля, Ф.Буслаєва, О.Афанасьєва, П.Іващенка, М.Сперанського, В.Перетца, В.Василенка, О.Смоленського та інших. У ХХ ст. прикмети до наукового обігу майже не залучали. Роль теоретично-методологічного підґрунтя для вивчення паремійних форм фольклору відіграла структурно-типологічна “теорія кліше” Г.Перм'якова 70-х рр. ХХ ст. Однак і після цього прикмети, на жаль, не стали предметом пильної уваги фольклористів.

У дисертації прикмети виокремлюються з-поміж інших жанрів українського фольклору на основі зіставлення їх із функціонально та структурно близькими фольклорними явищами. Шість диференційних ознак - поетика, структура тексту, функція, спосіб отримання інформації, характер відображення дійсності, позиція адресанта/адресата повідомлення - дозволяють стверджувати, що тексти сновидінь та гадань є відмінними від прикмет фольклорними жанрами. Воднораз для розрізнення паремійних жанрів фольклору визначальними є такі ознаки, як функція та поетика/структура тексту.

Синтаксичні особливості прогностичних паремій полягають у тому, що домінантною мовною конструкцією, у формі якої побутують прикмети, є складнопідрядне речення умови. Всі інші синтаксичні типи речень, у яких оформлюються тексти цього жанру, досить легко вкладаються в цю універсальну умовну формулу. Специфічною рисою українських прикмет є наявність у їх текстах вставних і вставлених конструкцій.

Здатність мати омонімічні відношення з прислів'ями, синонімічні варіанти та “зовнішні” синоніми й антоніми - характерна особливість жанру прикмети.

Аналіз типологічної структури українських прикмет дозволив стверджувати, що сім типів прогнозуючих частин прикмети можуть задавати прогноз і дві категорії прогнозованих частин за ознакою наявності/відсутності конкретизації сфери реалізації прогнозу можуть указувати на його характер. При укладанні матеріалу в спеціальні пареміографічні збірники у дисертації пропонується систематизувати тексти за сімома рубриками прогнозуючих частин прикмети, реалії яких надалі будуть класифікуватися в алфавітному порядку за видовими назвами. У кінці кожної паремії має бути наведено індексаційний номер прогнозу.

Із дослідження художніх засобів та ритміко-інтонаційних характеристик українських прикмет випливає, що однозначно називати ці тексти нехудожніми, неестетичними не можна. Прикмети - архаїчний жанр фольклору, а тому основний масив їх текстів є прозовими творами з прямими компонентами. Однак поряд з основним фондом прогностичних паремій існує порівняно невелика й тематично обмежена група текстів, яким властива своєрідна система зображально-виражальних засобів та римування кінцевих елементів двох сумірних (прогнозуючої та прогнозованої) частин вислову. Саме в останніх уживаються такі тропи, як порівняння, гіперболи, синекдохи, традиційні метафори, стилістичні прийоми тавтології та паронімії. Рими українських прогностичних паремій вирізняються різноманіттям, багатством та широким діапазоном співзвуч.

Трансформаційний тип варіювання у колі українських паремій ілюструє здатність прикмети переходити в інші споріднені паремійні жанри. Розгортання прогностичної паремії в наративні форми, а також її здатність побутувати в контексті народної пісні, адаптуючись до останньої, вказує на великі генеративні можливості прикмети.