Біографічний міф митця початку ХХ століття в романі "Доктор Фаустус" Т. Манна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського

УДК 781.1+82-31(430):008

Біографічний міф митця початку ХХ століття в романі “Доктор Фаустус” Т. Манна

17.00.01 - Теорія і історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Пюра Ірина Володимирівна

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії і історії культури Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Міністерства культури і мистецтв України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО Марина Романівна, Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, кафедра історії зарубіжної музики та кафедра теорії і історії культури

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор СКУРАТІВСЬКИЙ Вадим Леонтійович, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого;

кандидат мистецтвознавства, доцент ДЯЧКОВА Олена Анатоліївна, національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, кафедра історії музики етносів України та музичної критики

Провідна установа: Одеська державна консерваторія ім. А.В. Нежданової, кафедра історії музики та музичної етнографії.

Захист відбудеться “26” березня 2003 року о 15.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського за адресою: 01001, Київ, вул. Архітектора Городецького, 1/3.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.

Автореферат розісланий “_22_” _лютого_2003 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент І.М. Коханик.

біографічний міф манн постромантизм

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми. Протягом ХХ століття активно формується тенденція розгляду художньої культури як цілісності, як великого Тексту, де окремі ланки взаємодіють за принципом інтертекстуальних діалогів. Закономірно, що всеохоплюючий синтез “різного” існує не лише у теоретичному плані, а реалізується в рамках художніх творів. Найяскравішим зразком втілення цього великого Тексту стає роман “Доктор Фаустус” (1947) Т.Манна, який особливо важливо розглянути не як іманентний художній текст, а як унікальну спробу перетину тенденцій, що йдуть від самого життя і втілюються в художньому образі.

У романі Т.Манн відтворює творчу долю митця першої третини ХХ століття. Моделюючи життєвий шлях Леверкюна, письменник використовує оригінальний метод монтажу, де найяскравіші “міфічні кліше” (Т.Манн) стають реаліями вигаданої біографії. Віртуозно змішуючи реальні факти й вигадку, автор створює ілюзію самобутньої дійсності. Вигаданий герой не тільки вбирає характерні риси низки конкретних біографій, а й стає уособленням певної культурологічної проблеми - процесу народження і функціонування біографічного міфу як особливого феномену, а також його впливу на cоціум та реальні долі митців.

Тенденція міфологізації життєвого шляху як відображення неоміфологізму ХХ століття генетично пов'язана ще з епохою романтизму. Уже на початку ХІХ століття Е.Т.А.Гофман створює художній образ капельмейстера Крейслера - персонажа-символу, що стає зразком постаті романтичного митця. Таким чином письменник моделює у своїх творах далекий від буденності стиль життя митця-романтика. Інспірована пошуками всіх ранніх романтиків ідеалізація та символізація подібного образу, зацікавленість його долею призводять до подальшої самоміфологізації життя реальних творців, яки належать уже до іншої культурної епохи. У постромантичну добу самі митці, відштовхуючись від уявлень про певний художній зразок біографії видатної особистості, творця, прагнуть до підкорення цим уявленням подій власного життя, свідомо провокують біографічні сюжети, щоб створити певний образ-маску. При цьому такий образ не є наслідуванням заданого романтиками зразка, а його суттєво трансформованим варіантом, інколи навіть повним запереченням. Так виникає у французькій культурі другої половини Х1Х століття символ “окаянного поета”.

З митця як такого біографічний міф розповсюджується на виняткових геніїв людства, життя яких будується за їх власним сценарієм як унікальне. Так народжується ніцшеанський міф, парадокс якого полягає у розповсюдженні його впливу на подальше міфотворення. Алгоритм, заданий Ф.Ніцше, впливає на функціонування біографічного міфу у складних умовах нової епохи. Закономірно, що при створенні образу вигаданого композитора Адріана Леверкюна, Томас Манн адаптував і певні риси образу бунтівного філософа-відлюдника.

Таким чином, відмічаємо динаміку невпинного процесу, де характер часу, відбитий у його творчих здобутках, трансформований в уяві сучасників і по-своєму сприйнятий послідовниками, формує стиль життя і творчого шляху митця. Так виникає й кристалізується біографічний міф епохи - як комплекс ідей, що функціонують у суспільній свідомості, формують уявлення про видатну особистість і стають алгоритмом життя непересічних творців у певний історико-культурний період. У вивченні цього явища і полягає актуальність запропонованого дослідження.

Протягом ХІХ - першої третини ХХ століття відмічаємо кілька стадій функціонування біографічного міфу в культурі. Спочатку сам митець, випереджаючи реалії часу, створює узагальнюючий художній образ, який ніби стає у житті сучасників і навіть у свідомості наступних поколінь багатозначним символом і зразком для наслідування. При зміні епох цей художній зразок починає формувати реальні біографії, однак сам при цьому суттєво трансформується, гіперболізуються або відкидаються його окремі риси. Таким чином на другій стадії на перший план виходить тенденція до самоміфологізації життєвого шляху та образу митця. Поряд зі спланованими сценаріями життєвих подій, підкорених існуючим у свідомості типологічним зразкам, компоненти цього міфу фіксуються у щоденниках, на сторінках спогадів, у листах та інших автобіографічних джерелах (пригадаємо як один з найяскравіших прикладів “Щоденник одного генія” С.Далі). Згодом образи, нібито створені самим життям, підлягають вторинній художній обробці у різножанровій біографічній літературі: нарисах, портретах, повістях та романах, героями яких виступають реальні творці власних міфів, зафіксованих і у їхніх біографіях, і у самій творчій спадщині. Так починається третя стадія функціонування біографічного міфу, де він виступає темою різноманітних інтерпретаторських варіацій.

Щодо роману Томаса Манна, то у ньому відбито четверту стадію цього процесу. Хоч центральним героєм тут не є реальний митець, але монтажний метод пов'язує цей образ навіть не з однією, а з кількома реальними біографіями, конкретні деталі яких є, за свідомим задумом автора, пізнаваними. Ось чому образ Адріана Леверкюна відбиває найтиповіші риси біографічного міфу “епохи кінця”, яка сприймалась як період небувалої кризи світогляду, загибелі культури, краху європейського духу.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках наукової тематики кафедр історії зарубіжної музики та теорії і історії культури Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. Воно включено до Перспективного тематичного плану науково-дослідної роботи Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського на 2000-2006 рр. ( тема № 16 “Музичне мислення: історія і теорія”). Тема затверджена на засіданні Вченої ради Національної музичної академії України ( протокол № 3 від 25.01.2002 р.)

Об'єктом дослідження стає постать творця та функціонування його образу в європейській культурі Х1Х-ХХ століть, а предметом - феномен біографічного міфу митця першої половини ХХ століття і специфіка його втілення в образі головного героя роману “Доктор Фаустус” Т.Манна. Біографія вигаданого письменником композитора Адріана Леверкюна аналізується у зіставленні з реальними біографіями його прототипів, попередників та сучасників. Це стає підтвердженням стадіальності процесу формування та розвитку біографічного міфу, складові якого відтворено у романі.

Матеріалом дослідження є насамперед творчість композиторів-новаторів ХХ століття, публіцистичні роботи Т.Манна, листи і коментарі письменника, а також літературні твори романтиків, де в образі героя-музиканта втілено основні ідеї епохи (В. Вакенродер і Е.Т.А. Гофман), біографічні нариси про життя прототипів і сучасників А.Леверкюна, філософські праці С.Кьєркегора, Ф.Ніцше, О.Шпенглера, критичні статті Т.Адорно. Для осмислення естетичних поглядів, а також конкретних витоків вигаданих музичних творів Леверкюна у дослідженні звертаємось до робіт А.Дюрера, до “Народної книги” І.Шписа, цитованих у романі музичних творів Л. ван Бетховена, до споріднених за тематикою з творчістю Леверкюна творів Д.Шостаковича, О.Мессіана, А.Шнітке.

У роботі обрано комплексний історико-культурологічний підхід, що включає великий шар філософсько-історичного матеріалу, у поєднанні з детальним аналізом ролі музики у романі, виявленням реальних прообразів персонажів та ситуацій, відтворених у літературному тексті, а також розкриттям широкого спектру його інтертекстуальних зв'язків. Узагальнююче поняття “біографічний міф митця” у дослідженні обґрунтовується за допомогою синтезу філософських, естетичних, соціокультурних і музикознавчих ракурсів.

Метою дослідження є аналіз процесу становлення феномену біографічного міфу митця в романтичній літературі, його змін у постромантичну добу, що дає підстави для визначення рис біографічного міфу митця кризової “епохи занепаду”. Образ героя роману Томаса Манна розглядається у дослідженні як підсумок цього тривалого процесу. Реалізація поставленої мети передбачає основні завдання:

з'ясування витоків біографічного міфу у романтичній літературі;

обґрунтування тези про самоміфологізацію біографій митців постромантичної доби на прикладі постаті Шарля Бодлера;

зіставлення образу А.Л еверкюна з біографічними портретами його реальних прототипів і сучасників і виявлення на цій основі особливостей монтажного методу письменника;

визначення ролі музичних символів у романі;

виокремлення з тексту роману вигаданої біографії і її виклад як реальної у контексті основних ідей часу;

виявлення значення двох останніх творів А. Леверкюна як перетину найгостріших проблем мистецтва ХХ століття.

Роману “Доктор Фаустус” Т.Манна присвячена велика кількість наукових праць. Однак дослідження М. Кургінян, А. Русакової, А. Федорова, С. Апта та інших мають літературознавчий характер і зорієнтовані на аналіз художніх прийомів, фабули, історичних передумов появи твору. Постать Леверкюна як уособлення найважливіших мотивів біографічного міфу епохи у цій літературі не розглядається. Наукове поняття “біографічний міф” запозичене із праць сучасного дослідника Карена Свасьяна, скоріше творця міфологізованих портретів героїв своїх наукових розвідок, ніж теоретика біографічного міфу.

Наукова новизна одержаних результатів:

доведено існування феномену біографічного міфу;

виявлено шляхи його становлення й функціонування у культуротворчих процесах романтичної та постромантичної епох;

установлено вирішальний вплив біографічного міфу “епохи занепаду” на задум та творчий метод, використаний у “Докторі Фаустусі” Томаса Манна;

розкрито роль музичних символів у побудові вигаданої біографії героя роману;

доведено узагальнююче й синтезуюче значення відібраних письменником деталей біографії його героя на основі її реконструкції та зіставлення з історичним контекстом;

· визначено універсальні риси леверкюнівського міфу;

· доведено перегук ідей та образів роману з творчістю композиторів -сучасників письменника та вплив “Доктора Фаустуса” на наступне мистецьке покоління.

Методологічною базою дослідження стали культурологічні погляди Т. Манна, викладені в його листах і статтях; концепції кризи європейської культури в роботах Ф. Ніцше, Г. Зіммеля, О. Шпенглера, Н. Бердяєва, И. Хейзинги, Т. Адорно, К. Свасьяна; розробки проблеми інтертекстуальних діалогів у працях Р. Барта, У. Еко, Ю. Лотмана; наукові розвідки невичерпної фаустіанської теми; а також сучасні дослідження з історії і теорії культури вітчизняних і зарубіжних авторів, зокрема, Т. Гуменюк, Л. Левчук, Л. Неболюбової, В. Панченко, В. Скуратівського.

Практична цінність роботи. Результати і методи дослідження можуть бути використані у спеціальних курсах теорії та історії культури, історії музики, історії літератури; концептуально збагатити лекції і творчі роботи культурологічної спрямованості в освітніх закладах мистецтв різних рівнів акредитації.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедр історії зарубіжної музики, а також теорії та історії культури НМАУ ім. П.І.Чайковського. Основні положення дисертації були представлені в публікаціях і тезах виступів на наукових конференціях:

“Музика і Біблія”. Міжнародна наукова конференція. НМАУ ім. П.І.Чайковського. Київ. 1998.

“Сучасне музичне мистецтво: проблеми наукової та виконавської інтерпретації”. Науково-практична конференція НМАУ ім. П.І.Чайковського. Київ. 1999.

Матеріали виступів надруковані. Матеріали дисертації опубліковані у чотирьох статтях, три з яких у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація обсягом 150 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел зі 127 позицій.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено предмет дослідження і його мету, вказано на наукову новизну і практичну цінність роботи.

Розділ I “Феномен “одвіку згасаючої біографії” як відображення кризи європейської культури” присвячений дослідженню стилю життя вигаданого німецького композитора першої третини ХХ століття Адріана Леверкюна як втілення домінуючого біографічного міфу епохи.

У Підрозділі 1. 1. “Крейслер - Леверкюн. Історія модуляцій біографічного міфу” крізь призму художніх образів досліджується динаміка змін домінуючих характеристик типу митця протягом ХIХ - середини ХХ століття.

Першими ідею типізації життя митця випробовували ще німецькі романтики, які ототожнювали його постать з образом музиканта, композитора. Новела про життя композитора Йозефа Берглінгера В.Вакенродера (1798) - яскрава спроба змоделювати творчу біографію, відтворити стиль життя творця, де відбиваються основні прикмети епохи ранніх романтиків. Згодом у німецькій літературі з'явився образ гофманівського ентузіаста. Усе життя Е.Т.А. Гофман шліфував риси свого героя, ретельно відтворював романтичну мрію про долю митця. Життя капельмейстера Крейслера стало втіленням біографічного міфу епохи, парадигмою формування доль цілого покоління. Протягом століття видатні митці (Р. Шуман, І. Брамс, Г. Малєр та інші) вдивлялися у гофманівське дзеркало в пошуках рятівної внутрішньої спорідненості. Однак з часом це ставало все важче, бо дійсність уже формувала новий стиль життя - біографічний міф декадансу.

Одним із перших інтуїції нового міфу відчув і відтворив Р.Вагнер у відродженому романтиками образі легендарного Тангейзера. Митець у Вагнера - це фаустівська натура, яка не знає спокою, невпинно пізнає радощі і туги життя, усі таємниці всесвіту. Герой постійно жадає щастя, насолоди, успіху, однак таки залишає “блаженний грот”, бо не менше потребує страждання. Так поступово визріває символічна ідея відчуття “радощів у проклятті”. Тепер головна трагедія, той необхідний розлад, конфлікт доброго і злого відбувається в душі митця, і саме це стимулює творчість.

Образ Леверкюна стає фінальним акордом змін біографічного міфу ХIХ століття. Його доля - це вирок ілюзіям романтиків, розплата за фаустівські поривання і осяяння великої епохи.

Лінія Берглінгер - Крейслер - Тангейзер - Леверкюн плавно модулює від томління за Ідеалом - через дію в ім'я Ідеалу - тугу за Ідеалом - до катастрофи, відсутності цього Ідеалу (“Бог помер”); від жагучого поклоніння піднесеній мрії - через роздвоєння на піднесене і демонічне - до повної переваги демонічного; від почуття, натхнення, імпровізації - через єдність у настрої душі й у послідовності думки - до раціо, вистражданості, безпліддя.

Підрозділ 1. 2. “Біографічний міф епохи “кінця” в інтерпретаціях ХХ століття”. Щоб виявити узагальнюючі універсальні риси образу Леверкюна, доречно звернутись до міфологізованих портретів його реальних прообразів - Ш. Бодлера у трактуванні Ж.П. Сартра, Ф. Ніцше в роботах Т. Манна, а також до більш пізніх версій образів Ф. Ніцше і О. Шпенглера в нарисах К. Свасьяна.

Ш.Бодлер став для багатьох сучасників і послідовників живим втіленням образу митця декадансу. У своїх листах до матері, автобіографічних записах поет усе життя ретельно створював свій образ, писав сценарій своєї долі. Як пише Ж.П.Сартр, він сам усе вигадав: борги, сифіліс, негритянку, родинну раду, холодних красунь, велике місто, нереальні втечі, саме він був режисером своєї історії - “історії повільного і надзвичайно болісного розпаду”. “Людина-безодня”, несамовитий “співець Зла”, благородний “аристократ Зла”, з його тяжінням до маргінальності, до всього надзвичайного, до холодного і витонченого - це все Бодлер. Саме він поєднав у собі розпутство і мораль, відчуження і мрії про родину, бездіяльність і провокування активності, замкненість і нереальні подорожі. Леверкюн багато в чому наслідує цей образ, бо й він одинокий аскет, закоханий у бордельну німфу; богослов, який продає душу заради натхнення; творець, що зневажає публіку; пророк, який ховається від життя. Однак доведені до крайнощів мотиви декадентського міфу в образі Леверкюна значно видозмінюються, багато в чому завдяки образу Ф.Ніцше.

“Доктор Фаустус” часто називали “романом про Ніцше”. Блискуча, загадкова, доля Ф.Ніцше, яка не підлягає трафаретам, у всі часи привертала увагу численних інтерпретаторів. Так з'являвся Ніцше символістський, соціал-націоналістичний, “підпільний” післявоєнний - і наш, реабілітований, розполітизований, розтиражований. Кожний рівень міфологізації акцентував в образі нові деталі. В епоху краху ідеалів життєвий сценарій Ніцше для багатьох ставав еталоном, єдиним засобом виправдати своє призначення. Герой Т.Манна запозичує ніцшевське дитинство “маленького пастора”, модель світосприйняття крізь призму провінційного Наумбурга-“Кайзерсашерна”, невдалий шекспірівський сценарій залицяння; і далі, вже свідомо копіює ніцшевську схему: аскеза, гординя, гра, хвороба як патологія, холод, відчуження, саморуйнування, жертва. Ці базові координати леверкюнівського міфу поповнює постать реального сучасника Леверкюна О.Шпенглера.

Усі риси-символи, такі як самотність, рефлексія, страх, відсутність життя, тільки інсценування в капсулі свого Я, приховування під масками чужих доль - це лише умови, в яких реалізується ніцшевський заклик увібрати в себе всю історію Європи і нанести контрудар. Шпенглерівським контрударом стає “найсвоєчасніша книга” (К.Свасьян) “Закат Европы” (1918). Контрударом Леверкюна - створена того ж року кантата “Апокаліпсис”. Усе життя до того - тільки визрівання страшного пророцтва “занепаду”, “кінця”. Однак далі шляхи вигаданого і реального сучасників розходяться. Леверкюн обирає шлях, націлений у майбутнє.

Збіг чи резонанс домінуючих рис вивчених портретів свідчить про існування деякої абстрактної моделі, основи біографічного міфу, у рівнянні на яку автори будують образ генія тієї епохи, а також дозволяє виявити універсальні риси біографії Леверкюна.

У Підрозділі 1. 3. “Тип митця епохи “кінця”. Основні мотиви леверкюнівського міфу” пропонується комплекс універсальних характеристик маннівського героя. Головними з них є страх перед життям, відчуження у формі інтелектуального чернецтва і хворобливої патології, потреба вічного самокатування-рефлексії - звідси вимученість, незадоволеність, вичерпаність, утома. Ідея рефлексії, що веде до безпліддя, стає розплатою за декадентське поклоніння штучному, пристрасть до геометрії, бодлерівський культ холоду, острах виявитись почуттєвим і сентиментальним. Тінь умоглядності лежить на всіх творах Леверкюна, основу яких складає “розрахунок, зведений у таємницю”.

Страшні передчуття, усвідомлення власного безсилля перед майбутнім компенсується повною свободою дії в минулому. Романтичний культ Старих Майстрів перетворюється в розправу з дорогими ідеалами, помсту за юність, що спізнилася до розквіту культури. Жадання неповторності веде до антитворчості, витонченого глузування, пародії.

Істотно змінюється і романтична ідея подвійності, приймаючи небезпечний характер двозначності. Звідси ідея амбівалентності будь-якого явища, а також гра смислами як головний творчий метод.

Розділ II. “Творчий міф співця Занепаду” присвячений аналізу творчого шляху А.Леверкюна і складається з двох підрозділів.

У Підрозділі 2. 1. “Музика реальна і вигадана в романі “Доктор Фаустус” Т.Манна” розкривається специфіка втілення типу митця епохи “кінця” в образі музиканта, композитора; розглядаються музичні аспекти маннівського монтажного методу; виділяється використаний у романі унікальний метод створення псевдорецензій неіснуючих творів.

У зверненні до реальних музичних творів, історичних подій, пам'ятних місць автор бездоганно дотримується точності деталей в описі становлення особистості Леверкюна. Так створюється ефект правдоподібності змодельованої біографії.

За волею письменника Леверкюн - композитор, як і будь-хто з його реальних сучасників, живе музичним життям своєї епохи. На сторінках роману є понад вісімдесят імен Майстрів європейської культури від XVI до середини ХХ століття. Уся панорама імен символізує культуру, що сама породжує, навчає, формує творця свого Занепаду. З одного боку, це надає долі Леверкюна загальноєвропейського й епохального характеру, створює ілюзію документальності, з іншого - ілюструє перевантаженість культури, непосильний прес знання, під яким композитор втрачає волю.

Кожне ім'я композитора, кожен твір або засіб композиторської техніки символізується, поповнюючи картину зів'янення й “кінця”. Так, відправним пунктом “згасаючої біографії” стає як символ пізнього стилю остання соната Л. ван Бетховена, пафос “кінця” якої, поповнюючись сторінками романтичної класики, розквітає в полотнах “Тристана” і “Парсифаля” Р.Вагнера. Постійні музичні алюзії насичують роман глибоким підтекстом. Звідси виникає відчуття, що твір “звучить”, і на тлі інтонацій давно знайомих починають ілюзорно звучати і створені фантазією письменника опуси А.Леверкюна.

Протягом життя вигаданий композитор пише чотирнадцять творів. І дуже важливо, що унікальні квазірецензії Т.Манна не обмежуються відбиттям емоційного наповнення цих творів, а в дусі часу ретельно окреслюють особливості технології створення леверкюнівських опусів, деталі структури, оркестрування, принципи тематичного розгортання. Так створюється ефект реального існування творчої спадщини Леверкюна.

Підрозділ 2. 2. “Адріан Леверкюн. Мистецтво розпачу” являє собою квазінаукову біографію, де вигаданий композитор представлений як реальний, і еволюція його становлення досліджується з позицій сучасної йому реальної дійсності.

Увесь шлях Леверкюна націлений на пророцтво кінця, загибелі європейської культури. І для письменника особливо важливо, як саме крок за кроком був пройдений цей шлях, як від твору до твору варіювалася і визрівала страшна ідея “Apocalypsis”. Пісні на слова Данте, Верлена і Блейка, опера на сюжет Шекспіра, космогонічна симфонія “Дива Всесвіту”, лялькова опера - одна за однією змінюються маски: експресіоністичний жах і псевдопримітивна веселість, витончене глузування і холодна екзальтація, щоб наприкінці показати справжнє обличчя - зірвати фальшиві маски і вийти з гри, за Ніцше, розп'ятим.

Усе життя А.Леверкюн сподівається віднайти алгоритм мистецтва майбутнього. Але тривалий час він заглиблений у минуле і постійно сперечається з ним. Під гаслом перманентної революції композитор зводить рахунки з мистецтвом романтиків. Леверкюн не може бути першим, бо боїться набути репутації наслідувача, епігона, тому ретельно уникає природності і простоти. Легкість романтичного експромту, вільна імпровізаційність і спонтанність творчості йому вже не властиві, бо весь творчий процес будується на базі прорахованого теоретичного задуму. Але згодом приходить розуміння, що змінений експромт - це не експромт, антитворчість - це не творчість. Він хоче творити легко і невимушено, але впевнений, що ілюзія почуттів як художній твір уже неможлива. Відчуття, що творчість поступово вичерпується, що на всіх його творах лежить тінь тяжкої муки безпліддя, штовхає композитора у безвихідь, робить його безпорадним перед загальною кризою. Лише останній твір Леверкюна, грандіозний “Плач доктора Фауста”, стає тією жаданою сходинкою, тим кроком каяття, що здійснює так довго очікуваний “прорив”. Холодний розрахунок миттєво перетворюється на експресивний зойк, і з'являється “надія по той бік безнадійності”.

Розділ ІІІ. “Одкровення Леверкюна в діалозі епох” присвячений двом головним сюжетам Леверкюна і їх інтертекстуальним зв'язкам з творами минулого й майбутнього.

У Підрозділі 3. 1. ““Апокаліпсис” А.Леверкюна - А.Дюрера і апокаліптичні мотиви в мистецтві ХХ століття” розвиваємо ідею спільності, наслідування типів митців Осені Середньовіччя і Занепаду ХХ століття.

Звернення до епохи німецької Реформації й ознайомлення з біографічними і творчими міфами М.Лютера і А.Дюрера довело, що леверкюнівський тип, з характерною фізіогномікою співця епохи Занепаду, є сучасною паралеллю символічним фігурам колишніх епох зів'янення і “кінця”. Мотиви, виділені Й.Хейзінгою у міфологізованому образі героя середньовічної Осені, з разючою точністю успадковуються Леверкюном. Серед них “гірка туга”, “життєва втома”, “меланхолія й інтелектуалізм”, “диявольська зарозумілість”, пихатість і “песимізм”, “страх перед життям”. Гра, Вистава життя, як засіб відчуження, теж запозичені з середньовічного міфу. Надзвичайно близькими стають і ідеї, що хвилювали митців перехідних епох.

А.Дюрер (1471-1528), легендарний нюрнберзький майстер Альбрехт, сучасник Ганса Закса, Мартіна Лютера і реального Фауста, фігурує на сторінках роману Т.Манна далеко не випадково. Саме він стає посланцем середньовічної Осені в житті Леверкюна, саме до його творчості звертається Фауст-герой ХХ століття в пошуках натхнення. Майже п'ятнадцять років, що відокремлюють “Апокаліпсис” (1498) і “Меланхолію” (1514) А.Дюрера, блискуче ілюструють, наскільки стрімкими були модуляції у свідомості тієї епохи. Модель Т.Манна теж іде цим шляхом. Але звертаючись до гравюр Дюрера у своєму “Apocalypsis cum figures”, через десять років Леверкюн приходить не до меланхолії, а до плачу безсилля, останнього зойку геніальної долі на порозі “залізного віку”. Трагедією ХХ століття, що відрізняє його від усіх попередніх апокаліптично забарвлених епох стає небачений в історії апокаліпсис духу.

Якщо роботи А.Дюрера відбивали обидві сторони Пророцтва і були сповнені життєвих сподівань, то його інтерпретатор у ХХ столітті А.Леверкюн бачить в Апокаліпсисі лише пророцтво Кінця, Розплати, Одкровення від сатани.

Підрозділ 3. 2. ““Фауст” І.Шпіса - А.Леверкюна. Нові грані вічного образу”. З позицій досліджуваних у роботі аспектів біографічного міфу тут запропоновано пояснення зацікавлення митців ХХ століття текстом “Народної книги”.

Незаперечним свідченням спільності біографічних міфів Леверкюна і героя початку XVI століття стає те, що Занепад XX століття знову спонукає митця вступити на фаустівський шлях. Породжена в умовах середньовічної Осені, шписівська інтерпретація фауст-легенди вбирає основні риси епохи, втілює характерний тип особистості, Людини, що за будь-яку ціну прагне вирватися з полону вмираючої культури заради нових знань, нової волі, нового натхнення. Саме цей життєвий сценарій стає актуальним і своєчасним у нову епоху загибелі ідеалів.

Інтертекстуальний діалог роману Т.Манна з книгою І.Шпіса втілюється на різних рівнях. З одного боку, Леверкюн заново переживає трагедію фаустівської долі, з іншого - Т.Манн багато в чому запозичує метод моделювання біографічного міфу, використовуючи монтажний принцип нанизування міфічних кліше епохи.

Значну роль у побудові образу Фауста у Шпіса відіграє міф Мартіна Лютера. Після смерті Лютера (1546) в акті секуляризації його образу саме Фауст вбирає все небажане, негативне. Шлях Фауста часто відбиває життєвий шлях Лютера в негативі, стає антилютерівським. Діалектична єдність поповнюється символікою спільного міста Віттенберга (за що Шпісові неодноразово дорікали сучасники), розколотого дерева, де обидва герої майже одночасно обирають свій шлях, і навіть біографічними подробицями (які, до речі, наслідує і Леверкюн). Недаремно серед своїх першоджерел Т.Манн вказує на листи М.Лютера.

Незабаром герой Шпіса з негативу часів Реформації відіб'ється в символі Нового часу, заграє новими гранями своєї невичерпної семантики. Але саме акценти, проставлені Шпісом в епоху болісних змін, стануть близькими митцям ХХ століття, бо у трагічній історії Фауста середньовічної Осені вони відчують відбиток своєї особистої долі.

У Підрозділі 3. 3. “Остання сповідь Фауста в кантатах А.Леверкюна і А.Шнітке. Інтертекстуальні аспекти виявлення змісту художнього твору” пропонується оригінальна інтерпретація одного з найпопулярніших творів А.Шнітке з позицій виявлення леверкюнівських алюзій і причин їх появи.

У ретроспективі 30-х років А.Леверкюн (як і О.Шпенглер) усе ще “буркун занепаду”, небезпечний декадент і духовний інтриган, який вплутує у свої ігри Шекспіра і Данте, Верлена і Блейка, цинічно змішує добро і зло, високі почуття і зневажливу іронію. Усе його життя, що націлене на подолання небувалої кризи у мистецтві, по суті стає активним внеском в цю кризу. Але, починаючи з 60-х років, для людей, що відчули всі жахи “залізного віку”, Леверкюн стає не присмерками Європи, а реліктом Європи, невмирущою сторінкою фаустівської культури.

Міф життя Леверкюна виявився надзвичайно близьким митцям нової епохи, тому що покоління шістдесятих активно шукало вихід з тупика леверкюнівської трагедії. Ось чому нова генерація композиторів, так звані “шістдесятники”, захоплено читали роман “Доктор Фаустус” Т.Манна і, приміряючи на себе образ Леверкюна, створювали нові музичні версії знищення світу, особистостей, ідеалів. Але леверкюнівський міф, як і століття тому образ Крейслера, стає лише мрією в умовах нової епохи.

А.Шнітке згадує, що читав “Доктор Фаустус” як мінімум п'ять разів. Звідси неодноразові переклики з ідеями роману Т.Манна у творах композитора різних років.

Робота над кантатою “Історія доктора Іоганна Фауста” (1983) стає творчим осмисленням долі митця XX століття. Крізь призму Леверкюна А.Шнітке може побачити у Фаусті нові, сучасні риси. Не випадково реальний композитор, як і його вигаданий попередник, створює кантату про Фауста, звертаючись до сцени Сповіді і Загибелі героя в книзі І.Шпіса. Однак А.Шнітке не прагне реально озвучити вигаданий Т.Манном твір. Творчий альянс унікальної якості реалізується на іншому рівні - весь текст роману про життя і трагедію Фауста XX століття впливає на трактування образу Фауста у Шнітке. Адже кантата про Фауста Леверкюна - це вершина значеннєвої драматургії роману, виражена у звуках доля цілого покоління. Це сумний фінал одвіку згасаючої долі, останній плач, крок каяття, який виражає весь трагізм пориву, що не відбувся.

Центральним моментом, що поєднує думки А.Шнітке і Т.Манна, стає діалектика Добра і Зла. XX століття стирає грані антиномій, і Зло часто не розпізнати. Символом Зла в мистецтві для Шнітке стає шлягер, як вершина стереотипізації думок, загибель індивідуальності. Світ, що втратив свого героя - от що змушує композитора шукати опору в Леверкюнівському міфі.

Висновки

Тип митця-романтика активно розробляється в німецькій літературі першої половини ХIХ століття. У новелі про життя композитора Йозефа Берглінгера В. Вакенродера (1798) вперше представлено героя, в образі якого сфокусовані всі основні пошуки епохи ранніх романтиків. Символом романтизму, втіленням романтичної мрії про стиль життя митця стає герой Е.Т.А. Гофмана капельмейстер Крейслер.

Із другої половини ХIХ століття сформований у літературі тип митця-романтика трансформується в реальних долях. Стиль життя гофманівського ентузіаста стає ілюзією. Дійсність формує новий тип - тип митця декадансу. Його уособленням для наступних поколінь стає Шарль Бодлер.

Свідоме рівняння на сталий культурно-історичний тип призводить до самоміфологізації життя митців, які часто інсценують свою долю, моделюють свій бажаний образ. Так виникає поняття “біографічний міф”.

Численні інтерпретатори активно розвивають інсценований митцем образ. Так біографічний міф неодноразово набуває форм науково-дослідницького нарису.

Початок ХХ століття, епоха небувалої кризи європейської культури, породжує новий стиль життя генія, новий біографічний міф.

В образі німецького композитора першої третини ХХ століття Адріана Леверкюна Т.Манн підсумовує всі домінуючі риси біографічного міфу тієї епохи. Таким чином, герой роману “Доктор Фаустус” стає уособленням типу митця епохи “кінця”.

Творчість Леверкюна повністю інспірована канонами “одвіку згасаючої біографії” - моделі біографічного міфу епохи “кінця”. Однак саме у творчості герой знаходить можливість подолати кризу, здійснити “прорив” у мистецтво майбутнього.

Леверкюнівський тип митця “Занепаду” багато в чому успадковує риси героя середньовічної Осені. Це припускає наявність спільних типологічних ознак, що складають долю митця пізніх етапів в історії культури.

Теми двох останніх Одкровень А.Леверкюна (“Апокаліпсис” і “Плач доктора Фауста”) стають магістральними у мистецтві ХХ століття. Це дозволяє по-новому усвідомити багато творів ХХ століття в аспекті інтертекстуальних діалогів.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

Пюра І. Томас Манн і його “апокаліпсис сучасної культури” // Київське музикознавство. - Вип. 1. - Київ, 1998. - С. 203-212.

Пюра І. Апокаліпсис Адріана Леверкюна та апокаліптичні мотиви в мистецтві ХХ ст. // Музика і Біблія: Збірка статей. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. - Вип. 4. - Київ, 1999. - С. 109-116.

Пюра І. Міф про Ніцше й образ композитора в романі “Доктор Фаустус” Т.Манна // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. - Вип. 12 // Історія музики в минулому і сучасності. - Київ, 2000. - С. 279-286.

Пюра І. Фауст - герой у творчості Т.Манна й А.Шнітке // Проблеми історії музики: від бароко до сьогодення. - Житомир, 1998 - С. 57-63.

Анотації

Пюра І.В. Біографічний міф митця початку ХХ століття в романі “Доктор Фаустус” Т. Манна. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01. - Теорія і історія культури. - Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, Київ, 2003.

Дисертацію присвячено дослідженню роману “Доктор Фаустус” Т. Манна з позицій виявлення в ньому рис біографічного міфу епохи. Пропоноване дослідження - це перший досвід вивчення феномена біографічного міфу, де він розглядається як явище в культуротворчому процесі, як культурологічне поняття і як метод (модель) створення художнього образу.

У зіставленні образу А. Леверкюна з міфологізованими портретами його реальних прототипів і сучасників виявлено особливості монтажного методу, використаного Т.Манном у моделюванні універсальної творчої біографії. Міф Леверкюна розглядається як фінальний акорд модуляцій біографічного міфу протягом ХIХ століття, від перших спроб моделювання творчого життя ранніми романтиками - до неймовірного сплеску самоміфологізації особистої долі в епоху постромантизму. Теми творчості Фауст-героя стають магістральними в мистецтві ХХ століття, тому ідеї, пошуки, творчі знахідки Леверкюна розглянуто в аспекті інтертекстуальних діалогів.

Ключові слова: біографічний міф, тип митця, модель творчого життя, Фауст-герой, криза культури, апокаліпсис, мистецтво розпачу.

Пюра И.В. Биографический миф художника ХХ века в романе “Доктор Фаустус” Т.Манна. - Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.01. - теория и история культуры. Национальная музыкальная академия Украины им. П.И.Чайковского, Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию романа “Доктор Фаустус“ с позиций выявления основных мотивов биографического мифа эпохи. В сопоставлении образа Леверкюна с мифологизированными портретами его реальных прототипов и современников выявлены особенности монтажного метода, использованного Т. Манном в моделировании универсальной творческой биографии. Миф Леверкюна рассматривается как финальный аккорд модуляций биографического мифа в течение ХIХ века, начиная с первых попыток моделировать творческую жизнь ранними романтиками - до невероятного всплеска самомифологизации собственной судьбы в эпоху постромантизма. Первая глава рассматривает леверкюновский феномен “отроду закатной биографии” как отражение кризиса европейской культуры, выделяет основные универсальные характеристики манновского образа.

Вторая глава посвящена анализу творческого мифа Адриана Леверкюна, выявляет специфику воплощения типа в образе музыканта, композитора, рассматривает музыкальные аспекты манновского монтажного метода, а также выделяет уникальный метод создания псевдорецензий несуществующих произведений, используемый в романе. Раздел “Адриан Леверкюн. Искусство отчаяния” представляет собой квазинаучную биографию, где вымышленный композитор представлен как реальный, и эволюция его становления прослеживается с позиций современной ему реальной действительности.

Третья глава “Откровения Леверкюна в диалоге эпох” посвящена двум главным шедеврам Леверкюна и их интертекстуальным связям с произведениями прошлого и будущего, акцентируя внимание на идее общности, преемственности типов художников Осени Средневековья и “Заката” ХХ века. Пророчество конца, краха европейской культуры сообщает всему творчеству Леверкюна апокалипсический характер. Однако особенностью апокалиптики ХХ века становится невиданный доселе апокалипсис духа.

Последний раздел исследования предлагает оригинальную интерпретацию одного из самых популярных произведений А.Шнитке - кантаты “История доктора Иоганна Фауста” - с позиций выявления леверкюновских аллюзий в данном произведении и причин появления этих аллюзий.

Таким образом, через обобщающее понятие “биографический миф” в исследовании осуществляется синтез философских, эстетических, социокультурных и музыковедческих ракурсов. Новое понятие рассматривается как явление в культуроформирующем процессе, как культурологическое понятие и как метод создания художественного образа.

Ключевые слова: биографический миф, тип художника, модель творческой жизни, Фауст-герой, кризис культуры, апокалипсис, искусство отчаяния.

Pyura I.V. The biographical myth of an artist of the beginning of the 20^th century in the novel by T. Mann Doctor Faustus. -Manuskript. The thesis for competition for candidate of arts degree on a speciality 17.00.01 - The History and the art of the culture. -Ukraine National P.Tchaikovsky Academy of Musik, Kyiv, 2003.

The dissertation work is dedicated to the research of the T. Mann's novel Doctor Faustus from the position of finding out the features of bibliographical myth of that epoch. This research work is the first experience of bibliographical myth phenomena study. It is studied as a part of an art creative process, art concept and method or model of art image creation.

Comparing the image of A. Leverkjun with the mythological portraits of his real prototypes and contemporaries, one can find the peculiarities of the montage method used by T. Mann in the creation of universal art biography. The myth of the Leverkjun's life is viewed as a final accord of biographical myth modulation during the 19^th century from the first attempts of the art life modulation by early Romantics to the incredible splash of self-mythologisation of own destiny in the Post Romantic period. The topics of the Faust-hero creative activity become leading in the art of the 20^th century. That is why the ideas, searches and art findings of Leverkjun are viewed in the light of intertextual dialogues.

Key words: biographical myth, artist type, model of the art life. Faust-hero, crisis of culture, apocalypses, art of despair.

Размещено на Allbest.ru