Картина світу музичного театру М.В. Лисенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМ. П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

КАРТИНА СВІТУ МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ М.В. ЛИСЕНКА

Спеціальність: Теорія та історія культури

ТАРАСОВА ОЛЬГА ІГОРІВНА

Київ, 1999 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сьогодні, внаслідок зміни загальної структури наукового знання, для широкої сфери гуманітарних наук культурологія є інтегративною галуззю. Це дає можливість використати в окремих науках нову філософську й загальногуманітарну методологію. Один з таких теоретичних підходів уособлює категорія "картина світу", використовувана нині в культурології і мистецтвознавстві у зв'язку з пошуком нових методологічних концепцій.

Виникнув в галузі природничих наук, вона широко розробляється впродовж останньої чверті ХХ століття і в гуманітарних науках. У даний момент вчені фіксують два основні підвиди даної категорії - "наукову картину світу" і "художню картину світу". Одночасне вивчення й апробація нового теоретичного методу в кількох наукових дисциплінах засвідчує його великі потенційні можливості для дослідження національно-етнічної проблематики. На сучасному етапі вивчення національного рівень розвитку науки дозволяє від простої констатації етнічних відмінностей і їх описання (емпіричний підхід) перейти до теоретичної розробки, вивчення механізмів і логіки розвитку національної самобутності, її ознак і характеристик, отже, до побудови моделей національних культур (структурний і функціональний підходи). Такий науковий напрям особливо актуальний для українського етносу, культурно-національна самобутність якого з різних причин була виключена з розряду не лише пріоритетної, а й взагалі необхідної проблематики. Естафету наукового інтересу до проблеми національного, що нараховує кілька століть історії, в кінці ХХ століття підхоплюють крос-курс дослідження, а потім і одночасне вивчення питання в широкому спектрі наукових дисциплін. Комплекс наук, що традиційно займаються такою проблематикою - історія, естетика, етнографія, соціологія, психологія, доповнюється новими напрямками: етнологією, етнопсихологією, етнолінгвістикою, етнопедагогікою. Цей процес закономірний, оскільки національне, що розуміється як національна картина світу, відбивається в усіх сферах життєдіяльності етносу, вимагає для свого вивчення цілого комплексу наукових дисциплін. Тому застосування нового теоретичного підходу до проблеми національного дозволяє дослідити всю систему взаємопов'язаних елементів, з яких формується певна національна художня ментальність, її пріоритети і її залежність від історико-культурних процесів того або іншого періоду. Такий підхід і забезпечується введенням поняття "картина світу". Результати його дозволять у майбутньому вибудувати внутрішню логіку національного культуроґенезу, зіставивши його з іншими культурами людської цивілізації.

З іншого боку, поєднання культурологічного і мистецтвознавчого підходів при вивченні національної художньої ментальності за допомогою аналізу картини світу в свою чергу сприятиме побудові теоретичних моделей культури. Таким чином, категорії "картина світу - ментальність - модель культури" складають у пізнавальному плані діалектичну тріаду, яка дозволяє поєднати різні форми національного самовизначення. Отже, актуальність роботи зумовлена двома чинниками: по-перше, важливістю вивчення національної самобутності, а по-друге, розробкою нового теоретичного підходу, який забезпечить включення української дослідницької думки в сучасний науковий контекст.

Теоретичне осмислення культурної неповторності і самобутності українського етносу може відіграти роль наукового фундаменту для розуміння проблем культуроґенезу і усвідомлення етнічних процесів сучасності. Тому закономірними є пильна увага і величезний науковий інтерес до ситуації ХIХ століття - періоду національного відродження, формування професійного мистецтва, професійної композиторської школи, естетики, історичної науки тощо.

Картина світу як новий науковий підхід дозволяє розглядати ці явища культури як єдину систему, дає можливість осмислити роль минулого століття в формуванні етнічної самобутності України. Отже, сама постановка питання і пошуки його рішення стосовно зазначеної проблематики забезпечують даному дисертаційному дослідженню додаткову актуальність. У музичному театрі - провідному виді українського мистецтва ХIХ ст. - можна виділити певну сферу творчості, яка містить у собі рівнодіючу між літературною і музичною компонентами - жанр співогр, що є художнім втіленням національної ментальності. Картина світу виконує функцію методу наукового пізнання, засобу формалізації національної художньої ментальності, метахудожнім дослідженням жанру. Завдяки своїй універсальності картина світу дозволяє оцінити творчість Лисенка, передусім його музичний театр, як етнокультурну цілісність. Оперні тексти Лисенка розглядаються з точки зору втілення жанру співогр, актуалізація якого зумовила специфічний ракурс аналізу музичного театру.

Творчість М. Лисенка - класика української музики ХIХ століття - ґрунтовно вивчена в академічному музикознавстві. Однак більшість цих робіт, присвячених різним аспектам творчості Лисенка, не виходять за рамки мистецтвознавчих дослідів.

У пропонованій роботі, на прикладі творчості композитора для музичного театру за допомогою теоретичного культурологічного підходу, який застосовується вперше у цьому ракурсі, пропонується всю творчість Лисенка розглядати як ключовий фрагмент національної музичної і музично-театральної самосвідомості української культури ХIХ століття. Тому вибраний напрям дослідження є не стильовим, а етнокультурологічнім, що і забезпечується введенням категорії картини світу.

Особистий внесок дисертанта полягає у зверненні до маловивчених творів композитора ("Чарівний сон", "Сапфо", "Ноктюрн"), які довгий час залишалися поза увагою більшості фахівців. Автор повертає в науковій обіг музикознавства визначення національного жанру "Наталки Полтавки" як жанру співогр, пропонує періодизацію музично-театрального шляху композитора. Вперше спадщина Лисенка розглядається як відображення процесів національної самоідентифікації ХIХ століття. Вперше аналіз оперних творів здійснюється в системі "фольклор - композитор", яка, на відміну від академічного музикознавства, виступає як невід'ємна, якісна характеристика української авторської творчості, простежується парадигматичний, а не спадкоємний зв'язок професійного театру Лисенка з фольклорною культурою. Вперше на дисертаційному рівні авторський текст "Тараса Бульби" (за дореволюційним виданням) і редакція Л. Ревуцького розглядаються як різні і самодостатні твори. Все це й визначає наукову новизну роботи.

Обраний теоретичний ракурс дослідження, його проблематика обумовлюють мету дослідження, що її можна сформулювати як мистецтвознавчий та культурологічний аналіз музично-театральної спадщини Лисенка, яка складається з 12 закінчених творів, двох задумів, двох загублених, двох незавершених і двох неопублікованих робіт. Автор спирається на публікації оперних творів, вміщених у зібранні творів Лисенка. Відповідно до мети і методологічного підходу завданнями дослідження є:

1) пошук і систематизація в музично-театральній творчості Лисенка таких елементів, які мають загальне значення для формування національної художньої картини світу;

2) опис художньої картини світу в аналізованих творах, як особливої форми художньо-естетичного знання;

3) виявлення взаємозв'язку запропонованої композитором картини світу й українськими історико-культурними процесами ХIХ - початку ХХ століття.

Методологічною базою роботи стали наукові концепції з проблем історії і теорії культури, музикознавства, театрознавства, літературознавства, семіотики, психології, етнології. Оскільки саме поняття "картина світу" запозичене з літературознавства і мовознавства, зрозуміло, що його застосування в мистецтвознавчих дисциплінах закономірно викличе необхідність залучення до аналізу літературного і лінгвістичного підходів. Останні пов'язані і з тим історико-культурним фактом, що процес національного відродження, національної самоідентифікації почався з мовної реформи І.П. Котляревського. Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані у вузівських курсах історії української музики, історії украінського драматичного театру, історії оперної драматургії. Це зумовлює практичне значення одержаних результатів. Спостереження і висновки роботи можуть стати в пригоді вченим, публіцистам, яких хвилюють проблеми музично-сценічних жанрів. Цілком ймовірно, що вони зацікавлять і діячів оперних театрів, сприятимуть відновленню на оперних сценах "Тараса Бульби" в авторській редакції.

Роботу було виконано за планом наукових досліджень Харківського державного інституту мистецтв ім. І.П. Котляревського. Апробація її була здійснена на засіданні кафедри історії музики Харківського державного інституту мистецтв, основні ідеї були викладені на Міжнародній конференції, присвяченій 50-річчю кафедри історії музики ХДІМ (1998 р.).

За матеріалами дисертаційного дослідження було підготовлено три публікації.

Структура та обсяг роботи.

Робота складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації - 182 сторінок, з яких - 145 сторінок основний текст, 29 сторінок - список використаних джерел з 441 позиціями, 8 сторінок - додатки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано обґрунтування актуальності теми, розкрито міру наукової розробленості проблеми, визначено мету і завдання дослідження, його теоретичне і практичне значення, форми і характер апробації результатів, основні елементи новизни.

Картина світу і проблема національного як принцип типології культур.

У цьому розділі дається огляд наукової літератури, присвяченої різним аспектам вивчення національного: це праці ХVІІІ-ХІХ століть Д. Юма, В. Гумбольдта, німецький напрям так званої "психології народів", харківського вченого О. Потебні, робіт М. Трубецького, Г. Гачева, А. Гуревича, Л. Гумільова, Г. Кнабе, Ю. Лотмана, О. Бороноєва, І. Кона та ін., які представляють точку зору ХХ століття.

Як свідчить гуманітарна наука сучасності, в усіх земних цивілізаціях людства є своєрідні універсалії, що часто виступають як одні з провідніх у багатьох дослідженнях, котрі стосуються проблем національного і типології культур. Незалежно один від одного вчені роблять висновок, що інваріант цивілізації, який формується з основного набору першоелементів, в прочитанні кожного з етносів має особисту неповторну комбінацію, систему зв'язків, кольорову гаму культури, ії внутрішню форму. Ця система зв'язків і становить актуальний науковий інтерес. Своєрідним підготовчим періодом у класифікації універсальних першоелементів є використання категорії "картина світу", яка функціонує в різних гуманітарних науках кілька останніх десятиріч. У розробках Б. Серебренникова, Б. Мейлаха, В. Медушевського.

Л. Софронової та інших простежується перехід поняття з природознавчих дисциплін у гуманітарні, фіксується наявність його художнього різновиду.

У мистецтвознавстві "картина світу", яка є синтетичною багатомірною структурою, пов'язана з історією мистецтва, але відрізняється специфічною спрямованістю, адже "втілення художньої картини світу передбачає аналіз на філософському рівні загальних ліній розвитку, засобів художнього бачення і світосприйняття, еволюції художнього мислення і його детермінантів… Для її вивчення особливе значення мають: філософія, естетика, соціологія, історія, мистецтвознавство, літературознавство, психологія, етнографія".

У кожному конкретному випадку вивчення того або іншого аспекту картини світу найважливішими є три моменти:

1) наявність як в окремих творах митця, так і в усьому його доробку елементів, котрі мають загальне значення при формуванні цілісної картини світу;

2) залежність художньої картини світу від процесів культури взагалі;

3) її статичні і динамічні елементи.

При диференціації змісту понять "картина світу" і "модель світу" підкреслюється належність першого до ситуації нового часу з його розмежуванням галузей мистецтва та науки.

Аналізуючи картину світу в одному з видів мистецтва, слід мати на увазі, що її основою є мовна картина світу. Вона відіграє роль "ключа", до якого можна звести основний сенс різних сфер культури.

Оскільки за висновками сучасної етнопсихології скоріше є символом окремої мови, аніж її реальним використанням усіма членами групи чи спільності, то аналіз національної картини світу варто починати, відштовхуючись від мови етносу.

Українська культура від початку мовної реформи І. Котляревського.

Українську мовну реформу, засновником якої вважають І. Котляревського, було підготовлено всіма попередніми культурними процесами. Міжетнічна зміна редакцій (в другій половині ХVІІ століття Москва прийняла "Київський варіант культури", тобто було здійснено "українську редакцію загальноросійської культури"), участь української культурної еліти в побудові загальноросійського "обличчя", відкрите історико-культурне положення України впродовж кількох століть сприяли тому, що національний варіант культури опинився в критичному становищі. Цим і був обумовлений процес національної самоідентифікації. Мовна реформа І. Котляревського ґрунтувалася на народно-розмовній (фольклорній) основі, визначила алгоритм розвитку національної культури ХІХ століття. Орієнтація на фольклор як на зразок і матеріал професійної творчості знайшла своє відображення в тому, що фольклор усвідомлювався як специфічний художньо-естетичний світогляд. Застосування фольклорної моделі пізнання спровокувало орієнтацію на усний тип мислення і культури. Визначається характер взаємовідносин двох художніх систем (фольклорної та індивідуальної), який мав принципове значення для розуміння логіки розвитку української культури ХІХ століття. В її парадигмі зіткнулися і склалися в неповторний варіант такі особливості, як опора на фольклор як на ядро естетично-художнього світогляду, висока самооцінка і романтична ідея герметизму національних культур, орієнтація на усний тип мислення і міфологічний полюс культури. ХІХ століття було присвячене пошукам національного обличчя. Розуміння специфіки національного в усіх сферах життя стало визначальним. Провідними моментами в пошуках національної самоідентифікації є три взаємопов'язані фрагменти культури: література і мистецтво, національна історія, етнографія. Формування і розвиток національної самобутності на основі фольклору були б неможливі без притаманної багатьом діячам культури "природної фольклорності" (термін К. Чистова). В "Енеїді" та "Наталці Полтавці" засновник мовної реформи пропонує вже готовий варіант парадигми української культури, визначає її основні цінності (етика, естетика), семантику (філософія, ментальність, національний характер), пропонуючи засіб існування і реалізації культури як естетично-художньої форми, що став прообразом багатьох процесів культури, пов'язаних з формуванням "національного автопортрету".

"Наталка Полтавка" як естетико-художня парадигма української національної культури ХІХ століття.

Українські вчені, до прикладу, Дм. Чижевський, провідними рисами українського національного характеру вважають емоціоналізм, чутливість, ліризм, а своєрідний гумор як одну із сторін емоціоналізму. І. Котляревський завдяки особливій поетиці фіксує логіку і насиченість національних характерів, що склалися в динаміці етноґенезу. Слід звернути увагу на те, що українська література кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть зазнала впливу "добросердечного квієтизму" Сковороди. На думку Гр. Ващенка передусім це стосується "Наталки Полтавки. "Характери" її дійових осіб є первісно заданими і не передбачають суттєвих моральних змін, реалізуючись у широкій гамі психологічних ситуацій. Первісна позитивність випливає не лише з норм класицизму чи квієтизму, а також з логіки народного театру, де персонаж - не індивідуальність, а узагальнене амплуа, до фіксаціі якого прагне фольклор. Ось чому "національний характер" як система якостей втілюється не в індивідуалізації окремих персонажів (не в сумі вертикалей), а в усій палітрі емоційних переживань (горизонтальне розшарування). На думку А. Шамрая, Котляревський використовує три варіанти ставлення до фольклорного першоджерела:

1) цитування;

2) стилістичне змінення пісні;

3) створення оригінальних зразків на основі фольклорної поетики.

Оскільки народна пісня є репрезентантом української культури, вона містить у собі основні риси національного характеру, а ширше - картини світу. П'єса І. Котляревського спрямована на показ цих якостей, які спочатку фіксуються в розмовних діалогах, а потім дублюються й канонізуються піснею. Звідси - подвійна логіка драматургії. Пісенний шар виступає не доповненням, а органічним елементом драматичного тексту, його стилеутворювальною якістю. Його наявність - продовження фольклорного синкретизму, тобто використання першоджерела нової професійної культури. Подвійна логіка драматургії - це ще одна можливість зіставлення п'єси з народною драмою, де поетична творчість нерозривно пов'язана з музичною. Ця нерозривність, генетична спорідненість виявилася в тому, що тривалий час не було поділу на акторів і співаків, а в театральних трупах були актори-співаки. П'єса І. Котляревського має кілька жанрових тлумачень, але всі вони подаються через європейську жанрову систему і тому не відповідають її фольклорній природі. Свого часу українське музикознавство пропонувало трактувати жанр "Наталки Полтавки" як "співогри" (див. праці Інституту культури І. Крип'якевича 20-х років). Жодна з численних музичних редакцій п'єси не існує як її "законний", авторський варіант, як у європейській культурі. Як нам уявляється, текст п'єси - це музично-драматичний інваріант спектаклю в культурі, орієнтованій на усний тип мислення. До аранжування п'єси М. Лисенко підходить як зрілий фольклорист-композитор (становлення цих якостей його творчої особистості - паралельний, взаємовпливаючий процес), котрий бачить у пісні втілення типу українця, а в народній творчості - вираження внутрішнього життя народу. Серед прикмет жанру визначено такі, які мають важливе значення в характеристиці співогр.

Формування жанру співогр у ранній творчості Лисенка.

Художні спроби 60-х років - "Простак", "Андрашіада", а також "Чорноморці" - розглядаються як віхи на шляху формування жанру співогр у творчості композитора. М. Лисенко знаходить власний метод монтажу музики, від використання популярних фрагментів і мелодій приходить до опори на фольклорно-пісенну культуру. В "Чорноморцях" Лисенко вперше компонує клавір тільки з народних пісень.

Гоголівський театр М. Лисенка.

Сучасна філологія вважає, що творчість Гоголя - це скоріше продовження тенденцій нової української літератури, аніж основа російського реалізму. Цикл "українських" повістей Гоголя виявляє взаємозв'язок у текстах музичного і драматичного начал, що мають фольклорно-генетичне походження, демонструє показ національної картини світу, використання як першооснови творчості фольклорної культури, що сприймається головним чином через народну пісню, побудову особливого ідеального простору, ідеального світу, за важливого значення етнографічних деталей, особливу національну музикальність текстів (а також "словогру" як стиль мислення).

Розділ "Тарас Бульба" Гоголя - найбільш суперечливий серед усіх українських творів Гоголя, позначений історико-героїчною тематикою і "козацькою", а не "хліборобською" картиною світу. Наслідком впливу фольклорного мислення є те, що "єдиним реальним фактом являється національний колорит, але в історичній проекції" (Р. Багрій). Повість має багато жанрових визначень. Наявність у гоголівському тексті таких особливостей, як опора на фольклорні першоджерела, побудова ідеального світу, "плоскі" (Р. Багрій), однофункційні характери, використання в тексті мотивів дум та історичних пісень (що дозволяє говорити про своєрідну музично-драматичну генетику, "пісенну природу прози"), жанрова неоднозначність, орієнтованість на показ національного колориту, наявність ліричного над-сюжету передбачають можливість подальших музичних інтерпретацій "Тараса Бульби" в національному жанрі співогр. Першими спробами Лисенка щодо втілення героїчної тематики були "Гаркуша" і "Маруся Богуславка", які через суперечливість ліричного над-сюжету та історично-героїчного задуму залишилися незакінченими. Гоголівське першоджерело, поєднуючи в собі дві колізії - національну історію визвольної бороьби (козацька тематика) та особисту долю (ліричний над-сюжет), виявило схильність до моделі великої французької опери. Незважаючи на очевидні відмінності двох жанрових моделей (опери та співогр), вони мають спільні вихідні першоелементи, що дозволило Лисенкові здійснити спробу їх синтезу. Це, звісно, відбилося на трактуванні сюжету та картини світу. Вперше ліричний над-сюжет не залишився гармонізованим. Навіть деякі істотні зміни у фабулі, зроблені Старицьким і Лисенком, не допомогли досягти необхідної міри позитивного сенсу твору.

ВИСНОВКИ

Висновки. У музично-театральній творчості Лисенка виявлено константні смисло- й структуротворчі елементи, необхідні для формування картини світу: це місцевий колорит, художній простір, персонажі, сюжет, жанр. У ХІХ столітті Лисенко створює жанр співогр, а у ХХ - трактує його як художню традицію минулого. фольклор художній опера

Матеріали і результати роботи можуть мати практичне значення при поверненні творів композитора на оперну сцену, і теоретичне при вивченні української культури "за горизонталлю", аналізі творчого союзу Лисенко - Старицький, для прийняття оперної спадщини Лисенка в ХХ столітті і оперним і драматичним театром, зіставлення процесів культуроґенезів українського і російського етносів тощо. У зв'язку з цим постає необхідність переглянути значення Лисенка лише як композитора ХІХ століття, й визначити його роль у розвитку українського музично-театрального мистецтва і культури взагалі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тарасова О.І. Українська культура від початку мовної реформи І. Котляревського // Аспекти історичного музикознавства. Дослідження і матеріали. - Харків.: Прапор, 1998. - С. 228-233.

2. Тарасова О.И. Национальный характер и картина мира как принцип типологии культур // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Зб. наук. праць. "Проблеми мистецтвознавства та професійної освіти". - К.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1998. - С. 7-16.

3. Тарасова О.И. Музыкально-театральные миниатюры позднего периода творчества Н.В. Лысенко // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Зб. наук. праць. "Професійна освіта та мистецтвознавство". - К.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1998. - С. 1-24.

Размещено на Allbest.ru