Гуцульський театр Гната Хоткевича як мистецький та етносоціокультурний феномен

2. Репертуар Гуцульського театру - це по суті одна цілісна гуцульська драма, що відтворює колізії життя гуцулів у його трагедійному, драматичному, комедійному проявах, піднімає на поверхню унікальні праукраїнські культурні пласти, виявляє космогонічні, демонологічні та міфологічні уявлення, вірування, звичаї та обряди гуцулів, їх архетипне мислення, актуалізує насущні проблеми краю і таким чином творить унікальний драматургічний пам'ятник Гуцульщини.

3. Значне місце в дослідженні приділено гастрольній діяльності Гуцульського театру, який так само, як і практично всі тогочасні українські театри, був мандрівним. Розроблена історично-подієва матриця Гуцульського театру дала можливість об'єднати в єдину сукупність всі розрізнені події та окремі деталі, об'єктивно і неупереджено реконструювати, вибудувавши у хронологічній послідовності гастрольну діяльність цього театру, структурно поділену на чотири гастрольні подорожі по Галичині та Буковині, а також концертну подорож по Наддніпрянській Україні (Харків, Одеса) та до Москви. Шлях театру до глядача пролягав через долання спротиву шовіністичної австрійсько-польської влади, цензурні перепони, глуху стіну байдужості з боку частини впливової української інтелігенції. На відміну від професіонального театру товариства “Руська бесіда”, який отримував незначну фінансову підтримку від влади, Гуцульський театр існував лише за рахунок мізерних доходів з вистав та власних коштів артистів, які утворили для цього спеціальний фонд театру. Проте його актори, перебуваючи в жахливих умовах безгрошівя та напівголодного злиденного існування, мужньо несли в народ своє самобутнє мистецтво, здобуваючи для Гуцульщини славу. Вони зачаровували своїм мистецтвом не лише українців, а й поляків, австрійців та представників інших народів, ламаючи стереотипне уявлення про гуцулів як відсталих людей, здатних хіба що до пиятики, розбишацтва та тяжкої праці на своїх гнобителів.

4. Гуцульський театр став політичною трибуною українства, своєрідним етносоціокультурним інститутом Гуцульщини, основними функціями якого були діагностична, дидактична, естетична, комунікативна, націотворча, охоронна, репрезентативна. Деякі з цих функцій більше притаманні державним структурам та громадсько-політичним організаціям, аніж пересувному, напівпрофесіональному і позбавленому державної підтримки народному театрові. Визначення творчих принципів Гуцульського театру дало ключ до розуміння багатьох аспектів діяльності цього самобутнього колективу. Так, дотримання жорсткої виконавської дисципліни, чітка організація репетиційного процесу дозволили Г. Хоткевичу за дуже короткий термін випустити чотири вистави: “Верховинці”, “Довбуш”, “Гуцульський рік”, “Непросте”.

5. Визначення основоположних концептуальних засад Гуцульського театру, що стали його життєдайними творчими підвалинами, та мистецьких ознак дозволило по-новому осягнути складний шлях його зародження, виникнення, творчих звершень і боротьби. Вивчення Г. Хоткевичем звичаїв, обрядів, пісень, танців, музики та інших фольклорних першоджерел гуцулів допомогло йому осягнути творчі глибини прадавнього українського театру і дало ключ до створення Гуцульського театру. Спілкування з І. Франком, який прагнув утворення в Галичині справді народного театру, що стане “підоймою поступу і просвіти”, мало, на думку дисертантки, безпосередній вплив на формування концепції діяльності Гуцульського театру. Однією з концептуальних засад є забезпечення принципу сценічного тринома: актори - гуцули, мова вистави - гуцульська, репертуар - на гуцульську тематику.

6. Застосування методу аналогій дало можливість на підставі вивчення режисерського досвіду Г. Хоткевича, набутого в аматорських театрах Слобожанської України краще зрозуміти режисерські пошуки у Гуцульському театрі. Пізнання світогляду, психології та особливостей характеру гуцулів дало митцеві можливість відчути їх природжений артистизм, пробудити у них потребу вийти на сцену і всебічно розкрити їхній акторський потенціал. Для цього Г. Хоткевич занурив гуцульського актора у знайому йому стихію гуцульського життя, де він розмовляв своєю рідною мовою, танцював свої танці, співав свої пісні, носив традиційну гуцульську одежу, видобував з народних музичних інструментів чарівні звуки прадавніх мелодій. Вихований на реалістичних традиціях театру корифеїв, маючи ґрунтовну мистецько-естетичну базу та чималий досвід організації робітничого, студентського і селянського аматорських театрів на Слобожанщині, Г. Хоткевич заклав основи своєрідної гуцульської акторської школи, розвиток якої був припинений у зв'язку з його від'їздом з Галичини.

7. У процесі дослідження вдалося повернути з небуття незаслужено забуті імена, зясувати чимало цікавих фактів особистого життя, громадсько-політичної та культурно-просвітньої діяльності учасників цього театру, пізнати їхній світогляд, мистецькі принципи, творчі підходи до акторської та режисерської діяльності. Так, яскраво проявився в Гуцульському театрі мистецький універсалізм Г. Хоткевича, титанічну і подвижницьку працю якого на ниві народного театру можна порівняти з діяльністю корифеїв українського театру. Ціною неймовірних зусиль він створив Гуцульський театр, написав для нього репертуар, підготував чотири вистави, організував гастрольні поїздки по Галичині, Буковині та за кордон, поєднуючи таким чином у собі блискучого організатора театральної справи, “начального” директора, драматурга, режисера, хормейстера, музиканта, хореографа, сценографа. Пізнавши філософію буття і поетичну душу гуцула, митець зумів підняти його зі сцени природи на театральний кін, щоб задивувати світ. Заповнено деякі “білі плями” у, здавалося б, ґрунтовно дослідженій творчій біографії Л. Курбаса. У роботі вперше висвітлено деякі віхи з творчої біографії незаслужено забутого директора та режисера Гуцульського театру О. Ремеза, який ділив з артистами тягар і радість гастрольних мандрівок, здобувши серед них неабияку пошану і авторитет.

8. Важливим наслідком дослідження стало з'ясування ролі Гуцульського театру в пробудженні національного духу та його культурно-просвітницьке значення, оскільки це питання досі залишалось практично невисвітленим. Гуцульський театр зародився в критичний час для долі української нації, щоб стати в її обороні. Він кинув виклик часові, зловісній системі національного і соціального гноблення українців, нищення їх самобутньої культури, мови, приниження честі та гідності. Завдяки своїй глибоко народній сутності, інтенсивній гастрольній діяльності та жертовній праці, Гуцульський театр став соборним народним театром, який сприяв духовному об'єднанню галицьких, буковинських та наддніпрянських українців, будив їх національну свідомість. Подальша доля учасників цього театру лише підтверджує думку про те, що вони були мужніми і одержимими не лише на культурному фронті, а й на фронтах першої і другої світових воєн. Немало з них стали січовими стрільцями та учасниками Гуцульського повстання (1920 р.). Серед тих, хто був знищений комуністичним режимом, значаться, зокрема, імена Г. Хоткевича, Л. Курбаса, П. Шекерика-Доникова.

9. Гуцульський театр - це складна, відкрита, етносоціокультурна система, яка діяла на засадах самоорганізації в умовах агресивного імперського соціокультурного середовища, змінюючи його та впорядковуючи. Гуцульський театр став мистецьким та етносоціокультурним феноменом не лише українського, а й загальноєвропейського театру внаслідок своєї автентичності, самобутності, самодостатності, спорідненості з архаїчними звичаями, обрядами, іграми, іншими видами фольклорної творчості гуцулів.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шлемко О. Мистецькі засади “Гуцульського театру” Гната Хоткевича // Дивосвіт Гната Хоткевича: Аспекти творчої спадщини / Матеріали наук.-практ. конф. “Творча спадщина Гната Хоткевича”, присв. 120-річчю від дня народження Гната Хоткевича. - Харків, 1998. - C. 74-82.

2. Шлемко О. Світоч національно-культурного відродження України (про Гуцульський театр Гната Хоткевича) // Народна творчість та етнографія. - 1999. - № 4. - С. 3-12.

3. Шлемко О. Гуцульський театр Гната Хоткевича як самобутнє мистецьке явище // Вісник Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. - (Сер. “Мистецтвознавство”) - 1999. - № 1. - С. 106-112.

4. Шлемко О. Гуцульський театр Гната Хоткевича: з престолів природи на театральний кін // Народознавчі зошити. - 1999. - № 6. - С. 889-894.

5. Шлемко О. Гуцульський театр під “опікою” шовіністичних режимів трьох імперій // Історія Гуцульщини / Редкол.: М. Домашевський (голова), Н. Библюк (заст. голови)... - Львів : Логос. - 2001. - Т. 6. - С. 144-157.

6. Шлемко О. Гуцульський театр у Кракові // Просценіум: театрознавчий журнал. - 2002. - № 3. - С. 10-14.

7. Шлемко О. Архаїчні народні традиції в інтерпретації Гуцульського театру Гната Хоткевича // Традиція і сучасне в українській культурі : Тези доп. Міжн. наук.-практ. конф., присв. 125-річчю Гната Хоткевича. - Харків, 2002. - С. 53-54.

8. Шлемко О. Реконструкція творчої діяльності Леся Курбаса (1911-1912 рр.) // Аркадіа: культурологічний та мистецтвознавчий журнал. - Одеса, 2003. - № 1. - С. 53-55.

9. Шлемко О. Гуцульський театр у донесеннях імперської поліції та військового командування // Матеріали міжн. наук. конференцій - Івано- Франківськ : Плай, 2003. - С. 40-53.

10. Шлемко О. Гастрольна діяльність Гуцульського театру Гната Хоткевича // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Театрознавчої комісії. - Львів, 2003. - Т. ССХLV. - С. 174-218.

АНОТАЦІЇ

Шлемко О. Д. Гуцульський театр Гната Хоткевича як мистецький та етносоціокультурний феномен. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.02 - театральне мистецтво. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Київ, 2004.

У дисертації вперше в українському театрознавстві здійснено системне дослідження Гуцульського театру, створеного Г. Хоткевичем 1910 р. у Галичині в гірському селі Красноїллі, виявлено феномен цього самобутнього мистецького та етносоціокультурного явища. В результаті нового концептуального підходу, залучення нових джерельних матеріалів здійснено детальну реконструкцію гастрольної діяльності Гуцульського театру, окремих сцен з його вистав, заповнено прогалини в історії цього театру. Гастролі Гуцульського театру по Галичині та Буковині охоплюють період з 1910 по 1912 рр., а концертної групи театру по деяких містах Наддніпрянської України та до Москви - березень - липень 1914 р. Репертуар театру, який включав оригінальні п'єси Г. Хоткевича, написані гуцульською говіркою, - “Довбуш”, “Гуцульський рік”, “Непросте” та перероблену ним п'єсу “Верховинці” Ю. Коженьовського, творив літопис життя гуцулів у всіх його проявах. Феномен Гуцульського театру полягає насамперед у його генетичному зв'язку з традиційною культурою гуцулів, жертовній праці учасників театру, доланні протидії австрійсько-польської влади, унікальному поєднанні в своєму репертуарі гуцульської тематики та говірки, формуванні трупи з місцевих народних професіоналів, які були носіями фольклорних знань, чудово володіли мистецтвом слова, співу, танцю, гри на музичних інструментах, імпровізації. Гуцульський театр став мистецьким та етносоціокультурним феноменом не лише українського, а й світового театру.

Ключові слова: Гуцульський театр, самобутність, репертуар, гастролі, система, феномен.

Шлемко О. Д. Гуцульский театр Гната Хоткевича как художественный и этносоциокультурный феномен. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.02 - театральное искусство. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Ф. Рыльского НАН Украины, Киев, 2004.

В диссертации впервые в украинском театроведении осуществлено комплексное, системное исследование Гуцульского театра, выявлен феномен этого самобытного художественного и этносоциокультурного явления начала XX в. Гуцульский театр, созданный универсально одаренным художником Г. Хоткевичем в 1910 г. в Галичине в горном селе Красноилье, за короткое время своей деятельности прошел путь от любительского кружка до полупрофессионального передвижного театра.

Феномен Гуцульского театра заключается, прежде всего, в его генетических связях с традиционной культурой гуцулов, жертвенном труде участников театра, уникальном сочетании в репертуаре гуцульской тематики и наречия, в формировании трупы из местных народных профессионалов - носителей фольклорных знаний, которые прекрасно владели искусством слова, пения, жеста, танца, игры на музыкальных инструментах, импровизации.

Репертуар театра, включавший оригинальные пьесы Г. Хоткевича, написанные на гуцульском наречии - “Довбуш”, “Гуцульский год”, “Непростое” и переделанную им пьесу Ю. Коженёвского “Верховинцы”, творил летопись жизни гуцулов во всех ее проявлениях. Гуцульский театр бросил вызов времени, австрийско-польскому режиму и стал для непокорного украинского народа политической трибуной, своеобразным социокультурным институтом Гуцульщины, основными функциями которого являлись эстетическая, диагностическая, дидактическая, нациотворческая, охранная, репрезентативная.

В результате нового концептуального подхода, привлечения новых первоисточников детально реконструированы гастрольные поездки Гуцульского театра, воспроизведены отдельные сцены из его спектаклей, опровергнута недостоверная информация, заполнены пробелы в истории театра. Установлена иная периодизация творческой деятельности Гуцульского театра, а именно: она структурно разделена на два театральных сезона - 1910/1911 и 1911/1912 гг., в пределах которых выделен начальный период деятельности, четыре гастрольные поездки по Галичине и Буковине, а также гастроли концертной группы гуцульских артистов в марте - июле 1914 г. в Надднепрянской Украине (Харьков, Одесса) и в Москве. Административно-художественному руководству в лице Г. Хоткевича, А. Ремеза, Л. Курбаса, И. Гулейчука удалось наладить четкий механизм деятельности театра.

В диссертации проанализированы такие художественные признаки Гуцульского театра, как народность, этнографичность, фольклорность, языковая аутентичность, театральность, актерская самобытность, импровизационность, придававшие ему оригинальность и самодостаточность. В основе театра лежало соблюдение принципа сценического тринома: актеры - гуцулы, язык спектаклей - гуцульский, тематика репертуара - гуцульская.

Гуцульский театр - это режиссёрский театр, где Г. Хоткевич является не режиссёром-интерпретатором, но, как автор пьес, режиссёром-творцом. Фактически на базе Гуцульского театра Г. Хоткевич создал своеобразную творческую лабораторию, где происходило написание пьес, подбор и воспитание актеров, подготовка спектаклей, поиски новых изобразительных средств, сбор и сценическая адаптация фольклорных сокровищ гуцулов. Режиссерская деятельность в Гуцульском театре Г. Хоткевича и его коллег А. Ремеза и Л. Курбаса объединяла традицию и новаторство, творчески использовала достижения корифеев украинского театра, европейской постановочной культуры, собственный режиссёрский опыт.

Гуцульский театр рассматривается как сложная, открытая, этносоциокультурная система, характеризующаяся целостностью, самоорганизацией, структурностью, иерархичностью, целеустремленностью, действующая в условиях агрессивной имперской социокультурной среды, изменяя и упорядочивая ее, и являющаяся неотъемлемой частью целостной системы европейского театрального искусства. Гуцульский театр стал феноменальным явлением не только украинского, но и мирового театра вследствие своей аутентичности, самобытности, сроднённости с архаичными обычаями, обрядами, играми гуцулов.

Ключевые слова: Гуцульский театр, самобытность, репертуар, гастроли, система, феномен.

Shlemko O.D. The Hnat Khotkevich Hutsulian theatre as an art and ethno-socio-cultural phenomenon. - Typescript.

The thesis for achieving of a scientific degree of the candidate of the fine art on the speciality 17.00.02 - theatrical art. - The Institute of the fine art, study of folklore and ethnology named after M.T. Rylskyy of the NAN (National Academy of Sciences) of Ukraine, Kyiv, 2004.

For the first time has been performed in the thesis a system research of the Hutsulian theatre, having created by H. Khotkevich in 1910 in Halychyna in the mountainous village of Krasnoyil, there has been detected a phenomenon of this original, art and ethno socio cultural appearance. As a result of a new conceptual approach, involving of the new source materials there has been realized a detailed reconstruction of the road show activity of the Hutsulian theatre, of the separate scenes of its shows, there were bridged the gaps in the history of this theatre. The show roads of the Hutsulian theatre throughout Halychyna and Bukovyna do cover the period since 1910 till 1912, and the concert group of the theatre throughout some cities of the Naddnipryanska Ukraine and including Moscow - March - July of 1914. The repertoire of the theatre, having included the original plays of H. Khotkevych, being written in the Hutsulian dialect, such as “Dovbysh”, “The Hutsulian year”, “Not Ordinary” and the play “Verkhovyntsi” of Yu. Kozhenyevskyy, having overworked by him, formed a cronical of the hutsuls' life in all their demonstrations. The phenomenon of the Hutsulian theatre lies first of all in its genetic connection with the traditional culture of the hutsuls, a sacrificial work of the theatre participants, overcoming of the counteractions of the Austrian-Polish power, an unique unity in its repertoire of the hutsulian themes and dialect, forming of the troupe from the local popular professionals, which were the carriers of the folklore knowledge's, having wonderful possessed the art of the speaking, singing, dancing, playing the musical instruments, improvisation. The Hutsulian theatre became as an art and ethno-socio-cultural phenomenon not only of the Ukrainian but also of the world theatre.

The key words: The Hutsulian theatre, originality, repertoire, tours, system, phenomenon.

Размещено на Allbest.ru