Становлення термінологічного апарату аналізу музичних творів

Складність систематизації музичних форм XX сторіччя та створення загальноприйнятої та впорядкованої термінології пояснюється одночасним перетворенням всіх головних параметрів музичної композиції, насамперед, зв'язку між жанром та формою. Актуальним для музичного аналізу XX сторіччя стає вивчення процесуальних якостей музичної форми та її інтерпретаційного потенціалу. В дисертаційній роботі запропоновано розглядати весь спектр формотворення цього періоду за наступними напрямками:

1) Збереження традиційних форм-схем та поєднання їх із принципово новою технікою композиції. Приклади таких форм найбільш характерні для першої половини XX сторіччя (І. Стравінський, С. Прокоф'єв, А. Берг, А. Шенберг). Терміни, що використовуються для позначення форм цієї групи часто підкреслюють зв'язок даної композиційної схеми з класичним прототипом.

2) Форми, що послідовно виявляють ознаки кількох класичних форм - "модулюючі" за визначенням В. Бобровського.

3) Форми, що синтезують ознаки кількох класичних та докласичних форм.

4) Модифікації класичних форм різного ступеня віддаленості від інваріанту. Терміни, що використовуються для позначення цих форм, часто відсилають до класичних схем та жанрових характеристик. Оскільки модифікація може бути дуже суттєвою, вони зазнають найбільшої критики, створюють матеріал для виникнення полісемії та синонімії, потребують пояснень в кожному конкретному випадку.

5) Форми, що засновані на нових закономірностях музичної мови і найчастіше отримують назву від відповідної техніки композиції ("форма, організована на основі сонорики", "алеаторна форма", "12-ступенева форма" - В. Холопова) або принципу формотворення ("варіантна форма" - О. Верба, "остинатна форма", "поліостинатна форма" - В. Холопова).

Важливою ознакою музичної форми, роль якої стає особливо помітною у зв?язку з процесуальним поглядом на музичну форму, є ступінь її замкненості або відкритості. Крім того, класифікації сучасних музичних форм вказують також на ступінь типовості музичної форми, тобто її відношення до композиційної "норми", на її інтерпретаційний потенціал. Використовуються відповідні терміни: "відкрита форма" (І. Барсова, Н. Горюхіна, Т. Кюрегян), "момент-форма" (К. Штокхаузен), "оновлена типова форма", "нетипова проста форма", "нетипова форма" (Т. Кюрегян), "мобільний елемент музичної форми" (Е. Денисов).

У четвертому розділі дисертаційної роботи також розглянуті теоретичні дискусії про суть формального дослідження музичного твору, його мету, предмет та методи, досліджені найбільш характерні концепції опису структурних функцій частин форми. Категоріальний апарат аналізу музичної форми визначено як такий, що створений на основі кристалізації понятійної основи та співвіднесеної з нею термінології. Зроблено висновок про те, що він є продуктом музично-теоретичної системи класицизму, в рамках якої він є відносно стабільним. Залучення музичних явищ інших культурно-стилістичних періодів демонструє неможливість плідного функціонування цього категоріального апарату в таких широких межах. Повсякчасні зміни понятійної системи аналізу внаслідок активного включення до сфери його інтересів старовинної музики, продуктів музичної культури позаєвропейських народів, сучасних новацій, інших поглядів на мету та результати аналізу характеризують у цілому багатоаспектність та складність музичної теорії XX - початку XXI сторіччя. Термінологія в якості фіксації, узагальнення та репрезентації пошуків музикознавства віддзеркалює його спрямованість до логічної узгодженості, об'єктивної повноти та міжкультурної інтеграції наукового знання.

У Висновках дисертації підсумовуються результати проведеного дослідження.

В роботі на матеріалі письмових джерел ряду музично-теоретичних систем європейського регіону (естетичних, філософських трактатів, співацьких та ораторських керівництв, учбових посібників з композиції, аналізу музичної форми, самостійних теоретичних досліджень) було розглянуто становлення термінологічного апарату аналізу музичних форм та співвіднесеної з ним понятійної системи. Принципова різниця між конкретними групами понять та відповідних термінів на різних етапах розвитку музично-теоретичної науки дозволяють розглядати їх тільки в контексті певних музично-теоретичних систем.

В цей же час важливі для аналізу структурної побудови музичного твору поняття (форма, частини форми, функції частин форми, елементи музичної мови, аналітична процедура та інші) сформувалися та були актуальними для музичної теорії задовго до появи аналізу музичної форми як самостійної наукової сфери. Утворення на основі розгалуженої понятійної бази категоріального апарату (тобто системи центральних i узагальнених понять) характеризує розвинений стан наукової дисципліни i можливе лише при умові конкретизації її мети, завдань та методології. Як i понятійна система, що належить конкретній музично-теоретичній системі та відображує її філософські, науково-методичні, світоглядні погляди, мобільною є i система термінів. Відміни між термінологічними системами історико-культурних періодів торкаються не тільки конкретних термінологічних одиниць, але й принципів їx створення та витоків, які при цьому використовуються.

Дослідження процесу становлення термінологічного апарату аналізу музичних форм дозволяє виділити його основні етапи:

Передісторія ряду понятійно-змістовних та термінологічних дефініцій, які не завжди тотожні сучасним уявленням, але, в той же час, визначають їx спадковість;

Класичний етап формування музично-теоретичних уявлень середини XIX сторіччя, коли була сформована понятійно-змістовна основа категоріального апарату аналізу музичних форм (у сучасному уявленні), який не завжди ще уніфікований з точки зору термінології;

3) Сучасний етап, який завершив процес уніфікації аналогічної термінології по відношенню до музики класико-романтичного періоду, загострив проблематику класифікації форм докласичного та сучасного періодів.

Бачення історичного процесу становлення категоріального апарату аналізу музичних форм дозволяє нам більш конкретно уявити масштаби та межі розвитку понятійно-змістовних уявлень про форму музичного твору в контексті якісних історичних перетворень музичного мислення, розділити конвенційні (суб'єктивні) та типологічні (об'єктивні) моменти у формуванні даних уявлень та їх термінологічних дефініцій.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

Рубан О.Л. Этимология и функционирование понятия "открытая форма" // Музичне мистецтво: Збірка наукових статей. Вип. 4 - Донецьк: Міністерство культури i мистецтв України, Донецька Державна музична академія ім. С.С. Прокоф'єва, 2004 - С. 35-43.

Рубан О.Л. Терминология формообразования в контексте различных историко-стилевых явлений // Музичний стиль: теорія, історія, сучасність / Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. Вип. 38. - Київ: Міністерство культури i мистецтв України, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, 2004. - С. 22-27.

Рубан О.Л. Терминологическая система анализа музыкальных форм в работах А.Б. Маркса // Дослідження, досвід, спогади: Збірник наукових і науково-методичних праць. Вип. 5. - Київ: Міністерство культури i мистецтв України, Київська середня спеціальна музична школа ім. М.В. Лисенка при Національій музичній академії України ім. П.І. Чайковського, 2004. - С. 184-191.

Рубан О.Л. Про поняття "норма" та його опозиції в аналізі музичних форм // Українське музикознавство: Науково-методичний збірник. - Вип.33. - Київ: Міністерство культури i мистецтв України, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, 2004. - С.219-226.

Размещено на Allbest.ru