Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т.РИЛЬСЬКОГО

УДК 791.44.071.1(477)+7.071.4 “19” Б.39

О. П. ДОВЖЕНКО - ПЕДАГОГ.

ТВОРЧИЙ ПОШУК І МЕТОД

Спеціальність 17.00.04 кіномистецтво, телебачення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

БЕЗРУЧКО Олександр Вікторович

Київ 2007



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, професор Мусієнко Оксана Станіславівна, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, завідувач кафедри кінознавства

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Скуратівський Вадим Леонтійович, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, професор кафедри телережисури

кандидат мистецтвознавства, доцент Погребняк Галина Петрівна, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, доцент кафедри мистецтвознавства та експертної діяльності

Провідна установа: Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, кафедра теорії та історії культури, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Захист відбудеться 28 березня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “27” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства О.В.Зінич



АНОТАЦІЇ

Безручко О.В. О.П.Довженко-педагог. Творчий пошук і метод. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.04. кіномистецтво, телебачення. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню педагогічної діяльності видатного українського кінорежисера і письменника О.П.Довженка (1894-1956 рр.) у контексті становлення мистецької кіноосвіти на Україні.

На основі всебічного аналізу широкої джерельної бази і залученню до наукового обігу раніше невідомих архівних джерел реконструйовано процес становлення О.П.Довженка як педагога і митця, визначено фактори, що вплинули на формування його педагогічних поглядів, а також структуру та особливості функціонування мистецьких кінозакладів України, в яких він викладав. довженко кіноосвіта мистецький національний

У дисертаційній роботі акцентується увага на розробці та впровадженні в життя новаторських для свого часу педагогічних експериментів О.П.Довженка, висвітлено його діяльність у вищих навчальних закладах (КДІК, ВДІК, КТІ) та кінонавчальних закладах при Київській кіностудії (РЛККФ, ШКККС), виявлено внесок митця в становлення і розвиток кіноосвіти в Україні, а після її знищення під маркою реорганізації художнього факультету КДІКу, намагання відродити національну систему освіти кінематографічних кадрів.

Ключові слова: О.П.Довженко, становлення кіноосвіти в Україні, Київський кіноінститут, кінофабрика, режисерська лабораторія, педагогічний експеримент, кіностудія, школа кіноакторів, кінематограф.



Безручко А.В. А.П.Довженко - педагог. Творческий поиск и метод. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.04 киноискусство, телевидение. Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Ф.Рыльского НАН Украины. Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию педагогической деятельности выдающегося украинского кинорежиссера и писателя А.П.Довженко (1894-1956 гг.) в контексте становления художественного кинообразования на Украине.

На основе всестороннего анализа широкого спектра источников, а также благодаря введению в научный обиход прежде неизвестных архивных документов, воссоздан процесс становления А.П.Довженко как педагога и творца, определены факторы, повлиявшие на формирование его педагогических взглядов, структуру и особенности функционирования художественных кинозаведений Украины, в которых он преподавал.

Предложена периодизация педагогической деятельности А.П.Довженко в контексте общих тенденций развития кинематографа. В диссертационной работе акцентируется внимание на разработке и внедрении в жизнь новаторских для того времени педагогических экспериментов, систематизирована и комплексно исследована специфика преподавания А.П.Довженко в Одесском государственном техникуме кинематографии (ОГТК), киевских и московских высших учебных заведениях - Киевском государственном институте кинематографии (КГИК), Всесоюзном государственном институте кинематографии (ВГИК), Киевском государственном театральном институте (КГТИ) и в приравненных к институтам образовательных учреждениях ведомственного подчинения - Режиссерской лаборатории при Киевской кинофабрике (РЛККФ), Школе киноактеров при Киевской киностудии (ШКККС).

Проведен сравнительный анализ методов воспитания молодых режиссеров А.Довженко с методикой обучения в специальных учебных учреждениях творческого профиля: Режиссерской Академии (РА) С.Ейзенштейна, Режиссерской мастерской при Ленинградской кинофабрике (РМЛКФ) Л.Трауберга, актерской школе при Киевской кинофабрике (АШККФ), лаборатории театральных режиссеров Л.Курбаса.

Ретроспективно воссоздана деятельность А.П.Довженко, направленная на развитие кинообразования в Украине, а после уничтожения под маркой реорганизации художественного факультета КГИКа старания возродить национальную систему воспитания кинематографических кадров.

Реконструирован послевоенный этап, когда А.П.Довженко препятствовали официально преподавать режиссуру в киноинституте (ВГИК), и он был вынужден в неформальной обстановке воспитывать так называемых “индивидуальных” учеников (Ю.Тимошенко, В.Денисенко и др.).

Показана преемственность всех этапов педагогической деятельности А.П.Довженко - от основ обучения и воспитания кинорежиссеров, разработанных им в КГИКе, РЛККФ и ШКККС с методом и принципами преподавания в мастерской кинорежиссеров во ВГИКе (последние годы жизни).

Впервые в национальном киноведении раскрыт вклад А.П.Довженко в разработку и развитие украинской и общесоюзной системы кинообразования, отмечены концептуальные основы индивидуальной подготовки специалистов творческого профиля, определено значение наследия мастера для современного воспитания молодых режиссеров, сценаристов, актеров.

Ключевые слова: А.П.Довженко, становление кинообразования в Украине, Киевский киноинститут, кинофабрика, режиссерская лаборатория, педагогический эксперимент, киностудия, школа киноактеров, кинематограф.



Bezruchko O.V. O.P.Dovzhenko-pedagogue. Creative search and method. - Manuscript.

The thesis is submitted for a candidate's degree in arts criticism, speciality 17.00.04 - Cinema Arts, Television. - Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2007.

The dissertation investigates a pedagogical activity of the famous Ukrainian film director and writer O.P.Dovzhenko (1894-1956) in a context of the development of cinema art education in Ukraine.

The dissertant reconstructs the process of O.P.Dovzhenko's formation as a pedagogue and an artist, making a deep analysis of a wide variety of sources and involving previously unknown archival sources in the academic discourse. The researcher has defined the factors that had influenced formation of Dovzhenko's pedagogical views, as well as a structure and the peculiarities of functioning of the Ukrainian artistic cinema institutions where an artist taught.

O.V.Bezruchko investigates Dovzhenko's pedagogical heritage that constitutes an elaboration and implementation of the experiments, innovative for that time. The researcher illuminates Dovzhenko's activity both in the high educational institutions (Kyiv's State Cinema Institute, Allunion State Cinema Institute, Kyiv Theatre Institute) and cinema educational institutions of Kyiv Cinema Studio, such as Film Director Laboratory and the School of Film Actors. The author also analyses how Dovzhenko's activity was directed toward establishment and development of cinema education in Ukraine. Bezruchko shows how the artist tried to restore the national system of cinema education even after this educational system had been destroyed under the slogan of its reorganization.

Key words: O.P.Dovzhenko, formation of the film education in Ukraine, Kyiv Cinema Institute, film factory, film director laboratory, teaching experiment, film studio, school of film actors, cinematography.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається пильною увагою суспільства до свого минулого, до відновлення історичної справедливості, вивчення невідомих сторінок у суспільному і мистецькому житті не лише держави, але й в творчих біографіях найкращих її представників.

Дослідження життя і діяльності видатних українських кінематографістів є одним із актуальних напрямків розвитку національної кінознавчої науки. До числа тих митців, які залишили визначальний слід в українському кінематографі, належить О.П.Довженко (1894 -1956).

Багато десятиліть існувала думка, що О.П.Довженко зумів виразити себе як режисер і сценарист, але тільки наприкінці життя почав передавати власний досвід учням у Всесоюзному державному інституті кінематографії (ВДІК). Розбудова Української держави та розсекречення величезного масиву архівних документів дозволяє змінити стереотипність мислення, звільнити від шарів цензури сторінки творчої і педагогічної біографії митця.

Незважаючи на велику кількість дослідницької та мемуарної літератури, присвяченої О.П.Довженку, можна відзначити, що педагогічна діяльність митця висвітлена лише частково і охоплює лише сорокові-п'ятидесяті роки.

У дослідженнях І.Корнієнка, І.Рачука, С.Плачинди, М.Куценка, О.Мусієнко, Д.Шлапака, Р.Корогодського, С.Тримбача та інших досить ґрунтовно і різнобічно вивчене життя і творчість О.П.Довженка, але побіжно згадується його педагогічна діяльність в Україні.

Г.Журов, В.Пригоровський, Л.Рубінштейн висвітлили навчання О.П.Довженка у Глухівському учительському інституті (ГУІ) та початок педагогічної кар'єри в Житомирському Другому вищому початковому училищі (ЖДВПУ).

Початок кінопедагогічної діяльності О.П.Довженка в Одеському державному технікумі кінематографії (ОДТК) досліджував О.Шимон, але хронологічні рамки роботи не дозволили розповісти про подальші педагогічні пошуки митця.

Досить ґрунтовно і всебічно охарактеризовано період становлення кіноосвіти в Україні Р.Росляком, приділено увагу початку педагогічної діяльності О.П.Довженка в ОДТК та Київському державному інституті кінематографії (КДІК).

Окремі аспекти педагогічної діяльності О.П.Довженка розглядалися у працях В.Слободян, М.Шудрі, М.Фількевича та інших.

Загалом, актуальність дисертації зумовлена нагальною потребою у спеціальному комплексному дослідженні педагогічної діяльності О.П.Довженка в Україні, створенні повної та об'єктивної біографії митця та його впливу на становлення і розвиток української кіноосвіти в 30-40 рр. ХХ ст., спробою відкриття маловідомих сторінок біографії О.П.Довженка, віднайденням та залученням до наукового обігу невідомого раніше шару джерел з колишніх закритих державних та особистих архівів, спецсховищ, бібліотек.

Зважаючи на вищенаведені критерії оцінки актуальності теми, можна стверджувати, що вивчення педагогічного доробку О.П.Довженка має важливе значення для розвитку кінознавства, педагогіки та культурології.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося на кафедрі кінознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення (КНУТКТ) ім. І.К.Карпенка-Карого як складова частина планових досліджень кафедри з історії українського кіномистецтва (“Історія кіноосвіти в Україні”), а також у відділі кіномистецтва і телебачення Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології (ІМФЕ) ім. М.Т.Рильського НАН України в рамках колективних планових тем “Історія українського кінематографу” (державний реєстраційний номер 0103V008231) та “Модерні напрями та методики дослідження українського кіно і телебачення” (“Довженкова енциклопедія”) (державний реєстраційний номер 0106U002649).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукова реконструкція педагогічного методу О.П.Довженка, осмислення й комплексний аналіз його педагогічного доробку, відтворення цілісної картини розвитку кіноосвіти в Україні, визначення ролі педагогічної спадщини Довженка для розвитку української кіноосвіти.

Задля реалізації поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:

- проаналізувати стан дослідження проблеми, виявити масив історичних джерел, які містять інформацію про життя та діяльність О.П.Довженка, визначити інформаційний потенціал і достовірність джерельного комплексу;

- ретроспективно відтворити педагогічний і частково життєвий шлях О.П.Довженка, висвітлити формування та становлення його педагогічних поглядів;

- дослідити процес становлення О.П.Довженка як педагога в контексті розвитку української і загальносоюзної систем кіноосвіти;

- висвітлити діяльність О.П.Довженка у вищих навчальних закладах (КДІК, ВДІК) та спеціальних кінонавчальних установах Київської студії художніх фільмів - Режисерській лабораторії при Київській кінофабриці (РЛККФ) та Школи кіноакторів при Київській кіностудії (ШКККС);

- простежити розвиток теоретичних підвалин педагогічних експериментів О.П.Довженка та особливості їх практичного впровадження;

- провести порівняльний аналіз методів виховання молодих митців О.Довженком із методикою навчання у Режисерській Академії (РА) С.Ейзенштейна, Режисерській майстерні при Ленінградській кінофабриці (РМЛКФ) Л.Трауберга, акторській школі на Київській кінофабриці (АШККФ), лабораторії театральних режисерів Л.Курбаса;

- виявити та оцінити персональний внесок О.П.Довженка у розроблення і впровадження української системи кіноосвіти та індивідуальній підготовці молодих митців, показати значення цього досвіду для сучасності.

Об'єктом дослідження є педагогічний шлях О.П.Довженка, його теоретичний і практичний доробок в галузі кінопедагогіки, комплекс історіографічних та історичних джерел, пов'язаних з життям та діяльністю митця, його особистим внеском в організацію системи кіноосвіти на Україні.

Предметом дисертаційного дослідження стали етапи становлення О.П.Довженка як педагога і митця, еволюція його педагогічних поглядів у контексті загальних тенденцій розвитку кінематографу, визначення рівня практичної доцільності педагогічних експериментів.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено методи критичного аналізу, логічний, порівняльний і ретроспективний методи, які дозволили комплексно здійснити реконструкцію невідомих сторінок педагогічної діяльності О.П.Довженка, а використання методу персоналізації допомогло охарактеризувати внесок митця у становлення та розвиток української кіноосвіти. У дисертації була також врахована існуюча традиція історіографічного вивчення педагогічної діяльності та творчого доробку окремих українських митців.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що завдяки виявленню й залученню до наукового обігу великої кількості нових джерел, у тому числі й раніше неопублікованих, що донедавна знаходилися у спеціальних і приватних архівах, вперше в українському кінознавстві комплексно досліджено і достовірно реконструйовано маловідомі досі сторінки життя О.П.Довженка та його педагогічної діяльності. У дисертації проаналізовано нові дані про передумови та особливості функціонування у 1928-1941 рр. вітчизняної кіноосвіти, здійснено систематизацію джерельної бази, визначено пріоритетні напрямки педагогічних експериментів О.П.Довженка.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації збагатять знання з історії українського кінематографу, сприятимуть уточненню маловідомих фактів розвитку кінопедагогіки на Україні, слугуватимуть поглибленому вивченню і подальшому осмисленню мистецької і педагогічної спадщини О.П.Довженка.

Результати дослідження можуть бути використані науковцями при написанні дисертацій, монографій, синтетичних праць з історії українського кінематографу і кінопедагогіки, а також при читанні курсів з історії кіно, історії культури та педагогіки у відповідних мистецьких вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження викладені у доповідях на наукових конференціях, а саме:

- Міжнародна наукова конференція “Етика і культура. Актуальні етичні проблеми у сфері культури”. - Київ, 2004;

- Наукова конференція “Довженко і кіно ХХ століття”. - Київ, 2004;

- Наукова конференція викладачів і аспірантів “Підготовка фахівців театру, кіно і телебачення: історичний досвід, сучасність, перспективи”. - Київ, 2004;

- Наукова конференція “Екранна освіта в Україні. Сучасний стан, проблеми розвитку”. - Київ, 2004;

- Міжнародна наукова конференція “Лабіринти еволюції становлення людини та людства”. - Київ, 2005;

- Міжнародна наукова конференція “Традиція і культура”. - Київ, 2005;

- Всеукраїнська наукова конференція “Радість і страждання як чинники культури”. - Київ, 2006;

- Міжнародна наукова конференція “Обрії свободи”. - Київ, 2006.

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 14 одноосібних публікаціях у наукових журналах і збірниках, 5 з яких - у наукових фахових виданнях, 5 - публікації за матеріалами наукових конференцій, 4 - статті в інших виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (225 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 200 стор. Обсяг основної частини - 183 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, розкрито її актуальність, сформульовано мету та завдання, визначено об'єкт і предмет, висвітлено стан розроблення теми, охарактеризовані методи дослідження, визначена наукова новизна, практичне і наукове значення.

Розділ перший “Становлення Довженка-педагога”. У ньому простежено процес формування педагогічних зацікавлень Довженка з кінця двадцятих років до середини тридцятих років двадцятого сторіччя.

У підрозділі 1.1. “Пошук форм спілкування зі студентами” досліджуються особливості педагогічної діяльності О.П.Довженка в ОДТК і КДІКу.

Для аналізу цього періоду обрано своєрідний метод реконструкції: оскільки стенограми лекцій тридцятих років маже не збереглися, увесь комплекс мемуарної спадщини, як-от спогади студентів досліджуються в контексті тогочасних виступів і статей митця.

Важливими видаються спогади колишнього учня Київського кіноінституту - Т.Левчука про вступні іспити до КДІКу, особливості тогочасного навчання кінорежисерів, першу лекцію О.П.Довженка в кіноінституті, роботу на знімальному майданчику. Не менш цікавими є рукописи, що зберігаються в музеї Національної кіностудії художніх фільмів Олександра Довженка та відеозапис інтерв'ю з приватного архіву В.Слободян, в яких Т.Левчук розповів те, що не увійшло до друкованих видань.

Спогади Г.Григор'єва допомагають більш всебічно і комплексно вивчити навчальний процес у КДІКу та педагогічну діяльність О.П.Довженка. Не менш цікавими є спогади колишніх студенток київського кіноінституту С.Цибульник, Є.Лісовської та відеозапис інтерв'ю Ф.Май з приватного архіву В.Слободян, які є менш ідеологізованими та більш об'єктивними.

Запропонована форма дослідження дозволила найбільш повно відтворити початок педагогічної діяльності митця, зокрема ініціативу студентів новоствореного Київського кіноінституту з метою запрошення О.П.Довженка до викладання у них режисури, його бесіду-лекцію та першу офіційну лекцію митця в актовому залі КДІКу.

До розгляду залучено досить широкий фактичний матеріал ф.№1238 (Державний український трест кінопромисловості “Українфільм” Державного всесоюзного кінофотооб'єднання “Союзкіно”) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України, який містить списки викладачів та студентів, особливості функціонування ОДТК та КДІКу, участь О.П.Довженка у роботі цих навчальних закладів.

Завдяки архівному пошуку з'ясовано, що О.П.Довженко був запрошений до розробки теоретичних засад навчального процесу художнього факультету КДІКу у складі двох Методологічних комісій - з “Режисерської справи” і “Соціології та історії мистецтв, історії матеріальної культури, історії кіномистецтва”.

Увага акцентується на тому, що, не зважаючи на подальшу формальну відсутність офіційної педагогічної практики О.Довженка у кіноінституті, він провів зі студентами-режисерами низку неформальних лекцій, які відбувалися в його власній оселі, під час прогулянок Києвом тощо.

Вільна форма довженківських лекцій зі студентами художнього факультету КДІКу, як доведено в дисертації, ніскільки не заперечувала того факту, що митець мав свою чітку концепцію навчання студентів режисерській професії. Це й засвідчує участь О.П.Довженка у розробці навчальних програм у методологічних комісіях інституту.

Підрозділ 1.2. “Знімальний майданчик як місце навчання майбутнього режисера” висвітлює передумови формування одного з головних педагогічних принципів О.П.Довженка, який протягом всього життя вважав, що найбільш ефективний шлях передачі досвіду відбувається лише в умовах реального кіновиробництва, що збігалося із тогочасною педагогічною методикою так званої безперервної виробничої практики (БВП).

Показовим видається той факт, що під орудою Довженка на знімальному майданчику “Івана” опановували мистецтво кінематографу не тільки студенти-режисери, але й оператори та сценаристи.

Осмислення тогочасної ситуації показує, що після завершення фільмування О.П.Довженко збирався більше уваги приділити викладанню у КДІКу, але був вимушений виїхати до Москви.

У підрозділі 1.3. “Творчий потенціал лекцій” аналізується тогочасна педагогічна діяльність О.П.Довженка на основі найменш вивчених, а у більшості й маловідомих лекцій першої половини тридцятих років.

Структуру підрозділу обумовило те, що в першу чергу вивчалися джерела, які дають уявлення про педагогічну діяльність О.П.Довженка - лекції, статті, виступи. Зважаючи на відсутність у п'ятитомнику творів митця, що виходив за редакцією Ю.Солнцевої у 1983-1985 рр., багатьох лекцій, що були на той час вже оприлюднені в Російській Федерації, важливим напрямком дослідження було визнано архівний пошук.

Науковий інтерес насамперед становили матеріали Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України, зокрема, ф.№690 (О.П.Довженко), в якому зібрано документи про життя і діяльність митця, його статті, виступи, листи, сценарії, лекції. Це невидана раніше лекція, прочитана студентам Московського державного інституту кінематографії (ДІК) 18 грудня 1932 року, в якій О.П.Довженко пояснював сутність професії кінорежисера, особливості власного методу, зокрема, поділився зі студентами думками про мову, національну специфіку у звуковій кінематографії, сприйняття власних фільмів, значення пейзажу у художніх фільмах, деякі аспекти роботи з акторами, психології творчості, застосування ефекту статики, а також задекларував свій метод роботи з оператором.

Таким чином доведено, що О.П.Довженко, який мав педагогічну практику у Києві, мав бажання викладати у Москві, принаймні, планував провести там курс лекцій з монтажу. Проте лікування рецидивів хвороби митця і несприятлива політична ситуація спричинилися до того, що режисерської майстерні О.Довженко, на відміну від С.Ейзенштейна та Л.Кулєшова, не отримав.

Все ж лекції московським студентам О.П.Довженком читалися, але були спорадичними, до того ж мали характер майстер-класів.

Більш регулярним було навчання студентів на знімальному майданчику “Аерограду” під час проходження ними виробничої практики, яка з 1932 року замінила БВП.

У Розділі другому “Авторський педагогічний метод Довженка: режисерська лабораторія при Київській кінофабриці” на широкому фактичному матеріалі простежуються передумови появи, особливості функціонування та причини припинення найцікавішого педагогічного експерименту О.П.Довженка - режисерської лабораторії (РЛККФ).

У підрозділі 2.1. “Введення в кінематограф” зазначається, що у 1935 році в зв'язку із реорганізацією вищої школи гуманітарного профілю (ВИШ) та сталінським замовленням на постановку “Українського Чапаєва”, Довженко отримав можливість повернутися на Україну та дістав пропозицію викладати на Вищих курсах режисерів кіно (ВКРК) при КДІКу.

Митець з багатьох причин не захотів зв'язувати себе із досить жорсткою і догматичною офіційною кіноосвітою, а тому обрав більш вільний у плані експериментування варіант “перекваліфікації” театральних режисерів на кінематографістів у РЛККФ.

До огляду і аналізу залучено книгу, ненадруковані листи і рукопис В.Галицького (фактично єдині мемуарні першоджерела щодо режисерської лабораторії), а також надруковану у 1937 році статтю В.Довбищенка та В.Галицького, важливу для дослідження відсутністю ретроспективних нашарувань і переосмислень подій, характерних для мемуарів.

Не менш вагомими були тогочасні статті та інтерв'ю О.П.Довженка, в яких митець декларував власні педагогічні засади.

Одним із пріоритетних завдань стало виявлення, аналіз та введення до наукового обігу неоприлюднених раніше матеріалів РЛККФ із приватних і державних архівів.

Увага акцентується на виступі О.Довженка на Київській кінофабриці, в якому митець докладно розповідав про умови появи режисерської лабораторії, про вступні іспити, перший рік навчання, називав учнів і характеризував декого з них.

Підрозділ 2.2. “Сценарний період” висвітлює особливості найбільш плідного етапу педагогічного експерименту О.П.Довженка, коли, вирішивши перевести театральне мислення режисерів-лаборантів у кінематографічне русло, зрозумів, що без копіткого опанування сценарної справи не обійтись.

Оскільки режисери-лаборанти були людьми з вищою освітою і досвідом самостійної творчої практики, Довженко планував приділяти багато часу їхній самоосвіті, однією із складових якої було так зване “ходіння в народ”, що допомагало учням набувати життєвих вражень, потрібних для створення власних сценаріїв. Задум О.П.Довженка виправдав себе, адже режисери-лаборанти написали багато короткометражних сценаріїв; деякі з них розглядаються в дослідженні.

Важливою засадою навчального процесу РЛККФ був принцип “дифузії” - кожного з режисерів-лаборантів Довженко планував навчати за індивідуальним терміном, в залежності від рівня готовності до самостійної роботи. Зважаючи на це, найбільш здібні писали повнометражні сценарії - “Вісунська республіка” та “Нерозділене кохання”.

Крім того, всі режисери-лаборанти працювали над сценарієм “Тараса Бульби”, який мав би бути частиною ще одного педагогічного експерименту О.П.Довженка. Першим його кроком стала режисерська розробка учнями окремих епізодів, наступними - зйомки невеликих частин фільму, монтаж, тонування, певна річ, під орудою майстра.

У підрозділі 2.3. “Самостійні роботи учнів” на прикладі створення короткометражки “Чий кандидат?” детально висвітлюється останній і найменш вдалий етап РЛККФ, який збігається із піком репресій другої половини тридцятих років ХХ ст.

Завдяки поетапному розсекреченню документів з архівів спецслужб, а також публікаціям В.Попіка, Л.Череватенка, Т.Дерев'янко, О.Микитенка, Ю.Левіна та ін., дисертантом було зроблено декілька запитів у Галузевий державний архів Служби безпеки (ГДА СБ) України. Розсекречені документи про життя і діяльність О.П.Довженка, матеріали справ репресованих учнів та колег митця використані у дисертаційному дослідженні, зокрема, документи ф.№11 (Справа-формуляр О.П.Довженка).

Не менш важливою для дослідження була можливість опрацювання закритих до 1991 року фондів у державних архівах. У ЦДАМЛМ України, насамперед, таким є ф.№1196 (Документи діячів літератури і мистецтва з відомчих архівів прокуратури, суду і органів КДБ України). У Центральному державному архіві громадських об'єднань (ЦДАГО) України - ф.№1 (Центральний комітет компартії України) та №263 (Колекція позасудових справ реабілітованих), де зберігаються справи репресованих колег О.П.Довженка (зокрема Д.Демуцького) та учнів (Б.Дробинського, Ю.Нікітіна, Г.Григор'єва та ін.).

У розвідках Н.Францевої кінця 80-х - початку 90-х років знаходимо відомості про загиблих у сталінських таборах учнів О.П.Довженка, серед яких був її чоловік Т.Ференц, і лише в невеличкому обсязі згадувалися педагогічні засади РЛККФ.

Та все ж, ядром розділу стало дослідження навчального процесу РЛККФ - фактично єдиної майстерні О.П.Довженка, яка повноцінно функціонувала в Україні протягом майже усього терміну мистецького навчання, тоді як інші педагогічні задуми митця реалізувалися лише фрагментарно.

Ретельний розгляд специфіки тогочасного фільмування на Київській кінофабриці дало можливість з'ясувати, чому, за задумом О.П.Довженка, режисери-лаборанти повинні були крок за кроком вивчати всі етапи кіновиробництва, а найбільшу увагу, у порівнянні з московськими студентами, приділити написанню сценаріїв.

Втім, аби виховання молодих кінорежисерів вважалося завершеним, потрібні були не лише сценарії, а й постановка двох-трьох короткометражних робіт. Предметом окремої уваги О.П.Довженка був фінальний етап - зйомка власної повнометражної художньої картини.

Але сумні реалії того часу (арешти учнів та постійна зміна керівництва) призвели до того, що навчальний процес у РЛККФ зупинився на стадії виробництва короткометражних фільмів. Цікавий педагогічний задум Довженка не міг бути завершений у повному обсязі, більш того, майстер та його учні були вимушені протягом всього життя мовчати про цей надзвичайно цікавий і перспективний педагогічний експеримент.

У Розділі третьому “Реалізація творчих ідей Довженка в педагогічній практиці” на основі чисельних та різноманітних джерел реконструйовано декілька маловідомих педагогічних експериментів О.П.Довженка.

У підрозділі 3.1. “Акторська школа” досліджується неприйнятна для О.П.Довженка ситуація, коли наприкінці тридцятих років майже одночасно із закриттям АШККФ під маркою реорганізації був закритий художній факультет КДІКу, припинила існування РЛККФ. Митець розумів, що однією із складових примусової інтеграції України в “радянську соціалістичну культуру” був процес повного знищення української кіноосвіти.

А тому після успішного завершення “Щорса” О.П.Довженко докладав максимум зусиль для ренесансу системи української кіноосвіти у більш широкому обсязі була відновлена діяльність Школи кіноакторів при Київській кіностудії (ШКККС). Наступним кроком О.П.Довженка стало відкриття на базі Київського державного театрального інституту (КДТІ) майстерні кінорежисерів. Крім того, митець мріяв об'єднати діяльність Школи кіноакторів і майстерні кінорежисерів в Українську кіноакадемію. Були набрані учні в майстерню кінорежисерів, з вересня 1941 року повинно було розпочатися навчання, проте на заваді стала війна.

Реконструкцію довженкового задуму проведено на основі кількох джерел, насамперед, фахової і загальної газетної та журнальної періодики тієї доби, що зберігається у Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України та Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського. Важливою складовою дослідження є спогади студента ШКККС Є.Матвєєва.

Про відкриття напередодні війни при КДТІ майстерні режисерів кіно і планах заснування Української кіноакадемії розповів В.Іванов. Досить важливими для розуміння педагогічних засад О.П.Довженка є спогади Б.Равенських переймати кінематографічний досвід на знімальному майданчику “Тараса Бульби” йому перешкодила війна.

Підрозділ 3.2. “Індивідуальна робота” висвітлює післявоєнний етап педагогічної діяльності О.П.Довженка з так званими “індивідуальними” учнями - Ю.Тимошенком, В.Денисенком та ін.

Зазначається, що багато учнів О.П.Довженка, зокрема П.Вершигора, М.Казнєвський, М.Вінярський, не встигли залишити ґрунтовних спогадів про свого вчителя і методи його виховання, а мемуарна спадщина Ю.Тимошенка, В.Іванова та ін. піддавалася досить упередженому редагуванню.

Хоча навіть за таких умов названі митці, які в різні часи мали нагоду пройти школу О.П.Довженка, зуміли розповісти багато цікавих і корисних для дослідження подробиць стосовно методів навчання свого вчителя, його педагогічних концепцій, планів і задумів.

Показовим у цьому плані видаються спогади О.Муратова, що побачили світ вже в наш час, і за умови відсутності ідеологічної цензури, містять відомості про педагогічну діяльність О.П.Довженка, які не могли бути оприлюднені за радянських часів.

На основі узагальнення мемуарного та архівного матеріалу доведено, що у повоєнні роки О.П.Довженко докладав максимум зусиль для відбудови української кінематографії і кінопедагогіки. Серед практичних заходів митця була допомога у демобілізації і поверненні на Київську кіностудію кінематографістів-фронтовиків та намагання відновити художній факультет КДІКу.

Після фактичної заборони не тільки знімати, але й займатися педагогічною діяльністю, пов'язаної із “Україною в огні”, Довженко виховував молодих українських митців, що зверталися до нього за порадою, неофіційно. Теоретична частина такого навчання складалася з бесід-лекцій митця, написання учнями літературних сценаріїв, режисерських експлікацій, кадрування майбутніх фільмів. “Індивідуальні” учні отримували знання під час прогулянок містом, у листах, на квартирі майстра, а, в разі необхідності, деякі з них навіть жили в оселі вчителя.

Практичною частиною такого навчання О.П.Довженко вважав асистентську роботу на знімальному майданчику його фільмів. Після дозволу вищого партійного керівництва знімати фільми О.П.Довженкові, він продовжував навчання асистентів на знімальному майданчику “Мосфільму” та планував після повернення на Київську кіностудію під час фільмування “Зачарованої Десни” з п'яти-шести асистентів сформувати нову режисерську майстерню.

У підрозділі 3.3. “Розвиток творчих ідей лабораторії у вдіковський період” проаналізовано останній період педагогічного шляху О.П.Довженка, який лише наприкінці життя отримав можливість навчати кінорежисерів у ВДІКу.

Тривалий час у національному кінознавстві вдіківський період не осмислювався як розвиток творчих ідей О.П.Довженка, набутих у попередній педагогічній практиці, зокрема РЛККФ.

До певної міри цей період тлумачилося лише як перші кроки майстра у навчанні кінорежисерів. Тому виникла нагальна потреба проаналізувати найяскравіші педагогічні прийоми московської майстерні, фактично винайдені О.П.Довженком під час викладання у Києві.

Окрема увага приділена принциповим змінам форм виховання, що відбулися після залишення О.П.Довженком України.

Конкретний фактографічний матеріал, пов'язаний з найбільш висвітленим у дослідницькій та мемуарній літературі російським періодом педагогічної діяльності О.П.Довженка, переконливо засвідчує, що хоча виховання тривало лише півтора роки, він встиг виплекати з учнів справжніх митців.

Сам факт відбору у вдіківську майстерню засвідчив, наскільки гострим було у Довженка відчуття справжнього таланту. До своєї майстерні він запросив молодих людей, абсолютно несхожих за характером обдарування і життєвим шляхом. Але всі вони згодом розкрили свої неабиякі можливості в творчості і посіли високе місце в мистецтві кіно - Л.Шепітько, М.Вінграновський, О.Іоселіані, Р.Сергієнко та ін.



ВИСНОВКИ

У дисертації подано комплексне дослідження педагогічної діяльності О.П.Довженка в мистецьких кінозакладах України і частково Росії.

Оскільки робота будується на архівному матеріалі, а тексти, що знаходяться поза межами України, були недоступні з причин економічного характеру, у дисертації ґрунтовно і всебічно розглядається лише український (“київський”) період педагогічної діяльності О.П.Довженка, який є найменш дослідженим і відомим науковцям і широкому колу поціновувачів таланту митця.

Вирішення поставленого завдання призначене для відтворення цілісності процесу розвитку і становлення української кіноосвіти середини ХХ ст. та інтеграції педагогічного спадку О.П.Довженка в сучасний кінонавчальний процес України. Не викликає сумніву, що це особливо важливо у часи переосмислення етичних, наукових і методологічних підходів до трактування історії України та кіноосвіти як складової частини її мистецтвознавчої царини.

У результаті проведеного дослідження зроблені такі основні висновки:

1. На основі критичного аналізу наукової літератури можна стверджувати, що, не зважаючи на досить вагому і плідну діяльність довженкознавців, педагогічна діяльність О.П.Довженка на Україні ще не була предметом комплексного дослідження у мистецтвознавстві. Побутувала навіть думка, задекларована як у мемуарній, так і науковій літературі, нібито митець не займався педагогічною діяльністю в Україні.

2. Вищеназвана парадигма базувалася на відсутності формального підтвердження педагогічної практики О.П.Довженка у державних навчальних закладах - КДІКу, ВДІКу. У той же час дослідникам були недоступні або не бралися до уваги такі фактори:

- передача досвіду молодим митцям на знімальних майданчиках “Івана”, “Аерограда”, “Щорса”;

- неофіційні лекції-прогулянки Києвом зі студентами КДІКу, КДТІ;

- детальна розробка педагогічної концепції та втілення її в життя під час викладання у РЛККФ;

- ретельно розроблені та частково впроваджені у життя майстер-класи під час підготовки до зйомок “Тараса Бульби” безпосередньо на знімальному майданчику, у переглядовому залі та за монтажним столом;

- творче керівництво школою кіноакторів (ШКККС);

- безкоштовне навчання у вільний час у кабінеті власної квартири студентів КДІКу, ВДІКу і так званих “індивідуальних” учнів, завдяки чому Ю.Тимошенко, В.Денисенко змогли пройти неофіційний, але, тим не менш, дуже цінний для їх подальшого творчого життя курс кінорежисури.

3. Одним із головних чинників заборони О.П.Довженкові офіційної педагогічної практики було сприйняття його тогочасними партійними ідеологами і мистецькими функціонерами як “попутника”, тобто людини, котра за своїми ідеологічними переконаннями не може бути пролетарським митцем, а отже не має права передавати власний досвід творчій молоді у державних мистецьких установах на кшталт КДІКу та ВДІКу. Підтвердження саме такого стану речей можна знайти у фактах автобіографії митця 1939 року.

4. Логічно зробити припущення, що О.П.Довженко, педагог за фахом, який згодом здобув мистецьку (малярську) освіту в Європі, не міг примиритися із тогочасними, іноді примітивними методами навчання у ВИШах, як-то “бригадним методом”, “активними формами навчання”, соцзмаганням між викладачем та учнями, класовим підходом у доборі в мистецькі навчальні заклади студентів та педагогів, домінуванням соціальних предметів над мистецькими, а тому, зважаючи на небезпеку відкритого протистояння державній системі, вдавався до пасивних форм протесту проти догматичної радянської системи кіноосвіти.

До них треба віднести:

- провадження лекцій-прогулянок зі студентами (традиція з античних часів) на початку тридцятих років, коли лекції як форма навчання були відсунені на периферію так званими “активними формами навчання” та “лабораторною формою викладання”. Це відбувалося у той час, коли викладачів КДІКу, як, наприклад Гілярова, примушували в “Кіно-кадрах” заявляти, що лекційний спосіб навчання не може дати тих наслідків навичок до роботи, як метода лабораторна;

- пріоритет передачі власного досвіду творчій молоді на знімальному майданчику в середині тридцятих років, коли офіційна педагогічна доктрина, наприклад РА при ВДІКу надавала перевагу формальній “начитці” певного обсягу теоретичних постулатів без їх ув'язки із реальним кіновиробництвом;

- мистецький, а не соціальний пріоритет у доборі учнів, який найбільш яскраво проявився під час іспитів до РЛККФ. До режисерської лабораторії змогли потрапити особи, як-то Сасім, Ференц та ін., що були виключені з комсомолу, а деякі навіть із КДІКу за “групівщину” і “троцькізм”. Крім того, частина молодих режисерів, відібраних О.П.Довженком, раніше навчалися у театральній лабораторії “Березоля” Л.С.Курбаса, якого після арешту оголосили “ворогом народу”. Потрібно звернути увагу на те, що мистецький пріоритет у доборі учнів був досить небезпечним у тридцяті роки не лише для професійного, але й особистого життя педагогів. Наочним прикладом була трагічна доля репресованого товариша О.П.Довженка, кінорежисера і педагога КДІКу О.Й.Гавронського, який ризикнув організувати гурток “творчо обдарованих” студентів.

5. Достеменно відомо, що О.П.Довженко не визнавав торованих шляхів не тільки в мистецтві, але й у педагогіці, а тому, навіть після надання “карт-бланшу” від Сталіна, відмовився викладати у більш жорстких умовах ВКРК (аналог РА) при КДІКу, а обрав варіант досить вільного на той час педагогічного експерименту у РЛККФ.

6. Зрештою, після тріумфального завершення “Щорса” О.П.Довженко як художній керівник Київської кіностудії намагався відновити мистецьку кіноосвіту на Україні за допомогою ШКККС, відкрити майстерню кінорежисерів при КДТІ, що фактично означало б заснування кінофакультету на двадцять років раніше його виникнення. Але головною метою було не лише відновлення, але й розширення кіноосвіти на Україні, а тому на базі Школи кіноакторів та майстерні кінорежисерів О.П.Довженко планував відкрити Українську кіноакадемію. Згодом, митець планував розширення академії за рахунок долучення операторського та сценарного факультетів.

7. З огляду на сталінську опалу після розгрому “України в огні”, О.П.Довженку після завершення війни не дозволили не тільки відновлювати систему української кіноосвіти, але й жити і працювати в Києві.

До того ж, митцю перешкоджали передавати власний досвід не лише на Україні, але й в офіційних кінозакладах Росії, яка на той час стала місцем вигнання митця. Адже у єдиному на той час мистецькому кіноінституті СРСР - ВДІКу О.П.Довженко викладав лише протягом 1947-1949 рр. тільки кінодраматургам, а власний курс кінорежисури, про який мріяв митець, йому дозволили набрати і виховувати лише наприкінці життя.

8. Розглядаючи особливості післявоєнної педагогічної діяльності О.П.Довженка, необхідно звернути увагу, що навіть за межами України митець продовжував опікуватися подальшою долею своїх колишніх учнів (В.Довбищенка, В.Іванова, Б.Вінярського), провадив індивідуальне навчання молодих українських митців (Ю.Тимошенка, В.Денисенка), які зверталися до нього за допомогою; запрошував українських студентів, які навчалися у ВДІКу (О.Муратов, К.Муратова) переймати кінематографічний досвід на знімальному майданчику.

9. Як показало дисертаційне дослідження, великі шари педагогічної спадщини О.П.Довженка внаслідок різних обставин були недоступними для мистецтвознавців. Багато сторінок педагогічної діяльності митця і до сьогодні є “білими плямами” історії кіно України, а низку її аспектів досліджено лише епізодично. Не викликає сумнівів нагальна потреба продовження ґрунтовного вивчення педагогічної спадщини майстра на основі виявлення і залучення до наукового обігу нових архівних та історіографічних матеріалів, що допоможуть краще зрозуміти місце та роль О.П.Довженка в становленні української мистецької кіноосвіти.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Безручко О.В. Педагогічна діяльність Олександра Довженка // Мистецькі обрії'2003: Альманах: Науково-теоретичні праці та публіцистика / Академія мистецтв України / Головн. наук. ред. І.Д.Безгін. - К.: КНВМП “СИМВОЛ-Т”, 2004. - С. 301-314.

2. Безручко О.В. Педагогічна діяльність Олександра Довженка в Києві // Кіно-Театр. - 2004. - №6. - С. 21-24.

3. Безручко О.В. Невідома лекція Довженка від 18 грудня 1932 року // Кіно-Театр. - 2006. - №3. - С. 46-49.

4. Безручко О.В. Невідома лекція Довженка від 18 грудня 1932 року // Кіно-Театр. - 2006. - №4. - С. 28-32.

5. Безручко О.В. Єдина вціліла розповідь Олександра Довженка про власну режисерську лабораторію на Київській кінофабриці (РЛККФ) // Кіно-Театр. - 2006. - №6. - С. 10-14.

Статті в інших виданнях:

6. Безручко О.В. Нові документи з архіву СБУ: штрихи до портрету Олександра Довженка // Архіви України. - 2005. - №1-3. - С. 37-60.

7. Безручко О.В. Режисерська лабораторія Олександра Довженка. Створення // KINO-КОЛО. - 2006. - №30. - С. 136-141.

8. Безручко О.В. Режисерська лабораторія Олександра Довженка. Іспити // KINO-КОЛО. - 2006. - №31. - С. 169-171.

9. Безручко О.В. Режисерська лабораторія Олександра Довженка. Порівняння з режисерською майстернею Леоніда Трауберга на Ленінґрадській кінофабриці // KINO-КОЛО. - 2006. - №32. - С. 174-175.

Матеріали наукових конференцій:

10. Безручко О.В. Перша лекція в Київському державному інституті кінематографії // Екранна освіта в Україні. Сучасний стан, проблеми розвитку: Зб. наук. пр. Акад. мистец. України, Ін-т пробл. сучасн. мистец.; Редкол.: І.Д. Безгін (голова) та ін. - К.: Муз. Україна, 2004. - С. 94-102.

11. Безручко О.В. Етичні засади педагогічної методи О.П.Довженка // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Етика і культура. Актуальні етичні проблеми у сфері культури”. Ч. 2. - К., 2004. - С. 24-25.

12. Безручко О.В. Самоаналіз як важливий елемент педагогічного методу О.П.Довженка // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Лабіринти еволюції. Становлення людини та людства”. Ч. 2. - К., 2005. - С.14-16.

13. Безручко О.В. Оселя О.П.Довженка як складовий елемент педагогічного процесу // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Традиція і культура”. Ч. 3. - К., 2005. - С. 1-2.

14. Безручко О.В. Свобода вибору в режисерській лабораторії Олександра Довженка // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Обрії свободи”. Ч. 1. - К., 2006. - С.29-32.

Размещено на Allbest.ru

...