Хореографічна культура як чинник творчого розвитку особистості дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМ. М.В. ЛИСЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

ХОРЕОГРАФІЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Спеціальність: Теорія та історія культури

Фриз Петро Іванович

Львів, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток творчих можливостей людини відбувається в умовах реалізації її художніх здібностей. Цей творчий процес, що має активно діалогічний характер, дає змогу особистості не тільки прилучатися до культурних цінностей, удосконалюючи власний духовний світ, а й включатися до творення культури. За роки незалежності України в теорії і практиці культури актуальними стали питання щодо пріоритетних тенденцій, що простежуються як на рівні універсальних ознак, так і притаманних розвиткові сучасної хореографії, що є важливим чинником всебічного формування особистості. Розширення хореографічних технологій, поява нових жанрів (танець, композиція, шоу-вистава тощо) значною мірою сприяють появі хореографічних колективів інноваційного спрямування, зокрема дитячих. Оскільки емоційний аспект свідомості, естетичні ідеали особистості є первинні стосовно інтелекту, у формуванні духовного світу дитини, актуалізується виховний потенціал музично-хореографічного мистецтва. Сучасне хореографічне виховання дітей набуває системного характеру. Державні програми „Освіта. Україна XXI століття”, закони „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту та виховання” сприяють успішному розвиткові сценічної хореографії, ставлять перед нею нові завдання. Хореографічна культура, що утверджується як танцювально-образна модель входження особистості дитини у світ художньої культури, потребує удосконалення технологій, професійної майстерності, спрямованих на активно діалогічний характер спілкування та на розвиток духовно-творчого потенціалу як особистості, так і загалом культури. Звідси - актуальність дослідження національних хореографічних традицій та сучасних тенденцій розвитку хореографічної культури в Україні, а також шляхів змістовного наповнення сукупності різноманітних нових програм художньо-естетичного циклу, що передбачено освітньою галуззю „Естетична культура”.

Хореографія не лише сприяє розвиткові емоційного відчуття у дітей і підлітків краси реального світу, але й зміцненню здоров'я, формує поставу, розвиває увагу, пам'ять, позитивно впливає на загальний фізичний стан, а також позитивно впливає на духовне удосконалення.

Це вимагає врахування психологічних умов сприйняття і засвоєння основ хореографічної культури, усвідомлення її специфіки та значення. У пропонованій роботі досліджуються методи та прийоми формування художньо-естетичних, морально-етичних, творчих якостей дитини засобами хореографічного мистецтва.

Мета дослідження: виявити аксіологічний потенціал явищ хореографічної культури та засоби реалізації за їх допомогою творчих здібностей особистості дитини у контексті вирішення сучасної проблеми конкурентно-спроможності балетмейстера - майстра-професіонала та в аспекті впливу музично-хореографічного мистецтва на художньо-естетичне формування особистості дитини у загальному розвитку хореографічної культури.

Об'єкт дослідження: явище хореографічної культури та його художньо-естетичне наповнення. Предмет дослідження: процес формування творчої особистості дитини у дитячому хореографічному колективі засобами хореографічної культури.

Методи дослідження.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження використано теоретичні та експериментальні методи.

Серед теоретичних застосовано як загальні принципи (принцип історизму та принцип науковості), притаманні усім наукам, так і специфічні (принципи системності, інтегративності, рівноправності), що пов'язані з особливостями об'єкта і предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційному дослідженні проаналізовано національну хореографічну традицію та сучасні трансформації хореографічної культури, що дозволяє удосконалити змістове наповнення сучасних програм художньо-естетичного циклу в галузі „Естетична культура”.

Практичне значення отриманих результатів. Наукові результати роботи можуть бути використані у подальшому вивченні проблем розвитку сучасної хореографічної культури, у теоретичних розробках, метою яких є удосконалення системи хореографічної і мистецької підготовки, у методології хореографічної освіти і теорії хореографічного мистецтва. Окремі положення дисертаційного дослідження увійшли до програм базових дитячих хореографічних колективів м. Дрогобича, шкіл Дрогобиччини та Львівської області.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження апробовані на наукових семінарах кафедри культурологій та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, доповідались та обговорювались на II, III, IV та V Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 1998, 2002, 2004, 2006), на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська культура в контексті художньо-наукових досліджень та практичних реалій” (Київ, 2006), на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Хореографічне мистецтво в системі художньо-естетичної освіти в Україні” (Івано-Франківськ, 2007).

Публікації. Результати дисертаційної роботи опубліковані в 17 роботах, з них 6 статей у вітчизняних наукових виданнях (3 фахових), 6 робіт у матеріалах Всеукраїнських конференцій, 1 навчально-методичний посібник з грифом МОН України.

Структура дисертаційної роботи.

Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку із 246 джерел використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 181 сторінку, основний текст - 164 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено ступінь її розроблення, сформульовано мету та завдання роботи, наукову новизну та практичну значущість роботи, подано інформацію про апробацію роботи, публікації автора та структуру дисертації.

У першому розділі „Хореографічна культура як цілісна система феноменів художньої культури” на підставі аналізу узагальненого досвіду хореографічної практики зі створення дитячого репертуару на різних етапах розвитку та можливостей використання соціально значущих видів танцювального мистецтва (класичний, народний, бальний танець) розкрито домінуючі смисли хореографічної культури, навколо яких розгортається її простір. Зокрема, визначено такі домінанти, що творять цілісність культурного світу особистості дитини, визначають пріоритетні способи розуміння дійсності.

У першому підрозділі „Актуалізація української хореографічної традиції в контексті методології дослідження проблеми” проаналізовано ступінь розробленості проблем хореографічного мистецтва в історико-аналітичному, проблемно-теоретичному, фольклорно-етнографічному та освітньо-методичному напрямах. Актуалізовано розробку нових підходів у дослідженні сутності сучасної хореографічної культури як у напрямі професійного її засвоєння, так і з огляду з'ясування генетично притаманних їй базових компонентів, закладених природою хореографічного мистецтва, а також властивих особистісній культурі митця.

У другому підрозділі „Хореографічна культура, її зміст, форма і сутність” проаналізовано сутність хореографічної культури з огляду впливу її форми і змісту на становлення особистості дитини як суб'єкта суспільних відносин і соціальної поведінки. Зокрема, на підставі аналізу соціально-психологічних концепцій розвитку дитини обґрунтовано, що простір культури особи, її соціальну спрямованість утворюють культурні цінності і ціннісні орієнтири, мотиви і соціальні норми, а також соціальний потенціал - нахили, здібності, знання, уміння, навички, що визначають спосіб, технологію, майстерність діяльності особи, її ефективність.

Саме в ній доцільно розрізнити сугестивний аспект, вплив шляхом своєрідного художнього навіювання способу мислення, почуттів, вражень глядача певним ставленням до відображеного художником предметного матеріалу, та інтелектуальний аспект, тобто вплив шляхом збудження певного потоку спостережень, переживань, роздумів, що приводить глядача до певних ідей, оцінок, установок.

Вони мають відношення до тих явищ життя, що відображені у творі і, що перебувають поза його межами.

У третьому підрозділі „Історико-типологічний аспект розвитку української хореографічної культури” проаналізовано особливість розвитку української хореографічної культури через виявлення сутності історії танцювального мистецтва (як форми художнього самовираження людини і організуючого початку світу), головними засобами якого є ритм і пластика, а історико-типологічними формами - хоровод (хороводна гра), танок (веснянки), скомороші танцювальні видовища (танець як окремий жанр), козацькі танці (козак, гопак).

На підставі аналізу генезису українського народного танцю, особливостей сучасного сприйняття фольклорно-етнографічного хореографічного мистецтва (творчість І. Моісеєва) та сучасних досліджень смислу культурної інформації (коду) народної танцювальної лексики (Г. Падалка, О. Рудницька) в дисертаційному дослідженні визначено елементи виразності танцю - малюнок (як асоціативний елемент, як засіб вираження характеру, орнаменту, семантичного коду танцю) і танцювальні фігури (завдяки зміні яких відбувається розвиток сюжетного танцю). Завдяки єдності змісту і форми хореографічна культура здійснює функції соціалізації, інформативно-пізнавальну, естетичну, комунікативну та культурно-творчу, впливаючи та творчий розвиток особистості дитини.

У другому розділі „Поліфонічність і поліфункціональність хореографічної культури в контексті соціокультурної динаміки” обґрунтовано необхідність теоретичного аналізу сучасної хореографічної культури з огляду поліфункціональності її морально-етичного та художньо-естетичного змісту. Зокрема, визначено характерні риси і особливості у формуванні етичних та естетичних емоцій, уявлень, ідеалів особистості дитини через її включення у контекст хореографічної діяльності колективу, а також специфіку оволодіння логікою естетичного процесу шляхом синтезу видів мистецтв (література, живопис, театр, музика, хореографія), синтезу класичного, народного, бального танцю, єдності професійної та „непрофесійної” хореографії.

У першому підрозділі другого розділу „Поліфункціональність художньо-естетичного змісту хореографічного образу”, спираючись на закономірності вікових особливостей психічного розвитку дітей 5-8-ми (репродуктивні здібності) і 9-12-ти років (продуктивні), обґрунтовано, що естетичний зміст музики і танцювального образу забезпечує формування морально-етичних цінностей особистості дитини. Оскільки джерелом морально-етичних та художньо-естетичних орієнтирів є суспільно усвідомлений взаємозв'язок людини і природи, то насамперед драматургія конфлікту людини і природи, що безпосередньо впливає на емоційну сферу дитини, є основою творення хореографічного образу у танцювальних творах для дітей і підлітків. Поглибленню етичного та естетичного змісту хореографічного образу дитячих танцювальних номерів сприяє громадянська тематика. Окреслено головні проблеми сучасної дитячої хореографії, що пов'язані із визначенням характеру взаємодії професійного та непрофесійного мистецтва хореографії в роботі з дитячим колективом, із специфікою створення танцювального образу і принципами розробки танцювального репертуару, із виражально-зображувальними засобами.

У другому підрозділі другого розділу „Виявлення смислових цінностей хореографічної культури у роботі з дитячим хореографічним колективом” розкрито сутність змістовності танцювального образу. Зокрема, обґрунтовано, що пластика, ритм та образність танцю є його основою.

Розкрито, що основним матеріалом для створення образу слугує лексика танцю. Образність лексики залежить від цілісності хореографічного твору, його теми, ідеї.

Зв'язок лексики, композиції з ідейним змістом опосередкований образною системою. Образ - це діалектична єдність змісту і форми.

У третьому підрозділі другого розділу „Особливості функціонування професійної майстерності балетмейстера у роботі з дітьми” проаналізовано специфіку професійної діяльності балетмейстера, її сутність, зміст і структуру. Обґрунтовано, зокрема, що діалектична єдність загального і професійного розвитку майстра є підставою цілісності його особистості, що забезпечує цілісність знань, умінь, навичок і відповідну їх передачу дітям.

Ідеться про такі компоненти майстерності як: творчі, пов'язані з методикою і технікою виконавської роботи, організаційно-управлінські, пов'язані з практикою організації хореографічного колективу і здійснення хореографічної постановки, соціально-психологічні, пов'язані з управлінською системою відносин і стосунків, психолого-педагогічні, пов'язані зі знанням психологічних особливостей.

Проаналізовано, якою повинна бути танцювальна мова для дитячих творів. Зокрема, обґрунтовано, що при постановці танцю для дітей балетмейстер повинен врахувати: стиль, характер твору, які комбінації можуть включати елементи класичного танцю, що може бути використане з історичних, народних, сучасних танців.

Здійснено аналіз чинної програми інтегрованого курсу „Музика і рух” для першого ступеня загальноосвітньої школи, яка містить ритміку і хореографію і головними завданнями якої є виховання сприйняття характеру музики, розвиток музичних уявлень, творчої активності, виховання почуття ритму, музично-ритмічної пам'яті, свідоме засвоєння метроритмічної структури музики.

У ході аналізу „танцювальної азбуки” визначено зміст і поступальність вправ класичного екзерсису (вивчення п'яти позицій, засвоєння пліє, батманів, круговоротів ніг, стрибків, арабесок та ін. елементів і фігур класичного танцю), метою якого є вироблення правильної постановки ніг, розвиток і закріплення ступні, надання апломбу корпусові, вправ народно-сценічного тренажу (вправи біля станка та посеред залу), що збагачують техніку виконання, формують поставу, координацію рухів та розуміння народного танцювального мистецтва, а також вивчення бальних танців, що сприяють формуванню естетичних смаків та творчих здібностей.

У третьому розділі „Розвиток творчих здібностей дитини в хореографічному колективі” розглянуто формування загальнокультурних, навчально-пізнавальних та інформаційних компетентностей шляхом вивчення кращих зразків хореографічної культури, що забезпечує творчі комунікативні та самоосвітні компетенції і сприяє оволодінню досвідом самостійної творчої діяльності як невід'ємної частки життя особистості.

Обґрунтовано, що хоч гармонія творів хореографічного мистецтва здатна сама по собі викликати до життя емоційно позитивну енергію, однак остаточний успіх у художньо-естетичному навчанні і вихованні залежить від особистості майстра-професіонала, його комунікативної виразності - мовлення та паралінгвістичного контексту мови (доречність жестів, міміки, зовнішній вигляд тощо), володіння ним особисто хореографічною культурою.

Імпровізація як засіб оптимізації розвитку творчої особистості потребує гармонійного застосування у хореографічній діяльності балетмейстера основних принципів навчання і виховання. У цьому випадку можна об'єктивно судити про правильність методики викладання і про успішне сприйняття танцювального матеріалу учасниками. Попередній руховий досвід слід уважати відправним моментом для вивчення нових рухів. Нові рухи повинні бути зрозумілі дітям (за просторовим малюнком, на підлозі та в повітрі, у тактовому розподілі, в його координації). Навичку слід вважати закріпленою (з врахуванням вимог до певного етапу), якщо вона зберігається за зміни рухів у темпі й ритмі, в зміні напрямку й інтерпретації руху відповідно до нового змісту і музики.

Знання, вміння, навички закріплюються шляхом повторення тих самих елементів рухів в одному напрямку, їх виконання в комбінаціях (зі зміною напряму, в різному ритмі, у поєднанні з іншими рухами), їх використання як засобу вираження в різноманітних танцювально-музичних ситуаціях, пояснення правил виконання.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проаналізовано хореографічну культуру як соціокультурний чинник творчої діяльності і розвитку особистості дитини. Визначено шляхи розв'язання суперечності між потребами сучасного розвитку хореографії і традиційною системою методів, що донині забезпечують формування хореографічної культури. Це сприятиме не лише поглибленню теоретичного розуміння хореографічної культури, але практичному формуванню творчої особистості в дитячому хореографічному колективі. Уперше розкрито соціальний потенціал хореографічної культури через визначення двох аспектів художнього твору - наявного, актуалізованого у відтворенні, і потенційного, що розкривається в ході сприймання глядачем. творчій хореографічний балетмейстер

Їх єдність забезпечує художньо-естетичний зміст твору. Проектувальна частина моделі проникає у відображувану, диктує вибір життєвого матеріалу, спрямовуючи його естетичну оцінку, організацію у художню модель. Відображувана частина моделі становить основу проектувальної. У такий спосіб виявляється роль втілення ідеальної художньої моделі, що досягається дієвими комунікативними засобами. У хореографічній культурі - це пластичне і музичне рішення. У ході експерименту визначено творчі можливості танцю через актуалізацію фольклорних канонів, народних зразків та створення на їхній основі таких варіантів, що зберігають для сьогодення значення мистецького взірця водночас забезпечують оновлення традицій та їх включення у сучасну хореографічну культуру. Емпіричний досвід і багаторічні спостереження дозволили зробити висновок, що у розвитку творчої особистості дитини засобами хореографічної культури найоптимальнішим є її участь у різноманітних танцювально-ігрових діях, що відповідають віковим особливостям. Ігрова дія, відповідно до музичного ритму супроводжена пластичними засобами виразності, утворює цілісність сюжету. Ритмізація служить засобом організації характеру танцювальної дії, а музичний сюжет - композиційним принципом цілісності. Танцювально-ігрові дії синтезують ритм музики, мелодичну основу, словесний текст і пластичну виразність рухів. Основними системними компонентами танцювально-ігрової дії є пісня, танець, сюжетно-драматичні діалоги, ігри-імпровізації, вокально-танцювальні змагання, пародії і народні жанри. Провідна роль у танцювально-ігровій дії належить музиці, яка ритмічно організовує мову. Синтез „музичного мовлення” - пісні та „музичного руху” - танцю народжує танцювально-ігрову дію, де танець і пісня не тільки демонструють танцювальні чи вокальні навички учасників, а також засобом соціалізації і комунікації.

Обґрунтовано, що шлях до створення хореографічного образу пролягає через ментально-психологічне та ідейно-художнє розкриття його характеру музично-танцювальними засобами, які набули специфікації в межах класичного та народно-сценічного танцю. На підставі констатуючого експерименту виявлено деякі особливості функціонування хореографічної культури у сучасному суспільстві: у дітей відсутні знання про українську народно-сценічну хореографічну культуру, хоча 75% із них дітей надають перевагу музично-пластичній діяльності, однак виявляють вибіркове ставлення до музично-танцювальних рухів унаслідок недостатньо сформованої просторової уяви та пам'яті відчуттів.

Розкрито процес оновлення, збагачення, модифікації і трансформації наявної лексики, структури руху.

Проаналізовано лексичні новоутворення, які не існували в традиційній хореографії, а виникли внаслідок поєднання, ускладнення наявних форм рухів або модифікації окремих елементів, а також тих па, що вперше створені балетмейстерами з ресурсів класичного та народно-сценічного танцю. Зосереджено увагу на внутрішній логіці танцювального руху, єдності його елементів, завдяки чому танцювальний рух набуває виражальної сили та переконливості. Визнано, що формування ідеальних художніх моделей є результатом такого творчого процесу, який передбачає взаємодію професійного та непрофесійного мистецтва, створення танцювального образу, формування репертуару, музично-рухової діяльності.

Зважаючи на актуальність танцювальної мови обґрунтовано, що знайомство із нею доцільно здійснювати в умовах гри, оскільки сама умовність танцювальної мови сприймається дітьми як гра за правилами. Діти самостійно визначають риси танцювального образу з погляду зображальності, виразності і форми. Зміст образу у поєднанні з умовною формою викликає цілісне відчуття дійсності (ланцюг рефлексів) і поступово стає так само природним, як поєднання слова й звуку в пісні. Подальші кроки поглиблюють і розширюють уявлення дітей про танцювальний образ і про його компоненти, про акторську й музичну виразність, логіку танцювального руху, його органічність.

Встановлено, що майстерність балетмейстера залежить від його уміння застосувати орієнтовану систему формування особистості дитини, яка передбачає нову педагогічну етику (взаєморозуміння, взаємоповагу, співробітництво, підтримку, співпереживання, довіру). Головними ознаками орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження усіма засобами цінності і гідності дитячої особистості. Диференціація та індивідуалізація навчання і виховання стають основоположним принципом роботи хореографа.

Залежно від індивідуальних потреб дитини, відповідно до нахилів і задатків, пізнавальних можливостей та інтересів вибудовується особистісна освітня траєкторія здобуття умінь та навичок, яка насамперед є національно орієнтованою і демократичною.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Фриз П.І. Зміст, форма і сутність хореографічної культури та її вплив на творчий розвиток особистості дитини // Музикознавчі студії / Наукові збірки ЛДМА імені М.В. Лисенка. - Львів. - 2007. - Вип. 16. - С. 15-23.

2. Фриз П.І. Смислові цінності хореографічної культури / Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць. - К.: Міленіум, 2007. - Вип. ХVІІІ. - С. 149-158.

3. Фриз П.І. Народне хореографічне мистецтво як складова національної культури // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Наук. журнал. - 1'2007. - С. 52-57.

4. Фриз П.І. Проблеми встановлення української хореографічної школи / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами 1-ої Міжнародної практичної конференції. - Дрогобич, 1998. - С. 161-166.

5. Фриз П.І. Національні мотиви хореографічного мистецтва // Національна ідея: історія і сучасність / Навчально-методичне видання. - Дрогобич, 1999. - С. 91-101.

6. Фриз П.І. Культуротворча перспектива освітньої музично-хореографічної діяльності / Реформування змісту освіти в початкових класах у контексті перебудови загальноосвітньої середньої школи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Дрогобич: Коло, 2001. - С. 219-222.

Размещено на Allbest.ru