Українська національна культура як цілісний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Поняття культури як суспільного та духовного феномену: еволюція поглядів та сучасні інтерпретації поняття

культура національній українець духовний

Слово “культура” похить від латинського “cultura” і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому значенні - “освіченість”, “вихованість”. У римського мислителя Ціцерона вже зустрічається поняття “культура душі”, він вважав, що філософія є “культурою розуму”. Майже одразу поняття культури більшою мірою вказувало на вміння і майстерність, які виявляє людина у своїй діяльності. Широко вживаним поняття культури стає в епоху Просвітництва, коли культура тлумачиться і як породжене людською діяльністю перетворення природи, і як вищий прояв людського буття, пов'язаний з людським духом. Поняттям культури позначалися у той час всі досягнення духовної культури людей, передусім наукові знання, мистецтво і все те, що називали тоді освіченістю. Наприкінці ХІХ - у ХХ ст. культура розглядається як прояв особистісної самореалізації людини, вираз її суспільної цінності, творчості, як людська діяльність та її результати, як саморозвиток людини через діяльність. Отже культуру в найзагальнішому розуміння можна визначити як загальну характеристику людського буття, як надбіологічне, надприродне явище, яке визначає міру людяного в людині, характеризує її розвиток як суспільної істоти. Культура є явищем складним і багатогранним, звідси - багатоманітність її визначень. Під культурою традиційно, у широкому розумінні визначається сукупність матеріальних, практичних і духовних надбань суспільства які відображають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, знаходять відображення у її соціальних, моральних та інших характеристиках. У вужчому розумінні культура - це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, включає в себе ті установи й організації, які забезпечують означені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, а також творчі спілки тощо. Нарешті, поняттям культура часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності.

2. Структура та функції культури

Оскільки до сфери культури належать результати людської діяльності та способи, засоби, методи самої людської діяльності, що мають не матеріальну, а духовну форму, то розрізняють культуру матеріальну і культуру духовну.Матеріальна культура охоплює різноманітне коло речей, у середовищі яких, власне, й протікає все життя як кожної окремої людини, так і суспільства в цілому. Під матеріальною культурою розуміють сукупність будь-яких матеріальних цінностей, створених людством протягом історії, що збереглися донині. До матеріальної культури відносять: знаряддя і засоби виробництва, техніку, технологію; культуру праці й виробництва; матеріальний бік побуту; матеріальний бік навколишнього середовища.До духовної культури належить сфера виробництва, розподілу і вжитку найрізноманітніших духовних цінностей. Галузь духовної культури включає всі результати духовної діяльності людства: науку, філософію, мистецтво, мораль, політику, право, освіту, релігію, сферу керівництва суспільством і управління ним. До духовної культури разом з цим належать також і відповідні установи, організації, заклади (як-от: наукові інститути, вузи, школи, театри, музеї, бібліотеки, концертні зали тощо), які у своїй сукупності забезпечують функціонування духовної культури.Окрім цього за носієм культуру підрозділяють на: світову, загальнолюдську, національну, етнічну, міську, сільську, молодіжну, особистісну, сім'ї і т. ін. Чимало видів культури проходять через усю систему, їх не відносять до матеріальної чи духовної. Це економічна, екологічна, естетична, політична, правова, побутова культури. Функції культури:

Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху, завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду, обмін духовними цінностями між народами.

Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми.

Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.

Світоглядна функція .

Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства.

3. Поняття і суть національної культури

Національна культура -- продукт матеріальної та духовної праці певної нації, синтез культур її соціальних груп, верств, її історія, відносини, соціальна пам'ять, самосвідомість. Національна культура відрізняється своєрідністю, неповторністю мистецтва, звичаїв, традицій, господарювання, мислення, духовної і моральної сфери життя й діяльності. Багатство національної культури формується її науковими школами, досягненнями, освітою, філософією, літературою, мистецтвом, розвитком мови і термінології. Національна культура -- продукт праці інтелектуальної еліти цієї нації.

4. Основні елементи, необхідні для оформлення національної культури

Основними елементаминеобхідними для оформлення національної культури є:

Мова як система знаків, наділених певним значенням, котрі використовуються для збереження, перетворення та передачі інформації. Мова має особливе значення в системі культури, вона є першоосновою будь-якої культури, оскільки нею не можна оволодіти без спілкування з іншими людьми.

Цінності. Цесвоєріднийсоціальниймеханізм, якийвиявляє, систематизує, впорядковує, відтворює, зберігає, захищає, розвиває та передає все корисне в суспільстві. Вони являють собою певні еталони соціальної поведінки. Соціальний механізм, за допомогою якого відбувається виявлення, систематизація, відтворення та розвиток цінностей, і складає людську культуру.

Норми -- це певні правила, які регулюють поведінку людей у відповідності з цінностями даної культури.

Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, вірування. Звичай -- це усталений спосіб людської діяльності або правило поведінки, характерне для певного народу.Традиції -- елементи спадщини, що передаються від покоління до покоління і утворюють спадковий зв'язок в історії людства. Традиція одночасно є умовою буття культури та її втіленням. Традицію утворює культурна чи матеріальна спадщина, яка перевірена загальнолюдськими критеріями. Одним із елементів культури є вірування, що виконують роль морального регулятора суспільних відносин. У віруваннях сконцентровані фундаментальні уявлення про природу і сутність світу, суспільства, людини. У віруваннях домінує емоційний компонент, і вони не потребують, у більшості випадків, логічного доведення чи підтвердження фактами, сприймаються як істина і не ставляться під сумнів. По суті вірування інтегрують всі духовні чинники національного життя в єдине ціле, що складає ядро національного характеру, роль хранителя народних звичаїв і традицій.

Знання та переконання -- базові елементи культури, в яких зосереджується те, до чого люди прагнуть, чим керуються у повсякденному житті, що втілюють у зразках, нормах та звичаях, об'єктивно відображають природну та соціальну суть реальності.

5. Традиційні господарсько-культурні типи та їхні впливи на особливості формування духовного світу українців

Господарсько-культурні типи (ГКТ) - історично сформовані комплекси господарства і культури етносів, які проживають у схожих природно-географічних умовах і перебувають на близьких рівнях соціально-економічного розвитку. ГКТ пройшли певні ступені свого історичного розвитку, сформувались на основі свого розвитку в такі групи:

привласнюючі ГКТ;

виробляючі ГКТ, засновані на ручному мотично-паличному землеробстві;

виробляючі ГКТ, засновані на орному комплексному землеробсько-скотарському господарстві;

виробляючі ГКТ, засновані на рухливих формах скотарства.

Найповніше і найвиразніше ГКТ фіксувались і проявлялись наприкінці ХV - на поч. ХVІ ст., коли вони існували майже в чистому вигляді. У зв'язку з європейською колонізацією та розвитком капіталізму відбулися значні зміни в традиційних ГКТ та ареалах їх поширення.

6. Поняття української етнічної території і державних меж України

Українська етнічна територія (етнічна територія українців, українські землі) -- заселена переважноетнічними українцями частина Землі. Ядро української етнічної території завжди було розташоване в межах сучасної території України. Фізичною (тектонічною) основою української етнічної території є Український щит Східноєвропейської платформи таДніпровсько-Донецька западина.

Державний кордон України -- лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, визначає межі державної території, -- суші, вод, надр, повітряного простору -- тобто межі державної території України, просторові рубежі дії державного суверенітету України.

7. Українська національна культура як цілісний феномен: зміст, специфіка і форми виявлення

Феноменальність укр. ку-и породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками. Геогр., істор. та мовний чинники - найдавніші і найтрив. в історії людства ще з доістор. епох, з часів унікальної трипільської цивілізації.Перша її ознака - це те, що її ґенеза, її виникнення і становл. відбувалось на споконвічній батьківській землі. Просторові географічні чинники укр.. к-ри визначалися своєрідними природно-кліматичними умовами: лісами, ріками, степами, лісостепом, а також горами і морями. До цієї землі прив'язана культура, символіка, духовність і ментальність, світорозуміння етносу, його уявлення про основні принципи функціонування Всесвіту, Сонця, Землі. Тобто одним з найголовніших сегментів феномену української культури є її історизм. Тисячоліттями звідси вели шляхи на схід і на захід, на північ і на південь, була велика можливість взаємовпливів культур, обміну надбанням. Усе це мали величезний вплив на формування свідомості племен. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV -- XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX -- ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства - селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві -- народних думах, піснях, танцях. Самобутня і старовинна система освіти, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи -- все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища.На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям -- ось ті рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі.Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен, які зазіхали на українську землю. У складних умовах доводилось захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису - волелюбність. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо.

8. Джерела вивчення української культури

Вивчення української культури має свої етнографічні та фольклорні джерела. Традиційно виділяють такі основні їх категорії:

Письмові свідчення- літописи, хроніки, записи мандрівників та письменників. Певні етнографічні знання існували ще в Київській Русі. Так, у«Повісті минулих літ» племена і народи класифіковано за мовними та культурно-побутовими ознаками, територіальною локалізацією, висунуто питання про походження різних народів. Тема козацтва відтворювалась у фольклорних джерелах- думах. До давніх письмових джерел, які містять багатий етнографічний матеріал, належать «Синопсис» (огляд) 1674 р., літописи С. Величка, Самовидця, Г. Грабянки.

Образотворчі та графічні матеріали: малюнки, скульптури, барельєфи, фрески, ікони. Наскельний живопис дозволяє реконструювати духовний світ і господарське життя наших пращурів. Орнаментика є закодованою системою давньої міфології. Господарські знаряддя праці- показники своєрідності аграрної культури й побуту хліборобів. Предмети хатнього начиння не тільки свідчать про його певний асортимент, а й дають можливість реконструювати світоглядні уявлення давньої людини, систему ритуалів, обрядів і звичаїв.

Плани та карти. Ці джерела дають уявлення не тільки про контури України та народи, що її населяли, а й про її етнографічне розмаїття, регіональну символіку та зовнішній вигляд мешканців різних регіонів(давні карти, як правило, супроводжувалися зображенням земельних гербів із позначенням місцевого ландшафту, занять людей, відповідного одягу і знарядь праці.). Початок перших картографічних робіт в Україні відносять до часів Київської Русі. Пізніше, вXVII ст., карти й дорожні схеми складали для потреб військової справи.

9. Природні і політичні фактори в становленні і розвитку культури українців

Етнографічні риси українців формувалися протягом багатьох віків, починаючи з найдавніших археологічних культур, так званих Трипільської, Чорноліської, Черняхівської та інших, знайдених науковцями на стародавніх східнослов'янських землях. Саме тут внаслідок тривалого етномовного і культурного розвитку наших предків утворився український народ з неповторною співучою мовою. Цей процес мав чимало віхових етапів: прадержава антів, великі об'єднання племен, заснування Києва на перехресті багатьох культур, різноманітні контакти із Візантією, кочовиками, варягами тощо. Національний розвиток стимулювався безперервною жорстокою боротьбою з кочовим степом за виживання. Процес творення української державності давній, як і процес творення самого українського народу. мена князів - Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького та інших - стали віковими в нашій історії не лише через їх військово-політичну діяльність, а насамперед внаслідок їх просвітництва. Адже культурне становлення будь-якого народу втілюється в піднесенні освіти, літератури, мистецтва, науки, що завжди було неможливим без підтримки влади. Саме досягнення княжої доби становлять фундамент сучасної української культури і мови, саме в тих часах ми ще й сьогодні шукаємо і знаходимо натхнення задля державотворчої діяльності. Поступове оформлення і зростання Київської держави, розширення різноманітних зв'язків з іноземними країнами, а особливо культурно-просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і прийняття християнства, спонукали владу звернути пильну увагу на розвиток освіти.

10. Особливості світогляду українського народу як підґрунтя української культури

Духовна культура українців склалася під впливом двох головних чинників: основних занять населення (передусім землеробства) і релігійних вірувань. На побутовому рівні релігія народних мас являла собою поєднання християнських ідей з язичницькими віруваннями й уявленнями. У свідомості українського селянина віра в єдиного Бога уживалася з різноманітними повір'ями про чортів, упирів, домовиків, русалок та іншу “нечисту силу”, євангельські заповіді - з віруваннями у магію, чаклунство, ворожбу тощо. До народного побуту увійшли церковні молитовні формули, близькі до магічного заклинання, а в ролі магічних предметів використовувалися деякі предмети церковного культу. Фольклор наповнився іменами Христа, Богородиці, святих. Народна культура відіграла особливу роль в українській історії. Саме завдяки їй в умовах тривалої відсутності національної державності (особливо у XVIII ст.) була збережена спадкоємність української культурної традиції. Багато згаданих звичаїв і обрядів українці зберегли до сьогодні. Індустріальне суспільство, урбанізація нівелюють традиційні національні і реґіональні особливості культури. І в цих умовах дуже важливо ретельно зберігати, вивчати і популяризувати накопичені багатьма поколіннями знання, традиції. Адже без минулого немає майбутнього.

11. Пантеон східнослов'янських богів

Слов'яни вірили у багатьох богів. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.Головні східнослов'янські божества:

Род -- вважався Творцем Всесвіту, Богом над Богами.

Дажбог - даритель достатку, також вважався уособленням Сонця, покровитель Руської землі, предок русів.

Перун -- згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає «блискавка, грім», був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.

Мокоша, або Макож -- богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.

Велес -- бог волхвів, торгівлі, музики, мистецтва, поезії та підземного світу. Він є опікуном худоби та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів.

Стрибог -- бог вітру.

Сварог -- бог вогню, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.

Рожаниці -- богині долі.

Ярило -- бог родючості і плодючості.

Мара - богиня потойбічного світу.

Святогор -- він четвертий Син Роду; на своїх могутніх плечах тримає звід небесний, щоб не змішалися чистий, світлий Світ Прави і наш земний Світ. Він могутній Стовп, Гора Світла, на вершині якої сяє Небесний Ірій, а внизу знаходиться царство піднебесне. У стародавніх слов'янських переказах Святогор представлений Могутнім, Грозним, Непереможним Вітязем.

Лада -- одна з найстародавніших богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада -- мати близнят Лелі -- втіленої води, і Полеля -- втіленого світла.

Важливим джерелом із міфології словян є «Велесова книга» . Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів (частина з них не згадана в жодних інших джерелах), а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги -- це одне ціле («бог єден і множествен»), що на погляди деяких дослідників є ідеєю єдинобожжя в досить незвичному вигляді.

12. Культурогенез українського народу

Культурогенез - процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і появи культури як такої в первісному суспільстві. На сьогодні не існує єдиної теорії появи культури.Формування етнічної культури (культурогенез) нерозривно пов'язане з формуванням самого народу (етногенезом). Тому, розглядаючи українську культуру, не можна не зупинитися на проблемах етногенезу українців. Основні точки зору:1) міграційна (слов'яни прийшли на свою нинішню територію, український народ - це етнос, який виник унаслідок міграції інших народів);2) автохтонна (слов'яни є споконвічними жителями Східної Європи; на сучасній українській території здавна жили народи, які не вели кочове життя, а займалися матеріальним виробництвом, тобто по історичній вертикалі змінюються культури, а етнос залишається незмінним). Сьогодні автохтонну теорію вважають максимально наближеною до істини.3) теорія “єдиної колиски” (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і рр. XX ст.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;4) теорія “незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

13. Роль Трипільської культури у формуванні традиційних господарсько-культурних типів на території сучасної України

Трипільська культура датується IV --III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. На середньому етапі історичного розвитку племен трипільської культури розміри поселень значно побільшали. Активне формування трипільської спільності відбувалося на сучасній території України. Уже в IV тис. до н.е. осілі трипільці населяли Середнє Подністров'я і басейн Південного Бугу; впродовж другої половини IV--III тис. до н.е. вони просунулися на Верхнє Подністров'я, Волинь, у басейн Середнього Дніпра і частину території Лівобережжя. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Поряд із високою культурою землеробства спостерігався великий потяг до мистецьких студій, що засвідчують численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Художній рівень їх достатньо високий, за ними певною мірою можна простежити етнічний етап. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака -- яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів. Є підстави вважати, що трипільська культура виникла в умовах матріархального суспільства, оскільки під час розкопок археологи виявили чималу кількість глиняних фігурок людей, серед яких переважають жіночі зображення на зразок "венер" палеоліту. Однак серед цих фігурок є зображення тварин, що можуть бути свідченням про залишки тотемічних вірувань і про естетичні уподобання трипільців, безпосередньо пов'язані з їх повсякденним побутом. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що так можна забезпечити присутність духів та їх допомогу в повсякденних справах родини.

14. Слов'янська міфологія

Слов'янська міфологія - вірування давніх слов'ян, були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою. Особлива сторінка духовної культури словґян - міфологія. Життя словґян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Богом грози вважався Перун, богом вітру - Стрибог, покровителем скотарства - Велес, богом вогню та ковальства - Сварог, богинею мудрості й краси - Лада.Людина вписувалася в міфологічний світ, була його складовою. Однак з оточуючого міфологічного середовища її виділяла наявність душі, духу. Універсальну, синтезовану функцію, що узгоджувала всі міжрівневі стосунки, виконувало райське дерево. Біля нього приносили жертви, воно поєднувало світ людей і світ богів, землю і небо. У східних словґян-язичників не було храмів. Деревґяні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали і співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у словґян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. У складних історичних умовах словґянські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідації, виникнення державності, збереження і примноження духовних традицій.

15. Українська пісенна традиція. Музика і спів як чинники українського буття

Українська пісенна культура одне з найцінніших духовних надбань народу за багатовікову його історію. Ставши невід'ємною складовою частиною кращих набутків світу, вона посіла в них справді визначне місце. Своїм походженням пісня походить з сивої давнини, в часи, коли наші предки були язичниками, вірували у вищі сили природи, відповідно, в більшості пісень вони замовляли, спонукали та дякували силам дощу, сонця за поміч в збиранні родючого врожаю тощо. Взагалі, за допомогою пісенності народу, а особливо українського, можна легко вивчати та аналізувати історію та біографію народу. Завдяки пісням ми бачимо, як щиро та глибоко український народ відчував біль та сум за свою країну, і разом з нею оплакував загиблих козаків, які до останнього подиху героїчно захищали рідну землю. З таким же сильним почуттям щастя раділи люди за визволення своїх земель, славили своїх героїв-рятівників. Релігійні свята, після прийняття християнства, набули не лише широкої популярності, а й усі пов'язані з цими святами традиції та обряди неймовірно поважились людьми.

16. Витоки української культури

Витоки української культури відносяться до часів первісного суспільства. На нинішній українській землі люди з'явилися близько 300 тисяч років тому. Вся територія сучасної України вже була заселена в пізньому палеоліті (35 - 40 тисяч років тому). Близько 8 тисяч років тому почався новий, кам'яний, вік - неоліт. Він тривав на території України до III тисячоліття до н. е.. У цей період людство пережило глибокі зміни, ніж за попереднє 2 - 3 млн. років. Люди знайшли нові способи добування їжі. Тоді відбувся перехід первісних людей від збиральної форми господарської діяльності до виробничої, більш продуктивних форм господарської діяльності - мотичного землеробства і скотарства. Найбільш ранніми землеробськими племенами на території України вважаються племена трипільської культури (за назвою села Трипілля на Київщині). Ця культура склалася на Правобережній Україні і розвивалася протягом IV - III тисячоліть до н. е.. (1500 - 2000 рр..). Найдавнішим народом на українському дереві, який зберегла історія, були кіммерійці. Історичні пам'ятки цих племен відносяться до IX - першій половині VII ст. до н. е.. Для кіммерійців характерно був кочове скотарство, висока культура бронзи та кераміки з кольоровою інкрустацією. Кіммерійські майстри одними з перших на території України почали виплавляти залізо. Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірвано навалою скіфів - ірано мовних кочівників. Традиції скіфського мистецтва продовжили сармати - кочівники зі Сходу. На узбережжі Чорного та Азовського морів греки в середині VII ст. заснували міста-держави: Ольвію, Херсонес, Пантікапей, Феодосію. На рубежі нашої ери як самостійна етнічна спільність сформувалися слов'яни. Населення володіло поруч розвинених ремесел, знало виплавку заліза, ковальська справа. Поряд з нею існувала і київська культура.

17. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт)

Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, бронзовий вік.Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті. Це засвідчують розкопки багатошарового поселення цієї епохи біля с.Королево на Закарпатті. Археологи виявили тут ручні рубила та велику кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці.У пізньопалеолітичних поселеннях, розкопаних в Україні, знайдено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На деяких стоянках виявлені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фарбою. На стоянці Молодово знайдено музичний інструмент на зразок флейти.В епоху мезоліту відбулися істотні зміни в природному середовищі. Населення було відносно осілим. У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріли. На цей час припадає початок приручення диких тварин. Відбувся розвиток рибальства, а також збиральництва. Епоха неоліту характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами поширюються нові -- скотарство і землеробство. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування -- якісно новий етап в історії людства. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю -- шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу -- початок виготовлення керамічого посуду. В соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. В цей період різко зросла і роль сім'ї. Енеоліт -- період консолідації суспільної організації племен, розквіту патріархату, формування великих, спільних за походженням, об'єднань. На території України за часів енеоліту жили племена -- носії трипільської, ямної культури тощо. Вищий, порівняно з неолітом, етап розвитку продуктивних сил і виробничих відносин первісного суспільства. Період дальшого удосконалення відтворювальних форм господарства (землеробство, скотарство). Накопичення продукту, зростання суспільних багатств стимулювало міжплемінний обмін.

18. Культура мідно-бронзової та залізної доби (кіммерійці, скіфи, сармати, антична епоха Причорномор'я)

Мідного віку у чистому вигляді не було. Розклад первісного господарства хронологічно пов'язаний з періодом енеоліту -- мідно-кам'яного віку (IV-III тис. до н.е.),який простежується лише в окремих районах Європи. Його істотною рисою була поява перших металевих (мідних) знарядь праці. Однак мідь -- метал рідкісний, тугоплавкий і м'який -- не отримала широкого розповсюдження при виготовлення знарядь праці, і не витіснила камінь. Найвідомішою культурою цієї доби на території України була трипільська. Характерні собливості матеріальної культури трипільців такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд. Житла будувалися по колу, одне біля другого, середина кола залишалася незабудованою. Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних виробів побутового призначення - столовий та господарський посуд: миски, глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка.Художня культура трипільців обмежувалася культовими статуетками і малюнками на камені та стінах печер. За мідним віком настав бронзовий, який охопив III-II тис. до н.е. Визначальними рисами цього періоду булоіснування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орногоземлеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного і бронзоливарного. Виникли місцеві центри металургіїта обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру. Обмінювалася мідь, бронза, золото, бурштин, сіль. Перехід до виробництва заліза на межі II-I тис. до н.е. стає визначальним моментом початку раннього залізного віку. Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зразки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях,так і в могильниках. Виявлено чимало ремісничих майстерень, у тому числі ковальських, гончарських, ювелірних. Кіммерійці. Скіфсько-сарматська епоха. Наприкінці 2 тис. до н.е. територію південної України населяли кіммерійці. Вони займалися табунним тваринництвом, добре володіли обробкою бронзи та заліза, постійного житла кіммерійці не мали, вони жили у тимчасових таборах й зимівниках, одними з перших навчилися виплавляти залізо, кували мечі завдовжки понад метр, залізні наконечники для стріл. Форми суспільного життя кіммерійців у подальшому наслідували скіфи. Скіфи мігрували на територію України у першій половині VII ст. до н.е. Завдяки походам до Малої Азії скіфи потрапили під сильний вплив східних культур. Поселившись на землях нинішньої України, вони поступово змішувалися з місцевим населенням, переймали його побут і звичаї. Апогеєм могутності скіфської держави зі столицею, яка перебувала на території нинішньої Запорізької області, стало ІV ст. до н.е. Скіфи вели жваву торгівлю з Ольвією, Херсонесом, Тирою, Пантикопеєм, Македонією, Істрією, а також римськими провінціями. На той час у них уже склалася патріархальна система общини з чіткою соціальною диференціацією. Кожний повнолітній скіф був передусім воїном, що володів різноманітними видами зброї.На той час скіфська релігія досягла рівня розвинутого політеїзму, тобто багатобожжя або віри у багатьох богів.У другій половині ІІ століття до н.е. Північне Причорномор'я заселило іраномовне плем'я сарматів. В основній масі вони були кочовиками-скотарями, їх житла та зброя майже не відрізнялися від скіфських. У первісних суспільствах зародилися такі досягнення культури, як виготовлення знарядь праці, привласнююча та відтворююча форми економіки, релігійні уявлення, мова та сигнально-знакові системи. Практична необхідність створення сховища для збереження свого життєвого простору призвела до виникнення архітектури. З'являється кераміка - улюблений предмет дослідження археологів. Людина навчилася розводити худобу, обробляти землю, жити у злагоді із сусідами й навіть торгувати.

19. Характерні риси культури ранньослов`янського періоду. Зарубинецька та Черняхівська культури

Зарубинецька культура -- нове історико-культурне явище, етнічна інтерпретація якого пов'язана з певними труднощами: у писемних джерелах ці племена не описані, тому важко визначити, чи належала зарубинецька культура відомому племені й чи далеко простягалась на схід слов'янська територія. Поширення північно-західних елементів у першій чверті І тис.н.е. засвідчує, що східна межа розселення венедів сягає Подніпров'я значно пізніше, ніж зарубинецькі пам'ятки з'являються на цій території. Зарубинецькі поселення, розташовані по краях берегових терас, групувалися в кількості 10--15. Розміри поселень невеликі (до 2 га). В Подніпров'ї поселення мали оборонні споруди -- земляні вали. Житла трохи заглиблені, квадратної форми, з каркасноглинобитними стінами з вогнищем у центральній частині. У Верхньому Подніпров'ї будували наземні житла зі стовбовою конструкцією. На Прип'яті відомі напівземлянки з дерев'яною обшивкою стін. Біля жител споруджувались і ями-погреби. Житла належали невеликій родині з самостійним господарством. Поширеним був обряд трупоспалення. Поховальний інвентар небагатий і одноманітний (кераміка, предмети особистого вжитку, прикраси). З III ст. н.е. на Нижньому і Середньому Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі поширювалася нова культура -- черняхівська. Перші пам'ятки черняхівської культури виявлені та досліджені 1900 -- 1901 pp. у Середньому Подніпров'ї (с.Черняхів на Київщині) В.Хвойкою, а в Подністров'ї -- К.Гадачеком. Нині відомо понад 5 тис. черняхівських пам'яток, розкопки проведено на 150 -- 200 поселеннях імогильниках.Черняхівська культура -- це своєрідний місцевий варіант провінційно-римської культури, субстратом якої були пізньоскіфська культура Нижнього Подніпров'я, пізньозарубинецька, пшеворська, гето-дакійська культури. Черняхівські поселення відрізняються від поселень попередньої доби топографією і розмірами, характером планування. З-поміж них трапляються достатньо великі поселення, довжиною 1,5 -- 2 км. Зазвичай, вони розташовувалися вдалині від берегових терас, у глибині плато, на схилах ярів, поблизу чорноземів і луків. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жител -- наземних, одно- і двокамерних, з глинобитними стінами; заглиблених. Поблизу розміщувалися господарські споруди (повітки, ями, погреби), виробничі комплекси (гончарні горни, залізоплавильні печі, різноманітні майстерні). Черняхівські поселення не мали жодних укріплень. Могильники були зазвичай великі, біритуальні -- з обрядами інгумації та кремації. Характерною ознакою перших є поховання. 3 північною і західною орієнтацією. Других -- ямні й урнові трупоспалення. Структура черняхівських могильників характерна наявністю декількох (трьох і більше) груп поховань, що мали власні "центри" -- поховання з багатим набором поховального інвентаря. Відмінності в поховальних обрядах засвідчують надзвичайнорізноманітні коріння цих обрядів. У них відбились і багатоетнічні корені походження носіїв черняхівської культури.З черняхівською культурою відбулися суттєві зміни у виробництві та економіці. Більшість знахідок, які становлять матерільний комплекс черняхівської культури, -- вироби ремісників. Провідною галуззю виробництва стало залізоробне ремесло. Черняхівські бронзоливарники були зв'язані з двома центрами кольорової металургії -- прибалтійською і причорноморською.Про високий рівень розвитку гончарства засвідчує велика кількість керамічних виробів (горщиків, мисок, глечиків, ваз, кухлів, піфосів), виготовлених на гончарному крузі. Деякі види виробництва мали домашній характер. Це -- прядіння, ткацтво, деревообробка та ін.Головною галуззю економіки було сільське господарство. Серед злаків -- це пшениця різних видів, ячмінь, просо, овес, жито; бобові -- горох, чечевиця; технічні культури -- коноплі, чина. Переважала двопільна система землеробства. Розвиток скотарства підтверджують знахідки кісток домашніх тварин, серед яких переважають кістки великої рогатої худоби. Однак черняхівці розводили свиней, кіз, овець, а також коней. Кісток диких тварин виявлено зовсім мало, що засвідчує незначну роль полювання в господарстві.

20.Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі

Слов'яни традиційно розвивали землеробство - провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Воно було орним, але екстенсивним. Прогрес у землеробстві супроводився вдосконаленням сільськогосподарських знарядь праці. Врожаї збирали невеликими серпами, відомі й залізні коси. Складовою землеробства було тваринництво й птахівництво. Одним з найдавніших занять слов'ян було бортництво - збирання меду диких бджіл. Розвиток землеробства визначив прогрес інших галузей господарства, в тому числі й ремесел: металургійна справа, ковальство, гончарство, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство, борошномельне виробництво. Значних успіхів досягло гончарство. Керамічні вироби прикрашалися вигадливим орнаментом та зображеннями. Значного розквіту набула ювелірна справа. Животворним джерелом і основою духовної культури слов'ян була усна народна творчість, що зародилась в давні часи. У історичних і обрядових піснях, в казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах - народ оспівував свою працю, любов до рідної землі, її захисників, непримиренність до несправедливості й неправди, виливав свою радість і тугу. Особлива сторінка духовної культури слов'ян - міфологія. Життя слов'ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Богом грози вважався Перун, богом вітру - Стрибог, покровителем скотарства - Велес, богом вогню та ковальства - Сварог, богинею мудрості й краси - Лада.Людина вписувалася в міфологічний світ, була його складовою. Однак з оточуючого міфологічного середовища її виділяла наявність душі. Універсальну, синтезовану функцію, що узгоджувала всі міжрівневі стосунки, виконувало райське дерево. Біля нього приносили жертви, воно поєднувало світ людей і світ богів, землю і небо. У східних слов'ян-язичників не було храмів. Дерев'яні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали і співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у словґян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. У складних історичних умовах словґянські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідації, виникнення державності, збереження і примноження духовних традицій.

21. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі

У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр. Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Більш того, за переказами, Володимир відродив забутий і, очевидно, не вельми популярний звичай людських жертвоприношень, щоб надати новому культу трагічно пишного характеру. Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії - на відміну від західноєвропейських країн - церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами. Поряд зі слов'янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів: на півдні - печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки; на північному заході - литва, ятвяги; на північному сході - чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та ін. угро-фінські народи. Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки. Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на "біле" і "чорне". Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності для “білого” духовенства, всі церковні люди могли мати сім'ї, члени яких також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив єпископ. Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051 р.). Ченці, на відміну від церковних людей, жили передусім за рахунок власної праці, а не за рахунок подаянь від парафіян, давали обітницю безшлюбності. Систематичні пости стають нормою не тільки для ченців, але і для всіх віруючих. Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Ілларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. . Централізована організація священнослужителів - церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства.

22. Матеріальна та духовна культура Київської Русі (книжна культура, архітектура та образотворче мистецтво)

Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IХ ст. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. На початок ХI ст. на Русі використовувалися дві системи письма - кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця - розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери. До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти (“Руська правда”), літописи, пам'ятники світської літератури (“Слово о полку Ігоревім”). Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку ХI ст., спиралася на два найважливіших джерела - усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед з Візантії. За літературними зв'язками Київська Русь тяжіла до Візантії, яка була центром античних і східносередземноморських цінностей. Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходиворигінальний твір. Збережені часом пам'ятки архітектури княжої доби є оздобою багатьох міст України. Одначе за тих часів основним матеріалом у будівництві було дерево: саме з нього споруджували житла та оборонні будівлі. Камінь застосовували для будівництва храмів і князівських палаців. Найдавнішу камяну споруду, відому під назвою палац княгині Ольги, було відкрито археологами на Старокиївській горі. Кам'яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого. У Києві було збудовано найбільший собор держави Софію Київську, Золоті ворота. Церква впливала на культуру Київської Русі. Що стосується мистецтв, тут достатньо буде одного прикладу - споруди знаменитої Святої Софії Київської. Справжньою перлиною давньоруської архітектури був Успенський собор Печорського монастиря, збудований протягом 1073-1078 рр. в Києві. Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Прикметно, що більшість відомих нині архітектурних пам'яток було споруджено за часів так званої роздрібненості. Саме тоді в Києві збудували 19 кам'яних споруд, зокрема, церкви Спаса на Берестові (1125 р.), Богородиці Пирогощої на Подолі (1136 р.), Кирилівської церкви (1146 р.) тощо. Наприкінці XIII - на початку XIV ст. виник новий тип оборонних споруд - замки. З-поміж пам'яток тогочасного образотворчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення - мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми. Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Фрески малювали мінеральними фарбами по мокрому тиньку. Найвидатнішою і найхарактернішою пам'яткою малярської культури в іконописі княжої України є віднайдена в середині 80-х рр. XX ст. повернута із забуття завдяки реставрації ікона Богородиці. Архітектурні споруди й витвори образотворчого мистецтва часів Київської Русі відзначалися художньою довершеністю й майстерністю виконання.

23. Загальна характеристика культуних традицій українського Ренесансу

Як відомо, основним змістом і рисами епохи Відродження є не просто перевідкриття та відродження античної культури і філософії, а її антифеодальна спрямованість. Відбиваючи інтереси та цілі різних прошарків суспільства, реалізація ідеології і практики Ренесансу відбувалася у двох напрямах: світському, що отримав назву гуманізму, та релігійному -- реформації. Ідеї гуманізму були пов'язані з створення умов, гідних життю людини. Слід визнати, що при всіх негараздах, пов'язаних із спустошливими набігами Оттаманської орди і кримських татар, посиленням польського наступу з його соціально-економічним, політичним, національним та духовним гнобленням українського народурозвиток України проходив по висхідній лінії. На порубіжних землях відбувався процес формування нового стану -- козацтва. Посилювались роль і значення міст. Пробудження національної свідомості народу приводить до необхідності розвитку освіти, сприяючи зростанню шкіл та підвищенню їхнього освітнього рівня. Однак за відсутності вищих навчальних закладів в Україні значна частина української молоді виїздить за кордон, де студіює в місцевих університетах.Навчалися в Краківському університеті. Завершивши навчання, багато з них залишалися магістрами і професорами університетів, у яких вони навчалися, інші поверталися на батьківщину, де ставали придворними поетами та істориками великих українських магнатів, вищими урядовцями, вчителями тощо. Ідея людини, звернення до людського життя, обстоювання гідності людської особистості були не новими для філософських роздумів в Україні, починаючи з праць книжників князівської доби і відбившись повною мірою в “Повчанні Володимира Мономаха”. Вони знайшли свій відбиток і в наступні періоди розвитку філософської думки, особливо в XV ст.

24. Прояви раннього гуманізму на Україні

Вукраїнській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV--XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених -- вихідців із українських земель -- Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі.В економічному, політичному та культурному відношенні Україна XV--XVI ст. була складовою частиною Європи. Нею цікавилися культурно-освітні діячі, сюди охоче навідувались, тут вільно проживали і творили відомі представники європейської ренесансної культури -- Філіп Буонакорсі Каллімах, Юлій Помпоній Лет, Конрад Цельтіс, Ієронім Празький, Ян Лятос, Кирило Лукаріс, Мелетій Пігас, Никифор Параскез. Осідали вони переважно у Львові й Острозі. Поряд із цими містами головними центрами культурного та наукового життя були Київ, Перемишль, Замостя. Саме тут зароджувався і міцнів, структурно оформлявся український гуманістичний рух, зокрема як завдяки безпосереднім контактом із гуманістами Західної Європи, так і через ознайомлення українських авторів із творами європейських мислителів. У згаданих українських містах уже в XVI ст. з'явилися наукові осередки, справжні культурно-освітні центри зі школою, друкарнею, гуртком учених людей, які не тільки творили чи перекладали твори різного змісту -- богословські, світські, підручники, а й навчали молоде покоління.Принагідно зауважимо, що поступово почали з'являтися переклади Святого Письма слов'яно-руською мовою: Пересопницьке Євангеліє (1556--1561 pp.). євангеліє В.Тяпинського (1575 p.), В.Негалевського (1581 p.), Літківське Євангеліє, Псалми Давида (1582 p.), а також знаменита на весь світ Острозька біблія (1581 p.). Переклади та масові розповсюдження Святого Письма мовою, доступною широким колам освічених людей, прокладали шлях до розуміння Священних текстів, знайомили читачів із засадами первісного християнства, сприяли поширенню раціоналістичних ідей протестантизму -- антитринітаріїв та социніан.