Візантійський вплив на культуру Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Візантійський вплив на культуру Київської Русі

Підготував: Молочков Олександр Миколайович

гр. Е-911Б

Перевірила: Кожухова Людмила Федорівна

1. Візантійський вплив на культуру Київської Русі

візантія русь культура християнство

Історичний акт прийняття християнства візантійського, православного напряму був здійсненний князем Володимиром в 988 р. і з цього моменту в сонмі Європейських християнських держав з'явилась Київська Русь. Великий князь Володимир здійснив сміливу державну реформу, яка дозволила Древній Русі встати врівень з розвинутими феодальними монархіями. Адже в цю епоху Візантія була ще в розквіті: там не вмерла антична традиція - в її школах вивчали Гомера та інших класиків древності, в філософських диспутах продовжували жити Платон і Аристотель. Візантійський варіант християнства відповідав потребам феодального суспільства і отже - задумам Володимира.

Державна реформа Володимира як би вивільнила потенціал, що поступово нагромаджувався в древньоруському суспільстві: почався бурхливий, стрімкий розвиток, країни. Запрошені Візантії майстри будують кам'яні споруди і храми, розписують їх прикрашають фресками, мозаїкою, іконами, а поряд з ними працюють руські, які вчаться невідомій раніше майстерності. Уже наступне покоління буде споруджувати складні будови в руських містах, майже не потребуючи допомоги іноземців.

Духовенство, що прибуло, не тільки служить в нових храмах, але й готує руські кадри для церкви, внаслідок чого поширюється знання і письменність. Організовуються школи, в які Володимир під плач матерів збирає дітей вищих верств, молодих людей посилають вчитися за рубежі рідної країни. Вводиться літописання. Як і усі розвинуті держави, Київська Русь починає чекати золоту монету.

Древня Русь поступово стає державою нової високої культури. Не слід, однак, думати, що в язичеські часи вона не мала по-своєму досконалої культури. Ця народна язичеська культура буде ще довго жити і надасть древньоруській культурі своєрідність та неповторні риси. Саме сплав досягнень тодішньої світової культури (від творів Аристотеля до засобів кладки кам'яної арки) та успіхів язичеської культури і побудив самобутній характер руської культури. Самобутність - у чому? Перш за все вона виявляється в приматі естетичного моменту над філософським. Хто кращі російські філософи? Державін (в оді «Бог»), Тютчев, Достоєвський, Володимир Соловйов. Навіть Чернишевський прагне бути письменником. Можна спорити - добрим чи недобрим, але російські філософи - всі письменники, художники. А «світогляд у кольорі» - це ікони. Доказом цього служать шедеври класичної пори руського іконопису. Щоб писати так, треба було всім своїм Єством вірити, що краса - категорія не стільки естетична, скільки онтологічна. Згадаємо, що Русь до ХVІІ ст. не знала шкільної філософії, а тому не дала таких учених творів, як «Джерело знання» Іоанна Дамаскіна (близько 650-746 рр.) у Візантії або «сума богослов'я» Фоми Аквінського (1225-1274 рр.) на середньовічному заході, що підводили б підсумки смисловому змісті цілої епохи. Але це не означає, що на Русі не було свого філософськи осмисленого буття, тільки філософствування здійснювалось в специфічних формах - в формах іконопису. Не в трактатах, а в іконах, не в силогізмах і дефініціях, а в зримих проявах краси - достатньо строгої, твердої та не замутненої. Щоб пропускати чисте світло духовного смислу, доводиться шукати центральні ідеї древньоруської культури. Творчість краси Валя на себе додаткові функції, які в інших культурах брало абстрактне мислення.

Друга риса древньоруської культури і в Київській Русі, і в Московській Русі - це релігійність. В той час, коли в Західній Європі протікала криза Реформації, сфери буття на Русі були пронизані православним релігійним впливом і багато в чому визначались ним. На Русі виникають цілі міста - пам'ятники православного мистецтва, про які сучасна людина може говорити як про міста - заповідники: Суздаль, Ростов Великий, Переяслав-Зелеський, Кирилів та інші. Наші храми прикрашені, монументальні і веселі, завдяки світлому, яскравому, сяючому іконостасу, завдяки людяному устрою простору, його комізму і золоту вогню просто красиві і світлі.

І, нарешті, характерною рисою древньоруської культури є двоє вір'я - сполучення християнської віри і попередніх язичеських звичаїв. Дійсно, тому що язичество було роздрібненим, воно було знищено. Володимиром досить мирним шляхом. Скинули у воду язичеських ідолів, що простояли в Києві кілька років, поплакали та й забули про них.

Необхідно пам'ятати, що древньоруська культура, головним осередком якої є Київ, за своїм походженням і характером була європейською культурою, але вона зазнала також значний вплив культур Сходу. Древня Русь в Х-ХІІ ст. підтримувала різносторонні зв'язки з багатьма Європейськими і східними народами та країнами, і цим пояснюється стрімкий зліт її культури. Безперечно, найбільш важливими і плідними були зв'язки Київської Русі з Візантією, яка в той час була світовим культурним центром і спільним джерелом культурних впливів. Однак значний візантійський вплив ніяк не приводив до того, що древньоруська культура перетворювалась в копіювання візантійської, а Київ - в якийсь філіал Константинополя.

Засвоюючи більш розвинену візантійську культуру і через неї - досвід і надбання європейської і частково східної культур, культура Київської Русі виявила яскраву самобутність. Про це свідчить оригінальна література Київської Русі, наприклад «Слово о полку Ігоревім» - твір, що не має прецедентів у візантійській літературі і відрізняється від західних епічних поем. Своєрідністю відзначені також архітектура і інші мистецтва Київської Русі. Безперечно, Софія Київська немислима без Софії Константинопольської, але вона певно свідчить і про відмінності двох культур. Константинопольська Софія має форму базиліки з одним величезним куполом, Київська - форму хрестово-купольного храму з малими куполами навколо центрального куполу і багатокуполове завершення, характерне для древньоруського стилю.

В ХІ-ХІІ ст. стольний град Русі підтримував широкі відносини із східними сусідами і з країнами Європи. Значною вагою Древньоруської держави в європейських справах зумовлено те, що Західні посли, купці, воїни були в той час нерідкими гостями Києва. Їх вражали розміри столиці Русі, пишність її палаців та храмів. Відомості, що вони подавали про Русь, знаходили узагальнене відображення в західних хроніках і космографіях. Так, Адам Бременський, відомий географ ХІ ст. назвав Київ «суперником Константинополя і кращою прикрасою грецького світу».

Певну своєрідність має і руська література, що виникла ще в Х ст. Офіційне прийняття християнства Древньоруською державою потребувало не тільки численних перекладних богослужбових і просвітительських книг, але й складання власних, руських творів. Із пам'ятників світської літератури до нас дійшло, так зване «Поучення» Володимира Мономаха, звернене до дітей князя. В ньому відбилась велика тривога за подальшу долю батьківщини, прагнення попередити нащадків, діти їм поради, що запобігти політичного розкладу Древньоруської держави.

Відомі також твори церковного характеру: життя руських святих Бориса і Гліба, Ольги, Володимира, повчання Феодосія печерського і Луки Жиляти, нарешті «Слово про законі благодать» першого руського митрополита Іларіона.

Серед писемних пам'ятників древньоруської культури перше місце належить літопису. Літописи - це не просто перелік історичних фактів, в них втілилося широке коло уявлень і понять середньовічного суспільства.

В ході свого розвитку досягає розквіту і древньоруське мистецтва. Центрами мистецтва візантійської орієнтації стали давні міста України і Росії: Чернігів, Київ, Новгород, Володимир. Звідки походить та візантійська художня течія, котра визначає собою великокняже мистецтво до монгольською Києва і Чернігова? Київські ченці - літописці, як відомо, виводили всю насаджену на Русі візантійську культуру безпосередньо із ласого Константинополя і як на транзитний путь вказували на Херсонес.

Висновок

Культура кожного народу, що складається з суми цінностей, успадкованих від минулих часів, власного вкладу сучасників, запозичень з інших культур. Так культура Київської Русі успадкувала культуру багатьох східнослов'янських племен, що склали ядро держави, вона зазнала впливу візантійської культури, яка справила на неї помітний вплив. Зовнішнє культур не вторгнення візантійської культури відіграло роль каталізатора, вивело і дрімотного рівноваги, воно збагатило давньоруську культуру. Історія культури переконує, що інтенсивне засвоєння чужої культури дає на наступному витку розвитку потужний викид власне в навколишній культурний простір. У світлі сказаного російсько-візантійський і російсько-балканський діалоги, що стоять біля витоків російської культури, перестають бути епізодами, істотними для вивчення далеко минулих епох, а входять до числа довготривалих структурних чинників історії російської культури. В епоху Київської Русі було задано тип культурно-історичного розвитку російського народу, в якому тісно перепліталося християнство і язичництво.

Список використаної літератури

1. Г. К. Вагнер «Візантія і Русь» М. 1989р.

2. І.С. Чічуров «Політична ідеологія середньовіччя. Візантія і Русь ».

3. А.І. Арнольдов «Введення в культурологію» М. 1993

4. О.М. Маркова «Культурологія» М. 1995

5. «Візантія. Середземномор'ї. Слов'янський світ »Вид. Московський університет 1991

Размещено на Allbest.ru