Культурна самобутність Галицько-Волинського князівства

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська Політехніка»

Кафедра: «ІУЕК»

Реферат

З дисципліни: «Історія української культури»

На тему: «Культурна самобутність Галицько-Волинського князівства»

Львів 2012

План

Вступ

1. Усна народна творчість, освіта і писемність. Галицько-Волинський літопис

2. Архітектура і містобудування

3. Живопис, художні ремесла

Висновки: Значення Галицько-Волинського князівства

Список використаної літератури

Вступ

Отже, західноукраїнські землі, Галичина і Волинь, за перших князів належали до Києва. Коли ж після смерті Ярослава Україна поділилася на князівства, над Бугом виникло Волинське князівство зі столицею у Володимирі, а над Дністром -- Галицьке князівство. Спочатку сильніша була Галичина. Значної сили Галичина набула за князя Володимира (1124-1153 рр.). Коли помер останній князь з роду Ростиславичів, Галицьке князівство перейшло під владу волинського князя Романа Мстиславича (1199-1205 рр.). Роман наслідував свого прадіда Володимира Мономаха і всіма силами старався знищити степового ворога -- половців. Князь Роман злучив Галичину і Волинь в одну Галицько-Волинську державу.

1. Усна народна творчість, освіта і писемність. Галицько-Волинський літопис

Із зростанням писемності, зростало число рукописних пам'яток того часу. Життя Галицько-Волинських мешканців в деякій мірі знайшло своє відображення в давньоруських літописах. Найцікавішим в цьому плані є драматичне оповідання про осліплення теребовлянського князя Василя Ростиславича братами Святополком і Давидом. Це оповідання можна вважати одним з перших художніх творів, що виник в ХІ столітті на території Галичини.

Період феодальної роздробленості, як закономірний етап в історії Київської Русі, був періодом подальшого культурного розвитку Прикарпаття і Волині. Значного поширення набула грамота, про що свідчать написи ХІІ -- ХІІІ століть на стінах храмів у Галичі і Рогатині, на певних побутових предметах. Розвивалась шкільна освіта. Серед місцевих князів багато уваги приділяли розвитку освіти князі Володимирко та Ярослав Осмомисл. Особливість шкільної політики останнього полягала в тому, що він "монахов же и их доходы к научению детей определил", тобто розгортав мережу шкіл коштом неоподаткованих прибутків монастирів. Ще в період правління князя Володимирка в Галичі, ймовірно, було відкрито й бібліотеку. Адже при Ярославі Осмомислі ця бібліотека була однією з найкращих на Русі. Піклуючись про освіту, князь спонукав бояр і двірцеву знать посилати своїх дітей для навчання в училища.

Потяг до освіти був тоді настільки великий, що міська влада стала утискати учнів. На вимогу галицьких міщан, в 1301 році князь Лев Данилович змушений був грамотою підтвердити надані раніше привілеї школярам.

Про значне поширення писемності серед населення краю свідчать і археологічні знахідки. Важливу групу таких знахідок становлять, зокрема, писала, що виготовлялись із бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині.

У середині XIII ст. у Холмі розпочинаються роботи над створенням видатної пам'ятки Галицько-Волинського літопису. Він складається із двох частин - Літописця Данила Галицького й Волинського літопису. Їх писали різні люди. Автором першої частини, можливо, був боярин Діонісій Павлович. Він є виразником поглядів Данила Романовича та його прихильників серед бояр.

На відміну від інших літописів, твір складається із кількох окремих повістей, яким притаманний більш світський характер. При його написанні використовувалися документи канцелярії Данила Романовича, придворні літописні записки, розповіді про воєнні походи тощо. Події висвітлюються без дотримання суворої хронологічної послідовності.

У першій частині яскраво розповідається про життя й діяльність першого руського короля. Основна увага зосереджується на емоційному відтворенні головних подій його боротьби із свавільними боярами та зовнішніми ворогами.

Друга частина літопису - Волинська - розпочинається з 1261 р. Вона створена в останні роки життя Володимира Васильковича кимось із його оточення, можливо, у містечку Любомлі. Події у цій частині викладені більш послідовно. Велику цінність мають яскраві свідчення про культурне життя Волині останньої третини XIII ст.

Твір написаний живою розмовною мовою. У ньому використано чимало народних прислів'їв («Не подушивши бджіл, меду не їсти»; «Один камінь багато горнят розбиває»), різноманітних метафор, порівнянь, вміщуються окремі величальні співи, що мали багато спільного з колядками. Твір проймають ідеї любові до Руської землі (Русі), обов'язку захищати її від ворогів.

Галицько-Волинський літопис є не лише безцінним історичним джерелом, а й унікальною пам'яткою літературного процесу XIII ст.

2. Архітектура і містобудування

У зв'язку з розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст городів (міст). Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й західною Європою. З занепадом Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.

Архітектура Галицько-Волинської держави відзначається яскравою самобутністю. Ії бурхливий розвиток зумовлювався широкомасштабною діяльністю Данила Романовича, розпочатою в 30-х роках XIII ст. і спрямованою на розбудову існуючих та заснування нових міст. Останні виникали насамперед як укріплені пункти, тому першочергова увага приділялася фортифікаціям: валам, стінам, брамам, замкам, кам'яним вежам - донжонам. Вони зводилися на основі поєднання місцевих традицій із здобутками західноєвропейської військової науки (Холм, Данилів, Стожок, Стовп та ін.). У нових містах головна увага зосереджувалася на спорудженні укріпленої князівської резиденції. Чільне місце будівництво міст посідало в діяльності Василька та його сина Володимира.

З архітекторів особливо прославився Олекса. Продовжували зміцнюватися й побудовані раніше на скелях дерев'яні фортеці в Уричі, Бубнищі, Розгірчій і Підкамені, які становили унікальне явище в європейському оборонному будівництві. Як засвідчило дослідження укріплення в Тустані (оборонна система Карпатської укріпленої лінії), його дерев'яні стіни сягали 21-22 м висоти, а саме воно займало площу З га. З кінця XII ст. започатковується будівництво замків з каменю (Луцьк, Кременець).

Зводилися храми й монастирі. Одним із найстаріших є Успенський собор Володимира-Волинського, виявлений українським археологом Я. Пастернаком в 1936-1938 роках, який значною мірою подібний до собору Єлецького монастиря в Чернігові. Успенський собор у Галичі (1157) - яскравий зразок галицької архітектурної школи, сформованої під виливом романської архітектури. Прекрасним був холмський кафедральний собор Св. Іоанна Златоуста. У Дорогочині Данило Галицький звів церкву Богородиці. Володимир Васильковий збудував храми: апостола Петра у Бересті, Благовіщення в Кам'янці, Св.Дмитрія у Володимирі-Волинському. Наприкінці XIII ст. муроване церковне будівництво поступається дерев'яному церковному зодчеству.

Розвиток архітектури відбувався на основі місцевих традицій із застосуванням надбань європейської будівної справи. Він досяг найвищого рівня у спорудженні фортифікацій і кам'яного церковного будівництва.

3. Живопис, художні ремесла

На території колишньої Галицько-Волинської держави археологами виявлено ряд цікавих знахідок, які свідчать про те, що у VІІІ-ІХ століттях на території Прикарпаття високого рівня досягли такі види ремесел, як ковальська справа, деревообробне і косторізне ремесла, ткацтво і лимарство. Певного поширення набуло гончарське ремесло. Згодом в краї з'являються перші рукописні книги, призначені для церковного богослужіння, житія святих тощо.

В Галицько-Волинському літописі серед багатьох цікавих історичних подій та імен згадуються три тодішні галицькі діячі культури -- "премудрий художник" Тимофій, "хитрець" Авдій і "словетний співець" Митуса.

Про першого з них літописець повідомляє: "А був у Галичі Тимофій, премудрий книжник родом із Києва". В Галичі Тимофій наблизився до княжого двору. Він засуджував міжусобиці галицьких бояр, підтримував престиж великокнязівської влади і тісно співпрацював з Данилом Галицьким та його союзником в боротьбі з угорськими феодалами -- новгородським князем Мстиславом Удатним, вів літературні записи тогочасних історичних подій, що лягли в основу Галицько-Волинського літопису. Однією з найбільш ймовірних, як слушно відзначив академік В. В. Грабовецький, є гіпотеза, що "премудрий книжник" Тимофій міг бути автором "Слова о полку Ігоревім".

Другим відомим діячем культури часів Данила Галицького був скульптор Авдій. Літописець називає його "хитрець" -- тобто "умілець" -- так тоді називали восококваліфікованого майстра. Творчість Авдія можна умовно поділити на галицький і холмський періоди. В Холмі він прикрасив, зокрема, своїми мистецькими роботами церкву Іоанна.

Третім діячем культури Галицької Русі середини ХІІІ століття був "словутний співець" Митуса, що жив спочатку в галичі,а потім в Перемишлі. Постать Митуси здавна цікавила дослідників. М. Максимович вважав, що він був знаменитим церковним співаком. Інші історики не погоджувались з таким твердженням. Зокрема, сучасний український історик М. Котляр вважає, що Митуса, найімовірніше, був придворним поетом, який виконував власні вірші речитативом під акомпанемент арфи або лютні, так само, як відомі західноєвропейські трубадури. Ця думка більш близька до істини.

В ІХ-ХІV століттях на території Галицької землі високого розвитку досягли ковальська, ювелірна і гончарна галузі ремесла. Про це незаперечно свідчать цілий ряд виробів тогочасних майстрів, що знайдені археологами в Галичі та інших населених пунктах Прикарпаття.

Висновки: Значення Галицько-Волинського князівства

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переломний момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх колись називали, почуття культурної та політичної ідентичності. Це почуття матиме вирішальне значення для їхнього існування як окремого національного утвору в лихі часи, що насувалися.

Однак варто зазначити, що Галицько-Волинська держава все ж таки залишила чималий культурний слід по собі.

Галицько-Волинська держава, це друга велика держава на українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об'єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу, яка фактично в першій половині ХIV ст. перестала існувати. Але півтора століття її існування не проминули безслідно як для подальшої долі українського народу, так і його культури. Власне ця держава, на думку багатьох вчених, зберегла самобутність України перед передчасним опануванням і асиміляцією з боку Польщі.

Галицько-Волинська держава, перейнявши культурно-національні традиції Київської Русі, свою політичну й соціальну революцію, розвивалась під сильним впливом тих відносин, які існували в тогочасній Центральній Європі.

Список використаної літератури:

1) Д.І.Дорошенко. Нарис історії України. -- Львів, 1991.

2) Крип'якевич І. та ін. Історія України. -- Львів: “Фенікс”, 1994

Размещено на Allbest.ru