Сценографія в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури та мистецтва

(Львівська філія)

Реферат

на тему: Сценографія в Україні. Талант у сценографії сподвижниці О. Богомазова -- Олександри Олександрівни Екстер

Виконав:

студент групи ТБР-111Л

Сергій Черновський

м. Львів 2014

В Україні театрально-декораційне мистецтво зародилося у вертепному і шкільному театрі (симультанна сцена і сцена-естрада, лаштунки, костюми та реквізити), розвинулося у придворному і домашньому театрі кінця 18 -- початку 19 століття і перейшло до аматорських і професіональних пересувних театрів, що послуговувалися однаковими декораціями для різних п'єс. У театрі товариства «Руська Бесіда» (з 1864) у Львові вже працювали декоратори-фахівці. сценографія творчий екстер

Чужинці з Львівського міського театру й українські мистці (К. Устиянович, Т. Томасевич, Л. Горбачевський) та митці-актори (К. Плошевський, П. Дяків, Л. Боровик). Вагу сценічного оформлення як активного компоненту театру розуміли М. Старицький (декорації в його театрі виготовляли під наглядом Ф. Вовка) і М. Кропивницький, який сам робив декорації (зокрема до «Енеїди» І. Котляревського). У першому українському постійному театрі М. Садовського в Києві (1907 -- 1919) були декораторами В. Кричевський старший та І. Бурячок (вони дали початок тривимірній декорації), згодом П. Дяків.

За роки революції українські декоратори (М. Бурачек, І. Кавалерідзе, К. Єлева та ін.) працювали у масово-агітаційному театрі, оформлювали інсценізації, театралізовані видовища на вулицях і майданах, концерти-мітінги, військові театри та вагони агітпоїздів. Талант А. Петрицького як декоратора виявився у «Молодому Театрі» Л. Курбаса(«Етюди» О. Олеся, «Цар Едіп» Софокла, «Кандіда» Б. Шоу, «Горе брехунові» Ф. Ґрільпарцера, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Український Вертеп», «Коза-дереза» та ін.).

У 1920 -- на початку 30-их років характеристична була умовна конструкція й увага до костюму як дійового фактора театру в «Березілі», в його макетній майстерні під керівництвом В. Меллера і в його учнів (Д. Власюк, Є. Товбін, В. Шкляєв, І. Крига, М. Симашкевич та ін.). Типові у цьому стилі вистави в оформленні В. Меллера: «Рур», «Газ» Г. Кайзера, «Джіммі Хіггінс» Е. Сінклера (1923), «Машиноборці» за Е. Толлером (1924) та ін. Найгострішого вияву умовности досягнено у виставі «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1924).

На конструктивістичних позиціях стояли майже всі декоратори театрів УРСР, зокрема М. Маткович, Ю. Павлович, М. Мюллер (Одеська Укрдрама), Г. Цапок (Театр ім. І. Франка в Києві), К. Єлева (Театр ім. Михайличенка), Б. Косарів (Харківський Червонозав. Театр), М. Невідомський (Перший Державний Театр ім. Т. Шевченка) та ін. Поряд конструктивізму мистці-декоратори часто стилізували вистави під народний лубок, дитячий рисунок (Л. Кліщеєв «Наталка Полтавка» в Дніпропетровському театрі ім. Т. Шевченка). Декораторами в оперних театрах Києва, Харкова, Одеси 1920 -- 30-их pp. працювали А. Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов, І. Курочка-Армашевський та ін. Вони, за визначенням А. Петрицького, створювали «кольорову партитуру» музичного театру; у мистецтві оформленні опер (зокрема «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Князь Ігор», «Золотий обруч»), використовуючи суворі умовні конструктивні форми архітектури, підкреслювали монументальну велич вистав; удавалися до візантійно-українського стилю і лубка, стриманість колориту декорацій поєднували з барвистістю та вірністю костюмів, використовували освітлення як активний декораційний засіб тощо.

З кінця 1930-их років у сценогоафії запанував соцреалізм і конструктивізм, умовність надовго зникли з оформлення української сцени, відбулося повернення до декорацій 19 століття. Побіч старих майстрів прийшли до праці в театрі випускники театральнодекоративних відділів Харківського (А. Волненко, В. Греченко, Г. Нестеровська, Д. Овчаренко, О. Плаксій, Леонід Писаренко) і Київського (В. Борисовець, П. Злочевський, В. Московченко, Ф. Нірод, Ю. Стефанчук, М. Уманський) художніх інститутів.

Найкращі оформлення того часу: Ф. Нірода в Театрі ім. М. Заньковецької в Запоріжжі («Урієль Акоста» К. Ґуцкова, «Украдене щастя» І. Франка), Ю. Стефанчука («Пошились у дурні» М. Кропивницького) у Львівському ТЮГ, Д. Нарбута («Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем) у Музично-драматичному театрі в Черкасах, А. Петрицького («Калиновий гай» О. Корнійчука) в Театрі ім. І. Франка в Києві.

Наприкінці 1950-их років театрально-декораційне мистецтво дещо відродилося. Театральна декорація звільняється від станковізму й набирає рис сценічности, умовності і лаконізму, до театру повертається конструктивізм (В. Меллер «Король Лір», Ф. Нірод «Свіччине весілля» -- обидва в Київському Театрі ім. І. Франка, 1959). Найяскравішими представниками умовної лаконічної декорації стали молоді декоратори: Г. Батій («Фараони» О. Коломійця, 1962) у Харківському Театрі ім. Т. Шевченка, М. Кипріян («Фавст і смерть» О. Левади, 1960, «Гайдамаки» за Т. Шевченком, 1964; «Король Лір» В. Шекспіра, 1969) у Львівському Театрі ім. М. Заньковецької. Інші цікавіші оформлення: Г. Нестеровської («Фортуна» М. Зарудного, 1964); Л. Писаренка («Де тирса шуміла» А. Шияна, 1963); Д. Лідера («Ярослав Мудрий» І. Кочерги, 1970) в Театрі ім. І. Франка в Києві; В. Борисовця («На грані ночі» Р. Іваничука і Б. Анткова, 1964) в Театрі ім. М. Заньковецької у Львові.

В оперних театрах України з середини 1950-их років помітна тенденція розірвати з помпезністю старого декоративного стилю. Найкращі оформлення оперних і балетних вистав характеризуються намаганням проникнути у музичну драматургію твору та образотворчими засобами розкрити музичну тканину партитури й передати її фактуру. Найкращі оформлення: у Київській опері А. Петрицького («Тарас Бульба» М. Лисенка, 1955), А. Волненка («Катерина» М. Аркаса, 1957; балети «Лісова пісня» М. Скорульського і «Тіні забутих предків» В. Кирейка, *1963), Л. Писаренка та Г. Нестеровської («Енеїда» М. Лисенка, 1958), Ф. Нірода («Арсенал» Г. Майбороди, 1960); в Харківській опері -- Д. Овчаренка («В бурю» Т. Хреннікова, 1959): в Одеській -- П. Злочевського («Дон Карлос» Дж. Верді, 1962), О. Зосимович (балет «Пер Гюнт» Е. Гріга, 1959); Львівській -- Лисик Є. Лисика (зокрема балети «Досвітні вогні» В. Кирейка, Л. Дичко, М. Скорика, 1967; «Спартак» А. Хачатуряна, 1966, та ін.). Починаючи з театру Л. Курбаса 1920-их pp., з перервами за погрому української культури, декоратори здобували в театрі рівноправне місце з режисерами. З ініціативи Л. Курбаса створена 1923 -- 1926 роках музейна комісія збирала й упорядковувала матеріали; вони, передані АН УРСР, стали базою Державного Музею Театрального, Музичного і Кіномистецтва УРСР.

Визначнішим декоратором театрів Галичини 1920 -- 1930-их років був Л. Боровик, що з театру товариства «Руської Бесіди» (згодом «Української Бесіди») перейшов до Й. Стадника, а далі до театру «Заграва» БВ. Блавацького («Слово о полку Ігореві», «Дума про козака Мамая») та І. Котляревського. Він застосовував об'ємні декорації, сукна, рухомі станки, транспаранти і кінопроєкцію. У театрі під управою О. Загарова у Львові (1920 -- 25) працював М. Кричевський. 1941 -- 45 у Львівському Оперному Театрі драму, оперу, балет й оперету оформлював М. Радиш, а в театральній виробні декорацій працювали ще О. Климко та М. Дмитренко.

У діючих на еміграції театральних трупах 1945 -- 1949 років працювали мистці-декоратори: у Німеччині (Аугсбург-Регенсбург) в Ансамблі Українських акторів В. Блавацького -- М. Радиш і В. Клех; у театрі уБерхтесгадені -- О. Булавицький, в Австрії у Театрі-Студії Й. Гірняка -- В. Пальчевський, Є. Блакитний (з 1949 і в США), Ф. Позняків, М. Чолган; у Зальцбурзі в Українському національному театрі -- Л. Перфецький, В. Гай. З 1950-их роках у США в Театрі в п'ятницю -- Н. Климовська, О. Слупчинський, О. Гранат, В. Бачинський; у Торонто (Канада) в театрі «Заграва» з 1953 О. Теліжин.

Українські митці-декоратори працювали також на чужих сценах: у Відні Т. Яхимович був декоратором Надвірної опери (1836 -- 76); у різних театрах Праги і Парижу -- М. Андрієнко-Нечитайло (з 1924 в театрах «Odeon» і «Arc en Ciel»); В. Перебийте у Кракові (з 1922 театр «Bagatela») і в Парижі (1926 -- 30); М. Кричевський тут же у «Theatre des Arts» (1939) і «Theatre Hebertot» (1942); у Буенос-Айресі (Аргентина) в Національному театрі -- О. Климко та ін.

Блискуче виявив себе у сценографії талант сподвижниці О. Богомазова -- однієї з найвизначніших українських художниць-новаторок Олександри Олександрівни Екстер.

У багатоголоссі мистецтва першої чверті XX ст. надзвичайно яскраво і могутньо прозвучала її творчість. Представниця авангардизму (кубофутуризм, супрематизм), вона сміливо запровадила в життя все те нове, що народжувалося в мистецтві на початку XX ст. Як живописець, сценограф, педагог, одна із засновниць арт-деко, О. Екстер зробила свій внесок у розвиток не лише українського, а й європейського мистецтва.

Народилася майбутня художниця в місті Білостоці Гродненської губернії (нині -- м. Бялисток, Польща), у сім'ї колезького асесора Олександра Григоровича, але дитинство її пройшло в Києві, куди згодом переїхала родина. Ася -- так завжди називали Олександру близькі та друзі -- навчалася в київській гімназії Святої Ольги (1892--1899), а потім -- у Київському художньому училищі (1901 --1906). Разом з нею навчалися такі відомі в майбутньому митці-авангардисти, як О. Богомазов та О. Архипенко. Їхнім педагогом був чудовий живописець М. Пимоненко.

Ранні роботи О. Екстер були виконані в імпресіоністичній манері. Так, одна з її перших картин "Квіти" написана в дусі пізніх "передвижників", а натюрморт "Склянка чаю" мальований з тією соковитістю, яка була притаманна творчості Ван Гога. Незважаючи на успіх картин у глядачів, молода художниця не бажала наслідувати відомих майстрів. Вона інтуїтивно відчувала, що потрібно шукати нові шляхи в мистецтві.

Щоб поглибити знання і знайти власний, неповторний стиль, дівчина поїхала в "Мекку" всіх митців -- Париж, для навчання у Паризькій академії мистецтв. На цей час Ася Григорович уже була Олександрою Екстер: одружившись з відомим київським правником Миколою Екстером, вона взяла прізвище чоловіка і під цим іменем увійшла в історію світового мистецтва.

У Паризькій академії "Гранд Шом'єр" Олександра довго не затрималась: її не влаштовували академічні програми. З іншого боку, насичений колорит творів Екстер не відповідав академічним настановам і дратував викладачів. Навчання в Академії закінчилось скандалом. Але перебування художниці в Парижі стало знаковим. Познайомившись з одним з найцікавіших поетів того часу -- Г. Аполлінером, вона потрапила до кола найвидатніших новаторів європейського мистецтва -- П. Пікассо, Ж. Брака, Ф. Леже.

У середовищі кубістів Олександра знайшла те, що марно шукала в стінах Академії -- нову філософію мистецтва. У кубізмі Екстер уперше відчула себе як художниця. Її індивідуальність розкрилася потужно і впевнено. Усе, що вона не робила би потім, було пов'язане з кубістичним живописом. Мисткиня сміливо експериментувала з формою, трансформувала предмет, урбаністичний і природний мотив, але ніколи не позбавляла їх звучного і живого кольору. Саме в кольорі для неї полягало те істинне почуття реальності, те емоційне переживання, від якого вона не могла відмовитися. Колір був справжнім ліричним героєм її живопису.

Французькі кубісти -- прибічники стриманих кольорів -- не відразу сприйняли барвистість творів Екстер, яку вона успадкувала від української народної творчості. Та кольорова карнавальність Олександри так майстерно сполучалася з лапідарними формами, що й Пікассо з Леже визнали за можливе розкріпачити свою палітру.

Зацікавившись новим напрямом у мистецтві -- футуризмом -- українська художниця вирушила до Італії, до майстерні художника-футуриста Боччоні. Принциповий урбаніст, він довів Олександрі, що людям необхідно показати сучасне місто, в якому сконцентрована велика сила життєвої енергії. А динаміку сильного руху, динаміку архітектури міста можна відтворити, використовуючи новітні пластичні форми. Згодом О. Екстер блискуче втілила це в одній зі своїх найкращих живописних робіт -- "Київ. Фундуклеївська вулиця увечорі", у картинах "Севр. Міст", "Порт", "Місто", "Венеція" тощо.

Переконана кубофутуристка, О. Екстер повернулась до Києва сповнена нових знань і творчих ідей. Однак вона вважала, що, перш ніж показати авангардистські твори, необхідно підготувати публіку. Художниця виступала зі статтями в пресі, з публіцистичними лекціями про новітнє мистецтво.

У квартирі О. Екстер, яка знаходилась у центрі Києва, на Фундуклеївській вулиці, вирувало творче життя. Це було місце, де не тільки народжувалися новаторські малярські роботи. Сюди приходили колеги й учні Екстер -- Д. Бурлюк, В. Меллер, І. Рабинович, А. Лентулов, О. Богомазов та інші творці українського та російського авангарду. Під час бурхливих суперечок у майстерні зароджувалися маніфести модернізму.

У цьому помешканні бували не тільки художники, а й інші представники творчої інтелігенції: А. Ахматова, І. Еренбург, М. Гумільов, В. Шкловський, Б. Лівшиць, С. Лифар та інші. Вона заприятелювала з Г. Нейгаузом, К. Шимановським. У мистецьких колах ім'я Екстер було дуже популярним і принадним. З незмінною короткою стрижкою, висока, худорлява, струнка і красива -- вона сама здавалася втіленням того нового, що пропагувала в мистецтві. Магнетизм Олександри був не тільки у зовнішності: вишуканість і аристократизм постійно супроводжували кожен рух її думки, були присутні в будь-якій найризикованішій ідеї. Такі поети, як А. Ахматова, І. Аксенов, Б. Лівшиць присвячували О. Екстер вірші. З легкої руки Б. Лівшиця за нею закріпилося міфопоетичне визначення "амазонка авангарду".

Уперше нові роботи художниця виставила на київських показах футуристичного мистецтва, влаштованого журналом "Мир искусства", а також на виставці "Звено", у якій взяли участь її друзі -- брати Бурдюки, Г. Гончарова, М. Ларіонов, О. Лентулов. Різкий, майже блискавичний перехід О. Екстер від імпресіонізму до авангарду викликав серед консервативних художників Києва скепсис і сумнів щодо серйозності цього мистецтва. Вони не зрозуміли й не прийняли її творчості. Проте зупинити молоде новаторське мистецтво вже було неможливо.

Життя модної художниці Екстер було цікавим і змістовним. Вона сміливо реалізовувала свої мистецькі ідеї в живописі, незмінно брала участь у виставках авангардистських об'єднань "Бубновий валет", "Спілка молоді", "Супремус" К. Малевича. Її роботи експонувалися не тільки в Києві, а й в Одесі, Москві, Петербурзі, Парижі, Венеції поруч із полотнами художників європейського рівня в більшості найзначніших виставок авангардного мистецтва. О. Екстер користувалася великим авторитетом серед молоді, яка об'єдналася у групу "Кільце". Спільно з О. Богомазовим художниця організувала виставку під однойменною назвою. Це була справжня подія в Києві, що виходила далеко за межі місцевого значення.

У середині 1910-х років Олександра Екстер однією з перших почала впроваджувати стилістику нового мистецтва в моду та побутовий дизайн, створюючи ескізи суконь, хусток, скатертин, заклавши таким чином основи арт-деко.

Екстер завжди цікавило і приваблювало українське народне мистецтво. Вона відчувала, що в глибинах народної культури зберігся незнищенний запас моральності та оптимізму. Разом із художницею Є. Прибильською і театрознавцем М. Давидовою вона заснувала кустарне виробництво, яке сприяло відродженню народних промислів у селі Вербівка Чигиринського повіту Київської губернії та у селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Пізніше, у 1918--1919 роках, Олександра Олександрівна організувала в Києві студію з вивчення української народної вишивки, орнаменту, картини.

Пріоритетним напрямом творчої діяльності Олександри Екстер була сценографія. У цій галузі мистецтва вона здійснила справжню революцію: знайдений художницею конструктивний і динамічний стиль оформлення сцени оновив театри всієї Європи і приніс О. Екстер звання "Пікассо сценографії". Етапними в авангардній сценографії стали роботи О. Екстер для Камерного театру О. Таїрова, який запросив її до Москви оформити виставу "Фаміра Кіфаред" І. Анненського.

Замість пишного антуражу Екстер запропонувала створити на сцені цілу систему рухливих, лаконічних, чітко геометричних майданчиків для акторів. Сценічне дійство відбувалося і на кону, і на трапах, і на сходинках -- це давало можливість повніше розкрити пластику виконавців, режисеру -- створювати виразні композиції, а наявність на сцені дзеркал, різних блискучих фактур перетворювала драматичну гру на яскраве видовище. Сам Таїров підкреслював, що декорації Екстер були "ритмічним каркасом дії". Так уперше в історії світового театру рухливі конструкції замість мальованих декорацій були запроваджені Екстер у Камерному театрі Таїрова. Відтоді з'явилось поняття "театральні конструкції". Оформлення вистав "Фаміра Кіфаред" І. Анненського (1916), "Саломея" О. Уайльда (1917), "Ромео і Джульєтта" В. Шекспіра (1921) з конструкціями на сцені та новими костюмами стали для театральної Москви справжньою сенсацією.

Олександра Екстер оновила не лише драму, а й балет. Балетна вистава, на її думку, мала б заповнювати собою всю сцену, всю її висоту. Хореографічний театр Екстер -- конструктивістський театр. Її конструкції -- кольорові, барвисті, підкреслено декоративні -- розраховані на поєднання зі світлом, також кольоровим. Ці конструкції виконували своє призначення -- бути "апаратом" для гри актора. Художниця виступила реформатором сценічного костюма, у якому досягла "архітектурності", виразності форм, своєрідності силуету, гостроти малюнка, насиченості кольору.

Мистецтво футуристів було співзвучне революційним подіям країни. Ті, хто підтримував революційні пошуки в мистецтві, виявилися першими серед тих, хто злився з ідеєю соціальних змін. Частина лівих у мистецтві сприйняла доктрини марксизму.

Після революції 1917 р. О. Екстер посіла помітне місце в громадському житті Києва: її як відому й авторитетну художницю залучили до Товариства діячів мистецтва. Вінцем тодішньої громадської діяльності Олександри Олександрівни стала змістовна доповідь на відкритті в Києві 31 березня 1918 р. виставки декоративних робіт Є. Прибильської та художниці-селянки Г. Собачко. А вже в червні на Всеукраїнському з'їзді діячів мистецтва вона виступила з доповіддю "Про утворення лабораторії сценічних постановок", у якій сформулювала основні засади колективної співпраці творців сценічного дійства для створення дійсно великого театру, зокрема в Україні. Про шляхи відродження українського мистецтва художниця сказала: "Якомога більше вільної творчості і якомога менше провінціалізму".

1918--1919 роки були напруженими і бурхливими в житті Олександри Екстер. Вона багато працювала: створювала ескізи театральних декорацій, ескізи костюмів для Балетної студії Б. Ніжинської, оформлювала революційні свята, розписувала агітпароплави в Києві та Одесі, викладала малювання в Одеській дитячій художній школі.

Наприкінці 1918 року О. Екстер організувала в Києві всесвітньовідому майстерню декоративного мистецтва, з якої вийшли великі сценографи XX ст. Вони рознесли по світу ідеї конструктивно-кубістичного оформлення сцени, започаткованої українською художницею. Серед учнів і послідовників Екстер такі відомі майстри, як А. Петрицький, В. Меллер, О. Хвостенко-Хвостов, О. Тишлер, І. Нивинський, В. Веснін, Н. Шифрин, П. Челіщев та інші.

Протягом 1916--1921 років Олександра Олександрівна була головним художником Московського камерного театру. Вірогідно, ця обставина зумовила її переїзд із паралізованого денікінцями і білополяками Києва до Москви в середині 1920 року. Там вона продовжувала педагогічну діяльність у ВХУТЕМАСі, займалась різноманітною творчою роботою, зокрема створювала ескізи костюмів для театру і кіно, у тому числі до фільму Я. Протазанова "Аеліта" (1924). У 1923 році, разом із В. Мухіною, оформлювала павільйон газети "Известия" на першій Всеросійській сільськогосподарській та кустарно-промисловій виставці. Співпрацюючи з Московським ательє мод, розробляла сучасний демократичний стиль одягу, а також ескізи парадної військової форми для армії.

У 1924 році нарком просвіти А. Луначарський запропонував О. Екстер виїхати до Парижа і Венеції для організації радянських виставок. Протягом багатьох років художниця була емісаром мистецтва при посольстві у столиці Франції. У Парижі вона прожила до кінця свого життя. Давній друг Екстер -- Фернан Леже -- запросив її викладати у своїй Академії сучасного мистецтва. В Олександри Олександрівни з'явилися учні зі всього світу. Поза педагогічною роботою мисткиня займалася створенням і розписом декоративних панно, ілюстрацією книжок, розписом керамічного посуду. На початку 1930-х років художниця почала працювати над створенням унікальних, виконаних від руки, книг. Такі книжки Екстер робила в одному або у трьох--п'яти примірниках. Художниця брала активну участь у виставковій роботі: у Берліні (1927), Лондоні (1928), Парижі (1929), Нью-Йорку (1930), Празі (1937) відбулися її персональні виставки. У довоєнний період Олександра Олександрівна підтримувала тісні зв'язки з батьківщиною, була учасницею виставки "Український живопис 17--19 ст." у Києві. Перебуваючи довгі роки на відстані від України, О. Екстер з ніжністю зберігала все те, що їй нагадувало милу Україну.

Під час Другої світової війни зв'язки з вітчизною обірвалися. О. Екстер, як і більшість її колег-емігрантів, зникла з вітчизняного культурного горизонту на довгі роки. Померла Олександра Олександрівна в 1949 р. далеко від батьківщини.

Мистецька спадщина О. Екстер вважається класикою авангардизму. Вона була однією з тих, хто сміливо ламав стереотипи, прокладаючи шлях новому мистецтву. Доробок української художниці -- величезний. Живопис і графіка, театр і кіно, монументальні композиції і проекти нових меблів, одягу, кераміка і маріонетки, книжкові ілюстрації та оформлення інтер'єрів -- в усьому вона була пристрасним творцем, лицарем ідеї, невтомним відкривачем нового. Як справжній творець-футурист, Екстер багато передбачила, багато зробила вперше, а відкрите легко дарувала іншим. Розуміючи, що її футуристичним творам немає місця у соціалістичному реалізмі, вона заповідала свої твори й архів другу-художнику С. Ліссіму, який жив у Нью-Йорку. Таким чином, уся спадщина української художниці потрапила до Америки.

Незмінний інтерес у публіки викликають живописні полотна і графіка Олександри Екстер, які час від часу з'являються на виставках. Зацікавлення життям і творчістю цієї дивовижної жінки зростає.

У 2000 році у Парижі створено "Товариство Олександри Екстер". Протягом багатьох років ім'я О. Екстер в Україні було майже під забороною. Але Київ -- місто, у якому зародився та яскраво розквітнув її талант -- у музеях, на вулицях, у приватних колекціях зберігає глибоку пам'ять про неї. У 2008 році в Києві відбулася виставка нашої великої співвітчизниці.

Література

1. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954--1989, 1993--2000.

2. Драк А. Укр. театрально-декораційне мистецтво. К. 1961;

3. A. Griseri, Le metamorfosi del Barocco, Turнn, 1967

4. Цибенко П. Театрально-декораційне мистецтво в Історії укр. мистецтва, т. V. К. 1967, т. IV, кн. 1. К. 1969 і кн. 2. К. 1970;

5. Вериківська І. Театрально-декоративне мистецтво. Історія укр. мистецтва, т. VI. К. 1968;

6. Вериківська І. Художник і сцена. К. 1971.

7. Амазонка авангарду : До 130-річчя від дня народження О.О. Екстер (1882-1949

8. Календар знаменних і пам'ятних дат. 2012. І квартал

9. Книжкова палата України, 2011. - С. 54-60.

Размещено на Allbest.ru