Стилізація природних форм

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

стилізація декоративний орнамент розпис

Стилізація природних форм

Стилізація Ї спрощений чіткий контрасний лінійний малюнок, в основі якого лежить штрих, пляма, лінія. Спрощеність, лаконічність Ї характерна риса стилізованого малюнка. Щоб стилізувати малюнок, потрібно відібрати основні, характерні риси зображуваного предмета. Ними можуть слугувати характерний об'єм відображуваного предмета, характерні лінії та форми. Коли вони знайдені, починається робота над стилізацією предмета. Мінімальними графічними засобами із основних характерних рис "складається" картинка. При стилізації не передається об'ємно просторова побудова, звичайно, художник повинен майстерно володіти малюнком, щоб ілюзорно передавати його, але тут діє уява глядача, котра сама "домальовує" його в уяві. У ролі простору виступає папер. Художник-графік може обмежитися і біглим враженням, умовним означенням предмету, так би мовити натяком на нього Ї незакінченість та лаконізм при цьому слугують одними з головних засобів виразності.

Стилізація використовується в логотипах, плакатах, орнаментах, шаржах Ї тут найбільш задіяна стилізація, як головний засіб вираження ідеї.

Стилізація може проявлятися і у живописі. Її почали застосовувати у роботах художники з середини XX ст. Стилізацію використовують сучасні художники Ї не зациклюючись на відтворенні дійсності "документально".

Найчастіше стилізацію використовують у декоративно-ужитковому мистецтві.

У школі на уроках образотворчого мистецтва, ми ознайомилися з деякими видами декоративно Ї прикладного мистецтва, в основі якого лежить створення побутових предметів і оздоблення їх розписом, різьбленням, фарбуванням, тощо.

Мотиви для створення різних декоративних тенденцій, орнаментів і візерунків народні умільці беруть із оточуючого середовища. Вони творчо переробляють реальні форми предметів на основі місцевих і національних традицій. У результаті переробки реальних мотивів дістають узагальнене площинне зображення, виконане у певному стилі. Стилізований образ того чи іншого предмета зберігає тільки найхарактерніші ознаки, усі деталі виконуються умовно. Особливу увагу художники приділяють добору матеріалу для виробів.

Реальний предмет, який є основою стилізації, називається мотивом. Один або кілька мотивів, поєднаних у декоративній композиції, називаються візерунком. Візерунок або група візерунків, створені кілька разів у певному ритмі, створюють орнамент.

Різноманітні по кольору і формі мотиви рослинного і тваринного світу, предмети побуту і сама людина є нескінченним джерелом творчості для всіх народів у всі часи.

Початковий етап стилізації природних форм Ї це замальовки, етюди. В них ми повинні передати найбільш характерні риси.

Стилізацію замальовки в плоскі декоративні композиції краще всього виконувати техніками графіки чи в техніці аплікація.

Стилізація пейзажних мотивів в декоративному мистецтві потребує попереднього вивчення навколишнього середовища, уміння узагальнювати природні мотиви, починаючи із дерева і закінчуючи такими складними явищами як річка чи небо.

Найбільш складним об'єктом стилізації в декоративному мистецтві є людина, потрібно пам'ятати що образ людини повинен бути завжди пізнаванним, а узагальнення його форм може бути до конкретних границь.

Стилізація форм застосовується у різних видах декоративної побудови: різьбленні, вишивці, розписі і інших. Стилізувавши ту чи іншу природну форму майстер може скласти з неї декоративні композиції, поєднуючи різні елементи. Також у стилізації можна робити тільки декілька ліній, які є контурами предмету, але по цих лініях має бути видно який предмет хотів зобразити майстер.

Стилізація Ї це спрощення форми. Будь яку природну форму можна стилізувати надавши їй декоративного образу. Особливо це застосовується під час малювання керамічних іграшок, аплікації, ліногравюрі, вишивці, різьбленні, карбуванні і в іншому. При стилізації предмету (рослина, тварина, предмети побуту) потрібно пам'ятати, що стилізований предмет з першого погляду можна впізнати, здогадатись що це за предмет у навколишньому середовищі. Також не слід забувати що ліній у стилізованому предметі має бути як найменше.

Одразу предмет стилізувати не можна, слід зробити декілька пошуків.

Стилізованими мають бути як форма так і колір. При стилізації кольору слід слідкувати за тим щоб композиція не була тільки з холодних або з теплих кольорів, хоча такий варіант допускається, наприклад коли стилізація виконана холодним тоном то предмет буде здаватись гнітючим, стомлюючим якщо тільки теплими то навпаки - яскравим радісним, полум'яним.

Отже стилізація потребує попереднього вивчення предмету навколишнього середовища в якому цей предмет знаходиться. Також при побудові будь Ї якої композиції слід враховувати такі критерії побудови: як ритм, симетрія, асиметрія, психологічні дії кольору.

Ритм Ї один із основних засобів упорядкування різних елементів і форм. Важливою ознакою ритму є повтор елементів форми та інтервалів між ними.

Ритмічні повторення можуть бути рівномірними, зменшуватись або збільшуватись. Організуюча роль ритму в композиції тим активніша чим сильніший вияв закономірності. Ритм буває ледь помітний, а може бути провідний у композиції. У ритму, як такого є класифікації (порядок) метричний, ритмічний. Найпростіший метричний являє собою повторення різних форм та інтервалів та має три схеми рішення:

1. повторення рівних форм через рівні інтервали;

2. повторення рівних форм інтервалам в яких є границя слідуючої форми;

3. радіальні ритми, як різновид.

Для ритмічних порядків характерне закономірне, послідовне зростання, або зменшення форм, або інтервалів, що відображаються чотирма основними схемами:

1. чергування рівних елементів з інтервалами що зменшуються;

2. елементи форми збільшуються або зменшуються, а інтервал незмінний;

3. збільшуються або зменшуються елементи форми то інтервали між ними;

4. елементи форми та інтервали між ними збільшуються або зменшуються при радіальному розташуванні.

Симетрія - одна з найяскравіших властивостей композиції. Це стан форми і засіб за допомогою якого організовується форма.

Один з принципів організації елементів заснований на правильному (дзеркальному) їх розміщенню навколо загального центру або вісі та переданому статичному етапі композиції.

Якщо ви хочете навчитися мистецтву стилізації, починайте з малого. Спробуйте зробити стилізований малюнок рослини. Сонячник, гроно винограду, гілка дерева Ї що завгодно. Спочатку помалюйте нариси. Вивчіть рослину, відчуйте його характерну форму Ї чим ця рослина відрізняється від інших. Виділіть ці основні характерні риси. Якщо цей етап роботи зроблен, починайте працювати над стилізацією даної рослини.

Оберіть для себе мале Ї пляма та лінія, штрих та лінія, робота однією плямою. Далі йде дизайн. Ви повинні вигадати цікаву форму рослині, гарну картинку. Але у будь-якому випадку, який стилізований малюнок у вас би не вийшов, рослина повинна бути сто відсотково впізнаваєма.

Чим цікава стилізація, так це тим, що ви можете образно передати "портрет" рослини, наче пропустити малюнок через призму власних відчуттів та надати йому лаконічності, поетичності, неповторності. Стилізований малюнок Ї це плід гри вашої уяви.

Наприклад, візьмемо звичайний виноград :

А тепер зробимо стилізований малюнок винограду:

Стилізацію можна застосовувати не тільки при зображенні рослин. До стилізації можна звертатися абсолютно у всьому. Портрет, пейзаж, натюрморт, будь-яка композиція Ї може бути використана стилізація.

Стилізований орнамент

Орнамент (від лат. ornamentum Ї прикраса) Ї узор, що складається з ритмічно упорядкованих елементів, якими бувають абстрактні форми або зображення реальних об'єктів, часто стилізованих до невпізнаності. Власне, досі точного і всеохоплюючого визначення орнаменту не дано. В більшості випадків стверджується лише, що орнамент не є “видом ” мистецтва ( бо не виступає самостійно), а його головними ознаками є ритмічність, повторюваність рапортів та стилізація. Ці ознаки притаманні орнаменту, проте, не є визначальними, бо: 1 Ї без ритму взагалі не існує твору мистецтва будь-якого виду; 2 Ї є орнаменти, не побудовані на повторах; 3 Ї мотиви в орнаментах бувають як стилізовані, так і дріб'язково натуралістичні.

Основна прикмета орнаменту виступає тоді, коли розглядаємо мистецтво як знакову систему. Семіотика виділила три типи знаків:

1 Ї іконічні Ї зображення реальних чи уявно-реальних предметів і ситуацій, які розуміємо дослівно;

2 Ї символічні Ї формою аналогічні з іконічними, але змістом інші: є засобом засобу певної ідеї;

3 Ї індексальні Ї також передають ідею, але їх форма з нею не пов'язана.

Фон орнаменту завжди є нейтральним, абстрагованим від усякого уявлення про реальний простір. Орнамент будується за таким принципом. Підставовою одиницею орнаменту є мотив, що може становити одну цілість чи складатися з елементів, наприклад, мотив “вазонка” складається із зображень горщика, стебла, листя, квітів.

За своїм функціональним призначенням орнамент завжди зв'язаний з поверхнею прикрашуваного предмета, зорово її організує, якісно перетворює, змінює пропорції та маштаби. Орнамент може акцентувати призначення предмета чи окремих його частин, наприклад, у глечику виділити ніжку, черевце, шийку, вінця, підкреслити (ніби зміцнити) ручку, носик, показати рівень, до якого слід наливати рідину. Ступінь взаємозв'язку між предметом і орнаментом різний: класицизм “накладає” орнамент на предмет, рококо прагне до їх злиття, часто надає орнаментальної форми самому предметові. Орнамент здатен надати мертвій дошці, черепку, бетону ритмічного руху Ї ознаки життя. Звичайно, у його використанні потрібен такт і міра.

Декоративні елементи для орнаменту найчастіше знаходять у природі у виді листів, квітів, плодів, тварин, а також серед предметів і форм, створених руками людини, його творчою уявою, фантазією. Обрана для орнаменту форма проходить складний процес перетворення, у результаті чого вона звільняється від усього зайвого, випадкового, щоб стати виразним декоративним елементом. Першочерговою стороною цього процесу є вибір найбільш характерного зразка з групи родинних форм, що відбиває закономірності всіх частин даної натури. Цей добір характерного необхідний для створення такого декоративного мотиву, що зміг би безпосередньо викликати в людини приємні почуття й асоціації. Якщо порівняти кілька натуральних колосків жита, можна побачити в кожнім ті самі елементи: тонке стебло, вузькі довгі перегортаючи, овальні золотаві зерна, по черзі розташовані в колоссі і покриті тонкими лусочками з довгими тендітними вусиками. Всі однойменні частини рослин мають майже однакову форму. Але разом з цим кожну рослину має свої особливості: в одного - гнучке довге стебло, в іншого Ї короткий; листи правильні, що плавно згинаються і неправильні, плямисті, ламкі; колосся довгий з великими зернами і короткий із дрібними зернами. Добір потрібного зводиться до виявлення і зображення такої рослини, у якому сильніше і повніше, ніж в інші, виражені основні позитивні властивості колось жита і закономірності їхньої форми.

Не всякий предмет, що прикрашається, його форма, матеріал і зображувально-технічні засоби дозволяють відтворити як декоративний елемент відібраний натурний зразок як він є. Тому іншою стороною процесу перетворення декоративного елемента є його звільнення від несуттєвих частин і чи ознак таких, котрі не можна зобразити на даній поверхні, у даному матеріалі і даними технічними засобами. Образ не тільки звільняють від випадкового і несуттєвого, але і збагачують такими частинами й ознаками, що дозволяють усунути виникаючий конфлікт між відібраним для зображення зразком і предметом, що прикрашається, (його формою і формою предмета, формою і технічними засобами відтворення). Така зміна форми зразка заради підпорядкування його предмету, що прикрашається, називають стилізацією культури.

Зображувально-технічні засоби також стилізують форму предмета. Наприклад, написаний кистю і фарбами колосся жита може бути ілюзорно живим, але зроблений за допомогою чи трафарету плакатним пером, він буде сплощеним і умовним.

Різні умови сприйняття вимагають різного ступеня перетворення предметної форми. Так, зображення, що призначається для розглядання на великій відстані, робиться в перебільшеному розмірі, з дуже чіткими контурами, в узагальненому виді, без дрібних деталей. Навпроти, зображення, розглянуте поблизу, може бути невеликого розміру, із проробленими деталями.

Форма і композиція орнаменту повинні відтіняти форму і призначення предмета, що прикрашається.

При складанні орнаменту випливає велика увага звертати на співпідпорядкованість декоративних елементів. В орнаментальній композиції головні елементи виділяють розміром, яскравим кольором і центральним розташуванням. Другорядні елементи, доповнюючи головні й відтіняючи їхній ведучу роль і значення, повинні пластично з'єднатися з ними в цілісний організм. Головну роль в орнаменті ґрат моста грає щит із зображенням п'ятикутної зірки і монумента Волі, іншої ж фігури обрамляють центральну групу і розширюють її значеннєве значення. В орнаменті ґрат пандусів головні декоративні елементи представляють снопи жита, а елементи, що здійснюють зв'язок між ними, Ї серпи; у декорі гжельської вази такими елементами стали колосся і листи.

Особливості стилізації форм рослинного і тваринного світу

Стилізація в декоративно-прикладному мистецтві створює в ужиткових творах органічну єдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного та утилітарного. Водночас вона сприяє логічно вмотивованому використанню відповідних законів об'ємного і площинного формотворення, допомагає авторам досягти в творах художньої довершеності.

Стилізація у декоративно-прикладному мистецтві відома з часів середньовіччя, однак найбільшого поширення набула в останні століття. До різновиду сучасної стилізації необхідно віднести фольклоризм Їнаслідування художниками-професіоналами і самодіяль-ними майстрами традиційних творів мистецтва.

Протягом тисячоліть у декоративно-прикладному мистецтві відбувався процес освоєння щораз нових матеріалів і технік, вдосконалювалася техніка (інструменти, технологія виготовлення і т. ін.), збагачувалася система художніх засобів виразності, що вплинуло на формування естетичних засад, відкриття конкретних закономірностей стилізації.

Прийом стилізації (спрощення, узагальнення) реальних форм зародився ще у епоху палеоліту. Первісний майстер, створюючи пластичні зображення риб, пташок, кінських голів, надавав їм «геометричних пластичних символів».

Однією з причин появи і значного поширення умовних, узагальнених зображень у палеоліті та в наступні епохи було зближення фігуративної й орнаментальної форм мистецтва.

Помітного розвитку стилізація досягла в неолітичну добу. Приблизно у другій половині VII тис.Їпершій половині VI тис. до н. є. люди опанували різноманітні місткі форми, які на початку генезису були функціональними та імітативними. У VI тис. до н. е. майстри Стародавнього Сходу запровадили керамічний розпис, спочатку лінійний, монохромний, а згодом поліхромний, насичуючи його плямами, знаками, фігуративними зображеннями. Поряд з

існуючим декором виникли нові композиційні схеми орнаменту (сітчаста, розетова). Сітчаста схема Ї найпростіше перехресне поєднання ліній, ямок та інших мотивів, що утворюють пряму або скісну сітку; розетова Ї похо-дить від кола, спіралі, концентричного розміщення ямок з центром посере-дині. Ці схеми стали ґрунтом для розвитку наступних орнаментальних схем.

Процес розвитку стилізації в первісному декоративно-прикладному мистецтві відбувався нерівномірно. В той час як кераміка періоду Самарри (Межиріччя, V тис. до н. е.) різноманітна за формою, випалена, поливана (тарілки, миски, заїдки, горщики), орнамент сітчастої схеми імітував плетіння, стрічкові поліхромні композиції поєднували складні зооантропо-морфні мотиви, розетові схеми в центрі містили «свастику», квадрат-розету, кераміка неолітичних племен на території України характеризувалася одноманітними горщикоподібними формами, орнамент творив смугасті композиції у вигляді ямок, заглиблених прямих, хвилястих і зигзагоподібних ліній, трикутних та прямокутних площин, вкритих наколками. Лише згодом землероби правобережного Придніпров'я урізноманітнили форму кераміки, розвинули стрічкову композицію орнаменту до вишуканих спіральних мотивів та фігуративних зображень.

Таким чином, майстри неоліту вже виготовляли основні форми побутового посуду та ритуальної пластики, застосовували найважливіші композиційні схеми орнаменту (вільне заповнення, стрічкова, рідше сітчаста, розетова).

Декоративно-прикладне мистецтво класичної Греції зводилося до багатоярусної стрічкової системи. Стрічки орнаментів були різної ширини, чітко відокремлені одна від одної, відрізнялися напруженістю ритму і характером мотивів: вкриті сіткою трикутники, ромби із точками посередині, а також чимала кількість меандрових варіантів. Інколи горизонтальні стрічки ділили на квадратні й прямокутні поля, які заповнювали розетами, листочками, узагальненими силуетами птахів, тварин, людей. У VII ст. до н. е. вази вперше почали розписувати основними широкими стрічками за рахунок зменшення кількості малих.

У «золотий вік» Римської імперії виникли нові оригінальні форми побутових виробів, стінки яких шліфували, різьбили, оздоблювали холодним золоченням і заплавкою у зовнішню поверхню скла дрібних скляних скалок, листочків, барвистих квітів і т. ін.

Петриківські декоративні розписи

Петриківські декоративні розписи Ї один із видів українського народного малювання, що виник у селі Петриківка (нині Царичанського району Дніпропетровської обл.) - відомому осередку народного мистецтва. З часу свого заснування у 1772 р. (первісно село дістало назву Петрівка, від імені останньйого кошового гетьмана війська Запорізького Петра Калнишевського) Петриківка була важливим адміністративним і торговельним ценром Протовчанської паланки, де тричі на рік збирався ярморок, на якому місцеві майстри продавали килими, вибійчасть тканини, а також вироби із дерева - скрині, сани, віяла, народні музичні інструменти (кобзи, бандури, сопілки) розмальовані самобутнім орнаментом. Після ліквідації у 1775 році Запорізької Січі село стало казенною слободою, жителі якої не зазнавали постійного кріпацького гніту, що також сприяло розвиткові народного мистецтва. Петріківські декоративні розписи розвивались у вигляді стінопису житлових приміщень та декору речей господарського і хатнього вжитку. Із покоління в покоління передавались традиції розпису, образотворчі мотиви якого виявились і в народних картинах. На початку 20 ст., в зв'язку з появою паперу на селі та широким попитом на хатні настінні розписи, почолось виготовлення петриківськими майстрами і паперових прекрас - мальовок ( рушники, килими, деталі архітектурного декору - стрічки і квіти для комина), якими оздоблювали інтер'єр житлового приміщення (хати). Характерним для мистецтва «Петріківські декоративні розписи» є рослинний орнамент, що продовжує традиційні орнаментики українського бароко. Він грунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів - цибульки, кучерявки. Широке застосування у «Петріківські декоративні розписи» мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід - калини, полуниці і винограду. Характерним для петриківського орнаменту є також зображення акантового листя (місцева назва - папороть), пуп'янків, перистого ажурного листя. Подібні рослинні мотиви зустрічаємо й на стародавніх речах, що належали колись запорізьким козакам. Зразків старовинного петриківського стінопису, на жаль, не збереглось. Але з літературних джерел відомо, що в 19 ст. петриківка вже була центром розповсюдження стінопису на Україні, орнаментика якого бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалися в побуті запорізьких козаків для оздоблення їх житля, начиння та зброї. Основними видами орнаментальних композицій стінопису були вазон, букети, гілочки, окремі квіти та смуги фриза - бігунчики, вони застосовувались або по одинці (наприклад, смуга фриза, що прикрашала сволок), або поєднувались у складну композицію, підпорядковану архітектонічній структурі печі.

Настінний розпис виконувався за допомогою дуже простих засобів і матеріалів. Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника. Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. Складові частини "рушникової" композиції можуть бути використані як окремі самостійні мотиви та для оздоблення речей побуту. Основними забарвлюючими матеріалами були крейда, сажа, кольорові глини та саморобні рослинні фарби, які виготовлялися виварюванням трав, листя, ягід та квітів (наприклад, зелену фарбу видобували з питію та листя пасльону, синю - з квітів проліска, жовту - з пелюсток соняшника та лушпиння цибулі, жовтогарячу - з кори молодих яблуневих пагінців, фіолетову різних відтінків - з ягід бузини та шовковиці, червону - з соку вишні, коричневу - з ягід жостеру). Вживали також природний барвник - вохру. Розріджувачами та закріплювачами фарб у давнину були яєчний жовток, молоко, природний вишневий клей, пізніше стали вживати цукор. За інструмент у майстрів петриківського декоративного розпису правили саморобні пензлики з котячої шерсті та палички з болотної рослини оситнягу, деякі деталі (наприклад, ягоди) малювалися просто пальцем. Оскільки настінний розпис часто підновлювався, то не було потреби застосовувати консервуючі засоби, що запобігають загниванню білкових речовин. Але коли розписували дерев'яні речі домашнього вжитку (скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо) , то в розведену на яєчному жовтку фарбу додавали трохи оцту або для розпису застосовували олійні фарби.

Роботи петриківських майстринь (І. Пилипенко, Н. Білокінь та інші) - малюнки-розписи становили традиційні орнаментальні композиції: квіти, гілочки, букети, фризи, панно-килимки, виконані на папері темперою - експонувались на Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві (1936 р.). У 1936Ї1941 рр. у Петриківці існувала школа декоративного народного малювання. Випускники школи працюють у різних галузях художньої промисловості, застосовуючи орнаментику петриківського декоративного розпису в оздобленні тканин, розписі фарфорового посуду, виробів з дерева тощо. З 1958 року в Петриківці відкрито цех підлакового розпису, де виготовляють скриньки та декоративні тарілки з пресованої тирси, розписані олійними фарбами. В експериментальному цеху (1970) виробляють декоративні панно, намальовані на папері яєчною темперою, точені з дерева розмальовані декоративні вази, тарілки, кухлі, цукерниці, яйця-мальовки тощо. Сформована художня школа петриківського декоративного розпису, якій притаманні енергійність мазка, чітка графічність декору, яскравість барв, у наш час вийшла далеко за межі окремого осередку і набула поширення в ряді міст і сіл України.

Хохломський декоративний розпис

Мистецтво Хохломи виникло в XVIIст.в Заволжжі. До наших днів у містах Семенові, Коверніні та інших населених пунктах

Горьківської обл. плідно працюють народні майстри цього чудового мистецтва. Свою назву воно дістало від селища Хохлома, яке було місцем збуту цих виробів. Асортимент хохломських майстрів надзвичайно різноманітний: меблі, посуд,вази тощо. Окремі з них і досі зберегли своє утилітарне призначення-ложки, барильця для сипких матеріалів, підставки для олівців, пензлів. Однак більша частина хохломських виробів уже втратила утилітарне значення і служить в основному для прикрашання інтир'єра. Виготовляються ці вироби з м'яких порід дерев (липи, осики). Виточені на токарному верстаті предмети довго і складно обробляють: спочатку покривають найтоншим слоєм глини (вапи). Просушена, “поваплена” річ багато раз покривається оліфою, краситься срібним алюмінієвим порошком, по якому потім розписується масляними фарбами, частіше червоною і чорною, як найбільш вогнетривкі. Розписаний посуд знову кілька раз обробляють оліфою і сушать в печі, після чого срібло дає золотистий відтінок, а червоні узори ще більше горять на золотому і чорному фоні, тому Хохлому ще називають “золотою”, “вогняною”.Оздоблюють хохломські вироби рослинним орнаментом,елементи якого зберігають реальні форми рідної природи: квіти, ягоди, “яблучка” ,виноград, листочки, кудрина.

Хохломський розпис, як і петриківка виконується пензлем від руки без попереднього малюнка . При цьому пензля біля самої основи обхвачуємо трьома пальцями зібраними в щипочку, ставимо перпендикулярно до поверхні посуди і кінцем з легким натиском малюєм тонку хвилясту лінію стеблин, проводячи її до себе і чуть повертаючи пензель в сторону завитків.

Особливу привабливість надає виробам “травка”, в основі якої лежить плавно вигнуте стебло, від нього в різні боки відходять вигнуті стеблинки, густо вкриті великими і маленькими завитками - листочками, різноманітними за формою.

Травкою заповнюють простір між великими елементами візерунка. Окремі вироби прикрашаються лише травним

орнаментом.

До основних мазків “травки” відносяться такі: осочки,

травинки, крапельки, вусики, завитки, кущики.

Поряд з рослиним орнаментом художники малюють

фантастичних тварин, птахів. Усі великі елементи візерунка зображують плоско, але добре підкреслюють форму предмета.

У виробах ковернінських майстрів улюбленим мотивом

є “ягідки” - суниця, малина, агрус, смородина. Семенівські майстри використовують в основному квіткові мотиви.

У палітрі хохломських художників переважають головним чином чорний і червоний кольори як більш жаро стійкі, а також жовтий і зелений у поєднанні з золотистим.

Незважаючи на обмежену гаму, майстри створюють

різноманітні барвисті візерунки, виконуючи їх пензлем без

попереднього малюнка.

Жостовський декоративний розпис

Жостовський розпис по металу Ї руська художня промисловість лакового розпису по металу, який склався на початку XIXст. у селі Жостово неподалеку від підмосковних Митищ.

Виникнення промислу пов'язано з лукутинською лаковою мініатюрою на папье-маше, яка виготовлялася у розташованому неподалік с.Федоскине. У 1825 художник-мініатюрист О. Ф. Вишняков, син власника московскої фабрики з виготовлення металевих розписних підносів, заснував у Жостові майстерню, де виготовляли підноси з сюжетним та квітковим розписом. У вишняковскої майстерні першочергово виробляли і розписували не тільки підноси, але й вироби з папье-маше, пізніше виробництво по папье-маше було переведено до села Осташково.

Розписні жовті підноси, які радують око своєю грою яскравих фарб,благородним блиском лакованої поверхні, виразністю вільного кістевого розпису, по праву відносяться до числа найцікавіших виробів декоративно-прикладного мистецтва. Талант народних майстрів перетворює скромні вироби домашнього побуту в нарядні прикраси житла. Батьківщина цих подносів- село Жостево.

Сьогодні високо оцінюється вклад майстрів Жостово в розвиток і збереження декоративної системи письма, заснованної на поетичному відчутті природи. Творчість різних майстрів збагачує єдиний стиль жостоковського мистецтва.Змінився характер письма, але техніка та технологія виробництва в багатьом збереглася.

Живопис на підносах масляними фарбами починається з підмальовка.Слідуючими шарами фарб митець виділяє темні та світлі місця розпису, будує об'єм, уточнює форми зображення. Всі форми оконтуріваються тугою линією креслення. Розписаний піднос сушать,потім його борти прикрашають мілким орнаментом (уборною).

Жостовські підноси прикрашаються вільно та декоративно написаними квітковими зображеннями- барвистими букетами,вінками та гирляндами, широко покладеними на чорний або кольоровий фон.Крупні квіти окружаються більш меншими і зв'язуються між собою гнучкими стеблями та листям.

Розпис підносів являється також відображенням цього цікавого і своєрідного квіткового стилю. На його формування, мабуть, впливав і розпис фарфора, і квіткові узори в прикрашанні тканин. Зображення квітів та фруктів отримали більшу узагальненість, лаконізм та яскраву красочність.

Аплікація

Композиції та об'єкти, стилізовані для криволінійної аплікації, можуть бути надалі стилізовані для геометричної аплікації та навпаки. Така можливість створює умови для взаємозбагачення композицій, які виконані в двох різних техніках новими декоративними способами та формами. До двох етапів стилізації форм від криволінійних до геометричних необхідно додати ще один, котрий попередить їх, -- аналіз реальних об'єктів і форм. Робота зі стилізації об'єктів буде мати наступну структуру:

загальний аналіз об'єкта (композиція, характер);

узагальнення форм та виключення зображуваності;

визначення емоціонального характеру об'єкта (композиції) і створення на його основі декоративного образу.

На малюнках подані приклади стилізації рослин, птахів, тварини, людини, виконані для технік геометричної і криволінійної аплікацій.

Для кожного зображення виявлені спільні характерні риси та внутрішні властивості. Наприклад, для зображеного на малюнку “а” подорожника -- це низьке положення листя, які виходять з одного центра, та тонкі суцвіття на довгих черешках. Форму квітки троянди (малюнок “г”) відрізняють розгорнутість пелюсток та їх рясність. У квітці маку (малюнок “д”) пелюстки відкривають середню частину квітки, і це може проявити вплив на проявлення зон стилізації їх пропорційних співвідношень.

Наведені приклади описів до малюнків не являються комплексним аналізом усієї форми, вказані лише їх характерні риси, які можуть стати основою декоративної стилізації, акцентами на котрих буде зосереджена основна увага автора.

Після загального аналізу ведеться детальна розробка елементів форми, оцінюється побудова пелюсток і листя у рослин, їх розташування. У тварин та людини визначаються основні елементи у структурі їх образів, проводяться необхідні узагальнення. У кожному елементі виявляються та розробляються його основні якості, які згодом стануть основою для розробки декоративних образів.

Підсумком першого виду стилізацій являється створення декоративного образу, побудованого на вільних лініях та формах, котрі адаптовані до техніки криволінійної аплікації.

Основні вимоги, яким повинні відповідати композиція та її елементи у криволінійній аплікації:

чим менше зображуваний об'єкт, тим простіше повинна бути його композиція та форма елементів, які входять у його структуру;

всі елементи повинні бути виконані в одному стилі;

всі елементи зображень повинні мати чіткі замкнуті контури;

лінії, які являються межами між прилягаючими елементами, не повинні мати складних обрисів.

Далі, на основі стилізації, виконаних для криволінійної апликації, проводимо стилізацію для виконання цих же образів у техніці геометричної аплікації. Використовуємо вже розробленну структуру розміщення елементів для кожного декоративного образу. Знаходимо варіанти аналогів геометричних форм кожному з криволінійних елементів. Таких варіантів може бути розроблено дуже багато

Розробленні варіанти декоративних образів для різних технік аплікації показують нескінченне різноманітність можливих рішень задач створення декоративних композицій. Аналогічно стилізації окремих об'єктів від криволінійниых форм до геометричних можна провести стилізацію декоративних композицій. На малюнку показано приклад стилізації композиції декоративного панно від криволінійних форм до геометричних.

мал.

Стилізація проводиться на основі загальної схемы композиції. Першочергово визначається розмір та форма композиційної плями на декоруємій площині і центральних елементів композиції розробляється загальна для обох панно структура розташування елементів на площині. Далі ведется детальна розробка елементів композиції для криволінійної аплікації

На її основі створюються елементи декоративної композиції для геометричної аплікації.

Зберігаючи загальну структуру композиції, автор допускає свободу у вирішенні даних композицій центральних і додіткових елементів.

Размещено на Allbest.ru