Постмодерністська модель світу в українській і світовій інтерпретаціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький національний університет

Кафедра філософії, політології та права

Реферат

з історії української культури

Постмодерністська модель світу в українській і світовій інтерпретаціях

Студентки

групи КЗ-14-1

Сторожук А.О.

Викладач

Семенюк Н.В.

Хмельницький - 2014

1. Загальні відомості про постмодернізм

Приблизно з середини ХХ століття розпочинається новий етап у розвитку європейської культури, що отримав назву «постмодерн» (тобто, «після модерну»). У цей період культура зазнала значних змін, пов'язаних із відмовою від європонцентризму, поширенням інформаційних технологій, розростанням масової культури, індивідуалізацією суспільства тощо. Усі зазначені процеси поєднуються під назвою «постмодернізація культури», акцентуючи увагу на нових тенденціях в культурі.Ключовими ознаками постмодерного (інформаційного) суспільства є:

· радикальний плюралізм;

· глобалізаційні процеси;

· реабілітація людської чуттєвості (це вилилося у сексуальну революцію ХХ ст.);

· віртуалізація суспільства;

· консумеризм - орієнтація сучасної людини на споживання, реклама диктує ідеальний тип життя, людина потрапляє у владу речей, брендів, іміджів;

· найбільш прибуткова сфера - сфера послуг;

· пермісивне суспільство (від. англ. - дозволяти) - суспільство вседозволеності,

· головним регулятором людської поведінки стає теза: «А я так хочу!»;

· розростання сфери масової культури, що поглинає народну та елітарну;

· телебачення, інтернет як головний конкурент за вільний час людини;

· поява нових мистецьких форм, жанрів і напрямів (палімжест, перформанс, хепенінг, пастіш тощо);

· комп'ютеризація всіх сфер суспільного й культурного життя.

Поняття «постмодернізм» у культурологічному розумінні вперше використав у 1997 р. відомий історик А. Тойнбі як ознаку кінця західного панування в релігії і культурі, хоч сам термін у мистецтві утвердився в 70-х рр. ХХ ст. постмодернізм мистецький консумеризм культура

Постмодернізм - сучасний етап культурного розвитку з плюралістичною моделлю світу. Одним із перших документів постмодернізму в мистецтві стала книга американського архітектора Роберта Вентурі «Складності й суперечності в архітектурі» (1967). Автор бачив майбутнє архітектури у вільному поєднанні всіх можливих форм.

Чарльз Дженкс, другий теоретик постмодернізму, говорив про нього як про культуру, яка існує на основі «інтеграції різних мов». Таким чином, основною рисою постмодернізму є принципова «всеїдність», прагнення об'єднати різнорідні художні течії. Стосовно цього постмодернізм дещо нагадує античний еллінізм, маньєризм ХVІ ст., еклектизм ХІХ ст., тому що він також завершує собою культуру яскравої та бурхливої епохи, підсумовує її досягнення, підводить риску. «Зоряним часом» постмодерністського живопису і скульптури став початок 1980-х рр., коли відбулися грандіозні виставки в Амстердамі, Базелі. Їх учасники, художники різних країн, називали себе посткласицистами, неотрадиціоналістами, неоекспресіоністами, неофовістами, постреалістами, майстрами ретро-арту тощо.

Поворот від модернізму до постмодернізму пов'язується з епохальною заміною європоцентричності глобальною поліцентричністю, появою постколоніального світу. Критика з боку І.Пригожіна та його брюссельської школи класичної наукової картини як царини тотального детермінізму й каузуальності, а також квантово-релятивістського некласичного природознавства сприяє формуванню уявлень про постнекласичну науку як про вірогіднісну систему з низьким коефіцієнтом вірогідності, що відповідає сучасному образові світу як сукупності нелінійних процесів. Термодинаміка нерівноважних процесів, синергетична теорія диссипативних структур, якою обґрунтовується концепція виникнення порядку з динамічного хаосу як із потенціальної надскладної впорядкованості, вплинула на утвердження холістичного, цілісного мислення. Точки росту нового знання виникають лише на стиках наук. Поступово формується ідея цінності екологічної індустрії, людської якості науки.

2. Постмодернізм, як мистецький напрям

Постмодернізм з'являється після вичерпання евристичного потенціалу раннього авангардистського художнього мислення. Настає досить цікавий і оригінальний період розвитку мистецтва, коли авангардистські форми синтезуються з традиційними. Це і є період постмодернізму, що включає в себе осучаснені образні форми будь-яких стилів і напрямків, так що іноді важко зрозуміти, чи то класичні форми у ньому збагачуються авангардистськими знахідками, чи то ці останні розвиваються на ґрунті традиційних підходів і рішень. Мистецтво постмодернізму втілює у собі всі культурні епохи, вільно бере матеріал звідки завгодно і використовує його де завгодно і як завгодно. Воно заглиблене у товщі культури, всі шари якої (форми, зразки, епохи) сьогодні - це надбання розуму, що одночасно і рефлектує, і «бавиться». Сьогодні індивід існує, сприймає й мислить у культурному просторі свого століття, залучаючи, однак, до цього простору безліч форм культури, безліч культурних зразків - східний, західний, античний, середньовічний, ренесансний тощо.

Найбільш виразними ознаками постмодерністського мистецтва є:

· постійне звернення до різних історичних форм культури;

· використання різноманітних художніх систем у творах;

· тяжіння до полісемантичності й полістилістичності;

· підвищена увага до чужого тексту («цитатність»);

· відсутність єдиного «Я» героя;

· уникнення фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти;

· фрагментарність і принцип монтажу;

· іронізм, пародійність, театралізація всіх сфер культурного буття;

· репродуктивність і тиражування;

· орієнтація на споживацьку естетику;

· запозичення принципів інформаційних технологій;

· зовнішня «необробленість» форми художніх творів, їх програмна нечіткість;

· розмежування між «високою культурою» та низькопробними комерційними жанрами.

У культурі постмодернізму поєднуються: толерантність, плюралістичність, відкритість, антитоталітарність як заперечення влади над природою й особистістю і, водночас, - втрата ціннісних критеріїв, емоційності, цинізм, поверховість, естетична вторинність.

Реакцією постмодернізму на модерністську концепцію світу як хаосу стає освоєння цього хаосу, перетворення його на середовище існування людини. Якщо фундамент класичної традиції становили образність, ієрархія цінностей, суб'єктність, то постмодернізм спирається на зовнішню "зробленість", конструювання, антиієрархічність, об'єктність. Якщо ідеалом модернізму була свобода самовираження митця, то постмодерніст, упевнений у хаотичності навколишнього інформаційного світу, надає перевагу маніпуляції вже відомими чужими кодами. У постмодернізмі авангардистській установці на новизну протистоїть бажання опанувати досвід світової культури шляхом її іронічного цитування. Постмодернізм відверто стверджує, що текст не відображає реальності, а творить нову реальність (дійсність не виявляється, існують лише тексти). Сприйняття світу як грандіозного звалища накопичених людством артефактів, традицій, образів, стилів за умови того, що немає системи координат, принципової ієрархії цінностей, перетворює художній текст на випадковий бріколаж, який постулює хаос як спосіб організації.

Форми пастішу (попурі, колаж), палімпсесту (нашарування різних текстів), гіпертексту (аналог комп'ютерної літератури, яку можна читати з будь-якого місця, замінюючи події, героїв) виступають моделями співіснування в різних культурних системах, у плюралістичному світі (роман "Ім'я рози" італійця У.Еко, роман "Хазарський словник" серба М.Павича, твори "Роман" і "Норма" росіянинаВ.Сорокіна). Знаменитий садовий ансамбль "Маленька Спарта" (архітектор Ж.Фінлі) в іронічному синтезі японського саду каменів і європейського романтичного парку з павільйонами та руїнами створює в контексті загального екологізму союз моральності й розважальності, мистецтва й туризму.

Дослідники зазначають, що український постмодернізм є вторинним явищем щодо західного, оскільки не виростає на ґрунті глобальної інформатизації суспільства. Його простором перетворень стають передусім відроджені змісти національної традиції, зокрема барокової, класицистичної, романтичної, авангардної. Для діяльності літературних гуртів Бу-Ба-Бу, Лу-Го-Сад, "Нова дегенерація", "Пропала грамота" характерне карнавальне блазнювання, в якому іронічній трансформації піддаються усталені цінності. Герої романів Ю.Андруховича "Рекреації", "Московіада", "Перверзія", книг О.Забужко профанують світ скоріше від неспроможності порозумітися одне з одним, їхнє плетиво словес -- радше спосіб приховати порожність буденності їхнього буття. Однак та ж сама іронія породжує життєстверджуючу стихію народного карнавалу, як у спектаклі "Енеїда" в театрі ім. І.Франка в Києві.

У постмодернізмі посилюється відчуття того, що "майбутнє було вчора": з глибини минулого спливають образи й форми, які перекомпоновують сучасні митці. Інтерпретації витісняють новації. Час як одночасність множинності часів стає філософським підґрунтям циклічності людської історії. Уявлення про час як оборотний континуум, в якому минуле й майбутнє існують одночасно, відродило інтерес до старих споруд в історичних центрах міст, уповільнило процес руйнування їх.

Постмодернізм розмиває кордони між літературою і філософією, історією і кіно, театром і музикою, здійснює ерозію жанрів і стилів, що зумовило посилення інтелектуальності в творчості й водночас привело до виникнення принципової "радісності тексту", прагнення до задоволення, атрактивності. Починається процес синтезування елітарної і масової культур. Невибагливий глядач фільму К.Тарантіно "Бульварне чтиво" буде в захопленні від погонь, стрілянини й комізму, елітарний буде смакувати інтертексти і гіпертексти. Нова галерея в Штутгарті (архітектор Дж.Стерлінг) є воднораз захоплюючим атракціоном для обивателя і складною кроскультурною цитатою для знавця (парафрази палацу в Кноссі, класицистських споруд, романської архітектури).

Перенесення акценту з творчості автора на творчість глядача потребує принципової здатності другого до інтерпретації, до розуміння множинності смислів тексту, тобто відповідного інтелектуального, естетичного, духовного досвіду. Зміст постмодерністського твору виникає лише в акті його безпосереднього сприймання, а творчість автора потребує визнання "сьогодні і зараз", відповідної реклами. Симулякр, імідж посідає те місце, яке традиційно належало образу. "Look" як те, чим хочемо здаватися, що можна міняти залежно від ситуації, заміняє собою "style" як те, якими ми є насправді. Симулякри перекомбіновують традиційні естетичні коди за принципами реклами, конструюють об'єкти творчості як новомодні новинки, провокують дизайнізацію мистецтва, акцентуючи на творенні споживацького середовища речей, що привертає загальну увагу до творення візуального простору і, відповідно, домінантними стають візуальні мистецтва.

Кіномистецтву (фільм К. Муратової «Три історії») ідеально пасує постмодерністське прочитання. У постмодерністському фільмі «Сьомий маршрут» Ю. Ілльєнка не тільки зібрано букет постмодерністських прийомів (гра з жанровими можливостями кіно, з історичними станами його розвитку, підкреслення штампованості елементів сюжету), але й на тематичному рівні подано роздуми над постмодерними вимірами сучасної України. Зображено Київ, у якому паралельно існують (створюючи одна для одної іронічне тло) системи цінностей ще не «покійної» радянщини та «недонародженої українськості».

Найцікавіші українські художники постмодернізму: А. Савадов, О. Гнилицький, Г. Сенченко, О. Харченко, художники груп «Паризька комуна», «Вольова грань національного постмодернізму».Своєрідною емблемою українського постмодернізму стала картина Арсена Савадова «Смуток Клеопатри». На ній зображено чоловікоподібну матрону верхи на тигрі. Картина сповнена іронічної цитатності: широкоплеча Клеопатра подібна до «Колгоспниці» В. Мухіної, титанічних «баб» Є. Вучетича; та й сама композиція - це парафраз «Принца Бальтазара-Карлоса» Д. Веласкеса. Це звернення до Веласкеса не є випадковим, тому що Київ у колишньому Радянському Союзі мав єдиний оригінал цього художника - «Інфанту Маргариту». Суто київські асоціації викликає картина позою Клеопатри, яка нагадує кінні пам'ятники Б. Хмельницькому та Щорсу і вільно варіює тему «українського хаосу». Картина не вписується в жодну зі звичних систем художнього мислення: в ній є щось від холодного раціоналізму, є відгомін сюрреалізму, певна екзотика соц-арту, чуттєвості абстрактного експресіонізму, а загалом їй притаманний постмодерністський метафоризм.

Висновки

Становлення нової культурної парадигми є спробою пошуків виходу з новітньої кризи цінностей. Постмодернізм пов'язує майбутнє з визнанням альтернативності, мінливості, поліфонічності розвитку універсуму й відкритості людини як його унікальної і невід'ємної частини до постійних трансформацій. У XX ст. мільйонне тиражування творів мистецтва, виникнення "віртуальних музеїв" на інтернетівських сайтах, розвиток міжнародної виставкової діяльності, просвітницького туризму, присутність елітарних текстів у побутовій рекламі й дизайні залучають до світу культури масового споживача, що перетворює наш світ на "музей без стін" (за висловом А.Мальро). Це, з одного боку, безперечно релятивізує звичні культурні орієнтири, породжує персоналістську розгубленість, однак, з другого боку, стимулює зростання індивідуального культурного потенціалу кожного шляхом прилучення до багатобарвного світу множинності людських цінностей. Культурологічна освіта в цьому контексті може сприйматись як механізм опанування цілісності світу й цілісності людини в ньому.

Для української літератури постмодернізм - це передовсім «посттоталітаризм». Це ще раз актуалізує протиріччя між західним дискурсом, який має потужну традицію рефлексування над феноменом модернізму, й українським, для якого шлях, подоланий Заходом упродовж доби Модерну, залишається тільки вельми умовним контуром.

Список літератури

1. Грушевицкая Т.Г., Гузик М.А., Садохин А.П. Словарь по мировой художественной культуре. - М.: Аcademia, 2001. - 403 с.

2. Історія української та зарубіжної культури: збірник матеріалів і документів / За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. - К.: Вища шк., 2000. - С. 539-588.

3. Попович М.В. Нарис історії культури України. - К.: АртЕк, 1998. - C. 655-715.

4. Українська та зарубіжна культура: підруч. / За ред. В.О. Лозового. - Харків: Одіссей, 2006. - С. 243-271.

5. Українська та зарубіжна культура: навч. посіб. / За ред. М.М. Заковича. - К.: Знання, 2000. - С. 595-609.

6. Ізваріна О.М. Українська та зарубіжна культура: навч.посіб. - Донецьк: ДІТБ, 1999. - С. 125-133.

7. Українська і зарубіжна культура: навч. посіб. / За ред. К.В. Заблоцької. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. - С. 336-358.

8. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2002. - С. 109-113.

Размещено на Allbest.ru