Львівське братство та устав братської школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат Львівське братство та устав братської школи.

Зміст

Вступ

1. Виникнення та існування Львівського братства

2. Устав Львівського братства

Висновки

Література

Вступ

Братські школи - навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які заснували і утримували братства. Вони були не тільки засобом освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду.

Боротьба братства із засиллям духовенства у громадському і культурному житті була одним з проявів реформації в Україні. Львівське братство протягом тривалого часу очолювало боротьбу українського населення Галичини проти насильного Брестейської церковної унії 1596 року, виступало проти соціально-політичного гноблення та національно-релігійних утисків з боку польсько-шляхетської влади.

Перша школа була заснована в 1586 у Львові Львівським братством. За зразком Львівської братської школи викрились Братській школи у Луцьку, Перемишлі, Галичі, Вінниці, Вільні, Мінську, Могилеві та інших містах.

Робота братської школи визначалась статутом. Навчання в школі проводилось українською мовою, але велика увага приділялась вивченню грецької, латинської і польської мов.

Учні братських шкіл вивчали також діалектику, риторику, поетику,арифметику, геометрію, астрономію, музику, а у деяких - теологію. В школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Крім того, братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми.

До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки і доброї педагогічної підготовки. Братські школи, на відміну від єзуїтських колегій, мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства і шляхти. Сироти і учні з незаможних родин жили у бурсах.

Братські школи відігравали значну роль у поширенні освіти і культури в Україні, збереженні національної свідомості у абсолютної більшості українського суспільства.

1. Виникнення та існування Львівського братства

На розі вулиць Руської і Підвальної у Львові височіє стрімка дзвіниця Успенської церкви, один із шедеврів української ренесансної архітектури, її зображення обрало свого часу своїм гербом Львівське братство, відоме під назвою Ставропігійського або просто Ставропігії.

Коли пройти через браму, що поряд з вежею, опиняєшся у дворику, з усіх боків оточеному спорудженими братством кам'яницями. В давні часи тут був цвинтар, а в навколишніх будинках розміщалися зал засідань братчиків, їхня скарбниця, архів, бібліотека, від січня 1586 року - славнозвісна братська школа, а з 1591 р. - також братська друкарня. Саме Львівське братство дало поштовх для заснування на великій частині України і Білорусії цілої мережі братств, які створювали умови для діяльності вчителів, літераторів, митців. Разом з Острозькою академією Львівське братство започаткувало те пожвавлення культурної діяльності і політичної боротьби за права українського населення, яке в історію увійшло як перше українське відродження.

Як же сталося так, що на якийсь час головним центром розвитку українського культурного і громадського життя стало місто, в якому українці на той час вже були меншістю населення? Адже відомо, що в оточеній мурами центральній частині міста українці мали право купувати власні будинки лише в невеликому кварталі на Руській вулиці і по сусідніх завулках - Руській бічній (нині частина вулиці Івана Федорова) та Зацерковній (в наш час вулиця не існує). Але українські міщани середмістя спиралися на підтримку не тільки єдиновірних передміщан, найбільше яких було на львівському Підзамчі, а й на українське населення міст Галичини, Волині, інших частин України. Львівські міщани підтримували зв'язки з православними шляхтичами Прикарпаття, Правобережжя, Холмщини. Завдяки тому, що місто було багатолюдним і багатонаціональним, тут створювалися умови для культурних контактів, для освоєння здобутків тогочасної західної, зокрема латиномовної, культури. Також і ті школи, які створювалися для католицьких міщан, пізніше мали позитивний вплив на рівень культури місцевого українського населення. Все ж у Львові це населення почувало себе особливо покривдженим. Українців, як і інших некатоликів (православних греків, вірменів-григоріан, не кажучи вже про євреїв), не допускали до участі у місцевих органах влади, вони не мали права бути майстрами в більшості цехів. Особливо ж болючими для некатоликів стали обмеження у торговельній діяльності і заборона влаштовувати на вулицях міста релігійні врочистості. Одне слово, в краї, де переважна більшість населення, крім великих міст Галичини і Закарпаття, було українським, українці найбільшого міського осередку вважали себе за принижених, мусили крок за кроком обстоювати свої права.

Можна інколи прочитати, що обмеження були тільки релігійними, а не національними. Але це не зовсім так. Після того, коли на початку XVIII ст. практично всі українці Львова прийняли греко-католицький обряд, їх і далі не допускали до магістрату. І це при тому, що відповідно до умов унії католики латинського і грецького обрядів мали би мати цілком рівні права.

В період господарського піднесення частина українців стали порівняно заможними купцями, деякі славилися як ремісники. В міру зростання їх достатку ці люди ще гостріше усвідомлювали свою політичну приниженість, нерівноправність їхньої релігії. Адже вони добре пам'ятали про те, що саме вони є автохтонами в цьому місті, а тих, хто обмежував їхні права, вважали зайдами. Здавалося вже, що так буде завжди; постійне приниження людської гідності вело до втрати надії, збайдужіння. І було те збайдужіння особливо небезпечним, бо відбирало волю до опору, вело до "згинення всенародного", як образно висловився один із сучасників.

І ось майже чотири сторіччя тому у Львові знайшлися люди, які не лише протиставилися всесильним, здавалося б, володарям міста і краю, а й зуміли промовити до сумління байдужих, затурканих або обдурених співвітчизників. Знайшлися люди, які зрозуміли: потрібна братерська згуртованість діячів культури, потрібні школа і книжка, щоб подолати вікову темряву - головного спільника "сильних світу". В умовах, коли українські магнати і шляхтичі ставали на шлях зрадництва, підпорядковувалися, солідаризувалися з чужинцями, на провідні позиції у громадсько-політичному та культурному русі почало висуватися міське населення - ремісники, крамарі, окремі представники нижчого духівництва.

Витоки братства були скромними. Здавна при деяких церквах існували об'єднання старшин парафій, яких називали по-різному - ктиторами, "опікунами", інколи членами братств, "братією". Вони займалися взаємодопомогою, подекуди навіть брали участь у виступах проти обмеження політичних прав української людності. Це були своєрідні "зародкові братства", проте вони не мали чітких організаційних форм, а їхня діяльність залишалася досить обмеженою.

Найстаршими надійними документами про юридично оформлені православні братства в Україні є статут 1542 року братства Благовіщенської парафії на Галицькому передмісті Львова і статут 1544 року братства парафії Миколая на львівському Підзамчі. З 1544 року маємо також згадку про існування при Успенській церкві на Руській вулиці "руських старшин", які діють від імені "співбратів і сусідів, патронів церкви". В одному з документів 1573 року названо "старшин братства Богородиці", тобто об'єднання опікунів Успенської церкви. Є і протокол зібрання "старших і молодших опікунів" цієї церкви.

Прийняття у січні 1586 р. статуту об'єднання парафіян церкви Успення на Руській вулиці поклало початок братству як організації. Статут передбачав сувору дисципліну для всіх членів, громадське бойкотування порушників ухвалених постанов, виборність старшин. Більше того, львівський братський статут висував і суто протестантські гасла: підпорядкування духовенства громадам світських людей, очищення релігії від забобонних обрядів.

Засновниками Львівського Успенського братства були мешканці українського кварталу в центрі Львова - сідлярі Юрко та Іван Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кушнір Лука Губа, крамарі Іван Красовський, Лесько Маленький, Хома Бабич, Стецько Мороховський, Іван Богатирець. Близьким помічником їх став учитель, письменник і вчений-філолог Степан Кукіль (Зизаній), родом з недалекого містечка Потелича - славного на всю Україну осередку гончарства.

До Успенського братства могли вступати лише одружені чоловіки, натомість для неодружених було засновано окреме "молодше" братство. Місцем його зборів був Онуфріївський монастир. Як у "старшому", так і в "молодшому" братствах всі керівні посади були виборними. Ухвали приймалися більшістю голосів і після прийняття ставали обов'язковими. Чітка організація, дисциплінованість членів допомагали братчикам у вкрай несприятливих умовах добитись значних успіхів і в громадсько-політичній діяльності, і в культурному житті. Навколо Успенського братства, яке незабаром почали називати Ставропігією - установою, що не підпорядковувалася єпископам, - згуртувалися і братства з передмість Львова. Вони солідарно виступали проти обмеження громадських прав українців-некатоликів.

Свою культурну діяльність Львівське Успенське братство розпочало з організації української міської школи вищого, ніж усі дотеперішні, рівня і з викупу від лихваря друкарні Івана Федорова. Невдовзі ця друкарня запрацювала, ставши першим суто громадським видавничим підприємством України. Таким чином, діячі братства стали продовжувачами справи тих освічених львів'ян, які свого часу підтримали друкарі.

Характерно, що з перших же днів існування братства його керівники повели і боротьбу літературну, поставили публіцистику на службу освітнім та громадським цілям братства. При цьому довелося долати опір не лише католиків, а й верхівки православного духівництва, насамперед єпископа Гедеона Балабана, який мав резиденцію при церкві Юра. Балабан і сам був прибічником розвитку письменства й освіти, одначе прагнув, щоб вони залишалися монополією духівництва. З листа Балабана від 3 лютого 1586 р. відомо, що він ув'язнив Івана Красовського за усні й писемні виступи проти єпископа, написання якихось "римів" (вірша) і публіцистичного листа до українських міщан Кам'янця на Поділлі. Пізніше Балабан заявляв, що той-таки Красовський, Лука Губа і все братство поширюють спрямовані проти єпископської влади "пасквілі", листи та вірші. Таким чином, пожвавлення громадської активності львів'ян привело одразу ж до пожвавлення літературного, спонукало шукати нові форми агітації - засобами художнього слова.

Цікаво й те, що Юрко Рогатинець виявив талант не лише в літературній творчості, а й у діяльності своїй як майстра-ремісника. Разом з братом Іваном він став винахідником "нового виду сідлярського мистецтва" - козацького сідла, що стало відомим далеко за межами Львова. Такі винаходи у той час були надзвичайною рідкістю, оскільки цехові майстри вважали за честь відтворювати з покоління в покоління традиційну, освячену віками виробничу техніку.

В центрі уваги Львівського братства були питання розвитку освіти, друкарства, культури взагалі. Керівники братства добре розуміли, що темрява, затурканість народних мас на руку тільки гнобителям. Засновуючи школу вищого рівня, львів'яни прагнули, як вказано в тогочасному документі, "щоб не був їх рід безсловесним через своє неуцтво". Невеликі шкілки здавна були по передмістях. Вирізнялася з-поміж них школа в кінці Гончарської вулиці (на теперішній вулиці князя Романа), біля перетину з сучасною вулицею Фредра. Однак рівень цих початкових шкіл не міг уже задовольняти зрослі потреби львів'ян. Спершу члени Успенського братства спробували об'єднати всі українські школи Львова в одну. Однак незабаром план змінився: братська школа на Руській стала головною, передміські поступово перетворилися в її своєрідні філіали.

Нерідко Львівську братську школу називали "гімнасіоном". Молодші школярі навчалися тут грамоти й співу, старші учні ("спудеї") вивчали граматику, риторику і поетику, елементи філософії. Про високий рівень викладання грецької мови свідчить той факт, що учні школи разом з учителем-греком Арсенієм Еласонським уклали паралельну граматику грецької і церковнослов'янської мов "Аделфотес" (надрукована 1591 року).

Викладачами братської школи були найвизначніші у той час діячі української культури, письменники і вчені: Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Оникій Волкович, Сильвестр Косов та інші. Визначною пам'яткою тогочасної педагогіки став складений львівськими міщанами (ймовірно Юрієм Рогатинцем та Іваном Красовським) статут школи "Порядок шкільний". Його офіційно прийнято до виконання у січні 1586 року, отож цей місяць і є "датою народження" Львівської братської школи. У статуті передбачалося, що вчитель мав бути зразком моральної поведінки. Той з учителів, хто заплямував би себе як пияк, наклепник, хабарник, не лише не міг вчити, а й втрачав право жити при братстві. Відповідно до демократичного характеру школи підкреслювалося, що "богатші над убогих нічим вищі не мають бути", "вчити даскал (учитель) і любити має всіх дітей рівно, як синів богатих, так і сирот убогих". У цілому статут ставив перед школою завдання не лише давати учням знання, а й виховувати громадян-патріотів, корисних суспільству. Тілесні покарання обмежувалися, передбачалася співпраця школи і родини. Всі ці істотні риси педагогіки гуманізму, поширення якої починалося на Україні, започаткувала саме Львівська братська школа.

Про рівень викладання у братській школі свідчить наявність у бібліотеці братства творів не лише українських письменників, а й грецьких, латинських, західноєвропейських. Зокрема, грецька література була представлена авторами всіх головних періодів її розвитку: класичного (Езоп, Піндар, Евріпід), елліністичного (Геліодор, Аполлоній Александрійський, "Александрія" Лікофрона Халкідського), греко-римського (Лукіан Самосатський), візантійського ("Бібліотека" Фотія, коментар до "Іліади" Євстафія, єпископа Фессалонікійського). Були також видання головних представників політичного красномовства античної доби - Ісократа і Демосфена, збірник "Промови давніх ораторів" (грецькою мовою), збірник епіграм грецьких поетів, греко-латинське видання апокрифів і деякі інші книги. З римської літератури були твори Верґілія, Іорація, Овідія (1688 р. - три видання), промови Ціцерона (у тому й в коментованому виданні Целія). З творів італійських гуманістів, написаних латинською мовою, братська книгозбірня мала видання Ф. Петрарки й автора з другої половини XV ст. Піко да Мірандола.

Спираючись на вітчизняну культурну спадщину й досягнення світової літератури, вчителі, а інколи й учні, братської школи створили чимало оригінальних літературних творів. Уже 1591 р. (перший рік діяльності друкарні Львівського братства) вийшла з друку "Просфонема" - збірник українських і грецьких віршів, що їх декламували школярі. Як слушно зазначав відомий літературознавець Павло Попов, це був "перший у східно -слов'янських літературах друкований збірник віршів". Перші у східних слов'ян п'єси шкільного театру (твори вчителя Оникія Волковича, друкаря Андрія Скульськага) також вийшли з братської друкарні.

З Львівським братством та його школою пов'язане і виникнення славнозвісної "Перестороги", незалежно від того, яка з гіпотез щодо її авторства виявиться слушнішою. Авторами цього твору різні дослідники називали то того ж таки Юрія Рогатинця, то Івана Борецького, то священика на львівському передмісті Знесінні Андрія. Це все люди, чиї погляди сформувалися під впливом братства, у тісному зв'язку з його діяльністю. Як підкреслював I. Франко, "важна прикмета "Перестороги" се та щирість і високий рівень морального почуття, яким надиханий весь твір і в якім, обік писань Вишенського, мусимо бачити одну з найпринадніших появ того часу, документ незвичайного розбудження не так релігійного, як власне національного і загальнолюдського почуття. Людська одиниця встає тут перед нами вже не як невольниця пануючих систем, догм і шаблонів, але пробує глянути на них критично і проти їх тиску виявити свободу власної думки". Ті самі риси виявились і в діяльності братства як покровителя мистецтва, замовника будівельних робіт. Споруджена братством нова Успенська церква відзначається гармонійним поєднанням рис українського дерев'яного будівництва з досягненнями ренесансної архітектури. Завдяки цьому ансамбль будівель братства - одна з найвизначніших пам'яток тогочасної архітектури.

Львівське братство стало зразком для Луцького, Київського, Перемишльського, для численних братств у малих містечках, подекуди й у селах. Найбільше їх виникло в Галичині, на Холмщині й Волині, згодом - і на Правобережжі.

Найпліднішим був перший період діяльності братської організації, коли нею керували брати Красовські й Рогатинці, з якими співпрацювали вчителі Степан і Лаврентій Зизанії, Кирило, Арсеній Еласонський. Раніше всі дослідники вважали, що викладач братської школи, знавець грецької мови Кирило - це Кирило Транквіліон Ставровецький. Як тепер виявилося, було ще два літератори-грецисти на ім'я Кирило. Котрий з трьох працював у школі братства до 1592 р. - поки що не вдалося з'ясувати. Саме на цей час припадають найбільш новаторські ініціативи братських видавців і публіцистів, які служили своєю творчістю завданням визвольної боротьби. Згодом керівництво братством перейшло до рук заможних українських і грецьких купців. З того часу в освітній діяльності Львівської Ставропігії почали задавати тон не її офіційні виборні старшини, а наймані вчителі, редактори, друкарі. Серед них були найвизначніші письменники і вчені першої половини XVII ст. - Іван Борецький (згодом засновник Київської братської школи), Памво Беринда (згодом "архитипограф" Київської Лаврської друкарні) та багато інших.

Братство планувало підняти викладання у своїй школі до рівня академії - вищого навчального закладу. При цьому воно спиралося на підтримку частини козацької старшини, яка згідно з умовами Гадяцького договору 1658 р. між Україною і Польщею, домоглася від польського уряду згоди (від якої, щоправда, польський уряд дуже швидко відмовився) на діяльність ще однієї академії, крім вже існуючої київської. З цього приводу єзуїти розгорнули широку кампанію. Щоб не допустити перетворення Львівської братської школи в академію, польський король у 1661 році видав привілей про надання Львівському єзуїтському колегіумові прав академії (університету). Оскільки не дозволялося в одному місті мати дві академії, цей акт юридично закривав можливість реорганізації братської школи у вищий навчальний заклад.

В другій половині XVII і у XVIII ст. чільне місце в діяльності братства посіла друкарня. Але в умовах посилення національно-релігійного гніту, спаду економічної та політичної активності міського населення коло видань друкарні звузилося. Головна заслуга братського видавництва того часу - передруки традиційних літургічних текстів і випуск букварів великими тиражами - до 6-7 тисяч примірників. Важливо й те, що навіть до передруків додавалися світські за змістом передмови, присвяти, так звані "епіграми на герби". У віршах при зображенні видавничої марки - герба Львівського братства - підкреслювалося, що цей знак включає зображення лева, яке було гербом ще давніх галицьких князів, і малюнок вежі - символу стійкості братства у боротьбі з труднощами. Серед братських видань XVIII століття вирізняються публікації твору визначного українського письменника й ученого, професора Києво-Могилянської академії Мануйла Козачинського "Філософія Арістотелева". Що ж до Львівської братської школи, то вона стала на той час початковою. Кращі її вихованці продовжували навчання в Київо-Могилянській академії, колегіумах Лівобережної та Правобережної України.

Братства взяли на себе також утримання шпиталів - притулків для хворих і всіх непрацездатних. Лише у Львові протягом XVI-XVII століть було п'ять українських шпиталів - при братствах Успенському (спершу на Руській вулиці, потім в Онуфріївському монастирі на Підзамчі), Богоявленському (на колишній Гончарській вулиці, поблизу теперішньої поліклініки № 1), Микільському (на вулиці Богдана Хмельницького), Благовіщенському (на схід від оперного театру) і при церкві Юра.

Найкраще відома історія шпиталю, що належав Львівському Успенському братству. Братство спорудило для нього мурований будинок при Онуфріївському монастирі, забезпечувало дровами й харчами хворих та інвалідів, які постійно мешкали в шпиталі. Нерідко їм дарували гроші на ліки. Якийсь час з братством підтримував зв'язки дипломований доктор медицини Пилип Ляшковський, в бібліотеці братства були медичні книжки (твори Павла Егінського, зільник Сиреніуса). Член братства Костянтин Мезапета також цікавився медициною, мав у своїй книгозбірні "Медикохімічну фармакопею", твори Галена, "Салернську школу медицини". Інший братчик, Роман Стрілецький, придбав медичний трактат італійського вченого Джіроламо Кардано. Таким чином, у шпиталі могли застосовуватися і досягнення тогочасної медицини.

У1788 році згідно з розпорядженням австрійської влади було припинено діяльність Львівського братства. Колишня братська друкарня від 1790 до 1939 року була власністю так званого Ставропігійського інституту (об'єднання опікунів церковного майна) - організації, яка посилалась на традиції братства, але насправді мала з ними небагато спільного. Цікаво зазначити, що на її місці нині розташована навчальна друкарська майстерня професійно-технічного училища поліграфістів. Ця скромна майстерня - найстаріше в усій Східній Європі поліграфічне підприємство, що діє безперервно майже чотири століття - з 1591 року.

…………………………………………………Про діяльність Львівського братства і його школи розповідають численні архівні матеріали, які є унікальними пам'ятками української мови і літератури. Переважна їх більшість зберігається в Центральному державному архіві України у Львові. Рукописні книги з багатющої бібліотеки братства увійшли до фондів Львівського історичного музею. Натомість книги, що їх видавала братська друкарня, розсіялися по світу. Як видно з каталога "Пам'ятки книжкового мистецтва", опублікованого Львівським видавництвом "Вища школа", стародруки з друкарні братства є в книгозбірнях багатьох країн колишнього радянського союзу, в бібліотеках Варшави і Вроцлава, Праги і Будапешта, Лондона і Нью-Йорка. Широке їх розповсюдження - яскраве свідчення ролі братського книговидання у міжнародних культурних зв'язках.

На основі виданих братством стародруків і документів з братського архіву низку літературознавчих та історичних творів написав І. Франко. Вивченням їх займалися академіки К. Студинський, М. Возняк, І. Крип'якевич. У наші дні праці, в яких висвітлюється історія Львівського братства, опублікували науковці Львівського державного університету імені І. Франка, Інституту українознавства НАН України імені І. Крип'якевича.

Понад два сторіччя діяло Львівське братство, майже стільки ж часу минуло від його офіційного розпуску. З перспективи часу дедалі краще усвідомлюється вагомість історичних заслуг об'єднання львівських "містичів", яке не випадково прибрали собі назву братство. Слово це у всіх, мабуть, мовах має однозначно позитивний зміст. Ним народ висловлює схвалення тих, хто згуртований спільною метою, спільними ідеалами. "Братерство духа" між поколіннями, спадкоємність кращих традицій - це та золота нитка, що об'єднує минуле, сучасне, майбутнє. Гуртуючись для спільної справи, засновники братства і пов'язані з ним діячі культури відчували свою відповідальність перед нащадками, усвідомлювали, що працюють не лише для сучасників, а й для майбутнього. Вони працювали з почуття обов'язку, не задля вдячності наступних поколінь. Але тим більшої вдячності вони заслужили.

братський школа друкарський ставропігійський

2. Статут старопігійського братства

Як говорять історичні джерела Львівська братська школа була заснована не пізніше останніх місяців 1585 р. й фактично сформувалася протягом 1585-1586 рр. Її першим ректором став грек, архієпископ Арсеній Елассонський. Після його від'їзду в Московію в 1588 р. посаду ректора обіймав Стефан Зизаній. Вчителями були Лаврентій Зизаній і Кирило Транквілліон-Ставровецький.

До програми Львівської братської школи входило вивчення “семи вільних наук”, які складалися з “трівіума” (граматика, риторика, діалектика) та “квадріума” (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Отже, це була програма європейських середніх навчальних закладів. У 1592 р. школа отримала королівський привілей на викладання “вільних наук” й узаконила свій рівень викладання офіційним статусом. У Львівській школі існувало три нижчі класи.

Частина дітей вступала до братської школи без будь-якої підготовки, тому їхнє навчання починалося з абетки, потім вивчали Часослов та Псалтир. Потім - граматику, риторику, діалектику, церковний спів і математику. Звертали особливу увагу на риторику й діалектику: учні складали орації, листи-звернення, поетичні вправи. Чимале значення в братських школах надавалося і грецькій мові.

Як вважають дослідники, в школі давали також елементарні відомості з природознавства, астрономії, могли навчати образотворчому мистецтву. Особливе значення надавалося музиці.

Школа мала всестановий характер, тут навчалися “убогі за простибог” (тобто безплатно) і багаті “за ровним датком”. У цілому плата за навчання була незначною, й батьки вносили її по можливості. За списком учнів кінця XVI ст., в школі навчалися 61 школяр з міста й двох передмість й кілька дітей з-поза Львова. Проте, це була лише частина учнів з початкових класів (“хлопці”). Окрім цього, при братстві діяла й школа більш високого ступеня, де вчилися “спудеї” (одночасно - репетитори “хлопців”).

Кожен батько чи опікун насамперед мав ознайомитися із статутом, щоб знати, як навчатимуть сина й яким чином слід допомагати школі. Запис у школу відбувався за участю батьків, вчителя та одного-двох свідків. Після уроків учні мали переказувати й зачитувати все, чого навчились, перед батьками чи господарями їхнього помешкання. Учитель і наглядач могли нагадувати батькам про їхні обов'язки. В разі поганого навчання учня з'ясовувалася причина (шкільна чи домашня), прогульників виключали зі школи. Заняття починалися опитуванням “вчорашньої науки” та перевіркою домашніх завдань. Після уроків учні мали самостійно виконувати завдання. По дорозі до школи й зі школи учням належало перевіряти один в одного грецькі слова. Щосуботи повторювалося пройдене за тиждень, а після обіду розпочиналися уроки з арифметики, вивчення церковного календаря, співи, бесіди на моральні теми.

Учнів за різні вчинки могли карати. Ті ж, хто гарно навчався і поводився, сиділи на почесних місцях. При цьому ставлення до багатих й бідних дітей мало бути однаковим. Щотижня призначалися чергові, які вранці прибирали школу, розпалювали печі й контролювали відвідування учнів та їхню поведінку.

Викладачами братської школи були найвизначніші у той час діячі української культури, письменники і вчені: Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Оникій Волкович, Сильвестр Косов та інші. Визначною пам'яткою тогочасної педагогіки став складений львівськими міщанами (ймовірно Юрієм Рогатинцем та Іваном Красовським) статут школи "Порядок шкільний". Його офіційно прийнято до виконання у січні 1586 року, отож цей місяць і є "датою народження" Львівської братської школи. У статуті передбачалося, що вчитель мав бути зразком моральної поведінки. Той з учителів, хто заплямував би себе як пияк, наклепник, хабарник, не лише не міг вчити, а й втрачав право жити при братстві. Спираючись на вітчизняну культурну спадщину й досягнення світової літератури, вчителі, а інколи й учні, братської школи створили чимало оригінальних літературних творів. Уже 1591 р. (перший рік діяльності друкарні Львівського братства) вийшла з друку "Просфонема" - збірник українських і грецьких віршів, що їх декламували школярі. Як слушно зазначав відомий літературознавець Павло Попов, це був "перший у східно -слов'янських літературах друкований збірник віршів". Перші у східних слов'ян п'єси шкільного театру (твори вчителя Оникія Волковича, друкаря Андрія Скульськага) також вийшли з братської друкарні.

Основними підручниками в початковій школі були: Буквар (львівське видання 1574 р. Івана Федорова), що містив: абетку, склади “двописьменні” та “триписьменні”, пунктуацію, коротку хрестоматію з молитов та релігійних пісень; Буквар острозького друку 1578 р. Івана Федорова (з грецькими текстами); “Начало учения детям” - буквар, що повторював текст острозького видання 1578 р., перевиданий у 80-ті роки в Острозі; а також Часослов, Псалтир, ірмолої (посібники нотного письма).

В бібліотеці братської школи були також зарубіжні видання - словники й посібники з грецької мови, латини, богословські та філософські трактати, твори античних авторів та ін. У 1589 р. патріарх Єремія дозволив друкувати в друкарні братства підручники (граматику, піїтику, риторику, філософію).

Загальний нагляд за братською школою здійснювали спеціально призначені братчики - “провізори”, “дозорці”. Вони дбали про будинок школи (спочатку школа була в будинку Минця, а з 1580-х років - у новому будинку), обладнання, харчі і дрова, оплату вчителів та служок тощо. Важливі питання школи обговорювалися на загальних зборах братства. Керівництво школою було світським.(2)

Далі ми приведемо текст статуту Львівської братської школи 1586 р

Порядок шкільний

Милістю… порадою і наказом… Іоакима, патріарха великого… у місті Львові, року 1586, місяця січня, 1 дня.

Здійсненням і постановою вселенського патріарха Ієремії, єпископа Константинополя, року 1588, заснував училище в місті Львові, при храмі Успіня… грецького і слов'янського письма… великими зусиллями, бажанням і коштами всього братства львівського і всього православного народу російського, аж до тих, що намагаються усунути прогалини законної науки, недбайливих людей спонукати, щоб звідси покласти початок зміні зла на добрі наміри і по всьому братству спасінню розповсюдитися…

1.Дидаскал, або учитель, цієї школи повинен бути побожним, смиренно мудрим, лагідним, стриманим, не п'яницею, не розпусником, не хабарником, не срібнолюбцем, не злий, не заздрісний, не лайливий, не чарівник, не прихильник єресі, не порушник побожності, а у всьому показує образ для наслідування, і щоб учні були, як учитель їх.

. Повинні бути висунуті від братства дві досвідчені людини, щоб спостерігати за навчанням, а також за добрими і поганими справами дидаскалів, бо що посіє людина те й пожне. І тим браттям повинен бути даний реєстр під печаткою братською, у якій дидаскали повинні вписувати дані про облік дітей, відрахунок років і навчання дітей ї оплату їм, тобто дидаскалам.

А якщо би хто бажав забрати своїх дітей від науки, коли прийде квартал, тоді в присутності тих відпустити…, кожен, хто буде приводити до навчання сина чи інших для науки, повинен взяти з собою сусіда, одного чи двох, і в присутності з сусідів повинен з дидаскалом укласти умовну про порядок і повинність його згідно реєстру нижченаписаного; і перш за все повинен бути йому прочитаний цей реєстр, щоб знав, яким чином будуть його сина навчати, і що за це повинен, і щоб не перечив йому, а всіма засобами допомагав дітям в науці і приводив до послуху дидаскалу, як справжній батько, який бажає мати втіху від прощі, і повинен за звичаєм вписатися в реєстр.

2. А дидаскал, взяв доручену йому дитину, повинен її вчити оволодівати корисними науками, за непослух карати не по-тиранськи, а по-учительськи, не вище, але посильно, спокійно, не лише по народному, але й вище народного, щоб через свою заздрість не залишився винним ні за одного (учня) ні перед Богом, ні перед родичем, ні перед ним самим, якщо б забрав у нього час чи відволік його. Написаное: "Злый, лукавый, ленивый рабе, по что не отдал серебро моё торжникам да пришед аз взял бых своё со лихвою; и паки: щадяй жезла ненавидит сына, а ещё без наказания были бахом, уво прелюбодейчище бысте были, а не сынове”.

3. Сидіти повинен кожний на свому місці, призначеному за успіхи в навчанні. Який більше вміє, буде сидіти вище, якщо б і був дуже бідний, а хто менше вміє, повинен на постидному місці сидіти, сказано ж: "Имеящему везде дано будет”.

4. Багатий над бідним у школі нічим не повинен бути вищим, лише самою наукою, тілом же рівні усі; око руці, нога руці не може сказати: ти мені не потрібна.

5. Навчати дидаскал і любити повинен усіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт бідних, і тих хто ходить по вулицях, просячи милостині; хто скільки навчиться може за своїми синами; лише не більше одного вчити, ніж іншого, бо ж написано: "Всякому бо просящему у тебе дай и хотящему у тебе взяти не возбрани, хощу бо всім спастися и в разум истинный прийти”.

6. Приходити повинні отроки в школу на визначений час, тобто в більші дні на дев'яту годину, точно так і в інші, менші дні, як постановив дидаскал, і відпускати їх після навчання у визначений час; написано ж: "Все да действует… в подобное время”.

7. Кожного ранку дидаскал повинен уважно слідкувати й, якщо якого отрока не було, повинен за ним зараз же послати і взнати причини, через які не прийшов: чи не загрався де повинен за ним зараз же послати і взнати причини, через які не прийшов: чи не загрався де грою, чи вдома полінувався, чи довго спав і через це в школу не прийшов, дізнатись про все і привести повинні його, бо написано: "Иных страхом і нуждой спасай”.

8. Зранку, прийшовши всі в призначений час, не повинні починати навчання, поки не покажуть молитви і звичайні передмови…

9. У школі діти повинні бути поділені на три групи: перші - які будуть вчитися чистоті і на пам'ять вчити багато речей; другі - які будуть вчитися розпізнавати слова і складати; треті - будуть вчитися розказувати прочитане, роздумувати і розуміти; бо сказав святий Павло: "Егда бех младенец, младенческая мудрствовах ы смышлях, егда ж достигох в муж совершен, млека не потребую”.

10. Зранку після молитов кожен повинен розказати вчорашній свій урок і писання, що вдома писав, і повинен викласти вивчене; а потім повинні по частинах вчити Псалтир чи граматику і другі корисні науки, в яких є потреба.

11. Після обіду хлопчики повинні писати самі на таблицях кожен свій урок, заданий йому вчителем, крім малих (дітей), яким учитель повинен сам вписати. Вивчивши у школі важкі слова, повинен їх запитувати один в одного, тобто дискутувати, а прийшовши додому, вірш повторити, щоб у вечері, прийшовши зі школи додому, вміли діти перед родичами чи чужі діти, проживаючі на квартирах, перед господарем своїм науку, що в школі вчили, прочитати з поясненнями, як це робили в школі; а що вчили в цей день повинні ввечері написати і зранку принести в школу, показати свому вчителю, щоб кожен плід науки був відомий: "Всяко бо древо от плода познавати подобает”.

12. Повинен бути дидаскал вчити і на письмі їм подавати з граматики, риторики, діалектики, музики та інших поетів та зі святого Євангелія, з книг апостольських: "Вся бо елика писана суть к нашему наказанию писана суть”.

13. В суботу зранку повинні повторювати уроки, які вчили на протязі тижня, а після обіду повинні вчити паскалії і місячної течії, і рахунок, і обчислення, чи музику церковного співу: "Вся бо писания благодухновенна и полезна суть к научению”.

14. Після вечірні в суботу повинен дидаскал розмовляти з дітьми не мало часу, а значно більше, ніж в інші дні, навчаючи їх страху Божому і належним юнацьким звичаям: як вони повинні вести себе в церкві перед Богом, вдома перед родичами і в інших місцях, стид берегти, виказувати Богові і його святим честь і страх, рідним та дидаскалам послуг, усім покірність та повагу, собі самому чистоту. І ці повчання знову повинні навіюватись дитині… бо написано: "Любяй сына прилежнее наказует, а не любяй щадит жезла”, и Каже: "Отрачастю безумие на сердци привязано жезлом же изженеми ё, новое бо вино в мехи новые вливают и обое соблюдает ся”.

15. В неділю і в свята церковні діаскал повинен з усіма, поки підуть до літургії, розмовляти і розповідати про це свято і вчити їх Божій волі, а після обіду повинен навчити Євангелію і апостолу цього свята…

16. Двох чи чотирьох хлопців, кожну неділю інших по черзі, потрібно призначати для збереження порядку, від чого жоден не зможе відмовитися, коли до нього надійде черга. Справою їх буде швидше прийти в школу, підмести школу, розпалити в печі і біля дверей сидіти, про всіх знати, хто виходить і входить, хто б не вчився, пустував, чи в церкві погано себе вів, чи, йдучи додому, не вів себе достойно, повинні написати і повідомити про них, сказано: "Блюдетесь како да опасно ходите, не яко немудре, но яко премудре искупующе время, яко дни лукавые суть”.

17. Якщо би якийсь хлопець один день ходив у школу, а другий - пропускав - і так лише час втрачав, рахуючись при школі, такого більше не приймати, тому що і знахар якщо б хворого в один день лікував, а в інший відносився не відповідно, замість лікування ще більше сприяв його захворюванню, сказано: "Всякого брата не по чину ходяща отрицайся”.

18. Батькові про дітей чи господареві про доручених йому сторонніх дітей дидаскал і члени братства - наглядачі шкільні повинні нагадувати, щоб діти вдома поводили себе відповідно шкільному розпорядку, показуючи всім свою ученість і людяність. А якщо буде в дітях знайдено щось невідповідне науці, то це має бути вивчене. А якщо б дидаскал своєю породивістю чи родич чи господар неохайністю своєю заважали навчанню чи добрим звичаєм, то винний має бути покараний.

19. Якщо б також хто хотів від дидаскала сина свого забрати для іншої потреби, то повинен робити це не заочно і не через когось іншого, лише особисто і в присутності тієї ж людини чи двох, при яких він віддавав на науку, узяти може, щоб цим не робити зневаги ні учневі, ні дидаскалу, від якого без пояснення учня забрав; такий порядок всі інші ремісники зберігати повинні, коли при людях не лише сина, але й слугу реміснику доручають, і потім, коли його навчитися, тим більше не хочуть його відпустити; зібравши багатьох, хвалять терпіння і пристойність родичів і його самого, від чого і майстру велике задоволення, коли бачить учня свого не останнім, чого більше і в школах і в людей християнських мати необхідно.

20. Якщо б сам учитель чи хтось з його учнів був винуватцем тих справ, які не лише закон не дозволяє, але забороняє, як-то: розпусник, п'яниця, злодій, сріблолюбець, гордий, такий не лише вчителем, але й жителем не повинен бути тут… бо, якщо буде сам противником заповідей… то як може інших берегти в цнотливості і на користь настановити. Сказано: "Не можете добре глаголити зло суще” - і ще: "Пить… примудрости живцю воду от источника неисчерпаемого… то есть лучше, чем покупать серебро и золото и каменные драгоценности, ибо не в них состоит жизнь человеческая”.[3][5]

Висновки

Львівська братська школа стала другою в Україні православною школою вищого, ніж початковий, рівня. Випередила її лише Острозька школа, серед учнів та вчителів якої були й міщани, в тому числі й вихідці зі Львова. Вона за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи.

Одним з основних завдань братство вважало піднесення рівня освіти,заснування шкіл. Кола, пов'язані з братствами, добре розуміли суспільне значення шкільної освіти. Найхарактернішою особливістю братської школи з перших днів існування був її всестановий характер. У цій школі сироти та убогі навчалися безоплатно, багаті - за плату, але плата за навчання була порівняно незначна і вносилася батьками учнів лише згідно з можливостями кожного.

У статуті школи добре прописані обов'язки і вчителів, і учнів. Важливо, що до навчання дітей допускалися тільки вчителі, які були побожні, не злі, не мали шкідливих звичок. В обов'язки вчителів входило не тільки навчання дітей наукам, але і формування світогляду, розвиток духовності учня.

Також у статуті багато уваги приділялося взаємодії школи та батьків, розкладу навчання, яке охоплювало не тільки години у класі, але й спілкування поза ним.

Важливо, що вчитель повинен був карати учнів не стільки фізично, скільки «по-вчительски», тобто словом.

І учень, і вчитель, і батьки за статутом повинні були ставиться один до іншого з повагою. Вчитель не повинен був виділяти окремих учнів, повинен був приділяти увагу усім та стимулювати до навчання.

Виходячи з таких поглядів на значення шкільної освіти, братчики і пов'язані з ними освітні діячі намагалися зробити свою школу зразковою. Навчання в ній, як свідчать джерела, мало характер "українських студій" (studii Ruthenici). Разом з тим школа мала назву греко-слов'янської навіть після того, як в ній було запроваджено вивчення латинської мови Львівська братська школа була взірцем для інших шкіл, і саме тут проросли перші паростки педагогічної освіти. Вона не лише готувала учителів для початкових і середніх навчальних закладів, а й давала можливість найбільш талановитим викладати в інших братських школах.

Література

1. Я. Ісаєвич. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI-XVIII ст. - Львів, 1966.

2. Антология педагогической мысли Украинской ССР. -- М., 1988. (Переклад на укр. Іванків Х.).

3. Пам'ятки братських шкіл на Україні. -- К., 1988.

4. Дзюба Е. Н. Просвещение на Украине: вторая пол. XVI -- первая пол. XVIIв. -- Киев, 1987.

5. http://uk.wikipedia.org/

6. http://ukrmap.su/ru-uh8/305.html

Размещено на Allbest.ru