Культура Галицько-Волинського князівства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищий навчальній заклад

Університет економіки і торгівлі.

Кафедра фінансів

РЕФЕРАТ

на тему: «Культура Галицько-Волинського князівства»

підготовлений: студент Ф-11 групи

Пилипенко Наталія Вікторівна

1. Література, літопис та освіта Галицько-Волинського князівства

Колі значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, серед яких і Галицько-Волинське. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, але він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було б використано старовинний збірник, який до наших часів не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця й він, визначаючи мітку для собі, писав:

"Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє -- мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Щоправда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат й дата тієї чи іншої події визначалася фразами "в тих ж роках", "у тій час", "після того" й інші. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільною оповідання про історичні події.

Найвидатнішою пам'яткою літописання Галицько-Волинського королівства є Галицько-Волинський літопис, який є зведенням ряду літописних пам'яток (галицьких, волинських, холмських тощо). Літопис складається з двох частин. У першій ідеться про події в Галицькій землі від 1205 р. до кінця 50-х p. p. XIII ст. Вона є, власне, життєписом Данила Галицького. Друга частина літопису пов'язана з Волинською землею й волинськими князями. Вона починається від середини ХIII ст. й закінчується кінцем XIII ст. Як вважають дослідники, ця частина літопису писалася при дворі володимирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя.

Джерела написання літопису, як засвідчують дослідження використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, ІІінську, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками й прислів'ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі й його автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі і засуджували таких представників боярської знаті, котрі сіяли крамолу й підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів із роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів. Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данило Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обґрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом й всією Південною Руссю. У літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку й занепаду Галицько-Волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, котрі володіли іноземними мовами, зокрема, добро знали уже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку й литовську мови. Літопису є важливим джерелом вивчення історії й культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

Численні джерела свідчать про високий рівень розвитку освіти й літератури за часів Київської Русі та Галицько-Волинського королівства. Щоправда, безпосередніх згадок про тогочасні школи чи про кількість освічених русичів відомо не так багато. Здебільшого до уваги беруться опосередковані свідчення. Адже шедеври давньоруської літератури, що вражають і нині, не могли постати на порожньому місці. Тож письменними за княжих часів були не тільки можновладці, а й ремісники та рядові дружинники.

Монастирі були центрами освіти і в Галицько-Волинському князівстві. Знахідки берестяних грамот, бронзових писал переконують, що книжна наука розвивалася не лише в стольному граді, а й у різних частинах галицької та волинської земель. Приміром, берестяні грамоти знайдено у Звенигороді та Бересті, бронзові писала для писання на воскових табличках -- у Звенигороді, Перемишлі, Галичі.

Високий рівень освіченості руського населення сприяв розвиткові оригінальної літератури.

З-поміж інших жанрів літератури варто згадати про церковні проповіді. Вони були повчальні та урочисті. Повчальні проповіді, прості за своєю будовою, розраховані на пересічного, непідготовленого слухача. Найвизначнішим автором повчальних проповідей був один із засновників Києво-Печерського монастиря св. Феодосій Печерський.

Розмаїття жанрів оригінальної літератури, всеосяжність думки, висока духовність і мистецька довершеність кращих творів красномовно свідчать про високий рівень культури України-Русі IX--XIV ст. Слід тієї культури ніколи не уривався на українських землях. А такі культурні надбання княжих часів, як уважність до слова, шанобливе ставлення до книги, стали взірцем для наступних поколінь українських учених-книжників і митців слова.

Заможні люди наймали вчителів для навчання дітей в домашніх умовах. Яскраво це ілюструє заповіт, залишений волинським шляхтичем Василем Загоровськім. Перебуваючи в татарській неволі в Криму, він наказував опікунам знайти для його двох синів " добре вченого і цнотливого або запросити того самого дяка, що в мене служив, і віддати дітей вчитися російській науці в Святому Письмі або в моєму домі, або в церкві святого Іллі у Володимирі, і не пестити їх, а пильно і порядно приводити до науки так, щоб потім вони з тієї науки були придатні до множення хвали милосердному Господу і до служби своєму господареві... "В заповіті було враховано і те, що діти шляхтича мали в майбутньому посідати державні посади, а для цього необхідно володіти латинською мовою, оскільки це була мова міждержавного спілкування Західної Європи. Тому вельможа наказує опікунам знайти "статейному Бакаляра, який би міг синів добре вчити письму латинської мови..." Літописи та інші джерела свідчать, що в Галицько-Волинському князівстві, як і в усій Київській Русі, майже всі діти отримували початкову освіту. Так, сирійський мандрівник Павло Алепський, який подорожував по російській землі, в своїх спогадах висловив здивування, що переважна більшість людей, в тому числі жінки і дівчата, вміють читати, знають порядок церковних служб і хоровий спів. Дітей тут, писав мандрівник, більше ніж трави; особливо багато вдів і сиріт, але всі вони знають грамоту. "Священики вчать навіть дітей-сиріт, і не лишають їх неуками блукати вулицями..."

В Галицько-Волинському князівстві було досить поширеним знання іноземних мов, зокрема грецької, латинської, німецької, польської і т.д. Історичні літературні джерела свідчать, що частина митрополитів була грецького походження, а галицькі єпископи користувалися печатками з грецькими написами. Академік І. П. Крип'якевич пише, що в мові Галицько-Волинського літопису "звертають увагу на окремі слова, запозичені з угорської, німецької, литовської мов..." Про поширення латинської мови свідчить листування володимирських князів і міщан з державними діячами та вельможами європейських країн.

Ідеалом тієї епохи була людина "трімовна", тобто знавець грецької, латинської та однієї з європейських мов. Такі знання потрібні були не тільки для освоєння минулої культури, але і для практичної життєдіяльності. Справа в тому, що українська культура з початку XIII століття починає орієнтуватися не на героя-мученика, а на героя-переможця. Пізніше ця ідея знаходить своє яскраве вираження у так званій жітійній літературі (агіографії).

2. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-Волинського Князівства

Сповнена оригінальності й архітектура Галицько-Волинського королівства. У другій половині XII ст. храми й палаци в Галичині будували з білого каменю, оздоблюючи його вишуканим різьбленням. Найбільшим білокамінним храмом і найвидатнішою пам'яткою галицької архітектурної школи середини XII ст. був Успенський кафедральний собор у Галичі (1152 p.). Поряд із традиційними хрестово-банними храмами галицькі будівничі споруджували круглі в плані церкви-ротонди. В архітектурі галицької школи своєрідно перепліталися візантійсько-руський та романський стилі. Нові ідеї в культовому будівництві втілились у спорудженні підкреслено урочистих храмів: церкви св. Миколая у Львові (XIII ст.), храмів св. Іоанна Богослова та св. Дмитра в Луцьку (кінець ХIII ст.), церкви-ротонди св. Василя у Володимирі (кінець XIII ст.), церкви св. Іоанна в Холмі.

Наприкінці XIII -- на початку XIV ст. виник новий тип оборонних споруд -- замки, що були цілком побудовані з каменю або цегли. Вони відзначалися міцними мурами з бійницями. У кількох місцях над стінами здіймалися вежі, найвища й найміцніша з яких височіла в центрі. Будівництво таких замків-фортець почалось у Луцьку, Кам'янці, Кременці, Олеську, Хотині та ін.

У Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні й культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. У кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські виливи, особливо в Галичі й Володимирі на Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямі схід-захід через прибудову третьої парі стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належати церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно із тесаного каміння, їхнього покриття, обробка фасадів із двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200), Яка має розкішний романський портал та інші різьблені із каменю деталі. У центрі староукраїнської культури Галичі було б знайдено понад 30 фундаментів різних будов церков й однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, західних і місцевих архітектурних традицій.

Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква був "гарна й гожа". Церква мала чотири склепіння й "стояли смердоті сторч головою людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені скельцями римськими".

Кам'яне зодчество у Галицько-волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні й церковні споруди виконувались досвідченими будівничими. Літопису повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив "чоловік хитрий" Олекса. Археологічні розкопки відкрили багато нових й цікавих матеріалів про архітектуру і мистецтво в Галицько-Волинській державі.

У Галицько-Волинському князівстві високою рівня розвитку набув живопис. Давньоруське живописне мистецтво виникло ще в дохристиянську добу. Істотний видів на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у тих часи над старокиївській державі, але й і по всій Європі. Візантійський живопис, як відомо, виріс на ґрунті античного, який у своїй основі був реалістичним. Християнський живопис порвав з традиціями реалізму й перейшов до стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов із Візантії в Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розмішувались на картині в небесній гармонії, а чи не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень мальовничого мистецтва, але й прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументального мистецтва, тобто декоративного малювання на стінах, й в формі книжкових мініатюр (рисунків й початкових літер у текстах книжок). Монументальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді мозаїки.

Велике значення у внутрішньому облаштуванні храмів мали ікони. Іконописні майстерні існували у Києві, Чернігові, Галичі та інших містах. Одначе переважну більшість ікон княжої доби втрачено. Мало відомо й про тогочасних іконописців. Джерела зберегли відомості про одного з найперших руських іконописців -- київського майстра св. Аліпія. Найвидатнішою і найхарактернішою пам'яткою малярської культури в іконописі княжої України є віднайдена в середині 80-х p. p. XX ст. й повернута із забуття завдяки реставрації ікона Богородиці (остання третина XIII ст.) з Успенської церкви в Дорогобужі.

Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі, багато з них потрапили в польські храми після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою XIV-XV століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури у зв'язку з боротьбою з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що свідчить про католицькому вплив на майстрів князівства. Моду у декоративному мистецтві, особливо в обробці зброї і військових пристосувань, диктували азійські країни, зокрема Золота Орда.

У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах й художнє оздоблення книжок.

3. Роль Галицько-Волинської Князівства у збереженні та розвитку української культури

культура галицький волинський князівство

Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки із країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські князі на свій чергу неодноразово бували в столицях західних держав. Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило "їхав поруч із королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло із смаленого золота, стріли й шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж чудово було б, кожух з оловира грецького, обшитий золотим пласким мереживом, й чоботи із зеленого сап'яну". Воїни, котрі супроводили князя, теж були пишно одягнуті: "Від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї". Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в захопленні казав: "Менш варта мені і тисяча срібла, ніж ті, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків".

Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для церкви Богородиці в Холмі Данило привіз з угорської землі "чашу із багряного мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом". Мстислав Данилович подарував Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней із майстерно виготовленою збруєю.

Події культурного й політичного життя у Галицько-Волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав.

У тієї ж одну годину на Галицько-Волинському літописі розповідається про події в країнах Західної Європи. Взаємовпливи культур формували атмосферу міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорстоку феодальну епоху воєн й розбою.

Галицько-Волинська Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур.

Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич й Львів культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Угорщину й держави Центральної Європи. В той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні й матеріальні цінності передавалися іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-Волинського князівства була спільна із іншими князівствами Стародавньої Русі.

Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але й не змогли призупинити розвиток культурного процесу. Ґрунтуючись за принципами єдності культури старокиївської держави, культура Галицько-Волинського князівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоруських земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їхнього. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури.

Размещено на Allbest.ru