Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура і цивілізація

Зміст

• 1. Підходи до визначення поняття "цивілізація". Співвідношення культури і цивілізації
• 2. Типологія цивілізацій
• 3. Цивілізація як етап розвитку культури. Техніка, культура та природа людини
• Список використаної літератури

1. Підходи до визначення поняття "цивілізація". Співвідношення культури і цивілізації

цивілізація культура людство

Цивілізація (від лат. civilis - громадянський, суспільний, державний) досить поширений термін, що часто використовується в побуті й науці. Зокрема в побуті він виступає синонімом культури (цивілізована особа - це особа культурна, освічена, ввічлива, вихована). Навпаки, в науці немає єдиної думки щодо визначення цього поняття.

Поняття "цивілізація" було відоме за античних часів як протиставлення античного суспільства варварському оточенню. У добу Просвітництва (XVIII ст.) поняття "цивілізація", як правило, використовували для характеристики суспільства, заснованого на розумі, справедливості, освіті. За твердженням французького історика Л. Февра, в науковий обіг термін "цивілізація" вперше ввів барон П.-А. Гольбах (1766). Відтоді він набув поширення і визнання.

З плином часу в поняття "цивілізація" почав вкладатися новий зміст. Так, у XIX ст. термін "цивілізація" вже використовувався для характеристики певної стадії соціокультурного розвитку людства, а саме для позначення "дикунства-варварства" та "цивілізації". Історичний етап, що прийшов на зміну первісному суспільству, Л. Морган і Ф. Енгельс назвали цивілізацією.

Майже до XX ст. поняття "культура" і "цивілізація" вживалися як синоніми. Дійсно, між культурою і цивілізацією є багато спільного. Вони нерозривно повґязані між собою, взаємно переплітаються і взаємно повґязуються. Одними з перших на це звернули увагу німецькі романтики, які відзначали, що культура "переростає" в цивілізацією, а цивілізація переходить у культуру. Тому цілком зрозуміло, що в повсякденному житті важко розрізнити ці поняття. Цивілізованість з необхідністю припускає наявність деякого рівня культури, що, в свою чергу, містить у собі цивілізованість. Деякі вчені нібито розчиняють культуру в цивілізації, інші ж роблять зворотне, додаючи останній досить широкого значення.

Першим різницю між цими поняттями побачив І. Кант. Він визначив культуру як те, що слугує духовному розвитку людства і за своєю суттю є гуманістичним. І. Кант розрізняв поняття "культура виховання" та "культура вміння" їм він протиставляв суто зовнішній "технічний" тип культури, який назвав цивілізацією. Тобто, якщо слідувати за І. Кантом, то культура сприяє самореалізації особистості, а цивілізація створює умови для вільного духовного розвитку людини.

Передбачення І. Канта цілком справдилось у XX ст. Бурхливий розвиток техніки призвів до уповільненого розвитку культури. Цивілізація, позбавлена духовної суті, породжує небезпеку самознищення всього живого. Німецький соціолог О. Шпенглер у книзі "Занепад Європи" показав розбіжності і несумісності між культурою і цивілізацією. Книга Шпенглера мала величезний успіх, хоч сама концепція філософа була піддана різкій критиці. Цивілізацію О. Шпенглер вважав ознакою смерті культури, оскільки вона спирається на стереотипи, шаблони, масове копіювання, а не на творчість нового, незнаного. Цивілізація є вершиною культури і одночасно фазою занепаду та розпаду культурно-історичного типу.

Культура, на думку О. Шпенглера, як живий і зростаючий організм дає простір для розвитку мистецтв, літератури, творчого розквіту неповторної особистості й індивідуальності. У цивілізації ж немає місця для художньої творчості, у ній панує техніка і бездушний інтелект, вона нівелює людей, перетворюючи їх у безликих істот.

Концепція циклічного культурно-цивілізаційного розвитку А. Тойнбі характеризується тяжінням до емпіризму в поясненні механізму функціонування всіх людських культур. Історичний процес, на його думку, це - коловорот "локальних цивілізацій", заміна однієї цивілізації іншою. "Локальна цивілізація" - це стійка єдність людей, яка виникає в певному регіоні й базується на певних архетипах і спільних духовних цінностях та традиціях. Як наслідок всесвітня історія набуває вигляду мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком суверенних культур, які розташовані паралельно в часі і співіснують поруч.

Рушійною силою цивілізацій, за А. Тойнбі, є не лише Провидіння, Доля, "генетичний код", а й людський фактор - творча еліта, яка відповідає на виклик природного і соціального середовища і веде за собою пасивну масу. Коли творча маса вироджується, то вона прагне ствердити свою владу насильством. Тоді на арену виходить "внутрішній пролетаріат", - пише А.Тойнбі, - спільнота, яка нездатна ні до праці, ні до захисту батьківщини, але завжди готова до протесту з будь-якого приводу (К. Маркс назвав таку спільноту "люмпен-пролетаріатом"). По-сусідству зґявляється "зовнішній пролетаріат" - це народи, які з певних причин не змогли піднятися до рівня цивілізованості. Відокремлення "внутрішнього пролетаріату" від правлячої еліти штовхає його до пошуку союзу з варварами ("зовнішнім пролетаріатом"). Встановлення такого союзу призводить до руйнування і в кінцевому підсумку до - загибелі локальної цивілізації1. Прогрес людства А. Тойнбі вбачав у духовній досконалості і сходженні до єдиної синкретичної релігії.

На відміну від О. Шпенглера, який цілісно розглядав російську культуру, включаючи в неї й інші східнословґянські культури, в тому числі і українську, А. Тойнбі відводив українському й білоруському культурно-історичному типам місце посередника між західно- і східнохристиянською локальними цивілізаціями. А. Тойнбі довів, що при всій відмінності і несхожості культур різних народів усі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвитку рано чи пізно проходять ідентичні етапи, для яких характерні однакові риси, а якщо й мають свої особливості, суть їх - єдина1. Роблячи акцент на духовному аспекті "локальних цивілізацій", вчений вважав релігію головним і визначальним її елементом. Усі цивілізації являють собою гілки одного "древа" - світової релігії.

Польсько-американський дослідник О. Галецький у своїх працях виділив у Європі декілька спільнот. Зокрема, до Середньосхідної Європи як культурно-історичного регіону з його функціями та особливостями він включив Польщу, Чехію, Україну, Білорусь та країни Балтії, відмежовуючи їх від євразійського регіону, де відчутний ще досить великий вміст азіатських елементів. Цим він порушив досить поширену схему Схід - Захід, що склалася під впливом Шпенглерової концепції цивілізаційного розвитку. О. Галецький, так само як і А. Тойнбі, виокремив Україну з російського культурного простру, розглядаючи її як складову європейської цивілізації.

Концепції цивілізаційного розвитку дають підстави виділити такі основні підходи до визначення поняття "цивілізація": 1) цивілізація використовується в значенні певного рівня розвитку людського суспільства (Л. Морган, Ф. Енгельс); 2) під цивілізацією розуміється певний культурно-історичний цикл у розвитку народів. У даному випадку цивілізація є синонімом культури (А. Тойнбі, М. Данилевський); 3) цивілізація позначає вищий ступінь розвитку культури, що пройшла свій апогей і стала на шлях занепаду. Такий підхід різко протиставляє цивілізацію і культуру (О. Шпенглер).

Якщо цивілізація заснована на розумі і поклонінні техніці та машині, то культура оперує до духовності й людського духу. Вона виступає потужним інтеграційним чинником. Людське життя внаслідок несумісності характеру культури і суті цивілізації постає суперечливим. Суспільний занепад народів завжди починається з того, що люди все більше й частіше повторюють відомі здобутки культури і все менше створюють нові культурні цінності. Більше того, людина може споживати різні копії культурних цінностей і таким чином бути цивілізованою, але залишатись при цьому некультурною, рабом чужих ідей, знань, цінностей.

2. Типологія цивілізацій

Існування різних підходів до визначення поняття "цивілізація" зумовлене різним змістом, що вкладається в його тлумачення. Відповідно до змістовного наповнення сутності цивілізацій та критеріїв її оцінки, визначається тип цивілізації. У житті дуже часто трапляється термін "тип": типова задача, тип передачі руху, типова ситуація, типова помилка, тип характеру, тип особистості тощо. Отже, тип - це те, що обґєднує за спільністю ознак в одну групу.

У культурології ряд культурно-історичних обґєктів, повґязаних спільністю рис, елементів, закономірностями розвитку, також можна типологізувати, поєднуючи у певні типи. Зокрема, в 1958 р. в Чикаго відбулася широка дискусія, що мала на меті визначити спільні риси та ознаки цивілізації. При всьому розмаїтті існуючих точок зору на цивілізацію, вчені були одностайні щодо таких її найважливіших характеристик: 1) утворення держави; 2) виникнення писемності; 3) відділення землеробства від ремесел; 4) розшарування суспільства на класи; 5) поява міст. При цьому наявність перших двох ознак практично всі визнають обовґязковою, а необхідність інших нерідко ставиться під сумнів. Якщо навіть узяти до уваги перші три ознаки, то вони вже характеризують цивілізацію як соціокультурний та економічний комплекс.

Поява писемності вказує на можливість фіксувати інформацію, а не зберігати її в памґяті, та характеризує відокремлення розумової праці від фізичної, що дало змогу зосередити зусилля окремих груп людей на розвитку мистецтва і різних форм позитивного знання. Міста являли собою осередки, навколо яких панували первісні форми суспільного життя кочових племен. Вони виконували специфічні суспільні функції: були центрами сільськогосподарського виробництва, ремесел, торгівлі, ідеології, ідеологічним форпостом. Саме в епоху перших цивілізацій систематизована й централізована ідеологічна сфера стала справді величезною силою духовного впливу на маси, сформувавши - геоцентричний тип суспільної свідомості. Це підтверджують і памґятки монументальної архітектури (величезні палаци, піраміди, зікурати), що свідчать про потужний виробничий потенціал суспільства, яке їх створило.

Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів цивілізації: давньосхідних деспотій, рабовласницького, феодального, буржуазного суспільств. Такий підхід відрізнявся від поглядів багатьох західних учених, які в основному спираються на концепцію А. Тойнбі, що пояснювала одночасно хід розвитку всіх людських культур, застосовуючи поняття "цивілізація" до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн.

В осмисленні цивілізації і формаційний, і локальний підходи мають як сильні, так і слабкі сторони. Перевагою формаційного підходу є висновок про те, що кожний етап цивілізації має свої культурно-історичні епохи. Однак при цьому не враховувалося, що протягом однієї формації може змінюватися духовна атмосфера в суспільстві та існувати декілька культурно-історичних епох. Наприклад, у рамках первісного суспільства існувало два типи культури: 1) культура збиральництва і мисливства; 2) культура раннього землеробства і скотарства. У рамках феодальної цивілізації виділяють періоди раннього християнства, готики, ренесансу, барокко і рококо. Локальний підхід, навпаки, не враховує цілісний характер розвитку окремих культур у конкретно-історичний період.

При семіотичному підході за критерій виділення культурно-історичних епох береться розвиток мови, через яку засобами своєрідної системи знаків моделюється та відображається дійсність. Існують мови з переважно динамічним (дієслівним) зображенням дійсності, але є й мови з переважанням статистичного (іменного) визначення понять. Мовні й навіть алфавітні відмінності накладають значний відбиток на культуру народів у цілому. Такий підхід для лінгвістики досить правомірний.

За основу типології цивілізацій можна брати риси соціально-економічної еволюції: 1) аграрно-традиційний етап розвитку, притаманний рабовласницькому і феодальному суспільствам; 2) індустріальний етап еволюції повґязаний з капіталізмом. У сучасній літературі активно розробляється ідея, відповідно до якої приблизно з кінця 50-х років XX ст. бере початок третя стадія цивілізації - постіндустріальна. Вона спричинена науково-технічною революцією і високими технологіями, яким відповідає постіндустріальне, інформаційне суспільство.

За типом господарської діяльності можна виділити приморські та континентальні цивілізації (європейська); за типом природно-географічного середовища - закриті та відкриті цивілізації, інтравертні та екстравертні. Деякі вчені пропонують розділити всі цивілізації на два типи: одна з них -техногенна, що характерна для Західної Європи, а друга - психогенна, або традиційна, притаманна східним країнам, наприклад індійська цивілізація минулого. Іноді до цивілізації відносять матеріальну культуру, а під власне культурою розуміють лише духовну культуру.

Існують і інші типології. Так, залежно від масштабу розгляду цивілізація може бути глобальною, тобто світовою, національною (французька, англійська), регіональною (північноафриканська). Інакше дивляться на типологію цивілізацій учені-сходознавці, які вважають, що споконвічно цивілізація розпалася на два "древа" - Захід і Схід. Ці цивілізації мають свої неповторні шляхи розвитку, з яких "природним" і "нормальним" визнається східний, а західний розглядається як мутація, відхилення. Західна і східна цивілізація відрізняються розумінням сутності людини, природи, влади, особистості та загальнокультурних універсалій. Проте як би не відрізнялись підходи до цивілізацій, вони існують паралельно в часі і разом становлять цілісність сучасного світу.

3. Цивілізація як етап розвитку культури. Техніка, культура та природа людини

Культура виступає насамперед духовним виміром цивілізації, її духом, основою та фундаментом людської історії. Під цивілізацією ж розуміється певний етап культурної еволюції людства, що являє собою якісну межу на еволюційному шляху.

Нині одні вчені розцінюють зустріч культури із сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її катастрофу, інші вбачають у цьому народження нової культури і відповідно нового етапу цивілізації. Так, розбіжність, що виявилася між культурою і цивілізацією в XX ст., помітив російський філософ М. Бердяев (1874-1948). Стурбований нестримною технізацією людського життя, вчений вважав, що питання техніки - це питання про долю людства, оскільки культура втрачає свою "живу душу", своє природно-органічне начало. Культура має сакральне, релігійне коріння, її досягнення несуть тавро божественності, оскільки культура виросла з культу. Техніка ж примітивна за своєю суттю. Вона народилася поза храмом, у боротьбі людини з природою. Техніка не має унікальної неповторності й самобутності, що притаманні культурі. Навпаки, це те, що повторюється, надаючи однакові послуги, сервіс, комфорт, знаряддя та зброю. Слова М. Бердяева не втратили сенсу на межі тисячоліть. Тепер саме духовні цінності визначають долю людства та прогрес цивілізації.

Уже академічним став у науковій та навчальній літературі висновок російського вченого І. Шафаревича про "технічну цивілізацію" як загрозу для існування культури. Він пише: "В історії бувають лінії розвитку, які закінчуються невдачею. Здається, що такою є й лінія розвитку технічної цивілізації, яка заснована на науково-технічній утопії... її невдача загрожує загибеллю не тільки локальній культурі, а й усьому людству й усьому живому на Землі".

Такі вчені, як В. М. Межуєв, Е. С. Маркарян, П. С Гуревич, вважають, що варто дивитися на культуру і цивілізацію не як на ворогів, а як на союзників, адже цивілізація виникає з культури і свідчить про ЇЇ нові якісні риси, а тому спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює на утопію ідею подальшого розвитку людства. Більш актуально ставити питання про те, що в сучасному світі культура повинна адекватно відповідати умовам розвитку цивілізації, а сама цивілізація - наповнюватися культурним змістом, і навіть зазначають, що культура потребує цивілізації, як душа потребує тіла. Тому неправомірним є ствердження Ф. Шиллера, що відірвавшись від природи, людина опинилась у штучно створеному і замкненому нею світі культури, тобто в цивілізованому світі.

Якщо культура має природне походження і визначається як внутрішній стрижень історичного розвитку людства, який духовно наповнює і збагачує кожну наступну епоху цієї історії, то цивілізація - це тіло культури, її матеріальна оболонка, яка має не природне, а соціальне походження. Отже, цивілізацією можна назвати певний етап розвитку суспільства у єдності соціально-економічних, науково-технічних і культурних виразів.

Цивілізація перебуває в постійному розвитку. її рівень залежить від розвитку техніки, наукового потенціалу, релігії, моралі, рівня добробуту населення, його самосвідомості, сталості духовних цінностей. Тому цивілізація може бути показником зрілості суспільства, або ж суспільство, яке здатне забезпечити людям нормальний розвиток та існування, і є цивілізацією.

Таким чином, культура виступає як сукупність духовних можливостей суспільства, а цивілізація - як сукупність умов, необхідних для реалізації цих можливостей. Якщо культура визначає зміст і мету суспільного та особистісного буття, то цивілізація забезпечує форми та технічні засоби їх втілення.

Цивілізація - явище обґєктивне, як і обґєктивним є те, що людство застосовує її плоди як засіб створення штучних культурних витворів для задоволення власних матеріальних потреб. Бездуховна цивілізація - жахлива річ, проте й культура, позбавлена своєї фізичної оболонки (цивілізації), - річ неможлива. Людство вже не повернеться до свого первісного природного стану, воно повинно творчо й критично поставитися до набутого попередніми епохами досвіду для свого подальшого розвитку.

Сучасна цивілізація специфічна. Формування масового споживача культури проявляється в стандартизації його життя, у його однобічності. Цивілізоване життя одномірне, шаблонне, орієнтоване не на творчість, а на споживання типових стандартів: нових шаблонних думок, будівель, одягу та зразків для наслідування. Нерідко цивілізована маса чинить опір культурі, тобто творчості, саме тому, що остання ламає певні шаблони буття. На відміну від органічності культури цивілізація має демократичний характер. її характерною рисою є механістичність. Цивілізація - це сфера переосмислення та повторення вже створеного раніше.

Цивілізація урбаністична: саме в містах уперше виникає потреба масового повторення здобутків культури, в містах створюються й кращі умови для добору і збереження зразків минулих культур. З міст ці твори потім поширюються в сільській місцевості. Тому цивілізація - це своєрідний, актуально діючий музей культури. Несучи свої досягнення з міст до селищної периферії, вона створює місцеву - містечкову цивілізацію, при цьому руйнує витоки побутової народної культури. Проте спостерігається й зворотний процес: носії периферійної культури, намагаючись зберегти її народний, традиційний характер, активно залучаються до здобутків сучасної цивілізації, вони їм цікаві та зрозумілі, - і це також обґєктивний процес. Адже і в наші дні живуть і конкурують, наприклад, наукова медицина, традиційна медицина і знахарство, плуг і трактор тощо.

X. Ортега-і-Гассет, аналізуючи сучасну цивілізацію, вказує на те, що вона заснована на суперечностях, які знаходяться всередині розвитку самої культури. У своїй книзі "Повстання мас" основною суперечністю він показує суперечність між високою (елітарною) і низькою (масовою) культурами. Обґрунтовуючи виникнення цієї суперечності і розкриваючи її сутність, філософ протиставляє культуру еліти як творця духовних цінностей і культуру мас як споживача культури. У процесі споживання культурних цінностей народ перетворює справжню культуру на "ширвжиток", тобто масову культуру. Остання має утилітарне призначення і є бездуховною за своїм змістом. Вторгнення масової культури в сферу елітарної розцінюється як наступ "варварства в культурі", або "контркультури".

Аналізуючи внутрішньокультурні суперечності, X. Ортега-і-Гассет протиставляє культурі науку, яка виявилась найбільш стійкою і живучою серед різноманітних видів духовної діяльності людини. її істини незалежні від людини, вони в наш час набули великого значення в усіх сферах духовного життя; значно зросли технічні засоби поширення досягнень науки і культури в цілому. Усе це, на думку вченого, призводить до деградації гуманістичної культури.

"Ми занадто цивілізовані, але ще не достатньо культурні", - так на початку XIX ст. оцінював І. Кант стан сучасної йому Європи. На його думку, шлях від цивілізації має вести до вищої культури, повґязаної з моральною досконалістю кожної людини. "Ми занадто цивілізовані, щоб бути культурними", - заперечував О. Шпенглер, дивлячись на цивілізацію як на смерть культури. Як і О. Шпенглер, А. Тойнбі гостро критикував західну цивілізацію за втрату духовності і надмірний розвиток меркантильних інтересів та споживацької психології. Нестримна індустріалізація і мілітаризація, на його думку, приведе до загострення екологічної кризи й посилення боротьби за сировинні ресурси. Він передбачав зіткнення індустріальних країн з ворожою позицією технічно відсталих країн, що неминуче завершиться глобальним конфліктом, наслідком якого стане економічний занепад.

Будь-яка цивілізація реалістична, це її характерна риса. Сучасна цивілізація - явище обґєктивне. Проте не треба забувати, що існує межа, за якою цивілізація, заснована сучасною культурою, може обернутися непоправним лихом для суспільства. Так, здобутки культури (наукові відкриття, технічні винаходи, нові засоби мистецтва тощо) при перетворенні у факти цивілізації (надмірна індустріалізація, засоби масового знищення, атомні реактори, глобальна інформатизація тощо) завдають шкоди екології і ставлять під знак питання існування світу та людини.

Питання розвитку техніки, її взаємозвґязку з культурою і людиною стало предметом поглибленого інтересу і філософського аналізу порівняно недавно - наприкінці XIX ст. Ця проблема лежить у руслі взаємин між культурою і цивілізацією, оскільки техніка - найхарактерніший атрибут сучасної цивілізації. Для більшості сучасних людей поняття науково-технічного прогресу є синонімом цивілізації взагалі.

Техніка (від грец. techne або technike - мистецтво, майстерність) трактується як вміння, мистецтво створення будь-якого предмета з досконалістю. Якщо у вузькому розумінні техніка - це певні машини, механізми, пристрої, зокрема такі, як військова, побутова, електронна, промислова техніка тощо, то в широкому - це результат майстерності людини, за допомогою якої вона оволодіває природою. Саме за її допомогою суспільство встановлює стосунки з природою. Для техніки характерні стійка цивілізація, малорухливість, інерція, порядок і дисципліна. Вона прагне до загальності й універсальності, що особливо помітно виявляється останніми роками, коли на наших очах на основі новітніх технологій створюється єдина всесвітня інформаційна цивілізація.

У деякому розумінні виникнення техніки випереджає появу самої людини, точніше - сучасної людини, оскільки, згідно з теорію еволюції, спочатку зґявляється homo erectus, тобто мавпа, що ходить на двох кінцівках і стоїть прямо, потім - homo faber - людина, що створює, фабрикує певні необхідні для себе речі, тобто техніку, і лише після неї - homo sapiens - людина розумна.

Мета створення техніки - досягнення найбільшого результату при найменшій затраті сил. Тут ми маємо на увазі не лише знаряддя праці, чи машини, а й професійні навички, духовні надбання - техніку мислення, живопису, управління і т. ін.

Отже, техніка - це синонім культури. Вона нерозривно повґязана з виникненням самої культури і сучасної людини. Розвиток техніки прийнято поділяти на ряд етапів. Найтривалішим за часом є стан панування ручних знарядь: від згадуваного вже homo faber до кінця XVIII ст. - завершення ери мануфактурного виробництва. Як писав О. Шпенглер у своїй праці "Людина і техніка", до Наполеона техніку не помічали, не надавали їй особливого значення порівняно з мораллю чи освітою. У цей час, на думку філософа, людина була творцем своєї тактики життя, техніка життя людини була свідома, мінлива, особистісна, винахідлива. Пристрій служив лише одному методу і задуму людини, був знаряддям культури в її руках.

На межі XVIII - XIX ст. відбувся справжній переворот у машинній техніці. Поворотним пунктом вважають створення парового двигуна та електромотора. Протягом трохи більше ніж півстоліття до завершення промислового перевороту (друга половина XIX ст.) техніка стала панувати в цивілізованому світі, забезпечивши велетенський приріст його продуктивних сил і ресурсів.

Технічний прогрес (саме так називають цю стадію розвитку техніки) виявив і разючі контрасти та суперечності в житті суспільства, людини, в культурі. Загострилися суперечності між найрозвиненішими країнами в боротьбі за поділ світу, зростали експансія, мілітаризація виробництва, гостро постали екологічні проблеми, проблеми соціальної і культурної нерівності.

Перші форми протесту проти такого стану помічено ще в середині XIX ст. з-поміж англійських інтелектуалів та митців (Т. Карлейль, Дж. Рескін, У. Моріс, художники "прерафаеліти" та ін.), які закликали відмовитись від машин, повернутися до мануфактурного виробництва, ремесла, очистити повітря Англії від диму та смороду заводів, а душі людей - від визиску та практицизму.

На межі XIX - XX ст. проблему "техніка - природа - людина" не обійшов майже жоден з видатних діячів культури. Окремі твори цій темі присвятили Ф. Ніцше, О. Шпенглер, М. Бердяев, В. Розанов та ін. У багатьох працях висловлюються песимістичні погляди з приводу залежності людини від техніки, "диявольської влади" техніки над людською душею. "Техніка, - писав В. Розанов, - приєднавшись до душі людської, дала їй всемогутність. Однак вона ж її і розчавила. Вийшла "технічна душа"... без натхнення творчості".

"Ми стоїмо перед основним парадоксом, - підкреслював М. Бердяев, -без техніки неможлива культура... однак остаточна перемога техніки в культурі, вступ у технічну епоху веде культуру до загибелі". У розділі "Машина" своєї праці "Занепад Європи" О. Шпенглер змалював символ людської техніки взагалі - це образ сучасного робітника, який стоїть біля розподільчого щита з рубильниками й написами і простим порухом руки спричинює до дії велетенські сили, не маючи про їх сутність щонайменшого поняття. (Як тут не згадати про "експерименти", які здійснювали біля рубильників Чорнобильської АЕС.) Пропонувались і виходи з цього технічного відчуження. На думку Шпенглера, за технікою йдуть гроші, а владу грошей подолає лише меч та кров - тобто насильство і диктатура, загибель цивілізації. М. Бердяев, як і більшість російських релігійних філософів межі століть, закликають повернутись обличчям до Бога, заглибитись у власну духовність.

Новий етап розвитку техніки з середини XX ст. отримав назву науково-технічного прогресу, або науково-технічної революції (НТР). Сутність НТР в обґєднанні зусиль виробництва з наукою, коли остання стає безпосередньою виробничою силою. Таким чином людство переходить з індустріальної (машинної) в постіндустріальну еру свого розвитку, коли панує не стільки механізм, скільки інтелект, зокрема штучний інтелект. Епоха НТР, особливо нинішня її стадія, коли компґютер та Інтернет входять у повсякденне життя мільйонів людей, породжує масу питань і суперечностей.

Роль техніки полягає вже не у вивільненні фізичних сил людини, полегшенні її праці, а у фактичній заміні людських зусиль у галузях інтелектуальної, аналітичної, а, можливо, й духовної діяльності. В останні роки життя академік М. Амосов неодноразово підкреслював, що сучасна наука має вже досить серйозні розробки в галузі штучного інтелекту і, можливо, не за горами його створення. Вже постають питання про етичні норми наукових розробок у галузі компґютеризації та генетики.

Ряд видатних учених, що ведуть фундаментальні наукові дослідження, відкрито заявляють, що пошук істини не може бути аморальним, отже дослідження в цих галузях будуть поглиблюватись. Оскільки науково-технічний прогрес розвивається і на приватній основі, то очевидно, що створення біоробота не така вже й фантастична ідея. Але зараз проблема лежить, здається, дещо в іншій площині. У наш час виникає небезпека роботизації людини, організації її матеріального і духовного життя за чисто технічною ознакою.

Інтенсифікація праці багатьох людей, вузька спеціалізація, постійне занурення у світ техніки призводять до фізичного і морального виснаження. У такому стані подекуди починають діяти лише інстинкти. Розвиток засобів масової комунікації, реклами, попкультури показують, що свідомістю багатьох людей вже сьогодні можливо маніпулювати, насаджуючи певні стереотипи поведінки та психології. Небезпечною тенденцією розвитку суспільства, особливо в розвинутих країнах, є включення людей у процес бездумного споживання матеріальних благ, далеких від реальних потреб. Філософ Р. Емер-сон писав про західну цивілізацію, в якій "речі вскочили в сідло і поганяють людством", як про марнотратство людських сил і матеріальних ресурсів, тоді як значна частина населення земної кулі перебуває за межею бідності.

Чи зможе людство подолати залежність від техніки, згармонізувати її розвиток зі своєю природою та культурою, чи воно приречене на науково-технічний апокаліпсис, що так яскраво зображений у найпопулярніших серед молоді фільмах "Термінатор", "Матриця" та ін.? У згаданих фільмах-застереженнях, як здається, проводиться одна важлива думка: здатен вистояти той, хто має, насамперед, сильний духовний стрижень, хто не втратив у собі людських якостей - віри, стійкості, надії, кохання. "Усе залежить від того, що зробить людина з техніки, чому вона буде служити,.. - писав К. Ясперс. - Все питання в тому, що за людина підкорить її собі, як проявить себе з її допомогою".

На думку вченого, техніка - не самоціль людства, а лише один з елементів його культури, який найдинамічніше розвивається в наш час, забезпечуючи загальний розвиток культури. Нинішнє людство дивиться на науково-технічний прогрес з меншою часткою песимізму, ніж на початку XX ст. Правда, надмірний оптимізм з приводу наслідків НТР, що спостерігався в 60-х роках XX ст. і був повґязаний з виходом людини в космос, змінився більш тверезими, реалістичними поглядами. Ера панування технократів та технократичного мислення, здається, відійшла в минуле. Натомість серед науковців, особливо серед молоді, росте інтерес до гуманітарних знань. Трансформується і образ сучасного технократа. Нині - це людина, якій, крім свого фаху, необхідно володіти широким спектром культурних надбань - гнучкістю мислення, вмінням контактувати з людьми, переключатися на різні види суспільної діяльності, бути готовою до перекваліфікації та самоосвіти, інтенсивної розумової праці. Сучасний світ стає все більш комунікабельним, а його здобутки належать кожній освіченій і культурній людині. Отже, суспільство, в якому панують ідеї гуманізму, демократії, національні традиції, творча особистість і духовна еліта, спроможне контролювати техніку, забезпечувати подальший прогрес людства.

Список використаної літератури

1. Августин Блаженный. О граде Божьем / Августин Блаженный. - Минск: Харвест; М.: ACT, 2010. - 1296 с.

2. Антология исследований культуры. - Т. 1. Интерпретация культуры. - СПб.: Университетская кн., 2011. - 730 с.

3. Арон Р. Мнимый марксизм / Раймон Арон. - М.: Прогресс, 2012. - 382 с.

4. Варт Р. Мифологии: анализ современной массовой культуры как знаковой системы / Р. Барт. - М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2012. - 314 с.

5. Башляр Г. Новый рационализм / Г. Башляр. - М. : Прогресс, 2010. - 376 с.

6. Велик АА. Культурология: антропологические теории культур / A.A. Велик. - М.: Рос. гос. гуманитар, ун-т, 2011. - 241с.

7. Введення в культурологію [Текст]: навч. посібник в 3-х частинах / ред. В.А. Саприкін. - Ч.І. - М: МГІЕМ (Технічний університет), 2012. - 210 с.

8. Бердяев НА. Философия творчества, культуры и искусства : в 2 т. / H.A. Бердяев. - М.: Искусство: Лига, 2012.

9. Гофф Ж. ле Цивилизация средневекового Запада / Ж. ле Гофф. - М.: Прогресс-Академия, 2012. - 376 с.

10. Губман БЛ. Западная философия культуры XX века : учеб. пособие / В.Л. Губман. - Тверь : ЛЕАН, 2011. - 288 с.

11. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс. - М.: Стройиздат, 2012. - 137 с.

12. Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность / В.М. Дианова. - СПб.: Петрополис, 2012.- 270 с.

13. Затонский ДА. Модернизм и постмодернизм / Д.А. Затонский. - X.: Фолио, 2010. - 254 с.

14. Иолон П.Ф. Рациональность в науке и культуре / П.Ф. Иолон, СБ. Крымский, Б.А. Парахонский. - К. : Наук, думка, 2011. - 286 с.

15. Ионин Л.Г. Социология культуры : учебное пособие / Л.Г. Ионии. - 2-е изд. - М.: Логос, 2012. - 278 с.

16. Исторический материализм как социально-философская теория /под ред. В.И. Разина. - М.: Высш. шк., 2011. - 364 с.

17. Івашина О.О. Загальна теорія культури : навч. посіб. / Олександра Івашина; Нац. ун-т "Києво-Могил. акад.". - К.: Ки-ево-Могил. акад.", 2012. - 215 с. - Бібліогр.: С. 210-212.

18. Козловски П. Культура постмодерна / П. Козловски. - М.: Республика, 2012. - 240 с.

19. Кравченуо А.І. Культурологія: навч. посібник для вузів / О.І.

20. Кравченко. - М.: Академічний Проект, 2012. - 496 с.

21. Крымский СБ. Эпистемология культуры: Введение в общественную теорию познания / СБ. Крымский, Б.А. Парахонский, В.М. Мейзерский. - К.: Наук, думка, 2010. - 264 с.

22. Кузицын Г.М. Культурный прогресс человечества: проблемы, поиск, решения / Г.М. Кузицын // Культура, искусство, человек : сб. науч. ст., тез. докл. и сообщения науч.-практ. конф. (25-26 марта 1993 г.) / Перм. гос. ин-т искусств и культуры. - Пермь, 2011. - С. 5-15.

23. Культура Древнего Рима / отв. ред. B.C. Голубцова. - Т. 1. - М.: Наука, 2012. - 431 с.

24. Культурологія: українська та зарубіжна культура : навч. посіб. / [авт.: М.М. Заковичтаін.]; за ред. М.М. Заковича. - 5-те вид., стер. - К.: Знання, 2010. - 589 с. - (Вища освіта XXI століття). - Словник іншомов. слів і термінів : с. 580-589.

25. Культурологія. Історія світової культури [Текст]: навч. посібник для вузів / ред. Т.Ф. Кузнецова. - М.: Академія, 2012. - 607 с.

26. Культурологія. Історія світової культури [Текст]: навч. посібник для вузів / ред. А.Н. Маркова. - М.: ЮНИТИ, 2011. - 326с.

27. Культурологія [Текст]: підручник для студентів техніч. вузів / ред. Н.Г. Баг-дасарьян. - М.: Вища школа, 2011. - 511 с.

28. Культурологія [Текст]: навч. посібник для студентів вузів / ред. Г.В. Драч-Ростов н / Д: Фенікс, 2012. - 576 с.

29. Культурологія. ХХ століття: словник. - СПб.: Університетська книга, 2012. - 640с.

30. Культурологія. ХХ століття: енциклопедія. - У 2 т. - СПб.: Університетська книга. - Т.1 - 447с., Т.2 - 447 с

31. Культурологія: навч. посібник / ред. А.А. Радугин. - М.: Центр, 2002.- 400с.

32. Кутирев В А. Культура и технология: борьба миров / В.А. Кутирев. - М.: Прогресс-Традиция, 2011. - 240 с.

33. Кучменко Е.М. Історико-культурна спадщина країн Азії та Африки в новий час / Е.М. Кучменко. - К.: Стилос, 2012. - 319 с.

34. Мамонтов С.П. Основи культурології [Текст] / С.П. Мамонтав. - М.: Изд-во РОУ, 2012. - 272 с.

35. Маркарян Э.С. Очерки теории культуры / Э.С. Марка-рян. - Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 2011. - 228 с.

36. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука: логико-методологический анализ / Э.С. Маркарян. - М.: Мысль, 2012. - 284 с.

37. Маркс К. Сочинения / Карл Маркс, Фридрих Энгельс. - 2-е изд. - М., 1964.- Т. 32. - С. 45; Т. 26. - Ч. П. - С. 123.

38. Минюшев Ф.И. Социальная антропология (курс лекций) / Ф.И. Минюшев. - М. : Междунар. ун-т бизнеса и управления, 2013. - 372 с.

39. Огапов А.А., Хангельдіева І.Г. Теорія культури [Текст]: навч. Посібник для вузів. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2012. - 384 с.

40. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокуль-турний розвиток людства : навч. посіб. / Ю.В. Павленко. - 2-ге вид., стер. - К. : Либідь, 2012. - 360 с.

41. Пивоев В.М. Культурология: введение в историю и теорию культуры : учеб. пособие / В.М. Пивоев. - Изд. третье, перераб. и доп. - М. : КНОРУС, 2013. - 526 с. - Библиогр. : С. 525- 526.

42. Прилуцька АЄ. Культурологія: модульний курс : навч. посіб. для ВНЗ / А.Є. Прилуцька, СМ. Корабльова. - X. : Тор-сінг плюс, 2012. - 287 с. - (Переходимо до Болонської системи / [наук. ред. K.B. Кислюк]). - Предм. покажчик : С 286-287. - Вібліогр. : С. 279-285.

Размещено на Allbest.ru