Людина і культура

Культура як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом історії. Суперечності у культурному прогресі людства. Теорія еволюційного розвитку культури. Вплив культури на формування особистості. Форми прояву культури в житті.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 10.03.2015
Размер файла 44,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

Кафедра менеджменту

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

"Людина і культура"

Виконала:

студентка 1-ого курсу групи 16.1 с

факультету економіки, менеджменту та права

спеціальність "Менеджмент організацій і адміністрування"

Максимова М.О.

Перевірив: Шусть В.В.

Київ-КНТЕУ-2015

Зміст

  • Вступ
  • 1. Поняття, сутність і функції культури
  • 2. Походження культури
  • 3. Теорія еволюційного розвитку культури
  • 4. Людина і культура. Культура і формування особистості
  • 5. Форми прояву культури в житті людини
  • Висновок
  • Список використаної літератури

Вступ

Істотна особливість людини полягає в тому, що оточення, у якому він існує, створено їм самим. Дійсно, життєвий досвід людей дає підстави припускати, що вони створюють навколо себе не тільки матеріальний світ, у який входять будинки, мости, канали, оброблена земля, але і світ людських взаємин, що включає в себе систему соціального поводження, набір правил і процедур для задоволення основних потреб. Цей світ взаємин нескінченно різноманітний.

Житель міста і житель села, представники населення, скажемо, Грузії, України, Росії, кожна відособлена соціальна група - усі живуть у світі своїх правил, норм, звичаїв і традицій, що виражаються в особливій мові, манері поводження, релігії, системі естетичних поглядів, соціальних інститутах. Більш того, у силу індивідуального сприйняття навколишнього середовища кожна особистість по-своєму розуміє соціальні відносини, створюючи унікальний особистісний зразок прояву загальних правил, звичаїв і традицій. Індивідуальні і загальні зразки взаємин, а також відповідні їм специфічні матеріальні і духовні продукти життєдіяльності людей складають сферу людської культури.

Культура - винятково різноманітне поняття. Цей науковий термін з'явився в Древньому Римі, де слово "cultura" позначало оброблення землі, виховання, утворення. Ввійшовши в повсякденну людську мову, у ході частого вживання це слово утратило свій первісний зміст і стало позначати самі різні сторони людського поводження, а також видів діяльності.

Так, ми говоримо, що людина культурна, якщо вона володіє іноземними мовами, ввічлива у звертанні з іншими чи правильно користується ножем і вилкою. Але відомо, що представники примітивних племен найчастіше їдять з ножа, говорять, уживаючи не більш чотирьох десятків слів, і проте мають свою культуру, наприклад звичаї, традиції і навіть примітивне мистецтво. Дуже часто в повсякденному, загальноприйнятому значенні культура розуміється як духовна і піднесена сторона життєдіяльності людей, куди включають насамперед мистецтво й утворення. Усім знайоме міністерство культури, усі зіштовхувалися з установами культури. Але як відноситися до таких понять, як культура виробництва, культура керування чи культура спілкування? Очевидно, що в звичному, повсякденному розумінні існує кілька різних значень слова "культура", що позначають як елементи поводження, так і сторони діяльності людини. Подібне широке використання поняття неприйнятно для наукового дослідження, де потрібно точність і однозначність понять. Разом з тим будь-який учений не може цілком відриватися від загальноприйнятих понять, тому що очевидно, що саме в них виражений тривалий досвід людей у практичному використанні тих чи інших слів і понять, їхній здоровий глузд і традиції.

людина особистість культура

1. Поняття, сутність і функції культури

Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей.

Поняття "культура" неоднозначне, полісемантичне, багатозмістовне. Проте завжди воно стосується людини, її діяльності, змін у природних об'єктах під впливом людини. Тобто культура (у початковому значенні - "оброблене") відрізняється від "натури", від природного, "дикого". Тому цим терміном можна назвати все те, що відрізняє людину від інших біологічних істот, штучний світ, створений людиною, - від природного. Всесвітня конференція з культурної політики, що була проведена у 1982 році під егідою ЮНЕСКО, у своїй декларації визначила культуру як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань. Культура складається з трьох аспектів: соціокультурної діяльності людини, наслідків цієї діяльності та ступеня розвитку особистості. Соціокультурна діяльність людини містить у собі економічну, політичну, художню, релігійну, наукову, моральну, правову та інші сфери. Ці види діяльності притаманні культурі у всі часи, однак форми та засоби соціокультурної діяльності, рівень розвитку неоднакові в різних культурах та епохах. Вони можуть вдосконалюватися чи змінюватися. Розвиток особистості відбувається виключно внаслідок соціокультурної діяльності в межах тієї чи іншої культури. Рівень розвитку особистості визначається ступенем засвоєння нею культурних цінностей, принципів, норм, ідеалів, навичок та регуляторів. Особистість одночасно виступає і як суб'єкт культурної творчості (створює культуру), і як об'єкт культурного впливу (засвоює культуру). Тобто людина створює культуру, а культура створює людину. Світ, у якому існує людина, є складною системою "природа-суспільство".

Культура забезпечує рух та діяльність цієї системи на всіх рівнях її функціонування завдяки своїм функціям. Саме функції культури відбивають ту роль, що відіграється культурою в житті суспільства. Людинотворча функція може бути визнана головною функцією культури, оскільки людина формується, лише залучаючись до світу культури. З цією функцією пов'язані та визначені нею всі інші. Перетворююча функція забезпечує засвоєння та перебудову світу і є засобом розвитку людського суспільства як особливого, відмінного від природи утворення. Пізнавальна функція відбиває прагнення кожної людини та кожного суспільства створити власне бачення картини світу, встановити смисл та значення явищ природи, артефактів та зв'язків між ними. Пізнання - професійне, художнє, релігійне, моральне тощо - є необхідним елементом такої діяльності. Спілкувальна функція створює певну систему комунікацій, що забезпечують обмін та взаємодію між учасниками культурного процесу. Соціалізація людини, інтеграція суспільства відбувається внаслідок того, що людині пропонуються норми, зразки, алгоритми спілкування, які відрізняються від поведінки тварин. Оціночна функція поділяє дії людини на позитивні та негативні, прогресивні та консервативні. Вона забезпечує створення ідеалів, еталонів, що формують цілі життєдіяльності людини, методи та критерії оцінки. Керувальна (нормативна) функція полягає в появі загально визнаних норм людського буття, які керують життєдіяльністю суспільства. Норми, що створені культурою (етикет, шаблони поведінки тощо), є основою взаємодії та взаєморозуміння людей у суспільстві, вони забезпечують сприйняття та пізнавання культурних форм, регламентують їх використання. Трансляційна (комунікативна) функція забезпечує процес культурної спадкоємності в різних формах історичного процесу. Вона є засобом передачі досвіду від покоління до покоління і відображається в здатності суспільства закріплювати результати соціокультурної діяльності, накопичувати, систематизувати, зберігати та транслювати сукупний досвід людства. Рекреативна функція дозволяє людині відновлювати свої духовні сили, шляхом відвідування театрів, стадіонів, храмів, карнавалів тощо проводити психологічне розвантаження, "профілактику" свого душевного стану. Інтегративна (об'єднуюча) - об'єднує людей, народи, етноси. Звісно, усі ці функції культури не існують як незмінні, окремі, послідовні чи паралельні. Вони активно взаємодіють і саме тому забезпечують культуру як процес, що постійно перебуває в динаміці та русі. Виходячи з вищезазначеного, історія української культури - це процес творення та сприйняття цінностей, які визначали духовне та матеріальне життя українського народу протягом багатьох століть з давнини до сьогодення.

2. Походження культури

Слово "культура" походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі (землеробства), однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні - стосовно духовно-практичної діяльності людини. Так, відомий римський оратор Ціцерон у своїй праці "Тускуланські бесіди" називає філософію культурою душі. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова "культура" як теоретичного терміна.

В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С. Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово "культура" як самостійний термін для позначення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура пов'язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.

В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668-1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвиткові. Французький філософ Шарль Монтеск'є (1689-1755) у праці "Про дух законів" доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) протиставляв культуру "чистій природі". Згідно з його теорією культуру почали розуміти як "людяність" на противагу "природності", "тваринності". Звідси віра в те, що культура - це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови "розумної держави" і встановлення таких же суспільних відносин. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялися під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.

Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шиллер досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.

Перше, що слід зафіксувати при розгляді поняття "культура" у тому його вигляді, в якому воно закріплене сьогодні у свідомості, це багатозначність, розмитість меж, використання і вживання з різними відтінками значення. Не так багато існує понять, які були б настільки не визначені, доступні для використання у найрізноманітніших (часто протилежних один одному) значеннях, ніж те, яке ми розглядаємо. Всі дослідники культури з абсолютною одностайністю констатують цю обставину.

Ще у 60-их рр. ХХ ст. американські культурологи А. Кребер та К. Клакхон, аналізуючи лише американську культурологію, наводили 237 дефініцій (визначень). Зараз ці підрахунки безнадійно застаріли і підвищений інтерес до вивчення культури спричинив лавиноподібне зростання позицій щодо його визначення. Ледве не кожен автор дає власне визначення культури.

Таке семантичне (змістове) розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, складність світу культури й поняття, яке його виражає.

3. Теорія еволюційного розвитку культури

Основним принципом цієї теорії є поступова зміна культурних елементів і культурних комплексів, у ході якого вони цілком перетворяться. При цьому зміна культурних зразків відбувається по напрямку від простого до складного, від однорідності до неоднорідності. Перетворення культурних комплексів у соціальних інститутах приводить до того, що згодом змінюються культурний зміст інститутів, а також інституціональні ознаки і функції, що з необхідністю приводить до змін у соціальній структурі суспільства. При цьому розвиток культури відбувається по висхідній лінії, тобто кожен новий рівень культури являє собою сукупність більш складних, більш гуманних і більш зроблених зразків культури.

Нові, кращі і більш складні зразки виникають шляхом мутації, що з'являється при постійному використанні людьми культурних норм, цінностей і засобів їхньої передачі. Після появи "мутантного" елемента культури, що відрізняється від колишніх звичних культурних зразків, він, відповідно до теорії еволюційного розвитку культури, повинний довести свою життєстійкість, своє право на існування. Отже, знову виниклий культурний зразок вступає в конкурентну боротьбу з іншими культурними елементами і комплексами, що виконують у культурному житті аналогічні функції.

Еволюціоністська точка зору була однією із самих впливовіих теоретичних концепцій. Систематично виклав цю теорії вперше Ч. Дарвін у своїй знаменитій роботі "Походження видів.", що вийшла у світ в 1859 р. Відповідно до цієї теорії, людина пройшла від нижчих форм життя в результаті прогресивного пристосування до умов зовнішнього середовища, через виживання біологічно форм, більш придатних до боротьби за існування. Засновники соціології широко використовували еволюційний метод при вивченні питань культури і соціального життя. Огюст Конт у роботі "Курс позитивної філософії" описував три стадії, через які, на його думку, проходить людство: теологічну, метафізичну і позитивну (наукову).

4. Людина і культура. Культура і формування особистості

Центральною фігурою культури є людина, бо культура світ людини. Культура - це розвиток духовно-практичних здібностей і потенцій людини та їх втілення в індивідуальному розвитку людей. Через включення людини у світ культури, змістом якої є сама людина у всьому багатстві її здібностей, потреб і форм існування, реалізується як самовизначення особистості, так і її розвиток. Які ж основні пункти цього культивування? Питання складне, тому що ці опорні пункти по своєму конкретному змісту своєрідні в залежності від історичних умов.

Найважливіший момент у цьому процесі - формування розвиненого самосвідомості, тобто здатності до адекватної оцінки не тільки свого місця в суспільстві, а й своїх інтересів і цілей, здатності до планування свого життєвого шляху, до реалістичної оцінки різних життєвих ситуацій, готовності до реалізації раціонального вибору лінії поведінки і відповідальності за цей вибір, нарешті, здатності до тверезої оцінки своєї поведінки і своїх дій.

Задача формування розвиненого самосвідомості надзвичайно складна, особливо якщо врахувати, що надійним ядром самосвідомості може і повинно бути світогляд як своєрідне загальне орієнтують початок, що допомагає не тільки розбиратися в різних конкретних ситуаціях, а й планувати, моделювати своє майбутнє.

Конструювання змістовної і гнучкої перспективи, яка представляє собою набір найважливіших ціннісних орієнтацій, займає особливе місце у самосвідомості особистості, в її самовизначенні, а поряд з цим характеризує і рівень культури особистості. Невміння конструювати, виробляти таку перспективу найчастіше обумовлено розмитістю самосвідомості особистості, відсутністю в ньому надійного світоглядного стрижня.

Таке невміння найчастіше спричиняє за собою кризові явища в розвитку людини, що знаходять своє вираження в злочинній поведінці, у настроях крайньої безвихідності, в різних формах дезадаптації.

Дозвіл власне людських проблем буття на шляхах культурного розвитку і самовдосконалення вимагає вироблення чітких світоглядних установок. Це тим більш важливо, якщо врахувати, що людина не тільки чинне, але і змінюючи себе істота, одночасно і суб'єкт, і результат своєї діяльності.

У становленні особистості важливе місце займає освіта, однак поняття освіченості і культурності цілком не збігаються. Освіченість найчастіше означає володіння значним запасом знань, ерудицію людини. У той же час вона не включає цілий ряд таких найважливіших характеристик особистості, як моральна, естетична, екологічна культура, культура спілкування і т.д. А без моральних основ сама по собі освіченість може виявитися просто небезпечною, а розвинутий освітою розум, не підкріплений культурою почуттів і вольовою сферою, або безплідним, або однобічним і навіть збитковим у своїх орієнтаціях.

Ось чому такі важливі злитість освіти і виховання, поєднання в освіті розвитку інтелекту і моральних начал, посилення гуманітарної підготовки в системі всіх навчальних закладів від школи до академії.

Наступні орієнтири в становленні культури особистості - духовність і інтелігентність. Поняття духовності в нашій філософії до недавнього часу розглядалася як щось недоречне лише в межах ідеалізму і релігії. Зараз стає ясною однобокість і ущербність подібного трактування поняття духовності і його ролі в житті кожної людини. Що ж таке духовність? Основний сенс духовності - бути людиною, тобто бути людяним по відношенню до решти людям. Правда і совість, справедливість і свобода, моральність і гуманізм - ось ядро духовності. Антиподом духовності людини є цинізм, який характеризується презирливим ставленням до культури суспільства, до його духовним, моральних цінностей. Оскільки людина явище досить складне, в рамках, що цікавить нас проблеми можна виділити внутрішню і зовнішню культуру. Спираючись на останню, людина зазвичай подає себе оточуючим. Однак саме це враження може виявитися оманливим. Іноді за зовні витонченими манерами може ховатися цинічний, яка зневажає норми людської моралі індивід. У той же час не кічу своїм культурним поведінкою людина може володіти багатим духовним світом і глибокою внутрішньою культурою.

Економічні труднощі, пережиті нашим суспільством не могли не накласти відбиток і на духовний світ людини. Конформізм, презирство до законів і моральних цінностей, байдужість і жорстокість - все це плоди байдужості до морального фундаменту суспільства, що привів до широкого поширення бездуховності.

Умови подолання цих моральних, духовних деформацій у здоровій економіці, в демократичній політичній системі. Не менше значення в даному процесі має і широке залучення до світової культури, осмислення нових пластів вітчизняної художньої культури, в тому числі і російського зарубіжжя, розуміння культури як єдиного багатоаспектного процесу духовного життя суспільства.

Звернімося тепер до поняття "інтелігентність", яке тісно пов'язане з поняттям духовності, хоча і не збігається з ним. Відразу ж обмовимося, що інтелігентність і інтелігенція - це різнопланові поняття. Перше містить у собі певні соціокультурні якості людини. Друге говорить про його соціальне становище, отриманому спеціальну освіту. На наш погляд, інтелігентність припускає високий рівень загальнокультурного розвитку, моральну надійність і культурність, чесність і правдивість, безкорисливість, розвинене почуття обов'язку і відповідальності, вірність своєму слову, високорозвинуте почуття такту і, нарешті, той складний сплав властивостей особистості, який називають порядністю. Цей набір характеристик, звичайно ж неповний, але головні з них перераховані.

У становленні культури особистості велике місце відводиться культурі спілкування. Спілкування - одна з найважливіших сфер життєдіяльності людини. Це найважливіший канал трансляції культури новому поколінню. Дефіцит спілкування дитини з дорослими позначається на його розвитку. Швидкий темп сучасного життя, розвиток засобів зв'язку, структура поселення жителів великих мегаполісів найчастіше приводить до вимушеної ізоляції людини. Телефони довіри, клуби за інтересами, спортивні секції - всі ці організації та інститути грають дуже важливу позитивну роль у справі консолідації людей, створення сфери неформального спілкування, яка так важлива для творчої і репродуктивної діяльності людини, збереження стійкої психічної структури особистості.

Цінність і ефективність спілкування у всіх його видах - службового, неформального, дозвіллєвого, спілкування в сім'ї і т.д. - у вирішальній мірі залежить від дотримання елементарних вимог культури спілкування. Перш за все це поважне ставлення до того, з ким спілкуєшся, відсутність прагнення підніметься над ним, а тим більше тиснути на нього своїм авторитетом, демонструвати свою перевагу. Це вміння слухати, не перериваючи міркування свого опонента. Мистецтву ведення діалогу надоучіться, особливо це важливо сьогодні в умовах багатопартійності і плюралізму думок. У такій обстановці особливу цінність набуває вміння доводити і обґрунтовувати свою позицію в строгій відповідності з жорсткими вимогами логіки і настільки ж логічно обґрунтовано, без грубих випадів спростовувати своїх опонентів.

Рух до гуманного демократичного суспільного ладу просто немислимо без рішучих зрушень у всьому будинку культури, бо прогрес культури - одна з сутнісних характеристик суспільного прогресу взагалі. Це тим більш важливо, якщо врахувати, що поглиблення НТР означає і зростання вимог до рівня культури кожної людини, і в той же час створення для цього необхідних умов.

5. Форми прояву культури в житті людини

Культура грає в житті людини дуже суперечливу роль. З одного боку, вона сприяє закріпленню найбільш коштовних і корисних зразків поводження і передачі їх наступним поколінням а також іншим групам. Культура піднімає людину над світом тварин, створюючи духовний світ, вона сприяє людському спілкуванню. З іншого боку, культура здатна за допомогою моральних норм закріпити несправедливість і марновірства, нелюдське поводження. Крім того, усе створене в рамках культури для скорення природи може бути застосоване з метою знищення людей. Тому важливо вивчити окремі прояви культури, щоб одержати можливість знизити напруженість у взаємодії людини породженої їм культурою.

Етноцентризм. Існує відома істина, що для кожної людини земна вісь проходить через центр його рідного міста чи села. Американський соціолог Вільям Саммер) назвав етноцентризмом такий погляд на суспільство, при якому визначена група вважається центральною, і всі інші групи порівнюються і співвідносяться з нею.

Без сумнівів ми допускаємо, що моногамні шлюби краще полігамних; що молоді люди самі повинні вибирати партнерів і це кращий спосіб утворення подружніх пар; що наше мистецтво є самим гуманним і шляхетним, у той час як мистецтво, що належить іншій культурі, зухвало і несмачно. Етноцентризм робить нашу культуру еталоном, з яким ми порівнюємо всі інші культури: на нашу думку, вони будуть гарні чи погані, високі чи низкі, правильні чи помилкові, але завжди стосовно нашої власної культури. Це виявляється в таких позитивних вираженнях, як "обраний народ", "щире навчання", "сверхраса", і в негативних - "відсталі народи", "примітивна культура", "грубе мистецтво".

У якомусь ступені етноцентризм притаманний усім суспільствам, і навіть відсталі народи в чомусь почувають свою перевагу над всіма іншими. Вони, наприклад, можуть вважати культуру високорозвинених країн дурною й абсурдною. Не тільки суспільство, але і більшість соціальних груп (якщо не усі) у суспільстві етноцентричні. Численні дослідження організацій, проведені соціологами різних країн, показують, що люди схильні переоцінювати власні організації і при цьому недооцінювати всі інші. Етноцентризм - загальна людська реакція, що торкає всі групи в суспільстві і майже всіх індивідів. Правда, у цьому питанні можуть бути виключення, наприклад: євреї-антисеміти, аристократи-революціонери, негри, що виступають проти негрів з питань ліквідації расизму. Очевидно, однак, що такі явища можна вважати уже формами поводження, що відхиляється.

Виникає природне запитання: етноцентризм - це негативне чи позитивне явище в житті суспільства? Важко відповісти на це питання чітко й однозначно. Спробуємо визначити позитивні і негативні моменти в такім складному культурному явищі, як етноцентризм, Насамперед слід зазначити, що групи, у яких існують явно виражені прояви етноцентризма, як правило, більш життєздатні, чим групи, цілком терпимі до інших культур чи субкультурам. Етноцентризм споює групу, виправдує жертовність і мучеництво в ім'я її добробуту; без нього неможливий прояв патріотизму. Етноцентризм - необхідна умова появи національної самосвідомості і навіть звичайної групової лояльності. Звичайно, можливі і крайні прояви етноцентризму, наприклад націоналізм, презирство до культур інших суспільств. Однак у більшості випадків етноцентризм виявляється в більш терпимих формах, і його основна установка така: я віддаю перевагу моїм звичаям, хоча допускаю, що деякі звичаї і вдачі інших культур можуть бути в чомусь краще. Отже, ми зіштовхуємося з явищем етноцентризма практично щодня, коли порівнюємо себе з людьми іншої підлоги, віку, представниками інших організацій чи інших регіонів, у всіх випадках, коли є розходження в культурних зразках представників соціальних груп. Усякий раз ми ставимо себе в центр культури і розглядаємо інші її прояви як би приміряючи їх на себе.

Етноцентризм може бути штучно посилений у якій-небудь групі з метою протистояння іншим групам при конфліктній взаємодії. Вже одне згадування про небезпеку, наприклад, для існування якої-небудь організації, споює її членів, підвищує рівень групової лояльності і етноцентризма. Періоди напруженості у відносинах між націями чи національностями завжди супроводжуються підвищенням інтенсивності пропаганди. Можливо, це зв'язано з підготовкою членів групи до боротьби, до майбутнього позбавленням і жертвам.

Говорячи про ту значну роль, що етноцентризм грає в процесах групової інтеграції, у зімкненні членів груп навколо визначених культурних зразків, слід зазначити і його консервативну роль, негативний вплив на розвиток культури. Дійсно, якщо наша культура краща у світі, то навіщо треба щось удосконалювати, змінювати і тим більше запозичати з інших культур? Досвід показує, що подібна точка зору може значно сповільнити процеси розвитку, що протікають у суспільстві з дуже високим рівнем етноцентризму. Прикладом може служити досвід нашої країни, коли високий рівень етноцентризма в довоєнний період став серйозним гальмом розвитку культури. Етноцентризм може також бути інструментом, що діє проти змін внутрішнього пристрою суспільства. Так, привілейовані групи вважають своє суспільство найкращим і справедливим і прагнуть уселити це іншим групам, піднімаючи тим самим рівень етноцентризму. Ще в Древньому Римі в представників незаможних шарів культивувалася думка, що, незважаючи на убогість, вони все-таки громадяни великої імперії і тому вище інших народів. Це думка спеціально створювалося привілейованими шарами римського суспільства.

Культурний релятивізм. Якщо члени однієї соціальної групи будуть розглядати культурні звичаї і норми інших соціальних груп тільки з погляду етноцентризма, то прийти до розуміння і взаємодії дуже складно. Тому існує підхід до інших культур, що зм'якшує дію етноцентризма і дозволяє знаходити шляху до співробітництва і взаємного збагачення культур різних груп. Одним з таких підходів вважається культурний релятивізм. Його основою служить твердження, що члени однієї соціальної групи не можуть зрозуміти мотивів і цінностей інших груп, якщо вони аналізують ці мотиви і цінності у світлі своєї власної культури. Для того щоб досягти розуміння, зрозуміти іншу культуру, потрібно зв'язати її конкретні риси із ситуацією й особливостями її розвитку.

Кожен культурний елемент повинний співвідноситися з особливостями тієї культури, частиною якої він є. Цінність і значення цього елемента може розглядатися тільки в контексті визначеної культури. Теплий одяг гарний в Арктиці, але безглузда в тропіках. Те ж можна сказати і про інші, більш складних культурних елементах і про комплекси, що вони складають. Культурні комплекси, що стосуються жіночої краси і ролі жінки в житті суспільства, різні в різних культурах. Важливо тільки підійти до цих розходжень не з погляду домінування "нашої" культури, а з погляду культурного релятивізму, тобто визнаючи за іншими культурами можливості інших, відмінних від "наших" інтерпретацій культурних зразків і усвідомлюючи причини таких модифікацій. Ця точка зору, природно, не етноцентрична, але допомагає зближенню і розвитку різних культур.

Потрібно зрозуміти основне положення культурного релятивізму, відповідно до якого визначені елементи окремої культурної системи є правильними і загальноприйнятими тому, що вони добре себе зарекомендували саме в цій системі; інші ж вважаються неправильними і непотрібними тому, що їхнє застосування породжувало б хворобливі і конфліктні наслідки тільки в даній соціальній чи групі тільки в даному суспільстві. Самий раціональний шлях розвитку і сприйняття культури в суспільстві - сполучення чорт і етноцентризма, і культурного релятивізму, коли індивід, випробуючи почуття гордості за культуру своєї чи групи суспільства і висловлюючи прихильність основним зразкам цієї культури, у той же час здатний зрозуміти інші культури, поводження членів інших соціальних груп, визнаючи їхнє право на існування.

Висновок

Питання про те, що таке людина, походить з глибокої стародавності і є специфічним вираженням основного питання філософії, що у релігії до того ж придбав у свій час особливу гостроту в зв'язку з ідеєю створення людини Богом. "Людина передує філософії, - помітив Н.А. Бердяєв, - людина - передумова усякого філософського пізнання, тому що філософствує людина і для людини".

Зрозуміло, теоретична проблема людини могла виникнути і виникла, як і сама філософія, на досить високому рівні формування соціальних знань. На нижчих ступенях древнього суспільства ми бачимо порівняно нерозвинену особистість людини, поглинає цілком і уніфікованим родовідним колективом. "Дикуни, - писав з цього приводу у свій час відомий росіянин учений М.М. Філіппов, - не знали поняття людини узагалі, обмежуючи представлення про нього навкруги своїх одноплемінників, зв'язаних кревним спорідненням".

В міру переходу суспільства до більш високих ступенів розвитку, з його розколом на класи, розширенням і поглибленням соціально-історичної практики і знань про світ вже в соціумах античності виникає нездоланний і глибокий інтерес до людини, його вчинкам, відношенню до інших людей і до самого себе. Людина, його прагнення розкрити й удосконалити людську сутність, поліпшити життя людини за допомогою раціонального оволодіння силами Природи стають відправною крапкою й об'єктом усієї наступної європейської і загальносвітової культури.

Список використаної літератури

1. В. Бокань, Культурологія

2. Горбач Н. Я, Гелей С.Д., Російська З.П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури

3. Культурологія: Навчальний посібник (Гриценко Т.Б., Гриценко С.П., Кондратюк А.Ю.)

4. Культурологія: теорія та історія культури: Навчальний посібник (За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула)

5. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник (Зязюн І., Семашко В. та ін.; Ред. М.М. Закович)

6. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник (Цехмістрова Г.С.)

7. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник (Марцин В.С., Міценко Н.Г., Даниленко О.А. та ін.)

8. Історія української культури: Навчальний посібник. Висоцький О.Ю. - Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. - 13

9. Інтернет ресурс http://litopys.org.ua/

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Поняття "філософія культури" з погляду мислителів ХХ ст. Культурологічні особливості різних епох європейської цивілізації. Теорії виникнення і розвитку культури. Цивілізація та явище масової культури у сучасному суспільстві. Етнографічне обличчя культури.

    реферат [51,0 K], добавлен 05.02.2012

  • Ознайомлення з поняттями "традиція", "субкультура" і "контр-культура". Причини поділу культури на високу та низьку в середині ХХ ст. Протиставлення культури еліти як творця духовних цінностей і культуру мас як споживача культури в книзі "Повстання мас".

    реферат [30,2 K], добавлен 21.10.2014

  • Принципи утворення національної культури. Археологічна періодизація первісної культури. Знання про світ у первісної людини. Ранні форми релігії давніх людей. Твори первісного образотворчого мистецтва. Шляхи розвитку культури людства у давні часи.

    реферат [20,1 K], добавлен 06.05.2010

  • Види та значення культури. Роль і місце культури в діяльності людини. Простий, інтенсивний і деструктивний типи відтворення суспільства. Поняття, типи, форми організації субкультури, її методологічне значення та здатність до розвитку й трансформації.

    реферат [17,9 K], добавлен 19.03.2009

  • Культура українського народу. Національні особливості української культури. Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації. Проблема систематизації культури і розкриття її структури. Сучасна теорія культури.

    реферат [22,6 K], добавлен 17.03.2009

  • Культура як сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності. Матеріальні та духовні носії, які передаються наступним поколінням. Соціологія культури: історія виникнення та предмет. Структура й принципи, функції й форми культури.

    реферат [23,0 K], добавлен 06.12.2010

  • Предмет і метод культурології. Культурологія як тип соціальної теорії. Людина, культура, взаємодія матеріальної і духовної культури. Функції культури в людській діяльності. Культура і цивілізованість. Культура і суспільство. НТР і доля культури.

    реферат [26,3 K], добавлен 27.10.2007

  • Технологічна культура як філософія нового бачення світу, її зміст та функціональні особливості, значення на сучасному етапі розвитку суспільства, місце особистості. Система технологічної освіти у вихованні технологічної культури в навчальному процесі.

    реферат [19,0 K], добавлен 18.05.2011

  • Особливості розвитку та специфічні риси первісної, античної та середньовічної культур. Розвиток Культури стародавнього Сходу, його зв'язок з багатьма сторонами соціальних процесів Сходу. Розквіт культури Відродження. Етапи історії культури ХХ ст.

    реферат [28,2 K], добавлен 13.12.2009

  • Сутність явища культури та особливості його вивчення науками: археологією і етнографією, історією і соціологією. Ідея цінностей культури, її еволюція та сучасний стан. Види і функції культури по відношенню до природи та окремої людини, в суспільстві.

    контрольная работа [36,8 K], добавлен 28.10.2013

  • Поняття духовної культури. Сукупність нематеріальних елементів культури. Форми суспільної свідомості та їх втілення в літературні, архітектурні та інші пам'ятки людської діяльності. Вплив поп-музики на вибір стилю життя. Види образотворчого мистецтва.

    реферат [56,4 K], добавлен 12.10.2014

  • Розвиток культури Галицько-Волинського князівства як складової частини культури Русі, її вплив на формування української культури. Культурні традиції православної церкви. Бібліотеки при монастирях і князівських палатах. Пам'ятки літератури та літописання.

    презентация [3,5 M], добавлен 25.02.2015

  • Вплив християнства на розвиток науки й культури Київської Русі, особливості культури Галицько-Волинського князівства. Особливості європейської середньовічної культури. Мистецтво, освіта та наука середньовіччя, лицарство як явище європейської культури.

    реферат [25,9 K], добавлен 09.05.2010

  • Історичний огляд становлення іспанської культури. Стародавні пам'ятники культури. Музеї сучасного мистецтва в Мадриді. Вплив арабської культури на іспанське мистецтво. Пам'ятки архітектури в мавританському стилі. Розквіт іспанської музичної культури.

    реферат [21,1 K], добавлен 08.01.2010

  • Первісне поняття культури як цілеспрямований вплив людини на навколишнє, його природу. засилля теології і схоластики в Європі. процес створення культурних цінностей. Суспільство та культура: зовнішні і внутрішні чинники. Природна ізоляція народів.

    реферат [25,7 K], добавлен 24.11.2014

  • Цивілізація як щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними. Ґенеза і співвідношення культури з цивілізацією. Проблеми протилежності і несумісності культури та цивілізації в умовах сучасного суспільства.

    контрольная работа [26,3 K], добавлен 19.10.2012

  • Аналіз структури та функцій культури, складової частини й умови всієї системи діяльності, що забезпечує різні сторони життя людини. Огляд формування, підтримки, поширення і впровадження культурних норм, цінностей, втілених у різних компонентах культури.

    реферат [41,3 K], добавлен 11.03.2012

  • Масова культура і її роль у сучасному світі. Відродження загальнолюдських цінностей і гуманізація культури. Становлення світової культури. Франкфуртська школа соціології. Художні течії: від романтизму до реалізму. Перехід від капіталізму до імперіалізму.

    реферат [65,2 K], добавлен 24.07.2012

  • Розгляд формування і поширення масової культури як феномену другої половини XX ст. Аналіз проблеми перетворення мистецтва у шоу. Вплив масової культури на маргінальні верстви людей. Комерційний аналіз формування культурних потреб і бажання масс.

    презентация [724,8 K], добавлен 14.05.2015

  • Визначальні риси світової культури другої половини ХХ ст. Ідеологізація мистецтва та її наслідки для суспільства. Протистояння авангардного та реалістичного мистецтва. Вплив масової культури на формування свідомості. Нові види художньої творчості.

    реферат [37,1 K], добавлен 13.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.