Перші слов’янські книгодрукарі – Ш. Фіоль, Б. Вукович, Ф. Скорина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ I НАУКИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Навчально-науковий інститут економіки і права

Кафедра історії та етнології України

Реферат

З дисципліни: «Історія української культури»

Перші слов'янські книгодрукарі - Ш.Фіоль, Б.Вукович, Ф.Скорина

Студентки 1-ЕТ курсу

напряму підготовки «Економічна теорія»

Бобир Наталії Василівни

Викладач: Синявська Лариса Іванівна

Черкаси - 2014

ЗМІСТ

Вступ

1. Швайпольт Фіоль ? першодрукар

2. Вплив Б.Вуйковича та Ф.Скорини на становлення і розвиток книгодрукування

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Перша друкарня, книги якої мали поширюватися в Україні, з'явилися наприкінці XV ст. у Кракові, а заснував її Швайпольт Фіоль. Саме його вважають українським першодрукарем. На початку XVI ст. з'явилися книгодруки білоруса Франциска Скорини, його книги були надзвичайно популярні в Україні, про що свідчать їхні рукописні копії. Слід відмітити і Божедара Вуковича, котрий також сприяв становленню і розвитку книгодрукування. Саме з іменами цих видатних людей і пов'язують початок українського друкарства. В цьому і полягає актуальність даної теми.

Мета полягає у дослідженні виникнення книгодрукування та аналізі діяльності перших слов'янських друкарів ? Швайпольта Фіоля, Божедара Вуковича та Франциска Скорини.

Відповідно до цієї мети в роботі поставлено такі завдання:

1) проаналізувати діяльність Ш.Фіоля ? українського першодрукаря;

2) дослідити внесок Б.Вуйковича та розглянути вплив Ф.Скорини на становлення і розвиток книгодрукування.

Методи дослідження. Для досягнення мети роботи використано такі наукові методи: теоретичний аналіз проблеми, функціональний аналіз і класифікаційно-аналітичний метод, аналіз нормативних та статистичних документів.

Структура реферату. Структурно реферат складається зі вступу, двох розділів, висновків,списку використаної літератури.

1. ШВАЙПОЛЬТ ФІОЛЬ ? ПЕРШОДРУКАР

Фіоль Швайпольт (близько 1460 ? між 7 травня 1525 і 16 травня 1526) ? український першодрукар. Уродженець міста Нойштадт над р.Айш у Франконії (Німеччина), німець за походженням. Можливо, як мандрівний челядник, 1479 року прибув до Кракова, цього року отримав права міщанина як «гафціар золотар». Мав власну справу перед 1483 роком, за посередництвом цеху золотарів знаходив учнів. Був одружений з донькою заможного краківського різьбяра Міколая Любчича (з Ґлупчиць). Дружина якийсь час вела його «золотарські» справи. Дітей не мали.

На засоби багатого краківського міщанина, райці, «правдивого гірничого короля Угорщини» Яна Тужона заснував друкарню на кириличних шрифтах, виготовлених Рудольфом Борсдорфом з Бравншвайґу [2, с. 88].

Піонером кирилівського друкарства був німець Швайпольт Фіоль, який заснував у колишній столиці Польщі ? Кракові ? друкарню і протягом 1483?1491 pp. видав там чотири богослужбові книги. Йому ж приписують ще одну книгу «Псалтирь с возследованіем», яка не збереглася до наших днів і про яку є лише згадки. Шрифт цих видань був чіткий, подібний до південнослов'янського рукописного півуставу XV ст., але занадто стиснений, без прогалин між словами; орфографія нагадувала середньоболгарське або молдавське письмо. Видавець готував їх для широкого розповсюдження, очевидно, серед православного населення України, Білорусії, Молдавії. Певно, він одержував і матеріальну підтримку з боку українського і білоруського магнатства, яке мало в той час найтісніші зв'язки з Краковом. І. Франко також вважав, що така матеріальна підтримка йшла передусім від князя Костянтина Острозького і що «найбільша часть примірників ішла в Угорську Русь (Закарпаття), де їх останки стрічаються й досі по сільських і міських церквах» [1, с. 39].

Перші книги слов'янського кириличного алфавіту було видано у Кракові близько 1491 р. Точно датовані дві з них ? «Октоїх» та «Часослов», у кінці названий їх видавець ? краківський міщанин Швайпольт Фіоль. У лютому 1491 р. він уклав договір з Рудольфом з Брауншвейга, колишнім студентом Краківського університету, де говориться, що Борсдорф виготовив для Ш. Фіоля «руський шрифт». Він перший надрукував книги церковно-слов'янською мовою: «Осьмогласник» (або «Октоїх», 1491) з дереворитом «Розп'яття», «Часослов» (1491), «Тріодь пісну» (не датована) і «Тріодь цвітну»(1491). швайпольт книгодрукування слов'янський

Перші книги, видані Фіолем, «Октоїх» та «Часослов» - найбільш затребувані богослужбові книги православної церкви. На останніх сторінках розміщено власну типографську марку Фіоля, а також колофон, в якому вказано ім'я типографа і рік виходу книги. Обидві книги датовані 1491 роком, хоча «Октоїх» традиційно вважається першим. Орнаментальне оформлення видань досить убоге, але привертає увагу нумерація сторінок - дослідники кажуть, що не знаходили такої більше ніде. Наприклад, в «Октоїху» послідовно пронумеровано перші чотири сторінки кожного зошита (вся книга складається із 22 восьмисторінкових зошитів), а в Часослові взагалі лише перша і третя сторінки. Щодо мови видань, то примітно - там, де Фіоль міг відійти від церковнослов'янської, у друках з'являється багато рис живої української мови того часу [3, с. 67].

Оформлення всіх виданих Ш. Фіолем книг доволі скромне. В «Ос-новогласнику» вміщено досить традиційне розп'яття з двома фігурами по боках, використано заставки та герб Кракова. Усі гравюри виготовлені на високому художньому рівні. Шрифт видань чіткий, декоративний, має окремі готичні риси, друк двопрогонний з однієї форми [4, с. 143].

Майже одразу після виходу книг Ш. Фіоль був притягнутий до суду інквізицією за єресь, але невдовзі випущений на поруки. Суд прийняв рішення, що зобов'язувало видавця сплатити витрати та виголосити клятвопокаяння (це був березень 1492 p.). З цього часу ім'я Ш. Фіоля зникає з книговидавничого обрію. Постає питання, ким він був ? видавцем чи комерсантом? А можливо, працював на замовлення? Православні книги його, здається, мали експортуватися. Це підтверджується тим, що нині видань Ш. Фіоля поза Польщею більше, ніж у ній.

Книги Фіоля були поширені на території сучасної України ще в 20-их роках XVII століття. Збереглося 79 примірників видань Фіоля. Один з них ? «Часословець» ? зберігався в колекції одеського чиновникаОлександра Івановича Тихоцького (1806 ? після 1870), відомого в місті колекціонера стародруків (після його смерті колекція разом із «Часословом» була передана до бібліотеки Одеського (на той час Новоросійського) університету [1, с. 45].

Швайпольт Фіоль виявив себе і в іншій іпостасі ? як винахідник. 9 березня 1489 року польський король Казимир видав майстру привілей на винайдену ним машину для відкачування води з шахт, призначену для свинцевих рудників в Олькуші [2, с. 91].

Таким чином, посіяні визначним слов?янським першодрукарем ? Швайпольтом Фіолем зерна впали на добрий грунт, його праця, як і праця продовжувачів його справи, сприяла тому, що книгодрукування кінця XVI-XVIII ст. стало однією з яскравих сторінок української культури.

2. ВПЛИВ Б.ВУЙКОВИЧА І Ф. СКОРИНИ НА СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК КНИГОДРУКУВАННЯ

У першій половині XVI ст. південнослов'янські видання були численними. З 1510 р. книги для Балкан видає Божедар Вукович у Венеції. З 1636 р. його справу продовжив син Вінченцо. Можна згадати також про існування друкарні в Герцеговині, якою керував Ф. Лябавич, у Сербії відомі друкарні в монастирях Руянському, Грачанівському, Милешевському. Але попри все ці видання не мають такого значення, як книги Франциска Скорини (до 1490 ? не пізніше 1551) ? першого білоруського просвітника, визначного діяча всього слов'янського книгодрукування [1, с. 50].

Франциск Скорина (див. додаток А) ? білоруський гуманіст першої половини ХVI ст., учений-медик, письменник, перекладач, художник, просвітитель, першодрукар східних слов'ян. Далеко не всі деталі біографії Скорини дійшли до наших днів, досі залишилося ще чимало «білих плям» в житті творчості великого просвітителя. Невідомі навіть точні дати його народження і смерті. Припускають, що народився він між 1485 і 1490 роками в Полоцьку, в сім'ї заможного полоцького купця Луки Скорини, який вів торгівлю з Чехією, з Московською Руссю, з польськими та німецькими землями. Від батьків син перейняв любов до рідного Полоцька, назву якого він пізніше завжди вживав з епітетом «славний». Початкову освіту Франциск отримав у будинку батьків ? навчився читати по Псалтирі і писати кирилицею. Припускають, що латинь (Франциск знав її блискуче) він вивчив у школі при одному з католицьких костелів у Полоцьку чи Вільні [2, с. 98].

Випускник Краківського університету, який захищався у Падуї (Італія), де було достатньо науковців, щоб цей захист прийняти - білорус Скорина був, безперечно, високоосвіченою людиною. Але не багатою. Тому свою першу друкарню у Празі він заснував на гроші меценатів, головним з яких був князь Костянтин Іванович Острозький. Саме там 1517 року було видано першу книжку білоруською мовою, а точніше, білоруським варіантом церковнослов'янської - «Псалтир». Пізніше Скорина відкрив друкарню і у Вільно.

З 1517 Скорина жив у Празі. Тут же він почав свою видавничу справау та приступив до друкування Біблійних книг. Першою надрукованою книгою стала слов'янська «Псалтир». Потім майже кожен місяць видавалися все нові і нові томи Біблії: Книга Іова, Притчі Соломона, Еклезіаст. За два роки в Празі Франциск Скорина випустив у світ 23 ілюстровані біблійні книги, перекладені ним на зрозумілу широкому читачеві мову. Кожну з книг видавець забезпечив передмовою і післямовою, включив в Біблію майже півсотні ілюстрацій. Для своїх видань він використовував досить чіткий за малюнком кириличний шрифт, вибрав зручний формат, так звані малі книжечки, практичні в користуванні. Але найцінніше в усіх виданнях Ф. Скорини те, що він сам зробив переклади кожної книжки, супроводжував її коментарями, роблячи особливий наголос на просвітницьких елементах. Просвітництво Ф. Скорина пов'язував з ідеями гуманізму та об'єднання східних і західних слов'ян. Це було його життєве кредо [4, с. 152].

Приблизно в 1520 році першодрукар у Вільно заснував першу східнослов'янську друкарню. Тут же в 1525 році був надрукований «Апостол», який виявився останньою книгою першодрукаря ? під час пожежі у Вільні друкарня Франциска загинула. Саме з цієї книги через 40 років почали в Москві російське книгодрукування Іван Федоров і котрі вчинили, обидва уродженця Білорусі [3, с. 72].

До появи відомої Острозької Біблії видання Скорини були єдиними надрукованими перекладами Святого Письма, виконаними на територіях східних і південних слов'ян. Ці переклади стали предметом наслідувань і переробок ? вся східнослов'янська видавнича діяльність у галузі біблійних текстів так чи інакше орієнтувалася на Скорину. Це не дивно ? його Біблія в багатьох відношеннях випередила подібні видання в інших країнах: раніше німецької Мартіна Лютера, не кажучи вже про польських і російських видавців. Примітно, що Біблія була видана на старобілоруською мовою, що в значній мірі визначило розвиток білоруської друку. Знамениті «Литовські Статути» були надруковані саме на мові Білорусі.

Книгодрукування зустрічало шалений опір з боку реакційного духовенства. Так, наприклад, деякі вчені твердять, що Скорина після невдачі у Вільні в кінці 20-х -- на початку 30-х pp. XVI ст. приїздив до Москви з метою організувати там книгодрукування. Він навіть повіз туди для показу надруковані ним книги, але московське духовенство не тільки відхилило пропозицію Скорини, а й публічно спалило його книги на вогнищі, як єретичні і бісівські. І це тоді, коли видання Скорини з друкарського боку були найкращими з усіх європейських видань і за чіткістю та чистотою шрифту, і за зручністю невеликого формату. Надруковані Скориною книги були поширені на Україні і підготували початок українського книгодрукування, пов'язаний з іменем російського і українського першодрукаря Івана Федорова [4, с. 157].

З ім'ям Скорини пов'язане також помітне зростання уваги до спадщини античності. Він чи не першим в наших краях зробив спробу синтезувати античність і християнство, а також запропонував освітню програму, розроблену в Стародавній Греції ? систему «Семи вільних наук». Пізніше вона була взята на озброєння братськими школами України та Білорусі, розвинена і вдосконалена професорами Києво-Могилянської академії і немало сприяла зближенню вітчизняної культури з культурою Заходу [5, с. 80].

До нинішніх днів дійшли лише чотири сотні екземплярів книг Скорини. Всі видання дуже рідкісні, особливо Віленські. Раритети зберігаються в бібліотеках і книгосховищах Мінська, Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Вільнюса, Львова, Лондона, Праги, Копенгагена, Кракова.

Ф. Скорина одним з перших вивів білоруську мову на рівень літературної норми, палко захищав рідну культуру від чужоземних впливів. Він вчив пам'ятати свій обов'язок перед батьківщиною, наголошуючи, що обов'язок людини ? працювати на благо своєї родини, не жаліти ніякої праці і скарбів для Батьківщини своєї. Його діяльність стала дороговказом у слов'янському книгодрукуванні [3, с. 76].

Даючи загальну оцінку початкового періоду історії українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії став перший етап ? остання чверть XVI і перші десятиріччя XVII ст. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху, найвідчутнішим був вплив ренесансної культури. Діячам друкарства цього часу вдавалося поєднати вітчизняні традиції з творчим сприйняттям міжнародного досвіду.

ВИСНОВКИ

У процесі виконання роботи мною було проаналізовано діяльність Ш.Фіоля ? українського першодрукаря, досліджено внесок Б.Вуйковича та розглянуто вплив Ф.Скорини на становлення і розвиток книгодрукування.

Перша друкарня, книги якої мали поширюватися в Україні, з'явилися наприкінці XV ст. у Кракові. Заснував її Швайпольт Фіоль. Саме його вважають українським першодрукарем. У 1491 р. він надрукував чотири богослужбові книги церковнослов'янською мовою, післямови ж українською, що й вказує на замовників книгодруків. Поява у Кракові тих книжок для православної церкви обурила польських можновладців. Фіоль зазнав переслідувань, йому було заборонено друкувати книжки.

На початку XVI ст. з'явилися книгодруки білоруса Франциска Скорини. У 1517 р. у Празі він надрукував «Псалтир», а 1519 р. - «Біблію руську». Книги Франциска Скорини були надзвичайно популярні в Україні, про що свідчать їхні рукописні копії. Франциск Скорина ? засновник першої білоруської типографії, автор досліджень у галузі лінгвістики. Він друкував російські книжки, серед яких церковнослов'янський «Апостол», «Псалтир», «Часослов». Крім того, Скорина перекладав біблійні книги з чеської, латинської та церковнослов'янської мови на російську. Усі видання Скорини були орієнтовані на православний російськомовний люд. Франциск Скорина ? один із найбільш великих синів Білорусії. Вища нагорода країни названа на його честь. Ім'я першодрукаря носить університет у Гомелі, центральна бібліотека і педагогічне училище в Полоцьку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білик Б.І. Історія української та зарубіжної культури / Б.І. Білик. ? К. : Знання, 1999. ?326 с.

2. Костомаров М.І. Історія України в життєписах визначних її діячів / М.І Костомаров. ? К.: Україна, 1918. ? 493 с

3. Крип'якевич І.П. Історія української культури / І.П. Крип'якевич. ? К.: Либідь, 2002. ? 656 с.

4. Попович М.В. Нарис історії культури / М.В. Попович. ? К.: «АртЕк», 1998. ? 728 с.

5. Панич О. Г. Теорія культури / О. Г. Панич. ? К.: Знання-Прес, 2009. - 116 с.

Размещено на Allbest.ru