Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура Східного Середземномор'я в давнину

• Зміст
• 1. Матеріальна культура
• 2. Писемність. Наукові знання
• 3. Релігія
• 4. Література
• 5. Мистецтво, музика

Список використаної літератури

1. Матеріальна культура

культурний середземноморський мистецтво абетковий

Культура землеробства -- основного господарського заняття - східно середземноморської людності -- залишалася невисокою в умовах відсутності великих рік та убогості ґрунтів. В архаїчну добу землю спушували мотикою, пізніше почали використовувати також соху, в яку впрягали биків. У регіоні склалися дво-і трипільна системи рільництва. Чимало уваги приділяло землеробське населення також городництву, садівництву (вирощували маслинове дерево), виноградарству. Успішно розвивався в Східному Середземномор'ї цілий ряд ремесел, передусім гончарство, ковальство, бронзоливарництво (для його потреб фінікійці завозили мідь із Кіпру та Криту, а олово на перших порах з Іспанії, а потім, коли тамтешні його запаси вичерпалися,-- з Олов'яних островів (Британських островів), будівництво, ювелірна справа, різьба по слоновій кістці, ткацтво, чинбарство, виробництво музичних інструментів, пурпуру, сідонського скла тощо.

Технологія виробництва знаменитого пурпуру була така. Спершу молюсків, що їх знаходили на дні Середземного моря, добували з раковин, потім їх товкли в бочках, почавлену масу поливали водою і підігрівали. Тканину занурювали в цей гарячий розчин і потім сушили на сонці. Вже під час сушіння на тканині з'являлася яскрава й дуже стійка фарба.

Фінікійці зарекомендували себе вмілими суднобудівниками. Вони будували з кедрової деревини два типи суден -- торгові та військові.

Найкращі мореплавні якості мали торгові судна, що вирізнялися широким обтічним корпусом та піднятими носом і кормою (ніс судна мав вигляд кінської голови, корма -- хвоста риби). У військових суден був довгий вузький корпус і гострий ніс, який служив тараном. Здебільшого судна рухалися на веслах, розташованих у два ряди, проте мали також щоглу й квадратний парус -- на випадок попутного вітру. Правували судном за допомогою закріплених обабіч корми двох великих весел (керма тоді ще не знали).

Ханаанейське населення тулилося в землянках чи глиняних халупах, безсистемно розташованих поблизу водоймищ. Проте вже в II тис. до н. е. воно здійснювало на месопотамський кшталт суцільну забудову -- будинки примикали один до одного зовнішньою стіною, утворюючи квартали між прямими паралельними вулицями. Міські будинки здебільшого мали два поверхи. На другому поверсі, до якого вели спеціальні східці, містилося житлове приміщення. Стіни першого поверху в будинках заможних городян були мурованими. В таких будинках існували комори, ванни, вбиральні, інколи навіть внутрішні дворики. Майже кожна садиба мала свій колодязь. У дворі чи під нижнім поверхом містився склеп-дромос для поховання померлих. Городяни незаможні та середнього статку мали невеличкі глиняні однокімнатні (рідше -- двокімнатні) будиночки, в глиняній підлозі яких містилося вогнище (релігійного призначення воно не мало). Дим виходив крізь спеціальний отвір у стелі. Вікнами населення не захоплювалося (небезпідставно побоюючись нічних візитів непроханих гостей) -- вони були вузенькі й заґратовані.

У меблювання будинків не претендувало на розкіш. В архаїчну добу в помешканні була лише глиняна платформа замість лавки. ВІ тис. до н. е. населення Палестини, як це випливає з Біблії, меблювало своє житло ліжком, столом, стільцем та свічником (2 Цар., 4, 10).

Основним транспортним засобом у Східному Середземномор'ї слугував нав'ючений осел, а в караванній торгівлі використовувався верблюд. Фінікійці, як уже зазначалося, розвинули морські засоби комунікації.

Основним убранням жителя регіону служили довга (до кісточок) сорочка, вишита на рукавах, комірі та подолі, пов'язка на стегнах (підтримувалася поясом) та плащ, який використовувався також як покривало. Модниці-аристократки нерідко красувалися в єгипетському .вбранні. Фінікійці покривали голову хусткою, перев'язавши її стрічкою, євреї ж здебільшого ходили з непокритою головою. Єврейські жінки, на відміну від ханааненнок, закривали лице. Взуттям у Східному Середземномор'ї слугували сандалі.

Населення, особливо його жіноча половина, полюбляло носити прикраси. В пізнішу добу, коли почало проявлятися всевладдя грошей та потяг до багатства, еврейки-аристократки, як запевняє Біблія, буквально обвішувались пряжками й ланцюжками на ногах, кільцями, місяцями, сережками вушними й носовими, привісками, перснями тощо. Чоловіки, виразові лиця яких надавала поважності ассирійська борода, ходили з посохом, пальці рук прикрашали перснями. Тіло умащували ароматичними оліями.

Основна маса населення харчувалася скромно, задовольняючи свій апетит ячмінними та, значно рідше, пшеничними коржами, овочами та фруктами (цибулею, часником, огірками, чечевицею, фігами, гірким корінням тощо), молоком і молоко продуктами. М'ясо (баранину, яловичину) споживали на найбільші свята (євреї -- тричі на рік, у дні жертвоприношень), м'ясні страви вважали делікатесом. Щоденна страва готувалася з борошна та маслинової олії. Вино пили також у святкові дні. Втім, елітний прошарок населення вів життя гурманів -- святкову страву споживав щоденно, вино пив, як воду.

Фінікійці, сирійці, навіть євреї, яким доводилося воювати більше за інших, не відзначалися войовничістю, їхні військові сили дуже поступалися перед єгипетськими чи ассирійськими. Усе ж зброярство розвивалося й у них. Якщо за часів Давида єврейське військо складалося виключно з піхоти, то згодом у ньому з'явилися здавна відомі ханаанейцям та арамеям кіннота та колісниці. Меч та спис поступилися місцем луку. Військова техніка вдосконалювалася шляхом фортифікаційного будівництва. Схованкою від ворожих нападів ставали для населення вже не ліси та печери, а кам'яні мури.

2. Писемність. Наукові знання

Найвидатнішим культурним досягненням східно середземноморських народів вважають створення найдавнішого абеткового письма. Походження його гостро дискутується в науці. Найбільше прихильників має гіпотеза про його єгипетську основу. Згідно з цією гіпотезою, фінікійці запозичили староєгипетську писемність, відповідним чином удосконалили її і передали грекам. Ця гіпотеза ґрунтується на факті відсутності в обох писемностях голосних і свідченнях Платона, Діодора й, особливо, Таціта. Висловлюється також думка (вона спирається на повідомлення Плінія), що семітське письмо походить від месопотамського клинопису чи заразом від нього та староєгипетської ієрогліфіки. Окремі лінгвісти виводять його з хетської ієрогліфіки чи критського малюнкового письма.

Просте й зручне абеткове письмо з'явилося в Східному Середземномор'ї внаслідок нагальної потреби для значної частини населення, зайнятої торгівлею, оперативно фіксувати обіг товарів. Але з'явилося воно, ясна річ, не відразу. Найдавніше тамтешнє письмо (воно виникло в першій половині II тис. до н. е., а можливо ще наприкінці III тис. до н. е.) налічувало близько 115 знаків і було силабічним (складовим), а не абетковим (його виявили в Біблі). У середині II тис. до н. е. ввійшло в ужиток т. зв. Сінайське письмо, що налічувало всього 32 знаки й, очевидно, було літерним. Остаточно семітська абетка сформувалася наприкінці II тис. до н. е., причому склалися два її різновиди: 32-знакова північно фінікійська (в Угариті) та 22-знакова південно фінікійська. Буквені знаки останньої передавали не смисл, а звучання слів. Оскільки на письмі позначалися лише приголосні, доводилося користуватися всілякими пояснювальними знаками (детермінативами). Читалися фінікійські тексти нелегко, проте користуватися семітською абеткою було значно простіше, ніж єгипетською, месопотамською чи хеттською писемностями; її поява стала справжнім переворотом в історії світового письма.

Розташування літер у фінікійській абетці, мабуть, було строго визначене. До речі, самі слова "абетка" та "алфавіт" походять від назви її перших літер -- алеф і бет (у візантійську епоху бет вимовлялося як віта).

Матеріалом для письма в Східному Середземномор'ї слугували папірус та пергамент.

Торговий люд Східного Середземномор'я більше віддавався господарським клопотам, аніж науковій діяльності, тим паче, що йому не доводилося винаходити вже відоме, адже він мав чудові можливості запозичувати наукові здобутки своїх торгових партнерів -- єгиптян, вавилонців, ассирійців. Недаремно фінікійці вважали своїми вчителями у сфері наукових знань єгиптян. Проте й вони внесли певний вклад у цю важливу галузь культури. Як запевняє антична традиція, сідонець Мох задовго до греків створив учення про атоми. Геродот уважав, що перший грецький математик, фізик, астроном і філософ Фалес із Мілета був фінікійцем. Склалися у східносеред-земноморських народів, передовсім у євреїв, також історичні знання, що їх окремі дослідники схильні вважати мало не "готовою" наукою. Страбон повідомляв, що фінікійці добре зналися на астрономії та арифметиці, почавши з лічби та нічного мореплавання.

3. Релігія

Релігійні уявлення ханаанейського населення були політеїстичні й значною мірою запозичені в населення Месопотамії (часом запозичувалися не лише культи, а й їхні назви). Імена угарито-фінікійських богів, скоріше всього, були табуйовані, їх боялися вимовляти і вдавалися до абстрактних назв: Ель -- бог, Елат -- богиня, Баал (Ваал) -- володар, Баалат (Ваалат) -- володарка тощо. Богів нерідко зображували в людській подобі, але частіше -- у вигляді каменя, кам'яного стовпа (цей символ мав, очевидно, фалічне походження), каменів, розташованих колом, купи каміння, бика, теляти, левиці, гадюки, дерева (дуб, тамариск, пальма) чи групи дерев тощо. їх ушановували в храмах та на висотах (гори вважалися притулком богів).

Кожне фінікійське місто мало свій пантеон, який відрізнявся від інших навіть у тому разі, коли вони складалися з одних і тих же богів. У Сідоні, наприклад, ушановувалася трійця богів -- батько, дружина, син: Баал Сідонський, Астарта й Бшмун, причому Астарта вважалася богинею родючості, а Ешмун -- богом-цілителем (на кшталт грецького Асклепія) та богом рослинності. Пантеон Tipa очолював бог грози Мелькарт (тірський Баал), компанію йому складали Астарта (в Тірі вона вважалася богинею війни) та Ешмун -- опікун міста. В Біблі особливої популярності зажив культ Адоніса (хоча міф про Адоніса зберігся в грецькому варіанті, все ж його східне походження не викликає сумніву). До місць, пов'язаних із цим культом, щороку наприкінці літа організовувалося паломництво. Угаритський пантеон очолював бог Ілу -- творець усього сущого. Чільне місце в цьому пантеоні посідав бог-громовержець, бог умираючий і воскресаючий -- Баал, який вів космічну боротьбу з Муту (бог смерті) та Ямму (бог морської стихії). Найближчим соратником цього бога була його сестра Аніта -- богиня кохання, наділена дивовижною здатністю кохати й народжувати без утрати свого дівоцтва. Вшановувалася дружина Баала Асірата -- праматір богів. Існував в Угариті також культ мертвих. Уважалося, що небіжчик зберігає свої родинні та общинні зв'язки, постійно перебуває в своєму домі, тому його ховали в дромосі, розташованому безпосередньо під будинком.

Фінікія практикувала людські жертвоприношення (це робили також сусідні Моав, Ізраїль та Арам). Історики констатують, що "в жодній іншій країні культ богів не досягав такої лютої жорстокості, як у фінікійських містах". Недаремно ім'я жахливого фінікійського бога Молоха стало символом пожирателя людських життів (існує, щоправда, думка, начебто це ім'я -- не що інше, як перекручене фінікійське слово молх -- назва принесеної богу жертви).

Щодо стародавніх євреїв, то вони створили іудаїзм, який послужив основою для християнства та ісламу -- двох світових релігій.

Усупереч постулату (він ґрунтується на некритичному ставленні до старозаповітних оповідей), буцімто євреї -- споконвічні монотеїсти, вони довго залишалися язичниками й формували свої релігійні уявлення в руслі загально семітського релігійно-міфологічного світогляду. Так, євреї доби Патріархів сповідували культи Ела, якого вважали верховним божеством, Ашторет (Астарту) -- богині кохання й родючості, землеробського бога Баала, вмираючого й воскресаю чого бога Таммуза (запозичений у шумеро-вавилонців культ Думузі). Молилися вони також Мідному змію, небесному війську -- Сонцю, Місяцю, зіркам, розташованим на підвищеннях кам'яним стовпам -- массебам, та деревам -- ашерам, струмкам тощо. Важливе місце в їхній культовій практиці посідав ритуал священного шлюбу, який супроводжувався дикими оргіями (саме через цей ритуал біблійні пророки вважали язичницькі культи блудом і розпустою). Своїм богам вони складали пожертви, в тому числі криваві, бо їм уявлялося, що пролиття крові пов'язує Бога та людей родинними зв'язками. Практикувалося обрізання підлітків (походження цього ритуалу досі не з'ясоване), а в особливих випадках -- принесення в жертву богам синів-первістків, аж доки громадська думка не ополчилася проти цього варварського ритуалу.

Залишкові явища політеїзму спостерігалися в євреїв навіть за царювання Соломона, який вшановував не лише племінного бога Яхве, а й моавітянського, аммонітнського та сідонянського богів (їм він побудував у столиці храми).

Особливе місце в староєврейському пантеоні посідав культ Яхве ("Сущий"), походження якого дискутується в науці. Пізніше ім'я цього бога табуювали, його стали вимовляти адонай -- "Господь мій". У середині І тис. до н. е. жерці прилучили до приголосних імення "Яхве" голосні, наявні в слові адонай, внаслідок чого з'явилося нове ймення -- Ієгова. До імені Яхве добавили епітет цеваот, саме ймення стали читати Яхве цеваот -- "Яхве воїнств". Так виникла нова формула -- "Господь Саваоф". Поступово визрівала ідея про природний, нерозривний союз між Яхве та євреями. "Врожай був барометром релігійної злагоди: щедрий збір служив доказом прихильності Яхве, недорід і засуха сприймалися як релігійне приниження. Траплялося, звичайно, що Яхве був невдоволений своїм народом, гнівався й карав, але рано чи пізно він усе ж приходив ізраїльтянам на допомогу і звільняв їх від ворогів, насланих для того, щоб випробувати їх".

Яхве почали сприймати як бога нетерпимого, ревнивого та виняткового. Старим богам довелося поступитися йому місцем, їх самих та пов'язаний з ними ритуал, включаючи культ мертвих, стали вважати "мерзотою для Яхве". В умовах наростання в староєврейських державах могутнього суспільно-політичного руху, спрямованого на захист селянства, проти можливості чиновників та аристократів, його активісти при підтримці царської влади домоглися централізації культу Яхве, проголосили Яхве єдиним богом Ізраїлю, навіть уселенським богом. Ці зусилля провідників іудаїзму було проведено в життя завдяки реформі в релігійній та соціальній сферах іудейського царя Іосії (621 р. до н. е.). Монотеїзм переміг шляхом злиття двох культів -- Яхве та Ела. Яхве перебрав собі риси Ела, внаслідок чого виник узагальнюючий образ Яхве-Елохіма ("Яхве-Бог"). Інші племінні культи рішуче відкидалися, їхні храми було зруйновано, жерців фізично знищено. Особливо владно заявило про себе іудаїстське єдинобожжя після вавилонського полону євреїв.

Слід зазначити, що євреї не були піонерами монотеїзму, адже задовго до них спробував здійснити монотеїстичну реформу в Єгипті фараон Аменхотеп IV (Ехна-тон). Проте Ехнатонова реформа була лише епізодом у релігійному житті єгиптян, євреї ж не просто проголосили монотеїзм, а й надійно його закріпили. їхні успіхи в оновленні духовного життя пояснювалися монопольним становищем жерців Єрусалимського храму та наданою їм підтримкою державної влади, зацікавленої в перемозі над місцевим сепаратизмом.

У період діаспори релігійне життя євреїв змінилося до невпізнання. Так, з'явилися синагоги ("зібрання", "сходки") -- водночас молитовні будинки й центри громадського життя євреїв. У синагогах молилися й читали священне писання (приносити пожертви богу, за непорушною традицією іудаїзму, можна було лише в Єрусалимському храмі). Посилився взаємовплив єврейської релігії та елліністичних релігійно-філософських систем, виникли синкретичні віровчення (теологія Філона Олександрійського, гностицизм), які мали вплив на християнство. Релігійна самоізоляція євреїв послабла, в іудаїзм наверталися також не-євреї (прозелітизм). З'явилася й поширилася месіанська ідея-- стрижнева в християнстві. З появою вчення про месію народилась ідея про прихід царства Божого на землі, про кінець світу, про воскресіння мертвих і посмертну відплату по ділах людини. В іудаїзмі виник ряд релігійних сект: стійких у релігійній ортодоксії саддукеїв, демагогів, книжників, прихильників показної набожності -- фарисеїв, адептів подвижництва й аскетизму, ворогів обрядовості -- єссеїв. Життя, таким чином, брало своє.

4. Література

Про угарито-фінікійську літературу, пам'ятки якої зберегли лише в грецькому перекладі, на жаль, відомо мало. Вона не зводилась до простих єгипетських і вавилонських сюжетних запозичень. Основними ЇЇ жанрами були міфологія та епос.

Центральними персонажами угарито-фінікійських міфів були бог рослинності Алійон, бог смерті Муту (Мот) і богиня Анат, яку євреї до релігійних реформ VII--V ст. до н. е. вважали дружиною бога Яхве і яку в Угариті "видали заміж" за Алійона. Знайшлося місце в цій міфології також для бога-страждальця Баала, якого впорядники Ветхого Заповіту перетворили на символ зла. Серед героїчних сюжетів угарито-фінікійської літератури привертають увагу оповіді про похід богатиря Керета в Південну Палестину за нареченою, про Данеля, юний син якого, Акхат, став жертвою підступної і мстивої богині Анат.

Набагато краще збереглися пам'ятки староєврейської літератури -- завдяки включенню майже всіх їх до ветхо-заповітного канону.

Найдавнішою формою літератури стародавніх євреїв був народний фольклор, частково включений до Біблії. Це -- приказки, прислів'я, анекдоти, героїчні оповіді (прозові й віршові) про Дебору, яка очолила боротьбу ізраїльських племен з ханаанейцями (здолала їхнього полководця Сісару), про могутнього Самсона, який запросто нищив ослячою щелепою тисячі ворогів чи ніс на своїх плечах міську браму, однак виявився безсилим перед підступами своєї коханки -- Даліли (існує припущення, що в основу оповідей про Самсона -- це ім'я, до речі, означає сонечко -- було покладено солярний міф).

Складали стародавні євреї також байки про мудрих звірів (ослиця Валаама), про дерева, здатні вибирати собі царя, про інші рослини. Популярним літературним жанром були в них притчі про працьовитих людей та доброчесних жінок.

Дуже давнє походження має єврейська любовна лірика, справжнім шедевром якої вважають "Пісню над піснями",-- на думку І. М. Дьяконова,-- "збірку пісень, що виконувалися на весіллях, а не єдиний твір, поему або драматичне дійство, як нерідко її намагалися й досі ще намагаються тлумачити". Ця літературна пам'ятка, окремі сюжети якої відлунюють первісною еротикою, вражає щирістю почуттів, безпосередністю, художньою довершеністю. Ось як описано в ній прихід весни:

Встань, моя мила, прекрасна, вийди,

бо минула зима,

зливи скінчились і відійшли,

квітами земля процвіла,

час пташиних пісень настав,

голос горлиці чутно в нашім краю,

наливаються смокви на смоківниці,

виноградна лоза духмяніє, --

встань, моя мила, прекрасна, вийди! Моя горлице в гірській ущелині,

під сховом уступів, -- Дай побачити лице твоє,

дай почути твій голос, Бо голос твій милий,

лице твоє прекрасне!

Кохання між юнаком та дівчиною* подається в "Пісні над піснями" як найбільша цінність, поряд з якою всі скарби світу -- ніщо:

І не можуть великі води погасити кохання,

річкам його не затопити, --

Хто ціною статку свого схоче кохання купити,

той зневажений буде.

Розбудова єврейської держави, складні соціальні, політичні та ідеологічні процеси в ній вплинули на художню словесність стародавніх євреїв доби Першого храму, в якій прослідковуються паралелі з єгипетською та вавилонською поетикою. В Палестині завдяки талантові пророків розквітло ораторське мистецтво. Літературознавці наголошують, що "книги пророків є одним із найсамобутніших і найважливіших жанрів староєврейської літератури; без них ця література мала б інший вигляд". З'явились історичні оповіді про діяння суддів та царів, у яких сильні світу цього зображувалися, до речі, не тільки рожевими фарбами.

Розвивалася духовна поезія -- гімни (псалми), авторство яких пізніше приписали цареві Давидові, складались оповіді про патріархів, міфи (про створення світу, всесвітній потоп тощо).

Під час та після вавилонського полону євреїв жерці кодифікували літературні пам'ятки, піддавши їх теологічній обробці. Проте літературна творчість євреїв доби Другого храму не звелася до простої переробки старих сюжетів, з'явилися й нові літературні твори, в тому числі патріотичні "Книга Естер" та "Книга Даниїла".

У VI--III ст. до н. е. Староєврейська література збагатилася видатними філософськими творами -- "Книга Іова" та "Книга Екклесіаст". "Книга Іова" розповідала "про страшний досвід суперечки людини з Богом, досвід самітності серед людей і розладу з самим собою", а "Книга Екклесіаст" з глибоким песимізмом проповідувала думку про неможливість пізнати світ, що його вона трактувала як марний і безцільний круговорот:

Марнота марнот,-- сказав Проповідник,-- марнота

марнот: усе марнота. Яка користь людині з усіх її праць, над чим

працює вона під сонцем? Рід відходить і рід приходить, а земля

зостається навік. Сходить сонце й заходить сонце, і на місце

своє поспішає, Щоб там знову зійти; Біжить на південь, кружеляє на північ,

кружеляє в бігу своєму вітер, І на круги свої повертається вітер; Біжать усі ріки в море,-- а море не

переповниться, До місця, куди ріки біжать, -- Туди вони продовжують бігти... Що було, те саме буде, і шо творилось,

те й твориться, І нема нічого нового під сонцем. Буває, скажуть про щось: поглянь, ось

новина!

А вже були воно у віках, шо минули до нас.

Нікчемною марнотою "Книга Екклесіаст" називала навіть потяг до знань, адже "з великої мудрості постає й велика скорбота, і той, хто множить знання, примножує печаль... разом з дурнем і про мудрого не згадають повік".

Примітним літературним явищем у стародавніх євреїв стало також зібрання приказок та афоризмів -- "Книги приповісток Соломонових".

УІ ст. до н. е. в єврейській літературі з'явилися паростки талмудійного напрямку , який розквітнув уже в середньовічну добу. Він використовував ветхозаповітні поетичні образи, однак до невпізнання перелицював їх. "У Талмуді геть вивітрилися колишні безпосередність і простота, відчувалися байдужість до природи, схиляння перед книжковою мудрістю та пристрасть до юридичного крутійства".

Найбільшим літературним надбанням стародавніх євреїв вважається створення художньої прози та жанру коротких повістей, пов'язаних з єврейською історією ("Книга Рути", "Книга Естер", "Книга Юдити" та "Книга Товія").

Староєврейська література в її біблійному переказі вплинула на творчість багатьох письменників і художників середньовіччя та нової доби. До ЇЇ ідей і сюжетів зверталися Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, О. Пушкін, О. Купрін, Дж. Байрон, С. Біркк, Т. Гарт, Я. Райніс, Т. Манн та ін.

5. Мистецтво, музика

Про мистецтво Східного Середземномор'я в давнину багато говорити не доводиться. Воно виникло давно (найдавніші його пам'ятки глиняні жіночі фігурки датуються кінцем VI -- початком V тис. до н. е.), але особливих вершин не досягло. Тамтешня гліптика, наприклад, в усіх відношеннях дуже поступалася шумерській. Найбільші успіхи мали метал о пластика (різьба по металу) та вироби зі слонової кістки. Проте навіть у цих способах художнього самовираження відчувався сильний вплив хурритських, середземноморських, єгипетських і передньоазіатських мотивів. Утім, кращі фінікійські художні вироби вирізнялися віртуозністю виконання, оскільки призначалися на експорт чи виконувалися на замовлення.

Архітектурні споруди сирійсько-фінікійського регіону зводилися переважно з цегли-сирцю, однак у них використовувалися також камінь і дерево.

Щодо мистецтва стародавніх євреїв, то воно виглядало провінційним навіть на фоні не особливо "столичного" мистецтва фінікійців та арамеїв. Найдавніші ізраїльтяни фактично не мали ані своєї архітектури, ані образотворчого мистецтва (майже цілковита відсутність останнього значною мірою була спричинена існуванням табу на зображення ізраїльського бога). Храмове будівництво в єврейській столиці велося руками фінікійських майстрів.

Інша справа -- музика, яка стала невід'ємною частиною культурного, громадського та релігійного життя східно середземноморських народів. Звуками "міді дзвінкої", "бубна гудячого", цимбал, гуслів сповнювали ці народи своє дозвілля, супроводжували ритуальні дійства, тішили своїх володарів, причому музика здебільшого супроводжувалася співом і танцями. Виконавська майстерність їхніх музикантів, їхні музичні інструменти мали неабияку популярність у народів усього Середземномор'я, без їхньої участі рідко обходилися весілля, похорони, культові відправи. Пронизливі звуки "сурм із баранячих рогів" кликали євреїв на воєнні подвиги.

Список використаної літератури

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.

2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011

3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.

4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.

5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.

6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.

8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.

9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К; Запоріжжя, 2012

10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.

11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.

12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012

13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.

14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013

15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012

16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.

17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.

18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.

19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.

Размещено на Allbest.ru