Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва та архітектури

Кафедра політехнічних наук

Реферат

на тему: Вплив культури Ренесансу на архітектуру та іконопис в Україні

в XIV - XVII століттях

Виконала студентка ОМ - 11

Павленко Владислава

Перевірив

доц. Дьомкін П.О.

Київ 2014

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Ренесанс в українській культурі
• Розділ 2. Вплив культури ренесансу на архітектуру в Україні в XIV - XVII століттях
• Розділ 3. Український іконопис доби Відродження
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

"За одної лише згадки слова Ренесанс наше серце б'ється сильніше, наша енергія збуджується, наша фантазія закипає. У нашій уяві постають картини яскравого святково-піднесеного життя, образи людей могутніх, величних і прекрасних. Епоха Відродження - одна з найцікавіших та найповноцінніших в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини". Наведені слова, в яких передана сутність культури Відродження, належать видатному вченому, автору двотомної праці "Італійський Ренесанс" Б. Віпперу. Ренесанс був і залишається золотим віком не тільки європейської, а й світової культури.

Відродження (по-французьки - Ренесанс) - найвизначніша перехідна епоха людської історії. Це епоха в історії культури країн Західної та Центральної Європи. Вона хронологічно входить в середньовічну історію європейських народів і охоплює період з XIV до перших двох десятиліть XVII ст. Відродження відкриває принципово нову культурну епоху, знаменує собою початок боротьби буржуазії з економічною та політичною системою феодалізму за панування в суспільстві. Виключна важливість Ренесансу в історії людської культури пояснюється тим, що якраз у цей період були створені видатні твори літератури та образотворчого мистецтва. З'явилося майже одночасно багато яскравих, видатних, великих талантів - письменників, мислителів, живописців, скульпторів, архітекторів. Головним видом духовної діяльності стало мистецтво.

Варто зазначити, що Відродження було непересічним явищем яке охопило всю Європу. Зважаючи на це, головним завданням роботи є з'ясувати, як відбувалося відродження на території України, схарактеризувати українську культуру доби Ренесансу. А саме дослідити його вплив на архітектуру та іконопис в Україні в XIV - XVII століттях.

Мета реферату: схарактеризувати українську культуру доби Ренесансу.

Завдання реферату: дослідити як відбувалося відродження на території України, ознайомитися з архітектурними пам'ятками XIV - XVII століття, розглянути український іконопис періоду відродження, як здобуток світової культури.

Розділ 1. Ренесанс в українській культурі

Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов'язана із занепадом однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя - Київської Русі внаслідок монголо-татарської навали. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта.

Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із заходу зазнавала асиміляції, з півдня ж - відвертого геноциду. Проте слід відзначити і позитивний польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

Доволі довго по упадку української державності українська культура трималася силами й засобами старих боярських родів. Особливо ті з них, які опинилися в межах Литовсько-Української держави, затримавши свої маєтності і впливи на внутрішньополітичні справи, могли з успіхом підтримувати рідну церкву, школу й культуру взагалі. Та коли поміж Литвою й Польщею дійшло нарешті до тісної унії в Любліні, польський тиск на наших вельмож і шляхту посилився. Побачивши, що за вірність старим українським традиціям, тобто вірі, мові й політичним поглядам, вони можуть утратити свої маєтності і впливи, українські вельможі почали відставати від рідного коріння. Зрада національних інтересів почалася від вельможних верхів, спроквола, але безупинно поширюючись на загал української шляхти. Протягом XVI в. від української нації відстали всі великі українські роди й дуже багато дрібної шляхти. При нації залишилися здебільшого селянство, духовенство та найбільш самостійне міщанство.

Український культурно-національний рух іде як би хвилею з українського Заходу на Схід. Спочатку стає до праці й боротьби українське міщанство Перемишля, потім іде український Львів, а далі - Луцьк і нарешті Київ, як духовна столиця України, оперта вже на сили не тільки свого міщанства й духовенства, але й козаччини.

Тож говоримо, що зміна традиційного устрою і культури в Україні відбувалася повільно. А гальмували розвиток культури суспільно-політичні та історичні обставини розвитку. Переломним моментом для України стала Люблінська унія 1569 року. Характерна риса нової української культури - синтез, діалог з західноєвропейською культурою. А також притаманна орієнтація на візантійсько-києворуські традиції.

Своєрідність і драматизм Ренесансу в Україні полягає і в тому, що своєї вершини він досягає в період кризи західного гуманізму, панування контрреформації, національних і релігійних війн, в одній з яких український народ виборював своє право на існування. Зазнавши свіжого подиху європейського Ренесансу, українська культура розвивалася своїм шляхом, трансформуючись у культуру національного відродження, що стала основою державного відродження за доби Б. Хмельницького та І. Мазепи.

Розділ 2. Вплив культури ренесансу на архітектуру в Україні в XIV-XVII століттях

ренесанс книгодрукування архітектура іконопис

Епоха Ренесансу помітно вплинула на архітектуру й образотворче мистецтво, які розвивалися у контексті європейських архітектурних традицій і зазнали вагомого впливу ідей християнства. Архітектурні пам'ятки України цієї доби можна поділити на три групи: оборонні споруди, споруди-замки, церковне будівництво. Особливістю пам'яток архітектури й образотворчого мистецтва є те, що в них формувався український стиль. Він характерний для архітектурних споруд Західної України, де ренесансний стиль поєднувався з українським народним стилем, який був перенесений з дерев'яного у кам'яне будівництво. Цей стиль яскраво виявився у будівництві храмів і замків.

Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для Львова і Кам'янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини - місця проживання основних громад - руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини - ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста - велика площа з ратушею. У Львові основні в'їзні брами сполучалися широкими магістралями, що було одним з найпрогресивніших прикладів у тогочасному європейському містобудуванні.

Практика планування львівського середмістя була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливим, вихідцем з Північної Італії. Незважаючи на всі перебудови й руйнування, і сьогодні окремі площі і вулиці Львова, Жовкви, Кам'янця, Бродів залишають неповторне враження від куточків Ренесансу.

Кам'яна архітектура відображала ренесансні віяння, а від середини XVII ст. - риси бароко. У цей період в Україні існували дві архітектурно-будівельні школи: галицька та волинська. Для галицької архітектурної школи характерним типом забудов була кам'яна кладка з міцними стінами і кількома вежами, що піднімалися над спорудами. З-поміж мурованих кам'яних споруд галицької архітектурної школи вирізняються замки у Білавані, Хотині, Кременці, Кам'янець-Подільському, Білгороді-Дніпровському, Олеську. В архітектурних спорудах оборонного типу волинської школи використовували великоформатну цеглу. Цегляні башти цієї школи мають вигляд могутніх циліндрів, яким належала важлива роль у системі укріплень.

З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався "волинськими Афінами". Найкращі споруди замку - Кругла Башта і Луцька брама без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження.

Одночасно з острозьким перебудовується замок у Кам'янці-Подільському. Тут впроваджений новий тип фортифікації - бастіонна система, що включала в себе численні башти, бастіони, складні шлюзові споруди. Усі вони виконують не лише утилітарну, а й певну естетичну функцію. Споруди прикрашені кам'яною різьбою в ренесансному стилі, чорно-білими орнаментами в техніці сграфіто (спосіб декоративного оздоблення стін споруд шляхом продряпування певного малюнка по верхньому тонкому шару штукатурки до нижнього шару, що має інший колір), аркатпурними фризами (ряд невеликих арок, що прикрашають стіни) тощо.

На 70-90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається "Чорна кам'яниця" (1588-1589, архітектор П. Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П. Римлянин, А. Прихильний), вежа Корнякта (архітектор П. Барбон), каплиця Трьох Святителів (архітектор П. Красовський).

З архітектурою був пов'язаний розвиток українського кам'яного різьблення. Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання архітектури, скульптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, є львівські усипальниці - каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів (обидві - початок XVII ст., архітектори і скульптори П. Римлянин, А. Бемер, Г. Горст та ін.).

Церковне будівництво України вирізнялося архітектурними забудовами "зрубними храмами" - трибанні та п'ятибанні церкви (XІV --XVI ст.). Вони на землях України майже не збереглися. Виняток становлять церква Св. Духа (с. Потеличі Львівської області, 1555 р.) та церква Св. Миколая (м. Чернівці, 1607p.).

Виростаючи з ґрунту старої класичної культури, подібно як з неї виросла візантійська й романська архітектура, Ренесанс прийнявся у нас дуже легко, бо мав готове класичне підложжя, на якому, наприклад, із таким трудом прищеплювався, а все-таки цілковито не опанував становище готицизм.

Розділ 3. Український іконопис доби Відродження

У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникають нові жанри -портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. На жаль, кращі фрескові розписи того часу майже не збереглися. Водночас навіть у такому консервативному виді мистецтва, як іконопис ознаки Ренесансу очевидні.

Наприкінці XVI ст. вже не тільки священнослужителі визначали ідейно-художню скерованість іконопису, а й активні демократичні верстви - українське міщанство, що об'єднувалось у братства. Ця суспільна і культурна сила внесла в живопис нове світосприйняття, наповнила його громадянськими ідеями, пафосом національно-визвольної боротьби. Про значне поширення реалізму в малярстві свідчить те, що він знаходить місце у творчості майстрів навіть з провінції. Так, невідомий художник, який створив іконостас церкви села Раделичі Львівської області (1620 р.), у багатьох релігійних сценах зображує сучасний йому одяг, передає ренесансні деталі архітектури, прагне передати психологізм персонажів, виявляє немалу обізнаність в анатомії і законах перспективи.

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., пронизаними ідеями Відродження, є три іконостаси: П'ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федор Сенькович. Художники були активними членами братств, Л. Пухало мав дружні стосунки з першодрукарем Іваном Федоровим. До завершення Успенського іконостасу пізніше приєднався талановитий маляр, учень Ф. Сеньковича, Микола Петрахнович. Живописна досконалість, політична актуальність сцен цих іконостасів демонструють передові суспільні та естетичні позиції їх творців. Образи Ісуса, апостолів, інших персонажів П'ятницького іконостаса надзвичайно реалістичні, окремі євангельські сцени відверто трактуються в дусі боротьби з католицизмом та уніатством. Пасійний ряд Успенського іконостаса (авторська робота Петрахновича) належить до найзріліших і найдовершеніших в українському мистецтві творів, що розкривають ренесансну красу, шляхетність людських почуттів і набувають високого громадського звучання.

В образах Святодухівського іконостасу ренесансний гуманізм, як свідчення духовної сили особистості, досяг своєї найвищої вершини в українському малярстві. У створенні цього мистецького шедевра брали участь невідомі майстри львівської школи другої чверті XVII ст., але вони, без сумніву, були обізнані із західноєвропейським ренесансним мистецтвом. Центральна постать іконостасу - Христос - активна особистість, людина імпульсивної думки і палкого темпераменту; образи архангелів сповнені молодечого завзяття та героїчного пориву. З великою майстерністю передано образ біблійного мудреця Мельхіседека. Його фігура ніби випромінює внутрішню силу, впевненість у собі, тверді переконання.

Релігійні образи на полотнах художників поступово втрачали нерухомість і часто набували рис простих людей. Серед пам'яток київського іконопису цієї доби збереглася ікона "Богоматері Печерської-Свенської". Її прототипом стало зображення "Богоматері Кіпрської на троні", однак київський іконописець фігури ангелів замінив постатями вітчизняних святих, засновників Києво-Печерського монастиря Антонія та Феодосія. Їхні образи приваблюють щирістю, безпосередністю. До полотен київської малярської школи необхідно віднести ікони "Микола з житієм" (церква у с. Київка), "Ігоревська Богоматір" і "Максимівська Богоматір", виконані з великою мистецькою майстерністю. Обличчя святих зображені реалістично, м'яко і просто, колоритно намальовано одяг. Ці іконописні твори переконливо засвідчують високий рівень мистецької культури Києва після татаро-монгольської навали. Однією із найвизначніших пам'яток живопису початку XIV ст. є ікона "Володимирської Богоматері", величний силует якої справляє глибоке враження.

Водночас із фресковим живописом на українських землях дедалі більшого поширення набувають ікони, намальовані на дошках. Особливою популярністю користувалися образи воїнів-переможців, наприклад, ікона "Юрій Змієборець" (кінець XIV ст.), яка зберігається у церкві с. Станиля на Львівщині. На іконі зображений воїн у рицарському одязі, який на вороному коні зі списом у руках розтоптує змія. Червоний плащ воїна переможно майорить на вітрі, символізуючи його звитягу над драконом.

Митців цього періоду особливо хвилювала таємниця життя та смерті. З цією метою в ікони вносилися побутові елементи. Яскравим свідченням є ікона "Оплакування Христа", що зберігається у храмі (с. Трушевичі).

Морально-етична проблематика відображена в іконах, написаних на сюжети "Страшного Суду". Такі картини набули у цей час важливого соціального й антифеодального спрямування. Народна фантазія найвиразніше виявилася у зображенні раю та пекла.

Висновок

Попри складні суспільно-політичні та історичні умови, Відродження, все ж таки, знайшло своє відображення в розвитку української культури. І позначилося воно новим національно-визвольним рухом, що спирався на українські традиції. Зазнавши свіжого подиху європейського Ренесансу, українська культура розвивалася своїм шляхом, трансформуючись у культуру національного відродження. Характерні риси прослідковуються у всіх сферах культурного життя - літературі, живописі, музиці, театральному мистецтві, архітектурі, науці та філософських поглядах.

Виокремлюючи архітектуру варто сказати, що особливістю пам'яток архітектури й образотворчого мистецтва є те, що в них формувався український стиль. Хоча Ренесанс помітно вплинув на будівництво того часу та досить швидко прижився и розвивався на українських землях. Говорячи про іконопис, потрібно звернути увагу на те, що навіть у такому консервативному виді мистецтва ознаки Ренесансу очевидні. З'явилися нові теми, а техніка зображення стала більш досконалою та реалістичною.

Отже, ми з'ясували, як саме відбувалося відродження на території України, схарактеризували українську культуру доби Ренесансу. А також, дослідили його вплив на архітектуру та іконопис в Україні в XIV - XVII столітті. І можемо зробити висновок, що Ренесанс був і залишається золотим віком європейської культури, а відбиток цієї епохи в українській культурі є вагомим та неоціненним. Пам'ятки, які сьогодні представляють культуру того часу, ще довго залишатимуться національною гордістю.

Список використаних джерел

1. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. Київ: ЦУЛ, 2002.

2. Тюрменко І.І. Культурологія: теорія та історія культури: навчальний посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2004.

3. http://www.info-library.com.ua/books-text-1145.html

4. http://readbookz.com/book/210/7975.html

5. http://litopys.org.ua/krypcult/krcult38.htm

Размещено на Allbest.ru