Масова тв елітарна культура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Масова культура

2. Елітарна культура

3. Співвідношення масової та елітарної культур

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На різних етапах у культурі існувало таємне, недоступне, незрозуміле для більшості, і зрозуміле, відкрите лише для посвячених, обраних. У той же час у кожній культурі є наявним і зрозумілим для кожного, для маси варіант культурної життєдіяльності. Прикладами можуть бути стильова архітектура і масова забудова, професійне мистецтво і фольклор, релігійна філософія і спрощені виклади Святого Письма (наприклад, так звана "Біблія для жебраків").

Тому я вважаю доречним визначити поняття даних термінів, проаналізувати вплив масової та елітарної культур на суспільство, визначити взаємовплив високого та низького мистецтва, а також момент нівелювання межі між першим та другим, прослідкувати еволюцію поглядів на елітарне та масове. Метою мого реферату є зрозуміло для кожного та водночас розумно пояснити, що ж таке масова та елітарна культура, розглянути проблему масової культури, зокрема як засобу маніпулювання людською свідомістю, проблему перетворення елітарної культури з часом у масову та проблему співвідношення цих культур, а також визначити їхнє місце в сучасному суспільстві.

З огляду мною літератури з даного питання, я можу зробити лише один висновок: проблема досліджена від самого початку, від моменту зародження розуміння високого та низького та аж до сучасного її стану.

Велику увагу проблемі масової та елітарної культури придавали такі філософи як А. Шопенгауер ("Світ як воля і уявлення"), Ф. Ніцше ("Народження трагедії з духу музики", "Людське, занадто людське"), X. Ортега-і-Гассет ("Дегуманізація мистецтва", "Бунт мас"), Д. Дьюї ("Мистецтво як досвід"), З. Фрейд ("Психологія мас та аналіз людського "Я""). З сучасних науковців проблему досліджували Жукова Н.А., Застольська В.В., Корольков С.О., Лященко І.С., Бабаєва Т. Б., Денисюк Ж.З., Наумкіна О.С., Лазарєв С.Г., Власова А.Ю., Безугла Р.І. тощо.

1. Масова культура

Масова культура сформувалася в США у другій половині XX ст. завдяки бурхливому розвитку засобів масової інформації, телебачення, комп'ютерних технологій тощо. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, "мильні опери" і бестселери. З одного боку, вони призвели до демократизації культури. З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання прийомів, що знижують її творчий потенціал. Відтак, культура стала предметом бізнесу. Відомий американський політолог Збігнєв Бжезінський любив повторювати фразу, яка стала згодом поширеною: "Якщо Рим дав світові право, Англія - парламентську діяльність, Франція - культуру і республіканський націоналізм, то сучасні США дали світові науково-технічну революцію і масову культуру".Бжезинский З. Великая шахматная доска: Господство Америки и его геостратегические императивы / Пер. с англ. - М.: АСТ, 2013. - 702 с.Технічний прогрес забезпечив засоби масового тиражування і споживання творів культури та мистецтва, а збільшення кількості вільного часу створило передумови для масового попиту на культуру.

Для рубежу XIX-XX століть стала характерною всеосяжна масовізація життя. Вона торкнулася всіх сфер: економіки, політики, управління, спілкування людей тощо. Активна роль людських мас у різних соціальних сферах була проаналізована в ряді філософських творів XX століття. Наприклад, X. Ортега-і-Гассет в роботі "Бунт мас" виводить саме поняття "маса" з визначення "натовп". Він пише: "Суспільство завжди було рухомою єдністю меншини та маси. Меншість - сукупність осіб, виділених особливо, маса - невиділених нічим. Маса - це середня людина. Таким чином, чисто кількісне визначення - "багато" - переходить у якісне".Ортега-і-Гасет, Х. Вибрані твори. - К.: Основи,1994. - 424 с. Причину висунення мас на авансцену історії Ортега бачить у низькій якості культури, коли людина даної культури "...не відрізняється від інших і повторює загальний тип".

Поняття "масова культура" дуже широке. Сюди входить і комерційне мистецтво, призначене для задоволення невибагливих смаків "натовпу", і типовий для сучасних країн заходу спосіб життя, для якого характерним є культ споживання, і різноманітні методи маніпулювання індивідуальною та масовою свідомістю з допомогою засобів масової інформації заради явної чи прихованої політичної мети, і система поточного виробництва "продуктів мистецтва", що включає в себе кіно та телестудії, студії звукозапису, індустрію моди тощо.

В сучасній літературі найбільш поширеним є комплексний аналіз масової культури. Наприклад, К.М. Шапінська розглядає масову культуру як історичний феномен, що склався в епоху індустріалізації і отримав особливо широке розповсюдження в період зростання інформаційних технологій. Б.Н. Воронцов, виділяючи ті ж аспекти, говорить про те, що зазначене явище могло сформуватися лише в країнах класичного (західного) капіталізму, де пануючою є ідеологія індивідуалізму. На погляд Застольської В. В., особлива увага має бути сфокусована на трьох базових підходах до розуміння "масової культури", які можна виокремити з контексту останніх "гострих" науково-практичних узагальнень проблематики масової культури як засобу маніпулювання в українському суспільстві. Загальні риси цих підходів можна показати репрезентацією схематичної конструкції базових складових визначення цього поняття.

Масова культура це:

1. Низький "різновид" культури (Л. Козер та ін.);

2. Те, чим захоплюється величезна кількість людей (М. Фрідмен та ін.);

3. Культурні твори, свідома мета створення яких - здобути прихильність народу, нерідко за допомогою стереотипізації та інших прихованих методів (Е. Бауман та ін.).

Особисто я в цьому питанні є прибічником третьої позиції, адже, саме вона є сутнісним поєднанням перших двох, фактично виявляючись найзмістовнішою.

Нині масова культура є одним із засобів маніпулювання свідомістю. Цілком зрозуміло, що однією з основних негласних цілей нинішніх ЗМІ виявляється формування у населення соціальної пасивності, комплексу неповноцінності, щоб легше було ним управляти. При цьому різноманітні види маніпуляцій досягають свого апогею в сучасних українських реаліях саме за допомогою масової культури.

Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер. У ринковому суспільстві ця культура, розрахована на основну масу населення, обов'язково виступає в ролі продукту, споживання якого має приносити прибуток. Для вивчення попиту на цей продукт сучасна західна цивілізація вже давно використовує могутній потенціал наук про людину - соціологію, психологію, менеджмент, політологію, економіку, маркетинг. Одночасно не лише вивчаються, а й формуються культурні потреби і бажання мас. Існує досить розгалужена система індустрії масової культури, що включає в себе такі підрозділи:

- засоби масової інформації (практично всі приватні канали телебачення та радіо, газети, журнали існують за рахунок реклами споживчих товарів і послуг);

- система організації та стимулювання масового попиту на продукцію (реклама на вулицях, транспорті, індустрія моди);

- індустрія здоров'я (формування іміджу здорового способу життя);

- індустрія дозвілля (туризм, книговидання, популярна музика та ін.);

- міжнародна комп'ютерна мережа Інтернет;

- масова соціальна міфологія (численні матеріали про життя кумирів, поширення міфів, псевдонаукові вчення типу: вплив прибульців з космосу, зірок).

Зв'язок масової культури з філософськими вченнями дуже помітний. Ідейною основою сучасної масової культури виступає філософія позитивізму. Для позитивізму є характерним зведення соціального до біологічного. Прикладом цього є серія західних детективних романів. У сюжетах цих творів за скоєними злочинами стоїть один соціальний мотив - гроші. Але у фіналах романів з'ясовується, що злочини організували психи-маніяки, кримінальники-шизофреніки, не здатні відповідати за свої вчинки. Серйозний соціальний мотив виявляється підміненим мотивом біологічним. Залежність соціології від біології стала світоглядною платформою для багатьох творів масового мистецтва.

Соціальний дарвінізм англійського позитивіста Г. Спенсера, у своїх крайніх формах, став основою для расизму та експансіонізму. Ідеї расизму, націонал-шовінізму пустили глибоке коріння в суспільній свідомості світу. І як наслідок цього вони існують у продукції масової культури. Саме ці ідеї пропагують теорію тотального протистояння, ворожості культур, релігій, рас.

Масова культура також поєднана з філософією прагматизму. Найбільш повно ідеї прагматизму в культурології масової культури реалізував Д. Дьюї. У праці "Мистецтво як досвід" він розробив культурологічну концепцію, яка багато в чому визначила шляхи розвитку масової культури.

Одне з основоположних тверджень прагматизму вимагає визнання істинності того, що має практичну користь. Будь-яка ідея - наукова, релігійна, художня, прогресивна, реакційна - може бути виправдана, якщо вона забезпечує успіх діяльності людей. Не випадково прагматизм називають "філософським виразом бізнесу". Практичною реалізацією прагматизму в масовій культурі є реклама.

Філософія 3. Фрейда - фундамент сучасної масової культури. Він розробив вчення про вроджені несвідомі структури - інстинкти, що тяжіють над свідомістю людей, визначають їхні вчинки. Головний вплив фрейдизму на масову культуру криється у використанні інстинктів страху, сексу, агресивності.

У реалізації інстинкту страху особливо відзначився сучасний кінематограф, який виробляє у величезній кількості фільми жахів. Катастрофи знаходять відгук у душах людей тому, що всі ми живемо в нестабільному світі, де щоденно відбуваються реальні катастрофи. Сьогодні ставлення людей до насильства в художній культурі різне. Одні вважають, що нічого страшного в реальне життя тема насильства не привносить. Інші вважають, що зображення насильства в художній культурі сприяє збільшенню насильства в реальному житті. Я вважаю, що вбачати прямий зв'язок між творами, у яких пропагується насильство, і зростанням злочинності було б найпростішим. Так само як і читання романів Толстого і пристрасть до музики Чайковського зовсім не обов'язково роблять людину високоморальною.

Отже, проблема масової культури залишається не тільки актуальною проблемою сучасності, але й за рівнем своєї значущості і поширення в сучасному світі може істотно впливати на культурну ситуацію майбутнього.

2. Елітарна культура

У широкому сенсі елітарною культурою називають культуру особливого шару суспільства - так званої "еліти". Напевно, найбільш поширеним є розуміння елітарної культури як субкультури "привілейованих груп суспільства, що характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно-смисловою самодостатністю".Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник - К.: Либідь, 2005. Відмінною рисою еліти є найбільша здатність до духовної діяльності, найбільші інтелектуальні, естетичні здібності. Лященко І.С. вважає, що еліта - основний творець культурних цінностей і забезпечує соціальний прогрес, саме тому художня культура має бути орієнтованою на її потреби.

Сучасні українські слова "еліта", "елітарний" походять від французького elite - "краще", "обране" і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як "аристократія", "люди генія", "надлюдина".

Теорія еліти як наукова концепція сформувалася ще у ХІХ ст. За цією концепцією будь-яке суспільство складається з еліти і маси. Однак принципи виділення еліти в різних науковців іноді суттєво різняться. Найпоширенішими підходами є політичний (Парето, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціально-психологічний (Ортега-і-Гассет та ін.). Ф. Ніцше свої ідеї щодо культурної еліти виклав у вигляді концепції надлюдини. А. Шопенгауер поділяв членів суспільства на два типи: "людина генія", "людина користі". Перші мали здатність до художньо-творчої діяльності, а другі - до практичної, утилітарної.

Історичне походження елітарної культури таке: вже в первісному соціумі жерці, волхви, чаклуни, племінні вожді стають привілейованими володарями особливих знань, які не можуть і не повинні призначатися для загального, масового користування. Згодом подібні відношення між елітарною культурою і культурою масовою в тій або іншій формі, зокрема секулярній (релігійній), неодноразово відтворювалися (у релігійних конфесіях і особливо сектах, в чернечих і духовно-лицарських орденах, масонських ложах, у релігійно-філософських зібраннях, у літературно-художніх та інтелектуальних гуртках, що складаються навколо харизматичного лідера, вчених співтовариствах і наукових школах, в політичних об'єднаннях, - зокрема тих, що працювали конспіративно, в умовах підпілля).

Елітарною можна вважати культуру, яку в широкому сенсі можна назвати "класичною", "традиційною", культуру рафіновану, "аристократичну". Вона виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців. Коло її "споживачів" - високоосвічена частина суспільства: науковці, критики, літературознавці, завсідники музеїв і виставок, театрали, художники, письменники, музиканти. Коли рівень освіченості населення зростає, коло "споживачів" високої культури розширюється. До її різновиду можна віднести світське мистецтво і салонну музику. Типовим проявом елітарної культури є теорія і практика "чистого мистецтва" або "мистецтва для мистецтва", яка знайшла своє втілення в ряді течій вітчизняної та західноєвропейської культури. Наприклад, в Росії на рубежі XIX-XX століть ідеї елітарної культури активно розвивали мистецьке об'єднання "Світ мистецтва". Приблизно ці ж позиції захищають представники нових напрямків у мистецтві і літературі, заявляючи, що вони створюють свої твори для небагатьох обраних, для тих, хто може зрозуміти і оцінити їх. Багато з них вважають, що їхні творіння принципово недоступні переважній масі людей. Дійсно, сучасне мистецтво стало надзвичайно складним. Багато художніх творів є нелегкими для сприйняття і вимагають для свого розуміння розумових зусиль і достатньої освіченості. Не маючи пізнань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології важко оцінити по достоїнству деякі твори літератури (наприклад, Джойса, Гессе, поетів-символістів), музики (Стравінського, Шнітке), живопису (кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму), кіно (Тарковського).

Однак, практика показує, що ставлення до різних художніх напрямків не є застиглим. В історії культури неодноразово бувало так, що той чи інший напрямок з плином часу втрачав елітарність і перетворювався на звичайну масову культуру.

3. Співвідношення масової та елітарної культур

Поділ на масову і елітарну культуру в цілому виникає тоді, коли грамотність перестає бути привілеєм якогось вузького класу суспільства.

Масова культура ніколи не була і не є конкурентом елітарної і навпаки. Сучасні західні та вітчизняні дослідники все більше сходяться на думці, що "високий" і "масовий" компоненти культури на сьогоднішній день не є опозиційними, а навпаки, вони настільки взаємно абсорбували один одного, що стали взаємопов'язаними та однаково важливими.

На думку російського вченого А. Гофмана, масова та елітарна культура - це феномени, що перетинаються між собою, це взаємопроникливі елементи культури, які найчастіше не можуть існувати один без іншого, а розрізнюються лише оціночним ставленням до них сучасних дослідників. А С. Корольков визначив роль протистояння між елітою, як найбільш інтелектуального, духовного та творчого соціального прошарку та масами, які своїм некомпетентним та редукціоністським ставленням привносять спотворене бачення сучасної культури. Даний конфлікт, вважає він, позначає втрату елітою свого виняткового права інтерпретувати культуру та очолювати просвітницький прогрес світового розвитку, а розквіт науки та новітніх технологій він бачить як патологічний стан сучасної культури, як домінування матеріального типу культури над високодуховним.

Уявлення про високе та низьке в різні часи було різним. Це пояснює той факт, що твори діячів мистецтва залежно від епохи можуть належати або до масової, або до елітарної культури. Рабле, наприклад, колись був вибухом низького стилю й смаку, проте зараз його б віднесли швидше до елітарної літератури поряд з Данте та Петраркою. В низькому жанрі написано "Декамерон". Це була та ж белетристика, яку сьогодні усі інтелектуали читають із задоволенням. Твори Джонатана Свіфта були вишуканим памфлетом, незрозумілим ребусом, що тішив інтелектуалів тогочасної Англії своїми натяками та алюзіями, проте став врешті-решт не тільки масовою, а ще й дитячою літературою. Олександр Грін усе життя публікувався в бульварних газетах і до нього відповідно відносилися сучасники. Потрібно було аби пройшов якийсь час, щоб усі зрозуміли, що то за достойний автор.

Отже, "високе" і "низьке" ("елітарне" та "масове") переплітаються і дуже важко виокремити елітарне від масового і навпаки, навіть можна сказати про елітарне в масовому та масове в елітарному, і з часом така ситуація буде все більш посилюватися. Так, наприклад, дуже складно сказати, якою була в часи життя Моцарта його музика - елітарною чи масовою? З точки зору жанровості її безумовно можна "поділити" на "високу" (Реквієм) та "низьку" ("Весілля Фігаро"), але за життя Моцарта мелодії з його творів співали й грали на кожному кроці. Не випадково О. Пушкін в своїх "Маленьких трагедіях" вкладає в уста Моцарта слова, в яких композитор, звертаючись до Сальєрі розповідає, що на вулиці почув сліпого скрипаля, що грав арію з його "Дон Жуана".

Досить курйозним є приклад щодо нівелювання межі між "високим" та "низьким" жанром, і навіть їх певної "переміни" місцями. У ХVII ст. народилися Гендель та Бах, у ХVIIІ ст. майже вся Європа знала меси та ораторії Генделя, а Бах був відомим тільки в межах свого міста. Доля Баха ілюструє значення реклами в творчому процесі. І у ХІХ ст., завдяки Мендельсону, творчість Баха стане надбанням всього світу. Однак, є дуже цікавий момент. Бах знаходився на утриманні магістрату та за службовими обов'язками творив музику для церковних та суспільних потреб. Це було передбачено його контрактом. Проте кожну п'ятницю композитор разом з "Collegium musicum" виконував оркестрові сюїти, клавірні концерти та світські хори в приміській кав'ярні Готфрида Циммермана. Відома "Кавова кантата" була свідченням поваги композитора до власника цієї установи, "який брав платню за вхід, коли виконувалася музика, і віддавав Баху частину зібраних грошей".Лебрехт Н. Кто убил классическую музыку? История одного корпоративного преступления / Н. Лебрехт; пер. с англ. Е. Богатыренко. - М.: Классика- ХХІ, 2007. Можна сказати, що Бах відчував комерційний потенціал музики і, як зауважив англійський журналіст, фахівець сучасної музики Лебрехт, "сприяв становленню ринку".

У Генделя дещо інша ситуація, - вона пов'язана з "пошуком" слухача, з одного боку, а з іншого, - комерційної вигоди. Так, коли композитор залишає своє місце при ганноверському дворі і від'їжджає до Лондону, де за допомогою ризикових операцій збирає гроші для постановки своїх опер, а аристократія Лондону стала бойкотувати його опери, віддаючи перевагу італійським, Гендель починає писати духовну музику, що завоювала нову аудиторію - середній клас, - що дало можливість запобігти банкрутства. В середині ХVIIІ століття Бах та Абель заснували прилюдні абонементні концерти - так звані "Концерти Баха-Абеля". Не зважаючи на те, що ціна абонементу була достатньо високою (5 гіней), концерти, як свідчать сучасники, привертали увагу великої кількості людей.

Цікавим видається ще одне співставлення: творчість Й. Гайдна (XVIII ст.), автора більше, ніж 100 симфоній, та, наприклад, Й. Брамса (ХІХ ст.), автора 4 симфоній, або А. Дворжака (ХІХ ст.), автора 9 симфоній. Отже, симфонія сьогодні, і протягом всього XX ст., належить до елітарної музики (музики, зрозумілої професіоналам). Лебрехт задає цілком слушне запитання: "як може залежний композитор створити більше 100 симфоній, не застосовуючи при цьому прийоми, притаманні масовій культурі?". Питання залишається відкритим…

Якщо масова культура удавано оптимістична, то елітарна - найчастіше глибоко песимістична. Їхня протилежність у конкретному бутті сучасної культури є відносною. Висока культура позначає пристрасті і звички городян, аристократів, багатих, правлячої еліти, а масова культура - культура низів. Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва є малозрозумілими, важкими для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань. А от для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, популярні начерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика тощо. На відміну від елітарної, масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів - навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо - "не розумом, а серцем" (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша тенденція спирається на властиве простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і культурологи стали казати про зростання мідкультури - культури середнього рівня. Проте розрізнення між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою.

Одні й ті ж різновиди мистецтва можуть належати високій і масовій культурі: класична музика - високій, а популярна музика - масовій, фільми Феліні - високій, а бойовики - масовій. Проте існують такі жанри літератури, зокрема фантастика, детективи і комікси, які завжди відносять до масової культури, але ніколи до високої. Те ж саме відбувається з конкретними витворами мистецтва. Органна меса Баха належить до високої культури, але якщо вона використовується як музичний супровід в змаганнях з фігурного катання, то автоматично зараховується до розряду масової культури, не втрачаючи при цьому своєї приналежності високій культурі. Численні оркестровки творів Баха в стилі легкої музики, джазу або року зовсім не компрометують високої культури. Те ж саме стосується і Мони Лізи на упаковці туалетного мила або її комп'ютерної репродукції, що висить в службовому офісі. Музика Моцарта в залі філармонії залишається явищем елітарної культури, а та ж мелодія в спрощеному варіанті, що звучить як сигнал виклику мобільного телефону, - явище культури масової.

Отже, можна стверджувати, що нині рамки між "низьким" та "високим" є досить розмитими. Але все ж є низка рис, що істотно відрізняють масову культуру від елітарної і навпаки.

Висновок

Отже, відносне розшарування культури на "культуру усіх" і "культуру обраних" існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою "грамотних" людей і фольклорною (народною, етнічною). В XX ст. це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури. елітарний культура мистецтво

Зрозуміло, що в сучасному світі більшим попитом користується саме масова культура, а не елітарна, адже в неї є широка аудиторія, вона задовольняє одномоментні запити людей, реагує на будь-яку нову подію і швидко відображає її. "Продукти" масової культури нині є на кожному кроці, наприклад, естрадна музика та таблоїди. Але цікавим є той факт, що в останні роки, коли стала помітною людська деградація, в Інтернеті почали пропагувати твори класичної літератури та музики. Це дає мені можливість стверджувати, що і масова, і елітарна культура займають помітне місце в суспільстві та мають велике, особливе значення в житті людей.

Зміст мого реферату дозволяє констатувати, що поняття "елітарної" та "масової" культур можуть набувати різного змістового наповнення залежно від конкретних історичних умов, панівних теорій і поглядів наукової спільноти, мети дослідження та преференцій конкретного дослідника. Проте в сучасній культурології спостерігається відхід від жорсткого функціонального й естетичного протиставлення елітарної та масової культури. Масова культура визнається самоцінним феноменом, який має власну сферу побутування, власну систему цінностей і функцій, власну сферу застосування та розповсюдження. Сьогодні масова культура вже визнається не як "знижена" елітарна культура, а як самостійне соціально-культурне утворення.

Основним висновком, який можна вивести з новітніх соціологічних досліджень з моєї теми, є неможливість проведення чіткого кордону між масовою та високою культурою. Частина явищ масової культури з часом стають належністю культури елітарної. Частина явищ елітарної культури включається в масову.

Список використаної літератури

1. Жукова Н.А. Дихотомія "високе - низьке", "елітарне - масове": досвід опрацювання проблеми // Вісник Маріупольського державного університету. Сер.: Філософія, культурологія, соціологія: [Збірка статей] - 2011. - Вип. 1. - С. 63-70.

2. Застольська В.В. Масова культура як засіб маніпулювання в українському суспільстві / В.В. Застольська // Зб. наук. праць Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - К. - 2009. - Вип. 5/6. - С. 112-117.

3. Корольков С.О. Криза технологічної культури як крах просвітницької місії європейської інтелігенції / С.О. Корольков // Науковий журнал Молодий вчений. Соціологічні науки- 2014. - №6.- С. 169-173.

4. Лященко І.С. Елітарна культура ХХ століття: проблема визначення. Соціокультурні передумови та основні етапи її формування і розвитку / І. С. Лященко // Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Сер.: Філософія. - 2011. -Вип. 8. - С. 123-135.

5. Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник - К.: Либідь, 2005. - 512 с.

6. Подольська Є. А., Лихвар В.Д., Погорілий Д. Є. Кредитно-модульний курс культурології. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.- 368 с.

Размещено на Allbest.ru