Напрямки та прийоми у сучасному живописі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВ

Кафедра естрадного виконавства

КУРСОВА РОБОТА

з предмету: Сучасне українське мистецтво

НАПРЯМКИ ТА ПРИЙОМИ У СУЧАСНОМУ ЖИВОПИСІ

Виконала:

Шершова Тетяна Вікторівна

КИЇВ, 2014 РІК



План

Вступ

1. Живопис як вид мистецтва

2. Способи передачі в живописі

3. Види живопису

4. Техніки і напрями живопису

5. Основні методи й прийоми сучасного мистецтва

6. Прийоми сучасного (абстракціоністського) мистецтва

Список використаних джерел



Вступ

Поняття «мистецтво» - це художня творчість в цілому: література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші різновиди людської діяльності, що об'єднуються в якості художньо-образних форм відображення дійсності. В історії естетики сутність мистецтва тлумачилася як наслідування (мімезис), чуттєве вираження надчуттєвого тощо. Естетика розглядає мистецтво як форму суспільної свідомості, специфічний рід духовно-практичного засвоєння світу, як органічну єдність творення, пізнання, оцінки й людського спілкування, у вузькому сенсі - образотворче мистецтво, високий ступінь уміння, майстерності в будь-якій сфері людської діяльності. Провідні види мистецтва: живопис, графіка, скульптура, архітектура, література, кіно, театр. Розглянемо основні поняття деяких видів, напрямків і прийомів сучасного образотворчого мистецтва.



1. Живопис як вид мистецтва

Живопис дуже давнє мистецтво, що минув на протязі багатьох століть еволюцію від наскельних розписів до новітніх течій живопису XI ст. Живопис володіє широким колом можливостей втілення задуму від реалізму до абстракціонізму. Величезні духовні скарби накопичені в ході її розвитку. В кінці XIX-XX ст. розвиток живопису стає особливо складним і суперечливим. Різні реалістичні та модерністські течії завойовують собі право на існування. З'являється абстрактний живопис (авангардизм, абстракціонізм, андеграунд), яка ознаменувала відмову від зображальності і активне вираження особистого ставлення художника до світу, емоційність і умовність кольору, перебільшення і геометризації форм, декоративність і асоціативність композиційних рішень. У XX ст. тривав пошук нових барв і технічних засобів створення живописних творів, що безсумнівно призвело до появи нових стилів у живопису, але олійний живопис, як і раніше залишається однією з найулюбленіших технік художників.

Живопис - частина, вид образотворчого мистецтва, що спрямований на передачу зорових образів за допомогою спеціальних технічних засобів. Традиційно живопис - нанесення зображень фарбами на тверду, нерідко на тканинну або паперову основу.

2. Способи передачі в живописі

У творах живопису використовуються такі способи передачі, як колір, малюнок, світлотінь, графічність та виразність мазків, композиції та фактури, що дозволяє відтворити на площині багатогранне багатство світу, об'ємність та повноту предметів, їх мальовничість, матеріальну своєрідність, просторову глибину та світлоповітряне середовище.

Колір - найбільш специфічний для живопису виразний засіб. Його сила вираження, здатність викликати різноманітні емоційно-почуттєві асоціації підсилює враження від побаченого зображення, обумовлює декоративну і виразну можливість живопису. У творіннях саме колір створює цілісну систему - колорит.

Застосовується перелік взаємозалежних кольорів з їх відтінками - гамму, хоч також існує монохромний живопис - відтінки одного кольору. Колірна композиція забезпечує певну колористичну єдність твору, має вплив на хід сприймання його глядачем, що є істотною частиною змісту його концепції та художньої структури.

Інший суттєвий засіб вираження живопису - малюнок - це світлотінь і лінія, заразом з кольором вони композиційно і ритмічно оформлюють зображення. Сама лінія відокремлює один від одного об'єми, і найчастіше є конструктивною базою мальовничої форми, що дозволяє узагальнено та детально відтворювати обриси предметів та їх дрібні деталі.

Світлотінь допомагає не тільки передати об'ємність зображень, рівень освітлення або затемнення як самих предметів, так і простору, де вони знаходяться, але і створює ілюзію руху повітря, світла та тіні. Одну з важливих ролей в живописі відіграє також барвиста пляма або простіше - мазок художника, що є його базовим технічним засобом і дає можливість передати різноманітні деталі.

Мазок сприяє пластичності, об'ємності ліплення форми, передачі її матеріальної фактури і характеру, в об'єднанні з кольором відображає багатогранну колористичність реального світу. Емоційний характер мазка може бути гладким, злитим або пастозним, роздільним, знервованим (Ван Гог) він сприяє створенню емоційності та атмосфери твору, передачі почуттів і настрою митця, його відношення до зображеного.

Живопис може показувати та передавати стан статичності і відчуття розвитку, почуття спокою і емоційно-духовної насиченості, скороминущої миттєвості ситуації та ефект руху. У живописі можливі розгорнуті оповідання і складний насичений сюжет (Карл Брюллов). Це дозволяє живопису не тільки наочно відкривати видимі явища реального світу та показувати розлогу картину людського життя, а й прагнути до розкриття сутності важливих історичних процесів та подій, внутрішнього світу та стану людини, а також вираження абстрактних ідей. В силу своїх великих ідейно-художніх можливостей живопис є дуже важливим засобом художнього відтворення і тлумачення дійсності, він володіє істотним соціальним змістом і різноманітними ідеологічними функціями.

3. Види живопису

Існує п'ять основних видів живопису: станковий, монументальний, декоративний, театрально-декоративний, мініатюра.

Монументальний живопис виконується зазвичай на стелях та стінах різних будинків та споруджень. Це один із найстаріших видів живопису, відомий з найдавніших часів. В минулі часи переважав живопис водяними фарбами по вогкій штукатурці - фреска.

Твори, які відносять до станкового живопису - це які існують незалежно від місця, де вони були створені. Зазвичай, це картини, що створені на мольберті (тобто на станку) художника. У станковому живописі переважають витвори, що виконуються олійними фарбами, але використовують безліч інших барвників (темпера, акрил, акварель, гуаш, пастель.). Картини пишуться переважно на полотні, що натягнуте на раму, в давніші часи широко застосовували дерев'яні дощечки, а взагалі можуть використовуватися будь-які плоскі матеріали.

Декоративний живопис - частина архітектурної концепції чи вироби декоративно-прикладного мистецтва, що призначені для оздоблення та прикраси або ж для підкреслення, вираження конструкцій, форм і функцій будівлі або предмету.

Декоративність - особливість витвору мистецтва, що обумовлена його колористичним і композиційно-пластичним ладом, форма вираження краси. Декоративний живопис щільно зв'язаний з архітектурними спорудами або творами прикладного мистецтва. У першому випадку такий живопис називають також монументальним живописом, як внаслідок його розмірів, так і в силу тісного його взаємозв'язку з архітектурою, в більшості випадків носить монументальний характер. Відмінність монументального живопису від станкового базується у тому, що він і за змістом і фізично невід'ємний від того об'єкта, для якого він виконується. Зв'язок цей обумовлює і зміст (сюжет) декоративно-живописного твору, його форму, техніку, тобто способи виконання.

Театрально-декоративний живопис - вид образотворчого мистецтва, який тісно зв'язаний з художнім обрамленням театральної вистави. Основа художнього оформлення вистави - декорація, що зображає місце та час та умови дії. Форма декорації (її композиція та колористичний лад) зумовлена не тільки змістом самої дії, але і його зовнішніми фізичними умовами (швидкістю змін місця дії, особливостями сприйняття декорацій із залу для глядачів та поєднанням їх із певним освітленням).

Мініатюра - це вид живопису, виникнення якого неподільно пов'язаний з появою перших рукописів, а в наслідок і повноцінних книг. Дана техніка є прообразом сучасної ілюстрації. Більшість вирішить, що мініатюра названа так по причині своїх невеликих розмірів. Насправді назва походить від лат. слова «minium». Так називалися червоні фарби, які використовувалися при оформленні перших рукописів. Малюнки дійсно мали дуже невеликі розміри. При цьому художники прагнули промальовувати на них кожну деталь з максимальною точністю. Спеціалісти ділять мініатюри на декілька видів: портретна мініатюра, ілюмінування, персидська мініатюра, мікромініатюра.

4. Техніки і напрями живопису

Техніки живопису майже невичерпні. Традиційними техніками живопису є: енкаустика, темперна - з яйцем, настінна - вапняна, клейова та інші типи. Фарби можуть готуватися як з натуральних, так і з штучних пігментів. Гуашеву, акварельну, китайську туш та пастель до живопису також відносять. Живопис виконують на будь-якій основі: чи то камінь, штукатурка, полотно, шовк, папір, шкіра (татуювання), метал, асфальт, бетон, скло, кераміка. Живопис часто зустрічається і сусідить з пластичними мистецтвами, в тому числі і з архітектурою, скульптурою. Вона бере участь у формуванні штучного і природного середовищ.

Живопис, як і інші види образотворчого мистецтва - ілюзорний: він - це створена людиною імітація 3-х вимірного простору на площині, що вдається за допомогою колірної та лінійної перспективи, а її візуальний і колірний аспект - око людини сприймає в одну мить практично нескінченну інформацію, обумовлює особливе місце живопису серед всіх інших образотворчих мистецтв.

Абстрактний експресіонізм.

Напрям американського живопису, що виник у Нью-Йорку в 1940-х роках. Більшість абстрактних експресіоністів дотримувалась принципу енергетичного малюнка (або живопису жесту).

Вони використовували великі полотна, наносячи фарбу жваво й енергійно за допомогою широкого пензля, подекуди розхлюпуючи її або накладаючи просто на полотно. Цей експресивний метод вважали не менш важливим, аніж саму роботу. Інші представники цієї школи намагались надати абстрактним образам безжурний і загадковий зміст. Не всі їхні роботи були суто абстрактні (Білем де Кунінґ, Філіп Ґастон) чи експресивні (Барнет Ньюмен, Марк Ротко), але всі вони поділяли думку, що спонтанність живописного методу допоможе звільнити й відобразити творчі сили підсвідомості. (Ґастон, Клеє, Де Кунінґ, Мазерель, Ньюмен, Поллок, Ротко, Стіл, Франкенталер, Френсіс).

Art Informel.

Французьке слово Informel означае безформный, і геть не «неформальний». У 1950-х роках художники цієї течії були в пошуках нових шляхів творення образів, не вдаючись до пізнаваних форм, якими послуговувались їхні попередники (див. кубізм, експресіонізм). Їхньою метою було відкрити новий художній стиль в результаті відступу від геометричних і фіґуративних форм.

Форми й методи виникали в процесі імпровізації. Творчість представників Art Informel вкрай різноманітна, їх єднає вільний живописний мазок і густе нанесення фарби. Так само як абстрактний експресіонізм, що існував паралельно в США, Art Informel -досить широка мистецька течія і включає в себе живописців як фіґуративної (Жан Фотріє), так і абстрактної орієнтації (Ганс Гартунґ).

Хоч центром цього напряму був Париж, він поширився і в інших країнах Европи, особливо в Еспанії, Італії, Німеччині. (Буррі, Дюбюффе, Ріопель, Де Сталь, Сулаж, Тапієс, Фотріє, Гартунґ).

Барбізонська школа.

Першої половини ХІХ століття група французьких художникув часто працювала поблизу невеликого французького селища Барбізон за шістдесят кілометрів на південний захід від Парижа біля окраїни лісу Фонтенбло. Тікаючи від міської суєти, художники ставили мольберти на вільному повітрі й малювали з натури.

Вони зображували непомітні пейзажі й селян, що працюють у полі, при цьому вивчали ефекти сковзкого світла й атмосферних явищ навколишньої природи. Багато художників барбізонської школи були несправедливо забуті, а їхні відкриття зараховували імпресіоністам, які згодом застосовували новаторську техніку їхнього живопису. (Добіньї, Коро, Курбе, Мілле, Теодор Руссо).

Барокко.

Свого найвищого розквіту стиль адосяг на початку XVII століття в Римі, звідки згодом поширився на цілу Європу й проіснував аж до XVIII століття. Назва стилю походить від італійського слова barocco-чудернацький, диковинний. Мистецтво бароко легко відрізнити через його надмірний драматизм і відкрите емоційне зверненням до глядача. Типова для бароко релігійна композиція показує святих або Мадонну в оточенні янголів у вихрі здійнятих драпіровок та клублястих хмар. Популярні в ту епоху сюжети з класичної мітології зображували таким самим перебільшеним ладом.



Та не все мистецтво бароко було розкішне й променисте - хмурий драматизм художників на зразок Караваджо, теж належить до цього стилю. (Берніні, Веласкес, Гверчіно, Джентилескі, Кальф, Караваджо, Кейп, Рембрандт, Рені, Рубенс, Санчес-Котан, Сурбаран).

Баугауз.

Художня майстерня Баугауз була заснована архітектором Вольтером Гропыусом у Веймарі 1919 року й стала центром сучасного дизайну в Німеччині 1920-их років.

Виражаючи погляди соціалістичних теорій того часу, Ґропіус намагався зробити мистецтво й дизайн частиною повсякденного життя. Він вважав, що художники й архітектори повинні стати ремісниками, а їхні твори мають бути практичними й доступними. Живописці, архітектори, гончарі, ткачі, скульптори та дизайнери навчалися разом в майстернях Баугауза, як колись художники й ремісники епохи Відродження. Стиль Баугауза вирізнявся простотою, геометричними формами й вишуканим смаком. 1933 року школа була закрита фашистами начебто через поширення комуністичних ідей. Хоч фізично Баугауз припинив своє існування, його члени, покинувши Німеччину розлетілися по цілому світі, продовжували проповідувати його ідеали (Алберс, Кандинський, Клеє, Мохой-Надь).

Братство прерафаелітів.

Об'єднання молодих художників, що було засноване 1848 року. Незадоволені станом занепаду, в якому був тогочасний британський живопис, прерафаеліти поставили собі за мету відродити щирість раннього італійського мистецтва до Рафаеляв і Високого Відродження. Їхніми кумирами були Сандро Ботічеллі й Філіпе Ліпі.

Прерафаеліти часто зображували літературні, історичні й релігійні сюжети, а в сценах із тодішнього життя завжди прагнули дати моральний коментар соціальним стосункам. Картини прерафаелітів демонструють усю розкіш фактури й красу декоративних деталей, серед яких особливо приваблювали тканини й квіти. (Берн-Джонс, Браун, Міллес, Россетті, Вотергаус, Гант).

Вортицизм.

Школа англійського авангарду, яку заснував Віндем Льюїс у 1914 році. Назва своїм походженням завдячує заувазі італійського футуриста Умберто Боччоні про те, що будь-яка творчість породжується з веремії почуттів (італійською “веремія” - vortizto).

Подібно до футуризму, вортицизм - різкий, динамічний стиль, що поширився як у живописі, так і в скульптурі - прагнув передати процес руху. Хоч вортицизм не проіснував навіть до кінця першої світової війни, він зіграв вагому роль як етап формування абстрактного мистецтва в Англії. (Бомберґ, Льюїс).

Готика.

Панівний стиль середньовіччя (в період приблизно від 1150 до 1500 року), готика була стилем високих соборів у Европі. Створені в цю епоху алтарні композиції прикрашались вишуканими зубчатими шпилями, що повторяли архітектуру соборів.

Готичний живопис і скульптура вирізняються подовженими пропорціями фіґур, і улягали суворому канонові.



Спроби зображувати трьохвимірний простір у живописі зустрічаються вельми рідко, краєвид випадковий і непереконливий. Наприкінці XIV століття видно тягу до більшої витончености та елеґантности, а також зацікавлення сюжетами повсякденного життя.

Зображені до найдрібніших штрихів рослини і тварини стають незмінною деталлю живописних полотен. Стиль пізнього середньовіччя, який не пов'язують із жодною країною, дістав назву інтернаціональної готики. (Боневе, Ґадді, Джентіле да Фабріано, Дуччо, Делла Кверча, Лімбурґи, Лоренцо Монако, Мартіні, Фуке, Чімабуе).

Дада (дадаїзм).

Назва Дада навмисно безглузда й позначає рух - протест проти колишнього мистецтва.

Дадаїзм проіснував від 1915 до 1922 року. Осідком діяльності дадаїстів слугувало кабаре "Вальтер" у Цюриху, де поети, художники і письменники -однодумці збирались для творчих експериментів у царині беззмістовної поезії, “шумової” музики й автоматичного малюнка.

Дадаїзм був різкою реакцією на снобізм і консервативність художнього істеблішменту: дадаїсти використовували всі можливості своєї уяви, аби викликати обурення в буржуазії.



Типовий твір дадаїзму “ready-made” - тривіальний предмет, узятий зі середовища свого природного єства і виставлений як предмет мистецтва. Рух Дада зі своїм культом ірраціонального багато важив для підготовки ґрунту сюрреалізмові, що виник у 1920-ті роки. (Арп, Дюшамп, Ман Рей, Пікабія, Гаусман, Швіттерс).

Де Стейл.

Журнал і художній напрям під тією ж назвою були засновані Тео Ван Дусбурґом і Пітом Мондріаном у1917 році в Голландії. Художники вважали, що мистецтво повинно прагнути абсолютної гармонії, виразности й ладу, які можливі в результаті повного очищення.

Картини групи Де Стейл виділяються суворими геометричними формами, переважно квадратними. Вони складені з найпростіших елементів: прямих ліній та основних кольорів. Школа вирішувала глибокі філософські питання і дотримувалась гадки, що мистецтво якоюсь мірою повинно відображувати таємницю Всесвіту і його універсальну гармонію. Ця течія живопису припинила своє існування 1931 року після смерті Ван Дусбурґа. Вона справила великий вплив на архітектуру й прикладне мистецтво Європи. (Ван Дусбурґ, Мондріян).

Імпресіонізм.

Напрям живопису, що виник у Франції в 1860-ті роки.

Художники - імпресіоністи оспівували красу природи, яку бачили в бачили в багатстві природного освітлення - як от світанок, ясний полудень чи вечірні сутінки.

Їх надто хвилювала проблема взаємозв'язку світла і кольору, свої картини вони малювали відкритими мазками чистого яскравого пігменту. Також вони здійснили переворот у виборі сюжетів, відмовившись від традиційних історичних, релігійних і літературних тем, а звернулись до тем повсякденного життя.

Назва цього напряму живопису, яку на глум дав якийсь журналіст, завдячує картині Клода Моне “Враження. Схід сонця” (від французького слова “impression”-враження) (Деґа, Кайбот, Кессет, Мане, Моне, Морізо, Піссарро, Ренуар, Сислей).

Кемден-Таунська группа.

Група англійських художників - які об'єднались 1911 року - часто збирались в майстерні Волтера Сікерта у північній частині Лондона.

Художники групи черпали свої сюжети з життя робочих верств Лондона. Ставлення до форми і колорит їхніх творів відобразили вплив творчості Ван Гоха й Поля Ґоґена. В 1913 році представники цієї школи об'єднались з представниками іншого напряму - вортицизму й утворили так звану Лондонську групу (Ґілмен, Сікерт).

Кінетичне мистецтво.

Цей термін використовують для позначення творів, що містять в собі реальний і видимий рух.



Вперше ідею такої творчості сформулювали в 1920-ті роки, але свого подальшого розвитку вона сягнула тільки в 1950-1960-ті роки. Кінетичне мистецтво може бути простим (як, наприклад, мобілі Александра Колдера, що рухаються за допомогою повітряних потоків) чи складнішим (скульптури Жана Тінґелі, що рухаються за допомогою мотора). Цим терміном послуговуються теж стосовно творів, в яких ілюзія руху зринає під впливом світлових ефектів. (Колдер, Тінґелі).

Кобра.

Міжнародна спілка художників, що існувала від 1948 до 1951 року. Слово Кобра було утворене з початкових літер назв міст, в яких мешкали фундатори об'єднання (Копенгаген, Брюссель, Амстердам).

Метою руху Кобра було відкрито виразити в живописі підсвідомі інстинкти.

Щоб надати своїм творам життєвої сили, художники використовували метод пастозного нанесення фарби і крикливі тони. На відміну від представників виключно абстрактного мистецтва, вони віддавали виняткову створенню фантастичних вагу образів, навіяних фольклором і містичною уявою Півночі. (Апель).

Конструктивізм.

Напрям абстрактного мистецтва, що зародився в Росії у 1913 році. Конструктивізм відкинув традиційні уявлення про мистецтво в ім'я імітації форм і методів тодішнього технологічного процесу.

Найяскравіше це відбилося в скульптурі, де конструкцію створювали безпосередньо з продуктів промислового виробництва.

В живописі такі самі принципи застосовувались у двохмірному просторові: абстрактні форми й деталі розташовувались на площині подібній до архітектурного креслення, нагадуючи про елементи машинної технології. Дарма що “чистий” конструктивізм існував у Росії лише в перші післяреволюційні роки, його вплив відчутний протягом усього XX століття. (Ґабо, Лисицький, Мохой-Надь, Попова, Родченко, Татлін).

Концептуальне мистецтво (концептуалізм).

У концептуальному мистецтві ідея твору (концепція) ставиться вище, ніж технічна досконалість його створення. Концептуалізм став провідним напрямом у міжнародному мистецтві 1960-х років і мав багато різноманітних проявів. Концепція може бути відображена різноманітними способами, в тому числі за допомогою текстів, карт, відеофільмів, світлин і перформансів, а твір може демонструватися в галереї або може бути написаний виключно для певної місцевости. Часом сам пейзаж стає складовою частиною твору, як, приміром, у ленд-арті Річарда Лонґа чи скульптурах Крісто. Концептуалісти переймають свої ідеї з філософії, фемінізму, психоаналізу, кіно й політики.

Образ художника, насамперед як творця ідей, підриває традиційну уяву про статус автора й твору, робить кінцевий результат роботи несуттєвим. Arte Povera - одна з течій концептуалізму, що виникла спершу в Італії, - розвивала цю ідею, використовуючи зужитковані матеріали й сміття (наприклад, у творчості Йозефа Бойса і Маріо Мерца).

Кубізм.

Цей новаторський метод створення живописних образів був започаткований Пабло Пікассо й Жоржем Браком у першому десятиріччі XX століття. На перший погляд абстрактне й геометричне мистецтво кубізму передає реальні об'єкти.



Вони лиш “розплющені” на полотні так, що різні грані одного і того самого предмета можна угледіти водночас з різних позицій. Замість того щоб створювати ілюзію предмета в просторі, як це намагалися робити художники, починаючи з періоду Відродження, кубізм відтворює об'єкти в категоріях двохмірного полотнища.

Виникнення кубізму спричинилося до радикального переосмислення взаємозв'язку між формою та простором і навіки змінило розвиток західного мистецтва. (Архипенко, Брак, Ґріс, Леже, Пікассо).

Маньєризм.

Маньєризм - подальший розвій стилю Відродження - за звичай вважають реакцією у відповідь на гармонію, лад і досконалість мистецтва XV та початку XVI століть.

Цей стиль, поширений в Італії між 1520 та 1600 роком, характеризується яскравим, майже крикливим колоритом, вишуканою побудовою композицій, перебільшеними формами та драматичним рухом. Назва походить від італійського слова “manien”-манера, спосіб, стиль і повинна вказувати на грацію, врівноваженість та гармонію.

Протягом століть термін змінював свій зміст, але найчастіше його застосовують щодо художників, у творчості яких відкрито демонструється чудова майстерність, вигадлива уява й віртуозність пензля (Бронзіно, Джамболонья, Джуліо Романо).

Метафізичний живопис (Pittura Metafisica).

Творцями метафізичного живопису, який виник в Італії в 1917 році, були Джордже де Кіріко й Карло Карра.

Для цієї школи характерна спотворена перспектива, неприродне освітлення та дивний світ образів, де замість людей часто фіґурують манекени й статуї. Ставлячи свої об'єкти в чужий для них контекст, художники цього напрямку намагались створити магічну атмосферу сну. З цього погляду метафізичний живопис має багато спільного з сюрреалізмом, але вирізняється від останнього статичною композиційною структурою.

Мінімалізм.

Течія у ЖИВЛПИСІ й скульптурі, поширена в 1960-1970-ті роки, здебільшого в СПІА.



Як видно вже з назви, мистецтво мінімалізму зводиться до своєї основної суті: воно чисто абстрактне, об'єктивне й анонімне, позбавлене зовнішньої декоративности чи експресивного жесту. Живопис і графіка мінімалізму - монохромні й часто відображують математично правильні ґратки й лінійні структури. Водночас мінімалізм здатний розбудити високі почуття і відчуття єства. Скульптори - мінімалісти вживають промислові процеси й матеріали, такі як сталь, пінопласт чи флуоресцентні рурки, для створення геометричних форм, часто - великими серіями. Така скульптура не послуговується жодним ілюзіоністичним засобом, але розраховує на тактильне сприйняття глядачем. Мінімалізм можна розглядати як реакцію на емоційність абстрактного імпресіонізму, що панував у мистецтві протягом 1950-их років. (Андре, Джадд, Келлі, Ле Вітт, Менґолд, Райман, Серра, Стелла, Флавін).

Набі.

Невеличка група французьких художників, які творили в 1880-ті роки. Вони вважали себе послідовниками Поля Ґоґена та його методу живопису чистими кольорами. їхнє гасло сформулював один із членів групи Моріс Дені: “Пам'ятайте, що картина - перш ніж зобразити бойового коня, чи оголену жінку або анекдот, - це пласка поверхня, що вкрита фарбами за певним ладом”.



Твори набі виконані широкими тональними площинами, які формують окремий кольоровий візерунок. Окрім живопису члени групи працювали над гравюрою, плакатом, ілюстрацією книжок, костюмом і театральними декораціями. (Боннар, Валлотон, Вюйар, Дені, Майоль).

Нео (неокласицизм, неоекспресіонізм, неоромантизм).

Приросток нео - новий - означає відродження напрямів чи ідеалів мистецтва попередніх епох.

Приміром, неокласицизм - КДОНІ рух, що виник у другій половині ХVІІІ століття - прагнув повернути класичні цінності та воскресити благородний стиль давніх греків та римлян.

В живописі й архітектурі він характеризувався підвищеною увагою до лінії та малюнка, врівноваженою композицією, а також поверненням до сюжетів античности.

Неоекспресіонізм - це тенденція у творчості певних художників США та Европи, особливо Німеччини, що виникла в кінці 1970-их років. Художники знов удалися до виразних можливостей експресіонізму, напрям живопису XX сторіччя, що поєднував у собі риси романтизму й сюрреалізму. Див. (неокласицизм) Альма-Тадема, Жак Луї Давід, Канова, Лейтон, Менґс, Пауере, Прюдон, Енґр, (Неоекспресіонізм) Ауербах, Базеліц, Бойд, Бомберґ, Кіфер, Клементе, Шнабель, Фринк, (Неоромантизм) Пайпер, Неш.

Поп-арт.

Напрям мистецтва у США та Великобританії, що виник у 1950-ті роки і живився образами масової споживацької культури.

Комікси, реклама та продукти промислового виробництва стали джерелом його світу образів. Один з творців поп-арту Ричард Гамільтон визначив його зміст такими словами: “популярний, недовговічний, перехідний, дешевий, масовий, молодий, дотепний, сексуальний, жартівливий, вишуканий і великий бізнес”. Сьогочасність сюжету в живописі часто підкреслюють технікою, що нагадує ефект фотографії, а в скульптурі -скрупульозним відтворенням дрібних деталей. (Пітер Блейк, Вессельман, Дайн, Джонс, Джоунс, Кітай, Лихтенштайн, Ольденбурґ, Раушенберґ, Розенквіст, Сеґал, Тібо, Воргол, Гамільтон, Гокні).

Ренесанс (Відродження).

Протягом усього Середньовіччя людина жила в страху перед Богом і всюдисущою присутністю Церкви. Мистецтво зображувало життя на небі та святих і мало цікавилося подіями на землі.

Але з початком XIV століття людина стала усвідомлювати свою вагу та вплив на світ.



Це відродження інтересу до людини (ренесанс) відобразилось також і в мистецтві: фіґури стали більш життєвими, простір реальніший, а події Священної історії почали змальовувати з позицій земної перспективи. Відтак художники навчились легко відтворювати навколишній світ на картинах, фресках та алтарних композиціях. Беручи свій почин зі стилізованих робіт Джотто і Мазаччо, Ренесанс найяскравіше виявився у монументальних творах Леонардо да Вінчі, Рафаеля та Мікеланджело. Цей стиль, передусім, пов'язують з Італією, але на півночі від Альп -в Німеччині та Фландрії - він теж набув свого незалежного розвитку. Художники італійського Відродження переважно намагались передати перспективу й ілюзію простору, тоді як фламандські і німецькі живописці приділяли більше уваги ювелірному відтворенню деталей навколишнього світу. Як раннє Відродження, Фра Анжелико, Боттічеллі, Верроккйо, Ґіберті, Ґірландайо, Джотто, Донателло, Филиппино Ліппі, Мазаччо, Мантенья, Перуджіно, Поллайоло, П'єро Делла Франческа, Синьореллі, (Пізнє Відродження) Андреа дель Сарто, Фра Бартоломео, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Тиціан, (Північне Відродження) Альтдорфер, Ван дер Вейден, Грюневальд, Дюрер, Мабузе, Массейс, Ельсгаймер.

Рококо.

Легкий, грайливий та декоративний стиль, що виник у Франції близько 1700 року й поширився у ХУШ столітті по всій Европі. Назва походить від французького слова госаulie, яке означає чудернацькі прикраси на взір раковин, якими любили декорувати водограї та ґроти. Будучи головно стилем внутрішнього оздоблення, рококо виділявся грацією, вишуканістю та пастельною палітрою.

Художники епохи рококо здебільшого зображували епізоди святкувань та втіх аристократії, а також фривольні сценки кохання. (Аміґгоні, Буше, Ватто, Тьєполо, Фраґонар).

Романтизм.

Панівна течія у мистецтві Північної Европи та СПІА кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть. Прояви романтизму настільки різноманітні, що годі дати йому якесь одне визначення. Романтики піддавали сумніву цінність точних наук і розкрили вагу особистості та індивідуальної уяви. Їхні твори часто передають різноманітні почуття, приміром, жах, відчай, торжество й справжнє кохання.

Романтизм як течія перестав існувати від середини XIX століття, однак романтичні тенденції збереглися і дожили до XX сторіччя, помітні в експресіонізмі и неоекспресіонізмі. (Бірштадт, Вільям Блейк, Ґойя, Жеріко, Казенс, Констебль, Коул, Мартін, Олстон, Тернер, Фрідріх, Черч, Етті).

Експресіонізм.

Художній напрям 1905-1930 років, з осідком переважно в Німеччині. Художники-експресіоністи здебільшого втілювали внутрішній потяг душі, а не явища видимого світу.

Живописові експресіонізму притаманні пристрасність, напруга та глибокий індивідуальний підхід до картини, яка править за засіб виразу емоцій. Пломеніючий колорит, далекі від реальних природні кольори і нервовий мазок виповняють експресіоністичні полотна мерехтливою життєвою снагою.

Не дивно, що експресіоністи черпали натхнення з живопису Ван Гога з його новаторською технікою і незвичайним колоритом (Бекман, Ван Ґох, Кірхнер, Кокошка, Марк, Мунк, Нольде, Пехштайн, Руо, Суґін, Геккель, Шиле, Шмідт-Роттлуф, Явленський).

Символізм.

Літературна й художня течія, що існувала в Франції кінця ХІХ століття. Художники - символісти заперечували реалізм і вважали, що живопис повинен відбивати думки й стан душі, а не просто фіксувати предмети навколишнього світу.

Різні з погляду стилю - від ювелірної ретельності оздоблення одних полотен до блідої безтурботності інших, усі роботи символістів передають настрій чогось надприродного й потойбічного. Символісти любили малювати сюжети з релігійним або міфологічним підтекстом і часто звертались до тем смерті та гріха. (Моро, Редон).

Сюрреалізм.

Сюрреалізм зародився у Франції 1920-их років. Мовлячи словами його головного теоретика, письменника Андре Бретона, метою цієї школи було: "вирішити наявні досі протиріччя між мрією та реальністю".

Засоби досягнення цієї мети були найрізноманітніші: художники з фотографічною точністю відображали страхітливі, позбавлені логіки сцени, творили чудернацькі істоти з набору звичних об'єктів, розробляли спеціальну техніку живопису для відображення руху підсвідомості.

Фіґуративні твори сюрреалістів зображують чужий для людини світ, населений чи то образами земних марень, чи то істотами нічних страхіть. (Белмер, Браунер, Ґоркі, Далі, Дельво, Кало, Маґрітт, Матта, Міро, Танґі, Водсворт, Ернст).

Фовізм.

У 1905 році на виставці в Парижі були показані картини, намальовані проникливо чистими, різко контрастними кольорами.

Вони справляли враження сповнених величезної енергії та пристрасти. Якийсь критик затаврував творців цих картин словом lesfauves, що французькою означає “дикі звірі”, й ця назва так і закріпилась за ними. “Дикість фовістів” полягала, передусім, у яскравому колориті, динамічному мазкові, сповненому радости світові фарб і відчуттів (Вламінк, Дерен, Ван Донґен, Матісс).

Одна з течій авангарду, що постала в Мілані 1909 року. Її учасники прагнули звільнити італійське мистецтво від тягаря минулого й прославити сьогодення. Футуристи були в захваті від машинної технології, нових засобів пересування і зв'язку. Щоб надати своїм творам динамічности, вони використовували вугласті форми й різкі контури. Характерною особливістю творчости футуристів була тяга до відображення руху і швидкости: здебільш цього досягалось шляхом накладання одно на одне різних положень одного і того самого об'єкта-так створювалось враження безперервного руху.

5. Основні методи й прийоми сучасного мистецтва

Абстрагування - один із основних способів нашого мислення. Його результат - освіта найзагальніших понять і суджень (абстракцій).

У декоративному мистецтві абстрагування - це процес стилізації природних форм.

У художній діяльності абстрагування присутній постійно, у своїй крайньому вираженні образотворчому творчості воно веде до абстракціонізму, особливому напрямку в образотворче мистецтво XX в., котрому притаманні відмови від зображення реальних об'єктів, граничне узагальнення чи повна відмова від форми, безпідставні композиції (з ліній, точок, плям, площин та інших.), експерименти над кольорами, спонтанне вираз внутрішнього світу митця, його підсвідомості в хаотичних, неорганізованих абстрактних формах (абстрактний експресіонізм). До цього напрямку можна віднести живопис російського художника У. Кандинського.

Представники деяких течій в абстрактному мистецтві створювали логічно впорядковані конструкції, перегукуючись з пошуками раціональної організації форм в архітектурі й дизайні (супрематизм російського живописця Д. Малевича, конструктивізм та інших.) У скульптурі абстракціонізм висловився менше, ніж у живопису. Абстракціонизм був відгуком загальну дисгармонію сучасного світу й мав успіх оскільки проголошував відмови від свідомого мистецтво й агітував "поступитися ініціативу формам, фарб, кольору".

Реалізм (відфр.realisme, від латів.realis - речовинний) - мистецтво у сенсі правдиве, об'єктивне, всебічне відбиток дійсності специфічними засобами, властивими видам художньої творчості.

Спільними ознаками методу реалізму є достовірність в відтворенні дійсності. Разом про те реалістичне мистецтво володіє величезним розмаїттям способів пізнання, узагальнення, художнього відображення дійсності (Г.М. Коржев, М.Б. Греков, А.А. Пластов, А.М. Герасимов, Т.М. Яблонська, П.Д. Корін та інших).

Реалістичне мистецтво XX в. набуває яскраві вираженими національними рисами і розмаїття форм.

Реалізм - явище протилежне модернізму.

Авангардизм - (відфр. avant - передовий, garde - загін) - поняття, експериментальні, модерністські починання мистецтва. У кожну епоху виникали новаторські явища в образотворчому мистецтві, але термін "авангардизм" утвердився лише на початку XX ст.

Саме тоді з'явилися такі напрями, як фовізм, кубізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм. Потім у 20-ті і 1930-ті роки авангардистські позиції займає сюрреалізм.

У період 60-70 років додаються нові різновиду абстракціонізму - різноманітні форми акціонізму, роботу з предметами (поп-арт), концептуальне мистецтво, фотореалізм, кінетизм та інших. Художники-авангардисти висловлюють своєю творчістю своєрідний протест проти традиційної культури.

В усіх життєвих авангардистських напрямах, попри її велика різноманітність, можна назвати спільні риси: відмови від норм класичного зображення, формальна новизна, деформація форм, експресія й різні ігрові перетворення. Усе це призводить до розмивання кордонів між мистецтвом і реальністю (реді-мейд, інсталяція,енвайромент), створенню ідеалу відкритого витвори мистецтва, безпосередньо вторгається в довкілля. Мистецтво авангардизму розраховане на діалог митця і глядача, активна взаємодія людини з художньою твором, співучасть у творчості (наприклад, кінетичне мистецтво, хеппенинг та інших.). Твори авангардистських напрямів часом втрачають образотворче початок і прирівнюються до об'єктів навколишньої дійсності. Сучасні напрями авангардизму тісно переплітаються, створюючи нових форм синтетичного мистецтва.

Андерграунд (анг.underground -підпіллі, підземеллі) - поняття, що означає "підпільну" культуру, протиставившу себе умовностям і обмеженням традиційної культури. Виставки художників аналізованого напрямку часто проходили не у салонах і галереях, а безпосередньо в землі, соціальній та підземних переходах чи метро, що у деяких країнах називають андеґраундом (підземкою). Мабуть, ця обставина також вплинула на те, що за даним напрямом у мистецтві XX ст. утвердило цю назву.

У Росії поняття андеграунд стало позначенням співтовариства художників, що представляють неофіційне мистецтво.

Сюрреалізм (фр. surrealisme - надреалізм) - напрямок у літературі й мистецтві XX ст. що склався у 1920-тих роках.

З'явившись 1905 року у Франції з ініціативи письменника А. Бретона, сюрреалізм швидко став міжнародним напрямом. Сюрреалісти вважали, що творча енергія виходить із сфери підсвідомості, яка поводиться уві сні, гіпнозу, хворобливої маячні, раптових осяянь, автоматичних дій (випадкове блукання олівця по папері та ін.).

Художники-сюрреалисти на відміну абстракціоністів не зрікаються зображення реальних предметів, але представляють їхні в хаосі, нарочито позбавленими логічних взаємозв'язків.

Відсутність сенсу, відмови від розумного відображення дійсності - основний принцип мистецтва сюрреалізму.

Про відірваність в реальному житті свідчить і сама назва напряму: "сюр" французькою "над", художники подумки поміщали свої роботи "над" реалізмом, видаючи за витвори мистецтва маревні фантазії. Так в число сюрреалістичних картин ввійшли аналогічні, непідвладні поясненню роботи М. Ернста, Дж. Миро, І. Тангі, і навіть предмети, оброблені сюрреалістами невпізнанно (М. Оппенхейм).

Сюрреалистическое напрям, який очолював З. Далі, ґрунтувався на ілюзорній точності відтворення ірреального образу, що виникає у підсвідомості. Картини Шагала відрізняються ретельної манерою листа, точної передачею світлотіні, перспективи, що вирізняло академічний живопис. Глядач, піддаючись переконливості ілюзорного живопису, втягується в лабіринт обманів і нерозв'язних загадок: тверді предмети розтікаються, щільні набувають прозорості, несумісні об'єкти скручуються і вивертаються, масивні обсяги набувають невагомості, і все створює образ, неможливий насправді.

Виставки творів сюрреалістів супроводжувалися, зазвичай, скандалами: глядачі обурювалися, коли бачиш безглузді, незрозумілі картини, вважали, що їх обманюють, містифікують. Сюрреалісти звинувачували глядачів, заявляли, що відстали, не доросли до творчості "передових" художників.

Загальні особливості мистецтва сюрреалізму: фантастика абсурду, алогізм, парадоксальні поєднання форм, зорова нестійкість, мінливість образів. Художники звертались до імітації первісного мистецтва, творчості дітей і душевнохворих.

Художники цього напряму хотіли створити у своїх полотнах реальність, невідображену дійсність, підказану підсвідомістю, але практично це виливалося для створення патологічних, що відштовхують образів, еклектики і кітчу (-kitsch, дешевина, несмачна масова продукція розрахована на зовнішній ефект).

Окремі знахідки сюрреалістів використовувались у комерційних областях декоративного мистецтва, наприклад, оптичні ілюзії, дозволяють бачити в одній картині два різних зображення чи сюжету залежно від напрямку погляду. Твори сюрреалістів викликають найскладніші асоціації, можуть ототожнюватися у нашому сприйнятті як зло.

Страшне бачення і ідилічні мрії, буйство, розпач - ці почуття на різних варіантах проступають у творах сюрреалістів, активно впливаючи на глядача, абсурдність творів сюрреалізму діє асоціативне уяву і психіку.

Сюрреалізм є суперечливе художнє явище. Багато справді передових артистів, усвідомлюючи, що цей напрям руйнує мистецтво, згодом відмовилися від сюрреалістичних поглядів (художники П. Пікассо, П. Клее та інші., поети Ф. Лорка, П. Неруда, іспанський режисер Л. Бунюель, зняв сюрреалістичні фільми).

На середину 60-х років сюрреалізм змінився новими, ще більше помітними напрямами модернізму, але вигадливі, здебільшого потворні, безглузді твори сюрреалістів досі заповнюють зали музеїв.

Модернізм (фр. modernisme, від латів. modernus - новий, сучасний) - збірне позначення всіх новітніх течій, напрямів, шкіл й діяльності окремих майстрів мистецтва XX ст., пориваючих з традицією, реалізмом і вважають експеримент основою творчого методу (фовізм, експресіонізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм, поп-арт, оп-арт, кінетичне мистецтво, гіперреалізм та інші.). Модернізм близький за значенням авангардизму і протилежний академізму. Модернізм негативно оцінювався радянськими мистецтвознавцями як кризове явище буржуазної культури. Мистецтво має свободу вибору своїх історичних шляхів. Суперечності модернізму необхідно розглядати не статично, а в історичній динаміці.

Поп-арт (анг.pop art, відpopular art - популярне мистецтво) - напрямок у мистецтві Західної Європи й США з кінця 50-х років. Для розквіту поп-арту були бурхливі 60-ті роки, коли у багатьох країнах Європи і Америки спалахнули бунти молоді. Молодіжний рух не мав єдиної мети - його об'єднував пафос заперечення. Молоді люди готові були викинути в кишеню усю минулу культуру. Усе це знайшло відображення у мистецтві.

Характерною рисою поп-арту є поєднання виклику з байдужістю. Усе однаково цінно чи однаково безцінне, однаково красиво чи однаково потворне, однаково. Мабуть, лише рекламний бізнес ґрунтується на такому ж відношенні до всього у світі. Невипадково саме реклама справила величезний впливом на поп-арт. Творці рекламних передач і шоу здатні почикрижити на кусні й з'єднати у потрібній їм комбінації прального порошку і знаний шедевр мистецтва, зубну пасту і фугу Баха. Так само надходить і поп-арт.

Мотиви масової культури експлуатуються поп-артом по-різному. У картину вводяться у вигляді колажа чи фотознімків реальні об'єкти, зазвичай, в несподіваних або зовсім абсурдних поєднаннях (Р. Раушенберг, Еге. Уор Хол, Р. Хемилтон). Живопис може імітувати композиційні прийоми і техніку рекламних щитів, картинка коміксу може бути збільшена до розмірів великого полотна (Р. Лихтенстейн).

Скульптура може поєднуватися з муляжами. Наприклад, художник Д. Олденбург створював подоби вітринних муляжів продуктів харчування розмірів з незвичних матеріалів.

Художники поп-арту були ініціаторами таких форм, як хеппенінг, предметна інсталяція, енвайромент та інших форм концептуального мистецтва.

Аналогічні течії: андеграунд, гіперреалізм, оп-арт, реді-мейд та інших.

Оп-арт (анг. репетування art, скороч. Від optical art - оптичне мистецтво) - напрямок у мистецтві XX ст., який став вельми поширеним у 1960-х роках.

Художники оп-арту використовували різні зорові ілюзії, спираючись на особливості сприйняття плоских і просторових постатей.

Ефекти просторового переміщення, злиття, парення форм досягалися запровадженням ритмічних повторів, різких колірних і тональних контрастів, перетину спіралеподібних і ґратчастих конфігурацій, звивання ліній. У оп-арті часто застосовувалися установки мінливого світла, динамічні конструкції. Ілюзії струмливого руху, послідовної зміни образів, нестійке, безупинне перетворення форми твориться у оп-арті лише у відчутті глядача. Напрям продовжує технічну лінію модернізму.



6. Прийоми сучасного (абстракціоністського) мистецтва

Гіперреализм (анг.hyperrealism) - напрямок у живописі та скульптурі, який виник у 1970-х роках XX ст. Інша назва гіперреалізму - фотореалізм.

Художники цього напряму імітували фото живописними засобами на полотні. Вони зображували світ сучасного міста: вітрини крамниць та ресторанів, станції метро і світлофори, житлові будинки і перехожих тут. У цьому особливу увагу зверталося на блискучі, що відбивають світло поверхні: скло, пластик, полірування автомобілів та інше. Гра відображень на таких поверхнях справляє враження взаємопроникнення просторів.

Метою гіперреалистов було зобразити світ непросто достовірно, а надреально. І тому вони використовували механічні способи копіювання фотографій і збільшення їх до розмірів великого полотна (діапроекцію і масштабну сітку). Фарбу, зазвичай, розпорошували аерографом, щоб зберегти всі особливості фотозображення, виключити прояв індивідуального почерку художника.

Крім цього, відвідувачі виставок цього напряму могли натрапити у залах на людські постаті, виконані із сучасних полімерних матеріалів в натуральний розмір, одягнені в одяг і розфарбовані в такий спосіб, що вони не відрізнялися від глядачів.

Це викликало багато плутанини і шокувало людей.

Фотореалізм поставив своїм завданням загострити наше сприйняття буденності, символізувати сучасну середу, відбити час на формах "технічних мистецтв", широко розповсюджувалися саме у нашу епоху технічного прогресу. Фіксуючи та виявляючи сучасність, приховуючи авторські емоції, фотореалізм у своїх програмних роботах виявився за українсько-словацьким кордоном образотворчого мистецтва і трохи її переступив, оскільки прагнув змагатися з самим життям.

Реді-мейд (анг. readymade - готовий) - один із поширених прийомів сучасного (абстракціоністського) мистецтва, котрий перебував у тому, що предмет промислового виробництва виривається зі звичної побутової обстановки і експонується у залі.

Глядач бачить у предметі, виставленому на подіумі, не утилітарну річ, а художній об'єкт, промовистість форми і кольору. Назву реді-мейд вперше у 1913-1917 роки застосував М. Дюшан стосовно своїх "готових об'єктів" (гребінця, велосипедного колеса, сушилки для пляшок). У 60-ті роки реді-мейд набув широкого поширення у різних напрямах абстракціоністського мистецтва, особливо у дадаїзмі.

Інсталяція (від анг. installation - установка) - просторова композиція, створена художником із різних елементів - побутових предметів, промислових виробів і матеріалів, природних об'єктів, текстової чи візуальної інформації. Основоположниками інсталяції були дадаїст М. Дюшан і сюрреалісти. Створюючи незвичні сполучення звичайних речей, художник надає їм нового символічного смислу. Естетичний зміст інсталяції у грі значеннєвих значень, які змінюються залежно від цього, де знаходиться предмет - звичному побутовому оточенні чи виставковій залі. Інсталляцію створювали багато художників авангарду - Р. Раушенберг, Д. Дайн, Р. Юккер, І. Кабаків. живопис культура мистецтво

Енвайронмент (анг. environment - оточення, середовище) - велика просторова композиція, що охоплює глядача на кшталт реального оточення, одне з форм, характерного абстракціоністського мистецтва 60-70 років. Енвайронмент натуралістичного типу, що імітував інтер'єр із постатями людей, створювали скульптури Д. Сегал, Еге. Кинхольц, Д. Олденбург, Д. Хенсон. Такі повторення реальності могли включати елементи маревної фантастики. Інший тип енвайронменту є ігровий простір, який передбачає певні дії глядачів.

Хеппенінг (анг. happening - те, що сталося) - різновид акціонізму, найбільш поширеного в авангардистському мистецтві 60-70 років. Хеппенінг - розвивається подія, скоріш спровокована, ніж організована, проте ініціатори дії обов'язково втягують у ньому і глядачів. Хеппенінг виник у кінці 50 років. Надалі організацією хепенінгу найчастіше у міському середовищі чи природі займаються художники. Вони розглядають цю форму як рід рушійного твору, у якому довкілля, предмети грають не меншу роль, ніж живі учасники акції. Дія хепенінгу провокує свободу кожного учасника і маніпуляцію предметами. Усі дії розгортаються за попередньо наміченої програмі, у якій, проте, велике значення відводиться імпровізації, дає вихід різним несвідомим спонуканням.

Хеппенінг може охоплювати елементи гумору і фольклору. У хеппенінгу яскраво виразилося прагнення авангардизму злитися із мистецтвом, із течією самого життя.



Список використаних джерел

1. Бартенев І.А., Батажкова В.М. Нариси історії архітектурних стилів. - М.: «Образотворче мистецтво», 1983.

2. Прохоров А.М., Гіляров М.С. та інші. Радянський енциклопедичний словник. - М.: «Радянська енциклопедія», 1991.

3. Світ мистецтва. - М.: «Молода гвардія», 2006.

4. Шитов Л.А., Альохін А.Д., Антонова І.А., Коржев Г.М., Мильников А.А. та інші. Юний художник. - М.: «Молода гвардія», 1999.

Размещено на Allbest.ru

...