Музичний фольклор календарного циклу: різновиди купальських обрядів і пісень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

Реферат на тему:

«Музичний фольклор календарного циклу: різновиди купальських обрядів і пісень»

Зміст

Вступ

1. Музичний фольклор календарного циклу. Обрядові пісні

2. Купальські пісні та обряди

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Усна нематеріальна традиційна культура - основа основ української нації, джерело мови, народного світогляду, професійного мистецтва. Неувага до фольклору - це втрата того ґрунту, на якому ростуть і плодоносять генетична пам'ять народу, його розум, душа й серце, формується дерево сучасного і майбутнього буття держави. Отже, соціальне, економічне, політичне і культурне значення фольклору в історії надзвичайно велике; завдяки фольклору збережено самобутність націй і культур, забезпечено розмаїття й багатство загальнолюдської культури. Втрата чи знищення усних традиційних культур, їхній занепад може призвести до морально-духовних і світоглядних катастроф людства. Особливо небезпечна втрата традиційних надбань фольклору для України. Позбавити українців образно-емоційно й раціонально-прагматично пізнавати світ, відтворювати спадщину поколінь і творити рідною мовою нове - це позбавити їх власної духовно-культурної сутності, національної ідентичності, що рівнозначне фізичній загибелі.

Народна культура та мистецтво українців справедливо вважаються одними з найбагатших надбань культурної спадщини європейських націй. Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал.

Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви і символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися із побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їх свята і будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів.

У свою чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні і родинно-обрядові пісні. До епічного - думи й історичні пісні та ліро-епічні (балади, співанки-хроніки). До ліричного - соціально-побутову й побутову лірику.

1. Обрядові пісні

музичний фольклор купальський обряд

Обрядові пісні - народнопоетичні вокальні твори, що супроводять побутові обряди в житті людей. Як і самі обряди, обрядові пісні відповідно до функціонального призначення мають свою класифікацію. Вони поділяються на календарно-обрядові, що виконуються у певні періоди року або під час певних трудових процесів, і родинно-обрядові. Всі вони найдавніші за походженням. Виконуються здебільшого в поєднанні з елементами хореографії та драматургії.

У побуті українського народу тривалий час зберігаються традиції давньоруських і навіть язичницьких свят землеробського року з їхніми великими циклами трудових, обрядових та величальних пісень. Календарно-обрядова пісенна поезія має три умовних цикли: зимовий, весняний та літній.

Серед зимових обрядів особливе місце займало і займає урочисте відзначення наближення нового землеробського року.

«Ключові календарно-обрядові комплекси включають в себе:

1) Зустріч і проводи міфологічних персонажів.

2) Заборони та приписи стосуються поведінки людей

3) Поминальні мотиви, в яких втілений культ предків.

4) Прогностичні (ворожіння), які продукують, захисні та оберегові практики.» [6; с. 100]

До зимового циклу календарних пісень входять колядки і щедрівки. Істотної різниці щодо змісту в цих двох близьких видах пісень немає. Це - новорічні вітання, побажання успіху в новому землеробському році, побажання здоров'я сім'ї, величання господаря, прославлення праці хлібороба та її здобутків. Розпочиналося виконання зимового циклу пісень із зимового рівнодення (кінець грудня) і закінчувалося з появою перших ознак наближення весни (кінець лютого) проводами зими - святом масляної.

По домівках ходять люди, співають пісні та очікують на ласощі. І всі, як добрі господарі, завжди щиро нагороджували їх за старання.

Іноді, не дуже добрі люди, користуються часом обрядових колядувань та використовують недбалість господарів. Вони вишукують ті оселі, в яких досить часто відсутні господарі і намагаються проникнути у середину.

Весняний цикл складається з веснянок і хороводних ігор. Початок його припадає на ранню весну, коли оживає природа, а кінець - на завершення весняних польових робіт. За змістом веснянки зводяться до закликання весни, відображення підготовки поля, знарядь тощо. Пісні і хороводи поділяються на тематичні групи відповідно до різних періодів весни. Крім власне веснянок, в Україні були поширені так звані «русальні» пісні, а на межі між весною і літом - петрівки. В них оспівувалася весняна природа, відображалися народні звичаї, побут. Велике місце в петрівках займала тема кохання.

Ще з язичницьких часів до нас дійшло прекрасне свято Івана Купала з його специфічними піснями. Ними й розпочинається літній пісенний цикл. Це відбувається в купальську ніч з 6 на 7 липня. Молодь збирається біля річки, озера чи ставка, розводить багаття, водить хороводи, дівчата плетуть вінки, ворожать, пускаючи їх на воду. Все це супроводжується співом купальських пісень. У них є такі мотиви: купання-очищення, чарівні перетворення людей на дерева та рослини, хліборобська праця. Серед купальських пісень є ніжна лірика про кохання, залицяння та сватання, жарти, гумор, сатира, де дівчата висміюють вади хлопців, а хлопці - дівчат. Все це надає святу веселощів, радості; обрядові пісні звеличують процес збирання врожаю, що практично завершує хліборобський календарний рік.

Родинно-обрядові пісні супроводжують людину все життя - від народження й до смерті. Серед них - колискові, весільні та плачі й голосіння. Вони найдавніші за походженням, пройшли багатовіковий розвиток і побутують у народі до наших днів.

Колискові пісні як жанр суто ліричний втілюють, насамперед, почуття матері до дитини, думи про її майбутнє, висловлюють прагнення оберегти її від тяжкого життя, побажання вирости здоровою, стати сильною, красивою, хороброю. У колискових піснях проста мелодія, розмірений ритм, специфічна дитяча лексика з наявністю зменшувально-пестливих слів. Найпопулярніші персонажі цих пісень - сон, дрімота, кіт, голуб. У деяких піснях розкривається внутрішній стан жінки-матері, світ її почуттів і переживань.

Найбільш різноманітним серед родинно-обрядових пісень є весільний цикл. Він органічно входить у весільне дійство, яке умовно можна поділити на дві частини - до шлюбу і після. У піснях першої частини дійства - ліричний образ молодої, яка прощається з дівочим життям, родиною, подругами з передчуттям тяжкої долі в чужій сім'ї. Особливо багатий на пісні обряд розплітання дівочої коси. Основним змістом другої частини є вітання молодих, побажання їм щастя, здоров'я, добробуту. В процесі весілля лунають різноманітні жартівливі пісні, так звані передирки - вокальні змагання між дружками, світилками, боярами, свахами. Деякі з весільних пісень («Ой чоботи, чоботи ви мої», «Дівчино моя, переяславко») міцно увійшли в народний побут і продовжують жити поза весільним обрядом.

Ще один різновид родинно-обрядового фольклору - плачі й голосіння, що викопувались у похоронному обряді у формі прощальних речитативів, останнім часом втрачають свої ритуальні ознаки і перетворюються на прощальні промови.

2. Купальські пісні та обряди

Найбільшим розгаром у проведенні ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала. У давнину воно відбувалося із виконанням багатьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супроводжувались купальськими піснями. Уривки деяких із тих, що дійшли до нас, є сакральними і виявляють тісний зв'язок із давніми віруваннями, за якими цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом).

Купальські пісні -- вид календарної обрядової лірики, яка з часів язичництва супроводжувала обряд величання бога плодючості, згоди і любові -- Купайла, або Купала. До новітнього часу цей святковий обряд дійшов фрагментарно, із запровадженням християнства він поєднався зі святом Івана Хрестителя (відбувався в ніч з 23 на 24 червня за ст.ст.), став називатися в народі Іваном Купайлом. Це свято тривало до Петра (29 червня за ст.ст.). У цей час співали тільки купальські пісні. Крім Купайла, в них згадується ще Марена (Морена, Морина, Моряна, Мара),,яку за українською традицією завжди пов'язували з Купайлом або й називали його жінкою. Марена мислилася як богиня зла, хвороб (мору), смерті.

У весняно-літніх обрядах робили опудала Марени і спалювали або топили. Характерними ритуалами купальського обряду було готування, запалення “живого вогню” (від тертя дерева об дерево), сплітання вінків і кидання їх на воду, перестрибування через вогонь (“очищення”), різні ігри, ворожіння. Купальські пісні (собіткові, як їх називають на Лемківщині) славлять вегетацію усього живого і життєдайного -- сонця (день у ту пору вдвічі більший від ночі), землю, на якій все буяє, воду животворну, цілющу росу і чудодійне зілля (таємничий цвіт папороті), кохання і надії на щастя. У них згадуються Купайло, дівка Маринка, що втопилася (“Купала на Йвана”, “Наша Маринка-купалочка”), коротка для сну нічка (“Ой на Купала, Купалочка”, “Ой молодая молодиця”), зелена діброва із скошеними травами, тривожні хвилювання царівни, яку збирається посватати “царойко” (“Ой ти зелена дубровойко”, “Чорна хмаройка наступає”). Серед купальських пісень є й жартівливі передражнювання хлопців, спонукання їх до одруження (“Ой на городі крокіс, крокіс”, “Ой наші хлопці стрільці, стрільці”, “Помощу кладочку”, “Час тобі, вербонько, розвиватись”). Більшість купальських пісень не мають куплетної структури, встановленого порядку римування. Формою вони багато в чому подібні до колядок, веснянок, русальних пісень.

Значну групу купальських пісень складають твори заклинального характеру, якими молодь скликалась на свято. У них нерідко звучали заклинання та прокляття тих людей, які не прийшли величати Купала (ці твори, очевидно, виникали у період двовір'я і стосуються християн, які не підтримували поганських звичаїв).

Серед купальських пісень є велика група творів, якими супроводжувалося збирання квітів та наряджання Купайлиці, обряд вінкоплетення. Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким архетипом як символ річного коловороту, сонячного світила, безконечності; а також - дівочості, долі. Він є обов'язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь. Одним із поширених ритуалів був обряд ворожіння на вінках, за яким під "дерево щастя" садили прибрану дівчину із зав'язаними очима, "роль якої полягала в тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя (спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення)". Біля неї клали сплетені заздалегідь вінки зі свіжих та зів'ялих квітів. Вона давала кожній дівчині вінок, що був символом її майбутньої долі. Цей обряд супроводжувався такими піснями-замовляннями.

Іншим видом ворожіння на вінках був обряд пускання їх за водою, і за тим, як вони плили (швидко, обертаючись, тонучи, зв'язавшись з іншим вінком тощо), загадували майбутню долю.

Удень купальські ігри відбувались навколо рядженого деревця (Купайлиці) «Основним атрибутом купальського свята є прикрашене дерево «Купайло», - береза чи сосна ( проте в деяких селах залишилася традиція де функціонували обидва дерева). Деревце прикрашали вінками з квітів (волошки) та свічками з «берести» (кори берези), а в кінці обряду його ритуально знищували: спалювали, розривали або топили. Іноді прикрашене дерево носили по селу. В деяких селах до дерева чіпляли вєдьму» [1; с. 159] Ввечері - навколо ритуального вогнища, що має "горіти високо", символізуючи з'єднання землі з небом. Залишки давніх ритуалів є свідченням того, що це полум'я вважалося жертовним, його наділяли магічною силою: "У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп солярних тварин". Купальське вогнище та обряд, що відбувався навколо нього, називали собіткою, відповідно пісні, якими він супроводжувався - собітковими. Ці твори зафіксували елементи замовлянь, опису цього дійства.

Попіл із купальського вогнища беруть для посипання подвір'я та городу, для здоров'я і родючості. Волхвині (відунки) брали його для своїх потреб: лікування хворих, замовляння та чаклування. Християнські священики залякували людей цими чаклунками, тому в писемних джерелах збереглося тільки негативне значення цього давнього звичаю, мовляв «у цей день можна піймати відьму, яка бере попіл з купальського багаття».

На думку багатьох дослідників, обряд перестрибування через полум'я є видозміною архаїчної жертви "переведення через вогонь". Згодом обряд перестрибування через вогонь став символічним очищенням перед жнивами. Подекуди купальське багаття розкладали над водою, і хлопці з дівчатами, що перестрибували через собітку, падали у воду. Потім молодь ішла у гущавину "шукати цвіт папороті".

На деяких територіях Купала не спалювали у вогні, а топили. Це було пов'язано ще з одним відомим ритуалом, який проводився вранці після святкової ночі, - купання молоді у воді - і вважався обрядом очищення. Тому тут вода, як у всій календарній обрядовості, є обов'язковим архетипом. У цьому виявляється зв'язок купальських пісень не лише із жанрами весняного та літнього циклів, а й з колядками та щедрівками, у яких нерідко зустрічаються мотиви знесення дівочого вінка у річку, перехоплення молодцями дівчини-перевізнички, переведення через потік тощо. Як у всій давньослов'янській ліриці, вода у купальських звичаях та піснях є символом парування, вінчання (очевидно, етимологічно від "вінок").

Частий мотив віддання дівчини тому молодцеві, що витягне її із води, коли вона топиться, або зловить у воді її вінок. Такі твори нерідко завершуються трагічно.

У купальських піснях дуже часто зустрічається мотив потопання дівчини, яка просить порятунку у своїх рідних - батька, матері, сестри, брата, але ті відмовляються її рятувати. Подекуди він може сприйматись як покарання дівчини за непослух, але Е. Тайлор, вказуючи на значне поширення цього мотиву у різних народів, дає інше пояснення: водні духи, за язичницькими уявленнями, вимагають жертв, тому "абсолютно очевидно, що з цієї точки зору спасіння потопаючого, тобто виривання жертви із кігтів водяного духу - це безглуздий виклик божеству, який навряд чи зможе залишитися непімщеним...".

У купальських піснях ряд мотивів та образів перегукуються з русальними. Таким, зокрема, є мотив загадування дівчині загадок парубком або його посланцем.

Із приходом християнства та принесенням на слов'янські землі нової моралі церква вела боротьбу проти язичницьких обрядів як складового елементу ритуально-магічних дій, вважаючи їх розпустою та ідолопоклонством. Зокрема М.Грушевський цитує слова псковського монаха Памфіла (16 ст.) про це свято: "Коли прийде празник Рождества Предтечевого, то в святу ту ніч трохи не все місто схвилюється, і по селах показяться - з бубнами, з сопілями, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканням і плясанням: жінки і дівчата головами махають, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть"; та описи зі "Стоглава": "Против празника і вночі на самий празник, весь день і до ночі чоловіки, жінки, діти по домах і на вулиці, і над воду ходячи, забавляються всякими грами, скоморошеством, піснями і плясами сатанинськими, гуслями й іншими способами і паскудними образами; тут хлопці і дівчата безчестяться; коли минає ніч, ідуть на ріку з великим криком, як біснуваті; миються водою і, вернувшися додому, падають як мертві від великого "клопотання". Тому в багатьох купальських піснях, що від великого "клопотання". Тому в багатьох купальських піснях, що належать до пізнішого періоду, звучать мотиви заборони батьками йти дівчині на гульбища, покарання братом сестри, що не послухала цієї поради, потопання дівчини під час купання і марне намагання отримати допомогу від інших дівчат та хлопців.

Згодом церква у цей день встановила свято святого Івана. Не маючи біблійного підґрунтя, воно стало продовженням язичницького звичаю, який у видозміненій формі був закріплений тогочасною церквою. Синкретизмом елементів язичництва та християнства позначена більшість купальських та собіткових пісень пізнішого періоду творення. У наш час залишки цього свята зберігаються в народі за традицією.

Висновок

Обрядові пісні сьогодні не можна розглядати лише як пам'ятки давнини, що донесли до нас поступовий процес виникнення й розвитку характерних національних рис українського фольклору. Вони не втратили своїх гуманістичних та естетичних можливостей і ще довго служитимуть справі виховання нових поколінь. Саме таким святом є Івана Купала. Зародилась ця традиція у ті часи, коли серед хліборобських племен на теренах України панував культ сонця і давніх поганських богів Ярила і Даждьбога, звідки, як не з давніх традицій сучасне покоління дізналося про тогочасні вірування українського народу. Згодом, уже в християнські часи, ці обряди наклалися на святкування великих релігійних свят: різдва Івана Хрестителя (купальські пісні та ігри; у найзахідніших груп українців - "собіткові") 7 липня за новим стилем й верховних апостолів Петра і Павла (петрівчанські пісні) 12 липня за новим стилем. Ігри й обряди цієї пори пов'язувались із паленням жертовних вогнищ, спалюванням опудала ("Марени", "Коструба", "Купайла" та ін.) очищуючим вогнем. В купальських ритуалах поєднуються елементи маґії (загальне буяння природи і вплив на врожай) та матримоніальних дій. З буянням природи пов'язані всілякі фантастичні моменти (чарівна сила зілля, зібраного в купальську ніч, чудодійний цвіт папороті та цілюща сила води в цей же час, активізація і небезпечність у цей період всяких духів природи й "нечистої" сили). Усі етапи святкування були пов'язані з танцями і співами.

Щодо себе можу сказати, що я теж спостерігала це свято в нашому селі, у нас, вже в досить сучасному селі, теж святкують свято Івана Купала. Що правда за останні три роки традиція дуже змінилася. В дитинстві пам'ятаю місцеві діти наряджали величежне дерево в центрі села, біля річки. Приїжджав місцевий фольклорний гурт, що водив хороводи з дітьми та усіма бажаючими. Також відбувалося театралізоване дійство з русалками, що були вдягнуті в білі сорочки, з великими вінками на голові пливли на човнах. Також з води виходив такий персонаж, як Тритон з тризубом і в рибальській сітці, який обливав всіх водою. Вже ввечері палили велике вогнище і хлопці і дівчата стрибали через нього. Також влаштовували такі забави як лотерея, змагання лазання по стовпу за подарунком (за подарунки були мука, сіль, цукор, свиня, циплята, кури, гуси та інші сільськогосподарські товари). Багато з гостей вдягалися чортами і всіляко лякали дітей.

Деякі традиційні обряди залишилися, але для чого і звідки вони пішли ніхто не знає. Але, нажаль, вже два роки святкування такого свята як Івана Купала в нашому селі перетворилося на пиячиство під будинком культури.

Список використаних джерел

1.Скаженик М. Мелогеографічне вивчення Уборті: купальсько-петрівські наспіви та обряди // Проблеми етномузикології : зб. наук. статей / [упоряд. О. І. Мурзина]. - Київ, 2009. - Вип. 4. - С. 154-175.

2. http://onlyart.org.ua/?page_id=40034

3. http://myukraine.info/uk/culture/etnography/folklour/

4. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=34551- Проект "Моя Україна".- ГО "Арт Екзистенція"

5. http://uk.wikipedia.org/wiki/

6. Народное музыкальное творчество [учеб.] / [отв. ред. О. А. Пашина]. - Санкт-Петербург : Композитор, 2005

Размещено на Allbest.ru