Народна драма в театрі

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття «народна драма»

2. Характеристика драми

2.1 Походження

2.2 Тематика

2.3 Основні герої

2.4 Структура

2.5 Поетика

2.6 Історіографія

2.7 Функціі

Використанні джерела

1. Поняття «народна драма»

Народна драма - жанр фольклору, в якому прозові та віршовані (здебільшого пісенні) тексти отримують ігрове втілення в діях і міміці виконавців. У народній драмі набувають самостійного значення елементи дії, ігри, які так відчутні в календарній та сімейної обрядовості, в хороводних і ігрових піснях, а також зустрічаються в деяких інших жанрах фольклору. Особливість, що відрізняє російську народну драму від цих жанрів, полягає в тому, що в ній дію рівнозначно виконуваного тексту, тоді як в інших жанрах текст головує і лише ілюструється рухами і мімікою виконавців твору. Окремі народні драми поряд з творами інших фольклорних жанрів включаються в комплекс розваг та веселощів, приурочується до головних свят і обрядів. Російська народна драма не професійна.

2. Характеристика драми

2.1 Походження

Походження драми - спочатку, в праісторії поетичного і взагалі художньої творчості, слід (як вказував А.Н. Веселовський) припустити відомий синкретизм, що не змішував, а робив відсутність відмінностей між певними поетичними родами, поезією та іншими мистецтвами, щось, досі живе в поезії народного обряду.

Цей синкретизм яскраво виражений у давньогрецьких народних святах на честь Діоніса, де він супроводжується певним мімічним дійством, що виражає рухами тіла ліро -епічну канву пісні. Це - в один і той же час і епос, і лірика, не відокремлені від музики, і драма.

Коли відбулося виділення родів поезії, зокрема драми, з синкретизму, не встановлено. Дані різних літератур розходяться між собою: так у давньоіндійській поезії зачатки культової драми можна, як здається, простежити вже в водійських гімнах (гімни - діалоги між Ямою і домагається його любові Ями, братом і сестрою, предками роду людського, між Пурурвасом і його коханої Урваши - сюжет, розроблений згодом Калідаса, та ін.)

Навпаки, за даними історії грецької поезії, драматичні твори з'явилися після епічних і ліричних (після Гомера і Алкея виступив Есхіл). А. Веселовський допускає, що художня драма склалася, зберігаючи, і разом з тим втілюючи і свої культові форми і сюжети міфу.

Вироблення епічного переказу і зростання особистої художньої лірики не могли не знайти в ній відображення, але драма не механічне згуртування епічних і ліричних партій, а еволюція найдавнішої синкретичної схеми, скріпленої культом і послідовно відновивши результати всього суспільного і політичного розвитку.

Академік Н.Я. Марр прагне безпосередньо пов'язати з формами первісного виробництва не тільки форми синкретичного мистецтва, а й мови, розвиток якого виводиться ним з виробничого руху.

Пережитки первісного синкретизму з їх драматичними елементами зберігаються в обрядах і «іграх» як народів первісної культури, так і висококультурних народів Заходу і Сходу. З ускладненням виробничих форм і відносин, з ростом суспільної диференціації і ускладненням ідеологій, зокрема - з розвитком міфу і культу - створюються передумови для виділення драми як особливого роду. Зв'язок драми з розвиненою міфологією і більш складними формами культу (анімістичними культами, культами богів) не підлягає сумніву; також можна сказати, що в давніх культурах Сходу і Заходу міфологія становить не тільки арсенал драматичного мистецтва, але і його грунт.

2.2 Тематика

Тематика і проблематика великих народних драм подібні з іншими жанрами фольклору. Про це свідчать насамперед її основні персонажі - волелюбний отаман, розбійник, хоробрий воїн, непокірний царський син Адольф. У них народ втілив свої уявлення про позитивних героїв, з глибоко привабливими для їхніх творців рисами - заповзятістю і відвагою, безкомпромісністю, прагненням до свободи і справедливості.

Народні драматичні твори, що склалися на основі багатої театральної традиції, за ідейно - тематичними ознаками можна поділити на три групи:

1) п'єси героїчні, розповіді про бунтарів, виразник стихійного протесту («Човен», «Шлюпка», «Зграя розбійників», «Отаман буря»і т.д.),

2) п'єси історико -патріотичні, виражають патріотизм російського народу («Як француз Москву брав», «Цар Максиміліан», «Про богатиря і російського воїна»тощо),

3) п'єси на побутові теми («барин і Афонька», «барин і прикажчик», «Уявний пан» тощо).

2.3 Основние герої

У драмах на побутові теми в основному висміюється образ пана-білоручки, гордовитого хвалька («Був в Італії, був і далі, був у Парижі, був і ближче»), його манерність, легковажність. Головний герой цих п'єс - веселий, спритний слуга, практичний і винахідливий Афонько Малий (Афонько Новий, Ванька Малий, Альошка). Слуга знущається над паном, придумує небилиці, валить його то в жах, то у відчай. Мужик, солдат, Петрушка висміює і схиляння бар перед усім іноземним.

2.4 Структура

Особливості будови сюжету і образів героїв пов'язані зі специфікою народного уявлення. Воно відбувалося без сцени, завіси, куліс, бутафорії та реквізиту - неодмінних компонентів професійного театру. Дія часто розгорталося в хаті, серед народу ; що не беруть участь у сцені актори стояли півколом, у міру потреби виходячи вперед і представляючись публіці. Перерв у поданні не було. Умовність часу і простору - найяскравіша риса народної театральної дії.

З'єднання «високих», трагічних сцен з комічними присутня у всіх сюжетах і текстах драм, включаючи і «Царя Максиміліана». У драмах відбуваються трагічні події - цар Максиміліан страчує непокірного сина ; отаман вбиває у поєдинку лицаря ; кінчає самогубством кат і інші. На ці події відгукується, як в античній трагедії, хор. А наступна сцена відспівування і поховання героїв, як правило, комічна, вона привносить розрядку напруги, надає всьому поданням двоєдиний характер. Умовність в народному театрі пов'язана з фольклорними традиціями, тому тут здаються природними і навіть правдоподібними такі сцени, коли вбитий герой несподівано схоплюється, сам приставляє відрубану голову на місце і починає танцювати.

Ні місце дії, ні час дії в народних драмах зазвичай не визначається, за винятком «Човни», де події відбуваються на Волзі, в маєтку поміщика. Це дозволяє вільно розташовувати епізоди і сцени. У п'єсах завжди дотримується відносний порядок і послідовність дії, що підтверджується аналізом композиції п'єс (див. виклад нами змісту п'єси «Цар Максиміліан»). У п'єсах мотивовані і ввідні епізоди, і виходи і зникнення персонажів. Деякі п'єси являють собою інсценування народних пісень, жартів, казок, анекдотів ; при цьому зберігається первісна послідовність епізодів.

2.5 Поетика

Покоління творців і виконавців народних драм виробили і певні прийоми сюжетотворення, характеристик персонажів і стилю. Розгорнутим народним драмам притаманні сильні пристрасті і нерозв'язні конфлікти, безперервність і швидкість змінюють один одного дій. Так, допити царем сина слідують один за іншим, за останнім з них відразу ж слід виклик ката і наказ про страту. Все це відбувається без словесних пауз і зволікання в діях. Динамізм розвитку дії - відмінна риса народної драми. Ще одна характерна особливість - «вихідні» монологи її героїв, в яких персонаж дає сам собі розгорнуту самохарактеристику. Цей прийом притаманний і ранній російської драматургії, і вертепним п'єсами, і сценкам ряження. У народних п'єсах зустрічаються стійкі по набору елементів - формул вихідні монологи, що, звичайно, сприяло їх легкому запам'ятовуванню. Герой повинен був розповісти, хто він, звідки прибув, навіщо з'явився, що збирається зробити. Глядачів не дивувала ця своєрідна «самореклама», адже взаємних характеристик просто не було.

Стиль і мова народної драми характеризується наявністю різних шарів, кожен з яких по-своєму співвідноситься з сюжетом і системою персонажів. Так, головні герої висловлюються урочистою церемоніальною промовою, віддають накази і розпорядження. У хвилини душевних потрясінь персонажі драми вимовляють довгі монологи. У діалогах і масових сценах побутова, розмовна мова, в якій з'ясовуються стосунки і визначаються конфлікти. Комічним персонажам притаманна жартівлива, пародійна мова. Особливу роль відіграють в народній драмі пісні, що виконувалися героями в критичні для них моменти, велика і роль хору, який часто стає коментатором відбуваються подій. Обов'язковими були пісні на початку і в кінці вистави.

Мова персонажів у народних драмах виразна, своєрідна, дотепна. Вона з'єднує в собі народні та літературні елементи : лексику і фразеологію. Нерідкість гра слів, алогізми комічного плану, традиційні для фольклору повторення, стійкі формули. У мові драми часто використовувалися прислів'я, приказки, загадки. Велике значення мали жартівливі репліки і гра на омонімах : «Не бажаєш до нас у зграю ?» - «Я не тільки в зграю, я і в цебер залізу». Постійно зустрічається переосмислення, своєрідна народна етимологія : «Дивись в підозрілу трубку» (підзорну). Характерна також гра на ослишкі : «Іди до царю. - До якого косареві ?» Для народної сцени характерна гра на неправдоподібних аналогіях :»А смаженого (на обід) бичачі роги, да комарина нога».

Комізм народної драми, зосереджений в тексті і в жестикуляції виконавців, посилювався широким використанням оксюморона, з'єднанням суперечних понять (нагодував досхочу - з голоду заморив) ; метатези, перестановкою слів з однієї фрази в іншу (матушка подохла - кобила померла, замість «кобила подохла») ; реалізацією метафори, буквального розуміння метафоричного вираження. У міському видовищному фольклорі часто використовувалася гіпербола. Особлива пристрасть до оксюмороном сполученням і гіперболі спостерігається в «райку». Перебільшеннями і алогізмами переповнені комедії про Петрушки. Прийоми мовної виразності в народних драмах були не тільки засобом розкриття ідейного задуму, але і організуючим, композиційним початком вистави. Як відомо, сюжет в народній драмі не дуже складний, і головний інтерес вистав полягав саме в діалогах. Чим дотепніше, комічнішого була суперечка персонажів, тим більшим успіхом користувався цей спектакль у публіки. Народна драма - своєрідне мистецтво, воно відрізнялося простотою і навіть примітивністю форм, проте в житті народних мас воно відігравало помітну роль: було не тільки розвагою, але й вираженням народного сприйняття дійсності.

драма ляльковий театр фольклорний

2.6 Історіографія

Народний театр зароджується в той момент, коли він відокремлюється від обряду і стає відображенням життя народу. Перші згадки про театр на Русі відносяться звичайно до XI століття, коли з учасників народних ігор і уявлень виділилися потішники - скоморохи. Творчість скоморохів виражало думки, сподівання і настрої народу, найчастіше бунтарські ідеї. З цієї точки зору цікава билина «Подорож Вавіли з скоморохами», в якій розповідається про те, як веселі люди, скоморохи, разом з Вавілою вирішили переграти злого царя Собаку. Від гри скоморохів і Вавіли царство царя Собаки згоріло «з краю і до краю», і «посадили тут Вавілушку на царство». Скоморошество було формою російського національного театру, що існував протягом ряду століть, воно стало ґрунтом, на якій виник російський театр. Але академік П. Н. Берков вважає, що «неправильно виводити російський народний театр цілком з мистецтва скоморохів : «російський театр виріс із самої народного життя, а мистецтво скоморохів становило тільки частина народного театру».

Однією з найдавніших форм народних дійств було ряженье, ситуація, коли людина виряджався в тварин : козу, ведмедя, вовка, коня і т.д. Звичай ряжень був широко поширений в Київській Русі, звичай цей з деякими змінами зберігся до нашого часу; російські за традицією виряджаються під час свята «Російської зими».

У всіх обрядах, і в календарних, і в сімейних, є риси драматичної дії. Ігри, хороводи і обрядові драматичні сценки ще не були театром у прямому сенсі слова, що не були видовищем. У зарождающемся театральній дії велика роль «ігрищ». «Ігрища» прийнято називати ті імпровізовані народні п'єси -вистави, які займають проміжне положення між «грою» і «усної драмою». Перші згадки про подібні уявлення відносяться до XVII століття («ігрища про пана», «Поміщик, суддя і мужик»). Від обрядів та ігор шлях лежав до власне драматичних вистав, для формування яких особливе значення мали народні хорові ігри, а також побутові сценки, розігруються бродячими співаками, музикантами та акторами - скоморохами.

Особливу, надзвичайно яскраву сторінку народної театральної видовищної культури становили Ярморочна розваги і гуляння в містах з нагоди великих календарних свят (різдво, масниця, паска, трійця та ін) або подій державної ваги. Розквіт гулянь припадає на XVIII - початок XIX століття, хоча окремі види і жанри народного мистецтва створювалися і активно побутували задовго до позначеного часу, деякі, в трансформованому вигляді, продовжують існувати донині. Такий ляльковий театр, ведмежа потіха, примовки торговців, багато циркові номери. Ярмарки і гуляння завжди сприймалися як яскрава подія, як загальне свято. На ярмарках особливе місце відводилося ляльковому театру, який на Русі мав кілька різновидів: «Петрушка», «Вертеп», «Райок».

Театр Петрушки - це театр ляльок, що одягаються на пальці. Такий театр існував, ймовірно, ще в Київській Русі, доказом тому служить фреска в Софійському соборі в Києві. Мандрівник Адам Олеарій, тричі відвідав Росію в 30 -х роках XVII століття, залишив наступний опис лялькового театру, побаченого ним під Москвою : «Ватажки ведмедів мають при собі таких комедіантів, які, між іншим, негайно ж можуть уявити якусь жарт з допомогою ляльок. Для цього вони обв'язують навколо тіла простирадло, піднімають вільну її сторону вгору і влаштовують над головою своєї щось на зразок сцени, з якою вони і ходять по вулицях і показують на ній з ляльок різні уявлення».

Петрушка більше ВЕГО схожий на Иванушку з російських народних казок, це безжурний герой, який виходить переможцем з різних неприємних ситуацій. Цей герой знущається над представниками влади та духовенства ; його влучне, гостре слово відображало бунтарські настрої народу. Пригоди Петрушки зводилися до бійок, його часто били, забирали в тюрму, але він завжди в кінці опинявся переможцем. Текст всього уявлення змінювався залежно від місцевих умов. Дія в театрі Петрушки коментувалося у вигляді бесіди ляльковода з самим героєм ; текст складався з різних грубуватих жартів, часто римованих, які могли застосовуватися до місцевих подій і приватним особам. Але Петрушка не завжди був тільки забавою натовпу, яка збирається на ярмарках і площах. Це був театр злободенною сатири, за якої лялькарі нерідко потрапляли у в'язницю. Незважаючи на примітивність театру Петрушки, його образ має глибоке коріння в російській фольклорі. Петрушка - втілення народної кмітливості, жарти, невимушеного дотепності, щирого сміху. У комедії про Петрушки виражалися бунтарські настрої народу, його оптимізм і віра в свою перемогу. Театр Петрушки неодноразово відбивався в творах художньої літератури. У поемі «Кому на Русі жити добре» Некрасов зображує сільську ярмарок і змушує мандрівників подивитися «комедію з Петрушкою». М.Горький високо цінував цей образ: «Це - непереможний герой народної лялькової комедії. Він перемагає всіх і все: поліцію, попів, навіть чорта і смерть, сам же залишається безсмертний. Герой комедії - веселий і хитра людина, під личиною комічного гротеску приховує лукавий і насмішкуватий розум».

Вертеп - особливий вид лялькового театру, в Росію він прийшов з Європи. Вертепна драма пов'язана зі звичаєм встановлювати в храмі на Різдво ясла з фігурками богородиці, немовляти, пастухів, тварин, цей звичай прийшов у слов'янські країни з середньовічної Європи. У католицькій Польщі він переріс у справді народне релігійне уявлення і в такому вигляді проник в Україну, в Білорусію, в деякі райони Росії. Вертепна драма розігрувалася в спеціальному ящику, розділеному на два поверхи, який переносили дві людини. Носіями вертепу були бродячі попи і ченці, бурсаки, а пізніше селяни і міщани. Вертепні вистави пов'язані з так званими «шкільними драмами», які складалися і розігрувалися учнями церковних училищ, «колегій» і «академій». Шкільні драми складалися з інсценівок народження Христового та інших біблійних сюжетів. Свою назву ці сцени отримали від того, що сцена народження Христа розігрувалася у вертепі, печері, прихованою від людей. Події, пов'язані з народженням Христа, виконувалися у верхньому ярусі, а епізоди з Іродом та побутова, комедійна частина - у нижньому. Верхній поверх зазвичай обклеювали блакитний папером, в центрі зображувалися ясла з немовлям, над яслами малювалася зірка. Нижній поверх обклеювати яскравою кольоровим папером, праворуч і ліворуч були двері, через які ляльки з'являлися і йшли. Дерев'яні ляльки робилися висотою п'ятнадцять- двадцять сантиметрів, їх розфарбовували або наряджали в матерчаті одягу, закріплювали на стержнях, за допомогою яких пересували по прорізах в підлозі ящика. Кукольник сам говорив за всіх персонажів, за ящиком сиділи музиканти і співаки. У російській традиції релігійна частина не займала великого місця, зате досить розвиненою була комедійна половина, де одна за одною ставилися сценки побутові, історичні, жартівливі. «Вертеп» справив великий вплив на розвиток усного народної драми, згодом до репертуару народного театру увійшли майже всі вертепні інтермедії.

Райок - це театр картинок, що поширився по всій Росії в XVIII -XIX століттях. Райок - це ящик, короб, досить великого розміру. На його передній стінці були два отвори з збільшувальними стеклами, всередині короба містилася паперова стрічка з намальованими картинками (вона перекручувалася з ролика на ролик). Раешнік пересував картинки і давав до них пояснення. Інтерес райка полягав не стільки в картинках, скільки в поясненнях, які відрізнялися дотепністю, своєрідним складом мови. Зображення на стрічці спочатку були релігійно- церковного змісту, але поступово їх витіснили різні світські зображення: пожеж, закордонних міст, царської коронації та ін Показуючи картинки, раешник давав їм протяжно - Крикливий опис, часто сатиричного характеру. Наприклад, «Ось місто Париж, як в'їдеш, так і вугор, сюди наша знати їде грошики мотати, відправляється з золота мішком, а повертається на паличці верхи». Хоча раек виник пізніше багатьох інших форм народного театру, але все ж його вплив проникло в усну драму, особливо велике вплив «раешного стилю» на мову народної драми.

2.7 Функціі

Не можна не відзначити вже досить численних дослідів перенесення форм Д. н. (зокрема «Царя Максимільяна») на шкільну сцену (див. напр. книжку М.А. Рибникова «Цар Максимильян»). В останні десятиліття, особливо за роки революції, багато традиційні форми Д. н. витіснені новими видовищами : клубними та іншими загальнодоступними театральними сценами і гол. обр. кіно, які технічними удосконаленнями затьмарили і ляльковий театр, і балаган, і раек. Однак у ще дуже багатьох місцевостях для деяких соціальних верств традиційні форми Д. н. могли б бути використані в пропагандистських та політико -освітніх цілях. Але практичних спроб у цьому напрямку зроблено порівняно мало (СР наприклад все ж наполегливу роботу московських художників- «лялькарів» Єфімових). Принципова ж можливість радянського лялькового театру, наскільки нам відомо, не піддається спростуванню.

Використанні джерела

1. Ровинський Д.А., Російські народні картинки, СПБ., 1884 ;

2. Морозов П.О., Нариси з історії російської драми, СПБ., 1888;

3. Перетц В.Н., Ляльковий театр в Росії, «Щорічник імператорських театрів» за 1894-1895 ;

4. Ончуков Н.Є., Північні народні драми, СПБ., 1911 ;

5. Виноградов Н.Н., Народна драма «Цар Максимильян», з предисл. акад. А.І. Соболевського, СПБ., 1914 (СБ Відділення російської мови і словесності Акад. Наук, т. ХС, № 7) ;

6. Філіппов В., Завдання народного театру і його минуле в Росії, М., 1918 ; Ремізов А.М., «Цар Максимильян» по склепіння В.В. Бакрилова, Гіз, 1920 (з бібліографією) ;

7. Пиксанов Н.К., Театральний семінарій, «Культура театру», журн. Моск. акад. театрів, М., 1921, № 6 (тут грунтовна бібліографія) ;

8. http://rudocs.exdat.com/docs/index-129423.html?page=8

9. http://www.colombina.ru/russkoe-narodnoe-tvorchestvo/narodnaya-drama.html

10. http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_literature/1728/Драма

11. http://ru.wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru