Культура країн світу (1945-2014): США

Размещено на http://www.allbest.ru

Культура країн світу

(1945- 2014)

США



ОСВІТА

Управління освітою в США традиційно є децентралізованим. Воно здійснюється на рівні штатів. Значні права у вирішенні шкільних питань надані графствам, містам, навчальним округам, яких у країні нараховується близько 15 тисяч. Дошкільне виховання здійснюється в дитячих яслах (до 3 років) і садках (від 3 до 5 років). Система дошкільних закладів включає приватні, державні та кооперативні установи, що суттєво відрізняються між собою метою, організацією та програмою діяльності. Починаючи з 80-х рр. відмічається активізація уваги до цієї освітньої ланки, суттєве зростання кількості дошкільних установ. Пояснюється це необхідністю забезпечення більш раннього інтелектуального та загального розвитку дітей як важливої умови їх успішного навчання в школі І, певною мірою, досягнення життєвого успіху. освіта науковий література театр музика

Отже, провідною метою закладів дошкільного виховання є підготовка до школи. Для дітей, які позбавлені такої можливості у дитячих установах або в домашніх умовах, здійснюється урядова програма "Хед старт" (початковий старт), що передбачає набуття початкових освітніх навичок за допомогою телевізійних навчальних програм.

Початкова освіта

· Шкільне навчання починається з 6-7 років, залежно від штату, і здійснюється у дванадцятирічній загальноосвітній школі, що має таку структуру: початкова школа (1-6 класи), неповна (молодша) середня школа (7-9 класи), старша середня школа (10-12 класи), тобто діє схема "6+3+3". У деяких штатах (малонаселених) існує структура "6+6", тобто початкова та обґєднана середня школа, або "8+4".

· У країні існують як державні загальноосвітні школи, так і приватні, більшість з яких є конфесійними (такі, що організовуються релігійними общинами) (71%). Особливе місце серед приватних належить "незалежним" школам, в яких виховується еліта сучасного суспільства. Відбір абітурієнтів до таких шкіл здійснюється за допомогою вступних тестів, платні за навчання (10-20 тис. доларів за навчальний рік) та соціального статусу батьків. Метою таких шкіл є формування різнобічне розвиненого джентльмена, який має гарні манери, розважливий у справах, вміє планувати своє життя, акуратно витрачати гроші та час заради досягнення головної мети - стати багатим.

· На всіх етапах шкільного навчання в американській школі відсутні єдині навчальні програми, підручники. Кожен навчальний округ розробляє свої рекомендації щодо навчального часу, друкує програми з окремих предметів, як і займається фінансуванням шкіл.

Середня освіта

· З молодшої середньої школи починається диференціація навчання згідно з рівнем здібностей та бажанням учнів. У 9 класі, крім обовґязкових предметів (рідна мова, історія, математика, біологія, географія, предмети естетичного циклу, фізичне виховання, гігієна, праця), вводиться значна кількість предметів за вибором (елективних курсів), які дозволяють обрати певний профіль навчання у старшій середній школі. Диференціація змісту освіти посилюється ще й тим, що більшість обовґязкових предметів викладається за програмами різних рівнів складності.

· Старша середня школа США являє собою установу, в якій навчання здійснюється за трьома основними профілями: академічним, загальним та виробничим (трудовим). Навчання на академічному профілі є підготовкою до вступу у вищий навчальний заклад і здійснюється за збагаченими ускладненими програмами. Залежно від подальшого професійного вибору школяра навчання може мати гуманітарну, суспільствознавчу, природничу або іншу орієнтацію. Загальний профіль орієнтує учнів на вступ до середніх навчальних закладів.Виробничий профіль призначений для учнів, які одразу після школи почнуть працювати. Саме тому цей профіль повґязаний із здобуттям певної спеціальності.

· У зміст навчання входять як предмети "ядра" - обовґязкові (рідна мова та література, суспільствознавчі науки, математика, природничі науки, компґютерна грамотність), так і предмети за вільним вибором учнів (елективні). У школах США існує кілька сот таких предметів. Введення нових елективних предметів здійснюється спочатку на рівні кількох шкіл, а потім влада штату приймає рішення про доцільність їх запровадження.

· В середині 80-х рр. XX століття на вивчення елективних курсів приділялось 50% усього навчального часу.

· На початку 90-х рр. XX ст. ця цифра зменшилась до 40-35% у звґязку з тенденцією інтелектуалізації змісту освіти для всіх учнів, що здійснюється за допомогою розширення "ядра" і, перш за все, його природничо-математичного компоненту.

· Однією з особливостей діяльності американської школи є значна увага до служби "гайденс"(що означає керівництво), метою якої є допомога дитині у досягненні повного розвитку.

Вища освіта

· Система вищої освіти в США включає два сектори: приватний та державний.

· Більшість вузів - приватні, однак в них навчається лише 23% від загальної кількості студентів.

· До вищих, за американськими стандартами, відносять будь-який навчальний заклад, що йде за школою: одно -, дво - та трирічні технічні інститути, дворічні коледжі гуманітарних наук, незалежні (автономні від університетів) професійні школи, учительські коледжі, школи мистецтв, семінарії тощо; університети, політехнічні та технологічні інститути. За рівнем освіти всі вони обґєднані у три категорії:

І - дворічні коледжі;

II - коледжі гуманітарних та природничих наук і професійні школи;

ІІІ - аспірантські та вищі професійні школи, коледжі та університети.

У США відсутні єдині вимоги до абітурієнтів. Все залежить від типу вузу, його престижності, ряду соціально-економічних факторів. Так, наприклад, дворічні коледжі не вимагають вступних екзаменів, чотирирічні коледжі та університети, особливо престижні (Гарвард, Йель, Принстон, Стенфорд, Чикаго та деякі інші) проводять конкурсний відбір абітурієнтів.

Метою вищої школи США є підготовка спеціалістів, здатних систематично мислити, робити вірні оціночні судження, застосовувати творчу уяву. Основний акцент робиться не на обсяг, а на фундаментальність навчання, на знання спеціалістами концепцій розвитку певних галузей науки і техніки, на формування у них навичок подальшої самоосвіти.

НАУКА

Наука в США є однією з ключових галузей країни. На сьогоднішній день США є світовим науковим лідером з абсолютною перевагою у кількості Нобелівських лауреатів. Станом на 2012 рік, громадянам США було присвоєно 331 Нобелівських премій. А також 15 вчених- математиків з США, були удостоєні нагороди під назвою Філдсовськая премія. Найпрестижніша нагорода для математиків, присуджується тільки раз на чотири роки. США стабільно утримують лідерство в інвестиціях в НДДКР. У 2011 році на частку США довелося 34 % світових витрат у даній сфері. Всього було вкладено $ 405 300 000 000, що склало 2,7% від ВВП країни.

Фізика

· 1946 р. - Персі Вільямс Бріджмен отримав Нобелівську премію «за винахід апаратури, що дозволяє створювати надвисокий тиск, і за відкриття, зроблені у зв'язку з цим у фізиці високих тисків».

· 16-го грудня 1947 Уолтер Браттейн, Джон Бардін і Вільям Шоклі відкрили властивості напівпровідника - керування великими струмами за допомогою малих. Так з'явився транзистор - прилад, що складався з пари p-n переходів. Його винахід призвів до появи мікросхем і мікропроцесорів - основи для сучасних комп'ютерів та радіоелектронної апаратури і т.д.

· 1952 р. - Едвард Міллс Перселл (спільно з Феліксом Блохом) відзначені Нобелівською премією «за розвиток нових методів для точних ядерних магнітних вимірів і пов'язані з цим відкриття».

· 1955 р. - Вілліс Юджин Лемб зробив відкриття, пов'язані з тонкою структурою спектра водню. За своє відкриття був нагороджений Нобелівською премією.

· 1955 р. - Полікарп Кущ отримує Нобелівську премію «За точне визначення магнітного моменту електрона».

· 1956 р. - Еміліо Джино Сегре та Оуен Чемберлен, у ході досліджень, зробили відкриття антипротона. За це були нагороджені Нобелівською премією.

· 1960 р. - Дональд Артур Глазер нагороджений Нобелівською премією «за винахід бульбашкової камери».

· 1961 р. - Роберт Хофштадтер стає Нобелівським лауреатом "за основоположні дослідження розсіювання електронів на атомних ядрах і за пов'язані з ними відкриття, що стосуються структури нуклонів".

· 1963 р. - Юджин Вігнер отримав Ѕ Нобелівської премії « За внесок у теорію атомного ядра і елементарних частинок, особливо за допомогою відкриття і застосування фундаментальних принципів симетрії».

· 1963 р. - Марія Гепперт-Майер отримала ј Нобелівської премії «За відкриття, що стосуються оболонкової структури ядра».

· 1964 р. - Чарльз Хард Таунс отримав Ѕ Нобелівської премії «За фундаментальні роботи в галузі квантової електроніки, які привели до створення генераторів і підсилювачів на лазерно-мазерного принципі».

· 1965 р. - Джуліан Швінгер та Річард Філліпс Фейнман отримали Нобелівську премію «За фундаментальні роботи з квантової електродинаміки, що мали глибокі наслідки для фізики елементарних частинок».

· 1967 р. - Ханс Альбрехт Бете був нагороджений Нобелівською премією «За внесок у теорію ядерних реакцій, особливо за відкриття, що стосуються джерел енергії зірок».

· 1968 р. - Луїс Уолтер Альварес отримав Нобелівську премію «За вирішальний внесок у фізику елементарних часток, зокрема за відкриття великого числа резонансів, що стало можливим завдяки розробленій ним методикою використання водневої бульбашкової камери і обробці даних».

· 1969 р. - Мюррей Гелл-Манн став лауреатом Нобелівської премії «За відкриття, пов'язані з класифікацією елементарних частинок і їх взаємодій».

· 1972 р. - Джон Бардін, Леон Ніл Купер та Джон Роберт Шріффер відзначені Нобелівською премією «За створення теорії надпровідності, зазвичай званої БКШ-теорією».

· 1973 р. - Айвор Джайевер відзначений ј Нобелівської премії «За експериментальні відкриття тунельних явищ у напівпровідниках і надпровідниках відповідно».

· 1976 р. - Бертон Ріхтер та Семюел Тінг отримали Нобелівську премію «За основоположний внесок у відкриття важкої елементарної частинки нового типу».

· 1977 р. - Філіп Уоррен Андерсон та Джон Ван Флек отримали Нобелівську премію «За фундаментальні теоретичні дослідження електронної структури магнітних і невпорядкованих систем».

· 1978 р. - Арно Аллан Пензіас та Роберт Вудро Вільсон отримали по ј Нобелівської премії «за відкриття мікрохвильового реліктового випромінювання».

· 1979 р. - Шелдон Лі Глешоу та Стівен Вайнберг стали лауреатами Нобелівської премії «За внесок в об'єднану теорію слабких і електромагнітних взаємодій між елементарними частинками, у тому числі передбачення слабких нейтральних струмів».

· 1980 р. - Джеймс Уотсон Кронін та Вал Логсден Фітч нагороджені Нобелівською премією «За відкриття порушень фундаментальних принципів симетрії у розпаді нейтральних K-мезонів».

· 1981 р. - Ніколас Бломберген та Артур Леонард Шавлов отримали Нобелівську премію «За внесок у розвиток лазерної спектроскопії».

· 1983 р. - Вільям Альфред Фаулер нагороджений Нобелівською премією «за теоретичне і експериментальне дослідження ядерних реакцій, що мають важливе значення для утворення хімічних елементів у Всесвіті».

· 1988 р. - Леон Ледерман, Мелвін Шварц і Джек Стейнбергер стали лауреатами Нобелівської премії « за метод нейтринного пучка і доказ дублетної структури лептонів за допомогою відкриття мюонного нейтрино».

· 1990 р. - Джером Фрідман і Генрі Кендалл нагороджені Нобелівською премією «За піонерські дослідження глибоко непружного розсіяння електронів на протонах і пов'язаних нейтронах, що мало велике значення для розвитку кваркової моделі у фізиці часток».

· 1993 р. - Рассел Халс та Джозеф Тейлор мл. отримали Нобелівську премію «За відкриття нового типу пульсарів, що дало нові можливості у вивченні гравітації».

· 1995 р. - Мартін Перл нагороджений Нобелівською премією «За відкриття тау-лептона».

· 1995 р. - Фредерік Райнес нагороджений Нобелівською премією «За експериментальне виявлення нейтрино».

· 1996 р. - Девід Лі, Дуглас Ошеров і Роберт Річардсон отримали Нобелівську премію «За відкриття надплинності гелію-3».

· 1997 р. - Стівен Чу разом з Вільямом Філліпсом був нагороджений Нобелівською премією «За створення методів охолодження і полону атомів за допомогою лазерного світла».

· 2001 р. - Ерік Корнелл та Карл Віман отримали Нобелівську премію «за досягнення конденсації Бозе - Ейнштейна в розріджених газах лужних металів і за початкові фундаментальні дослідження властивостей конденсатів».

· 2004 р. - Девід Гросс, Девід Політцер та Френк Вільчек нагороджені Нобелівською премією «за відкриття асимптотичної свободи в теорії сильних взаємодій».

· 2005 р. - Рой Глаубер став лауреатом Нобелівської премії «За внесок у квантову теорію оптичної когерентності».

· 2006 р. - Джордж Смут та Джон Мазер отримали Нобелівську премію «за відкриття чорнотільної форми спектра і анізотропії космічного мікрохвильового фонового випромінювання».

· 2009 р. - Віллард Бойл та Джордж Сміт нагороджені Нобелівською премією «За винахід напівпровідникової схеми для реєстрації зображень - ПЗС-сенсора».

· 2011 р. - Сол Перлмуттер, Брайан Шмідт та Адам Рісс отримали Нобелівську премію « за відкриття прискореного розширення Всесвіту за допомогою спостереження далеких наднових зірок».

Хімія

· 1946 р. - Джеймс Самнер нагороджений Нобелівською премією «За відкриття явища кристалізації ферментів».

· 1946 р. - Джон Говард Нортроп та Уенделл Мередіт Стенлі нагороджені Нобелівською премією «За отримання в чистому вигляді вірусних білків».

· 1949 р. - Вільям Джіок отримав Нобелівську премію «За внесок в хімічну термодинаміку, особливо в ту її галузь, яка вивчає поведінку речовин при екстремально низьких температурах».

· 1951 р. - Едвін Маттісон Макміллан та Гленн Теодор Сіборг стали лауреатами Нобелівської премії «За відкриття в області хімії трансуранових елементів».

· 1954 р. - Лайнус Карл Полінг отримав Нобелівську премію «За дослідження природи хімічного зв'язку і її застосування для визначення структури сполук».

· 1955 р. - Вінсент дю Віньо став лауреатом Нобелівської премії «За роботу з біологічно активними сполуками, і перш за все за вперше здійснений синтез поліпептідного гормону».

· 1957 р. - Александер Тодд отримав Нобелівську премію «За роботи по нуклеотидам і нуклеотидними коензимам».

· 1958 р. - Фредерік Сенгер став лауреатом Нобелівської премії «За встановлення структур білків, особливо інсуліну».

· 1960 р. - Віллард Франк Ліббі отримав Нобелівську премію «За введення методу використання вуглецю-14 для визначення віку в археології, геології, геофізиці і інших областях науки».

· 1961 р. - Мелвін Калвін отримав Нобелівську премію «За дослідження засвоєння діоксиду вуглецю рослинами».

· 1965 р. - Роберт Бернс Вудворд нагороджений Нобелівською премією «За внесок в дослідження органічного синтезу».

· 1966 р. - Роберт Сандерсон Маллікен отримав Нобелівську премію «За фундаментальну роботу по хімічних зв'язках і електронній структурі молекул, здійснену за допомогою методу молекулярних орбіталей».

· 1968 р. - Ларс Онсагер отримав Нобелівську премію «За відкриття співвідношень взаємності в незворотних процесах, названих його ім'ям, які мають принципово важливе значення для термодинаміки незворотних процесів».

· 1972 р. - Крістіан Бемер Анфінсен отримав Нобелівську премію «За роботу по дослідженню рибонуклеази, особливо взаємозв'язки між амінокислотною послідовністю і її біологічно активними конферментамі».

· 1972 р. - Станфорд Мур, Вільям Говард Стайн нагороджені Нобелівською премією «За внесок в прояснення зв'язку між хімічною структурою і каталітичною дією активного центру молекули рибонуклеази».

· 1974 р. - Пол Джон Флорі отримав Нобелівську премію «За фундаментальні досягнення в області теорії і практики фізичної хіміїмакромолекул».

· 1976 р. - Вільям Нанн Ліпскомб нагороджений Нобелівською премією «За дослідження структури боранов (боргидрітов), що прояснюють проблеми хімічних зв'язків».

· 1980 р. - Пол Берг отримав Нобелівську премію «За фундаментальні дослідження біохімічних властивостей нуклеїнових кислот, особливо рекомбінантних ДНК».

· 1983 р. - Генрі Таубе отримав Нобелівську премію «За вивчення механізмів реакцій з перенесенням електрона, особливо комплексів металів».

· 1984 р. - Роберт Брюс Мерріфілд став лауреатом Нобелівської премії «За запропоновану методологію хімічного синтезу на твердих матрицях».

· 1985 р. - Герберт Аарон Гауптман та Джером Карлі отримали Нобелівську премію «За видатні досягнення в розробці прямого методу розшифровки структур».

· 1986 р. - Дадлі Роберт Хершбах, Ян Лі та Джон Чарлз Полані отримали Нобелівську премію «За внесок у розвиток досліджень динаміки елементарних хімічних процесів».

· 1989 р. - Томас Роберт Чек отримав Нобелівську премію «За відкриття каталітичних властивостей рибонуклнеїнових кислот».

· 1990 р. - Елайс Джеймс Корі нагороджений Нобелівською премією «За розвиток теорії і методології органічного синтезу».

· 1992 р. - Рудольф Маркус став лауреатом Нобелівської премії «За внесок в теорію реакцій переносу електрона в хімічних системах».

· 1993 р. - Кері Малліс став лауреатом Нобелівської премії «За винахід методу полімеразной ланцюгової реакції».

· 1994 р. - Джордж Ола став лауреатом Нобелівської премії "За внесок в хімію карбокатіонів».

· 1996 р. - Роберт Керл та Річард Смолі отримали Нобелівську премію "За відкриття фулеренів».

· 1998 р. - Вальтер Кон отримав Нобелівську премію «За розвиток теорії функціонала щільності».

· 2001 р. - Вільям Ноулз отримав ј Нобелівської премії "За дослідження, що використовуються у фармацевтичній промисловості, -- створення хіральних каталізаторів окислювально-відновних реакцій».

· 2003 р. - Пітер Егр отримав Нобелівську премію "За відкриття іонного каналу».

· 2003 р. - Родерік Маккінон нагороджений Нобелівською премією "За вивчення структури і механізму іонних каналів».

· 2005 р. - Роберт Граббс та Річард Шрок отримали Нобелівську премію "За внесок у розвиток методу метатези в органічному синтезі».

· 2006 р. - Роджер Девід Корнберг отримав Нобелівську премію "За дослідження механізму копіювання клітинами генетичної інформації».

· 2008 р. - Мартін Чалфі, Осаму Сімомура та Роджер Цянь отримали Нобелівську премію «За відкриття та розробку зеленого флюоресцентного білка (GFP)».

· 2009 р. - Томас Стейц нагороджений Нобелівською премією "За дослідження структури та функції рибосоми».

· 2012 р. - Роберт Лефковіц спільно з Браяном Кобилкою нагороджені Нобелівською премією «За дослідження рецепторів G-білків».

ЛІТЕРАТУРА

По закінченню війни в національну словесність прийшло нове покоління молодих літераторів з чесними реалістичними творами про їх трагічному досвіді. Письменники, першими дали відображення Другої світової війни в американській прозі, це Дж. Херсі ("Хіросіма", 1946), Н. Мейлер ("Голі і мертві", 1948), І. Шоу ("Молоді леви", 1948), Г. Вук ("Змова на Кейне", 1951), Дж. Джонс ("Звідси і у вічність", 1951) та інші " військові романісти ", як визначила їх критика. М. Каулі нарікав тоді, що, на відміну від Першої світової, яка породила яскравий літературний експеримент, Друга викликала до життя лише самий традиційний реалізм. Проте, з часом, з'ясувалося, що Каулі був дещо поспішний у своїх судженнях.

Після Другої світової в центрі уваги нації виявилася єврейсько- американська література. Її автори заговорили як би від імені кількох мільйонів європейських євреїв - жертв геноциду, перед якими вони були у відповіді за службовим кровної причетності. Їм ще належало осмислити цей жахливий історичний досвід. Показово, що найбільш вражаючі твори про геноцид вийшли лише в 1970-ті: "Шоша" Зінгера, "Цар Юдейський" Епштейна, "Планета містера Самлера Беллоу. Поки ж було потрібно по-новому осмислити опинився унікальним досвід американського єврейства.

З середини 40-х починається неймовірний розквіт єврейсько- американської літератури - поезії, драматургії і, особливо, прози. Саме в цей час фактом літератури США стає творчість І.Б. Зінгера, починають публікуватися народилися в Першу світову С. Беллоу, А. Міллер, а трохи пізніше Б. Маламуд і письменники наступної генерації (20- 30 -х років народження) : Філіп Рот, Норман Мейлер, Герберт Голд, Джозеф Хеллер, Едгар Лоренс Доктороу, Грейс Пейли, Леслі Епштейн і багато інших. У більшості це письменники- постмодерністи. Післявоєнну єврейсько- американську літературу відрізняє від колишньої особливе почуття історії, загострене трагічним досвідом єврейства. З почуттям історичної нестабільності пов'язано і прагнення післявоєнної генерації єврейсько- американських письменників не тільки до релігійного, політичного або етнічною самовизначення, але, перш за все, до самовизначення екзистенційному : "Що значить - бути людиною ?"

Не дивно, що найяскравіші в літературі США і при цьому дуже різноманітні твори про Другу світову війну - часу, гранично девальвувала людську особистість, були створені єврейсько- американськими письменниками. Так, роман Нормана Мейлера " Голі і мертві " (1948) приголомшив читачів пронизливої ??достовірністю безпосереднього військового свідоцтва.

"Поправка - 22 " (1961) Джозефа Хеллера представила війну і побут "героїчної " американської армії цілковитим абсурдом, порушивши гомеричний сміх і гіркі сумніви в розумності світопорядку в цілому.

Повість ж Ісаака Башевіса Зінгера (1904-1991) " Шоша " (1978), яка приголомшила Америку художнє осмислення катастрофічного божевілля геноциду, з'явилася разом з тим і книгою про трагедію сучасної людини взагалі, таємниця буття якого темна для нього самого, бо шлях порятунку, який він шукає, він шукає, по суті, наосліп.

50-70-ті роки були роками не просто розквіту, а безумовного домінування єврейсько-американської традиції в літературі США, так як саме ця традиція в найбільш повному і вражаючому вигляді висловила духовні конфлікти часу. А вийшло так тому, що вона сприймала американську дійсність та історію, сам прискорений темп життя молодого енергійного держави чуть "остраненно". Це був погляд людей, генетично пов'язаних з іншої, протилежної за духом і дуже давньою єврейською культурою, а в ряді випадків (Зінгер, Беллоу, Маламуд) - родинно пов'язаних також з філософської і художньої думкою дореволюційної Росії. " Остраненіе " же, з одного боку, робила світ їхніх творів барвистим і незвичайним, іноді гротескним, з іншого боку, вона багато разів підсилювала властиве літературі США середини століття почуття неприкаяності, відчуження, надавала йому універсальний сенс.

Багато в чому контрастна по відношенню до шестидесятих, культура і контркультура кінця сімдесятих - дев'яностих років збігалася зі своєю попередницею в головному - в підпорядкуванні глобальних та національних проблем особистого та приватного. Контркультура прийняла у вісімдесяті - дев'яності більш соціально прийнятні форми : прагнення до задоволень і розваг користувалося загальним попитом. Все виразніше позначалася політична та соціальна індиферентність контркультури. Ніяка громадська проблема - від Поправки про рівні права до генної інженерії, штучного інтелекту та ядерного роззброєння - не обходить більше молодь так, як колись хвилювали її рух на захист громадянських прав і війна у В'єтнамі.

Важливою і тривожної рисою нової культурної обстановки стало падіння престижу художньої літератури та зменшення особистої участі письменників у суспільному житті. Література відтіснялася на периферію національної свідомості кіно, телебаченням та іншими засобами масової інформації, відео, музикою. Все більшим попитом користувалася не книжка, а її кіно-, відео- або сценічна - найчастіше у формі мюзиклу - версія (найбільш відвідувані спектаклі бродвейських театрів 80 - 90 -х років - "Знедолені " і "Собор Паризької богоматері ", поставлені за романами В. Гюго). Природно, це ставило літературу США в складні умови, але й висувало до неї високі вимоги.

XX століття, докорінно змінив як місце США у світі так і життя всередині країни, визначив і якісна зміна американської словесності. З провінційної літератури, що робить перші кроки на новому для себе шляхи художнього освоєння дійсності, вона карколомно швидко перетворилася якщо не в саму, то в одну з найцікавіших і читаних літератур світу. Література США XX століття відрізняється особливою динамічністю, цілком відбиває стрімкість національного життя, і " відкритістю " рухам світової художньої думки. Разом з тим, переставши бути відокремленою, вона зберегла і свою яскраву самобутність.

МУЗИКА

У джазі 40 -х переважає стиль боп («бі- боп»), більш витончений стиль, розрахований на невеликі ансамблі. У наступне десятиліття з'являються жанри «хард боп», «фанки» і «кул», пізніше «прогресив». Однак із закінченням Другої світової війни закінчувалася і епоха джазу.

50-ті роки ознаменувалися появою нового напрямку - рок- н- ролу (rock and roll), в основі якого лежали блюз, кантрі, фолк, свінг та ін Найбільш видатні представники - Чак Беррі і Елвіс Преслі.

У 60-70-і рр. розмах отримує поп -музика, що виражала протест проти суспільства споживання і проповідувала анархічний індивідуалізм і «філософію наркотиків». Вона вплинула на роботи авторів серйозної музики і авангардистів, на деякі форми церковної музики, «новий джаз » і джаз -рок. У 1970 -і рр.. поп -музика перетворилася на комерційне мистецтво, рекламоване через всілякі засоби масової комунікації. Важливу роль в цьому зіграв і один з культових американський артистів Майкл Джексон. Серед окремих стилів цього часу слід відзначити рок і ритм- н- блюз.

У 80-ті народився новий «чорний» жанр, хіп -хоп - музика вулиць, бідних гетто, чорних кварталів Нью -Йорка, що має вузьку соціальну спрямованість (« Run DMC », « Beastie Boys », « NWA », LL Cool J, «Public Enemy »). По-справжньому популярним жанр ставав десятиліття по тому, з появою таких виконавців, як 2Pac і Notorious BIG

90-е можна охарактеризувати як розквіт цілої низки напрямків без домінування якогось із них. Триває розвиток року (« Blink 182 », « Green Day», « The Offspring », «Nirvana » і « The Red Hot Chili Peppers »), репу («Dr. Dre », « Snoop Doggy Dogg, « 2Pac », «The Notorious BIG») або прикордонних жанрів (« Rage Against the Machine », «Cypress Hill », « Korn », « Limp Bizkit »). У поп -музиці намітився новий тренд - так звані бой- бенди (« Backstreet Boys », « * NSYNC », « New Kids on the Block »).

Нульові (2000-ті) роки відзначилися остаточним стиранням кордонів між жанрами. В цілому десятиліття характеризується деяким ослабленням позицій рока і найбільшим впливом хіп -хоп музики на сусідні жанри - R & B.



АРХІТЕКТУРА

У 50-х роках сформувався неповторний вигляд американського міста - надщільна міська забудова з хмарочосами ділового центру, що поєднується з низькою щільністю передмість.

Поступово споруджувалися будівлі з гладкими поверхнями зі скла і бетону, в ультралаконічних, нарочито геометрізованних формах. Архітектура розвивалася в плані граничної простоти і конструктивності. Особливостями містобудування залишалися разномасштабность, повну невідповідність в зовнішності і розмірах поруч розташованих будинків, відсутність якого б то не було « ансамблю » та архітектурного комплексу. Хоча, потрібно відзначити, окремі хмарочоси часто були цікаві з архітектури.

Згодом стали з'являтися будівлі в дусі « американського неокласицизму », що несли архітектурні прикраси минулих епох. Почалося спорудження замкнутих комплексів будівель навколо внутрішнього двору.

Після закінчення Другої світової США де- факто стають локомотивом розвитку архітектури в розвинених країнах. Тут працюють найбільші архітектори, реалізуються найбільші проекти. Величезний внесок привнесли найвизначніші європейські зодчі - емігранти, в тому числі Вальтер Гропіус і Людвіг Міс ван дер Рое.

З середини 50 -х рр. панує напрям «нове бароко», що втілилося у виразних криволінійних формах і конструкціях (наприклад, аеровокзал компанії TWA в формі ската). Масштабні роботи з реставрації історичних пам'яток, приурочені до 200-річчя незалежності США (1976), виявилися економічно вигідними і розвивалися протягом 80 -х років.

Сучасне американське зодчество ставить завдання побудови архітектурних ансамблів, які намагаються пов'язати з природним середовищем. Будуються надвисотних будинку, наприклад у 110 поверхів (Нью -Йорк).

Одна з основних рис сучасної американської архітектури - підкреслити тимчасовий характер споруди. Якщо в колоніальну епоху середній американський будинок стояв біля ста років, то з другої половини XX в. довговічність знизилася до 40 років.

КІНЕМАТОГРАФ

Шістдесяті-сімдесяті роки XX століття відомі в історії американського кінематографа як " Новий Голлівуд".

До початку шістдесятих ситуація, яка виникла "студійна" система кіновиробництва почала давати збої. Причин було кілька, в тому числі прийняті в США антимонопольні закони і поява телебачення.

Для періоду " Нового Голлівуду" характерний відхід від сформованих стандартів у кіно, сильний вплив європейського кінематографа, численні художні експерименти.

У ці десятиліття вперше прозвучали такі знамениті імена, як Стівен Спілберг, Френсіс Коппола, Джордж Лукас, Мартін Скорсезе, Роман Поланскі та інші.

У сімдесятих роках з'являється поняття блокбастера - фільму з великим бюджетом і великими касовими зборами. Серед перших блокбастерів Голівуду називають "Щелепи " і " Зоряні війни".

Сучасний американський кінематограф - це в першу чергу видовищні фільми з бюджетом у десятки і сотні мільйонів доларів. Значною мірою успіх фільму в прокаті залежить від знялися в ньому " зірок" - відомих акторів, що полюбилися глядачам.

Проте існує в США і " незалежне кіно". Як правило, це малобюджетні фільми, зняті маловідомими режисерами. "Незалежні фільми " не так пов'язані необхідність принести творцям максимальний прибуток, як блокбастери, і тому в них можна часто побачити ті чи інші творчі експерименти.

Найчастіше з " незалежного" кіно виходять зірки світового масштабу, наприклад дебютним фільмом знаменитого Квентіна Тарантіно був фільм "Скажені пси", який зараз називають класикою незалежного кіно.

ТЕАТР

Після Другої світової війни американський театр остаточно сформувався. Американські драматурги, такі як Артур Міллер і Теннессі Вільямс, здобули світову популярність. Повоєнне покоління драматургів зміцнило позиції, досягнуті в попередній період.

У 1950-1960 -х року експериментальне мистецтво досягло театру, і на сцені з'явилися такі вистави як « Волосся », що мав голі сцени і посилання на культуру вживання наркотиків. У 1960 -х роках знайшли дорогу до глядача авангардні п'єси Джека Річардсона, Артура копить, Джека Гелбер і Едварда Олбі. Афро- американський театр також став більш зрілим, на передній план вийшли такі автори як Лорейн Хенсберрі, Джеймс Болдуін і Амірі Барака.

Мюзикли зберегли привабливість, а їх кращі екземпляри : « Вестсайдська історія» і « Кордебалет » - били колишні рекорди популярності. Одночасно такі постановки, як мюзикл Company Стівена Сондхайма, почали відходити від класичної форми, відмовляючись від лінійності сюжету і реалістичного антуражу на користь дослідження внутрішнього світу героїв. Сондхайм створив мюзикл Follies, який був Пастіш бродвейських ревю « Шаленості Зігфелда » ; випустив Pacific Overtures, взявши за основу традиції японського театру кабукі ; і, нарешті, представив публіці Merrily We Roll Along, збудувавши сюжет в зворотному порядку. У відповідності з тими ж принципами, Боб Фосс в мюзиклі Чикаго звернувся до водевільним витоків жанру. Іншими відомими фігурами мюзиклу були Річард Адлер, Джеррі Бок, Мередіт Уілсон.

Починаючи з середини 1960 -х років, з прийняттям законів про громадянські права, знову, як і в 1930 -ті роки, зростає кількість творів, присвячених поточним подіям. Більшість великих драматургів середини століття продовжують плідно працювати, але до них приєднуються нові автори, включаючи Сема Шепарда, Ніла Саймона, Ромулуса Ліннея, Девіда Рабе, Ленфорд Уїлсона, Девід Мемет і Джона Гуейра. З'являється безліч талановитих драматургів - жінок : Бет Хенлі, Марша Норман, Венді Вассерстейн, Меган Террі, Паула Фогель і Марія Ірен Форнес. Відновлення гордості етнічних меншин призводить до появи драматургів з цього середовища, в тому числі, черногожего автора Огаста Уїлсона, який розповів історію США в декількох п'єсах, що склали The Pittsburgh Cycle, по одній на кожне десятиліття XX століття. Азіаскій театр в Америці представлений в 1970 -і роки Френком Чином, а світову популярність отримує завдяки п'єсі M. Butterfly Девіда Генрі Хвана. Латиноамериканський театр виріс із перфомансів Луїса Вальдез в Teatro Campesino до серйозних робіт, начебто Zoot Suit, а згодом досягнувши і національної слави з творами, які отримали літературні та театральні нагороди. Серед цих авторів - Ніло Круз, Хозе Рівера, Мігель Піньєра, а найбільш успішним прикладом можна назвати мюзикл про домініканців в Нью -Йорку In the Heights, нагороджений премією «Тоні ». Нарешті, боротьба за права сексуальних меншин і криза СНІДу привів до появи в театрах постановок значущих представників даних груп, включаючи Тоні Кушнера, мюзикл якого Angels in America, був удостоєний премії « Тоні» двічі за два послідовні роки, і Джонатана Ларсона, композитора і лібретист мюзиклу Rent, що не сходить зі сцени понад 20 років.

Наприкінці 1990 -х і початку 2000- х років американський мюзикл звернувся до кінематографічним і оперним сюжетам. Джулі Теймор, режисер мюзиклу «Король - лев» поставила на сцені Метрополітен -опера «Чарівну флейту ». Бродвейські постановки запозичили кілька сюжетів Уолта Діснея : «Мері Поппінс », « Тарзан», «Русалонька» - а початок цієї практиці поклав мюзикл « Красуня і чудовисько», який в 1990 -і роки, можна сказати, вдихнув у Таймс- сквер нову Жузном. Також на фільмах були засновані постановки Мела Брукса « Продюсери » і « Молодий Франкенштейн ».

Ранні форми театрального мистецтва, такі як менестрель-шоу і водевіль, зі сцени зникли, але сам театр на початку XXI століття залишається популярним видом мистецтва. Мільйони театральних глядачів щорічно відвідують бродвейські постановки, які стають складніше і затратним. Водночас театр стає майданчиком для самовираження, місцем, де локальні групи можуть проводити особистісні дослідження і пошуки дентіфікаціі. Прикладом однієї з таких груп може бути театральна трупа East West Players, що об'єднала в 1965 році американців, що мають азіатське походження. Серед значимих драматургів сучасності можна назвати Едварда Олбі, Огаста Уілсона,Тоні Кушнера, Девіла Генрі Хвана, Джона Гуейра і Венді Вассерстейн. Невеликі міські театри визначили себе як джерело інновацій, а регіональні залишили за собою роль великих центрів театрального життя. Драму викладають у старшій школі і коледжах, чого не було в попередні періоди. Завдяки цьому інтерес до театру прокидається у більшої кількості людей.

Размещено на Allbest.ru

...