Творчий шлях Тараса Шевченка як художника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Тарас Григорович Шевченко - видатний український письменник і поет, чия творчість зробила його ні багато ні мало, а символом українського народу і однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура. Так, всі ми з вами ще зі шкільної лави добре знаємо Шевченка саме як письменника, поета, і ось трошки призабули про те, що Тарас Григорович був не тільки геніальним письменником, але й не менш геніальним художником. Художня спадщина Тараса величезна - збереглося 835 витворів: картин, портретів, гравюр на різні теми, які були написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. На превеликий жаль, понад 270 витворів вважаються безвісті втраченими.

Обдарований від природи, хлопчик рано відчув тягу до малювання, ще змалку крейда та вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і надворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п'яного дяка, то був ним покараний. Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертався до шляхетних дяків-живописців, які, в основному, змушували прислужувати їм.

Актуальність теми. Доробок Шевченка - величезне досягнення всієї української художньої культури. Ще за свого життя він був для багатьох представників інтелігенції прикладом самовідданого служіння народові. Слава Шевченка пережила добу, в яку він жив. Його безсмертні твори і сьогодні високо оцінює прогресивне людство, його ім*я відоме в усьому світі.

Об'єкт дослідження - творчий шлях Тараса Шевченка як художника

Предмет дослідження - конкретні картини написані Шевченком, їхній вплив на розвиток української художньої культури.

Мета написання роботи полягає у ознайомленні з мистецькою спадщиною Шевченка та дослідженні її впливу на розвиток української художньої культури.

Завдання:

- ознайомитись з мистецькою спадщиною Тараса Шевченка;

- визначити її роль у розвитку художнього мистецтва;

- дослідити жанри образотворчого мистецтва, у яких працював митець;

- з'ясувати шляхи становлення Тараса Шевченка як художника.

Хронологічні рамки: ранній період творчості Шевченка, а саме 30-43 роки XVIII ст.

Методи дослідження - об'єктивність, історизм, логічна послідовність, порівняльно-аналітичний.

Практичне та теоретичне застосування теми полягає у можливості його використання на уроках з низки навчальних дисциплін, зокрема: історії України, історії української культури, художньої культури, у навчальній практиці тощо.

Історіографія. Автор опрацювала відповідну наукову літературу з теми.

Про життєвий та творчий шлях Тараса Григоровича Шевченка було викладено у Автобіографії; Я. Затенацький "Тарас Шевченко" Москва, 1961р; Паламарчук Глафира Петрівна "Тарас Шевченко" Київ, 1976р.; Літературно-художнє видання (Повне зібрання творів у 12 томах) т.7, Київ, 2005р.

шевченко художник портрет

Розділ І

Великий син українського народу, геніальний поет і самобутній художник, мислитель і революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко займає почесне місце у світовій літературі та образотворчому мистецтві XIX століття. Не тільки полум'яним революційним словом поета, але й своїми живописними і графічними витворами Шевченко закликав народ до боротьби з самодержавством і кріпосництвом, проти соціального і національного гніту, за свободу та щастя трудового народу, за братство та дружбу між народами.

Багато слів сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий став живим символом національної єдності, консолідації українського народу. І до тепер його життя, творчість аналізуються, осмислюються вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань у шевченкознавстві ще багато.

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, він став основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення. Також він зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Він прикрашав малюнками стіни батьківської хати, портретував товаришів-однолітків. На одинадцятому році життя він залишився круглим сиротою. Почалися поневіряння по наймах. Але вже тоді всі його помисли були спрямованні на те, щоб знайти людину, яка б навчила його малювати.

Пристрасне бажання навчитися малювати, стати художником, змушує хлопчика шукати собі вчителя серед сільських малярів-іконописців. Від одного маляра-пяниці він потрапляє до такого ж іншого. Усюди його чекала невдача. Але, отримавши від поміщика дозвіл навчитись живопису, Тарас став козачком Енгельгарда, який тоді постійно проживав у Вільно і був ад'ютантом віленського генерал-губернаторства.

У Вільно Тарас продовжував наполегливо вчитись малювати. Тут знайшовся художник, який ознайомив молодого кріпака з основами техніки малюнка. До віленського періоду належить перший відомий Шевченків твір "Погруддя жінки", що являв собою копію з естампа якогось гравера. Уже цей малюнок свідчить про незаперечне обдаровання молодого художника, так як на той час йому було всього 16 років, і це свідчить про те, що він достатньо оволодів технікою малюнка.

"У 1832 році мені виповнилось 18 років,- пише Шевченко,- і так як сподівання мого поміщика щодо моєї лакейської моторності не виправдалась, то він, прислухавшись до мого невідступного прохання, законтрактував мене на 4 роки до різних живописних справ цехового майстра Ширяєва, до Санкт-Петербургу." (Автобіографія). Як учень Ширяєва, Шевченко оселився в його квартирі. Разом із господарем він створював композиції орнаментів, готував трафарети, розписував інтер'єри петербурзьких палаців, брав участь в оформленні Великого театру, у вільні хвилини працював над власними малюнками. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяева, очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра. Через нещадну експлуатацію, надмірне навантаження декоративно-монументальними роботами Шевченкові зовсім не залишається вільного часу. Але бажання стати не ремісником, а справжнім художником змушувало шукати резерви часу. Ними виявилися ночі, білі петербурзькі ночі. Уриваючи години від сну, Шевченко заходив у Літній сад і малював там статуї. Тут, у Літньому саду, відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком-художником І. Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому шляху. Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Перші самостійні мистецькі вправи Шевченка були зроблені в галузі портрета. Йому позували кріпаки-челядники Енгельгарда. Як згадує Шевченко, найтерпеливішою моделлю був його земляк і друг Іван Нечипоренко. Ці перші портрети не дійшли до нас. Але порівняння портрета самого Енгельгарда, виконаного 1833 року, і портрета невідомої жінки 1834 року говорить про незаперечний поступ початківця на ниві образотворчого мистецтва. Якщо перший твір ще не зовсім вправний, то другий виконано ліпше, впевненіше.

Збереглося лише декілька малюнків, виконаних Шевченком до викупу з кріпацтва, але й по них можна простежити, як вдосконалювалася майстерність художника, формувався його світогляд.

Теми малюнків "Смерть Лукреції", "Смерть Віргінії", "Смерть Сократа" далекі від сучасності, а їхні композиції мають театральний характер,образи риторичні і умовні,проте вони демонструють творче зростання художника. З кожним новим сюжетом поліпшується композиція, зникають зайві деталі, зростає динамічність малюнка. Шевченко виявляє інтерес до історичної теми з акцентом на протесті проти тиранії, деспотизму. В останній рік перед визволенням з кріпацтва художник залишає античні сюжети і звертається до вітчизняної тематики (малюнки „Смерть Олега, князя древлянського", „Смерть Богдана Хмельницького").

Десь із 1837 року за порадою Сошенка Шевченко почав працювати над акварельними портретами з натури. Вони вражають технічною досконалістю, гармонійністю кольорових сполучень, вдалим композиційним рішенням, реалістичною передачею. Звільнення з кріпацтва дало право Шевченкові вступити до Академії мистецтв. Незабаром він став одним з найулюбленіших учнів Карла Брюллова. Шевченко переходив з класу в клас в числі кращих учнів. За час навчання в Академії він був тричі нагороджений срібними медалями за малюнки з натури і живописні твори. У колі товаришів по Академії його відзначають як одного із найталановитіших учнів Карла Брюллова. 1840 року він виконав ілюстрацію до поеми Пушкіна „Полтава". Вплив Брюллова у розробці кольорової гами відчувається у полотні „Натурниця". Проте, художник увесь час перебуває в стані творчого неспокою. Він не може задовольнятися досягнутим і знаходить нові сфери діяльності. Митця цікавить життя трудового народу. Тому він подає на розгляд Академії свого "Хлопчика-жебрака, який ділиться хлібом з собакою", "Циганку-ворожку", "Сліпу"тощо.

Розділ ІІ

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі, спочатку самостійно, а згодом за дорученням Брюллова. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Уже через рік після вступу до Академії, восени 1839 року, портрети пензля Шевченка експонуються на художній виставці і одержують схвальну оцінку критики. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю парадності, вдалою композицією, прозорістю і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику моделі. Різні за характеристикою й жіночі образи. Зразком складного композиційного портрета періоду навчання в Академії є зображення художника-баталіста О. Коцебу. Митець ставить собі за мету розповісти глядачеві й про професію портретованого. Цього він досягає, вводячи такі аксесуари, як пензель у руці, мольберт і солдат з конем на задньому плані. Але ця деталізація не розбиває цілісності враження.

Окрилений успіхами, сповнений творчої наснаги, Шевченко малює в цей час перший олійний автопортрет. Це дещо романтизований образ поета, що вирвався з тяжкої неволі у широкий вільний світ. Енергійний поворот голови робить композицію портрета динамічною. Обличчя відкрите, наче осяяне якимось внутрішнім світлом. Глибокий, зосереджений погляд очей говорить про душевні поривання і мрії молодої людини. Цей автопортрет ставить Шевченка поряд з кращими портретистами першої половини XIX ст.

Руці Шевченка належать такі портрети як: портрет дівчини із собакою, портрет М.О. Луніна, портрет А.І. Лагоди, портрет Юнкера та інші. В них Шевченко підходить до вирішення проблеми світла і тіні, цікаво моделюючи з їхньою допомогою обличчя портретованих. Автопортрет 1843 року, подарований Варварі Рєпніній, вражає експресією, глибиною психологічної характеристики і технічною досконалістю малюнка. Далекою від академічних канонів, реалістичною за виконанням і демократичною за змістом є картина „Селянська родина". Нове вирішення композиції і передачі простору за допомогою світла й тіні виявлено також в картині „На пасіці". Постаті батька й дітей вирізняються на тлі залитої яскравим сонцем лісової галявини. Чудово передана атмосфера гарячого літнього дня, коли люди в затінку шукають порятунку від спеки.У робочих альбомах Шевченка є багато етюдів, ескізів та начерків не здійснених або не розшуканих досі творів на теми з життя селян. Тарас Шевченко малював кріпаків і за роботою, і під час відпочинку. Він милувався барвистими краєвидами України, і одночасно його вражало тяжке лихо, яке супроводжувало кріпака-селянина все життя.

2.1 Суперечки портрета невідомого (Гребінки)

До сьогоднішнього дня творчість Тараса Шевченка аналізується, осмислюється вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань у шевченкознавстві ще багато. Одне із таких питань "Хто насправді зображений на "Портреті невідомого"(1837р.)?" досі викликає суперечки серед шевченкознавців.

До наукового обігу введено 1911 р. з назвою «Портрет невідомої приватної особи. Із збірки Є. Рейтерна». Проте В.Г. Щурат 1914 р. визначив його як портрет Євгена Гребінки, мотивуючи це так: «Вистане його порівняти зі знаним портретом Гребінки». Як портрет Гребінки він увійшов до книжки О.П. Новицького (з деяким сумнівом щодо Шевченкового авторства), а згодом до багатьох інших видань, також до ПЗТ(Повне зібрання творів 1961р.) Проте С. Таранушенко вважав його портретом невідомого, обстоюючи думку, що він є парним до портрета жінки.

Пізніше, зіставляючи цей твір із трьома портретами Євгена Гребінки роботи Аполлона Мокрицького, Л.Ф. Стеценко дійшов висновку, що Шевченком зображено іншу людину. Однією з основних вихідних позицій Б.С. Бутника-Сіверського, який вважав зображеним Гребінку, було знаходження портрета в колекції Євграфа Євграфовича Рейтерна, сина художника і колекціонера Євграфа Романовича Рейтерна, сучасника Шевченка і знайомого М.М. Лазаревського. У наведеному автором статті листі-відповіді Російського музею від 5 квітня 1955 р. міститься запис з інвентарної книги Є.Є. Рейтерна, складеної колекціонером у зв'язку з передачею 1918 р. його зібрання до музею: «Портрет Гребенки 1837 акв. на брист. бум. 150 Ч 150. Куплено у Лазаревского». Цей запис, на думку автора, дає підстави стверджувати, що М.М. Лазаревський, у якого, мовляв, Є.Р. Рейтери придбав твір, «не міг не знати Гребінку, і атрибуція твору як зображення Гребінки могла бути зробленою тільки зі слів самого Михайла Лазаревського» Бутник-Сіверський Б. Безперечно - портрет Євгена Гребінки! // Радянське літературознавство. - 1968. - № 10. - С. 69 - 77.

Однак відомостей, що Є.Р. Рейтерну належали твори Шевченка, ми не маємо. Його ж син Є.Є. Рейтери виявляв інтерес до мистецької спадщини художника, мав кілька акварелей і офортів, придбаних переважно з успадкованого С.В. Лазаревським від батька - В.М. Лазаревського - зібрання. Посередниками акції купівлі-продажу були М.В. та І.І. Лазаревські Вокруг наследства Т.Г. Шевченко // Тарас Шевченко в Н. Новгороде. - Горький, 1939. - С. 133 - 153. Конкретної вказівки, коли й у кого з Лазаревських Рейтери придбав цей портрет, немає. Проте виявлений 1985 р. у секції гравюри Російського музею власноруч написаний Є.Є. Рейтерном список належних йому творів Шевченка став переконливим контраргументом вибудуваній під «гребінківську» концепцію історії твору, а відтак і його атрибуції. У списку семи малюнків розділу «Акварель» під номером 2 записано: «Поясной портрет сидящего мужчины с чубуком в правой руке на спинке стула. 1837. Шевченко. 150 Ч 150. На брист. бумаге. Хороший лист». Отже, на час складання списку Є.Є. Рейтери вважав твір «портретом сидящего мужчины», а не Є. Гребінки. Як «Портрет невідомої приватної особи» його вміщено й у вищезгаданому виданні «Малюнки Т. Шевченка». І лише після опублікування праць В.Г. Щурата та передусім О.П. Новицького власник коригує назву твору й у пізнішому інвентарі записує його як «Портрет Гребінки».

Коли після публікації Л.Ф. Стеценка питання щодо особи портретованого знову виявилося відкритим, М.Е. Гаско висунув версію, що на акварелі зображено В.Ф. Одоєвського Гаско М. Портрет В.Ф. Одоєвського // Літературна Україна. - 1976. - 25 травня; Його ж. Про деякі «методи» наукових суперечок // Радянське літературознавство. - 1981. - № 12. - С. 71 - 72. Проте іншими дослідниками така атрибуція була спростована на підставі відомої іконографії В.Ф. Одоєвського Паламарчук Г.П. Про деякі нові атрибуції та датування малярських творів Шевченка // Питання шевченкознавства. - К., 1978. - С. 74 - 76.

Існувала також спроба атрибутувати твір як «Портрет Якова де Бальмена» і віднести його виконання, всупереч авторській даті, до 1845 - 1846 рр. Кузьменко А. Розкриваючи таємниці портретів невідомих // Образотворче мистецтво. - 1989. - № 1. - С. 15 - 16 Основний аргумент автора, що «Шевченко, схвильований смертю друга, не міг не сказати про нього свого слова і засобами живопису», не має жодного документального підтвердження.

Отже, особа портретованого залишається невстановленою. Місця зберігання: з 1948 - Державний музей Т.Г. Шевченка (Київ).

Висновок

При знайомстві з подіями Шевченкового життя може скластися враження, що вони - наче ланцюг випадковостей, який міг обірватися в будь-якому місці. Справді, і примха поміщика Енгельгарда взяти собі за «козачка» в подорож до Вільна й Петербурга рано осиротілого Тараса, і зустріч у Літньому саду з Іваном Сошенком, і праця у Василя Ширяева по розмальовуванню інтер'єрів петербурзьких театрів, і драматичні обставини викупу з кріпацтва, нарешті, вступ до Академії мистецтв у клас Карла Брюллова, - ці «сходинки» Шевченкового зростання оперті начебто на нетвердий грунт збігу обставин.

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, він став основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення. Також він зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю парадності, вдалою композицією, прозорістю і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику моделі.

Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень, тонким знанням людської психології. Якщо помножити це багатство вдачі на талант в поетичному слові і в образотворчому мистецтві, то стане зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця.

Размещено на Allbest.ru